24 листопада 2025 рокуСправа №160/17807/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Серьогіної О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у м. Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
18.06.2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Єрьоміна Вікторія Анатоліївна звернулася через підсистему "Електронний суд" до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому з урахуванням уточненого позову, просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 відносно ОСОБА_1 щодо ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата додаткової винагороди за період лікування, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу , поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у повному обсязі), за період з 18 серпня 2024 року по 23 травня 2025 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата додаткової винагороди за період лікування, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу , поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у повному обсязі), за період з 18 серпня 2024 року по 23 травня 2025 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої додаткової винагороди, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за період з 09 січня 2024 року по день фактичної виплати додаткової винагороди у повному обсязі - 23 травня 2025 року , відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» включно за весь час затримки виплати;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої додаткової винагороди, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за період з 09 січня 2024 року по день фактичної виплати додаткової винагороди - 23 травня 2025 року, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» включно за весь час затримки виплати.
В обґрунтування своїх вимог позивачем вказано, що ОСОБА_1 проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Під час проходження військової служби, ОСОБА_1 , 09.01.2024 року отримав поранення під час захисту Батьківщини, відповідно до довідки про обставини травми № 1162/297 від 23.01.2024 року. Після цього позивач проходив лікування у зв'язку із отриманим пораненням. У вищевказані періоди, ОСОБА_1 не здійснювали в повному обсязі виплату додаткової грошової винагороди відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу , поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану». 23.05.2025 року на рахунок позивача було здійснено нарахування та виплата додаткової грошової винагороди позивачу, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" в розмірі, збільшеному до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням безпосередньої участі в бойових діях та забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів. При цьому відповідач не нарахував та не виплатив середній заробіток за час несвоєчасної виплати додаткової винагороди за період лікування, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану». Позивач вважає ненарахування та невиплату йому середнього заробітку за час несвоєчасної виплати суми додаткової винагороди за період лікування, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» - протиправним, тому просить суд задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.06.2025 року було відкрито провадження та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін з 21.07.2025 року. Також вказаною ухвалою суду відповідача зобов'язано надати додаткові докази.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.07.2025 року адміністративний позов залишено без руху. Позивачу надано п'ятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позову без руху для усунення недоліків позовної заяви та надання до канцелярії суду уточненої позовної заяви в примірниках відповідно до кількості учасників справи, відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 160 КАС України та з урахуванням висновків суду (викласти позовні вимоги, спрямувавши їх на захист прав позивача - ОСОБА_1 ).
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.07.2025 року прийнято до розгляду уточнену позовну заяву ОСОБА_1 та продовжити розгляд адміністративної справи №160/17807/25 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
28.07.2025 року на адресу суду через підсистему «Електронний суд» від Військової частини НОМЕР_1 надійшов письмовий відзив на позов, в якому відповідач позовні вимоги не визнає, оскільки вони є необгрунтованими, доводи, якими позивач обгрунтував позовні вимоги не відповідають фактичним обставинам, а заявлені вимоги не грунтуються на нормах матеріального права та їм суперечать, з огляду на наступне. Згідно зі статтею 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Окремо варто відмітити, що за своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не відноситься до неустойки та не є санкцією за невиконання грошового зобов'язання. Це компенсаційна виплата за порушення права на оплату праці, яка нараховується у розмірі середнього заробітку. Відтак, навіть якщо допустити застосування аналогії закону, до спірних правовідносин, як про це просить позивач, норми статті 117 КЗпП не можуть бути застосовані до затримки здійснення виплат які не входять до складу грошового забезпечення, що свідчить про безпідставність заявленого позову. З огляду на викладене, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.08.2025 року клопотання представника відповідача про поновлення строку для надання відзиву у справі задоволено та поновлено Військовій частині НОМЕР_1 строк на подання відзиву на позов.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.10.2025 року зобов'язано відповідача надати до суду додаткові докази.
17.10.2025 року на адресу суду через підсистему «Електронний суд» від відповідача на виконання вимог ухвали суду від 10.10.2025 року надійшли витребувані докази.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.11.2025 року продовжено строк розгляду адміністративної справи до 24.11.2025 року.
Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини справи.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Під час проходження військової служби, ОСОБА_1 , 09.01.2024 року отримав поранення під час захисту Батьківщини, відповідно до довідки про обставини травми № 1162/297 від 23.01.2024 року.
Відповідно до Виписки № 323 перебував на стаціонарному лікуванні з 09.01.2024 року по 16.01.2024 року.
Відповідно до Виписного епікризу № 763 перебував на стаціонарному лікуванні 16.01.2024 року по 19.01.2024 року.
Відповідно до Виписка № 1960/2024 перебував на стаціонарному лікуванні з 20.01.2024 року по 12.03.2024 року.
Відповідно до Виписки № 8617 перебував на стаціонарному лікуванні з 13.03.2024 року по 28.03.2024 року.
Відповідно до Виписки № 10477 перебував на стаціонарному лікуванні з 28.03.2024 року по 12.04.2024 року.
Відповідно до Перевідного епікризу № 4279 перебував на стаціонарному лікуванні з 26.06.2024 року по 22.07.2024 року.
Відповідно до довідки ВЛК №3690 від 11.04.2024 року: Травма, так, пов'язана з захистом Батьківщини, відповідно до класифікатора № 370 Міністерства охорони здоров'я України травма - тяжка, потребує відпустки для лікування після травми на 30 календарних днів.
Відповідно до довідки ВЛК №1043 від 13.05.2024 року: Травма, так, пов'язана з захистом Батьківщини, відповідно до класифікатора № 370 Міністерства охорони здоров'я України травма - тяжка, потребує відпустки для лікування після травми на 30 календарних днів.
У вищевказані періоди, ОСОБА_1 не здійснювали в повному обсязі виплату додаткової грошової винагороди відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу , поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
Згідно з довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 13.10.2025 року №1848/5/2907 за періоди з 09.01.2024 року по 16.01.2024 року (виплачено 23.02.2024 року), з 16.01.2024 року по 19.01.2024 року (виплачено 23.02.2024 року), з 20.01.2024 року по 12.03.2024 року (виплачено 19.03.2024 року), з 13.03.2024 року по 28.03.2024 року (виплачено 20.04.2024 року), з 28.03.2024 року по 12.04.2024 року (виплачено 20.05.2024 року), з 26.06.2024 року по 22.07.2024 року (виплачено 23.05.2025 року) позивачу було здійснено нарахування та виплата додаткової грошової винагороди позивачу, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" в розмірі, збільшеному до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням безпосередньої участі в бойових діях та забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів. При цьому відповідач не нарахував та не виплатив середній заробіток за час несвоєчасної виплати додаткової винагороди за період лікування, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
Отже, 23.05.2025 року на рахунок позивача було здійснено останню виплату додаткової грошової винагороди позивачу за спірні періоди.
При цьому відповідач не нарахував та не виплатив середній заробіток за час несвоєчасної виплати додаткової винагороди за період лікування, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу , поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
Позивач, вважаючи ненарахування та невиплату йому середнього заробітку за час несвоєчасної виплати суми додаткової винагороди за період лікування, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу , поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» протиправним, звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Загальні засади проходження в Україні військової служби врегульовано Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-XII (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-ХІІвійськова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (Закон № 2011-XI, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Вказаний Закон визначає порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Так, абз. 1 ч. 1ст. 9 цього Закону № 2011-XI передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Разом з тим, Законом № 2011-XI не передбачена відповідальність за порушення строків розрахунку при звільненні. У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (КЗпП України).
Вирішуючи даний спір, суд звертає увагу на те, що згідно із ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, суд касаційної інстанції неодноразово приходив до висновку, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі (зокрема, постанова Верховного Суду України від 17 липня 2015 року в справі №21-8а15, постанови Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі №806/1899/17, від 29 березня 2018 року у справі №815/1767/17, від 31 жовтня 2019 року у справі №2340/4192/18, від 22 червня 2023 року у справі № 380/152/20).
Оскільки у спірному випадку, спеціальне законодавство, яким врегульовано порядок проходження військової служби, порядок і строки виплати грошового забезпечення військовослужбовцям при звільненні з військової не передбачає дату проведення остаточного розрахунку та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату військовослужбовцю всіх належних сум при звільненні, що фактично визнавалось сторонами справи, а тому до спірних відносин необхідно застосувати норми статей116та117 Кодексу законів про працю України, відтак доводи апеляційної скарги відповідача щодо відсутності правових підстав для застосування положень КЗпП України є помилковими.
Так, відповідно до ч.1ст.47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Згідно зіст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
За приписамист.117 КЗпП України (в редакції Закону України "Про внесення змін в законодавчі акти України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 року № 2352-IX (Закон № 2352-IX) чинній на час звернення із позовом, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Правовідносини щодо відшкодування заробітної плати за час затримки остаточного розрахунку врегульовані нормами Кодексу законів про працю України, Законом України "Про оплату праці" та Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (Порядок № 100).
Згідно ст.27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 8 Порядку № 100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період.
Таким чином, передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України. При цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
При цьому, починаючи із 19.07.2022 року за затримку виплати належних сум при звільненні звільнений працівник має право на отримання середнього заробітку за весь час затpимки по день фактичного розpахунку, але не більше ніж за шість місяців.
Матеріалами справи підтверджується, що позивача виключено із списків особового складу частини з 18.08.2024 року (витяг з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 18.08.2024 року №241). Фактичний розрахунок (виплату всіх належних йому при звільненні сум) відповідач здійснив 23.05.2025 року, тобто після набрання чинності ст.117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX.
Згідно ст. ст. 116,117 КЗпП України виплата усіх коштів не звільняє відповідача від відповідальності за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Разом з тим, суд враховує, що ст.117 КЗпП України в редакції, чинній на час фактичного розрахунку, встановленні обмеження щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - не більше ніж за шість місяців.
Відтак, з відповідача необхідно стягнути на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців з дати звільнення, що становить 182 дні.
Так, згідно довідки Військової частини НОМЕР_1 від 21.06.2025 року №1848/5/1831 середньоденний заробіток позивача складає 794,69 грн. (24237,98 грн. + 24237,98 грн. / 61 = 794,69 грн.).
Враховуючи встановленіст.117 КЗпП України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01.07.2022 року обмеження шестимісячним строком виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку, сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за 182 дні становить 144633,58 грн. (середньоденне грошове забезпечення 794,69 грн. х 182 календарних дні).
Згідно матеріалів справи, позивачу останню суму додаткової винагороди виплачено 23.05.2025 року у сумі 70967,74 грн.
Тобто, з врахуванням принципу співмірності та порядку визначення істотності частки заборгованості при звільненні, який викладений в постанові Верховного Суду від 30.10.2019 року у справі № 806/2473/18, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені складає: 70967,74 грн. (сума коштів, яку виплачено позивачу) / 144633,58 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні) *100 = 49,07 %.
Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню з врахуванням істотності частки заборгованості (49,07%) становить: 794,69 грн (середня заробітна плата за один день) * 49,07 % * 182 (дні затримки розрахунку) = 70971,70 грн.
Отже, у цій справі слід врахувати принцип співмірності середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, який має бути виплачений позивачу у розмірі 70971,70 грн., з урахуванням істотності частки недоплаченої суми.
Також, суд звертає увагу, що саме така правова позиція щодо обрахунку середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні викладена Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.
Крім цього, суд враховує правову позицію викладену у постанові Верховного Суду від 23 квітня 2019 року у справі № 2340/3023/18, згідно якої, суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні зменшується на суму податків і зборів.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що відповідача належить зобов'язати нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців з дати звільнення, що становить 182 дні в розмірі 70971,70 грн., без врахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
Щодо позовних вимог в частині виплати компенсації втрати частини доходів, суд зазначає наступне.
Правове регулювання порядку нарахування та виплати громадянам компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати врегульовано Законом України від 19.10.2000 року №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-ІІІ).
Стаття 1 Закону №2050-ІІІ передбачає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
За приписами статті 2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру:
пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством);
соціальні виплати;
стипендії;
заробітна плата (грошове забезпечення);
сума індексації грошових доходів громадян;
суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Зі змісту вказаних норм слідує, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених строків виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата, індексація).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону №2050-ІІІ).
З метою реалізації Закону №2050-ІІІ постановою Кабінету Міністрів України 21.02.2001 року №159 затверджено «Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати» (далі - Порядок №159).
Згідно з пунктом 3 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення).
На підставі абзацу 1 пункту 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
З системного аналізу наведених правових норм вбачається, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії, індексації); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата, індексація). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем індексації, що носило триваючий характер. У зв'язку з цим, виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Отже, бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати додаткової грошової допомоги є протиправною.
При цьому, право на компенсацію втрати частини доходу в особи пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати. Компенсація, передбачена Законом №2050-ІІІ і Порядком №159, виплачується саме у разі порушення строків виплати доходу, а не у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі судового рішення, несвоєчасного виконання рішення суду тощо.
Таким чином, моментом неправомірної невиплати відповідачем позивачу додаткової грошової допомоги є саме 09 січня 2024 року (початок перебування позивача на стаціонарному лікарняному).
Тому, суд прийшов до висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_2 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої додаткової винагороди, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за період з 09 січня 2024 року по день фактичної виплати додаткової винагороди у повному обсязі - 23 травня 2025 року , відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» включно за весь час затримки виплати.
Вищезазначений спосіб захисту порушених прав в аналогічних правовідносинах застосований Верховним Судом у постанові від 24.01.2025 року по справі №380/1607/24.
Щодо посилання відповідача на пропуск позивачем тримісячного строку звернення до суду слід зазначити, що відповідач вважає, що такий строк закінчився 18.11.2024 року, однак із матеріалів даної справи убачається, що 23.05.2025 року позивачу на його картковий рахунок виплачено останню суму за спірний період, тоді як із цим позовом він звернувся до суду 18.06.2025 року, тобто в межах передбаченого законодавством строку.
Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене у сукупності, позовна заява підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 5 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Доказів понесення судових витрат не пов'язаних із сплатою судового збору позивачем не надано.
Тобто, у разі задоволення позовних вимог позивача, звільненого від сплати судового збору, питання щодо розподілу судових витрат, пов'язаних із сплатою судового збору судом не вирішується.
Згідно ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 відносно ОСОБА_1 щодо ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата додаткової винагороди за період лікування, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу , поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у повному обсязі), за період з 18 серпня 2024 року по 23 травня 2025 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата додаткової винагороди за період лікування, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу , поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у повному обсязі), за період з 18 серпня 2024 року по 23 травня 2025 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої додаткової винагороди, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за період з 09 січня 2024 року по день фактичної виплати додаткової винагороди у повному обсязі - 23 травня 2025 року , відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» включно за весь час затримки виплати.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої додаткової винагороди, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за період з 09 січня 2024 року по день фактичної виплати додаткової винагороди - 23 травня 2025 року, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» включно за весь час затримки виплати.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя О.В. Серьогіна