Іменем України
24 листопада 2025 рокум. ДніпроСправа № 360/1870/25
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Качанок О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом адвоката Князь Інни Іванівни в інтересах ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов адвоката Князь Інни Іванівни в інтересах ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі також - відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), в якому позивач, з урахуванням уточнених вимог, просить:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 в період з 29.01.2020 по 20.07.2022 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: премій, надбавок, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», станом на 01.01.2021, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 20.07.2022, а також виплачених за вказаний період: премій, надбавок, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
Позовну заяву обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 в період з 14.08.2015 по 22.01.2019 проходила військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ), а в період з 09.05.2021 по 20.07.2022 у ІНФОРМАЦІЯ_6 та була зарахована на грошове забезпечення до ІНФОРМАЦІЯ_7 .
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_8 від 20.07.2022 № 68, ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу.
Відповідно до наданої довідки про розмір грошового забезпечення (у справі № 360/59/25) ІНФОРМАЦІЯ_3 за період з 01.03.2018 по 20.07.2022 нараховано ОСОБА_1 грошове забезпечення без врахування вимог пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною.
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду.
Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, про що 17.10.2025 надав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, з огляду на таке.
Відповідач вважає, що скасування пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільненні з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» не впливає на порядок та процедуру проведення перерахунку розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням позивача та відповідно розміру його грошового забезпечення станом на 01.01.2020, 01.01.2021 та 01.01.2022, оскільки постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 не створює таких підстав.
Також відповідач вказує на відсутність належних, допустимих та достовірних доказів здійснення зміни - збільшення з 29.01.2020 по теперішній час посадових окладів або інших складових грошового забезпечення позивача у зв'язку з вказаною постановою суду апеляційної інстанції, а отже відсутні передбачені законом підстави для перерахунку грошового забезпечення позивача станом на 01.01.2020, 01.01.2021 та 01.01.2022.
Тож, аналізуючи вищевикладене, відповідач вважає, що грошове забезпечення, визначене станом на 01.01.2018 у зв'язку із скасуванням змін, внесених до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704, не підлягає перегляду, у зв'язку із відсутністю чинної редакції зазначеної норми, до внесення до неї відповідних змін.
Розміри посадового окладу та окладу за військовим звання позивача за спірний період були визначені ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідно до вимог чинного законодавства із врахуванням прожиткового мінімуму в розмірі 1762 грн.
Отже, на думку відповідача, відсутні підстави для перерахунку та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 20.07.2022.
Ухвалою суду від 26.09.2025 позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою суду від 02.10.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі після усунення недоліків позовної заяви, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , є учасником бойових дій та внутрішньо переміщеною особою, проходила військову службу у період з 14.08.2015 по 31.10.2020 у ІНФОРМАЦІЯ_10 , з 01.11.2020 по 08.05.2021 у ІНФОРМАЦІЯ_11 , а з 09.05.2021 по 20.07.2022 у ІНФОРМАЦІЯ_12 , що підтверджується карткою платника податків, довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 16.08.2022 № 3006-5002008008, посвідченням серії НОМЕР_2 , довідкою ІНФОРМАЦІЯ_13 від 15.10.2025 № ст/990 та довідкою ІНФОРМАЦІЯ_8 від 14.10.2025 № 37.
При цьому, під час проходження військової служби у вказані періоди, позивач перебувала на грошовому забезпеченні в ІНФОРМАЦІЯ_14 (попередня назва - ІНФОРМАЦІЯ_15 ), що не заперечується останнім.
Відповідно до довідки про грошове забезпечення ОСОБА_1 від 13.10.2025 № 5341 за період з січня 2020 року по липень 2022 року включно посадовий оклад позивача обчислювався з розміру 3000,00 грн, оклад за військове звання - 670,00 грн.
Враховуючи наведене та виходячи з аналізу додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704 вбачається, що посадовий оклад позивача обчислювався виходячи з 7 тарифного розряду та коефіцієнту до нього 1,7.
Також відповідно до додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704 оклад за військове звання позивача обчислювався виходячи з тарифного коефіцієнту 0,38.
Таким чином з наведеного вбачається, що розміри посадового окладу та окладу за військове звання позивача у спірний період, визначені виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018 (1762 гривні) шляхом множення на відповідні тарифні коефіцієнти, що встановлені додатками 1 та 14 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704 (посадовий оклад: 1762 грн х 1,7 = 2995,40 грн, який згідно з п. 1 примітки додатку 1 округлюється до 3000,00 грн; оклад за військове звання: 1762 грн х 0,38 = 669,56 грн, який згідно з п. 1 примітки додатку 14 округлюється до 670,00 грн).
Крім того, обставини обчислення грошового забезпечення позивача у спірний період із прожиткового мінімуму в розмірі 1762,00 грн підтверджуються відповідачем у відзиві на позовну заяву.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Згідно з частиною 5 статті 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).
Окрім того, цей Закон встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно з частинами першою - третьою статті 9 Закону 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Частиною 4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704), яка набрала чинності 1 березня 2018 року.
Постановою № 704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
За приписами пункту 2 вказаної постанови, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Додатком 1 до зазначеної постанови визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Приміткою 1 Додатку 1 до Постанови № 704 було визначено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Посадові оклади осіб рядового, сержантського і старшинського (осіб рядового і молодшого начальницького) складу установлюються за 1-12 розрядами. Посадові оклади за окремими посадами осіб рядового, сержантського і старшинського (осіб рядового і молодшого начальницького) складу понад 12 тарифний розряд визначаються керівниками державних органів (примітка 2 до Додатку 1 вказаної постанови).
Оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень (примітка Додатку 14 до Постанови № 704 в первинній редакції).
21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у Постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Отже, станом на 01.03.2018 пункт 4 Постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року.
Разом з тим, Закон України від 05.10.2000 № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон № 2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового обслуговування, соціального захисту, культури, охорони здоров'я та освіти (стаття 6 Закону № 2017-III).
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Також слід відзначити, що Кабінет Міністрів України в межах своїх повноважень встановлює величину грошового забезпечення, зокрема, військовослужбовців.
Відтак, на думку суду, зазначення у пункті 4 Постанови № 704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення.
Разом з тим, суд наголошує на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
При цьому, суд зазначає, що пунктом 8 «Прикінцевих положень» Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон № 294-IX), Закон України від 15.12.2020 № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» (далі - Закон № 1082-IX) та Закон України від 02.12.2021 № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» (далі - Закон № 1928-IX), таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема, грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020, 2021 та 2022 роки, відповідно, не містять.
Тобто, положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Водночас, починаючи з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідали правовим актам вищої юридичної сили.
Подібні правові висновки викладені Верховним Судом, зокрема, у справі № 440/6017/21 (постанова від 02 серпня 2022 року).
Так, у постанові від 02 серпня 2022 року у вищевказаній справі Верховний Суд на підставі аналізу наведених вище норм права дійшов таких правових висновків:
«1) з 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;
2) через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», у осіб з числа військовослужбовців виникло право на отримання довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії за формою, що передбачена додатком 2 до Порядку № 45, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 постанови № 704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік);
3) встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням».
У подальшому такий висновок був підтриманий Верховним Судом у постановах від 31.08.2022 у справі № 120/8603/21-а, від 14.09.2022 у справі № 500/1886/21, від 16.11.2022 у справі № 120/648/22-а, від 31.01.2023 у справі № 160/14866/21, від 29.03.2023 у справі № 640/8668/21, від 30.03.2023 у справі № 320/9431/21, від 05.04.2023 у справі № 340/3604/22, від 15.12.2023 у справі № 380/17639/22, від 28.03.2024 у справі № 160/3235/23, від 02.04.2024 у справі № 340/608/23, від 02.04.2024 у справі № 300/6337/21, від 04.04.2024 у справі № 160/16602/21, від 09.05.2024 у справі № 340/4085/23, від 12.09.2024 у справі № 260/9408/23, від 17.10.2024 у справі № 160/11051/22 та від 26.11.2024 у справі № 320/46484/23.
Також суд враховує, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 20.10.2022, рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 скасовано в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи: ОСОБА_2, Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, про визнання протиправним та скасування пункту постанови і прийнято в цій частині нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи: ОСОБА_2, Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, про визнання протиправним та скасування пункту постанови задоволено. Визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».
Посилання відповідача на висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 11.02.2021 у справі № 200/3757/20-а, є нерелевантними до даних спірних правовідносин, оскільки вказана справа відрізняється характером спірних правовідносин, а отже не є подібною та не підлягає застосуванню при розгляді даної справи.
Підсумовуючи суд зазначає, що з огляду на збільшення розміру прожиткового мінімуму з 01.01.2020, а в подальшому з 01.01.2021 та 01.01.2022 відповідно до законів про Державний бюджет на відповідні роки, у позивача виникло право на перерахунок її грошового забезпечення з урахуванням нових (збільшених) розмірів прожиткового мінімуму.
Проте, за спірний у цій справі період проходження позивачем служби з 29.01.2020 по 20.07.2022, вказаний вище перерахунок не проводився та у зазначений період продовжувалось застосування положень пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для розрахунку посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, що суперечить нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
При цьому, позивачем не оскаржується правильність визначення відповідачем тарифного розряду та тарифного коефіцієнту згідно з додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704.
Водночас, відповідачем не заперечується, що, зокрема, у період з 29.01.2020 по 20.07.2022 при визначенні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача було застосовано прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2018.
Щодо строку звернення до суду з цим позовом суд вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до правових висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 27 квітня 2023 року у справі № 300/4201/22 та від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22, положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці. Положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Подібний висновок також викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.07.2024 у справі № 990/156/23.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Застосовуючи строк, визначений статтею 233 КЗпП України, суд також враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 зазначила щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період по 19 липня 2022 року, застосуванню підлягає норма частини другої статті 233 КЗпП України, у редакції до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, якою визначено, що особа (працівник, службовець) має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
У постанові від 21 березня 2025 року № 460/21394/23 Верховний Суд дійшов висновку, що, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону №2352-ІХ, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-ІХ).
Разом з тим суд зазначає, що спірні правовідносини в цій справі охоплюють період з 29.01.2020 по 20.07.2022. Тобто, майже щодо усього спірного періоду (з 29.01.2020 по 18.07.2022) строк звернення до суду не застосовується.
Період після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ складає усього два дні, до того ж, у місяці, більшу частину якого, строк звернення до суду не обмежений.
Відтак, з урахуванням наведеного та враховуючи досить незначний період, до якого застосовується строк звернення до суду у цій справі (2 дні), суд вважає, що у даному випадку з метою забезпечення права позивача на доступ до правосуддя та остаточне вирішення її спору, слід підходити до питання вирішення строку звернення з позовом без надмірного формалізму. Тому суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню за весь спірний період.
Щодо позовних вимог про перерахунок грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, суд зазначає таке.
Умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація) визначено Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (далі - Порядок № 44).
За правилами пунктів 2, 3 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Пунктами 4, 5 Порядку № 44 передбачено, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Верховний Суд у постановах від 27.09.2023 у справі № 420/23176/21, від 31.01.2024 у справі № 320/6441/22, від 18.04.2024 у справі № 160/10789/22, від 30.04.2024 у справі № 360/700/23 та від 19.09.2024 у справі № 400/7201/21 за результатами аналізу положень Порядку № 44 зазначив, що зміст пунктів 2-3 Порядку № 44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Отже, з урахуванням наведеного правового регулювання суд зазначає, що спірні виплати мають бути проведені відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.
Щодо інших обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, суд вважає за необхідне зауважити, що у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» зазначено, що суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
З урахуванням зазначеного суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки інші доводи не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.
Що стосується обраного позивачем способу захисту порушених прав, то суд зауважує, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Враховуючи встановлені обставини справи, заявлені позовні вимоги та межі предмету розгляду в цій справі, суд дійшов висновку, що належним, достатнім та ефективним способом захисту порушених прав позивача буде прийняття рішення про:
- визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не здійснення перерахунку та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 20.07.2022, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704;
- зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 20.07.2022, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
Щодо позовних вимог, які стосуються перерахунку щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (премій, надбавок), суд зазначає, що поняття грошове забезпечення включає в себе усі його складові, що повинні до нього входити, в тому числі, його щомісячні додаткові види.
Отже, суд вважає вищенаведений спосіб захисту порушених прав позивача достатнім та ефективним в межах предмету спору, а тому не вбачає необхідності виокремлювати усі види грошового забезпечення, окрім посадового окладу та окладу за військовим званням, які підлягають перерахунку за результатами розгляду цієї справи.
Таким чином, виходячи з системного аналізу заявлених вимог, вищенаведеного законодавства та обставин справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з обранням належного способу захисту порушених прав позивача.
Питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору відповідно до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнена.
Щодо судових витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.
В позовній заяві зазначено, що орієнтовний розрахунок витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката становить 10000,00 грн, при цьому вказано, що докази понесених витрат позивачем буде надано упродовж 5 днів після ухвалення рішення у справі.
Водночас в подальшому, 16.10.2025 представником позивача подано заяву щодо судових витрат, в якій вона просить стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн.
В обґрунтування заяви зазначено, що на підтвердження понесених витрат позивачем, надається до суду сканкопія договору про надання правової допомоги № 19 від 28 серпня 2025 року.
Згідно з пунктами 3.1, 3.2, 3.3 гонорар встановлюється у формі фіксованого розміру і не залежить від часу витраченого адвокатом для надання послуг клієнту. Розмір гонорару, який клієнт сплачує бюро за надану в межах цього договору правову допомогу за представлення інтересів клієнта у суді першої інстанції, складає 10000,00 грн, в апеляційній інстанції - 8 000,00 грн (вісім тисяч). Строк оплати гонорару - впродовж 30 календарних днів з моменту ухвалення рішення.
Отже, представник позивача вважає, що виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, враховуючи складність справи, кваліфікацію і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини, критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також ринкових ставок правової допомоги в адміністративному суді, що обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт є співмірним з категорією складності справи і справедливим відшкодуванням витрат позивача на професійну правничу допомогу буде сума в розмірі 10000,00 грн.
Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з такого.
Положеннями статті 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - це види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є: 1) надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; 2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; 3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; 4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні; 5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні; 6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами; 7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана ВРУ; 8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань; 9) захист прав, свобод і законних інтересів викривача у зв'язку з повідомленням ним інформації про корупційне або пов'язане з корупцією правопорушення. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
За змістом статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У частині першій статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина сьома статті 139 КАС України).
Аналіз вищевикладених правових норм свідчить про те, що стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, у тому числі витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги.
Водночас, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені в установленому законом порядку.
При визначенні суми відшкодування інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, суд має виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Подібний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18.
Як вже зазначалося вище, представник позивача зазначає, що понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу адвоката складають 10000,00 грн. На підтвердження цих витрат надано копію договору про надання правової допомоги від 28.08.2025 № 19 (далі - Договір).
Суд зазначає, що доказів оплати наданих адвокатом послуг позивачем не надано.
Однак, відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постанові від 21.02.2021 у справі № 280/2635/20, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено, відмова у відшкодуванні витрат на правничу допомогу через відсутність доказів оплати вказаних послуг не узгоджується з нормами чинного процесуального законодавства.
Також Верховний Суд у постанові від 01.11.2022 у справі № 757/24445/21-ц зазначив, що відсутність доказів оплати вартості наданих адвокатом послуг не може виступати самостійною підставою для відмови у стягненні витрат на правничу допомогу.
Дослідженням Договору судом встановлено, що цей договір укладений між Адвокатським бюро «Інни Князь» (далі - Бюро), в особі керуючого Князь Інни Іванівни та Мєшкової Наталією Володимирівною (далі - Клієнт), згідно з яким Бюро взяло на себе зобов'язання надати Клієнту правову допомогу щодо: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань; складання звернень (заяв, скарг, пропозицій) та інших документів правового характеру; складання процесуальних документів (заперечень, клопотань, претензій, позовних заяв, апеляційних і касаційних скарг, заяв про вжиття заходів забезпечення позову та інших документів відповідно до вимог процесуального законодавства); представництва та захисту інтересів Клієнта в будь-яких органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, а також у судах під час здійснення цивільного, адміністративного, господарського судочинства, органах державної виконавчої служби, приватних виконавців, Міністерства юстиції України тощо з будь-яких питань щодо зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_7 здійснити певні дії (пункт 1.1).
Відповідно до пункту 2.2 Договору безпосереднє представництво інтересів Клієнта від імені Бюро за цим договором здійснює адвокат Князь Інна Іванівна.
Згідно з пунктами 3.1 - 3.3 Договору гонорар встановлюється у формі фіксованого розміру і не залежить від часу витраченого адвокатом для надання послуг клієнту. Розмір гонорару, який Клієнт сплачує Бюро за надану в межах цього Договору правову допомогу, складає 10000,00 грн. Строк оплати гонорару - впродовж 30 календарних днів з моменту ухвалення рішення.
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, у тому числі, у рішенні від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено, що за статтею 41 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах «Ніколова проти Болгарії» та «Єчюс проти Литви»).
У справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) вказано, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
У зазначеному рішенні Європейського суду з прав людини також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (п. 269).
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 7 липня 2021 року у справі № 910/12876/19 зазначено, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Разом з тим, Суд вказав, що процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
Також, у постанові від 19 лютого 2020 року у справі у справі № 755/9215/15-ц Великою Палатою Верховного Суду сформовано висновок про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Слід вказати, що наявність або відсутність з боку іншої сторони заперечень проти відшкодування витрат на професійну правничу допомогу має значення лише для вирішення питання про співмірність заявлених до відшкодування судових витрат на правову допомогу (як це встановлено частиною сьомою статті 134 КАС), але не впливає на обов'язок суду під час вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу застосовувати вимоги частин першої-четвертої статті 134 цього Кодексу і перевіряти заявлені витрати на відповідність іншим, окрім співмірності, критеріям.
Такий висновок узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 25.07.2023 у справі № 340/4492/22.
Перевіряючи обґрунтованість заявлених витрат на правову допомогу суд зазначає, що дана справа не є справою значної складності, судом не було встановлено наявності виключної правової проблеми при вирішенні даного спору, окрім того, судова практика в аналогічних спорах є сталою.
Також, справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, тобто адвокат не приймав участі при розгляді справи у суді, а тому суд вважає, що заявлена сума витрат на правничу допомогу не відповідає ознакам співмірності.
Окрім того слід зазначити, що визначена між адвокатом та клієнтом сума за надані адвокатом послуги, стосується виключно відносин між клієнтом та адвокатом, та не може бути преюдиційною обставиною для суду.
До того ж слід врахувати, що представником позивача не надано до матеріалів справи жодних доказів на підтвердження обсягу та виду виконаних робіт, часу витраченого на їх виконання тощо.
Разом з тим суд вважає доведеним факт складання та подання до суду позовної заяви в інтересах позивача, а також складання та направлення адвокатом заяви (звернення) в інтересах позивача до ІНФОРМАЦІЯ_7 .
Тож суд зазначає, що виходячи з критеріїв реальності витрат на правову допомогу в цій справі (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності та співмірності таких витрат, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 3000,00 грн, що, на думку суду, є співмірною сумою для цієї справи, з урахуванням наведених висновків суду, встановлених обставин та наданих адвокатом послуг.
Керуючись статтями 2, 9, 72, 77, 90, 94, 139, 241-246, 250, 255, 262, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов адвоката Князь Інни Іванівни в інтересах ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не здійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 20.07.2022, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 20.07.2022, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн (три тисячі гривень 00 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 24.11.2025.
Суддя О.М. Качанок