ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"24" листопада 2025 р. справа №300/9743/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Боброва Ю.О., розглянувши в письмовому провадженні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області (далі - відповідач) про визнання бездіяльності протиправною щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди за період з 01.09.2024 по 31.12.2024, виходячи із розрахунку прожиткового мінімуму станом на 01.01.2024 в розмірі 3028,00 грн. та зобов'язання забезпечити такими бюджетними асигнуваннями; визнання дій протиправними щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 01.09.2024 по 31.12.2024, обчисленої з урахуванням прожиткового мінімуму, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 грн. та зобов'язання нарахувати та виплати суддівську винагороду за вказаний період, виходячи із розрахунку прожиткового мінімуму станом на 01.01.2024 в розмірі 3028,00 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачу як судді місцевого суду виплачується суддівська винагорода в неналежному розмірі. Зазначає, що він має право на виплату суддівської винагороди, обчислення якої здійснюється, виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обчисленого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3028 грн - за 2024 р. Проте, в порушення вимог чинного законодавства у період з 01.09.2024 по 31.12.2024 суддівська винагорода виплачувалася йому з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, 2102 грн., встановленого ст. 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2021 рік», що є меншим, ніж гарантований Законом України “Про судоустрій і статус суддів» розмір.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.
Представник Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області у поданому відзиві на позовну заяву заперечує щодо заявлених позовних вимог та просить відмовити у їх задоволенні, оскільки розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді величиною 2102 гривень, визначено Законом України “Про Державний бюджет України на 2024 рік» (далі - Закон №3460-ІХ). Цей Закон є чинним та неконституційним у встановленому порядку не визнавався, а відтак підлягає застосуванню при виплаті позивачу суддівської винагороди.
Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, за наявними у справі матеріалами, дослідивши і оцінивши докази, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 є суддею місцевого суду та наказом голови Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 08.08.2022 зарахований до штату Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області з 17.06.2022
У період з 01.09.2024 по 31.12.2024 позивачу нарахована суддівська винагорода, базовий розмір посадового окладу якої визначений виходячи з 30-ти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2021 а саме 2102 грн., встановленого ст. 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2024 рік», що підтверджується розрахунковими листами за вказаний період (а.с. 21).
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати йому суддівської винагороди за період з 01.09.2024 по 31.12.2024, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 гривень, а також протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області щодо нарахування та виплати йому суддівської винагороди за період з 01.09.2024 по 31.12.2024, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2102 гривні, звернувся до суду із даним адміністративним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, з урахуванням норм матеріального права, які їх регулюють та фактичних обставин, суд установив наступне.
Статтею 130 Конституції України передбачено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Організація судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначена в Законі України “Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року №1402-VIII, зі змінами (далі - Закон №1402-VIII).
Частиною 1 статті 4 Закону №1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України “Про судоустрій і статус суддів» (частина 2 статті 4 Закону №1402-VIII).
Відповідно до частини 1 статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно із частиною 2 статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Частиною 3 статті 135 Закону №1402-VIII передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді становить, зокрема, судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків; більше 5 років - 20 відсотків; більше 10 років - 30 відсотків; більше 15 років - 40 відсотків; більше 20 років - 50 відсотків; більше 25 років - 60 відсотків; більше 30 років - 70 відсотків; більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу (частина 5 статті 135 Закону №1402-VIII).
Відповідно до частини 9 статті 135 Закону №1402-VIII обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Відповідно до ст. 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2024 рік» (далі - Закон № 3460-IX) установлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: працездатних осіб - 3028 гривень; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.
Як встановлено судом та не заперечується сторонами, суддівську винагороду в періоді з 01.09.2024 по 31.12.2024 позивачу обчислено, виходячи з приписів абзаців 5 статей 7 Закону № 3460-IX з розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.
Суд зазначає, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.
Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом України “Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема рішеннях від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 01.12.2004 №19-рп/2004, від 11.10.2005 №8-рп/2005, від 22.05.2008 №10-рп/2008, від 03.06.2013 №3-рп/2013, а також від 04.12.2018 №11-р/2018.
Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом №1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.
У пункті 62 висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Суд зазначає, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів».
При цьому, норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
З 30.09.2016 набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02.06.2016 №1401-VIII “Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон №1401-VIII).
Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище.
Суд звертає увагу на те, що Конституція України у редакції Закону №1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій.
З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону №1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.
Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону “Про судоустрій і статус суддів», який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини 2 статті 130 Конституції України.
Пунктом 1 частини 3 статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Статтею 130 Конституції України закріплено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Разом із цим, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України від 15.07.1999 №966-XIV Про прожитковий мінімум (далі - Закон №966-XIV).
Відповідно до статті 1 Закону №966-XIV прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
У змісті наведеної норми Закону №966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, відносно яких визначається прожитковий мінімум.
Статтею 4 Закону 966-XIV передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Законом №966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
Водночас, Законом №966-XIV судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
При цьому, Закон про Державний бюджет на 2024 рр. разом із встановленням на 01.01.2024 прожиткового мінімуму, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 3028 грн відповідно, був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, розмір якого у 2024 році становить 2102,00 грн.
Разом з тим, зміни до Закону №1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди протягом спірного періоду, а також у Законі №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.
Суд зазначає, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів»., які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону № 3460-IX.
Водночас Закон № 3460-IX фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною 2 статті 130 Конституції України і частиною 3 статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів».
У постанові від 10.11.2021 у справі №400/2031/21 Верховний Суд зазначив, що Закон України Про Державний бюджет України на 2021 рік не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права спеціальний закон скасовує дію загального закону (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права. Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis), тобто Закону №1402-VIII, а положення Закону №966-XIV вважати загальними нормами (lex generalis).
З огляду на викладене у сукупності, суд вважає, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2024 (3028 грн) на іншу розрахункову величину, яка Законом України “Про судоустрій і статус суддів» не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн), на підставі абзацу 5 статті 7 Закону 3460-IX є неправомірною, оскільки виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» й норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.07.2023 у справі №240/3795/22, від 12.07.2023 у справі №140/5481/22, від 15.08.2023 у справі №120/19262/21-а.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 01.09.2024 по 31.12.2024, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102 грн. та зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду за період з 01.09.2024 по 31.12.2024, обчисливши її розмір, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2024 році - 3028 грн. із урахуванням виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків, зборів і обов'язкових платежів.
Крім того, суд зазначає, що згідно з нормами частин 3, 4 статті 148 Закону № 1402-VIII Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.
Відповідно до статті 149 Закону 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Частинами 1, 2 статті 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Одним із головних розпорядників бюджетних коштів за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, є Державна судова адміністрація України.
Згідно з пунктами 2 та 4 частини 5 статті 22 Бюджетного кодексу України головний розпорядник бюджетних коштів організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проекту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.
Згідно з частиною 1 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17.01.2019 №141/0/15-19, ДСА України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.
Пунктом 2 цього Положення закріплено, що ДСА України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів.
Пунктом 3 Положення передбачено, що територіальні управління Державної судової адміністрації України є територіальними органами Державної судової адміністрації України.
Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону №1402-VIII у зіставленні з положеннями частин 1, 2, 5 статті 22, частини 1 статті 23 Бюджетного Кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України.
У межах спірних правовідносин Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, а відтак, його діяльність у сфері бюджетних відносин регулюється, зокрема, Бюджетним кодексом України.
Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які Державна судова адміністрація України затвердила у його кошторисах на 2024 рік.
Сума коштів відповідно до затверджених Державною судовою адміністрацією України кошторисів на 2024 рік була недостатньою для забезпечення виплати Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області позивачеві суддівської винагороди обчисленої з урахуванням прожиткового мінімуму величиною 3028 грн у 2024 році.
Відтак, невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі пов'язана з бездіяльністю Державної судової адміністрації України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів, крім Верховного Суду (стаття 148 Закону №1402-VIII).
Із урахуванням статусу Державної судової адміністрації України як головного розпорядника бюджетних коштів та учасника бюджетного процесу у питаннях фінансування судової системи Верховний Суд у постанові від 24.09.2020 (справа №280/788/19) дійшов висновку про правильність рішення судів у спорі “щодо розміру суддівської винагороди», яким зобов'язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування розпорядника коштів нижчого рівня з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, для проведення виплати судді недоотриманих сум суддівської винагороди.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі “Зубко та інші проти України» (Заяви №№ 3955/04, 5622/04, 8538/04 та 11418/04) від 26.04.2006 зазначив, що неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску і впливу на поведінку; неспроможність держави гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, у якій вони залишаються, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном.
Крім цього, право на отримання вказаної виплати, є майновим правом у розумінні статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, а позбавлення цього права є протиправним, свавільним, непропорційним втручанням у право на мирне володіння майном та порушує вимоги ст. 1 Протоколу першого до Конвенції, у зв'язку з чим, на думку суду, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, що регулюють питання правового статусу суддів, не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді (частина 7 статті 48 Закону України від 02.06.2016 №1402-УІІІ “Про судоустрій і статус суддів»).
Із урахуванням зазначеного, Державною судовою адміністрацією України допущено бездіяльність щодо забезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу за період з 01.09.2024 по 31.12.2024, виходячи із встановленого на 01.01.2024 - у розмірі 3028 грн.
Отже, задля належного захисту права позивача, слід зобов'язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області бюджетними асигнуваннями, необхідними та достатніми для проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу за період з 01.09.2024 по 31.12.2024, нарахованої виходячи із встановленого на 01.01.2024 - у розмірі 3028 грн.
З огляду на викладене позовні вимоги є правомірними та обґрунтованими, а тому позов підлягає до задоволення повністю.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо забезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області у повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01.09.2024 по 31.12.2024, виходячи із встановленого на 01.01.2024 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 гривень.
Зобов'язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01.09.2024 по 31.12.2024, виходячи із встановленого на 01.01.2024 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого становить 3028,00 гривень.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.09.2024 по 31.12.2024, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2102,00 грн.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01.09.2024 по 31.12.2024, обчисливши її розмір, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 гривень., врахувавши при цьому виплачені суми та із відрахуванням загальнообов'язкових платежів.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Відповідно до статей, 295, 297 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ;
відповідачі:
Державна судова адміністрація України, код ЄДРПОУ 26255795, вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601;
Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області код ЄДРПОУ 26289647, вул. Грюнвальдська, 11, м. Івано-Франківськ, 76018.
Суддя Бобров Ю.О.