24 листопада 2025 рокуСправа №160/26488/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - відповідач, ВЧ НОМЕР_1 НГУ) про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.09.2025 р. роз'єднано в самостійні провадження позовні вимоги у справі №160/26012/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії.
Виділено в самостійне провадження позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про:
- визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 23.10.2023 по 04.07.2025 року з урахуванням для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) - січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України “Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078;
- зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 в повному розмірі індексацію грошового забезпечення з 23.10.2023 по 04.07.2025 роки із застосуванням щомісячної індексації - різниці (щомісячну фіксовану індексацію) в розмірі 4463 гривні 15 копійок, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 “Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 “Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44, з урахуванням раніше виплачених сум.
Справі присвоєно єдиний унікальний номер 160/26488/25.
В обґрунтування вищезазначених позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що він проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 за контрактом з 23.10.2023 р., що підтверджується копією його військового квитка. 04.07.2025 р. відповідно до Витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України №178 позивача було виключено зі списків особового складу частини на підставі підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу» за станом здоров'я. Позивач вважає, що відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003 р. відповідач повинен був нарахувати та виплатити йому індексацію-різницю (фіксовану індексацію) в розмірі 4463,15 грн. за період з 23.10.2023 р. по 04.07.2025 р.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.09.2025 р. відкрито провадження в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії та ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
В ухвалі від 22.09.2025 р. суд встановив відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач зареєстрований в Електронному кабінеті Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи".
Відповідно до ч. 5 ст. 18 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, у порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Відповідно до п. 37 підрозділу 2 розділу III Положення "Про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи" підсистема "Електронний суд" забезпечує можливість автоматичного надсилання матеріалів справ в електронному вигляді до Електронних кабінетів учасників справи та їхніх повірених.
Відповідно до п. 17 підрозділу 1 розділу III Положення "Про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи" особам, які зареєстрували Електронний кабінет, суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Ухвала суду від 22.09.2025 р., якою відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи була направлена та доставлена до електронного кабінету відповідача 23.09.2025 р. о 21:45 год., що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
При цьому, копія позовної заяви з додатками була направлена та доставлена до електронного кабінету відповідачів 15.09.2025 р., що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Разом з тим, станом на 09.10.2025 р. (з урахуванням строку на поштове відправлення) від відповідача відзив на позовну заяву до суду не надходив, й з клопотанням про продовження строків на надання відзив на позовну заяву станом на 09.10.2025 р. відповідач до суду не звертався.
Пояснень, заяв або клопотань по суті спору від відповідача станом на 09.10.2025 р. до суду також не надходило.
04.11.2025 до суду через систему «Електронний суд» від ВЧ НОМЕР_1 НГУ надійшло клопотання про розгляд справи №160/26488/25 за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.11.2025 р. у задоволенні клопотання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про розгляд справи №160/26488/25 за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, - відмовлено.
10.11.2025 р. до суду через систему «Електронний суд» надійшов від ВЧ НОМЕР_1 НГУ відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та просив у задоволенні позову відмовити.
Суд зауважує, що вищезазначений відзив на позовну заяву подано ВЧ НОМЕР_1 НГУ з пропуском встановленого в ухвалі суду від 22.09.2025 р. строку для подання відповідачем відзиву на позовну заяву.
Водночас, у прохальній частині відзиву на позовну заяву відповідачем заявлено до суду клопотання про поновлення строку подання відзиву.
В обґрунтування цього клопотання відповідачем зазначено, що особовий склад військової частини вимушений полишати робочі місця у разі оголошення повітряних тривог у Київській області, а також факт значної кількості та тривалості відключень електропостачання, що також ускладнює можливість дотримання процесуальних строків. Крім цього, прошу заявник просив суд також врахувати що на сьогодні у провадженні юридичного відділення ВЧ НОМЕР_1 НГУ, яке складається із 3 військовослужбовців, перебувають судові справи у кількості 93 шт. (окрім іншої поточної юридичної роботи), тобто навантаження на відділення є доволі значним, що також впливає на швидкість опрацювання документів
Вирішуючи клопотання представника про поновлення строку подання відзиву на позовну заяву та прийняття судом відзиву на позовну заяву, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 118 КАС України, процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Згідно з ч.ч. 1, 3, 4 ст.121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, у письмовому провадженні.
Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.
Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов'язку вчинити відповідну процесуальну дію.
Про поновлення або продовження процесуального строку, відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою (ч.ч. 4-6 ст. 121 КАС України).
Згідно з усталеною судовою практикою Верховного Суду принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі, закріплений статтею 9 КАС України, полягає насамперед у активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставин справи з метою ухвалення справедливого та об'єктивного рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з'ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази (постанова Верховного Суду від 29.05.2024 р. по справі №380/6132/20).
У постанові Верховного Суду від 29.09.2022 р. по справі №500/1912/22 міститься правова позиція, згідно із якою причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об'єктивний характер, та з обставин незалежних від сторони унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом. Зазначено, що при застосуванні процесуальних норм слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Таким чином, проаналізувавши зміст позовних вимог, клопотання відповідача, наявні в матеріалах справи докази, а також вимоги чинного законодавства, суд вважає, що причини пропуску строку на подачу відзиву відповідачем слід визнати поважними.
З метою повного та всебічного з'ясування всіх обставини справи суд вважає за можливе задовольнити клопотання відповідача про поновлення строку подання відзиву на позовну заяву, поновити відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву та прийняти відзив до розгляду разом з долученими до нього доказами.
По суті позовних вимог ОСОБА_1 в рамках даного спору ВЧ НОМЕР_1 НГУ у відзиві на позовну заяву зазначено, що позивача було призвано на військову службу 01.12.2022 р., а військову службу в складі ВЧ НОМЕР_1 НГУ позивач проходив з 23.10.2023 р. Тобто, саме з жовтня 2023 року позивач почав отримувати грошове забезпечення у ВЧ НОМЕР_1 НГУ. Разом з тим, як зауважив відповідач, визначальним для обчислення індексації різниці є встановлення моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник, а не індивідуального збільшення посадового окладу працівника в залежності від прийняття його на роботу або зростання його доплат та надбавок. Натомість, як стверджує відповідач, посадовий оклад ОСОБА_1 у межах спірного періоду внаслідок законодавчих змін не підвищувався та визначався Постановою №704, яка вже діяла на момент початку військової служби позивача. Додатками до постанови №704 визначено Схему тарифних розрядів за основними типовими посадами військової служби. З урахуванням викладеного, відповідач вважає, що у позивача не виникло права для нарахування й виплати йому індексації-різниці відповідно до приписів абзацу 4, 6 Порядку №1078.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) у період з 23.10.2023 р. по 04.07.2025 р. проходив службу у ВЧ НОМЕР_1 НГУ, що підтверджується копією витягу з наказу від 04.07.2025 року №178 та військового квитка серії НОМЕР_3 .
Згідно з витягом з наказу командира ВЧ НОМЕР_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) за №178 від 04.07.2025 р. солдата ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.
У подальшому позивач звернувся до відповідача із заявою від 12.08.2025 р., в якій просив, зокрема, нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за весь період його служби з 23.10.2023 р. по 04.07.2025 р., передбачену Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 р. №1282-ХІІ та Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. №1078.
У відповідь на вищезазначену заяву ВЧ НОМЕР_1 НГУ було складено та направлено позивачу лист «Про перерахунок грошового забезпечення» за №10/27/12-Б-104 від 29.08.2025 р., в якому відповідач зазначив, що індексація нараховувалась та виплачувалась заявнику відповідно до приписів Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
За змістом архівних відомостей за №1:
- за період з жовтня 2023 року по грудень 2023 року - індексація позивачу не нараховувалася;
- за період з січня 2024 року по грудень 2024 року - позивачу нараховувалася індексація в сумі 130, 20 грн. у вересні 2024 р., в сумі 130, 20 грн. в жовтні 2024 р., в сумі 130, 20 грн. в листопаді 2024 р. та в сумі 384, 55 грн. в грудні 2024 р.;
- за період з січня 2025 року по липень 2025 року - позивачу нараховано індексацію в сумі 17, 19 грн. в липні 2025 року.
Вважаючи, що внаслідок протиправної бездіяльності ВЧ НОМЕР_4 НГУ йому не було нараховано та виплачено, зокрема, індексацію грошового забезпечення за період з 23.10.2023 р. по 04.07.2025 р., ОСОБА_1 звернувся за захистом власних прав та інтересів з відповідним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.1992 р., військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання служби військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх службових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.
При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
У свою чергу, спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII від 20.12.1991 р. (далі - Закон №2011-XII).
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації (частина 2 статті 1-2 Закону № 2011-XII).
Частинами 1-4 статті 9 Закону № 2011-XII встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
При цьому, статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Абзацом 2 частини 3статті 9 Закону №2011-ХІІ встановлено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» №1282-ХІІ від 03.07.1991 р. (далі - Закон №1282-ХІІ).
Відповідно до ст. 1 Закону №1282-ХІІ, індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг; поріг індексації - це величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.
Статтею 2 Закону №1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Як зазначено Верховним Судом в постановах від 19.06.2019 р. по справі №825/1987/17, від 20.11.2019 р. по справі №620/1892/19, від 05.02.2020 р. по справі №825/565/17, індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Відповідно до статей 4,6 Закону №1282-ХІІ, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 р. затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок №1078).
Згідно з пунктом 1-1 Порядку №1078, підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Відповідно до пункту 2 Порядку №1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
За змістом пункту 4 Порядку №1078, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Оплата праці, у тому числі працюючим пенсіонерам, грошове забезпечення, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю, що надається залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії індексуються у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Механізм індексації має універсальний характер, позаяк індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру. Своєю чергою, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють наступне виникнення права на отримання індексації (пункт 44 постанови Верховного Суду від 27.04.2021 р. у справі №380/1513/20).
Пунктом 5 Порядку № 1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Базовим місяцем при обчислені індексу для проведення індексації слід вважати місяць підвищення заробітної плати за рахунок зростання її постійних складових, зокрема, тарифних ставок (окладів). Якщо сума підвищення заробітної плати за рахунок постійних складових менша від суми індексу нарахованої відповідно до Порядку, то місяць такого підвищення не вважається базовим і індексація продовжується. При порівнянні суми підвищення заробітної плати та суми індексації при визначені базового місяця береться заробітна плата в частині постійних складових в розрахунку за повний відпрацьований місяць.
Таким чином, згідно із пунктом 5 Порядку №1078 місяць, у якому підвищено заробітну плату, вважають базовим для індексації за дотримання таких умов: заробітна плата зросла за рахунок її постійних складових; сума підвищення більша, ніж можлива індексація.
Отже, на підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації. При цьому, базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
Верховний Суд в подібних правовідносинах дійшов висновку про те, що повноваження державних органів стосовно визначення базового місяця індексації грошового забезпечення не є дискреційними, оскільки законодавцем установлено один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень - проведення індексації грошових доходів у разі перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, встановленого в розмірі 103 відсотки (постанови від 29.11.2021 р. у справі №120/313/20-а, від 26.01.2022 р. у справі №400/1118/21, від 20.04.2022 р. у справі №420/3593/20, від 09.06.2022 р. у справі №600/524/21-а, від 23.03.2023 р. у справі №400/3826/21 і від 13.04.2023 р. у справі №420/9187/21).
Так, розтлумачивши пункти 2, 5 Порядку №1078, у вищевказаних справах №400/1118/21 і №420/3593/20, Верховний Суд вказав, що для визначення базового місяця для проведення індексації доходів необхідно обрати місяць, у якому заробітна плата працівника зросла за рахунок її постійних складових. Одночасно з цим, Верховний Суд зазначив, що підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення посадових окладів особи. Тобто, початок відліку для обчислення індексу споживчих цін є місяць підвищення посадового окладу. З цього місяця значення індексу споживчих цін приймають за 1 або 100 відсотків, а приріст індексу розраховується з наступного місяця. Водночас нарахування індексації проводиться в місяці, наступному за місяцем, у якому був офіційно опублікований індекс інфляції. Верховний Суд дійшов висновку, що місяць, у якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.
Верховний Суд в постанові від 23.04.2020 р. у справі №816/1728/16 за результатом аналізу п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, також зазначив: Таким чином, фіксована сума індексації виплачується до наступного підвищення тарифної ставки (окладу), при якому сума збільшення заробітної плати перевищить фіксовану суму індексації.
Отже, є таке поняття як фіксована сума індексації, яка залишається після підвищення посадових окладів, якщо сума підвищення грошового доходу не перевищила суму індексації, що склалася у місяці підвищення посадових окладів, та виплачується до наступного підвищення посадових окладів (абз. 4 п. 5 постанови Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 р.).
Щодо "фіксованої" суми індексації, то слід зазначити, що у період з 01.03.2018 р. по 17.05.2020 р. Закон №1282-XII і Порядок №1078 такого поняття не містили. Вказаний термін фігурував у Додатку 4 до Порядку №1078 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13.06.2012 №526, де були наведені приклади обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації. Проте Постановою № 1013 цей Додаток був викладений у новій редакції і з 01.12.2015 у ньому, як і в цілому Порядку №1078, поняття фіксованої суми індексації не згадується.
Між тим, з 01.12.2015 р. в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 по суті йде мова про поняття індексації - різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.
Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 у редакціях, які застосовувалися з 01.12.2015 р. до 01.04.2021 р., передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не)нараховується, а саме:
сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3);
сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).
Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку № 1078 додатково указує, що ця сума індексації - різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.
Системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дає Суду підстави зробити висновок, що нарахування й виплата індексації - різниці мають щомісячний фіксований характер, гарантуються законом і є обов'язковим для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Враховуючи те, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, та з огляду на правила й умови нарахування суми індексації - різниці, які встановлені абзацами 3, 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078, суд дійшов висновку, що повноваження відповідача щодо виплати цієї суми не є дискреційними.
Системний і цільовий способи тлумачення абзаців 3, 4 Порядку №1078 дають підстави для висновку, що у березні 2018 року, як місяці підвищення доходу відповідачу належало вирішити питання, чи має останній право на отримання індексації - різниці, а якщо так, то у якій сумі.
Такий правовий підхід відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 23.03.2023 р. у справі № 400/3826/21 (з урахуванням ухвали від 30.03.2023 р. про виправлення описки), від 29.03.2023 р. у справі №380/5493/21, від 06.04.2023 р. у справі №420/11424/21, від 12.04.2023 р. у справі №420/6982/21 з подібними правовідносинами, яка, є застосовною і до спірних правовідносин.
Суд зауважує, що з огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку №1078 позивач має право на отримання суми індексації - різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.
Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.
Буквальний спосіб тлумачення цих норм свідчить про те, що для їхнього застосування суд повинен встановити:
розмір підвищення доходу позивача у березні 2018 року (А);
суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б);
чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).
Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення у лютому 2018 року.
В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абзацу 5 пункт 5 Порядку №1078).
Сума можливої індексації грошового забезпечення у березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку №1078).
Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації - різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.
Як уже зазначалося, у такому випадку відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078 сума індексації - різниці у березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).
Із системного аналізу вказаних вище норм права можна дійти висновку, що роботодавець саме в місяці підвищення доходу повинен визначити, чи має працівник право на отримання індексації-різниці, та у зв'язку з цим порівняти суму підвищення доходу з нарахованою за цей місяць індексацією.
Не нараховується індексація-різниця в місяці підвищення посадового окладу (тарифної ставки), якщо розмір такого підвищення (з урахуванням усіх складових, що не мають разового характеру) перевищує суму можливої індексації у відповідному місяці. Якщо ж сума підвищення не перекриває суму можливої індексації, визначається різниця між нею та сумою підвищення, і тоді поточна індексація у місяці підвищення доходу не нараховується, а індексація-різниця виплачується працівникові до чергового підвищення тарифних ставок.
За встановленими обставинами справи позивач проходить службу у ВЧ НОМЕР_1 НГУ у період з 23.10.2023 р. по 04.07.2025 р., але протягом цього періоду місяць підвищення доходу (березень 2018 року) не змінювався, у зв'язку з чим у відповідача не виникло обов'язку порівнювати суму підвищення доходу з нарахованою за цей місяць позивачеві індексацією.
Позивачем не враховано, що Порядком №1078 не передбачено встановлення індексації-різниці (фіксованої індексації), яка виплачується індивідуально за посадою, яку обіймає працівник, тобто у такому самому розмірі, яку отримують інші працівники за тим же тарифним розрядом.
З огляду на наведене, суд доходить до висновку, що відповідач діяв правомірно при нарахуванні та виплаті позивачу поточної індексації грошового забезпечення без застосування положень абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078.
Інші доводи учасників справи не є юридично значимими та не впливають на висновки суду.
Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Окрім того, що згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У відповідності до приписів статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до приписів частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Підсумовуючи вищенаведене, суд доходить висновку, що позивачем не доведено допущеної з боку відповідача протиправної бездіяльності у вигляді ненарахування та невиплати йому у повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 23.10.2023 р. по 04.07.2025 р.
Виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 2, 9, 77, 78, 139, 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, - відмовити.
Звернути увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено та підписано 24.11.2025 р.
Суддя О.М. Неклеса