21 листопада 2025 року Справа № 280/8131/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо обчислення і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), грошову допомогу на оздоровлення, одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, з 01 січня 2020 року по 11 серпня 2025 року включно без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України перерахувати та виплатити за рахунок бюджетних асигнувань за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 “Грошове забезпечення військовослужбовців» ОСОБА_1 з 01 січня 2020 року по 11 серпня 2025 року включно грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку, грошову допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України нарахувати та виплатити » ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 “Грошове забезпечення військовослужбовців» компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 01 січня 2020 року по день ухвалення судового рішення.
Судом встановлено, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1, 13 частини 1 статті 5 Закону України “Про судовий збір».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у період з 13 червня 2016 року по 11 серпня 2025 року включно проходив службу у Військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України. Разом із тим, у вказаний період проходження служби розмір посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням позивача визначався шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14, до Постанови № 704. В свою чергу, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 попередні зміни пункту 4 Постанови № 704 (в редакції Постанови № 103) скасовано та визнано протиправними. Зокрема, визнано протиправним та скасовано п. 6 Постанови № 103, згідно з яким було внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704. Таким чином, з дня набрання законної сили рішенням у справі № 826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до зазначених змін. Тобто, розмір грошового забезпечення позивача, в тому числі посадового окладу позивача, окладу за військовим званням, додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), грошова допомога на оздоровлення за 2022 - 2025 роки, а також одноразова грошова допомога при звільненні розраховувалася і виплачувалися позивачу з розрахунку 1762 грн, як прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 2018 рік. Уважає, що різниця між розміром прожиткового мінімуму на 2018 рік та на 2022 - 2025 роки впливає на визначення розміру посадового окладу, тому наявні правові підстави для визначення розміру грошового забезпечення з 01 січня 2020 року по 11 серпня 2025 року, а також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, встановленого Законом України станом на відповідний календарний рік. Разом із тим звертає увагу, що постановою Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі №320/29450/24 (постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року залишено без змін), якою визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481. Сторона позивача переконана, що виплата ОСОБА_1 перерахованого грошового забезпечення (індексації) на підставі рішення суду повинна здійснюватися одночасно з компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44. Одночасно вказує на наявність у позивача права щодо компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати. Враховуючи наведені обставини просить адміністративний позов задовольнити.
Ухвалою судді від 22 вересня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Також, вказаною ухвалою судді від відповідача витребувано інформацію про розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб застосованого під час нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення у період з 01 січня 2020 року по 11 серпня 2025 року.
09 жовтня 2025 року представником відповідача до суду через особистий кабінет в підсистемі «Електронний суд» подано відзив на позовну заяву, який містить заперечення проти задоволення позову та в обґрунтування кого вказано, що згідно з Постановою №704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, у спірний період був саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується. Вказано, що командуванням військової частини позивачу грошове забезпечення виплачувалось з дотриманням вимог норм чинного законодавства, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року визначеного Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб". Інших заяв по суті справи чи клопотань про розгляд справи в судовому засіданні від учасників справи до суду не надходило.
Суд, перевіривши доводи сторін у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв'язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.
Позивач, ОСОБА_1 у період з 13 червня 2016 року по 10 серпня 2025 року включно проходив службу у Військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України, що підтверджується відповідними записами у військовому квитку позивача Серії НОМЕР_4 .
Відповідно до витягу командира Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України від 13 червня 2016 року (по стройовій частині) прапорщика ОСОБА_1 зараховано в списки особового складу Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України від 11 серпня 2025 року за № 257 (по стройовій частині), штаб-сержанта ОСОБА_1 звільнено з військової служби у відставку відповідно до підпункту «а» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у відставку з 10 серпня 2025 року.
Відповідно до відзиву на позов та карток грошового забезпечення позивача за 2024 - 2025 роки у період з 01 січня 2020 року по 10 серпня 2025 року нарахування та виплату позивачу грошового забезпечення та додаткових виплат проводилось з урахуванням розрахункової величини 1762,00 грн.
Вважаючи, що в ході проходження військової служби обчислення і виплату грошового забезпечення здійснено з порушенням норм чинного законодавства, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, систему їх соціального та правового захисту.
Відповідно до пунктів 2-3 статті 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (пункт 4 статті 9 Закону №2011-XII).
Кабінет Міністрів України 30 серпня 2017 року прийняв Постанову №704, якою, серед іншого, затвердив тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу (згідно з додатком 1). У додатку 14 до Постанови №704 визначена схема тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Згідно з пунктом 2 Постанови №704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пункт 4 Постанови №704 в редакції, чинній на день її прийняття, визначав, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Кабінет Міністрів України 21 лютого 2018 року прийняв Постанову №103 (набрала чинності 24.02.2018), пунктом 6 якої внесено зміни до Постанови №704, зокрема, пункт 4 викладено у такій редакції: «4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі Закон №1774-VIII) встановлена заборона використання мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення розміру посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Отже, на момент набрання чинності Постановою №704 (01 березня 2018 року) у пункті 4 згідно з пунктом 6 Постанови №103 розрахункову величину для обчислення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, яким був розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), замінено на іншу - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня 2018 року. При цьому мінімальна заробітна плата для розрахунків розмірів цих окладів не застосовувалася взагалі.
Водночас текст примітки, зокрема додатків 1, 14 до Постанови №704, у зв'язку з прийняттям Постанови №103 не змінився, відповідно виникла неузгодженість тексту примітки з положеннями пункту 4 Постанови №704 в редакції, викладеній згідно з пунктом 6 Постанови №103.
Кабінет Міністрів України постановою від 28 жовтня 2020 року №1038 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2006 року №1644 і від 30 серпня 2017 року №704» виправив цю неузгодженість, виклавши примітку додатку 1 до Постанови №704 в новій редакції: «1. Посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704. У разі коли розмір окладу визначено у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище заокруглюються до 10 гривень.». В аналогічній редакції викладена також і примітка додатку 14 до Постанови №704.
Між тим постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103.
З 29 січня 2020 року (з дня набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18) відновилася первинна редакція пункту 4 Постанови № 704, тобто та, яка була до внесення змін згідно з пунктом 6 Постанови №103.
Такий висновок відповідає правовій позиції, наведеній у постановах Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі №400/6214/21, від 25 квітня 2024 року у справі №240/16735/21, від 05 червня 2024 року у справі №420/18318/23 у подібних правовідносинах, пов'язаних із застосуванням пункту 4 Постанови №704 (у редакції, яка діяла з 29 січня 2020 року) при нарахуванні грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу.
Необхідно також зауважити, що пунктом 8 розділу «Прикінцеві положення» Закону України від 23 листопада 2018 року №2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було передбачено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01 січня 2018 року.
Положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення розмірів окладів, розрахованих відповідно до цієї постанови, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, до 01 січня 2020 року не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили. Однак закони про Державний бюджет України на 2020-2023 роки таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року, не містять.
У постанові від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21 Верховний Суд виснував, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік, у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.
У названій постанові Верховний Суд, з-поміж іншого, звернув увагу, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величиною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21, відображена також у постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі №400/6214/21 за позовом військовослужбовця до військової частини у спорі щодо незастосування відповідачем при визначенні посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням відповідно до пункту 4 Постанови №704 розрахункової величини - розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (на 2020 рік).
У постановах від 25 квітня 2024 року у справі №240/16735/21, від 05 червня 2024 року у справі №420/18318/23 (щодо обчислення та виплати грошового забезпечення у 2020 - 2022 роках) Верховний Суд від зазначених вище висновків не відступав.
У постанові від 05 червня 2024 року у справі №420/18318/23 Верховний Суд вказав, що до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року. Оскільки приписи пункту 3 розділу ІІ Закону №1774-VІІІ не втратили чинності і за юридичною силою є вищою за положення пункту 4 Постанови №704, то в цьому випадку не встановлено правових підстав для обчислення розміру окладу за посадою заявника та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
Відповідач у відзиві на позов не заперечує, що у період з 01 січня 2020 року по 10 серпня 2025 року грошове забезпечення ОСОБА_1 виплачував з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, які розраховані згідно з Постановою №704 виходячи з розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня 2018 року - 1762,00 грн.
Натомість в Законі України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-IX прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня становить - 2027 грн., Законі України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15 грудня 2020 року № 1082-IX прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня - 2189 грн., «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02 грудня 2021 року №1928-IX та Законі України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03 листопада 2022 року №2710-ІХ установлено у 2022 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня - 2481,00 грн, а у 2023 році з 1 січня - 2684,00 грн.
Разом з тим суд зауважує, що постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704» (далі - Постанова №481) скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (Офіційний вісник України, 2018 року, №20, стаття 662).
Пунктом 2 Постанови №481 внесено зміну до пункту 4 Постанови №704 та викладено абзац перший в такій редакції:
«4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Постанова №481 у спірний період нечинною не визнавалися, у судовому порядку скасована не була.
Таким чином, із дня набрання чинності Постановою №481 (20 травня 2023 року) та протягом її чинності у відповідних суб'єктів владних повноважень були відсутні підстави для застосовування при обрахунку грошового забезпечення військовослужбовців розрахункової величини «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року», оскільки Кабінетом Міністрів України ця розрахункова величина замінена на сталу розрахункову величину (1762,00 грн) шляхом внесення відповідних змін до пункту 4 Постанови №704 Постановою №481.
Вказані висновки щодо застосування пункту 2 Постанови №481 викладені у постановах Верховного Суду від 24 червня 2025 року у справі №420/5584/24, від 26 червня 2025 року у справі № 480/7154/24, від 03 липня 2025 року у справі №360/152/24, від 04 липня 2025 року у справі №120/8298/24, від 09 липня 2025 року у справі №420/18853/24, від 21 серпня 2025 року у справі №520/22317/23.
Верховний Суд у постановах від 24 червня 2025 року у справі №420/5584/24, від 30 червня 2025 року у справі №280/8083/24 та у справі №280/8605/24, від 04 липня 2025 року у справі №120/8298/24, крім іншого, звернув увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 05 червня 2024 року у справі №910/14524/22 та від 11 вересня 2024 року у справі №554/154/22 наголошувала на тому, що суд не може перебирати на себе правотворчі функції законодавчої та виконавчої влади. Порушення такого підходу та, відповідно, ігнорування принципу законності: суперечить, щонайменше, принципам правової визначеності, легітимних очікувань та належного урядування як базовим складовим правовладдя (верховенства права); дискримінує іншу сторону правовідносин; означає, що суд може надати дозвіл будь-кому та будь-коли діяти за межами закону (який містить заборони) або за межами наданих законом прав (повноважень); іде в розріз з принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, а також порушує систему стримувань і противаг (суд втручається в компетенцію суб'єктів нормотворення та може ігнорувати їх волю).
У постанові від 25 липня 2025 року у справі №460/15913/24 Верховний Суд зазначив, що посилання в касаційній скарзі на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі №320/29450/24 є необґрунтованим, адже згідно з частиною другою статті 265 КАС України, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Відтак, визнання у судовому порядку пункту 2 Постанови №481 нечинним не породжує для позивача юридичних наслідків, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин відповідні положення зазначеної постанови були чинними.
При розгляді цієї справи судом враховується, що Шостим апеляційним адміністративним судом 18 червня 2025 року прийнято постанову у справі №320/29450/24, якою залишено без змін рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року, яким визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови №481 стосовно внесення змін до пункту 4 Постанови №704.
Таким чином, тільки починаючи з 18 червня 2025 року діє редакція пункту 4 Постанови №704, що була чинною до змін, внесених пунктом 2 Постанови №481.
З огляду на наведене, з урахуванням дня набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 (29 січня 2020 року), дати звільнення позивача зі служби (10 серпня 2025 року) та дати набрання законної сили рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року №320/29450/24, суд дійшов висновку, що при визначенні позивачу розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням відповідач протиправно не врахував розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року та 01 січня 2025 року як розрахункову величину, що призвело до виплати грошового забезпечення у період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2025 року та з 18 червня 2025 року по 10 серпня 2025 року у меншому розмірі, ніж належить.
При цьому, грошова допомога для оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, премії також мали обчислюватися виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного (2020, 2021, 2022, 2023 та 2025) року.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін у цій частині позовних вимог, суд дійшов висновку, що взаємопов'язані позовні вимоги належить задовольнити частково у спосіб визнання протиправними дій відповідача щодо обчислення та виплати позивачу з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року та з 18 червня 2025 року по 10 серпня 2025 року грошового забезпечення із застосуванням розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, та зобов'язання відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року та з 18 червня 2025 року по 10 серпня 2025 року (з урахуванням раніше виплачених сум) із застосуванням розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року виплати, та про відмову у задоволенні решти позовних вимог (стосовно перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 01 січня 2020 року по 28 січня 2020 року та з 20 травня 2023 року по 17 червня 2025 року).
Щодо позовних вимог про компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, суд зазначає таке.
Згідно із пунктом 1 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44 (далі - Порядок №44), цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).
Відповідно до пунктів 2-5 Порядку №44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".
Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Аналіз наведених вище норм Порядку №44 дає підстави дійти висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Відтак, в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.
Що ж стосується наявності підстав для нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати за період з 01 січня 2020 року по день ухвалення судового рішення в даній справі то суд зазначає таке.
Статтею 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (далі - Закон №2050-III) установлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Статтею 2 Закону № 2050-ІІІ визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші (абзац п'ятий частини другої статті 2 Закону № 2050-III у редакції на час виникнення спірних правовідносин).
Своєю чергою, індексація грошового забезпечення, зокрема, є компенсаторною складовою заробітної плати (грошового забезпечення), на чому наголошував Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013.
Аналіз наведених норм Закону № 2050-ІІІ дає підстави вважати, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
Відповідно до статті 3 Закону України № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно зі статтею 4 Закону України № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Суд зазначає, що використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється шляхом множення суми "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Тобто зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Такий підхід до розуміння зазначених норм права сформульовано Верховним Судом у постановах від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17, від 29 квітня 2021 року у справі № 240/6583/20 та підтримано й натепер, зокрема, у постанові від 28 жовтня 2024 року у справі № 420/2598/24, від 22 травня 2025 року у справі № 160/19149/23, висновки у яких є релевантними у цій справі.
Враховуючи вищевикладене, з огляду на дату, з якої на думку суду має бути здійснений перерахунок грошового забезпечення позивача, позовні вимоги у частині вимог про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрат доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року (дати зміни розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для обчислення грошового забезпечення військовослужбовців) по день його фактичної виплати, - відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-111 «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам підлягають задоволенню.
Щодо визначення коду економічної класифікації видатків при виплаті компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати суд зазначає наступне.
Наказом Міністерства фінансів України від 12 березня 2012 року №333 затверджено «Інструкцію щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету» (далі - Інструкція №333).
Виплата належного позивачу грошового забезпечення не була здійснена у період проходження позивачем військової служби.
Відповідно до пункту 2.1.1.2. Інструкції №333 виплата грошового забезпечення здійснюється за кодом економічної класифікації видатків ( далі - КЕКВ) 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців», за яким також передбачено відшкодування податку на доходи фізичних осіб, що утримується з грошового забезпечення, а також подання відповідної звітності щодо сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначеної наказом Міністерства фінансів України від 13 січня 2015 року №4, яка включає податок на доходи фізичних осіб та його відшкодування, утриманий військовий збір.
Невиплата грошового забезпечення за належним кодом економічної класифікації видатків (КЕКВ 2112) унеможливлює належне подання податкової та соціальної звітності (зокрема додатка Д1 до податкового розрахунку), внаслідок чого не відображається інформація про сплату єдиного соціального внеску (ЄСВ) до Реєстру застрахованих осіб та така інформація відповідно буде відсутня у системі Пенсійного фонду України.
Вказане прямо впливає на обсяг страхового стажу військовослужбовця, необхідного для призначення пенсії відповідно до статей 12, 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби».
Суд зазначає, що компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати не є складовою грошового забезпечення військовослужбовців, ця виплата має іншу правову природу та фактично являє собою спеціальний вид відповідальності відповідача за несвоєчасну виплату грошового забезпечення та не пов'язана з виконанням позивачем безпосередніх обов'язків військової служби, а відтак суд не вбачає підстав для визначення коду «2112» для її виплати. Відтак, в цій частині позовних вимог слід відмовити.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінюючи зібрані у справі докази в сукупності та мотиви суду щодо кожної з позовних вимог, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до закону, і доказів понесення ним інших судових витрат до суду не подано, тому виходячи з положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 2, 9, 77, 90, 139, 242-246 КАС України, суд -
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року та з 18 червня 2025 року по 10 серпня 2025 року із застосуванням розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року та з 18 червня 2025 року по 10 серпня 2025 року, визначивши розміри його посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року та 01 січня 2025 року відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14, до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням всіх щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, що визначені з розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року та 01 січня 2025 року, з урахуванням виплачених сум та з одночасною компенсацією при цьому сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 29 січня 2020 року року по день фактичної виплати грошового забезпечення.
В іншій частині в задоволенні позову відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 21 листопада 2025 року.
Суддя Д.В. Татаринов