21 листопада 2025 року Справа № 280/8088/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Конишевої О.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради (69005, м.Запоріжжя, бул. Центральний, буд. 27, код ЄДРПОУ 37573508)
про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії,
15.09.2025 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати Рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради про відмову в проведенні реєстраційних дій за рішенням №80209854 від 04.08.2025;
зобов'язати Департамент адміністративних послуг Запорізької міської ради здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно об'єкту нерухомості, а саме житлового будинку з господарчими та побутовими будівлями та спорудами що розташований за адресою: АДРЕСА_2 загальною площею 37,4 кв.м, житловою площею 26,5 кв.м. за ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що у спірних правовідносинах державний реєстратор мав доступ до усіх документів та до усієї інформації, з огляду на що вимагання такою посадовою особою довідки від Районного КП «Василівське бюро технічної інвентаризації» Василівської районної ради Запорізької області та відмова у державній реєстрації права на нерухоме майно є незаконною, при наявності у позивача оригіналу свідоцтва про право власності, виданого уповноваженим на той період суб'єктом, а також при наявності технічного паспорта. Зазначає, що надані відповідачу документи підтверджують право власності позивача на квартиру, містять усю необхідну інформацію та усі обов'язкові реквізити. Позов просить задовольнити.
Відповідач проти задоволення позову заперечує, у відзиві на позов зазначає, що у зв'язку із зверненням позивача щодо здійснення реєстрації прав на нерухоме майно орган реєстрації (в межах спірних правовідносин) встановлює відповідність заявлених прав і отриманих документів вимогам законодавства, перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, обов'язково здійснює запит передбачений п.3 ч.3 статті 10 Закону № 1952-IV та приймає відповідне рішення. За результатом розгляду заяви позивача про реєстрацію прав на нерухоме майно, державним реєстратором на виконання вимог п.3 ч.3 статті 10 Закону № 1952-IV здійснено запит. В подальшому, прийнято рішення, яким відмовлено у державній реєстрації прав на нерухоме майно, що відповідає п.8 ч.1 ст. 24 Закону №1952-ХІ. Отже, оскаржуване рішення прийнято відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У задоволенні позову просить відмовити.
Ухвалою суду від 22.09.2025 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Сторонам повідомлено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
Позивач 18.06.2025 року звернувся до державного реєстратора прав на нерухоме майно щодо проведення реєстраційних дій на нерухоме майно, а саме житлового будинку з господарчими та побутовими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 загальною площею 37,4 кв.м.
23.06.2025 державним реєстратором прав на нерухоме майно прийнято рішення про зупинення розгляду заяви № 67507691, з підстав відсутності інформації, що містить відомості про зареєстровані права до 01.01.2013.
Державним реєстратором в порядку пункту 3 статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» направлено запит до Районного КП «Василівське бюро технічної інвентаризації» Василівської районної ради Запорізької області про надання інформації щодо зареєстрованих прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року. Після отримання інформації розгляд заяви буде поновлено.
04.08.2025 року державним реєстратором прав на нерухоме майно прийнято рішення №80209854 про відмову в проведенні державних реєстраційних дій за заявою позивача від 18.06.2025 року № 67507691 на підставі пункту 8 частини 1 статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не усунення обставин, що були підставою для прийняття рішення про зупинення заяви про державну реєстрацію прав.
Позивач не погоджуючись з таким рішенням відповідача, звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються, зокрема, Законом України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі Закон № 1952-IV).
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону № 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними, якщо реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення.
Пунктом 3 частини 3 статті 10 Закону № 1952-IV передбачено, що державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов'язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав, похідних від права власності, здійснюється у зв'язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв'язку з вчиненням такої дії.
Виходячи з аналізу значеної правової норми суд зазначає, що під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року запитується реєстратором лише у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, а не в обов'язковому порядку, як про це помилково вказує відповідач.
При цьому з рішення про зупинення розгляду заяви № 79569361, з підстав відсутності інформації, що містить відомості про зареєстровані права до 01.01.2023 не вбачається які саме відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом були відсутні у державного реєстратора при розгляді наданих позивачем документів, або які документи, необхідні для реєстрації не були надані позивачем.
Так, позивачем до заяви було надано договір купівлі - продажу від 26.10.1994 зареєстрований Василівською державною нотаріальною конторою в реєстрі за №2-43 та технічний паспорт на будинок (реєстровий номер 8-22), який містить реєстраційний напис вчинений БТІ , що є підтвердженням реєстрації відповідного речого права, що виникло до 02.01.1995.
Статтею 23 Закону №1952-IV визначено, розгляд заяви про державну реєстрацію прав може бути зупинено державним реєстратором виключно у таких випадках: 1) подання документів для державної реєстрації прав не в повному обсязі, передбаченому законодавством; 2) неподання заявником чи неотримання державним реєстратором у порядку, визначеному цим Законом, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем в електронній формі чи документів із паперових носіїв інформації, що містять відомості про зареєстровані речові права до 1 січня 2013 року.
При цьому суд зауважує, що у спірних правовідносинах не встановлено обставин за яких наступили підстави, передбачені ст. 23 Закону №1952-IV для зупинення розгляду заяви позивача щодо реєстрації права власності на будинок садибного типу.
За приписами ч.3 ст. 23 Закону № 1952-IV якщо заявник протягом 30 робочих днів з моменту отримання рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав виконав вимоги державного реєстратора, зазначені у відповідному рішенні, розгляд заяви відновлюється на підставі рішення державного реєстратора про відновлення розгляду заяви.
Перебіг строку державної реєстрації прав продовжується з моменту усунення обставин, що стали підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду, з урахуванням часу, що минув до його зупинення.
Статтею 24 Закону № 1952-IV передбачено підстави для відмови в державній реєстрації прав, а саме після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав (п. 8 ч. 1 ст. 24 Закону).
У спірних правовідносинах Державний реєстратор відмовив позивачу у проведенні державної реєстрації прав з посиланням на пункт 8 частини першої статті 24 Закону № 1952-VI.
При цьому, суд зазначає, що оскільки у відповідача було відсутні підстави для зупинення розгляду заяви позивача про реєстрацію права власності, а тому прийняття рішення на підставі п.8 ч. 1 ст. 24 Закону № 1952-IV є безпідставним.
Відповідно до п. 6, ч. 1 ст. 27 Закону № 1952-IV, державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката.
Відповідно до п.4.1. Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, яке знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджено наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України 09.06.98 № 121 (надалі - Інструкція № 121), яка визначала порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно до 2002 року, оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна відбувається з видачою свідоцтва про право власності згідно зразку, наведеному в додатку 11, місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування членам житлових, житлово-будівельних, дачних, гаражних або інших кооперативів, які повністю внесли свої пайові внески.
Відповідно до п.1.5-1.6 Інструкції №121, державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна, яка є обов'язковою для власників незалежно від форми власності, здійснюють комунальні підприємства - бюро технічної інвентаризації.
За пунктами 2.1, 2.4, 2.5 Інструкції, реєстрація провадиться на підставі право встановлювальних документів (додаток 1) у такому порядку: а) заявник подає до бюро технічної інвентаризації два примірники право встановлювального документа (оригінал та копію); б) відповідальний працівник бюро технічної інвентаризації вивчає законність та повноту документів і на підставі їх робить відповідний запис у реєстрову книгу; в) адреса об'єкта, що реєструється, записується в алфавітний журнал адрес; г) прізвище, ім'я та по-батькові фізичних осіб -власників нерухомого майна вноситься в алфавітний журнал або картку картотеки власників; д) на оригіналі право встановлювального документа робиться реєстраційний напис. Якщо на право встановлювальному документі немає місця для реєстраційного напису, то видається реєстраційне посвідчення, яке є невід'ємною частиною такого документа. Після проведення первинної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна бюро технічної інвентаризації повинно здійснювати державну реєстрацію всіх змін у правовому стані цього об'єкта, тобто проводити поточну реєстрацію. Поточна реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна-це реєстрація переходу права власності від одних власників до інших. Право встановлювальний документ, що свідчить про перехід права власності на об'єкт нерухомого майна, не може бути зареєстрований в бюро технічної інвентаризації, якщо непроведена первинна реєстрація права власності на цей об'єкт. Відповідно до додатку №1 до Інструкції, до переліку право встановлювальних документів, на підставі яких провадиться державна реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна вказаною Інструкцією віднесено Договори купівлі продажу, міни, зареєстровані біржею (п. 9 Додатку до Інструкції).
Суд зазначає, що договір купівлі - продажу від 26.10.1994 зареєстрований Василівською державною нотаріальною конторою в реєстрі за №2-43 та технічний паспорт на будинок (реєстровий номер 8-22) містить реєстраційний напис вчинений БТІ, який у свою чергу, є підтвердженням реєстрації відповідного речового права, що виникло до 01.01.2013 року.
За таких обставин у спірному випадку державний реєстратор мав доступ до усіх документів та до усієї інформації, необхідної для проведення державної реєстрації.
Крім того, судом враховано, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан строком на 30 діб, який неодноразово був продовжений та станом на дату розгляду справи триває.
Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309 (у редакції станом на прийняття оскаржуваного рішення), м. Василівка, що відноситься до Василівської міської територіальної громади, включено до включено до тимчасово окупованої території, що унеможливлює доступ до архівів БТІ.
У відповідності до наказу № 376 від 28.02.2025 Міністерством розвитку громад та територій України затверджений Перелік територій на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, відповідно до якого м.Василівка, що відноситься до Василівської міської територіальної громади, включено до тимчасово окупованої території.
При цьому, статтею 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Частиною першою статті 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
З приписів статті 392 ЦК України слідує, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Тобто передумовою для застосування статті 392 ЦК України є відсутність іншого, крім судового, шляху для відновлення порушеного права. Позивачем у позові про визнання права власності є особа, яка вже є власником. Вказана стаття не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.
Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Отже, система державної реєстрації прав, яка проводиться відповідно до Закону, запроваджена в Україні з 01.01.2013 року, до цього часу державна реєстрація права власності та інших речових прав на об'єкти нерухомого майна, які розташовані на земельних ділянках, проводилася реєстраторами БТІ в Реєстрі права власності на нерухоме майно та на паперових носіях (реєстрових книгах та реєстраційних справах), які зберігаються в БТІ. При цьому Закон про державну реєстрацію не розмежовує, чи була проведена реєстрація у Державному реєстрі прав, інших електронних реєстрах або на паперових носіях.
Тобто, до 2013 року державна реєстрація таких об'єктів нерухомого майна вже проводилася, але реєстр був паперовий і зберігався в архіві відповідного БТІ.
Таким чином, у випадку позивача документ (договір купівлі - продажу та технічний паспорт на будинок), що посвідчує набуття його права та позначка на ньому, яка свідчить про проведення державної реєстрації до 01.01.2013 року збережений в оригіналі, та був долучений до пакету документів з яким позивач звернувся до державного реєстратора у відповідності до норм чинного законодавства, для проведення державної реєстрації речового права на об'єкт нерухомого майна.
За таких обставин суд зазначає, що у спірному випадку державний реєстратор мав доступ до усіх документів та до усієї інформації, необхідної для проведення державної реєстрації, у зв'язку із чим рішення відповідача про відмову в проведенні реєстраційних дій від 04.08.2025 року №80209854 з причин відсутності підтвердженої інформації державної реєстрації права власності до 01.01.2013 року є таким, що порушує матеріальне право позивача та підлягає скасуванню, а відтак позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.
У відповідності до статті 11 Закону № 1952-IV державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
Проаналізувавши вказані положення Закону № 1952-IV. Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що під час розгляду заяви про державну реєстрацію і поданих документів державний реєстратор має виключну компетенцію у питаннях встановлення відповідності заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутності суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно.
Державна реєстрація прав на нерухоме майно відноситься до компетенції державного реєстратора, який приймає відповідне рішення за умови відповідності заявлених прав, поданої заяви та долучених до неї документів вимогам, встановленим законом.
Разом із тим, законодавець чітко передбачив як підстави, порядок, строки, процедуру проведення реєстраційних дій щодо речових прав на нерухоме майно, так і порядок, строки, відповідну процедуру та підстави для відмови у проведенні таких реєстраційних дій.
Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
При цьому, на законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Враховуючи те, що єдиною підставою для відмови позивачу в проведенні реєстраційних дій слугувала відсутність підтвердженої інформації державної реєстрації права власності до 01.01.2013, оцінку якій судом надано в межах даного рішення, суд дійшов висновку з метою ефективного захисту прав позивача, слід зобов'язати відповідача здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, а саме житлового будинку з господарчими та побутовими будівлями та спорудами що розташований за адресою: АДРЕСА_2 загальною площею 37,4 кв.м, житловою площею 26,5 кв.м., шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, в ході розгляду справи не довів правомірність своєї поведінки в спірних правовідносинах, тому суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради (69005, м.Запоріжжя, б-р. Центральний, буд. 27, код ЄДРПОУ 37573508) - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради про відмову в проведенні реєстраційних дій №80209854 від 04.08.2025.
Зобов'язати Департамент адміністративних послуг Запорізької міської ради здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно об'єкту нерухомості, а саме житлового будинку з господарчими та побутовими будівлями та спорудами що розташований за адресою: АДРЕСА_2 загальною площею 37,4 кв.м, житловою площею 26,5 кв.м., шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачену суму судового збору в розмірі 1211,20 грн (одну тисячу двісті одинадцять гривень 20 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради (69005, м.Запоріжжя, бул. Центральний, буд. 27, код ЄДРПОУ 37573508).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 21.11.2025.
Суддя О.В. Конишева