24 листопада 2025 року Справа № 280/9375/25 м.Запоріжжя
Суддя Запорізького окружного адміністративного суду Семененко М.О., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про зобов'язання вчинити певні дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій позивач просить суд зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України здійснити нарахування компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати з урахуванням загальної суми невиконаних своєчасно зобов'язань по рішенням судів загалом на суму 31 878,78 грн.
Ухвалою суду від 29.10.2025 позовну заяву залишено без руху, позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня одержання ухвали про залишення позовної заяви без руху шляхом подання до суду: копії позовної заяви та доданих документів для відповідача; заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску.
На виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху позивачем подано копію позовної заяви для відповідача та заяву про поновлення строку звернення, в якій вказує, що 30.08.2025 ОСОБА_1 звернувся до військової частини з листом, в якому просив у добровільному порядку нарахувати та виплатити компенсацію за трьома рішеннями, які залишалися невиконаними, проте відповідач листом від 22.09.2025 відмовив. Після отримання відмови, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою для захисту свого права. Таким чином, позивач вважає, що строк звернення до суду було пропущено з поважних причин. Просить суд поновлення строку звернення до суду з адміністративним позовом.
Надаючи оцінку поважності наведених у заяві причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, необхідно зазначити таке.
Частиною 1 статті 118 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмежено, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду з відповідним позовом.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України").
Обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними.
За приписами частини 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску (частина 6 статті 161 КАС України).
Згідно з частиною 1 статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Зокрема, причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді.
Дана позиція суду узгоджується з постановою Верховного Суду від 31.03.2020 по справі № 807/235/16 (адміністративне провадження № К/9901/49805/18).
При цьому, з наведених положень КАС України вбачається, що у випадку пропуску строку звернення до суду підставами для його поновлення та розгляду справи є лише наявність поважних причин, тобто обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
При цьому, також слід зазначити, що положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України)
Питання, пов'язані із здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, урегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
За правилами статті 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Вказаними положеннями закону встановлено обов'язок підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу громадян провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості.
При цьому умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів.
Таким чином, реалізація права на отримання компенсації втрати частини доходів шляхом звернення до суду можлива за умови невиконання підприємством, установою і організацією всіх форм власності та господарювання вимог Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», а тому перебіг обчислення строку для звернення до суду з такими вимогами починається з моменту, коли особа дізналася про порушення свого права.
Вищенаведений підхід до обчислення строків звернення до суду з позовом у спорах про виплату компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати сформовано Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02 квітня 2024 року у справі №560/8194/20 та підтримано в постановах від 17 квітня 2025 року у справі №560/10053/24, від 29 квітня 2025 року у справі № 420/4345/24 та від 04 липня 2025 року у справі №380/23695/24.
У спірних правовідносинах позивач дізнався про порушення своїх прав з моменту отримання виплачених сум на виконання рішень суду у справах №280/12418/21, №280/677/24, №280/2275/24.
Так, за змістом позову позивач вказує, що рішення суду у справі №280/12418/21 виконано відповідачем у добровільному порядку 19.12.2023, отже, строк звернення до суду з позовом щодо нарахування компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати в цій частині сплив 19.03.2024.
За твердженням позивача, рішення суду у справі №280/677/24 виконано відповідачем у добровільному порядку 09.01.2025, отже, строк звернення до суду з позовом щодо нарахування компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати в цій частині сплив 09.04.2025.
Також позивач зазначає, що рішення суду у справі №280/2275/24 виконано відповідачем у добровільному порядку 13.02.2025, отже, строк звернення до суду з позовом щодо нарахування компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати в цій частині сплив 13.05.2025.
Водночас, позов подано до суду лише у жовтні 2025 року, засобами поштового зв'язку, тобто з пропуском тримісячного строку звернення до адміністративного суду, встановленого законом.
Слід звернути увагу на те, що положення “повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке прийнято рішення або вчинені дії.
Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Доказами того, що особа знала про можливе порушення своїх прав є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи застосування правового інституту строків звернення до адміністративного суду, в постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 9901/405/19 вказала, що закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення причин пропуску такого строку. Вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки. Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання позовної заяви здійснюється судом у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на звернення до суду, та які підтверджені належними та допустимими доказами.
Дана позиція узгоджується зі сталою та послідовною практикою Верховного Суду (для прикладу, постанова від 31.03.2020 у справі № 807/235/16, від 27.08.2021 у справі № 520/17941/2020, від 31.01.2024 у справі № 560/11068/23, від 20.03.2024 у справі № 560/14349/23 тощо).
Також, слід зазначити, що направлення на адресу відповідача листа з вимогою про добровільне нарахування та виплату компенсацію за трьома рішеннями не змінює момент, з якого позивач повинен був та мав об'єктивну можливість дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли він почав вчиняти дії щодо захисту свого права.
Отже, об'єктивних причин, які б перешкоджали позивачу звернутись до суду з даним позовом своєчасно, у клопотанні про поновлення строку не наведено, а тому, можна дійти висновку, що вказані позивачем підстави для поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з цією позовною заявою є неповажними.
За приписами частини 1 статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Згідно з частиною 2 статті 123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до п.1 ч.4 ст.169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
З огляду на викладене, оскільки позивач не подав до суду належних доказів поважності пропуску строку звернення до суду з даною позовною заявою, а наведені позивачем причини пропуску строку є неповажними, наявні підстави для повернення позовної заяви позивачу.
Керуючись ст.ст. 169, 241, 243, 248 КАС України, суддя -
Визнати неповажними підстави поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про зобов'язання вчинити певні дії, вказані у заяві про поновлення пропущеного строку звернення до суду (вх.№57861 від 17.11.2025).
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про зобов'язання вчинити певні дії - повернути позивачеві.
Роз'яснити, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 24.11.2025.
Суддя М.О. Семененко