18 листопада 2025 року справа №320/4082/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Суть спору: До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України, яка виразилась у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 23.10.2018 індексації грошового забезпечення в повному розмірі, відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з визначенням місяців, в яких відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року та березень 2018 року;
- зобов'язати Департамент соціального забезпечення Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 23.10.2018, з врахуванням нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення, із застосуванням місяців для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) - січень 2008 року та березень 2018 року, відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
Позивач зазначає, що проходив військову службу в Управлінні фізичної культури і спорту Міністерства оборони України, яке забезпечується Департаментом соціального забезпечення Міністерства оборони України, та наразі виключений зі списків особового складу і всіх видів забезпечення. За період з 01.01.2016 по 23.10.2018 йому нараховано і виплачено індексацію грошового забезпечення в сумі 627,28 грн, що, на його переконання, є неповним і суперечить вимогам законодавства. До відповідача було спрямовано заяву з вимогою нарахувати і виплатити індексацію за вказаний період до дня звільнення відповідно до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядку, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 №1078, із застосуванням базових місяців - січня 2008 року та березня 2018 року; листом відповідач повідомив про відсутність правових підстав для таких нарахувань і виплат.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на статтю 43 Конституції України щодо права на заробітну плату не нижчу від визначеної законом та на статтю 19 Конституції України про обов'язок органів державної влади діяти в межах повноважень і у спосіб, встановлений законом. Позивач вказує, що індексація доходів населення за Законом України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" (статті 18, 19) є державною соціальною гарантією, обов'язковою для всіх суб'єктів незалежно від форми власності, а грошове забезпечення військовослужбовців відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та їх сімей" (стаття 9) підлягає індексації за законом. Позивач наголошує, що Закон України "Про індексацію грошових доходів населення" №1282-XII визначає індексацію як механізм підтримання купівельної спроможності грошових доходів в умовах зростання цін, індексації підлягають доходи, які не мають разового характеру, зокрема заробітна плата (грошове забезпечення), у межах прожиткового мінімуму, а індексація провадиться при перевищенні порогу індексації 103%. Відповідно до статті 6 цього Закону і до Порядку №1078 індексація розраховується як добуток доходу, що індексується в межах прожиткового мінімуму, та величини індексу споживчих цін, а виплата сум індексації здійснюється за рахунок тих джерел, з яких провадяться відповідні виплати.
Позивач стверджує, що спеціальне законодавство щодо військовослужбовців не встановлює окремого порядку індексації грошового забезпечення, тому підлягає застосуванню загальний Порядок №1078. За його твердженням, індексація має систематичний, щомісячний характер і є невід'ємною складовою грошового забезпечення як елемент конституційного права на соціальний захист і достатній життєвий рівень; отже, сума індексації входить до складу грошового забезпечення і підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті. Позивач посилається на правові висновки Верховного Суду (зокрема постанови від 03.04.2019 у справі №638/9697/17, від 19.07.2019 у справі №240/4911/18), де індексацію грошового забезпечення віднесено до видів грошового забезпечення та підтверджено її обов'язковість.
Обґрунтовуючи визначення базових місяців для розрахунку індексації, позивач зазначає, що пункт 5 Порядку №1078 у редакції, чинній з 01.12.2015, передбачає прийняття індексу споживчих цін у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) за 1 або 100%, а пункт 10-2 цього Порядку встановлює початок обчислення індексу споживчих цін з місяця, наступного за місяцем підвищення посадового окладу за займаною посадою. Оскільки останнє до березня 2018 року підвищення посадових окладів військовослужбовців було запроваджено постановою КМУ від 07.11.2007 №1294, що набрала чинності з 01.01.2008, то січень 2008 року є базовим місяцем для індексації до моменту набрання чинності підвищенням за постановою КМУ від 30.08.2017 №704 (з 01.03.2018). Позивач додає, що Мінсоцполітики у листі від 28.01.2019 №6/0/215-19 та від 03.08.2020 №220/4621, а також Департамент фінансів МОУ у роз'ясненні від 11.04.2019 №248/2839 підтвердили єдиний підхід: для всіх військовослужбовців обчислення індексу споживчих цін здійснюється з місяця, наступного за місяцем останнього урядового підвищення посадових окладів, що для спірного періоду означає базові місяці січень 2008 року і березень 2018 року.
Крім того, позивач посилається на практику Верховного Суду щодо базового місяця та правил нарахування індексації після підвищення постійних складових доходу: постанови від 19.05.2022 у справі №380/11904/21 (про те, що базовим є місяць підвищення посадових окладів і що індексація нараховується з наступного місяця після опублікування індексу інфляції), від 28.06.2022 у справі №420/4841/21 (визнання січня 2008 року базовим місяцем у зв'язку з незмінністю окладів до березня 2018 року), від 28.09.2022 у справі №400/1119/21 та від 19.05.2022 у справі №380/11404/21 (про неврахування індексації у місяці підвищення, якщо розмір підвищення перевищує суму індексації, та про визначення суми індексації як різниці, якщо підвищення менше; а також про те, що зростання доходу за рахунок непостійних складових не зменшує індексацію). Позивач також звертає увагу на позиції Верховного Суду від 27.04.2021 у справі №380/1513/20 та інші рішення, де підкреслено, що Порядок №1078 (у редакції постанови КМУ №141 від 28.02.2018) не пов'язує проведення нарахування індексації з поняттям "базовий місяць", але водночас ключовим залишається саме факт підвищення постійних складових доходу.
Позивач детально окреслює способи та джерела виплати індексації згідно з пунктом 6 Порядку №1078, підкреслює обов'язковість індексації як державної соціальної гарантії та недопустимість довільного її невиконання з посиланням на обмеження дискреції. Позивач посилається на Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 та рішення ЄСПЛ у справі "Hasan and Chaush v. Bulgaria" №30985/96 щодо меж дискреційних повноважень адміністративних органів, а також на висновки Верховного Суду (зокрема постанови від 13.12.2018 у справі №802/412/17-а, від 11.04.2018 у справі №806/2208/17, від 29.11.2021 у справі №120/313/20-а, від 26.01.2022 у справі №400/1118/21, від 20.04.2022 у справі №420/3593/20), де зазначено, що повноваження щодо визначення базового місяця індексації грошового забезпечення не є дискреційними, адже закон встановлює єдиний правомірний варіант поведінки - проведення індексації у разі перевищення порогу 103%.
Окремо позивач обґрунтовує необхідність ефективного способу захисту порушеного права, який би унеможливив подальші протиправні рішення або бездіяльність відповідача і виключив повторні звернення до суду; на підтвердження цієї тези він посилається на правові позиції Верховного Суду України (зокрема у справі №21-1465а15) та рішення Конституційного Суду України, у яких наголошено на обов'язку держави забезпечити реальні, дієві гарантії соціального захисту, рівність юридичних можливостей і універсальний механізм судового захисту прав.
У підсумку позивач вважає бездіяльність відповідача щодо невиконання індексації протиправною і такою, що порушує його конституційні та законні права на оплату праці (грошове забезпечення). Позивач просить суд: визнати протиправною бездіяльність Департаменту соціального забезпечення МОУ, яка проявилась у ненарахуванні та невиплаті індексації за період 01.01.2016- 23.10.2018; зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити індексацію за цей період з застосуванням місяців для обчислення індексу споживчих цін (базових місяців) - січня 2008 року та березня 2018 року.
Разом з позовною заявою від позивача до суду надійшла заява про поновлення строку, в якій позивач зазначає, що відповідно до частини 1 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Загальний шестимісячний строк, передбачений частиною 2 статті 122 КАС України, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав. Водночас Кодекс допускає встановлення спеціальних строків для окремих категорій справ, які мають перевагу над загальним строком. Зокрема, для спорів щодо прийняття, проходження та звільнення з публічної служби встановлено місячний строк. Однак у положеннях КАС України відсутні норми, які б регулювали порядок звернення осіб, що перебували на публічній службі, у справах про стягнення належної заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Позивач посилається на частину 2 статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, яка передбачала, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Позивач наголошує, що зміни, внесені Законом України №2352-IX від 01.07.2022, якими встановлено місячний та тримісячний строки для звернення у справах про звільнення та стягнення сум при звільненні, не мають зворотної дії в часі і поширюються лише на правовідносини, що виникли після набрання чинності цим Законом, тобто з 19.07.2022. Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків пом'якшення або скасування відповідальності особи.
Позивач також зазначає, що на момент його звільнення з військової служби діяла редакція статті 233 КЗпП України, яка не обмежувала строк звернення до суду з позовом про стягнення заробітної плати. Крім того, пункт 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України передбачає продовження строків, визначених статтею 233 цього Кодексу, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України у зв'язку з COVID-19. Постановою КМУ від 23.12.2022 №1423 дію карантину було продовжено до 30.04.2023 року, що, на думку позивача, унеможливлює застосування будь-яких строкових обмежень до його позову.
Позивач посилається на практику Верховного Суду, який у своїх постановах наголошував на необхідності уникати надмірного формалізму у застосуванні процесуальних норм, оскільки це може призвести до необґрунтованого обмеження права на доступ до суду, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Він вказує, що надмірне тлумачення строків може стати бар'єром для реалізації права на ефективний судовий захист. На підтвердження цього позивач цитує рішення Конституційного Суду України, де зазначено, що право на судовий захист є універсальним механізмом реалізації конституційних прав і свобод, а також практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово наголошував на неприпустимості надмірного формалізму у застосуванні процесуальних норм.
Окремо позивач звертає увагу на те, що під час дії воєнного стану суворе застосування процесуальних строків може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 124 та 129 Конституції України, статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції. Позивач підкреслює, що право на доступ до суду має бути практичним та ефективним, а не теоретичним чи ілюзорним, і що будь-які обмеження цього права повинні переслідувати легітимну мету та бути пропорційними.
Таким чином, позивач обґрунтовує, що його звернення до суду не може вважатися таким, що здійснено з пропуском строку, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин законодавство не встановлювало обмеження строків для звернення з позовом про стягнення заробітної плати, а також діяли норми про продовження строків на період карантину та гарантії доступу до суду під час воєнного стану.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.02.2024 відкрито провадження в адміністративній справі. Ухвалено, що справа буде розглядатися одноособово суддею за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
28.02.2024 канцелярією суду зареєстровано відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначає, що Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади та військового управління, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Департамент соціального забезпечення входить до структури апарату Міністерства оборони, але не є окремою юридичною особою, тому саме Міністерство оборони виступає відповідачем у справі.
По суті спору відповідач зазначає, що позивач був звільнений з військової служби наказом Міністра оборони від 23.10.2018 та виключений зі списків особового складу 31.10.2018. У день виключення позивачу було видано грошовий атестат, у якому відображені всі види грошового забезпечення, включно з індексацією. Таким чином, саме на дату отримання грошового атестата позивач мав можливість дізнатися про всі виплати та про факт ненарахування чи невиплати індексації. Відповідач наголошує, що позовна заява була подана лише 29.06.2023, тобто через 1703 дні після звільнення, що становить понад 4 роки і 7 місяців. На думку відповідача, це свідчить про істотний пропуск строку звернення до адміністративного суду.
Відповідач робить акцент на тому, що військова служба є державною службою особливого характеру, а військовослужбовці не є працівниками у розумінні трудового законодавства, не перебувають у трудових відносинах на підставі трудових договорів чи контрактів. Відтак положення Кодексу законів про працю щодо строків звернення до суду у справах про оплату праці не застосовуються до військовослужбовців. Натомість застосуванню підлягають норми Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема частина п'ята статті 122, яка встановлює місячний строк для звернення до суду у справах щодо прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення. Відповідач вважає, що позивач пропустив встановлений законом строк звернення до суду, оскільки мав можливість дізнатися про порушення своїх прав саме у день звільнення та отримання грошового атестата, але звернувся із позовом лише через кілька років.
Таким чином, позиція відповідача полягає у тому, що позовна заява подана з істотним пропуском процесуального строку, передбаченого КАС України, а тому вимоги позивача не можуть бути розглянуті по суті. Крім того, відповідач підкреслює, що його дії щодо нарахування та виплати індексації здійснювались у межах чинного законодавства, а всі документи, які підтверджують виплати та порядок звільнення позивача, були надані суду.
Відповідно до частини 5 статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи в судовому засіданні до суду не звертались.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 (а.с. 9-10) проходив військову службу на посаді заступника начальника відділу нормативно-методичного забезпечення фізичної підготовки та спортивної роботи в Управлінні фізичної культури і спорту Міністерства оборони України, яке перебувало на забезпеченні Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України.
Наказом Міністра оборони України від 23.10.2018 №677 (по особовому складу) (а.с. 51) позивача було звільнено з військової служби за підпунктом "г" (у зв'язку із проведенням організаційних заходів) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
31.10.2018 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. У день виключення зі списків особового складу позивачу було видано грошовий атестат, в якому зазначено всі види грошового забезпечення, включно з індексацією (а.с. 67-68).
За період з 01.01.2016 по 23.10.2018 позивачу була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення у сумі 627,28 грн. Вважаючи таку виплату неповною, представник позивача звернувся із заявою від 02.06.2023 до Управління фізичної культури і спорту Міністерства оборони України з вимогою провести нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за зазначений період до дня звільнення, з урахуванням відрахувань, відповідно до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, із визначенням базових місяців січня 2008 року та березня 2018 року (а.с. 57).
Крім того, представник позивача звернувся із адвокатським запитом від 02.06.2023 (а.с. 52-53) до Управління фізичної культури і спорту Міністерства оборони України, в якому просив надати розрахунок індексації грошового забезпечення заявника з урахуванням базового місяця - січень 2008 року за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 та базового місяця - березень 2018 року за період з 01.03.2018 по день звільнення.
Зазначена заява була перенаправлена листом від 16.06.2023 №405/1532 (а.с. 61) до Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України як компетентного органу.
Листом від 19.06.2023 №423/3620 (а.с. 62-64) Департамент соціального забезпечення Міністерства оборони України поінформував Управління фізичної культури і спорту Міністерства оборони України про відсутність правових підстав для нарахування та виплати індексації грошового забезпечення, додавши копію розрахунку (а.с. 65), з якого вбачається, що індексація виплачена в сумі 627,28 грн.
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся із цим позовом до суду.
Вирішуючи даний адміністративний позов по суті, суд зазначає наступне.
Вирішуючи питання про поновлення строку звернення до адміністративного суду, суд виходить із наступного.
Відповідно до частини 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, якщо інше не передбачено законом, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.
Разом з тим, у справах про стягнення належних працівникові сум, зокрема індексації заробітної плати, застосовується спеціальна норма - частина 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), яка в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, не передбачає обмеження строку звернення до суду у разі порушення законодавства про оплату праці. Така правова позиція неодноразово підтверджувалась Верховним Судом (постанови від 24.09.2020 у справі №806/283/17, від 01.12.2019 у справі №823/726/16, від 29.09.2022 у справі №500/1912/22 тощо).
Судом взято до уваги, що позивач обґрунтовує своє право на звернення до суду тим, що на момент його звільнення з військової служби діяла редакція частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України, яка передбачала можливість звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Позивач наголошує, що зміни, внесені Законом України №2352-IX від 01.07.2022, якими встановлено місячний та тримісячний строки для звернення у справах про звільнення та стягнення сум при звільненні, не мають зворотної дії в часі та поширюються лише на правовідносини, що виникли після набрання чинності цим Законом, тобто з 19.07.2022.
Крім того, суд враховує посилання позивача на приписи пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України, відповідно до якого строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України у зв'язку з COVID-19. Постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.2022 №1423 дію карантину було продовжено до 30.04.2023. Таким чином, на час звернення позивача до суду діяли положення про продовження строків, що унеможливлювало застосування обмежень щодо строку звернення у справах про стягнення належної заробітної плати.
Згідно з правовими позиціями Європейського суду з прав людини (справи "Zubac v. Croatia", "Tsalkitzis v. Greece", "Kart v. Turkey"), надмірний формалізм у застосуванні процесуальних норм може становити порушення права на доступ до суду, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Крім того, Конституційний Суд України у рішеннях №8-рп/2013 та №9-рп/2013 роз'яснив, що в разі порушення законодавства про оплату праці строк звернення до суду не обмежується, а право на судовий захист має бути забезпечене незалежно від дій чи бездіяльності роботодавця щодо нарахування відповідних сум.
З огляду на викладене, суд вважає, що позивачем наведено обґрунтовані причини пропуску строку звернення до суду, які є поважними, а поновлення такого строку відповідає принципу верховенства права, забезпечує доступ до правосуддя та не порушує прав іншої сторони.
Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Зазначені норми означають, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб'єкт приватного права зобов'язаний добросовісно виконувати свої обов'язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків. Водночас суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Суд також враховує, що реалізація дискреційних повноважень суб'єктом владних повноважень має здійснюватися виключно в межах, визначених законом, із дотриманням принципу верховенства права, правової визначеності та заборони свавілля. Надання суб'єкту вибору серед кількох правомірних рішень не означає право діяти на власний розсуд поза межами та цілями, передбаченими законодавством. Такий підхід відповідає практиці Європейського суду з прав людини, зокрема щодо обмеженості дискреції та необхідності законодавчої визначеності для уникнення довільного втручання в права особи.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання служби військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, а саме межі реалізації ними своїх службових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.
При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
Своєю чергою, спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №20ІІ-XII (далі - Закон №20ІІ-XII), у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до частин 1 - 3 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до статті 18 Закону України від 05.10.2000 №2017-ІІІ "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" (далі - Закон №2017-ІІІ) законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Частиною 2 статті 19 Закону №2017-ІІІ визначено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 №1282-ХІІ (далі - Закон №1282-ХІІ), у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.
Згідно із абзацом 2 статті 1 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Частиною 6 статті 2 Закону №1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно зі статтею 3 Закону №1282-ХІІ індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
При цьому, відповідно до визначення, яке міститься в абзаці 3 статті 1 Закону №1282-ХІІ індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Згідно зі статтею 4 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частин 2, 6 статті 5 Закону №1282-ХІІ підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Згідно зі статтею 6 Закону №1282-ХІІ у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі - Порядок №1078).
Відповідно до пункту 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.
Згідно з пунктом 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету. У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
З аналізу наведених вище нормативно-правових актів, вбачається що на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.
Відповідно до пункту 11 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Пунктом 2 Порядку №1078 визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, серед іншого, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби, осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту.
Згідно з пунктом 4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Оплата праці, у тому числі працюючим пенсіонерам, грошове забезпечення, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю, що надається залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії індексуються у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
У разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення (пункт 5 Порядку №1078).
Згідно з підпунктом 2 пункту 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні.
Окрім того, звільнення особи з військової служби жодним чином не позбавляє права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин.
Вказана правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 07.08.2019 у справі №825/694/17.
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Тобто, сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону, підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.
Нормами Закону №2011-XII передбачено здійснення індексації грошового забезпечення військовослужбовців. Індексація грошового забезпечення за своєю суттю є державною гарантією щодо оплати праці, метою якої є підвищити грошові доходи громадян для компенсації подорожчання/зростання споживчих товарів і послуг внаслідок інфляції. Проведення індексації заробітної плати (грошового забезпечення) є обов'язком підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, у разі коли індекс споживчих цін перевищив поріг індексації.
У зв'язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови №1013 від 09.12.2015, яка набрала чинності з 15.12.2015 та підлягала застосуванню з 01.12.2015, істотно змінився порядок індексації зарплати та інших доходів населення.
У редакції Постанови №1013 від 09.12.2015 пункт 5 Порядку №1078 викладено в такій редакції:
"У разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу…"
Таким чином, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці (грошового забезпечення). За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Аналіз наведених вище нормативно-правових актів, за відсутності затвердженого особливого порядку індексації військовослужбовців, дає підстави для нарахування індексації грошового забезпечення у встановленому Урядом України порядку - Порядку №1078.
Тобто, сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.
Суд звертає увагу на те, що правове регулювання виплати індексації визначає умови (якщо величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.
Як зазначив Верховний Суд у постановах від 19.06.2019 (справа №825/1987/17), від 20.11.2019 (справа №620/1892/19), від 05.02.2020 (справа №825/565/17) індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Отже, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. За відсутності затвердженого особливого порядку індексації грошового забезпечення військовослужбовців, нарахування індексації грошового забезпечення здійснюється у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а саме відповідно до Порядку №1078. Сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону №1282-ХІІ, підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.
На підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати місяць підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
Проте, як вже встановлено судом, позивачу в період з 01.01.2016 по 23.10.2018 не в повному обсязі було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення, що свідчить про протиправну бездіяльність відповідача. Доказів зворотного відповідачем під час розгляду справи не надано.
Суд зазначає, що відсутність механізму виплати індексації не може позбавляти позивача права на отримання належних йому сум невиплаченого доходу.
Наведене в сукупності свідчить про те, що індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов'язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №825/874/17.
У позовній заяві позивач зазначає, що базовими місяцями для нарахування йому індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 23.10.2018 повинні бути січень 2008 року та березень 2018 року, з приводу чого суд зазначає таке.
Враховуючи положення Порядку №1078, місяць, у якому підвищилося грошове забезпечення з урахуванням виплат, що входять до його складу (посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення), є базовим. У разі підвищення військовослужбовцю грошового забезпечення, для визначення базового місяця при проведенні індексації здійснюється порівняння суми підвищення грошового забезпечення та суми індексації, що нараховується в місяці збільшення грошового доходу. При проведенні такого порівняння береться грошове забезпечення до підвищення у розрахунку за повний відпрацьований місяць та величина приросту індексу споживчих цін, на який нараховується індексація. Якщо відбувається підвищення грошового забезпечення на суму меншу, ніж сума індексації, має бути здійснено підвищення грошового забезпечення та додано суму індексації, визначену з урахуванням суми підвищення грошового забезпечення.
Схема посадових окладів осіб військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту затверджена постановою Кабінету Міністрів України №1294 від 07.11.2007 (далі Постанова №1294), яка набрала чинності з 01.01.2008.
Згідно з абзацом 5 пункту 5 Порядку №1078 у разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
Отже, з набранням чинності Постановою №1294 відбулись зміни розміру тарифних ставок (посадових окладів) відповідних категорій військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту.
Згідно з пунктом 14 Порядку №1078 роз'яснення щодо застосування цього Порядку надає Мінсоцполітики.
Відповідно до роз'яснення Мінсоцполітики №48/о/66-17 від 08.08.2017 на запит Департаменту фінансів Міноборони №248/3/9/1/863 від 18.07.2017 зміна розміру доплат, надбавок та премій не впливає на початок обчислення індексації, якщо не підвищується посадовий оклад.
У роз'ясненні Мінсоцполітики №28/о/66-18 від 18.04.2018 вказано, що у разі зростання грошового забезпечення за рахунок інших його складових, без підвищення посадового окладу, сума індексації не зменшується на розмір підвищення грошового забезпечення.
Зі змісту роз'яснення Мінсоцполітики №024-106 від 09.02.2005 встановлено, що зміна розміру премії за рахунок фінансових можливостей підприємства не є підставою вважати місяць базовим, при розрахунку індексу для проведення індексації.
Таким чином, визначення базового місяця залежить тільки від зміни розміру тарифної ставки (посадового окладу), яка вперше відбулась у січні 2008 року на підставі Постанови №1294, яка набрала чинності 01.01.2008 та втратила чинність 01.03.2018 згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704.
Після прийняття Кабінетом Міністрів України постанови №704 від 30.08.2017 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", якою затверджено схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил України, базовим місяцем для нарахування військовослужбовцям індексації став березень 2018 року.
Отже, на законодавчому рівні розмір посадового окладу військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту був встановлений у січні 2008 року та надалі такий був змінений (зріс) у березні 2018 року.
Враховуючи вказане, підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення, зокрема, посадових окладів військовослужбовців. Зміна розміру доплат, надбавок та премій не впливає на встановлення базового місяця індексації для початку обчислення індексу споживчих цін при нарахуванні індексації.
Підвищення тарифних ставок (окладів) військовослужбовців за період з січня 2008 року по березень 2018 року, що є підставою для встановлення іншого базового місяця для проведення індексації, не відбувалося.
Відтак суд погоджується з доводами позивача про те, що саме січень 2008 року та березень 2018 року є базовими місяцями для нарахування індексації його грошового забезпечення за період з 01.11.2016 по 23.10.2018.
На переконання суду, відповідач у межах спірних правовідносин безпідставно оминув норми абзацу 3, 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 у частині вирішення питання про наявність підстав для виплати позивачу індексації його грошового забезпечення у місяці підвищення доходу (січень 2008 року, березень 2018 року), не встановив, чи перевищує розмір підвищення грошового доходу позивача суму індексації, що склалася у місяці підвищення такого доходу.
На законодавчому рівні посадові оклади військовослужбовців були змінені в січні 2008 року, що підтверджується нормами Постанови №1294, яка набрала чинності з 01.01.2008. Після прийняття постанови №704 від 30.08.2017 базовим місяцем для нарахування військовослужбовцям індексації став березень 2018 року.
У зв'язку із зазначеним, суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу за період з 01.01.2016 по 23.10.2018 індексації грошового забезпечення в повному розмірі, відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з визначенням місяців, в яких відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців, січень 2008 року і березень 2018 року, є неправомірними, оскільки зазначене не відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема нормам пунктів 5, 10-2 Порядку №1078, які прямо передбачають, що базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення вважається місяць останнього підвищення тарифних ставок (окладів).
У випадку позивача за період з 01.01.2016 по 23.10.2018 такими місяцями є січень 2008 року та березень 2018 року, адже підвищення посадових окладів для військовослужбовців в інші місяці не відбувалось.
Відсутність підвищення тарифних ставок в інші місяці вказаного періоду свідчить, що будь-яке інше визначення базового місяця в період з 01.01.2016 по 23.10.2018, окрім січня 2008 року та березня 2018 року, є безпідставним і не має належного правового обґрунтування. Відповідачем не надано жодних доказів, які б підтверджували правомірність прийняття ним такого рішення.
Аналізуючи дії відповідача у взаємозв'язку з матеріалами справи та правовими нормами, суд встановив, що неправомірні рішення щодо визначення базового місяця та неврахування норм Порядку №1078 призвели до порушення права позивача на належну індексацію грошового забезпечення в період з 01.01.2016 по 23.10.2018, гарантовану Законом України "Про індексацію грошових доходів населення".
Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 №8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
За таких обставин, відсутність механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні роки та відсутність у розрахунку фонду грошового забезпечення відповідача коштів для виплати індексації не позбавляють відповідача обов'язку провести індексацію грошового забезпечення позивача у встановленому законом порядку, а не проведення та невиплата цієї гарантії є втручанням у права, передбачені статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Суд також наголошує, що відповідно до статті 8 Конституції України принцип верховенства права є основоположним у правовій системі України. Всі органи державної влади зобов'язані діяти виключно в межах і у спосіб, встановлений Конституцією та законами України. Відповідач, діючи всупереч нормам матеріального права, порушив права позивача на належну індексацію грошового забезпечення.
Отже, аналізуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення в повному обсязі за період з 01.01.2016 по 23.10.2018 є протиправною.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок доведення правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається саме на відповідача.
Саме на відповідача, за наявності законних підстав, покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення, тоді як завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення. Тому належним способом захисту прав позивача у даному випадку є зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за спірний період, а не стягнення визначеної самостійно суми заборгованості.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 17.09.2020 у справі №420/1207/19.
При цьому, суд зазначає, що згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 у справі "Педерсен і Бодсгор проти Данії" зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.
Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов'язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов'язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.
Розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу, і який виплачував йому грошове забезпечення. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення та визначити базовий місяць.
Отже, визначення розміру індексації грошового забезпечення, який підлягає виплаті на користь позивача належить до компетенції відповідача і суд не має повноважень здійснювати її розрахунок до моменту його проведення відповідачем. Суд наділений лише повноваженнями перевірити правильність такого розрахунку у контексті застосування нормативно-правових приписів, що регулюють спірні правовідносини.
Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Судом також береться до уваги, що відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Закріплений у частині 1 статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За змістом частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, позов підлягає задоволенню повністю.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у виді сплаченого судового збору на суму 1073,60 грн (а.с. 21), підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243 246, 250, 255 КАС України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною бездіяльність Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України, яка виразилась у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за період з 01.01.2016 по 23.10.2018 індексації грошового забезпечення в повному розмірі, відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з визначенням місяців, в яких відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року та березень 2018 року.
3. Зобов'язати Департамент соціального забезпечення Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 23.10.2018, з врахуванням нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення, із застосуванням місяців для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) - січень 2008 року та березень 2018 року, відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України (ідентифікаційний код 26632298) судовий збір у розмірі 1073,60 грн (одна тисяча сімдесят три грн 60 коп.).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Кушнова А.О.