Справа № 420/24257/25
24 листопада 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Приватного виконавця Парфьонова Георгія Володимировича (вул.Гоголя,19, м.Одеса, 65082) про визнання протиправними та скасування постанов,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Приватного виконавця Парфьонова Георгія Володимировича за результатом якого позивач просить:
визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця Парфьонова Г.В. від 10.03.2025 про стягнення з боржника основної винагороди у виконавчому провадженні ВП № 77463183;
визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця Парфьонова Г.В. від 02.04.2025 про накладення на ОСОБА_1 штрафу у розмірі 1 700,00 грн. у виконавчому провадженні ВП № 77463183;
визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця Парфьонова Г.В. від 16.04.2025 про накладення на ОСОБА_1 штрафу у розмірі 3 400,00 грн. у виконавчому провадженні ВП № 77463183.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що постанови приватного виконавця Парфьонова Г.В. про стягнення з основної винагороди у сумі 12 112,00 грн. та постанови про накладення штрафу у розмірі 1700 грн. та 3400 грн. є незаконними та за їх скасуванням звернувся до суду.
Ухвалою суду від 28 липня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позовну заяву, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, судом встановлено наступні факти та обставини.
Постановою старшого державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Калашнікова Руслана Володимировича №75811710 від 15.08.2024 року про відкриття виконавчого провадження на виконання виконавчого листа №520/9674/19 виданого 07.06.2023 року Київським районним судом м. Одеси, щодо зобов'язання ОСОБА_1 за власний рахунок привести до попереднього стану земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом знесення самочинно встановленого об'єкта, загальною площею 13,9 кв.м. відкрито виконавче провадження та стягнуто з боржника виконавчий збір/основну винагороду приватного виконавця у розмірі 16000 гривня (UAH).
Постановою старшого державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Калашнікова Руслана Володимировича №75811710 від 15.08.2024 року про стягнення виконавчого збору стягнуто з боржника ОСОБА_1 виконавчий збір у розмірі: 16000,00 гривня (UAH). Стягувач Київський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса). ЄДРПОУ 41407330, IBAN UA943288450000025336300160756 в Філія - Одеське обласне управління АТ "Ощадбанк", 65014, м. Одеса, вул. Базарна, 17.
16.09.2024 ОСОБА_1 сплатила 1 000,00 грн. виконавчого збору (копія платіжної інструкції № 5K4T-MA16-PКХ9-1ТК6 від 16.09.2024). 25.09.2024 з банківського рахунку ОСОБА_1 було стягнуто 15 169,00 грн. виконавчого збору за вказаним виконавчим провадженням. (копія квитанції № 9MMK-38P2-24АА-9М7С від 25.09.2024).
Постановою старшого державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Калашнікова Руслана Володимировича №75811710 від 25.02.2025 року про закінчення виконавчого провадження за заявою стягувача про повернення виконавчого документа без подальшого виконання закінчено виконавче провадження на виконання виконавчого листа №520/9674/19 виданого 07.06.2023 року Київським районним судом м. Одеси, щодо зобов'язання ОСОБА_1 за власний рахунок привести до попереднього стану земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом знесення самочинно встановленого об'єкта, загальною площею 13,9 кв.м.
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Георгія Володимировича, №77463183 від 10.03.2025 року про відкриття виконавчого провадження на виконання виконавчого листа №520/9674/19 виданого 07.06.2023 року Київським районним судом м. Одеси, щодо зобов'язання ОСОБА_1 за власний рахунок привести до попереднього стану земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом знесення самочинно встановленого об'єкта, загальною площею 13,9 кв.м. відкрито виконавче провадження та стягнуто з боржника виконавчий збір/основну винагороду приватного виконавця у розмірі 12112 гривня (UAH).
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Георгія Володимировича, №77463183 від 10.03.2025 року про стягнення з боржника основної винагороди стягнуто з ОСОБА_1 основну винагороду у сумі 12112 гривня (UAH).
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Георгія Володимировича, №77463183 від 02.04.2025 року про накладення штрафу за невиконання рішення суду накладено на ОСОБА_1 штраф у сумі 1700 гривня (UAH).
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Георгія Володимировича, №77463183 від 16.04.2025 року про накладення штрафу за невиконання рішення суду накладено на ОСОБА_1 штраф у сумі 3400 гривня (UAH).
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 29.05.2025 року по справі №520/9674/19 встановлено порядок виконання заочного рішення Київського районного суду м. Одеси від 07.06.2023 року у справі №520/9674/19, відповідно до якого приведення ОСОБА_1 земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , до попереднього стану здійснити шляхом знесення самочинно встановленого об'єкта, загальною площею 13,9 кв.м., силами і за рахунок Одеської міської ради.
Позивач вважає постанови приватного виконавця Парфьонова Г.В. від 10.03.2025 про стягнення з боржника основної винагороди у виконавчому провадженні ВП № 77463183, від 02.04.2025 про накладення на ОСОБА_1 штрафу у розмірі 1 700,00 грн. у виконавчому провадженні ВП № 77463183, від 16.04.2025 про накладення на ОСОБА_1 штрафу у розмірі 3 400,00 грн. у виконавчому провадженні ВП № 77463183 протиправними та за їх скасуванням звернувся до суду.
Вирішуючи цей спір, суд керується наступними нормами законодавства.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями ч.1 ст.5 Закону №1404-VIII передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Згідно з ч.1ст. 31 Закону України від 02 червня 2016 року №1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (далі - Закон №1403-VIII, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода.
Відповідно до ч.2 ст.31 Закону №1403-VIII винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової.
Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється, зокрема, у вигляді відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України (ч.3 ст.31 Закону №1403-VIII).
Згідно з ч.4 ст.31 Закону №1403-VIII основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Частиною 5 статті 31 Закону №1403-VIII встановлено, що, якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Порядок і розміри визначають механізм виплати винагород державним виконавцям, а також розміри винагород державних виконавців і основної винагороди приватного виконавця.
Порядком виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №643 від 08 вересня 2016 року встановлено, що приватний виконавець, який забезпечив у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", фактичне виконання в повному обсязі виконавчого документа немайнового характеру, за яким боржником є фізична особа, становить чотири розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року. Статтею 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» встановлено, що основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: фіксованої суми у разі виконання рішення немайнового характеру. Відповідно до ч. 7 ст. 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Статтею 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2025 рік" встановлено у 2025 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць з 1 січня 2025 року у розмірі - 3028 гривень. Розмір основної винагороди розраховується наступним чином: 3028 грн. (прожитковий мінімум на одну особу) х 4 = 12112 грн.
При цьому, ч.3 ст.45 Закону №1403-VIII визначено, що основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.
Відповідно до ч.4 ст.27 Закону №1403-VIII державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Основна винагорода приватного виконавця і виконавчий збір у виконавчому провадженні, що здійснює державний виконавець, хоча й виступають формами винагороди виконавців, проте не є однаковими поняттями. Згідно з приписами статті 45 Закону №1404-VIII спільним для цих форм винагороди є лише порядок стягнення. Що стосується підстав виникнення у приватного виконавця права на основну винагороду та розміру цієї винагороди, такі питання регулюється окремими правовими нормами.
Прийняття постанови про стягнення з боржника основної винагороди разом із постановою про відкриття виконавчого провадження є обов'язком, а не правом приватного виконавця, що відповідає вимогам частини сьомої статті 31 Закону №1403-VIII. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові 26.10.2023 у справі №640/20265/19.
Норми Закону №1404-VIII (у редакції Закону №2475-VIII) не встановлюють залежності між прийняттям постанови про стягнення виконавчого збору та обставинами вчинення державним виконавцем дій по здійсненню примусового стягнення з боржника в межах виконавчого провадження, оскільки законодавчо прямо визначається обов'язок державного виконавця прийняти постанову про стягнення виконавчого збору одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження. Більше того, на це вказує і та обставина, що розмір виконавчого збору законодавчо поставлений у залежність від суми, що підлягає примусовому стягненню, а не від суми, яка є фактично стягнутою в межах виконавчого провадження.
Така позицію викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 20 березня 2024 року у справі №520/7410/23.
Водночас саме лише існування постанови про стягнення основної винагороди, винесеної одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження, не означає безумовного та гарантованого стягнення цієї винагороди та не надає права приватному виконавцю стягувати визначену ним суму без здійснення фактичних дій з виконання судового рішення (пункт 52 постанови Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі №420/6845/18).
Також у своїй практиці Верховний Суд уже зауважував, що для правильної оцінки правомірності постанови про стягнення основної винагороди приватного виконавця, визначеної у виді відсотка, винесеної приватним виконавцем одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження, судам необхідно встановити предмет виконавчого провадження (стягнення сум чи передача майна за виконавчим документом).
Враховуючи, що на момент відкриття виконавчого провадження не завжди можливо визначити розмір фактично стягнутих сум чи остаточну вартість переданого майна за наслідками фактичного виконання приватним виконавцем, суди мають перевіряти механізм розрахунку, застосованого виконавцем при визначенні суми основної винагороди та наведеного ним у постанові про стягнення основної винагороди, винесеної одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження.
При цьому, сума основної винагороди, визначена приватним виконавцем у постанові про її стягнення, винесеній одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження, не є сумою, яка гарантовано має бути стягнута за наслідками фактичного виконання виконавчого провадження у випадках неповного виконання або ж невиконання відповідного виконавчого документа.
Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21 січня, 08 липня та 24 грудня у справах №160/5321/20, №360/2855/20, №200/3149/21-а, 26 січня 2024 року по справі № 580/192/23.
Крім того, враховуючи конструкцію статті 31 Закону № 1403-VIII, законодавець зобов'язує приватного виконавця при відкритті виконавчого провадження прийняти постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить її розрахунок. При цьому, основна винагорода, що встановлюється у вигляді фіксованої суми, стягується після повного виконання рішення, в залежності від суми, стягнутої за результатами здійснення виконавчих дій, тобто виплачується пропорційно від фактично стягнутої суми.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03 червня 2021 року у справі № 640/17286/20 та від 29 січня 2021 року у справі № 640/13434/19.
Суд зауважує, що стягнення основної винагороди, крім визначених законом випадків, коли основна винагорода не стягується, пов'язується з початком примусового виконання.
Початок примусового виконання рішення виконавець розпочинає на підставі виконавчого документа, тому одночасно з відкриттям виконавчого провадження повинен вирішити питання про стягнення основної винагороди.
Суд звертає увагу, що позивач оскаржує лише постанову приватного виконавця про стягнення основної винагороди, а не сам факт стягнення цієї винагороди, доказів початку стягнення основної винагороди приватного виконавця позивач не надав, в позовній заяві підтвердив факт невиконання судового наказу.
Оскільки на час відкриття виконавчого провадження відомості про повне виконання боржником рішення суду в добровільному порядку у приватного виконавця були відсутні, тому приватним виконавцем правомірно одночасно з відкриттям виконавчого провадження визначено суму основної винагороди приватного виконавця, яка підлягає стягненню за умови примусового виконання виконавчого документу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26 серпня 2021 року у справі № 380/6503/20.
Судом встановлено, що на момент розгляду справи виконавче провадження №77463183 не закінчено та виконавчий лист перебуває на примусовому виконанні відповідача, а тому твердження позивача про прийняття відповідачем спірної постанови не на підставі та не у спосіб, визначені законодавством України, є безпідставне, що відповідає правовій позиції, викладені в постанові Верховного Суду від 08 липня 2021 року у справі № 360/2855/20 (пункт 74).
Щодо позовних вимог про визнання протиправними та скасування постанов про накладення штрафу суд зазначає наступне.
Статтею 129-1 Конституції України регламентовано, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. Право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України № 1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (ч.1 ст.5 Закону).
Предметом спору в адміністративній справі є постанови приватного виконавця про накладення на позивача штрафів і суд мав встановити чи відповідає оскаржувані постанови критеріям, визначеним у статті 2 КАС України.
Згідно із приписами частини першої статті 18 Закону України № 1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний, зокрема: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки.
У відповідності до частини третьої статті 18 Закону України № 1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, в тому числі, проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз'яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення; залучати в установленому порядку понятих, працівників поліції, інших осіб, а також експертів, спеціалістів, а для проведення оцінки майна - суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Згідно ч.5 ст.26 Закону №1404-VIII, виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Частиною 6 ст.26 Закону №1404-VIII визначено, що за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
Положеннями статті 63 Закону України № 1404-VIII передбачено, що за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Відповідно до частини другої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Згідно ч.ч.1,2 ст.75 вказаного Закону, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Аналізуючи наведені положення законодавства України в контексті цієї справи слід зазначити, що накладення штрафу за невиконання рішення є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання (виконати судове рішення). Застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця і направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження. При цьому, визначальною умовою для накладення зазначеного штрафу є невиконання судового рішення без поважних причин.
Відповідно до частини першої статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
З матеріалів справи вбачається, що рішення Київського районного суду м.Одеси №520/9674/19 від 07.06.2023 року боржником/позивачем не виконано.
На переконання суду, боржником обставини, які ускладнюють виконання рішення у розумінні статей 63,75 Закону, що виключають відповідальність за виконання рішення суду не надано.
З аналізу положення зазначеної вище статті 75 Закону України Про виконавче провадження вбачається, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання (виконати судове рішення). Така відповідальність за умови, що судове рішення не виконано з поважних причин і в строк, встановлений державним виконавцем. Тобто, даючи оцінку тому чи правомірно на боржника накладено штраф за невиконання судового рішення потрібно з'ясувати часові рамки, в межах яких боржник мав вчинити певні дії (за виконавчим листом) і в чому причина невиконання судового рішення у відведений йому строк. У цьому зв'язку варто зауважити, що сам факт невиконання судового рішення у визначений строк без з'ясування і оцінки причин цього невиконання не може вважатися підставою для відповідальності боржника відповідно до статті 75 Закону України "Про виконавче провадження".
У контексті наведеного суд вважає за необхідне підкреслити, що відповідно до ч.1 ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Згідно з положеннями ст.14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Положеннями ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини у справі Горнсбі проти Греції наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.
Отже, для цілей ст. 6 Конвенції стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Крім того, суд зауважує, що з аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах Алпатов та інші проти України, Робота та інші проти України, Варава та інші проти України, ПМП Фея та інші проти України), якими було встановлено порушення п.1 ст.6, ст.13 Конвенції та ст.1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою ст.129-1 Конституції України.
Отже, основним призначенням стадії виконавчого провадження є фактичне втілення судових присуджень у певні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.
Тож, судове рішення, яке набрало законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок.
Це означає, що особа, якій належить виконати судове рішення, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
З огляду на викладене постанова приватного виконавця Парфьонова Г.В. від 02.04.2025 про накладення на ОСОБА_1 штрафу у розмірі 1 700,00 грн. у виконавчому провадженні ВП № 77463183 та постанова приватного виконавця Парфьонова Г.В. від 16.04.2025 про накладення на ОСОБА_1 штрафу у розмірі 3 400,00 грн. у виконавчому провадженні ВП № 77463183 скасуванню не підлягає.
Відповідно до ч.1,2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог належить відмовити.
Оскільки позивачу у задоволенні позову відмовлено, судові витрати зі сплати судового збору відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Приватного виконавця Парфьонова Георгія Володимировича (вул.Гоголя,19, м.Одеса, 65082) про визнання протиправними та скасування постанов - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки, встановлені ст.287 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.С. Єфіменко
.