21 листопада 2025 року Справа № 280/8159/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, майдан Свободи, Держпром, 3 під., 2 поверх, ЄДРПОУ 14099344), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, 158-Б, м. Запоріжжя, 69057, ЄДРПОУ 20490012) про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач - 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач - 2), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 18 липня 2025 року №084150005838 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 наступні періоди роботи, а саме: - періоди роботи в колгоспі з 04 серпня 1982 року по 25 травня 2001 року згідно з трудовою книжкою колгоспника від 06 серпня 1982 року серії НОМЕР_2 , та періоди роботи в колгоспі з 01 січня 1999 року по 25 травня 2001 року, які підтверджені архівною довідкою про заробітну плату від 29 січня 2025 року № 56, видану органом окупаційної влади «Муниципальним архивом Васильевського муніципального округа» Запорізької області;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію відповідно до частини 1 статті 26 Закону України “ Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058 з дня звернення.
В обґрунтування позовних вимог вказує, що 10 липня 2025 року позивач звернувся до органів пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон України №1058-IV). Заява позивача в порядку екстериторіальності була розглянута ГУ ПФУ в Харківській області. Рішенням відповідача від 18 липня 2025 року №084150005838 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком через відсутність необхідного страхового стажу. Позивач вважає таке рішення протиправним та таким, що суперечить вимогам законодавства, оскільки у відповідача не було підстав для не врахування до його страхового стажу періодів роботи з 04 серпня 1982 року по 25 травня 2001 року згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_2 від 06 серпня 1982 року. Позивач зауважує, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист. На підставі вищевикладеного вказує, що відповідач - 1 діяв не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, у зв'язку із чим прийняв протиправне рішення від 18 липня 2025 року №084150005838, яке підлягає скасуванню, а тому позивач просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Ухвалою судді від 22 вересня 2025 року відкрито провадження у справі №280/8159/25, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення та виклику учасників справи.
Також, вказаною ухвалою від відповідачів витребувано засвідчену належним чином копію оскаржуваного в даній справі рішення, а також матеріали звернення позивача із заявою про призначення пенсії за віком.
29 липня 2025 року представником ГУ ПФУ в Запорізькій області до суду через особистий кабінет в підсистемі «Електронний суд» разом із витребуваними документами подано відзив на позов, у якому вказано, що відповідач - 2 не вчиняв жодних протиправних дій чи бездіяльності стосовно призначення/непризначення пенсії за віком відповідно до Закону України №1058-IV та ніяким чином не порушив його права на пенсійне забезпечення. Натомість заява позивача від 10 липня 2025 року про призначення пенсії за віком в порядку екстериторіальності була розглянута ГУ ПФУ в Харківській області та саме цим органом було прийнято рішення від 18 липня 2025 року №084150005838 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 32 роки. Водночас зазначено, що згідно з розрахунком страхового стажу, наявний у позивача стаж становить лише 24 роки 8 місяців 26 днів. Отже у відповідача - 2 були відсутні законні підстави для зарахування до страхового стажу спірних періоду роботи. У задоволенні позову просить відмовити.
07 жовтня 2025 року від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на адресу суду через особистий кабінет в підсистемі «Електронний суд» подано відзив на позов, який містить заперечення проти задоволення позову через відсутність у позивача необхідного страхового стажу та в обґрунтування якого є аналогічним обґрунтуванню, викладеному відповідачем - 1 у вищезазначеному відзиві. Наполягає на правомірності оскаржуваного в межах даної справи рішення та просить відмовити у задоволенні позову.
Дослідивши матеріали справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_3 .
10 липня 2025 року позивач звернувся до органів пенсійного фонду із заявою про призначення йому пенсії за віком, відповідно до Закону України №1058-IV.
У відповідності до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (із подальшими змінами та доповненнями) (далі - Порядок № 22-1), з 01 квітня 2021 року органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення/перерахунки пенсій в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає пенсіонер.
Враховуючи зазначене, заява позивача від 10 липня 2025 року про призначення пенсії за віком в порядку екстериторіальності була розглянута ГУ ПФУ в Харківській області.
За результатами розгляду заяви відповідачем було прийнято рішення від 18 липня 2025 року №084150005838 про відмову в призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Відповідно до вказаного рішення загальний страховий стаж - 24 роки 8 місяців 26 днів. За доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи в колгоспі з 04 серпня 1982 року по 25 травня 2001 року згідно з трудовою книжкою колгоспника від 06 серпня 1982 року серії НОМЕР_2 , оскільки записі внесено з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Міністерством соціального захисту населення України 29 липня 1993 року №58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за № 110, а саме: відсутні дата та номер документів, на підставі яких внесено інформацію про кількість відпрацьованих трудоднів та не завірено підписом відповідальної особи, для зарахування необхідно надати довідку про трудову участь колгоспника в громадському господарстві: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі та його виконання та довідка про перейменування (частково цей період з 01 січня 1999 року по 25 травня 2001 року зараховано згідно реєстру застрахованих осіб форми ОК-5).
Окрім того, згідно вказаного рішення, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області не взято до уваги архівну довідку про заробітну плату від 29 січня 2025 року № 56, видану органом окупаційної влади «Муниципальним архивом Васильевського муніципального округа» Запорізької області, оскільки відповідно до пункту статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», вона є недійсною і не створює правових наслідків.
Позивач не погодившись з рішенням відповідача - 1 від 18 липня 2025 року №084150005838 про відмову в призначенні пенсії за віком та не зарахуванням до страхового стажу періодів його роботи в колгоспі з 04 серпня 1982 року по 25 травня 2001 року згідно з трудовою книжкою колгоспника від 06 серпня 1982 року серії НОМЕР_2 , звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд приходить до наступних висновків.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам регулює Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За змістом пункту 1 частини 1 статті 8 Закону України №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Частиною першою статті 9 Закону України № 1058-IV визначено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно із статтею 26 Закону України №1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Частиною 1 статті 24 Закону України № 1058-IV визначено, що страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (частина 2 статті 24 Закону України № 1058-IV).
Відповідно до частини 4 статті 24 Закону України № 1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Закон України №1058-ІVнабрав чинності 01 січня 2004 року. До цього моменту пенсійні відносини врегульовувалися Законом України “Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ(далі -Закон України № 1788-ХІІ).
Слід зазначити, що Закон України № 1788-XII відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Згідно з пунктом “а» статті 3 Закону України № 1788-XII право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом, зокрема: особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є членами колгоспів та інших кооперативів, за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Відповідно до статті 56 Закону України № 1788-ХІІ, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Аналіз вказаної норми вказує, що для зарахування до страхового стажу періоду роботи та членства у колгоспі визначено певні умови та порядок. Так, за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, то враховується час роботи за фактичною тривалістю, якщо ж виконував встановлений мінімум трудової участі або не виконував з поважних причин, то зараховується весь період роботи.
Відповідно до статті 62 Закону України № 1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
12 серпня 1993 року постановою Кабінету Міністрів України № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637), пунктами 1 та 3 якого передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку № 637.
Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21 квітня 1975 року за № 310 (далі - Положення №310).
Відповідно до пунктів 1, 2 Положень №310, трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.
До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Положень №310).
Згідно з пунктом 6 Положень №310, всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.
Відповідно до пункту 8 Положень №310, трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки.
Отже, виходячи з наведеного можна дійти висновку про те, що трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого зразка, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімуму трудової участі).
Обов'язок правильного і точного внесення даних про роботу в трудову книжку і інші документи покладена на роботодавця (пункт 13 Положень №310).
Так, з наданої до матеріалів справи копії оскаржуваного рішення відповідача від 18 липня 2025 року №084150005838 про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком, окрім іншого вбачається, що до страхового стажу позивача не враховано період роботи в колгоспі з 04 серпня 1982 року по 25 травня 2001 року згідно з трудовою книжкою колгоспника від 06 серпня 1982 року серії НОМЕР_2 , оскільки записі внесено з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Міністерством соціального захисту населення України 29 липня 1993 року №58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за № 110, а саме: відсутні дата та номер документів, на підставі яких внесено інформацію про кількість відпрацьованих трудоднів та не завірено підписом відповідальної особи.
Для зарахування необхідно надати довідку про трудову участь колгоспника в громадському господарстві: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі та його виконання та довідка про перейменування (частково цей період з 01 січня 1999 року по 25 травня 2001 року зараховано згідно реєстру застрахованих осіб форми ОК-5).
Дослідивши надану до матеріалів справи копію трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_2 від 06 серпня 1982 року яка видана на ім'я ОСОБА_1 судом встановлено, що він у період з 04 серпня 1982 року по 25 травня 2001 рік працював в Колгоспі «Зоря комунізму».
Разом з тим суд звертає увагу, що на сторінках 18-21 трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_2 від 06 серпня 1982 року про трудову участь позивача у громадському господарстві, зокрема, зазначені відроблені трудодні та встановлені мінімуми трудоднів у період з 1982 року по 2001 рік, а саме:
за 1982 рік: Служба в Р/А;
за 1983 рік: Служба в Р/А;
за 1984 рік: Служба в Р/А;
за 1985 рік: 187 відроблених трудоднів, водій;
за 1986 рік 323 відроблених трудоднів при встановленому мінімумі трудоднів 250;
за 1987 рік: 332 відроблених трудоднів при встановленому мінімумі трудоднів 250;
за 1988 рік: 336 відроблених трудоднів при встановленому мінімумі трудоднів 250;
за 1989 рік: 305 відроблених трудоднів при встановленому мінімумі трудоднів 250;
за 1990 рік: 330 відроблених трудоднів при встановленому мінімумі трудоднів 250;
за 1991 рік: 330 відроблених трудоднів при встановленому мінімумі трудоднів 250;
за 1992 рік: 335 відроблених трудоднів при встановленому мінімумі трудоднів 250;
за 1993 рік: 306 відроблених трудоднів при встановленому мінімумі трудоднів 265;
за 1994 рік: 291 відроблених трудоднів при встановленому мінімумі трудоднів 265;
за 1995 рік: 299 відроблених трудоднів при встановленому мінімумі трудоднів 265;
за 1996 рік: 284 відроблених трудоднів при встановленому мінімумі трудоднів 250;
за 1997 рік: 311 відроблених трудоднів при встановленому мінімумі трудоднів 250;
за 1998 рік: 365 відроблених трудоднів при встановленому мінімумі трудоднів 250;
за 1999 рік: 332 відроблених трудоднів при встановленому мінімумі трудоднів 250;
за 2000 рік: 366 відроблених трудоднів при встановленому мінімумі трудоднів 250;
за 2001 рік: трудодні не встановлені.
Суд звертає увагу на те, що вказані записи в трудовій книжці зроблено у хронологічній послідовності, відсутні ознаки підчисток та підробок. Крім того, записи скріплені печаткою підприємства.
Таким чином суд дійшов висновку, що з наданої позивачем при звернені до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком трудової книжки колгоспника можна встановити встановлений мінімум трудової участі та кількість відпрацьованих вихододнів позивача за спірні періоди роботи.
Натомість відповідачем при розгляді наданих позивачем документів та винесенні оскаржуваного рішення від 18 липня 2025 року №084150005838 жодної оцінки вказаним записам трудової книжки не надано, чим порушено принцип офіційного з'ясування обставин, що мають значення при вирішенні питання щодо призначення позивачу пенсії за віком.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що дані трудової книжки позивача (в частині спірних періодів) містять неправдиві або недостовірні відомості.
При цьому, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень не доведено, що позивач, як член колгоспу, без поважних причин не виконував встановленого мінімуму трудової участі у колгоспі.
Крім того, необхідно зазначити, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06 березня 2018 року під час розгляду справи в аналогічних правовідносинах № 754/14898/15-а, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).
Також, суд звертає увагу, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, в тому числі зазначення підстав внесення інформації про кількість відпрацьованих трудоднів та завірення таких записів відповідальною особою, а тому вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист в частині призначення пенсії за віком.
Дана позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду в постанові від 06 квітня 2022 року у справі № 607/7638/17.
Також, суд враховує, що відповідно до положень частини 3 статті 44 Закону № 1058-IV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Згідно з частиною першою статті 101 Закону України № 1788-XII органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Відтак, враховуючи вищенаведене, у випадку виникнення сумнівів щодо достовірності поданих особою документів відповідач наділений правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності. Однак, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області таким правом не скористалося.
Суд вважає за необхідне наголосити, що у разі, якщо поданих позивачем документів для зарахування до страхового стажу спірного періоду було недостатньо, орган Пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з'ясування спірних обставини, натомість за обставинами справи відповідачем жодних дій вчинено не було.
З приводу не взяття до уваги відповідачем - 1 під час розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком від 110 липня 2025 року архівної довідки про заробітну плату від 29 січня 2025 року за № 56, виданої «Муниципальним архивом Васильевського муніципального округа» Запорізької області, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року № 1207-VII (далі - Закон № 1207-VII) тимчасово окупованою територією визначається: сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об'єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях.
Згідно з частинами першою та другою статті 4 Закону № 1207-VII на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину адміністративної межі та лінії зіткнення між тимчасово окупованою територією та іншою територією України, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина. Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.
Частиною першою статті 17 Закону № 1207-VII передбачено, що у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.
Згідно зі статтею 18 Закону № 1207-VII громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території. Гарантії прав, свобод та законних інтересів осіб, які переселилися з тимчасово окупованої території України та перебувають на території України на законних підставах, визначаються Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».
Положеннями частин 1 - 3 статті 9 Закону № 1207-VII передбачено, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану.
Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що акт (рішення, документ), виданий органом на тимчасово окупованій території, є недійсним і не створює правових наслідків у разі, якщо він виданий органом створеним у порядку, не передбаченому законом.
Частиною четвертою статті 9 Закону № 1207-VII, визначено, що встановлення зав'язків та взаємодія органів державної влади України, їх посадових осіб, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з незаконними органами (посадовими особами), створеними на тимчасово окупованій території, допускається виключно з метою забезпечення національних інтересів України, захисту прав і свобод громадян України, виконання міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, сприяння відновленню в межах тимчасово окупованої території конституційного ладу України.
Разом з цим, суд вважає необхідним зазначити, що у 1971 році Міжнародний суд Організації Об'єднаних Націй (далі - ООН) у документі «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначив, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвиває цей принцип у своїй практиці (справи «Лоізіду проти Туреччини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). Так, Європейським судом з прав людини зазначено, що «Зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать».
При цьому, у виняткових випадках визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 08 грудня 2021 року по справі №560/3907/18, від 01 березня 2021 року по справі №426/12447/17, від 23 грудня 2019 року по справі №235/2773/17, від 04 березня 2020 року по справі №235/2008/17, від 08 квітня 2020 року по справі №242/1568/17, від 31 березня 2021 року по справі №0440/6809/18.
Таким чином, на перконання суду, відсутність у позивача можливості надати інші довідки внаслідок знаходження установ на тимчасово окупованій території, не позбавляє позивача права на належне пенсійне забезпечення, а неврахування пенсійним органом довідки про підтвердження трудового стажу є порушенням конституційних прав позивача на отримання пенсії.
На переконання суду, за наявності формальної підстави для відмови позивачу в призначенні пенсії за віком, законної мети такої відмови, яка спрямована на те, щоб відповідна пенсія була призначена тим особам, які мають на це законне право, в той же час позбавлення позивача права на призначення пенсії за віком, за встановлених судом вище обставин, буде не пропорційним втручанням в його право на отримання відповідних пенсійних виплат, гарантоване статтею 1 протоколу 1 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод.
З огляду на вищевикладене у сукупності, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача - 1 правових підстав для не зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи в колгоспі з 04 серпня 1982 року по 25 травня 2001 року згідно з трудовою книжкою колгоспника від 06 серпня 1982 року серії НОМЕР_2 , , а тому оскаржуване рішення ГУ ПФУ в Харківській області від 18 липня 2025 року №084150005838 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Водночас, надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту шляхом зобов'язання відповідача вчинити дії, варто зважати на його ефективність з точки зору Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР кожен, чиї права та свободи визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Так, “ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Крім того, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею Конвенції повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Водночас, згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У рішеннях по справах "Клас та інші проти Німеччини", "Фадєєва проти Росії", "Єрузалем проти Австрії" Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи бездіяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
В контексті наведеного суд звертає увагу на те, що відповідно до частини 1 статті 58 Закону України № 1058-IV, Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.
Згідно з підпунктом 3 пункту 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, яке затверджене постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року №28-2 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 року за №40/26485, Управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.
З аналізу наведеного вбачається, що на цей час органи Пенсійного фонду України відповідно до покладених на них завдань, зокрема, призначають (здійснюють перерахунок) і виплачують пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.
Таким чином, нарахування пенсії відноситься до виключної компетенції органів Пенсійного фонду України, а тому суд не може втручатися в його дискреційні повноваження та вирішувати питання щодо призначення позивачу пенсії.
Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04 квітня 2019 року у справі №204/362/17, вказано, що єдиним органом, до повноважень якого належить вирішення питання щодо наявності чи відсутності у особи права на призначення пенсії, є територіальний орган Пенсійного фонду, до якого особа звернулася із відповідною заявою. При цьому за наслідками розгляду заяви пенсійний орган повинен прийняти відповідне рішення, яке повинно бути вмотивованим. У цій же справі Верховний Суд вказав, що відповідач, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії, не надав оцінку відомостям, наявним або відсутнім у трудовій книжці позивача, в той час як суд, як орган уповноважений виключно на перевірку законності та обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, позбавлений можливості приймати таке рішення, оскільки це буде свідчити про перебирання на себе судом повноважень, наданим виключно органам Пенсійного фонду.
Враховуючи викладене, суд вважає належним способом захисту порушених прав позивача у заявленому до розгляду спорі є зобов'язання ГУ ПФУ в Харківській області зарахувати до страхового стажу позивача періоди його роботи в колгоспі з 04 серпня 1982 року по 25 травня 2001 року згідно з трудовою книжкою колгоспника від 06 серпня 1982 року серії НОМЕР_2 , у зв'язку із чим повторно розглянути заяву позивача від 10 липня 2025 року щодо призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду, викладених у даному судовому рішенні.
Період роботи в колгоспі з 01 січня 1999 року по 25 травня 2001 року, який позивач просить зарахувати до його страхового стажу на підставі архівної довідки про заробітну плату від 29 січня 2025 року № 56, виданої органом «Муниципальним архивом Васильевського муніципального округа» Запорізької області, вже входить до періоду роботи в колгоспі згідно з трудовою книжкою колгоспника від 06 серпня 1982 року серії НОМЕР_2 , про наявність підстав для зарахування до страхового стажу суд дійшов раніше, а тому повторному зарахуванню не підлягає.
Щодо інших посилань учасників справи, суд зазначає, що вони не впливають на правильність вирішення спору по суті.
Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Приписами статті 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною 1 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина 2 статті 77 КАС України).
На підставі системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.
Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, судовий збір у розмірі 968,96 грн. підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, як суб'єкта владних повноважень, яким прийнято оскаржуване рішення.
Керуючись статтями 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 18 липня 2025 року №084150005838 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи в колгоспі з 04 серпня 1982 року по 25 травня 2001 року згідно з трудовою книжкою колгоспника від 06 серпня 1982 року серії НОМЕР_2 , у зв'язку із чим повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10 липня 2025 року щодо призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду, викладених у даному судовому рішенні.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 968,96 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 21 листопада 2025 року.
Суддя Д.В. Татаринов