21 листопада 2025 року Справа № 280/8072/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд під головуванням судді Стрельнікової Н.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі відповідач) в якому просить:
-визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області у відмові ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.;
-скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 14.07.2025 за № 084050021775 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити пенсію за віком ОСОБА_1 з 06.07.2025.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона 06.07.2025 звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Відповідно до рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 14.07.2025 за № 084050021775 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області, позивачу було повідомлено про відмову у призначенні пенсії за віком, до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 21.03.1984, а саме: період навчання з 01.09.1981 по 02.03.1984 відповідно до диплому НОМЕР_2 , оскільки прізвище « ОСОБА_2 » (українською) не відповідає паспортним даним « ОСОБА_3 » (українською). В свідоцтві про шлюб від 22.12.1984 НОМЕР_3 має місце виправлення в даті народження; періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 21.03.1984, оскільки у свідоцтві про шлюб від 22.12.1984 НОМЕР_3 має місце виправлення в даті народження; періоди роботи з 21.03.1984 по 03.06.1987, оскільки при призначені пенсії громадянам, які працювали на території Російської Федерації стаж можливо зарахувати за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди (відсутня інформація про неодержання пенсії на території Російської Федерації). Позивач вважає своє право на пенсійне забезпечення порушеним, рішення відповідача прийняте без урахування усіх обставин, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.
Ухвалою судді від 22.09.2025 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
06.10.2025 відповідач ГУ ПФУ у Полтавській області надав до суду належним чином засвідчені копії матеріалів пенсійної справи позивача разом з відзивом на позовну заяву, в якому вказав, що не погоджується з вимогами позовної заяви, вважає її безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню. 06 липня 2025 року позивачка ОСОБА_1 звернулась через веб портал електронних послуг Пенсійного фонду України до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком, надавши наступні документи: диплом, виписка до диплому, свідоцтва про народження дітей, свідоцтво про шлюб, трудову книжку, паспорт, код. Аналіз наданих документів показав, що страховий стаж ОСОБА_1 становить 26 років 05 місяців 12 днів, якого недостатньо для призначення пенсії за віком. До загального страхового стажу не зараховано: період навчання з 01.09.1981 по 02.03.1984 відповідно до диплому НОМЕР_4 , оскільки прізвище « ОСОБА_2 » (українською) не відповідає паспортним даним « ОСОБА_3 » (українською). В свідоцтві про шлюб від 22.12.1984 НОМЕР_3 має місце виправлення в даті народження.- періоди роботи згідно з трудовою книжкою від 21.03.1984 № НОМЕР_5 , оскільки у свідоцтві про шлюб від 22.12.1984 НОМЕР_3 має місце виправлення в даті народження. Необхідно надати документ щодо підтвердження дошлюбного прізвища. Також після дооформлення документів щодо зміни дошлюбного прізвища неможливо зарахувати період роботи з 21.03.1984 по 03.06.1987 відповідно до вищезазначеної трудової книжки, оскільки при призначенні пенсії громадянам, які працювали на території російської федерації стаж можливо зарахувати за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди (в заяві про призначення пенсії відсутні інформація про неодержання пенсії на території російської федерації). Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області прийнято рішення відмовити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 в призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, підтвердженого в установленому законодавством порядку.
Дослідивши в письмовому провадженні наявні в матеріалах справи докази, суд встановив такі обставини.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України.
06.07.2025 позивач звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком.
За принципом екстериторіальності заяву позивач було передано на розгляд Головному управлінню ПФУ у Полтавській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 14.07.2025 за № 084050021775, позивачу було повідомлено про відмову у призначенні пенсії за віком.
Страховий стаж 26 років 05 місяців 12 днів.
До страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 21.03.1984, а саме:
період навчання з 01.09.1981 по 02.03.1984 відповідно до диплому НОМЕР_2 , оскільки прізвище « ОСОБА_2 » (українською) не відповідає паспортним даним « ОСОБА_3 » (українською). В свідоцтві про шлюб від 22.12.1984 НОМЕР_3 має місце виправлення в даті народження;
періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 21.03.1984, оскільки у свідоцтві про шлюб від 22.12.1984 НОМЕР_3 має місце виправлення в даті народження;
періоди роботи з 21.03.1984 по 03.06.1987, оскільки при призначені пенсії громадянам, які працювали на території Російської Федерації стаж можливо зарахувати за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди (відсутня інформація про неодержання пенсії на території Російської Федерації).
Не погодившись з вказаним рішенням про відмову в призначенні пенсії за віком, позивач звернулася до суду з даним позовом.
За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбаченим законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон № 1788-XII) та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
За визначеннями, наведеними у статті 1 вказаного Закону, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше, надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Приписами частин першої-третьої статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв'язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Як зазначено у частині четвертій статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно ст.62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" № 637 від 12.08.1993 року (далі - Постанова № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Пунктом трудової книжки або відповідних записів у ній у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії визначено, що у разі коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу необхідно надавати уточнюючі довідки.
Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відсутності записів у ній, наявності неправильних чи неточних записів у трудовій книжці відповідач вправі вимагати від заявника подання додаткових документів на підтвердження страхового стажу.
На час первинного заповнення трудової книжки та виправлення прізвища позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 №162 (надалі - Інструкція № 162).
Згідно пункту 1.2 Інструкції № 162 прийом на роботу без трудової книжки не допускається.
Відповідно до пунктів 2.2, 2.3 Інструкції № 162, заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.
Відповідно до пункту 2.12 Інструкції № 162, зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім'я, по батькові і дату народження виконується адміністрацією за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім'я, по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів. Вказані зміни вносяться на першій сторінці (титульному листі) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище та ім'я, по батькові, дата народження і записуються нові дані.
Відповідно до п. 1.1 ч. 1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Міністерством праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993 (далі Інструкція № 58), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Згідно з п. 2.1 ч. 2 Інструкція № 58, трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською та російською мовами.
Згідно з приписами ч. 2 Інструкції № 58, відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження. Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Враховуючи положення п. 2.13 наказу, виданого Міністерством праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення №58 від 29.07.1993 Про затвердження Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, відповідно до якої зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім'я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім'я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів. Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім'я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Отже, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 09.08.2019 у справі №654/890/17.
При зверненні до територіального органу Пенсійного фонду України, позивач разом з заявою про призначення пенсії за віком надав диплом, виписку до диплому, свідоцтво про народження дітей, свідоцтво про шлюб, трудову книжку, паспорт та РНОКПП.
Відповідач в оскаржуваному рішенні зазначив що страхового стажу не зараховано
-період навчання з 01.09.1981 по 02.03.1984 відповідно до диплому НОМЕР_2 , оскільки прізвище « ОСОБА_2 » (українською) не відповідає паспортним даним « ОСОБА_3 » (українською). В свідоцтві про шлюб від 22.12.1984 НОМЕР_3 має місце виправлення в даті народження.
-періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 21.03.1984, оскільки у свідоцтві про шлюб від 22.12.1984 НОМЕР_3 має місце виправлення в даті народження. Необхідно надати документ щодо підтвердження дошлюбного прізвища.
Однак, вказані твердження відповідача спростовується, оскільки в свідоцтві про шлюб від 22.12.1984 НОМЕР_3 , яке надавалось позивачем відповідача та наявне в матеріалах справи прізвище позивача (дошлюбне) зазначено « ОСОБА_2 », а в даті народження позивача зазначено «21 серпня 1964 року», де відсутні виправлення виправлення.
Таким чином, суд вважає, що позивачем були надані усі документи, що належним чином відображають належність їх саме позивачу.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічні висновки наведені також в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року по справі №754/14898/15-а; від 24 травня 2018 у справі №490/12392/16-а.
Стосовно вимоги про надання інформації щодо неотримання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації, та не зарахування періодів роботи з 21.03.1984 по 03.06.1987, суд зазначає таке.
Згідно з наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією» (чинного на час виникнення спірних правовідносин), з 27.02.2022 м. Бердянськ Бердянської міської територіальної громади є тимчасово окупованою територією російською федерацією.
Згідно з вимогами пункту 14-4розділу XV Закону № 1058-IVгромадянам України, які проживають на тимчасово окупованих територіях України або під час тимчасової окупації територій виїхали на підконтрольну Україні територію, виплата пенсії згідно з цим Законом проводиться за умови неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та російської федерації неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації підтверджується повідомленням про це органу Пенсійного фонду в заяві особи про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року №1207-VІІ(далі - Закону №1207-VІІ), тимчасово окупована російською федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Правовий статус тимчасово окупованої території, а також правовий режим на тимчасово окупованій території визначаються цим Законом, іншими законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права.
Тимчасова окупація російською федерацією територій України, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, незалежно від її тривалості, є незаконною і не створює для російської федерації жодних територіальних прав.
Згідно з ч.1 та ч.2ст.7 Закону №1207-VІІ, для громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території, реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на надання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Згідно до підпункту 9 пункту 2.1 розділу II Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, орган, що призначає пенсію, додає одержаний на запит документ про те, що особа не перебуває на обліку в органах пенсійного забезпечення російської федерації як одержувач пенсії.
Таким чином, призначення та виплата позивачу пенсії за віком згідно Закону № 1058-IVможливе за умови неодержання ним пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації.
У алгоритмі призначення пенсії орган, що призначає пенсію, звертається із запитом до органів пенсійного забезпечення російської федерації стосовно перебування особи на обліку як одержувача пенсії. Разом з тим, у разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та російської федерації неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації підтверджується повідомленням про це органу Пенсійного фонду в заяві особи про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.
При цьому, суд зазначає, що закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до частини третьої статті 44 Закону № 1058-IVоргани Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Таким чином, нормами чинного законодавства передбачено, що Пенсійний орган зобов'язаний робити запит про те, що особа не перебуває на обліку в органах пенсійного забезпечення російської федерації як одержувач пенсі, а не перекладати цей обов'язок на громадянина, усвідомлюючи і достовірно знаючи, що в умовах воєнного стану це зробити неможливо.
Відповідачем 2 не надано жодних доказів виконання ним вимог положень статті 44 Закону № 1058-IVта Порядку № 22-1 щодо вчинення дій, спрямованих на отримання підтвердження щодо не перебування позивача на обліку як одержувача пенсії в органах пенсійного забезпечення російської федерації.
Отже, суд вважає, що відмова пенсійного органу у призначені позивачу пенсії, яка обґрунтована неподанням позивачем документів на підтвердження не перебування на обліку в органах пенсійного забезпечення російської федерації, суперечить вимогам принципу законності, оскільки відповідач не навів жодного положення законодавства, яке б зобов'язувало саме позивача надавати такі документи, та не зазначив положення законодавства, яке б передбачало наслідком неподання таких документів прийняття рішення про відмову в призначенні пенсії.
З матеріалів справи вбачається, що позивач, станом на момент звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії, має трудову книжку на підтвердження зайняття трудовою діяльністю на території України, має стаж роботи для призначення пенсії, згідно наданих документів, проте не отримує жодних пенсійних виплат від Пенсійного фонду України.
Тобто, відповідач, встановивши відсутність вищевказаного пітвердження в документах для призначення пенсії, мав можливість роз'яснити позивачу необхідність надання такого підтвердження та надати для цього час.
Слід вказати, що відмова у призначенні пенсії на підставі відсутності повідомлення позивача про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації за умови наявності інших необхідних документів, є проявом надмірного формалізму. Позивач як громадянка України наділена правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.
Встановлені обставини справи в їх сукупності дають підстави для висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Полтавській області від 14.07.2025 за № 084050021775 про відмову у призначенні позивачу пенсії прийнято без з'ясування всіх необхідних обставин та фактів щодо спірних періодів стажу, а також без витребування необхідних документів, а тому підлягає скасуванню.
Вирішуючи заявлений спір, суд враховує, що відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.
Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі "Чуйкіна проти України" констатував: " 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.
При цьому, суд зазначає, що у Висновку №11 від 18.12.2008 року Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи про якість судових рішень викладено наступні висновки:
«Усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою й простою мовою - це необхідна передумова розуміння рішення сторонами та громадськістю. Для цього потрібно логічно структурувати рішення й викласти його у зрозумілому стилі, доступному для всіх.»
«Кожен суддя може обрати власний стиль та побудову документа або використовувати типові зразки, якщо такі існують.»
В справі «East/West Alliance Limited» проти України» (№ 19336/04) ЄСПЛ вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов'язання за цим положенням. Межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96).
Такі висновки узгоджуються з правовою позицією викладеною у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року у справі № 353/265/17 та від 04 травня 2022 року у справі № 805/5133/18-а.
Визначаючись щодо дати з якої слід призначити позивачу пенсії, суд зауважує, що відповідно до п.1 ч.1 ст. 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: - пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Крім того, суд враховує, що відповідно до п 1.7. розділу І Постанови від 25.11.2005 № 22-1 Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
Судом встановлено, що позивач народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 , із заявою про призначення позивачу пенсії звернулась 06.07.2025, пенсійного віку 60 років -набула 20.08.2024 та мала страховий стаж роботи більше 31 року років (26 років 05 місяців 12 днів +з урахуванням не зарахованого стажу), а отже в досліджуваній ситуації має право для призначення позивачу пенсії за віком з 06.07.2025.
Таким чином, з метою відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, суд керуючись ч. 2 ст. 9 КАС України, вважає за можливе вийти за межі заявлених позовних вимог та те, що ефективним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати до страхового стажу періоди навчання з 01.09.1981 по 02.03.1984 відповідно до диплому НОМЕР_2 , періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 21.03.1984 та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з 06.07.2025.
При цьому, таке рішення суду не призведе до втручання у дискреційні повноваження відповідача, оскільки дискреційні повноваження не є необмеженими (абсолютними) та закінчуються з прийняттям органом Пенсійного фонду певного рішення, яке свідчить про те, що він скористався наданим йому правом свободи дій для його винесення (дискреційними повноваженнями), чим виключив можливість прийняття іншого рішення.
Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 21.03.2019 у справі №817/498/17 (№К/9901/44445/18), які є обов'язковими для врахування судами в силу вимог ч. 5 ст. 242 КАС України.
Відповідно до ч. 1 та 2ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до ст. 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Виходячи з заявлених позовних вимог, положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (ч.1 ст.132 КАС України).
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (ч.1 ст.143 КАС України).
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Суд звертає увагу позивача, що ним заявлено одну вимогу немайнового характеру, за яку сплачено судовий збір в розмірі 969, 00 грн
Частиною першою, другою статті 4 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI) передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У статті 7 Закону України від 09.11.2023 № 3460-IX «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум для працездатних осіб у сумі 3028 грн.
Згідно з частиною третьою статті 4 Закону № 3674-VI при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Тобто, при зверненні до суду позивачу належало сплатити судовий збір у сумі 968,96 грн. За таких обставин, позивачем надміру сплачено судовий збір у сумі 01,04 грн.
За приписами статті 7 частини першої пункту 1 Закону № 3674-VI, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Таким чином, враховуючи вимоги статті 139 КАС України, судові витрати на оплату судового збору у розмірі 968,96 грн. підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, якими прийнято спірне рішення. При цьому питання про повернення надмірно сплаченого судового збору у розмірі 00, 04 грн. може бути вирішено за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду відповідно до статті 7 Закону № 3674-VI.
Керуючись ст.ст.2,5,9,72,77,139,241,243-246,255 КАС України, суд
Позовні вимоги задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (36000, м. Полтава, вул. Гоголя, 34, ЄДРПОУ 13967927) № 084050021775 від 14 липня 2025 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ) пенсії за віком згідно із статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди навчання з 01.09.1981 по 02.03.1984 відповідно до диплому НОМЕР_2 , всі періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 21.03.1984 та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком згідно із статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з 06.07.2025.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 968, 96 грн., за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Пологівській області.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Стрельнікова