24 листопада 2025 року м. Київ справа №640/304/22
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Міністерства фінансів України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Державної регуляторної служби України, про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта.
Суть спору: до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі по тексту також позивач, ФОП ОСОБА_1 ) з позовом до Міністерства фінансів України (далі по тексту також відповідач, Мінфін), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати наказ Мінфіну від 03.09.2021 №496, яким затверджено Порядок ведення обліку товарних запасів для фізичних осіб-підприємців, у тому числі платників єдиного податку.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач повідомив, що він є фізичною особою-підприємцем та здійснює власну діяльність у сфері роздрібної торгівлі годинниками та ювелірними виробами в спеціалізованих магазинах, а тому оскаржуваний Порядок є застосовним до нього.
Позивач стверджує, що повне дотримання вимог спірного Порядку потребуватиме додаткових часу і витрат коштів, які оцінюються ним у 48 900 грн щорічно.
Позивач зазначає, що при прийнятті спірного Порядку було допущено чисельні порушення вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», зокрема в частині порушення принципу передбачуваності, за відсутності змістовного аналізу регуляторного впливу, відсутністю в оприлюдненому аналізі регуляторного впливу обов'язкового додатку «Тест малого підприємництва (М-Тест). У свою чергу, відсутність М-Тесту свідчить про відсутність у регуляторного органу - відповідача обґрунтованих розрахунків його впливу на діяльність суб'єктів господарювання, зокрема і на діяльність позивача.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.05.2022 відкрито провадження у справі для її розгляду в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Залучено до участі у справі в якості третьої особи без самосійних вимог на предмет спору Державну регуляторну службу України (далі по тексту також третя особа, ДРС України).
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що спірний Порядок було прийнято повноважним органом виконавчої влади - Мінфіном, на забезпечення виконання вимог пункту 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 №265/95-ВР (далі по тексту також - Закон №265/95-ВР) з погодженням без зауважень Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, Міністерством цифрової трансформації України та Державною податковою службою України, а також Державною регуляторною службою України.
Щодо прогнозованості спірного Порядку, відповідач наголосив на тому, що зміни до пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР внесені Законом України від 20.09.2019 №128-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі по тексту також - Закон №128-ІХ), набрали чинності 01.08.2020, що свідчить про необхідність прийняття підзаконного нормативно-правового акта - порядку ведення обліку товарних запасів для фізичних осіб-підприємців, у тому числі платників єдиного податку, ще у 2019 році.
Щодо доводів позивача про порушення принципу передбачуваності щодо затвердження планів діяльності з підготовки проектів регуляторних актів на наступний календарний рік не пізніше 15 грудня поточного року, відповідач повідомив про можливість внесення змін до таких планів, що і було зроблено у межах спірних відносин.
Відповідач зазначив, що на виконання вимог законодавства ним було оприлюднено проект оскаржуваного регуляторного акта 05.04.2021.
Також відповідач стверджує про підготовку аналізу регуляторного впливу, оприлюдненого разом з проектом спірного регуляторного акта на офіційному веб-сайті Мінфіну.
Таким чином, на думку відповідача, позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.06.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Третьою особою подано до суду пояснення в адміністративній справі, в яких зазначено, що спірний Порядок має ознаки регуляторного акта, а його прийняття потребувало реалізації процедур, передбачених Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 11.09.2003 №1160-IV (далі по тексту також - Закон №1160-IV). Рішенням ДРС України від 11.08.2021 №387 спірний проект наказу, яким затверджено Порядок обліку товарних запасів для фізичних осіб-підприємців, у тому числі платників єдиного податку, було погоджено.
Усною ухвалою суду від 05.07.2022, постановленою без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засідання, вирішено здійснити подальший розгляд справи у порядку письмового провадження.
13 грудня 2022 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» №2825-IX, статтею 1 якого встановлено ліквідувати Окружний адміністративний суд міста Києва.
Пунктом 1 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону визначено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.
Згідно з пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону установлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
14 грудня 2022 року вказаний Закон був опублікований в газеті «Голос України» №254 та набрав чинності 15.12.2022.
02 вересня 2024 року на адресу Київського окружного адміністративного суду від Окружного адміністративного суду міста Києва надійшли матеріали цієї адміністративної справи та за результатом автоматизованого розподілу були передані на розгляд судді Дудіну С. О.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.09.2024 адміністративну справу прийнято до провадження для її розгляду за правилами загального позовного провадження у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2021 №496 відповідно до статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», Податкового кодексу України та підпункту 5 пункту 4 Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №375, затверджено Порядок ведення обліку товарних запасів для фізичних осіб-підприємців, у тому числі платників єдиного податку.
Означений наказ зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02.11.2021 за №1411/37033.
Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем цього регуляторного акта, позивач звернувся з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими. Відсутність порушеного права та неправильний спосіб захисту встановлюється при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
У відповідності до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб'єктів владних повноважень визначені у положеннях статті 264 КАС України.
У відповідності до пункту 2 частини першої статті 264 КАС України правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частинами другою, третьою статті 264 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
Нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.
Відтак, процесуальний закон вимагає, щоб у позовній заяві про оскарження нормативно-правового акта позивач, з-поміж іншого, обґрунтував свою належність до суб'єктів правовідносин, у яких застосовується або буде застосовано цей акт. Таке ж правило має застосовуватись і до оскарження правових актів індивідуальної дії.
Крім того, з аналізу означених норм вбачається, що особливістю провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів є те, що для таких категорій спорів передбачено, фактично, необмежене коло осіб, які можуть ініціювати відкриття відповідного провадження в адміністративному суді; необмежене в часі право на доступ до суду для ініціювання такого спору; додаткові гарантії інформування всіх про початок розгляду судом такого спору; додаткові процесуальні гарантії для сторін, що надаються згідно з положеннями КАС України у справах, що розглядаються за правилами загального позовного провадження; спеціальні повноваження суду, спрямовані на гарантування ефективного захисту.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.05.2022 у справі №160/9717/21 , від 13.03.2023 у справі №620/4460/21.
Право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
Такої позиції притримується Верховний Суд у постанові від 23.03.2023 у справі №640/6699/20.
Юридичний спір має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Конституційний Суд України в пп.3.6 п.3 Рішення від 01.12.2004 № 18-рп/2004 (у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес)) зазначив, що системний аналіз, який провів Конституційний Суд України, свідчить, що поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» має один і той же зміст.
У вказаній справі Конституційний Суд України вирішив, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом. Суд зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав і захист законних інтересів, і у випадку задоволення судом його вимог, прийняте судом рішення повинно мати наслідком відновлення тих прав, за захистом яких позивач і звернувся до суду.
Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Такої ж позиції дотримується Об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 16.10.2020 у справі №910/12787/17.
Водночас відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (аналогічну правову позицію також викладено в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі №910/6091/19).
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово застосовував критерії, які дозволяють виявити наявність або відсутність охоронюваного законом інтересу в особи, яка звертається за судовим захистом. Судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який: має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання, але виходить за межі суб'єктивного права; пов'язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом; є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві або скарзі особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; є персоналізованим (суб'єктивним), тобто належить конкретній особі - позивачу або скаржнику.
Крім цього, особа, яка звертається до суду з позовом повинна довести конкретні факти порушення її прав та інтересів, а саме підтвердити, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи порушені і в результаті визнання тих чи інших дій та/або бездіяльності майнові права чи інтерес заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
Тобто позивач, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання протиправним та скасування Порядку, зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином він [у повному обсязі] порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд має перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.
Відповідно до пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР в редакції змін, внесених Законом №128-ІХ, суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов'язані вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів (послуг), що відображені в такому обліку.
При цьому суб'єкт господарювання зобов'язаний надати контролюючим органам під час проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), які підтверджують облік та походження товарів, що на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті).
Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім тих, які провадять діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння).
Так, оскаржуваний Порядок стосується ведення обліку товарних запасів для ФОП, у тому числі платників єдиного податку, які відповідно до Закону №265/95-ВР зобов'язані вести облік товарних запасів та здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку, та осіб, які фактично здійснюють продаж товарів (надання послуг) та/або розрахункові операції в місці продажу (господарському об'єкті) такого ФОП.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень» від 30.11.2021 № 1914-IX, який набрав чинності 22.12.2021, внесено зміни до Закону №265/95-ВР, зокрема, пункт 12 статті 3 викладено в такій редакції: « 12) вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку. Порядок та форма обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. При цьому суб'єкт господарювання зобов'язаний надати контролюючим органам на початок проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарних запасів (зокрема, але не виключно, документи щодо інвентаризації товарних запасів, документи про отримання товарів від інших суб'єктів господарювання та/або документи на внутрішнє переміщення товарів), які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті).
Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім тих, які провадять діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння);».
Судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 05.02.2007, номер реєстраційного запису 20740000000008969, про що свідчить наявна в матеріалах справи копія свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії В02 №339580.
З Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 12.12.2019 вбачається, що до видів діяльності, якими позивач має право займатися як фізична особа-підприємець, віднесено, зокрема, вид діяльності 47.77 Роздрібна торгівля годинниками та ювелірними виробами в спеціалізованих магазинах.
Відповідно до даних органів державної статистики про основний вид діяльності ФОП, визначений на підставі даних державних статистичних спостережень відповідно до статистичної методології за підсумками діяльності за рік, саме означений вище вид діяльності вказаний як основний відносно позивача.
Враховуючи вид діяльності, визначений згідно інформації з Реєстру основним, у суду наявні підстави вважати, що оскаржуваний Порядок стосується його як фізичної особи-підприємця, який в силу положень пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР зобов'язаний вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів (послуг), що відображені в такому обліку.
Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій та програмних реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначає Закон №265-95-ВР, дія якого поширюється на усіх суб'єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.
Відповідно до пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР в редакції змін, внесених Законом №128-ІХ, суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов'язані вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів (послуг), що відображені в такому обліку.
При цьому суб'єкт господарювання зобов'язаний надати контролюючим органам під час проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), які підтверджують облік та походження товарів, що на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті).
Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім тих, які провадять діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння).
Тобто означеною нормою на суб'єктів господарювання покладено обов'язок вести облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів (послуг), що відображені в такому обліку, в порядку, встановленому законодавством. Водночас, на законодавця покладено обов'язок встановити такий порядок.
Пунктом 1 Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №375 (далі по тексту також - Положення №375) визначено, що Міністерство фінансів України (Мінфін) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Мінфін є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову, бюджетну та боргову політику, державну політику у сфері міжбюджетних відносин та місцевих бюджетів, державну політику у сфері державного пробірного контролю, бухгалтерського обліку та аудиту, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері контролю за дотриманням бюджетного законодавства, державного фінансового контролю, державного внутрішнього фінансового контролю, казначейського обслуговування бюджетних коштів, коштів клієнтів відповідно до законодавства, запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, забезпечує формування державної політики у сфері організації та контролю за виготовленням цінних паперів, документів суворої звітності та забезпечує формування та реалізацію єдиної державної податкової, митної політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, державної політики у сфері контролю за трансфертним ціноутворенням, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску, державної політики у сфері видобутку, виробництва, використання та зберігання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння, їх обігу та обліку.
Згідно підпунктів 2, 5 пункту 4 Положення №375 Мінфін відповідно до покладених на нього завдань: розробляє проекти законів та інших нормативно-правових актів з питань, що належать до його компетенції; здійснює нормативно-правове регулювання у фінансовій, бюджетній, податковій, митній сферах, у сфері адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, у сфері контролю за трансфертним ціноутворенням, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску; у сфері контролю за дотриманням бюджетного законодавства, державного фінансового контролю, державного внутрішнього фінансового контролю, казначейського обслуговування бюджетних коштів, коштів клієнтів відповідно до законодавства, бухгалтерського обліку та аудиту, організації та контролю за виготовленням цінних паперів, документів суворої звітності, видобутку, виробництва, використання та зберігання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння, їх обігу та обліку, у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.
Пунктом 8 Положення №375 визначено, що Мінфін у межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції України та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, організовує і контролює їх виконання.
Накази Мінфіну, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Нормативно-правові акти Мінфіну підлягають державній реєстрації в установленому законодавством порядку.
Накази Мінфіну, видані у межах повноважень, передбачених законом, обов'язкові для виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності та громадянами.
Тобто, до повноважень відповідача віднесена розробка проектів нормативно-правових актів з питань, що належать до його компетенції, зокрема, і щодо обігу дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння, у формі наказів.
Матеріалами справи підтверджено, що листом Комітету з питань фінансів, податкової та митної політики Верховної Ради України від 28.2.2020 №04-32/09-2020/251872 відповідача проінформовано про необхідність повідомити до 12.01.2021 про стан та терміни підготовки та прийняття Міністерством фінансів України порядку обліку товарних запасів у зв'язку з набранням чинності 01.08.2021 Законом №128-ІХ, яким, зокрема, внесено зміни до пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР.
З наведених обставин та нормативного регулювання слідує, що на відповідача покладено обов'язок підготовки проекту порядку обліку товарних запасів у зв'язку з набранням чинності Законом №128-ІХ, яким внесено зміни до пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР в частині обов'язку суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу, вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів (послуг), що відображені в такому обліку.
На виконання покладених на Мінфін завдань останнім було підготовлено проект наказу «Про затвердження Порядку обліку товарних запасів для фізичних осіб-підприємців, у тому числі платників єдиного податку», відповідно до пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР, який було направлено на погодження Міністерству економіки України, Міністерству цифрової трансформації України та Державній податковій службі України, за результатами розгляду якого означеними центральними органами виконавчої влади проект наказу було погоджено без зауважень, на підтвердження чого матеріали справи містять аркуш погодження ДПС України від 20.08.2021, висновок Міністерства цифрової трансформації України за результатами проведення цифрової експертизи проекту означеного наказу від 27.08.2021 №1/04-2-9431, за підсумковою оцінкою якого наказ не містить положень, що не узгоджуються із засадами реалізації принципів державної політики цифрового розвитку та аркуш погодження Мінекономіки від 02.09.2021.
Правові та організаційні засади реалізації державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності визначає Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 11.09.2003 №1160-IV (далі по тексту також - Закон №1160-IV).
Положеннями статті 1 Закону №1160-IV визначено, що державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності (далі - державна регуляторна політика) - напрям державної політики, спрямований на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб'єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.
Регуляторний акт - це прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання.
Відповідно до статті 4 Закону №1160-IV принципами державної регуляторної політики є:
доцільність - обґрунтована необхідність державного регулювання господарських відносин з метою вирішення існуючої проблеми;
адекватність - відповідність форм та рівня державного регулювання господарських відносин потребі у вирішенні існуючої проблеми та ринковим вимогам з урахуванням усіх прийнятних альтернатив;
ефективність - забезпечення досягнення внаслідок дії регуляторного акта максимально можливих позитивних результатів за рахунок мінімально необхідних витрат ресурсів суб'єктів господарювання, громадян та держави;
збалансованість - забезпечення у регуляторній діяльності балансу інтересів суб'єктів господарювання, громадян та держави;
передбачуваність - послідовність регуляторної діяльності, відповідність її цілям державної політики, а також планам з підготовки проектів регуляторних актів, що дозволяє суб'єктам господарювання здійснювати планування їхньої діяльності;
прозорість та врахування громадської думки - відкритість для фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань дій регуляторних органів на всіх етапах їх регуляторної діяльності, обов'язковий розгляд регуляторними органами ініціатив, зауважень та пропозицій, наданих у встановленому законом порядку фізичними та юридичними особами, їх об'єднаннями, обов'язковість і своєчасність доведення прийнятих регуляторних актів до відома фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань, інформування громадськості про здійснення регуляторної діяльності.
Позивач стверджує про порушення відповідачем принципу передбачуваності, з приводу чого суд зазначає таке.
Статтею 7 Закону №1160-IV визначено, що регуляторні органи затверджують плани діяльності з підготовки ними проектів регуляторних актів на наступний календарний рік не пізніше 15 грудня поточного року, якщо інше не встановлено законом.
План діяльності з підготовки проектів регуляторних актів повинен містити визначення видів і назв проектів, цілей їх прийняття, строків підготовки проектів, найменування органів та підрозділів, відповідальних за розроблення проектів регуляторних актів.
Затверджені плани діяльності з підготовки проектів регуляторних актів, а також зміни до них оприлюднюються у спосіб, передбачений статтею 13 цього Закону, не пізніш як у десятиденний строк після їх затвердження.
Якщо регуляторний орган готує або розглядає проект регуляторного акта, який не внесений до затвердженого цим регуляторним органом плану діяльності з підготовки проектів регуляторних актів, цей орган повинен внести відповідні зміни до плану не пізніше десяти робочих днів з дня початку підготовки цього проекту або з дня внесення проекту на розгляд до цього регуляторного органу, але не пізніше дня оприлюднення цього проекту.
На виконання вимог частини четвертої статті 7 Закону №1160-IV відповідач наказом від 12.04.2021 №208 «Про затвердження Змін до Плану діяльності Міністерства фінансів України з підготовки проектів регуляторних актів на 2021 рік», який міститься за посиланням https://mof.gov.ua/storage/files/%D0%9D%D0%B0%D0%BA%D0%B0%D0%B7%20208.pdf, затвердив зміни до Плану діяльності Мінфіну з підготовки проектів регуляторних актів на 2021 рік шляхом доповнення, зокрема пунктом 46 - проект наказу Мінфіну «Про затвердження Порядку обліку товарних запасів для фізичних осіб-підприємців, у тому числі платників єдиного податку».
Відповідно до статті 9 Закону №1160-IV кожен проект регуляторного акта оприлюднюється з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань.
Про оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій розробник цього проекту повідомляє у спосіб, передбачений статтею 13 цього Закону.
У випадках, встановлених цим Законом, може здійснюватися повторне оприлюднення проекту регуляторного акта.
Проект регуляторного акта разом із відповідним аналізом регуляторного впливу оприлюднюється у спосіб, передбачений статтею 13 цього Закону, не пізніше п'яти робочих днів з дня оприлюднення повідомлення про оприлюднення цього проекту регуляторного акта.
Повідомлення про оприлюднення проекту регуляторного акта повинно містити:
стислий виклад змісту проекту;
поштову та електронну, за її наявності, адресу розробника проекту та інших органів, до яких відповідно до цього Закону або за ініціативою розробника надсилаються зауваження та пропозиції;
інформацію про спосіб оприлюднення проекту регуляторного акта та відповідного аналізу регуляторного впливу (назва друкованого засобу масової інформації та/або адреса сторінки в мережі Інтернет, де опубліковано чи розміщено проект регуляторного акта та аналіз регуляторного впливу, або інформація про інший спосіб оприлюднення, передбачений частиною п'ятою статті 13 цього Закону);
інформацію про строк, протягом якого приймаються зауваження та пропозиції від фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань;
інформацію про спосіб надання фізичними та юридичними особами, їх об'єднаннями зауважень та пропозицій.
Строк, протягом якого від фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань приймаються зауваження та пропозиції, встановлюється розробником проекту регуляторного акта і не може бути меншим ніж один місяць та більшим ніж три місяці з дня оприлюднення проекту регуляторного акта та відповідного аналізу регуляторного впливу.
Усі зауваження і пропозиції щодо проекту регуляторного акта та відповідного аналізу регуляторного впливу, одержані протягом встановленого строку, підлягають обов'язковому розгляду розробником цього проекту. За результатами цього розгляду розробник проекту регуляторного акта повністю чи частково враховує одержані зауваження і пропозиції або мотивовано їх відхиляє.
Оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій не може бути перешкодою для проведення громадських слухань та будь-яких інших форм відкритих обговорень цього проекту регуляторного акта.
Судом встановлено, що відповідачем 05.04.2021 у відповідності до вимог статті 9 Закону №1160-IV на офіційному веб-сайті Мінфіну за посиланням https://mof.gov.ua/uk/regulatory_acts_draft_for_discussion_2021-483 опубліковано повідомлення про оприлюднення проекту наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження Порядку ведення обліку товарних запасів для фізичних осіб-підприємців, у тому числі платників єдиного податку», в якому зазначено, що Міністерство фінансів України повідомляє про оприлюднення наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження Порядку ведення обліку товарних запасів для фізичних осіб-підприємців, у тому числі платників єдиного податку» (далі - проект наказу). Проект наказу розроблено Міністерством фінансів України спільно з Державною податковою службою України з метою забезпечення виконання пункту 12 статті 3 Закону України від 06.07.1995 № 265 «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі - Закон № 265) стосовно визначення порядку ведення обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку. Проект наказу та аналіз його регуляторного впливу оприлюднені на офіційному вебсайті Міністерства фінансів України (www.minfin.gov.ua в рубриці «ЗаконодавствоПроекти регуляторних актів для обговоренняПроекти регуляторних актів для обговорення у 2021»). Зауваження та пропозиції до проекту наказу надавати на поштову або електронну адресу: Міністерство фінансів України, вул. Грушевського, 12/2, м. Київ-8, 01008. Державна регуляторна служба України, вул. Арсенальна, буд. 9/11, м. Київ, 01011, е-mail: inform@dkrp.gov.ua. Зауваження та пропозиції до проекту наказу приймаються протягом місяця з дня оприлюднення. Разом з оголошенням оприлюднено означений вище проект наказу Мінфіну, аналіз регуляторного впливу.
Водночас, суд зауважує, що оприлюднення відповідачем означеного проекту наказу 05.04.2021, тобто до дати внесення змін до Плану діяльності з підготовки проектів регуляторних актів у сфері господарської діяльності на 2021 рік наказом від 12.04.2021 №208, є порушенням законодавчо встановлених частиною четвертою статті 7 Закону №1160-IV приписів щодо внесення змін до плану не пізніше десяти робочих днів з дня початку підготовки цього проекту або з дня внесення проекту на розгляд до цього регуляторного органу, але не пізніше дня оприлюднення цього проекту.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на необхідність дотримання принципів правової визначеності та передбачуваності законодавства при прийнятті нормативних актів, на важливості та необхідності застосування яких неодноразово наголошувалося у практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
В цьому контексті варто відмітити, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі по тексту також - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України від 17.07.1997 № 475/97-ВР та вона набула чинності для України 11.09.1997.
У Рішенні від 11.04.2013 у справі «Вєренцов проти України» ЄСПЛ зазначив, що будь-які обмеження, які накладаються, мають базуватися на положеннях основного законодавства. Саме законодавство має бути сформульованим з достатньою чіткістю, щоб надати особі можливість визначити, чи буде її поведінка суперечити закону, та якими можуть бути вірогідні наслідки порушень. Передбачення у національному законодавстві чітких визначень є істотною умовою для того, щоб закон залишався нескладним для розуміння та застосування, а також для запобігання спробам регулювати діяльність, яка не підлягає регулюванню.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин другої, третьої, четвертої статті 219 Регламенту Верховної Ради України (справа про Регламент Верховної Ради України) від 01.04.2008 № 4-рп/2008 суд вказав, що у частині першій статті 92 Основного Закону України закріплений принцип пріоритету (верховенства) закону в системі інших нормативно-правових актів, за допомогою якого здійснюється правове регулювання найважливіших суспільних відносин. Перелік питань, що мають регулюватися виключно законами України, передбачений цією нормою, має імперативний характер, а це означає, що всі рішення щодо них повинні прийматися у формі закону.
У такий спосіб Конституція України встановила, що лише Верховна Рада України у відповідному законі має право визначати організацію і порядок діяльності органів законодавчої, виконавчої, судової влади та статус їх посадових осіб.
Логічним є те, що й іншими нормами Конституції України передбачено однакові правові підходи до нормативного механізму врегулювання порядку організації і діяльності органів державної влади, їх посадових осіб.
Зважаючи на наведене, прийняття оскаржуваного наказу повинно відповідати як принципам державної регуляторної політики, визначеним Законом №1160-IV, так і принципу правової визначеності та передбачуваності законодавства, на важливості та необхідності застосування яких, як вже було зазначено, неодноразово наголошувалося у вказаній практиці ЄСПЛ, і такі принципи безпосередньо пов'язані з суттю державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності - як напряму державної політики, спрямованого на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб'єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.10.2023 у справі № 826/14561/17.
Враховуючи наведене, у частині питань дотримання засад реалізації державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності, суд зазначає таке.
Положеннями частини четвертої статті 7 Закону №1170-IV передбачено імперативну норму, відповідно до якої якщо регуляторний орган готує або розглядає проект регуляторного акта, який не внесений до затвердженого цим регуляторним органом плану діяльності з підготовки проектів регуляторних актів, цей орган повинен внести відповідні зміни до плану не пізніше десяти робочих днів з дня початку підготовки цього проекту або з дня внесення проекту на розгляд до цього регуляторного органу, але не пізніше дня оприлюднення цього проекту.
Воночас, як було встановлено судом, підтверджується матеріалами справи та інформацією, розміщеною на офіційному веб-сайті Мінфіну за посиланням https://mof.gov.ua/uk/regulatory_acts_draft_for_discussion_2021-483, в порушення частини четвертої статті 7 Закону №1160-IV відповідачем відповідні зміни до плану діяльності з підготовки проектів регуляторних актів було внесено пізніше дня оприлюднення проекту спірного наказу, а саме 12.04.2021, у той час як проект наказу було оприлюднено 05.04.2021.
Крім того, за приписами статті 8 Закону №1160-IV cтосовно кожного проекту регуляторного акта його розробником готується аналіз регуляторного впливу.
Аналіз регуляторного впливу готується до оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень та пропозицій.
Розробник проекту регуляторного акта при підготовці аналізу регуляторного впливу повинен:
визначити та проаналізувати проблему, яку пропонується розв'язати шляхом державного регулювання господарських відносин, а також оцінити важливість цієї проблеми;
обґрунтувати, чому визначена проблема не може бути розв'язана за допомогою ринкових механізмів і потребує державного регулювання;
обґрунтувати, чому визначена проблема не може бути розв'язана за допомогою діючих регуляторних актів, та розглянути можливість внесення змін до них;
визначити очікувані результати прийняття запропонованого регуляторного акта, у тому числі здійснити розрахунок очікуваних витрат та вигод суб'єктів господарювання, громадян та держави внаслідок дії регуляторного акта;
визначити цілі державного регулювання;
визначити та оцінити усі прийнятні альтернативні способи досягнення встановлених цілей, у тому числі ті з них, які не передбачають безпосереднього державного регулювання господарських відносин;
аргументувати переваги обраного способу досягнення встановлених цілей;
описати механізми і заходи, які забезпечать розв'язання визначеної проблеми шляхом прийняття запропонованого регуляторного акта;
обґрунтувати можливість досягнення встановлених цілей у разі прийняття запропонованого регуляторного акта;
обґрунтовано довести, що досягнення запропонованим регуляторним актом встановлених цілей є можливим з найменшими витратами для суб'єктів господарювання, громадян та держави;
обґрунтовано довести, що вигоди, які виникатимуть внаслідок дії запропонованого регуляторного акта, виправдовують відповідні витрати у випадку, якщо витрати та/або вигоди не можуть бути кількісно визначені;
оцінити можливість впровадження та виконання вимог регуляторного акта залежно від ресурсів, якими розпоряджаються органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи, які повинні впроваджувати або виконувати ці вимоги;
оцінити ризик впливу зовнішніх чинників на дію запропонованого регуляторного акта;
обґрунтувати запропонований строк чинності регуляторного акта;
визначити показники результативності регуляторного акта;
визначити заходи, за допомогою яких буде здійснюватися відстеження результативності регуляторного акта в разі його прийняття.
Якщо проект регуляторного акта одночасно містить норми, що регулюють господарські відносини або адміністративні відносини між регуляторними органами чи іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, та норми, що регулюють інші суспільні відносини, а також індивідуально-конкретні приписи, то аналіз регуляторного впливу готується лише щодо норм, які регулюють господарські відносини або адміністративні відносини між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання.
Методика підготовки аналізу регуляторного впливу для застосування Національним банком України затверджується спільно Кабінетом Міністрів України та Національним банком України, а методика підготовки аналізу регуляторного впливу для застосування іншими розробниками проектів регуляторних актів - Кабінетом Міністрів України. Методика підготовки аналізу регуляторного впливу є обов'язковою для застосування розробниками проектів регуляторних актів.
Аналіз регуляторного впливу підписується розробником проекту регуляторного акта, а в разі якщо розробником проекту є регуляторний орган, інший орган, установа чи організація - керівником цього органу, установи чи організації.
Вимоги до проведення аналізу впливу регуляторного акта (далі - аналіз), проект якого розроблений регуляторним органом, встановлює Методика проведення аналізу впливу регуляторного акта, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2004 №308 (далі по тексту також - Методика №308), відповідно до якої аналіз проводиться до оприлюднення проекту акта.
Відповідно до пункту 3 Методики №308 у процесі проведення аналізу: визначається проблема, яку передбачається розв'язати шляхом державного регулювання; визначаються цілі державного регулювання; визначаються та оцінюються усі прийнятні альтернативні способи досягнення зазначених цілей, наводяться аргументи щодо переваги обраного способу; описуються механізм, який пропонується застосувати для розв'язання проблеми, і відповідні заходи; обґрунтовуються можливості досягнення визначених цілей у разі прийняття регуляторного акта; визначаються очікувані результати прийняття акта; обґрунтовується запропонований строк дії акта (у разі обмеження цього строку); визначаються показники результативності акта; визначаються заходи, з допомогою яких буде здійснюватися відстеження результативності акта.
Згідно з пунктом 13 Методики №308 результати аналізу викладаються письмово згідно з додатком 1 і підписуються розробником проекту, а в разі, коли розробником проекту є регуляторний орган, інший орган, установа чи організація, - керівником органу, установи чи організації.
Витрати на одного суб'єкта господарювання великого і середнього підприємництва, які виникають внаслідок дії регуляторного акта, викладаються згідно з додатком 2.
Бюджетні витрати на адміністрування регулювання для суб'єктів великого і середнього підприємництва викладаються згідно з додатком 3.
Тест малого підприємництва (М-Тест) викладається згідно з додатком 4.
Тобто, відповідно до Методики №308 аналіз та обчислення витрат малого бізнесу на виконання державного регулювання, так званий М-тест (SME test) є обов'язковим під час розроблення проекту регуляторного акта.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.10.2023 у справі № 826/14561/17.
Дослідивши наявний в матеріалах справи Аналіз регуляторного впливу до проекту наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження Порядку ведення обліку товарних запасів для фізичних осіб-підприємців, у тому числі платників єдиного податку», судом встановлено відсутність імперативно визначеного додатку до аналізу впливу спірного регуляторного акта - М-Тесту, який є обов'язковим під час розроблення проекту регуляторного акта.
Таким чином, суд констатує допущення Мінфіном під час прийняття спірного наказу №496 таких порушень:
- порушення принципу передбачуваності, що означає послідовність регуляторної діяльності, відповідність її цілям державної політики, а також планам з підготовки проектів регуляторних актів, що в свою чергу дозволяє суб'єктам господарювання здійснювати планування їхньої діяльності;
- відсутність М-тесту (SME test), який є обов'язковим під час розроблення проекту регуляторного акта у відповідності до Методики №308 (аналіз та обчислення витрат малого бізнесу на виконання державного регулювання, так званий М-тест (SME test)).
Наведені порушення, допущені відповідачем під час прийняття оскаржуваного наказу, на переконання суду у сукупності є достатньою підставою для визнання його протиправним.
При цьому судом відхиляються доводи позивача щодо відсутності в аналізі регуляторного впливу визначення проблеми з огляду на зазначення у ньому на внесення Законом №128-ІХ змін до пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР, а також внесення змін до Податкового кодексу України (пункту 177.10 статті 177 та пункту 178.6 статті 178) шляхом зміни способів ведення обліку доходів і витрат ФОП та зобов'язано їх дотримуватись встановленого Законом №265/95-ВР порядку. Проте, ані в Законі №265/95-ВР, ані в ПК України не міститься встановленої форми такого обліку. Саме така правова невизначеність може стати причиною непорозумінь між суб'єктами господарювання та контролюючими органами, зокрема необґрунтованих вимог контролюючих органів під час проведення контрольно-перевірочних заходів. Таким чином, встановлення Порядку ведення обліку товарних запасів за місцем реалізації разом із запровадженням типової форми, за допомогою якої такий облік необхідно вести, забезпечить уніфікований та справедливий підхід до питань визначення зобов'язань із сплати податків та зборів за результатами господарської діяльності самими суб'єктами та не дозволить контролюючим органам по-різному трактувати вимоги одних і тих самих норм законодавства.
Решта доводів позивача щодо невідповідності аналізу регуляторного впливу проекту спірного наказу відхиляються судом як такі, що порушують дискрецію відповідача в частині здійснення меж здійснення такого аналізу та, відповідно, висновків та є суб'єктивною оцінкою здійсненого відповідачем аналізу регуляторного впливу без наявності повноважень на здійснення такої.
Водночас, відхилення доводів позивача в означеній частині не впливає на висновки суду щодо достатності підстав для задоволення позовних вимог з огляду на допущення відповідачем процедурних порушень під час прийняття спірного наказу.
Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.
Таким чином, позов слід задовольнити повністю.
Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 2270,00 грн, що підтверджується квитанцією від 30.12.2021 №0.0.2400750752.1.
Враховуючи задоволення позову, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 2270,00 грн, підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Мінфіну.
Відповідно до частини першої статті 265 КАС України резолютивна частина рішення суду про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили.
Таким чином, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача невідкладно опублікувати резолютивну частину рішення суду про визнання протиправним та нечинним спірного наказу Мінфіну у відповідному виданні, після набрання рішенням законної сили.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250, 264, 265 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та нечинним наказ Міністерства фінансів України від 03.09.2021 №496 «Про затвердження Порядку ведення обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку».
3. Стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 2270,00 грн (дві двісті сімдесят грн 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Міністерства фінансів України (ідентифікаційний код 00013480, місцезнаходження: 01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2).
4. Зобов'язати Міністерство фінансів України невідкладно опублікувати резолютивну частину рішення суду про визнання протиправним та нечинним наказу Міністерства фінансів України від 03.09.2021 №496 «Про затвердження Порядку ведення обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку» у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Дудін С.О.