21 листопада 2025 року Справа № 280/7455/25
м. Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чернової Ж.М. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України, Військової частини НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України (далі - відповідач 1), Військової частини НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України (далі - відповідач 2), в якій позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 та Військової частини НОМЕР_3 Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 індексації грошового забезпечення за період з 12 грудня 2013 року по 15 січня 2018 року із застосуванням базового місяця для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року, відповідно до вимог Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 та Військову частину НОМЕР_3 Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 індексацію грошового забезпечення за період з 12 грудня 2013 року по 15 січня 2018 року із застосуванням базового місяця для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 "Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44, з урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою від 01 вересня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Від представника відповідача 1 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, прохальна частина якого містить клопотання про залишення позовної заяви без розгляду на підставі пункту 3 частини 1 статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ч. 3 ст. 166 КАС України заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом.
З огляду на те, що розгляд цієї справи здійснюється у спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) суд вирішив клопотання розглянути у порядку письмового провадження.
Вирішуючи клопотання щодо залишення позовної заяви без розгляду, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
В свою чергу, частиною 2 статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 3 статті 122 КАС України обумовлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Положення статті 122 КАС України не містять норм, які б врегульовували особливості звернення до суду осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі у справах про виплату їм грошового забезпечення (чи його складових) у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
У відповідності до положень частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд сформував сталу правову позицію (постанова від 03 серпня 2023 року у справі № 280/6779/22, від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21, від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22, рішення від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22) відповідно до якої правовідносини щодо порядку звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення) регулюються положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Відповідно до частин 1 та 2 статті 233 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, передбачалось, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
При цьому, Конституційний Суд України у рішенні від 15.10.2013 у справі №1-18/2013 надав офіційне тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України і роз'яснив, що в аспекті конституційного звернення положення вказаної норми слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
Тобто, у разі невиплати складових грошового забезпечення або компенсації втрати частини доходів заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати строк звернення до адміністративного суду не застосовується.
Разом із тим, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (далі - Закон №2352-IX), який набрав чинність 19.07.2022, до Кодексу законів про працю України внесено зміни.
Так, пунктом 18 частини 1 розділу І Закону № 2352-IX частини першу і другу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:
"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
Отже, Законом №2352-IX внесено зміни до статті 233 Кодексу законів про працю України, а відтак змінено нормативне регулювання правовідносин, які стосуються стягнення (виплати) заробітної плати (її складових).
Таким чином, починаючи з 19.07.2022, у Кодексі законів про працю України відсутня норма, яка б передбачала право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату праці, без обмеження будь-яким строком.
Тобто, після внесення Законом №2352-IX відповідних змін частиною 2 статті 233 Кодексу законів про працю України встановлено строк звернення до суду у справах про звільнення (місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення) та у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні (тримісячний строк з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні).
Отже, після 19.07.2022 підлягають застосуванню строки визначені статтею 233 КЗпП України.
Суд враховує правові висновки Верховного Суду викладені в постанові від 03 серпня 2023 року у справі № 280/6779/22, в якій зазначено, що до 19 липня 2022 року Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України) не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду: від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22, від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21, від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22 та інших справах за подібних правовідносин.
Застосування такого підходу судом касаційної інстанції є сталим та послідовним.
Також слід врахувати висновки про те, що на підставі пункту першого глави XIX Прикінцеві положення КЗпП України строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії карантину встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19). Запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, від 20 травня 2020 року № 392 Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, від 22 липня 2020 року № 641 Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 та від 09 грудня 2020 року №1236 Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (зі змінами), з 12 березня 2020 року по 30 червня 2023 року на території України було встановлено карантин з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
В даному випадку, предметом спору у цій справі є нарахування та виплата індексації грошового забезпечення позивача за період з 12 грудня 2013 року по 15 січня 2018 року, з урахуванням базового місяця січень 2008 року.
Тобто, спірні правовідносини виникли в період до 19.07.2022, а тому в даному випадку застосовною є стаття 233 Кодексу законів про працю України до внесених Законом № 2352-IX відповідних змін, якою строк звернення до суду не обмежувався будь-яким строком.
Відтак, в період з 12 грудня 2013 року по 15 січня 2018 року строк звернення до суду з цим позовом позивачем не пропущено.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 122, 240, 248, 256 КАС України суд
У задоволенні клопотання представника Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України про залишення позовної заяви без розгляду - відмовити.
Копію ухвали направити учасникам справи.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя Ж.М. Чернова