24 листопада 2025 року №320/21271/25
Київський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Вісьтак М.Я., суддів Саса Є.В., Войтовича І.І.
розглянувши за правилами загального позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Кабінету Міністрів України
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Міністерство соціальної політики України
про визнання протиправними та нечинними окремих положень нормативно-правового акта,
Рух справи
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Кабінету Міністрів України (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Міністерство соціальної політики України, з вимогою визнати протиправним та нечинним положення четвертого абзацу пункту третього постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 № 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році».
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.05.2025 відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено питання про її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено дату, час та місце проведення підготовчого засідання.
04.06.2025 опубліковано оголошення про відкриття провадження у цій справі у Офіційному віснику України № 42.
09.06.2025 на адресу Київського окружного адміністративного суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, а 16.06.2025 - відповідь на відзив, подана представником позивача.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.06.2025 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Міністерство соціальної політики України.
02.07.2025 на адресу Київського окружного адміністративного суду від уповноваженого представника Кабінету Міністрів України надійшли письмові заперечення на відповідь на відзив.
04.07.2025 відповідно до довідки Київського окружного адміністративного суду судове засідання не проводилося у зв'язку із оголошенням повітряної тривоги.
05.07.2025 на адресу Київського окружного адміністративного суду від уповноваженого представника Міністерства соціальної політики України надійшли письмові пояснення.
Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.09.2025 підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.
23.10.2025 у судовому засіданні протокольною ухвалою вирішено подальший розгляд справи проводити в порядку письмового провадження.
Аргументи учасників справи
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає наступне.
Позивач вказує, що перебуває на обліку в Головному Управлінні Пенсійного Фонду в Харківській області та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Розмір пенсії позивача з 01.01.2025 розраховано з урахуванням Постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» (далі - постанова КМУ №є1) та визначено підсумок пенсії (з надбавками) - 38794,76 грн., з урахуванням максимального розміру пенсії - 34437,56 грн. та з урахуванням пониження суми згідно постанови КМУ № l - 27802,67 грн.
З 01.03.2025 ГУ ПФУ в Харківській області здійснило перерахунок основного розміру пенсії позивача у зв?язку з її індексацією відповідно до положень постанови КМУ № 209 від 25.02.2025 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році». та застосувало положення абз. 4 п. 3 постанови КМУ № 209, відповідно до якого пенсії, перераховані відповідно до цієї постанови, виплачуються з урахуванням положень статті 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» і постанови Кабінету Міністрів України від 3 січня 2025 р. № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану».
Оскільки підсумок пенсії (з надбавками) визначено у сумі 40669,76 грн., а з урахуванням максимального розміру пенсії - 34437,56 грн., що перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність (23610,00 грн.), то у відповідності до абз. 4 п. 3 постанови КМУ № 209 до суми перевищення застосовані коефіцієнти у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України у постанові від 03.01.2025 № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану».
Позивач вважає, що положення абзацу 4 пункту З постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 № 209 є незаконним, протиправним та таким, що суперечить вимогам ст. ст. 1-1, 59, 64 та абз. 2 Розділу ІХ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону Nє 2262-ХII, ст. ст. 50, 113 Закону№ 1058-IV, порушує принцип верховенства права закріплений статтею 8 Конституції України та безпосередньо обмежує права позивача, який отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону № 2262-XII.
З огляду на наведене, сторона позивача просить суд визнати абз. 4 п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 № 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» (далі - Постанова № 209) незаконним та скасувати його.
Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог заперечив та вказав, що оскаржувана постанова прийнята Урядом в межах своїх повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України та законами України. Обґрунтовуючи свою позицію, відповідач зазначив наступне.
Кабінет Міністрів України вказує, що Постанова № 209 прийнята на виконання статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2023 (далі - Закон № 1058). Так, абзац перший частини другої статті 42 Закону № 1058 передбачає, що для забезпечення індексації пенсії щороку з 1 березня проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії. Абзацом другим частини другої статті 42 указаного закону визначено, що показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, щороку збільшується на коефіцієнт, що відповідає 50 відсоткам показника зростання споживчих цін за попередній рік та 50 відсоткам показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення. Абзацами четвертим та п'ятим передбачено, що у разі відсутності дефіциту коштів Пенсійного фонду для фінансування виплати пенсій у солідарній системі розмір щорічного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, передбачений абзацом другим цієї частини, може бути збільшений, але не повинен перевищувати 100 відсотків показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення. Розмір та порядок такого збільшення визначаються у межах бюджету Пенсійного фонду за рішенням Кабінету Міністрів України з урахуванням мінімального розміру збільшення, визначеного абзацом другим цієї частини.
Також, відповідач зазначає, що стаття 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» встановлює, що у 2025 році у період дії воєнного стану пенсії, призначені (перераховані) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «;Про прокуратуру», «;Про статус народного депутата України», «;Про Національний банк України», «;Про Кабінет Міністрів України», «;Про дипломатичну службу», «;Про службу в органах місцевого самоврядування», «;Про судову експертизу», «;Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову військової і науково-технічну служби, та діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з Жовтня 1995 року № деяких інших осіб, Постанови Верховної Ради України від 13 379/95-ВР «Про затвердження Положення про помічника консультанта народного депутата України» (з урахуванням надбавок, підвищень, пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів. Саме на реалізацію зазначеної компетенції Урядом прийнято Постанову Кабінету Міністрів від 03.01.2025 № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану»
Відповідач зазначає, що оскільки позивач фактично позилаєтьсч на обмеження своєї пенсії обмежувальними коефіцієнтами, встановленими Постановою № 1, а оскаржуване положення Постанови № 209 має відсильну диспозицію та не містить правила поведінки, а відсилає для його ознайомлення до іншої норми. З огляду на це відповідач вважає відсутнє порушене право позивача, а обраний спосіб захисту неефективним. З урахуванням наведеного, просить у позові відмовити.
Позивач у відповіді на відзив заперечує щодо відзиву Кабінету Міністрів України. Представник позивача зазначив, що відповідач прийнятті постанови від № 209 керувався положенням статті 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», нехтуючи при цьому нормами спеціального законодавства та звужуючи права пенсіонерів, які отримують пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262 від 09.04.1992 (далі - Закон № 2262). Так, позивач зазначає, що відповідно до частини третьої статті 1-1 Закону № 2262 визначено, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Відповідно оскаржуване положення Постанови № 209 вказує на застосування статті 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та Постанови № 1 при проведенні перерахунку пенсії з 01.03.2025 у зв'язку з її індексацією.
Відповідачем подано до суду заперечення на відповідь на відзив, у яких він покликається на нерелевантність рішень Конституційного Суду України, які вказані у позовній заяві, а також на різний предмет правового регулювання Постанови № 209 та Постанови № 1. Крім цього, відповідачем повторно зазначено, що позивачем неправильно обрано спосіб захисту, що є підставою для прийняття судом рішення про відмову у позові.
У письмових поясненнях на які надійшли від уповноваженого представника третьої особи, Міністерства соціальної політики України, зазначено наступне.
Третя особа, як і відповідач наголошує, що оскаржувана постанова прийнята Урядом в межах своїх повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України та законами України. Вказано, що Конституційний Суд України в рішенні № 20-рп/2011 від 26.12.2011 зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу обумовлені інтересів необхідністю усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці найважливішою України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є функцією держави. Зміна механізму нарахування соціальних виплат та допомоги має відбуватися відповідно до критеріїв пропорційності та справедливості та є конституційно допустимою до ти меж, за якими ставиться під сумнів власне сутність змісту права на соціальний захист.
Також, зазначено, що з урахуванням того, що в умовах дії воєнного стану видатки в першу чергу спрямовуються на національну безпеку і оборону та на здійснення заходів правового режиму воєнного стану, постанову Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 № 209 розроблено для забезпечення соціальної справедливості, диференціації та співмірності між розмірами пенсій, призначених у різні роки, а також проведення індексації пенсій.
Крім цього, пунктом 6 розділу «Прикінцеві положення" Закону України Про Державний бюджет України на 2025 рік" надано право Кабінету Міністрів України визначати умови і розміри індексації пенсій.
Метою прийняття Постанови № 209 було забезпечення проведення з 1 березня 2025 року індексації пенсій і страхових виплат, а також підвищення розмірів матеріального забезпечення найбільш вразливих верств населення з числа пенсіонерів, яким здійснювалися доплати до мінімальних розмірів відповідно до програм, запроваджених у попередніх роках.
Третьою особою вказано, що Постанова № 209 була прийнята на виконання статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Реалізація Урядом України покладених на нього повноважень в частині обмеження верхньої межі індексації спрямовано на утримання зростання нерівності між розмірами пенсійних виплат різних категорій пенсіонерів з метою збалансування наявного фінансового ресурсу держави та досягнення справедливого балансу між захистом інтересів якомога більшої кількості громадян, особливо тих, чиї пенсії є дуже низькими. Вказана стратегія Уряду передусім сприяє забезпеченню соціальної справедливості та економічної стабільності в умовах воєнного стану. Відповідно, статтею 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» встановлено, що у 2025 році у період дії воєнного стану пенсії, призначені (перераховані) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «;Про прокуратуру», «;Про статус народного депутата України», «;Про Національний банк України», «;Про Кабінет Міністрів України», «;Про дипломатичну службу», «;Про службу в органах місцевого самоврядування», «;Про судову експертизу», «;Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову військової і науково-технічну служби, та діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з Жовтня 1995 року № деяких інших осіб, Постанови Верховної Ради України від 13 379/95-ВР «Про затвердження Положення про помічника консультанта народного депутата України» (з урахуванням надбавок, підвищень, пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів.
Також Міністерством соціальної політики України вказано на неефективний спосіб захисту, обраний позивачем, а також на відсутність порушення його прав.
З урахуванням наведеного просить у позові відмовити.
Позиція сторін по справі, висловлена у судових засіданнях
Представник позивача - Острицький А.О. у судовому засіданні висловив усні пояснення та наполягав на задоволенні позову в повному обсязі.
Представник відповідача Кабінету Міністрів України - Жиделяєва Ю.Г. у судовому засіданні просила суд у задоволенні позовної заяви відмовити.
Представник третьої особи Міністерства соціальної політики України -у судовому засіданні не з'явився, про час, місце та дату третя особа була повідомлена належним чином, що засвідчується довідками про доставку електронних листів в електронний кабінет, а саме 06.08.2025 о 13 год. 57хв., 16.09.2025 о 18 год. 40 хв. 16.09.2025 та 13.10.2025 судом у судових засіданнях поставлено питання на обговорення про можливість проведення розгляду справи по суті та з урахуванням відсутності заперечень сторін ухвалено протокольно проводити розгляд справи за відсутності представника третьої особи.
Обставини справи, встановлені судом.
25.02.2025 відповідачем прийнято Постанову Кабінету Міністрів України № 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» (далі - Постанова №209).
26.02.2025 Постанову № 209 опубліковано в офіційному виданні «Урядовий кур'єр» та 28.03.2025 в «Офіційному віснику України». Ця постанова набрала чинності 01.03.2025.
Позивачем в адміністративній справі є ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 .
Позивач є пенсіонером, перебуває на обліку в Головному Управлінні Пенсійного Фонду в Харківській області та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262.
Розмір пенсії позивача з 01.01.2025 розраховано з урахуванням Постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» та визначено підсумок пенсії (з надбавками) - 38794,76 грн., з урахуванням максимального розміру пенсії - 34437,56 грн та з урахуванням пониження суми згідно постанови КМУ № l - 27802,67 грн.
З 01.03.2025 ГУ ПФУ в Харківській області здійснило перерахунок основного розміру пенсії позивача у зв?язку з її індексацією відповідно до положень постанови КМУ № 209 та застосувало положення абзацу четвертого пункту третього Постанови КМУ № 209, відповідно до якого пенсії, перераховані відповідно до цієї постанови, виплачуються з урахуванням положень статті 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» і Постанови Кабінету Міністрів України № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану».
Відповідно до перерахунку пенсії від 01.03.2024 у пенсійній справі № 2001-0224864 підсумок пенсії (з надбавками) визначено у сумі 40669,76 грн.
З урахуванням положення абзацу четвертого пункту третього Постанови КМУ № 209, у зв'язку із перевищенням розміру пенсії позивача десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність (23610,00 грн.), пенсійним органом застосовано до суми перевищення обмежувальні коефіцієнти у розмірах і порядку, визначених Постановою Кабінету Міністрів України № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану».
Відповідно максимальний розмір пенсії позивача, який підлягає виплаті з 01.03.2025 за результатами проведеної індексації становить 34437,56 грн.
Оскаржуваним абзацом першим пункту третього Постанови № 209 установлено, що пенсії, перераховані відповідно до цієї постанови, виплачуються з урахуванням положень статті 46 Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік» і постанови Кабінету Міністрів України від 3 січня 2025 р. № 1 “Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану»
Постанова № 209 була безпосередньо застосована до позивача, оскільки позивач є суб'єктом правовідносин, у яких було застосовано оскаржуваний нормативно-правовий акт. Підставою перерахунку відповідно до матеріалів пенсійної справи від 01.03.2025 визначено проведення індексації з березня 2025 року.
Колегією суддів також встановлено, що проєкт Постанови № 2099 розроблено Міністерством соціальної політики України, погоджено без зауважень: Міністерством фінансів України, Міністерством цифрової трансформації України, Міністерством економіки України, погоджено з зауваженнями, які враховано: Міністерством юстиції України, Пенсійним Фондом України.
Суду надані пояснювальна записка до проєкту оскаржуваного нормативно-правового акта, довідка про погодження проєкту оскаржуваної постанови, висновок Міністерства юстиції України за результатами правової експертизи проєкту оскаржуваної постанови, висновок щодо відповідності положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини, висновок Міністерства економіки України, протоколи узгодження позицій, а також протоколи узгоджувальних нарад, Довідку щодо відповідності зобов'язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу, висновок Міністерства фінансів України, висновок Міністерства цифрової трансформації України.
Позивач вважаючи, що для захисту його прав та інтересів необхідно визнати положення абзацу четвертого пункту третього Постанови № 209 протиправним та скасувати, звернувся до суду із цим позовом.
Релевантні джерела права, оцінка аргументів учасників справи та висновки суду
Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України (крім рішень стосовно виведення банків з ринку) унормовано положеннями статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, в пункті першому частини першої статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що предмет судового контролю стосується питання законності (крім конституційності) відповідних актів Кабінету Міністрів України.
Право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт (частина друга статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України).
При цьому, відповідно до положень частини третьої статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.
Визначення нормативно-правового акта наведено в пункті 18 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якого таким визнається акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.
Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено право кожного в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.
Позивач є пенсіонером, перебуває на обліку в Головному управлінні пенсійного фонду України у Харківській області та отримує пенсії по інвалідності відповідно до Закону № 2262.
Як встановлено судом, пенсію позивача після проведення індексації пенсійних виплат у березні 2025 року обмежено з урахуванням обмежувальних коефіцієнтів встановлених Постановою № 1 згідно із положеннями абзацу четвертого пункту третього Постанови № 209.
Таким чином, позивач є особою, яка в силу частини другої статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України мала право оскаржити нормативно-правовий акт, а саме: постанову Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 № 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році».
Отже, оскаржувана Постанова № 209 є нормативно-правовим актом, оскаржуване положення якого безпосередньо застосовувалось у правовідносинах, пов'язаних з проведенням індексації та виплатою проіндексованої пенсії позивача.
Відповідно до приписів частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Повноваження Кабінету Міністрів України регламентовано Конституцією України, Законом України № 794-VII від 27.02.2014 «Про Кабінет Міністрів України» (далі - Закон № 794-VII), Регламентом Кабінету Міністрів України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 950 від 18.07.2007 (далі - Регламент) та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 113 Конституції України встановлено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади та у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених у статтях 85, 87 Конституції України.
Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України.
Відповідно до частини першої статті 49 Закону № 794-VII Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.
Частиною другою цієї ж статті встановлено, що акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.
Відповідно до абзацу першого частини другої статті 42 Закону № 1058 для забезпечення індексації пенсії щороку з 1 березня проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.
Абзацом другим частини другої статті 42 указаного закону визначено, що показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, щороку збільшується на коефіцієнт, що відповідає 50 відсоткам показника зростання споживчих цін за попередній рік та 50 відсоткам показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.
Абзацами четвертим та п'ятим указаної статті Закону 1058 передбачено, що у разі відсутності дефіциту коштів Пенсійного фонду для фінансування виплати пенсій у солідарній системі розмір щорічного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, передбачений абзацом другим цієї частини, може бути збільшений, але не повинен перевищувати 100 відсотків показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення. Розмір та порядок такого збільшення визначаються у межах бюджету Пенсійного фонду за рішенням Кабінету Міністрів України з урахуванням мінімального розміру збільшення, визначеного абзацом другим цієї частини.
Пунктом шостим розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік» установлено, що у 2025 році застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України у тому числі частина друга та абзац п'ятий частини четвертої статті 42, третє речення абзацу першого пункту 13 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 49-51, ст. 376 із наступними змінами).
Як вбачається з преамбули Постанови № 209, така прийнята на виконання норми Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік».
Абзацом першим пункту третього Постанови № 209 установлено, що пенсії, перераховані відповідно до цієї постанови, виплачуються з урахуванням положень статті 46 Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік» і постанови Кабінету Міністрів України від 3 січня 2025 р. № 1 “Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану».
Статтею 46 Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік» передбачено, що у 2025 році у період дії воєнного стану пенсії, призначені (перераховані) відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року № 379/95-ВР "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України" (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.
Абзацом першим пункту 1 Постанови № 1 установлено, що у період воєнного стану у 2025 році пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до Митного кодексу України, Законів України «Про державну службу», «;Про прокуратуру», «;Про статус народного депутата України», «;Про Національний банк України», «;Про Кабінет Міністрів України», «;Про дипломатичну службу», «;Про службу в органах місцевого самоврядування», «;Про судову експертизу», «;Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «;Про наукову і науково-технічну діяльність», «;Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 р. № 379/95-ВР «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України» (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення:
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,5;
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,4;
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,3;
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,2;
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,1.
Абзацом 2 пункту 1 Постанови № 1 визначено, що для осіб, пенсії яким призначено (перераховано) відповідно до актів законодавства, зазначених в абзаці першому цього пункту, та які мають право на пенсію відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, і в яких розмір пенсії, обчисленої відповідно до частини першої статті 27, абзацу другого частини першої статті 28 і статті 29 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, коефіцієнти застосовуються до відповідних сум перевищення пенсії, призначеної (перерахованої) відповідно до актів законодавства, зазначених в абзаці першому цього пункту, понад суму пенсії, обчислену відповідно до частини першої статті 27, абзацу другого частини першої статті 28 і статті 29 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Пунктом 2 Постанови № 1 (в редакції на момент прийняття) установлено, що у період воєнного стану у 2025 році коефіцієнти, визначені пунктом 1 цієї постанови, не застосовуються до пенсій (пенсійних виплат) осіб, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, а також до пенсій в разі втрати годувальника, призначених членам сім'ї загиблих (померлих, зниклих безвісти) таких осіб.
Як встановлено судом, відповідно до перерахунку пенсії від 01.03.2024 у пенсійній справі № 2001-0224864 підсумок пенсії (з надбавками) визначено у сумі 40669,76 грн.
Однак, у зв'язку із тим, що розмір пенсії позивача перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність на 2025 рік (23610,00 грн.), пенсійним органом застосовано до суми перевищення обмежувальні коефіцієнти у розмірах і порядку, визначених Постановою Кабінету Міністрів України № 1 та визначено розмір пенсії для виплати з урахуванням максимального розміру пенсії у сумі 34437,56 грн.
Ураховуючи наведене суд звертає увагу на наступне.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною другою статті 64 Конституції України встановлено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Відповідно до статті 3 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІХ (далі -Указ № 64/2022), у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Отже, у період дії в Україні воєнного стану, введеного Указом № 64/2022, не обмежені конституційні права і свободи людини і громадянина, які встановлені статтею 46 Конституції України
Згідно з абзацом першим преамбули Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII (далі Закон - № 2262-XII, тут і далі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) цим Законом визначаються умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.
Абзацом третім преамбули Закону № 2262-ХІІ встановлено, що держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Згідно з частинами першою і третьою статті 11 Закону № 2262-ХІІ законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.
Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
У рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007, від 22.05.2008 № 10-рп/2008 та від 30.11.2010 № 22-рп/2010 Конституційний Суд України дійшов висновку, що законом про Державний бюджет України не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві; у разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони.
В абзаці третьому пункту 4 мотивувальної частини рішення від 28.08.2020 № 10-р/2020 Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
У разі суперечності між правовими нормами Закону України про Державний бюджет України та правовими нормами спеціальних законів України, якими врегульовано ті ж самі правовідносини, застосуванню підлягають правові норми спеціальних законів України.
Суд звертає увагу, що Законом №2262-ХІІ і Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не передбачено обмеження розміру пенсій, розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, шляхом застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів.
Згідно з частиною четвертою статті 63 Закону № 2262-ХІІ усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.
У постанові від 12.11.2019 у справі № 826/3858/18 Верховний Суд сформував такий правовий висновок: «…безпосередній словесний, логіко-граматичний та юридичний аналіз конструкцій та змісту вказаних правових норм дає підстави вважати, що перерахунок раніше призначених пенсій визначений статтею 63 Закону № 2262-XII. Кабінету Міністрів України лише надано право на встановлення умов, порядку та розміру для перерахунку пенсій, передбачених вказаною статтею».
При цьому обчислення пенсії встановлюється статтею 43 Закону, яка має загальний характер та визначає вихідні дані відносно визначення грошового забезпечення для встановлення розміру як призначуваних пенсії, так і для перерахунку останніх, що є однорідними правовідносинами, виходячи зі змісту процитованого Закону.
Верховний Суд неодноразово підтверджував, що постанови Кабінету Міністрів України або інші підзаконні акти не можуть встановлювати максимальні обмеження пенсій, які суперечать Закону №2262-XII і рішенню КСУ від 20 грудня 2016 року. Зокрема, постанови Верховного Суду від 09 лютого 2021 (справа №640/2500/18), від 10 вересня 2021 року (№300/633/19), від 24 вересня 2021 року (№370/2610/17) підтверджують висновок, що такі обмеження суперечать Конституції й законам України. У постановою Верховного Суду від 16 грудня 2021 року (справа №400/2085/19) Суд дійшов висновку про протиправність обмеження та застосовував норми Закону №2262 з урахуванням правової позиції КСУ. Разом з тим, постанова Верховного Суду від 09 червня 2022 року (справа №520/2098/19) закріпила позицію про пріоритет Закону №2262 над постановами КМУ, такими як №103/2018 .
У контексті вищезазначеного суд відхиляє доводи відповідача про можливість Уряду встановлювати обмеження розміру пенсій в період воєнного стану задля забезпечення збалансованого і відповідального розподілу бюджетного ресурсу та про наявність у відповідача дискреційних повноважень на прийняття постанов, які є інструментами тимчасового правового регулювання, що спрямовані на ефективне використання публічних фінансів, і коригують пенсійне забезпечення відповідно до умов воєнного часу.
Разом з тим, суд звертає увагу, що вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до адміністративного суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
За приписами ч. 2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України (КСУ) право на судовий захист як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя; відсутність такої можливості обмежує це право, яке за змістом ч. 2 ст. 64 Конституції України не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану (абз. 15 п. 3 мотивувальної частини Рішення КСУ від 7 травня 2002 р. № 8-рп/2002).
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 мотивувальної частини Рішення від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003).
Приписами частини першої та другої статті другої Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України) визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини другої статті п'ятої КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Вимога ефективності судового захисту прав та інтересів особи закріплено у Конституції України, низці міжнародних актів та також законів України.
Зокрема, таке право також закріплене у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме у статті 13 визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Обєднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom), заява № 22414/93, ЄСПЛ виснував, що зазначена норма Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Отже, ефективний засіб правового захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення саме порушеного права особи, яка звернулася за судовим захистом. Натомість застосування судом неефективного способу захисту створює лише видимість захисту права особи, в той час як насправді таке право залишається незахищеним, що не відповідає статті 13 Конвенції.
Колегія суддів зазначає, що вимога ефективності судового захисту прав, свобод та інтересів особи, зокрема, в адміністративному судочинстві, є одним з елементів принципу верховенства права та обов'язково має враховуватися під час вибору засобів судового захисту.
Водночас, відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка звертається до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів, повинна обґрунтувати, у чому полягає порушення її прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, до кола обставин, що підлягають доказуванню у цій справі, належать обставини щодо наявності порушеного права позивача в результаті прийняття оскаржуваної постанови, адже за результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності акту та встановлюється, чи було порушене право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
Верховний Суд неодноразово викладавав правову позицію стосовно того, що відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 15.08.2019 у справі № 1340/4630/18, від 28.11.2019 у справі № 918/150/19, від 26.01.2022 у справі № 921/787/20 від 14.06.2022 у справі № 904/3870/21, від 13.09.2022 у справі № 918/1222/21, від 26.01.2022 у справі № 921/787/20, від 13.09.2022 у справі №918/1222/21, від 18.07.2023 у справі № 910/12547/21, від 20.12.2024 у справі № 400/1117/19.
Зокрема, Верховний Суд у постанові від 04.04.2024 у справі № 320/4702/21 вказав, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Відповідно таке порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи - позивача з боку відповідача, який стверджує про їх порушення, а також те, що відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Верховний Суд у постанові від 20.12.2024 у справі № 400/1117/19 виснував, що при цьому адміністративний суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача. Відсутність порушення суб'єктивних прав особи, навіть у разі, коли рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень містять ознаки протиправності, унеможливлює досягнення завдань адміністративного судочинства.
Оцінюючи твердження позивача про наявність у нього порушеного права у зв'язку із застосуванням до нього положень Постанови № 209, колегія суддів враховує, що позивач є пенсіонером, пенсія якого проіндексована відповідно до указаної постанови та виплата якої обмежена коефіцієнтами встановленими Постановою № 1. Відповідно, оскаржуване положення абзацу четвертого пункту третього Постанови № 209 містить бланкетну норму права, яка має відсильний характер до положень статті 46 Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік» і Постанови № 1.
Таким чином, фактично правовими підставами позову позивача є протиправність застосування обмежувальних коефіцієнтів визначених Постановою № 1, а також обґрунтування, що обмеження максимального розміру пенсії позивача суперечить положенням Закону № 2262.
Суд звертає увагу, що згадувані постанови мають різний предмет правового регулювання. Так, Постанова № 209 прийнята на виконання пункту шостого розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік» та здійснює правове регулювання індексації пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році.
Натомість, Постанова № 1 прийнята на виконання статті 46 Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік» та регулює порядок виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану.
Отже, навіть у разі скасування абзацу четвертого пункту третього Постанови № 209, зміни у визначені розміру пенсії, що підлягає фактичній виплаті не відбудеться, оскільки питання виплати пенсії регулюється іншим нормативно-правовим актом, а відтак, не відбудеться і зміни в правовому становищі Позивача.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що саме по собі оскаржуване положення Постанови № 209 не порушує жодних прав та інтересів позивача, оскільки не регулює правових відносин щодо визначення фактичного розміру пенсії, яка підлягає виплаті.
Також, суд звертає увагу, що відповідно до частини десятої статті 264 КАС України якщо у процесі розгляду справи щодо нормативно-правового акта суд виявить, що інші нормативно-правові акти, прийняті відповідачем, чи їх окремі положення, крім тих, щодо яких відкрито провадження в адміністративній справі, безпосередньо впливають на прийняття рішення у справі і без визнання таких нормативно-правових актів протиправними неможливий ефективний захист прав позивача, суд визнає такі акти чи їх окремі положення протиправними в порядку, визначеному цією статтею.
З цього приводу суд зазначає наступне.
Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб'єктів владних повноважень визначені статтею 264 КАС України.
Однак, зважаючи що оскаржуване положення Постанови № 209 відсилає не лише до положень іншої постанови прийнятої відповідачем, а й до положень закону України, суд позбавлений можливості вирішувати питання щодо правомірності положень останнього, оскільки це не належить до компетенції адміністративного суду. З урахуванням наведеного суд позбавлений можливості застосувати частину десяту статті 264 КАС України.
Крім цього, колегія суддів звертає увагу, що питання правомірності як окремих положень Постанови № 1, так і в цілому розглядалися Київським окружним адміністративним судом у справах № 320/2229/25 та № 320/2958/25.
15.09.2025 ухвалено рішення у справі 320/2229/25, яким визнано протиправним та нечинним абзац перший пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України № 1 від 03.01.2025 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» в частині його застосування до осіб, яким пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до Закону України від 09.04.1992 року №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
09.09.2025 ухвалено рішення у справі 320/2958/25, яким визнано протиправною та нечинною постанову від 03 січня 2025 №1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану".
Станом на час розгляду цієї справи апеляційна скарга у справі № 320/2229/25 ухвалою Щостого апеляційного адміністративного суду від 18.11.2025 повернута апелянту.
У справі № 320/2958/25 ухвалою Щостого апеляційного адміністративного суду від від 14.10.2025 відкрито апеляційне провадження.
Ураховуючи наведене колегія суддів також дійшла висновку, що у цій справі обраний позивачем спосіб захисту є неналежним та неефективним, оскільки через бланкетний характер норми права визнання протиправним та нечинним оскаржуваного положення Постанови № 209 неможливе без розгляду питання правомірності тих положень нормативно-правових актів, до яких відсилає указане положення Постанови № 209.
Відповідно до положень частин першої та другої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи, суд приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС, зважаючи на те, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, то підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 243-246, 250, 255, 264 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, - Міністерство соціальної політики про визнання постанови протиправними в частині - відмовити.
Рішення направити учасникам справи (їх представникам).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Повний текст рішення складено 24 листопада 2025 року.
Головуючий - суддя Вісьтак М.Я.
Судді: Сас Є.В.
Войтович І.І.