21 листопада 2025 року м. Львівсправа № 380/6143/25
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (позивач/ ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (відповідач/військова частина НОМЕР_1 ), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про відмову в звільненні з військової служби у запас старшого солдата ОСОБА_1 відповідно до п/п «г» п. 2 ч. 4, абз. 13 п. 3 ч. 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», оформлене листом від 26 лютого 2025 року № 50/02/12-930;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України звільнити з військової служби у запас старшого солдата ОСОБА_1 відповідно до п/п «г» п. 2 ч. 4, абз. 13 п. 3 ч. 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з наявністю батька із числа осіб з інвалідністю 2-ї групи на підставі поданого рапорту від 11 лютого 2025 року (вх. № 178);
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 сплачений ним при поданні позову судовий збір.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді старшого стрільця 3 відділення стрілецького взводу. 11 лютого 2025 року позивач на ім'я свого безпосереднього командира подав рапорт про звільнення з військової служби у запас відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з наявністю матері ОСОБА_2 як особи з інвалідністю другої групи та відсутністю інших працездатних осіб, зобов'язаних відповідно до закону її утримувати. 27 лютого 2025 року позивачу було доведено до відома рішення відповідача у формі листа від 26 лютого 2025 року № 50/02/12-930 «Щодо розгляду рапорту», яким позивачу відмовлено у звільненні з військової служби з тієї підстави, що у матері позивача наявні інші члени сім'ї першого ступеня споріднення, а саме донька, яка сама не потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи та має можливість здійснювати догляд за матір'ю.
Позивач уважає таку відмову відповідача протиправною, оскільки сестру позивача - ОСОБА_3 не можна віднести до членів сім'ї матері - ОСОБА_2 , адже вона більше десяти років проживає в Республіці Польща, з 01 березня 2019 року отримала постійне місце проживання у цій країні, вийшла заміж і отримала громадянство цієї країни, створила сім'ю. Батьки позивача розірвали шлюб та проживають окремо, хоча зберегли реєстрацію місця проживання. Матір позивача виявила бажання щоб саме він здійснював за нею догляд. Отже, у розглядуваній ситуації відповідач не звернув увагу на ці обставини і дійшов до неправильного висновку, віднісши сестру позивача до члена сім'ї матері ОСОБА_2 .
Позивач уважає, що належним способом захисту його порушеного права буде зобов'язання відповідача звільнити його з військової служби за вказаною вище підставою.
З огляду на зазначене просить суд поданий позов задовольнити повністю.
Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач вказує, що за результатами розгляду рапорту позивача від 11 лютого 2025 року встановлено, що матір позивача має доньку, яка не визнана такою, що потребує постійного догляду, і, відповідно, має об'єктивну можливість здійснювати догляд за своєю матір'ю. Перебування дочки за кордоном саме собою не є підставою для ухилення від виконання обов'язку по догляду. Відсутні належні та достовірні докази того, що перебування ОСОБА_4 за межами України унеможливлює виконання обов'язку догляду за своєю матір'ю. Відповідно до частини першої статті 202 Сімейного кодексу України повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Згідно зі статтею 47 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» діти зобов'язані піклуватися про батьків похилого віку, подавати їм допомогу і підтримку, в разі необхідності - здійснювати догляд. Обов'язок утримання та догляду виникає насамперед із факту кровного споріднення. Згідно з поданими документами не встановлено, що донька ОСОБА_5 позбавлена фізичної можливості здійснювати постійний догляд за своєю матір'ю.
Відповідач зазначає також, що наданими документами не підтверджено необхідність здійснення постійного догляду за матір'ю. У матеріалах справи відсутній документ, який би прямо вказував на необхідність саме постійного догляду за ОСОБА_2 . Зі змісту довідок, поданих позивачем, випливає лише загальна потреба у сторонньому догляді, що не є достатньою підставою для звільнення з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідач покликається також на наявність у нього дискреційних повноважень щодо звільнення з військової служби, зауважуючи, що суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржуються.
Відповідач підсумовує, що відсутні правові підстави для звільнення позивача з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», оскаржувана відмова є правомірною, а тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
З огляду на вказане у задоволенні позову просить відмовити повністю.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 02 квітня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою суду від 22 квітня 2025 року у задоволенні заяви представника відповідача від 16 квітня 2025 року про залишення позову без розгляду відмовлено.
Суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 проходить військову службу за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_1 з 19 березня 2022 року.
11 лютого 2025 року позивач подав по команді рапорт до військової частини НОМЕР_1 про звільнення його з лав Національної гвардії України за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з наявністю матері із числа осіб з інвалідністю другої групи.
До цього рапорту позивач додав такі документи:
- нотаріально засвідчену копію заяви ОСОБА_2 , що обирає для свого утримання ОСОБА_1 ;
- нотаріально засвідчену копію паспорта ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 від 09 вересня 2004 року;
- нотаріально засвідчену копію паспорта ОСОБА_2 серії НОМЕР_3 від 04 листопада 1998 року;
- нотаріально засвідчену копію свідоцтва про народження ОСОБА_1 ;
- копію військова квитка ОСОБА_1 серії НОМЕР_4 від 10 серпня 2022 року;
- нотаріально засвідчену копію документа про інвалідність матері - довідку до акта огляду МСЕК серії 12ААГ № 608577 від 07 червня 2024 року;
- копію довідки про потребу в сторонньому догляді від 30 вересня 2024 року № 583, видану на ОСОБА_2 МОЗ України;
- копію пенсійного посвідчення ОСОБА_2 серії НОМЕР_5 від 26 червня 2024 року;
- нотаріально засвідчену копію свідоцтва про розірвання шлюбу між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 серії НОМЕР_6 від 10 січня 2025 року;
- копію паспорта ОСОБА_6 серії НОМЕР_7 від 12 березня 1998 року;
- копію документа про інвалідність батька - довідку до акта огляду МСЕК № 1141 серії ЛВА-1 № 311194 та ЛВА-2 № 014805 від 14 листопада 2006 року;
- копію пенсійного посвідчення ОСОБА_6 серії НОМЕР_8 від 12 квітня 2023 року;
- копію довідки про прописку та постійне проживання ОСОБА_4 від 01 березня 2019 року;
- переклад копії довідки про прописку на постійне проживання ОСОБА_4 від 01 березня 2019 року;
- копію посвідчення особи Варіан Уляни серії НОМЕР_9 від 13 травня 2022 року;
- копію паспорта Варіан Уляни серії НОМЕР_10 від 05 травня 2023 року.
Листом від 26 лютого 2025 року № 50/02/12-930 «Щодо розгляду рапорту» військова частина НОМЕР_1 відмовила позивачу у його звільненні з військової служби, мотивуючи свою відмову тим, що відповідно до наданих документів у матері позивача наявні інші члени першого ступеня споріднення, крім позивача, а саме донька, яка сама не потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи та має можливість здійснювати догляд за матір'ю позивача, з огляду на що відсутні підстави для його звільнення з військової служби за сімейними обставинами.
Позивач, уважаючи таку відмову відповідача протиправною, звернувся з цим позовом до суду.
Предметом розгляду в цій справі є оцінка правомірності відмови відповідача щодо звільнення позивача з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої, абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Оцінюючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
За змістом статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (пункт 1). Надалі указами Президента України, які Верховна Рада України затверджувала відповідними законами, строк дії воєнного стану в Україні продовжено та такий правовий режим діє й на сьогодні.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженим Законом України від 03 березня 2022 року № 2105-IX, оголошено та проведено загальну мобілізацію в Україні упродовж 90 діб. Надалі строк проведення загальної мобілізації неодноразово продовжувався згідно з указами Президента України, які щоразу затверджувала Верховна Рада України відповідними законами.
За змістом частин першої, другої статті 17 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов'язок згідно із законодавством.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює та визначає Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з частинами першою, другою, третьою статті 1 Закону № 2232 захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає, зокрема: прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби.
Відповідно до частин першої - третьої статті 2 Закону № 2232 військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.
Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Згідно з абзацами першим - другим частини першої статті 39 Закону № 2232 призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації, незалежно від місця їх перебування на військовому обліку.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п'ята статті 1 Закону № 2232).
Підстави звільнення з військової служби визначені статтею 26 Закону № 2232.
За змістом підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232 військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Своєю чергою, абзацом тринадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232 передбачено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Зі змісту наведеної норми висновується, що для звільнення з військової служби у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:
- відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;
- інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Отже, «відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У разі ж «юридичної наявності» інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, водночас, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об'єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232. Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 27 лютого 2025 року у справі № 380/16966/24.
Суд встановив, що матір позивача - ОСОБА_2 згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААГ № 608577 від 04 червня 2024 року є особою з інвалідністю другої групи та відповідно довідки КП «ЦМЛ ЧМР» від 30 вересня 2024 року № 583 за станом здоров'я потребує стороннього догляду.
Як слідує з матеріалів справи родичами першого ступеня споріднення, які могли б здійснювати догляд за ОСОБА_2 , є її син - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та донька - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Отже, у ОСОБА_2 , окрім самого позивача, який проходить військову службу, є інший член сім'ї першого ступеня споріднення - повнолітня донька ОСОБА_5 . Доказів того, що вона реально не може здійснювати догляд за своєю матір'ю з об'єктивних причин, про які зазначено вище, або ж сама потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, відповідачу надано не було, у матеріалах справи такі відсутні.
Позивач покликається на те, що сестру позивача - ОСОБА_3 не можна віднести до членів сім'ї матері - ОСОБА_2 , адже вона більше десяти років проживає в Республіці Польща, з 01 березня 2019 року отримала постійне місце проживання у цій країні, вийшла заміж і отримала громадянство цієї країни, створила сім'ю.
Суд оцінює критично такі покликання позивача, оскільки обов'язок повнолітніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків закріплений у статті 51 Конституції України.
Також згідно із статтею 47 Закону України 16 грудня 1993 року № 3721-XII «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» діти зобов'язані піклуватися про батьків похилого віку, подавати їм допомогу і підтримку, в разі необхідності здійснювати за ними догляд.
Отже, зазначені вище обставини не позбавляють повнолітню доньку ні обов'язку, визначеного законом, піклуватися про свою непрацездатну матір, ні можливості виконувати такий обов'язок.
Адже проживання доньки за кордоном не накладає на неї суворих обмежень, зокрема щодо свободи пересування чи виконання будь-яких інших додаткових обов'язків, передбачених законами, від виконання яких вона відмовитися не може, як наприклад у випадках перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби тощо, про що вказував Верховний Суд у постанові від 27 лютого 2025 року у справі № 380/16966/24.
Тож донька, яка проживає за кордоном, не позбавлена об'єктивної можливості взяти на себе фактичну опіку та здійснювати необхідний догляд за своєю матір'ю.
Посилання ж позивача на те, що його матір виявила бажання щоб саме він здійснював за нею догляд суд оцінює критично, оскільки за змістом абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232 лише висновок медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я або рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи є підтвердженням неможливості здійснення іншим членом сім'ї першого чи другого ступеня споріднення постійного догляду (оскільки він сам потребує постійного догляду).
Отже, суд констатує, що позивач не довів наявності у нього підстави для звільнення з військової служби, передбаченої підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої, абзацом тринадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232, з огляду на щодо відмова відповідача у звільненні позивача з військової служби, оформлена листом від 26 лютого 2025 року № 50/02/12-930 «Щодо розгляду рапорту», є правомірною, а підстави для задоволення позовних вимог - відсутні.
Суд також зауважує, що відмова відповідача у звільненні позивача з військової служби за наявності іншої особи, спроможної реально забезпечити необхідний догляд особі з інвалідністю в ситуації, що склалася, не суперечить принципам: державних гарантій соціального захисту (стаття 46 Конституції України); недопущення перешкод у реалізації прав людини (стаття 21 Конституції України); пріоритетності прав осіб з інвалідністю на отримання належного догляду (Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні»).
Водночас суд відхиляє покликання відповідача у відзиві на позовну заяву на те, що наданими документами не підтверджено необхідність здійснення постійного догляду та що у матеріалах справи відсутній документ, який би прямо вказував на необхідність саме постійного догляду за матір'ю позивача, оскільки вказані обставини не зазначені відповідачем у листі від 26 лютого 2025 року № 50/02/12-930 «Щодо розгляду рапорту» як підстава для відмови у звільненні позивача з військової служби, тому не можуть бути предметом оцінки судом під час розгляду цієї справи.
У процесі розгляду цієї справи суд не встановив інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, а решта доводів позивача висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову повністю.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.
За змістом правил статті 139 КАС України підстави для відшкодування судових витрат позивачу, якому відмовлено в задоволенні позову, відсутні.
Водночас згідно із частинами першою - другою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір».
Пунктом 12 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються військовослужбовці, військовозобов'язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, - у справах, пов'язаних з виконанням військового обов'язку, а також під час виконання службових обов'язків.
Суд відзначає, що у цій справі, яка пов'язана з виконанням військового обов'язку, позивач як військовослужбовець звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 12 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Втім за подання цього позову до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 1211,20 грн, що підтверджується квитанцією про сплату від 27 березня 2025 року № 2662-8294-2214-6371.
Отже, позивач помилково сплатив судовий збір у справі, в якій він відповідно до вимог пункту 12 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від його сплати.
За цих обставин суд зазначає, що помилково сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1211,20 грн може бути повернутий йому за його клопотанням, за ухвалою суду відповідно до статті 7 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,-
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - відмовити повністю.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.
Повний текст рішення складено 21 листопада 2025 року.
СуддяКлименко Оксана Миколаївна