справа№380/14744/25
21 листопада 2025 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Коморного О.І. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 та зобов'язання вчинити дії.
Обставини справи.
До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати Позивачу індексації грошового забезпечення за період з 05.12.2016 року по 28.02.2018 року із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця);
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити Позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 05.12.2016 року по 28.02.2018 року із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44;
- визнати протиправною бездіяльність Відповідача щодо нарахування та виплати Позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розмірі невиплаченої суми індексації грошового забезпечення з 05.12.2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити Позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розмірі невиплаченої суми індексації грошового забезпечення з 05.12.2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що у період з 03.12.2016 року по 03.10.2018 року він проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Зазначає, що за період з 05.12.2016 року по 28.02.2018 року відповідачем протиправно не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення, що є порушенням державних соціальних гарантій. Позивач вважає, що відповідно до норм Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення № 1078, базовим місяцем для обчислення індексації у спірний період має вважатися січень 2008 року, оскільки саме тоді відбулося останнє підвищення посадових окладів військовослужбовців перед березнем 2018 року. Також позивач вказує, що внаслідок тривалої невиплати належних сум індексації відбулося знецінення цих доходів, що дає йому право на отримання компенсації втрати частини доходів відповідно до Закону України № 2050-III.
Ухвалою від 23 липня 2025 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
У поданому суду відзиві відповідач проти позову заперечує, просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. По суті позовних вимог вказує, що виплата індексації грошового забезпечення здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджету, а у спірний період кошторисні призначення на ці цілі не виділялися у повному обсязі. Відповідач також зазначає, що визначення базового місяця є його дискреційним повноваженням. Щодо компенсації втрати частини доходів, відповідач стверджує, що така компенсація можлива лише у разі затримки виплати вже нарахованих доходів, а оскільки індексація не нараховувалася, то й підстави для компенсації відсутні.
Ухвалою суду від 21 листопада 2025 року відмовлено в задоволенні клопотання про залишення позову без розгляду.
Суд всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та
ОСОБА_1 у період з 03.12.2016 року по 03.10.2018 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
У період з 05.12.2016 року по 28.02.2018 року нарахування та виплата індексації грошового забезпечення позивачу відповідачем не здійснювалася.
11.05.2025 року позивач звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за вказаний період з урахуванням базового місяця - січня 2008 року, а також компенсації втрати частини доходів.
Листом від 17.06.2025 № 71/1/588 Військова частина НОМЕР_1 відмовила у задоволенні вимог, посилаючись на відсутність порушень законодавства.
Позивач вважає таку бездіяльність протиправною та звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Вирішуючи справу, суд керується таким.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (надалі - Закон №2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Абзацом 2 ч. 3 ст. 9 Закону №2011-ХІІ встановлено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Індексація грошових доходів населення здійснюється відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-XII (надалі - Закон №1282-ХІІ) та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (надалі - Порядок №1078).
Відповідно до ст. 1 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі ст.19 цього Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Згідно з п. 6 Порядку № 1078, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню. Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Суд відхиляє посилання відповідача на відсутність фінансових ресурсів як на підставу для невиплати індексації. Європейський суд з прав людини у рішенні від 08.11.2005 у справі «Кечко проти України» зауважив, що держава не може посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань. Реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних нормативно-правових актах, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань. Конституційний Суд України у рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013 також зазначив, що держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг.
Щодо визначення базового місяця, суд зазначає наступне. Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення регулюються Порядком № 1078.
Згідно з пунктом 5 Порядку № 1078 (в редакції, чинній до 01.03.2018) у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Отже, підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення посадових окладів особи.
Суд зазначає, що у спірний період (з 05.12.2016 по 28.02.2018) посадові оклади військовослужбовців визначалися постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294, яка набрала чинності з 01.01.2008. З січня 2008 року до березня 2018 року посадові оклади військовослужбовців не підвищувалися.
Відтак, суд дійшов висновку, що саме січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення позивача за період з 05.12.2016 по 28.02.2018.
З урахуванням викладеного, бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення позивачу із застосуванням базового місяця - січня 2008 року є протиправною.
Щодо позовних вимог про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення суд зазначає таке.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок № 159).
За статтею 1 Закону № 2050 підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян та інші (стаття 2 Закону № 2050).
Відповідно до статті 3 вказаного Закону сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
При вирішенні даної позовної вимоги суд враховує актуальну правову позицію Верховного Суду, викладену, зокрема, у постанові від 29 травня 2025 року у справі № 640/12053/21 (адміністративне провадження № К/990/38312/23), яка стосувалася аналогічних правовідносин.
У зазначеній постанові Верховний Суд, аналізуючи положення статей 1-3 Закону № 2050-ІІІ, дійшов висновку, що використане у статті 3 формулювання «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Верховний Суд наголосив, що наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність виплату компенсації втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням.
Зміст і правова природа спірних правовідносин дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Такий підхід до розуміння зазначених норм права сформульований Верховним Судом України (наприклад, у постанові від 19 грудня 2011 року у справі № 6-58цс11) та підтримується усталеною практикою Верховного Суду (зокрема, у постановах від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17, від 23 лютого 2021 року у справі № 803/1423/17, від 29 квітня 2021 року у справі № 240/6583/20).
Відтак, оскільки під час розгляду даної справи суд встановив факт протиправної бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 , яка призвела до порушення строків виплати Позивачу належної йому індексації грошового забезпечення за період з 05.12.2016 року по 28.02.2018 року, то Позивач одночасно з правом на отримання недоплачених сум набув і право на компенсацію втрати частини цих доходів.
Доводи про те, що позовна вимога про стягнення компенсації є передчасною, оскільки основна сума боргу (недоплачена індексація) ще не нарахована та не виплачена, є помилковими та суперечать висновкам Верховного Суду у постанові від 29 травня 2025 року у справі № 640/12053/21 (адміністративне провадження № К/990/38312/23). У випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину належних доходів, така особа має право на компенсацію втрати доходів за умови зобов'язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.
Відкладення вирішення питання про стягнення компенсації до моменту фактичного виконання відповідачем цього рішення суду (тобто до моменту фактичної виплати боргу) змусить Позивача повторно звертатися до суду з новим позовом, що є неефективним способом захисту порушеного права та суперечить завданню адміністративного судочинства, визначеному статтею 2 КАС України, щодо справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення спору.
Крім того, суд враховує висновок Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02 квітня 2024 року у справі № 560/8194/20 (на яку є посилання у постанові від 29.05.2025 у справі № 640/12053/21), згідно з яким невиплата компенсації у місяць виплати заборгованості сама по собі свідчить про відмову її виплатити та не потребує окремого досудового звернення з цього приводу.
Щодо позовних вимог в частині виплати компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), компенсуються таким особам у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (далі - Порядок № 44).
Пунктом 2 Порядку № 44 встановлено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у звязку з виконанням ними своїх службових обовязків, що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".
Згідно з пунктом 3 Порядку № 44 виплата грошової компенсації здійснюється разом з виплатою грошового забезпечення.
Оскільки індексація грошового забезпечення є складовою грошового забезпечення, вона підлягає оподаткуванню, а утримані суми податку підлягають компенсації. Враховуючи, що суд дійшов висновку про задоволення вимог щодо нарахування та виплати індексації, то похідна вимога про виплату компенсації податку з доходів фізичних осіб також підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Матеріали справи свідчать, що критерії правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, визначені ч. 2 ст. 2 КАС України, відповідачем не дотримані, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.
З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Підсумовуючи викладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача про нарахування компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо судових витрат, а саме судового збору, позивач згідно з п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору як учасник бойових дій.
Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 05.12.2016 року по 28.02.2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січня 2008 року.
3. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) індексацію грошового забезпечення за період з 05.12.2016 року по 28.02.2018 року включно, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січня 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
4. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розмірі невиплаченої суми індексації грошового забезпечення за період з 05.12.2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення.
5. Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 21.11.2025
Суддя Коморний О.І.