про залишення позовної заяви без руху
24 листопада 2025 року м. Київ № 320/54769/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Шевченко А.В., перевіривши позовну заяву та додані матеріали за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання протиправною та нечинною постанови, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення компенсації,
ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Герасимчука Віктора Андрійовича звернулася до Київського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Кабінету Міністрів України, в якому позивачка просить суд:
визнати протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2025 року №449 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 р. № 884 і від 14 травня 2024 р. № 550 , в частині, що:
передбачає утримання 50% грошового забезпечення військовослужбовця на рахунках військової частини;
передбачає пріоритетні виплати батькам зниклого безвісти військовослужбовця на шкоду правам дружини;
- зобов'язати Кабінет Міністрів України привести свої нормативно-правові акти у відповідність до Цивільного та Сімейного кодексу України;
- стягнути з Кабінету Міністрів України на мою користь 683254,60 грн (шістсот вісімдесят три тисячі двісті п'ятдесят чотири гривні 60 копійок в якості компенсації завданих збитків.
Частиною першою статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Наданий адміністративний позов не відповідає вимогам статей 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України з огляду на таке.
Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
При цьому, суд зауважує, що для оскарження нормативно-правових актів суб'єктів владних повноважень закон передбачає особливий порядок адміністративного провадження, який встановлений статтею 264 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно змісту частини першої цієї статті такий порядок поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим; законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб'єктів владних повноважень.
Частиною другою статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що право оскаржити нормативно - правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
Отже, звертаючись до суду з позовом про оскарження нормативно-правового акту, позивач має обґрунтувати не лише зміст позовних вимог, а і факт порушення цим актом його суб'єктивних прав, свобод, інтересу.
Вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу, встановити чи є відповідне право або інтерес порушеним, а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Саме тому вимоги позовної заяви повинні бути викладені чітко і зрозуміло, з урахуванням правил, встановлених процесуальним законодавством, і узгоджуватись з наданими суду повноваженнями за наслідками розгляду справи, та мають бути спрямовані на захист конкретних прав, свобод та інтересів позивача з зазначенням способу їх захисту, який не допускає неоднозначного, довільного тлумачення змісту позовних вимог і дозволить суду максимально якісно здійснити правосуддя.
Водночас, у прохальній частині позовної заяви позивачкою заявлена вимога «зобов'язати Кабінет Міністрів України привести свої нормативно-правові акти у відповідність до Цивільного та Сімейного кодексу України». При цьому, суд зауважує, що таке формулювання позовних вимог не є чітким, конкретним та таким, що не допускає довільного його тлумачення. Позивачка не уточнює, які саме нормативно-правові акти та у відповідність до яких конкретно норм Цивільного та Сімейного кодексу України слід привести Кабінету Міністрів України. Крім того, обраний позивачкою спосіб захисту порушених прав не відповідає способам, визначених частиною першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, та не зможе забезпечити відновлення її порушеного права.
Таким чином, позивачці слід уточнити позовні вимоги, з урахуванням викладених судом зауважень.
Окрім цього, згідно з частиною третьою статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір » від 08.07.2011 № 3674-VI.
Згідно зі статтею 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Підпунктом 1 пункту частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Підпунктом 1.1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано фізичною особою або фізичною особою підприємцем встановлюється ставка судового збору 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з частиною третьою вказаної статті, при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Так, у позовній заяві позивачкою заявлена позовна вимога щодо стягнення з Кабінету Міністрів України на її користь 683254,60 грн. в якості компенсації завданих збитків.
Відповідно до пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.
При цьому, наведене вище положення Закону України «Про судовий збір» передбачає звільнення від сплати судового збору у разі відшкодування шкоди, заподіяної незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю, а отже, для звільнення від сплати судового збору на цій підставі, на час звернення із вимогою про відшкодування шкоди ця бездіяльність повинна бути визнана судовим рішенням незаконною.
Разом з тим, матеріали адміністративного позову справи не містять доказів, які б підтверджували, що бездіяльність відповідача визнана незаконною в установленому законом порядку, зокрема відповідного судового рішення, яке набрало законної сили, а в межах даної справи рішення ще не прийнято та, як наслідок не встановлено, що позивачу заподіяно шкоду незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою. Тому, на стадії до відкриття провадження у справі суд немає можливості встановити, що спірна матеріальна шкода, завдана незаконними діями, бездіяльністю відповідача.
Відтак, застосування пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» у даному випадку є недоречним.
Таким чином, вимога про відшкодування матеріальної шкоди, що визначена у грошовому вимірі, є майновою вимогою, а тому, позивачці необхідно доплатити судовий збір у сумі 5466,04 грн (6832,55 грн (1% від ціни позову) *0,8 (коефіцієнт пониження за звернення в електронній формі) за вказану вимогу майнового характеру на суму 683254,60 грн.
Також суд звертає увагу позивачки, що спірні виплати позивачка отримує не у повному обсязі саме від військової частини НОМЕР_1 , а не від Кабінету Міністрів України. Тобто, позивачці слід визначитися з предметом оскарження та колом учасників справи, враховуючи різний порядок розгляду таких справ.
Отже, наведені обставини вказують на невідповідність позовної заяви нормам процесуального закону.
Згідно з частинами першою, другою статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Вказані обставини вказують на невідповідність позову вимогам процесуального закону.
Частиною другою статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Вказані недоліки повинні бути усунені позивачем шляхом подання до суду:
- уточненої позовної заяви (із доказами надсилання іншим учасникам справи) із уточненням позовних вимог, з урахуванням викладених вище судом зауважень);
- квитанцію про доплату судового збору у сумі 5466,04 грн за заявлену вимогу майнового характеру.
Керуючись статтями 160, 161, 169, 171, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
позовну заяву ОСОБА_1 залишити без руху.
Встановити позивачці десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви, зазначених у мотивувальній частині ухвали.
Роз'яснити позивачеві, що якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не будуть усунуті у встановлений судом строк, позовна заява буде повернута відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
Копію ухвали надіслати позивачеві.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Шевченко А.В.