про повернення позовної заяви
24 листопада 2025 рокум. ДніпроСправа № 360/2181/25
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Петросян К.Є., перевіривши матеріали за позовною заявою адвоката Берзінь Сергія Людвиговича в інтересах ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
До Луганського окружного адміністративного суду 11 листопада 2025 року надійшов адміністративний позов адвоката Берзінь Сергія Людвиговича в інтересах ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , з такими вимогами:
визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення повного нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період проходження військової служби з 09.12.2022 по 31.12.2022, за виключенням вже виплаченої частини індексації;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 09.12.2022 по 31.12.2022 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - жовтень 2020 р., з урахуванням абзаців 3-6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, та виплатити ОСОБА_1 її недоотриману частину;
визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення за період служби з 09.12.2022 по 19.05.2023 (включно), а також щомісячних додаткових та одноразових додаткових видів грошового забезпечення за 2022-2023 роки з порушенням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 із застосуванням з 29 січня 2020 року показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, для визначення розмірів складових грошового забезпечення;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення за період служби з 09.12.2022 по 19.05.2023 (включно), а також щомісячних додаткових та одноразових додаткових видів грошового забезпечення за 2022-2023 роки в сторону збільшення відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18) за періоди: з 09.12.2022 по 31.12.2022 - із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022; з 01.01.2023 по 19.05.2023 - із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023, шляхом його множення на відповідний тарифний коефіцієнт;
визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення повного нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у бойових діях з 01.12.2022 по 19.12.2022 (включно) та пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні в закладі охорони здоров'я у зв'язку з пораненням, пов'язаним із захистом Батьківщини, з 20.12.2022 по 25.12.2022 (включно), за виключенням вже виплаченої частини винагороди;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати ОСОБА_1 додаткову винагороду у розмірі 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у бойових діях з 01.12.2022 по 19.12.2022 (включно) та пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні в закладі охорони здоров'я у зв'язку з пораненням, пов'язаним із захистом Батьківщини, з 20.12.2022 по 25.12.2022 (включно), та виплатити ОСОБА_1 її недоотриману частину;
судові витрати покласти на відповідача - військову частину НОМЕР_1 , стягнути з відповідача витрати на професійну правову допомогу, сформовані на день ухвалення рішення у справі, на користь позивача.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив військову службу у відповідача з 09.12.2022 по 03.09.2023.
03.09.2023 пунктом 20 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 04.09.2023 № 177 позивача вирішено вважати таким, що справи та посаду здав та вибув до нового місця служби - військової частини НОМЕР_2 , виключений із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення 03.09.2023.
З 04.09.2023 по 15.09.2023 позивач проходив службу у військовій частині НОМЕР_2 , з 16.09.2023 по теперішній час - у військовій частині НОМЕР_3 , тобто є дійсним військовослужбовцем.
Отже, позивач перебував на військовій службі у в/ч НОМЕР_1 з 09.12.2022 по 03.09.2023 та отримував відповідне грошове забезпечення.
Однак за вказаний період військової служби ОСОБА_1 було лише частково нараховано та виплачено: 1) індексацію грошового забезпечення за період з 09.12.2022 по 31.12.2022; 2) грошове забезпечення за період з 09.12.2022 по 19.05.2023; 3) додаткову винагороду у розмірі 100000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у бойових діях та часу перебування на стаціонарному лікуванні в закладі охорони здоров'я у зв'язку з пораненням, пов'язаним із захистом Батьківщини.
15 жовтня 2025 року представник позивачаа звернувся до Міністерства оборони України з адвокатським запитом про надання інформації щодо місцезнаходження та засобів зв'язку військової частини НОМЕР_1 , а також про грошове забезпечення ОСОБА_1 під час служби у військовій частині НОМЕР_1 .
03 листопада 2025 року представник позивача отримав поштовий лист військової частини НОМЕР_1 , яким надано відповідь на вищевказаний адвокатський запит, а також надано як додаток довідку про грошове забезпечення ОСОБА_1 , яка фактично, на думку позивача, є письмовим повідомленням про суми, нараховані та виплачені йому під час служби.
Отже, представник позивача зауважує, що ОСОБА_1 дізнався про порушення своїх прав не раніше 03 листопада 2025 року. До того позивач не мав інформації про своє грошове забезпечення, оскільки отримував його на свій банківський рахунок без будь-якої розшифровки складових.
Ухвалою суду від 17.11.2025 позовну заяву адвоката Берзінь Сергія Людвиговича в інтересах ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, залишено без руху. Запропоновано позивачу усунути недоліки позовної заяви шляхом надання суду:
заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням підстав для поновлення строку разом з доказами поважності причин його пропуску;
копії витягів з наказів командира військової частини НОМЕР_1 від 09.12.2022 № 249 та наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 04.09.2023 № 177;
письмових пояснень щодо неможливості розгляду заявлених позовних вимог в окремих позовних провадженнях, а також доцільності об'єднання в одній позовній заяві всіх заявлених вимог або уточненої позовної заяви.
На виконання вищевказаної ухвали позивачем надано копії витягуів з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 09.12.2022 № 249 та наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 04.09.2023 № 177, пояснення щодо неможливості розгляду заявлених позовних вимог в окремих позовних провадженнях, а також клопотання про поновлення строку звернення до суду, в обґрунтування якого посилається на таке.
На підтвердження того, що позивач не був обізнаний про невиплату у повному обсязі відповідних спірних сум грошового забезпечення за період з 09.12.2022 по 19.05.2023, хоча і отримував щомісяця грошове забезпечення на свій банківський рахунок, позивачем надано виписку (довідку) з банківського рахунку за період 01.12.2022-01.07.2023, відповідно до якої зарахування грошового забезпечення від в/ч НОМЕР_1 здійснювалося цілими сумами без будь-якої розшифровки складових.
Крім того, виплата грошового забезпечення ОСОБА_1 здійснювалось спочатку в/ч НОМЕР_4 ( АДРЕСА_1 -штурмових військ) з грудня 2022 року по січень 2023 року, а з березня 2023 року і надалі - вже безпосередньо відповідачем (в/ч НОМЕР_1 ).
Так, наприклад, 13.06.2023 ОСОБА_1 отримав останню виплату за травень 2023 року під час служби у в/ч НОМЕР_1 у сумі 522,05 грн із призначенням платежу «Цільове зарахування. Коментар до платежу: AT UKRSYBBANK Platnyk V/Ch A1126, зарплата та аванс…».
Всі платежі за період з 09.12.2022 по 19.05.2023 від в/ч НОМЕР_1 (та в/ч НОМЕР_4 ) здійснювалися за аналогічним принципом, тобто без конкретизації складових (оклад, премія, за звання, одноразова допомога, індексація тощо).
Отже, на думку представника позивача, початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову у відповідній частині позовних вимог слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що у цій справі відбулося шляхом надання відповідачем відповіді на звернення представника позивача (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
Зауважує, що саме дата отримання позивачем зазначеного документа є подією, з якою пов'язаний початок перебігу строку звернення до суду, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 (п. 77).
ОСОБА_1 до 03.11.2025, тобто до отримання відповіді на запит, не міг зрозуміти про невиплату у повному обсязі відповідних спірних сум грошового забезпечення або здійснити розрахунки правильності та повноти нарахування і виплати свого грошового забезпечення за період з 09.12.2022 по 19.05.2023.
Більше того, у вказаних платежах не вказувався застосований базовий місяць і суми індексації, а також застосований прожитковий мінімум за відповідний рік, що дало б змогу ОСОБА_1 здійснити перевірку нарахованих сум грошового забезпечення.
З початку широкомасштабної агресії росії з 25.10.2022 ОСОБА_1 спочатку перебував на військовій службі у військовій частині НОМЕР_4 , потім з 09.12.2022 - у військовій частині НОМЕР_1 , з 04.09.2023 по 15.09.2023 - у військовій частині НОМЕР_2 , з 16.09.2023 по теперішній час - у військовій частині НОМЕР_3 , виконував бойові завдання на лінії зіткнення та був позбавлений можливості отримати інформацію про своє грошове забезпечення під час служби у військовій частині НОМЕР_1 за оспорюваний період з 09.12.2022 по 19.05.2023, а також довідатися про порушення свого права на належний розмір прожиткового мінімуму, який застосовано при розрахунку грошового забезпечення в цілому.
ОСОБА_1 одержав письмове повідомлення про суми, що належать військовослужбовцю, фактично не раніше 03.11.2025, а тому звернувся до суду в межах 3-місячного строку з дня, коли він дізнався про порушення своїх прав, і просить суд визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду із даним позовом та поновити цей строк.
Розглянувши заяву представника позивача про поновлення строку для звернення до адміністративного суду, суд зазначає таке.
Згідно із частиною першою статті 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (частина перша статті 120 КАС України).
Згідно з частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п'ята статті 122 КАС України).
Відповідно до правових висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 27 квітня 2023 року у справі № 300/4201/22 та від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22, положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці. Положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому до вимог щодо заробітної плати, які виникли до 19 липня 2022 року, відповідно до правового висновку, наведеного у пунктах 29, 33 постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 квітня 2023 року у справі № 300/4201/22, а також у пунктах 21-22 постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, має бути застосована частина друга статті 233 КЗпП у редакції, чинній до 19 липня 2022 року.
Починаючи з 19 липня 2022 року, - дня набрання чинності Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, яким частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у новій редакції, законодавчо визначений тримісячний строк звернення до суду.
Водночас, відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (з наступними змінами) карантин з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19) було встановлено з 19 грудня 2020 р. до 30 червня 2023 р.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у пункті 65 постанови від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 зазначено, що, вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України, в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, Судова палата дійшла таких висновків:
якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»);
з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.
З наданих до матеріалів позовної заяви документів судом встановлено, що згідно з наказом командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 04.09.2023 № 177 позивач вважається таким, що справи та посаду здав та вибув до нового місця служби - в/ч НОМЕР_2 . Позивачем не заперечується, що він вибув до нового місця служби та є діючим військовослужбовцем по цей час.
Доказів звільнення позивача з війькової служби до матеріалів позовної заяви не надано.
Таким чином, спір щодо розміру обрахованого ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 09.12.2022 по 19.05.2023, а також індексації грошового забезпечення та додаткової винагороди у розмірі 100000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у бойових діях та часу перебування на стаціонарному лікуванні в закладі охорони здоров'я у зв'язку з пораненням, пов'язаним із захистом Батьківщини за період з 19.12.2022 по 31.12.2022, жодним чином не пов'язаний із фактом звільнення позивача із військової служби, а тому строк звернення до суду, визначений частиною другою статті 233 КЗпП України у три місяці з дня одержання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, до спірних правовідносин не є застосовним.
Натомість, враховуючи вказані вище положення статті 233 КЗпП України, судом встановлено, що на спірні правовідносини поширюються положення частини першої статті 233 КЗпП України в новій редакції - три місяці з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Із зазначеним позовом до суду ОСОБА_1 звернувся до суду 11.11.2025. Тобто, строк звернення по вимогам за період з 09.12.2022 по 19.05.2023, встановлений частиною першою статті 233 КЗпП України, позивачем пропущений.
В клопотанні про поновлення строку звернення до суду позивач посилається на те, що він не отримував розшифровки складових грошового забезпечення під час його виплати. Натомість дізнався про це лище після отримання відповіді на адвокатський запит.
Також позивач зазначив, що є діючим військовослужбовцем з 25.10.2022 по теперішній час, з початку широкомасштабної агресії росії з 25.10.2022 ОСОБА_1 перебував на військовій службі у різних військових частинах, на теперішній час проходить службу у військовій частині НОМЕР_3 , виконував бойові завдання на лінії зіткнення, внаслідок чого був позбавлений можливості отримати інформацію про своє грошове забезпечення під час служби за оспорюваний період з 09.12.2022 по 19.05.2023 і довідатися про порушення свого права на належний розмір прожиткового мінімуму, який застосовано при розрахунку грошового забезпечення в цілому.
Посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23, представник позивача зазначає, що тримісячний строк рахується з моменту отримання відповіді на адвокатський запит, де розшифровано суми виплати позивачу грошового забезпечення.
В свою чергу, суд зауважує, що факт перебування позивача на військовій службі не підтверджує наявність обставин, що ускладнювали або унеможливлювали своєчасне звернення до суду з цим позовом (як-то, факт перебування позивача в зонах проведення бойових дій та безпосереднє залучення його до здійснення функцій із захисту держави під час дії воєнного стану в Україні у відповідний період, факт цілодобового перебування на території військової частини упродовж всього періоду пропуску строку звернення до суду).
Верховним Судом у постанові від 24.07.2024 у справі № 760/8560/21 зроблено наступний висновок:
«..Непереборною силою є надзвичайна або невідворотна за таких умов подія. Непереборна сила характеризується двома ознаками. По-перше, це зовнішня до діяльності особи обставина, яку вона хоча і могла передбачити, але не могла попередити. До таких обставин, як правило, відносяться стихійні лиха (землетрус, повінь, пожежі тощо) та соціальні явища (війни, страйки, акти владних органів тощо). По-друге, ознакою непереборної сили є її надзвичайність, що означає, що це не є звичайною обставиною, яка хоча і може спричинити певні труднощі для особи, але не виходить за певні розумні рамки, тобто це має бути екстраординарна подія, яка не є звичайною.
Такі висновки наведені в постанові Верховного Суду від 17 квітня 2024 року у справі № 757/45756/21-ц.
Сама по собі обставина зарахування позивача до складу Збройних Сил України не свідчить про пропуск строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставини непереборної сили.
Разом з тим, у разі доведення належними та допустимим доказами, що саме обставина перебування на військовій службі під час воєнного стану об'єктивно унеможливила виконанням ним зазначеної процесуальної дії у встановлений законом строк, тобто доведення причинно-наслідкового зв'язку між перебуванням на військовій службі під час воєнного стану та пропуском строку на апеляційне оскарження, така обставина може бути визнана обставиною непереборної сили….».
Суд зауважує, що позивачем не надано до матеріалів справи жодних доказів на підтвердження об'єктивної неможливості звернення до суду у визначені КАС України строки саме внаслідок перебування на військові службі.
За відсутності документів, які свідчать про наявність безпосереднього та прямого причинного зв'язку між пропуском позивачем строку звернення до суду і несенням позивачем військової служби, вказана позивачем причина не може бути визнана судом як поважна причина пропуску строку звернення до суду із цим позовом.
Щодо посилань представника позивача на виконання позивачем бойового завдання на лінії зіткнення, суд зазначає, що з довідки військової частини НОМЕР_1 про обставини трамви від 30.01.2023 № 1026 вбачається, що позивач отримав 19.12.2022 вогнепальне дотичне поранення м'яких тканин верхньої третини правого стегна. Забійна рана правого стегна під час безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях, під час захисту Батьківщини, а саме виконання бойових завдань у складі підрозділу військової частини НОМЕР_1 в районі н.п. Терни (Донецька область).
Тобто, зазначена довідка підтверджує участь позивача у бойових діях 19.12.2022, при цьому спірним є період з 01.12.2022 по 19.05.2023. Інших доказів безпосередньої участі позивача у бових діях в після грудня 2022 року, матеріали позову не містять.
Доводи представника позивача стосовно отримання позивачем грошового забезпечення без розшифровки його складових, суд вважає незмістовними з огляду на таке.
Грошове забезпечення є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі його розмір відомий особі, яка його отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про те, з яких складових воно складається, як обраховано та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий його розрахунок чи розрахунок його складових.
Отже, з дня отримання грошового забезпечення особою, вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання грошового забезпечення, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових грошового забезпечення звернулась до роботодавця із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від роботодавця відповіді на подану нею заяву.
За усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду застосування частини першої статті 121 КАС України, уперше сформульованою у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 9901/405/19, «правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки».
Тому поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані із дійсними, істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Суд зауважує, що у численній практиці Верховного Суду неодноразово, зокрема, у постановах від 11 липня 2019 року у справі № 0940/1181/18, від 31 жовтня 2019 року у справі № 823/1915/18, від 22 січня 2020 року у справі № 826/4464/17, від 16 липня 2020 року у справі № 487/3042/16-а, висловлена позиція, згідно з якою пропуск відповідного строку на звернення до суду через необізнаність щодо прийнятих актів законодавства або байдужість до своїх прав чи небажання скористатися цим правом не є поважними причинами пропуску строку та, відповідно, підставою для поновлення строку звернення до суду з адміністративним позовом.
Посилання позивача на постанову Верховного суду від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 щодо початку перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум (тобто, з моменту отримання листа інформації від відповідача), є незмістовним з огляду на те, що позивач зі служби не звільнений на момент звернення до суду з цим позовом, що не заперечується представником позивача та підтверджується матеріалами позовної заяви.
Інших доказів на підтвердження обставин неможливості позивача своєчасно звернутися до суду з цим позовом, позивачем суду не надано.
У зв'язку з викладеним, вказані в заяві підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду визнаються судом неповажними, оскільки такі обставини не можна вважати об'єктивно непереборними, такими, що не залежать від волевиявлення особи, яка звертається до суду, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.
Суд зазначає, що згідно ухвали від 17 листопада 2025 року про залишення позовної заяви без руху, позивач не був обмежений у праві надання доказів на підтвердження наявності поважних причин пропуску строку, передбаченого для звернення до суду.
Відтак, суд дійшов висновку, що заява позивача про поновлення строку для звернення до адміністративного суду не містить поважних причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом.
Відповідно до частини другої статті 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Згідно з пунктами 1 та 9 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху у встановлений судом строк; у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
З огляду на те, що позивачем не надано суду доказів, які б свідчили про існування обставин, що об'єктивно перешкоджали позивачу звернутись з даним позовом до суду у межах строків, встановлених законом, а судом з позовної заяви та доданих до неї матеріалів не встановлено підстав для визнання поважними причини пропуску строку звернення до суду, суд дійшов висновку про повернення позивачу адміністративного позову.
Суд звертає увагу на те, що згідно з приписами частини восьмої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Керуючись статтями 123, 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
Позовну заяву адвоката Берзінь Сергія Людвиговича в інтересах ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, повернути позивачу.
Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
СуддяК.Є. Петросян