24 листопада 2025 року Справа 160/32738/25
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Прудник Сергій Володимирович, перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про зобов'язання вчинити певні дії,-
14.11.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 14.11.2025 року через систему «Електронний суд» позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд:
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 виплатити на користь ОСОБА_1 додаткову винагороду відповідно до абзацу 3 пункту 11 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» в розмірі 30 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань за період з 01.02.2023 року по листопад 2025 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 виплати на користь ОСОБА_1 не виплачену матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2023, 2024, 2025 роки;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 різницю індексації грошового забезпечення за період з 01.04.2022 року по 20.05.2023 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за піднайом (найом) житла в розмірі 1,5 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року за кожен місяць у період з 07.12.2022 року по 30.08.2024 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 підйомну допомогу в розмірі 2,5 місячного грошового забезпечення, у зв'язку з переїздом військової частини з АДРЕСА_1 до АДРЕСА_2 .
Означені позовні вимоги вмотивовані тим, що позивач, ОСОБА_1 25.03.2022 року зарахований до особового складу військової частини НОМЕР_1 та призначений на посаду старшого стрільця взводу охорони роти забезпечення військової частини НОМЕР_1 , що підтверджується витягом з наказу (по стройовій частині) від 25.03.2022 року № 12. 01.06.2022 року позивача було призначено на посаду начальника складу взводу матеріального забезпечення роти забезпечення військової частини НОМЕР_1 , що підтверджується витягом з наказу (по стройовій частині) від 01.06.2022 року № 86. 11.11.2022 року позивача було призначено на посаду начальника речової служби тилу військової частини НОМЕР_1 , що підтверджується витягом з наказу (по стройовій частині) від 11.11.2022 року № 322. 01.05.2024 року позивача було призначено на посаду начальника речової служби тилу логістики військової частини НОМЕР_1 , що підтверджується витягом з наказу (по стройовій частині) від 01.05.2024 року № 152. 29.12.2024 року позивача було призначено на посаду заступника начальника тилу логістики військової частини НОМЕР_1 , що підтверджується витягом з наказу по (стройовій частині) від 29.12.2024 року № 426. 29.12.2024 року позивача було допущено до тимчасового виконання обов'язків за вакантною посадою начальника тилу - заступника начальника логістики військової частини НОМЕР_1 , що підтверджується витягом з наказу (по стройовій частині) від 29.12.2024 року № 426. На думку позивача, бездіяльність відповідача полягає у не видання наказів про виплату Позивачу додаткової винагороди у розмірі 30 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань за період з 01.02.2023 року по листопад 2025 року включно. На думку позивача сума невиплачених коштів додаткової винагороди у розмірі 30 000 гривень в розрахунку на місяць становить 1 004 000,00 гривень. Позивач звертався до командира військової частини НОМЕР_1 з рапортами про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань від 12.01.2023 року №246, 19.02.2024 року №2906, 11.11.2025 року №16998, однак зазначені рапорти були проігноровані, а матеріальна допомога за 2023, 2024, 2025 роки не виплачена. Позивач, проходив службу у м. Ржищів, Київської області та у період з 01.11.2022 року по 30.08.2024 року винаймав житло для себе та своєї сім'ї, що складається з 4-х (чотирьох) осіб, не рахуючи позивача. Незважаючи на поданий рапорт від 07.12.2022 року №2900 компенсація за піднайом житла йому не виплачувалась. Таким чином бездіяльність відповідача полягає у не нарахуванні та невиплаті грошової компенсації за піднайом (найом) житла в розмірі 1,5 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року за кожен місяць у період з 07.12.2022 року по 30.08.2024 року. У серпні 2024 року військова частина НОМЕР_1 переїхала з м. Ржищів, Київської області до АДРЕСА_2 . Разом з позивачем переїхало три його дитини, таким чином позивачу повинно була бути нарахована підйомна допомога в розмірі 2,5 місячного грошового забезпечення, однак відповідний рапорт позивача від 11.11.2025 року №16997 не був розглянутий.
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.11.2025 року зазначена вище справа розподілена та 24.11.2025 року передана судді Пруднику С.В.
В період з 17.11.2025 року по 21.11.2025 року суддя Прудник С.В. перебував на лікарняному.
Приписами п. 3 ч. 1 ст. 171 КАС України передбачено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.
Вирішуючи питання про наявність підстав для відкриття провадження у справі, суддя виходить з наступного.
Так, відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частинами першою, другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Зазначеною статтею визначаються строки звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом з метою досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.
Згідно зі ст. 233 Кодексу законів про працю України (в редакції до 18.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до ст. 233 Кодексу законів про працю України (в редакції до 19.07.2022) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Положення статті 233 Кодексу законів про працю України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 07.09.2023 у справі №620/1201/23.
Порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. Водночас триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11.09.2024 у справі №580/12642/23.
До 18 липня 2022 року включно Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Отже, право на звернення позивача з цим позовом не обмежене будь-яким строком.
Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Касаційного адміністративного суду у рішенні від 06.04.2023 у справі №260/3564/22, від 20.11.2023 року у справі №160/5468/23.
При цьому суд враховує, що відповідно до пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, а тому визначені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, відновили свою дію з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 року внаслідок відміни постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 року №651 карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Аналогічна правові позиція була викладена у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22, від 17 серпня 2023 року у справі № 380/14039/22.
Отже враховуючи, що до 30 червня 2023 року на території України діяв карантин, початок тримісячного строку обраховується з наступного дня, після закінчення карантину.
Тобто у даному випадку даний позов мав бути поданий позивачем у тримісячний строк, починаючи з наступного дня після припинення карантину, тобто з 01.07.2023 року, а оскільки з даним позовом позивач звернувся 14.11.2025 року, то строк звернення до суду був пропущений в частині позовних вимог за період з 19.07.2022 року.
При цьому, що стосується позовних вимог за період з 01.04.2022 року по 18.07.2022 року, то такий строк до суду не пропущено, оскільки до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19.01.2023 року у справі № 460/17052/21, від 06.04.2023 у справі № 260/3564/22, від 25.04.2023 року у справі № 380/15245/22.
Тобто, у даному випадку останній день подання до суду позовної заяви припадає на 02.10.2023 року (тримісячний строк, 30.09.2023 року та 01.10.2023 року припадають на вихідні дні - субота та неділя) в частині позовних вимог з 19.07.2022 року по 01.05.2023 року (тримісячний строк обчислюється з наступного дня після припинення карантину (30.06.2023 року) - 01.07.2023 року).
Позовні вимоги заявлено за період з 01.02.2023 року по 14.08.2025 року в частині додаткової винагороди відповідно до абзацу 3 пункту 11 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» в розмірі 30 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань; не виплаченої матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023, 2024, 2025 роки; з 19.07.2022 року по 20.05.2023 року в частині індексації грошового забезпечення, з 07.12.2022 року по 30.08.2024 року в частині грошової компенсації за піднайом (найом) житла в розмірі 1,5 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року за кожен місяць та підйомної допомоги в розмірі 2,5 місячного грошового забезпечення, у зв'язку з переїздом військової частини з м. Ржищів Київської області до АДРЕСА_2 .
Для правовідносин щодо нарахування, виплати, стягнення грошового забезпечення (в тому числі сум індексації), які виникли з 19.07.2022, строк звернення до суду за вирішенням спору відповідно до частини 2статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX) обмежений трьома місяцями з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Відповідно до пункту 8 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197, грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців.
Грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові видив поточному місяці за минулий; одноразові додаткові видив місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України).
Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника).
Суддя вважає, що саме з дня отримання грошового забезпечення за відповідний місяць позивач вважається таким, що повинен був дізнатися про порушення своїх прав неправильним нарахуванням (ненарахуванням) грошового забезпечення.
При цьому дана позовна заява подана до суду лише 14.11.2025.
Тобто, за період з 01.02.2023 року по 14.08.2025 року в частині додаткової винагороди відповідно до абзацу 3 пункту 11 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» в розмірі 30 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань; не виплаченої матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023, 2024, 2025 роки; з 19.07.2022 року по 20.05.2023 року в частині індексації грошового забезпечення, з 07.12.2022 року по 30.08.2024 року в частині грошової компенсації за піднайом (найом) житла в розмірі 1,5 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року за кожен місяць підйомної допомоги в розмірі 2,5 місячного грошового забезпечення, у зв'язку з переїздом військової частини з м. Ржищів Київської області до АДРЕСА_2 строк звернення до суду пропущено.
Неотримання позивачем (відповідей або листів) від військової частини НОМЕР_1 не змінює дату з якої позивач міг дізнатись про порушення своїх прав, оскільки грошове забезпечення є періодичним щомісячним платежем та позивач мав змогу дізнатись про його розмір та складові.
Вказані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №607/7919/17.
Верховний Суд у постанові від 31.03.2021 у справі №240/12017/19 відступив від висновків, викладених, зокрема у постановах від 29.10.2020 у справі №816/197/18 (касаційне провадження №К/9901/50050/18), від 20.10.2020 у справі №640/14865/16-а (касаційне провадження № К/9901/36805/18), від 25.02.2021 у справі № 822/1928/18 (касаційне провадження № К/9901/1313/18) щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах, у яких, зокрема зазначено, що при застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави, а також про те, що строк звернення позивача до суду у випадку спірних правовідносин розпочав перебіг після отримання позивачем листа-відповіді від органу влади, а не після отримання пенсії за відповідний період, та дійшов такого висновку щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України у спорах цієї категорії, зокрема, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. При зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
При цьому, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. В свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об'єктивний характер, та з обставин незалежних від позивача унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.
Слід зазначити, що під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття ж «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав.
Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання виплати, демонструючи свою необізнаність щодо причин визначення спірного розміру виплати звернулась до вповноваженої особи із заявою про надання відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від такого органу відповіді на подану заяву.
Аналогічного висновку дійшла Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Верховного Суду у постанові від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19.
Наведене свідчить про відсутність в суду підстав вважати, що позивач без зайвих зволікань, в розумний строк, демонструючи свою зацікавленість з цього питання звернувся до відповідача із заявою (або адвокатським запитом) про надання відповідної інформації.
Незнання про порушення своїх прав через байдужість або небажання про це дізнатися не можуть розглядатися як поважна причина пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом, оскільки є результатом суб'єктивних дій самого позивача, а не об'єктивно існуючими обставинами, що перешкоджають їй вчасно реалізувати своє право на судовий захист.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27.01.2020 у справі № 420/3001/19, від 25.02.2020 у справі № 360/1870/19.
За таких обставин, за відсутності доказів іншого, суд доходить висновку про пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду з даним позовом.
У разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску (частина 6 статті 161 КАС України).
Згідно з частиною 1 статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Зокрема, причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді.
Дана позиція суду узгоджується з постановою Верховного Суду від 31.03.2020 по справі № 807/235/16 (адміністративне провадження № К/9901/49805/18).
При цьому, з наведених положень КАС України вбачається, що у випадку пропуску строку звернення до суду підставами для його поновлення та розгляду справи є лише наявність поважних причин, тобто обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
Варто зазначити, що у пункті 57 мотивувальної частини постанови від 29.11.2024 у справі № 120/359/24 Верховний Суд сформував наступний правовий висновок щодо застосування положень статей 122 та 123 КАС України у правовідносинах, пропуск процесуального строку у яких пов'язаний саме з призовом по мобілізації до Збройних Сил України для виконання конституційного обов'язку із захисту суверенітету і незалежності Держави Україна:
«Проходження особою військової служби, призваною по мобілізації у Збройні Сили України, може бути підставою для поновлення строку звернення до суду з кількох причин, пов'язаних із особливим статусом військовослужбовців та характером їхньої служби:
1. Обмеження доступу до правової допомоги: під час служби військовослужбовці можуть перебувати у віддалених, в тому числі й небезпечних місцях, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, що обмежує можливість своєчасного звернення до суду.
2. Виконання обов'язків служби: військовослужбовці, особливо в умовах воєнного стану, часто перебувають у стані, коли фізично або психологічно неможливо займатися приватними справами, зокрема ініціювати судові спори.
3. Фактор часу: участь військовослужбовця у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях може унеможливити дотримання, визначеного процесуальним законом, строку для звернення до суду.
4. Повага до особливого статусу військовослужбовців: враховуючи виконання військовослужбовцями важливої функції із захисту держави, законодавство та судова практика мають враховувати обставини, пов'язані з проходженням військової служби, як вагому підставу для поновлення строку.
5. Обов'язок держави забезпечувати реалізацію принципу рівного доступу до правосуддя: проходження військової служби може суттєво ускладнити реалізацію особами цього права, а отже, з метою належного забезпечення зазначеного принципу, може визнаватися об'єктивною причиною пропуску процесуального строку.»
Таким чином, для сам факт проходження позивачем військової служби у період дії в Україні воєнного стану не є самостійною обставиною, що унеможливлює подання позову до адміністративного суду в строки, встановлені КАС України.
При встановлені того, чи є поважною причиною пропуску процесуальних строків військовослужбовцем, суд повинен з'ясувати особливості його правового статусу та характер його служби, а саме: наявність (відсутність) обмежень доступу до правової допомоги, особливості виконання обов'язків служби (службових обов'язків), фактор часу, повагу до особливого статусу військовослужбовців та обов'язок держави забезпечувати реалізацію принципу рівного доступу до правосуддя.
Даний висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 09.01.2025 у справі №480/11349/23.
Верховний Суд в постанові від 20.12.2023 по справі № 420/4212/23 вказав, що особа, яка заявляє клопотання, згідно з частиною першою статті 77 КАС України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що пропуск такого строку дійсно пов'язаний з об'єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами.
Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2024 по справі № 990/12/24.
Відповідно до ч. 6 ст. 161 КАС України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Відповідно до ч. 1 ст. 169 КАС України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Згідно з ч. 2 ст. 169 КАС України, в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
На підставі викладеного, суд вважає, що позовна заява підлягає залишенню без руху та роз'яснює позивачу, що виявлені недоліки мають бути усунуті шляхом надання вмотивованої заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду із позовною заявою, вказавши обґрунтовані підстави для поновлення такого строку, якщо вони є, та надати суду докази поважності причин його пропуску (за період з 01.02.2023 року по 14.08.2025 року в частині додаткової винагороди відповідно до абзацу 3 пункту 11 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» в розмірі 30 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань; не виплаченої матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023, 2024, 2025 роки; з 19.07.2022 року по 20.05.2023 року в частині індексації грошового забезпечення, з 07.12.2022 року по 30.08.2024 року в частині грошової компенсації за піднайом (найом) житла в розмірі 1,5 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року за кожен місяць підйомної допомоги в розмірі 2,5 місячного грошового забезпечення, у зв'язку з переїздом військової частини з м. Ржищів Київської області до АДРЕСА_2 ) відповідно до вимог ч. 1 ст.123, ч. 6 ст.161 КАС України.
При цьому суд вважає за необхідне роз'яснити позивачу, що, відповідно до ч.2ст.123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 44, 118, 121, 122, 160, 161, 169, 171, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про зобов'язання вчинити певні дії - залишити без руху.
Позивачу надати строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 (десяти) робочих днів, з моменту отримання копії даної ухвали, шляхом надання до суду:
- вмотивованої заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду із позовною заявою, вказавши обґрунтовані підстави для поновлення такого строку, якщо вони є, та надати суду докази поважності причин його пропуску (за період з 01.02.2023 року по 14.08.2025 року в частині додаткової винагороди відповідно до абзацу 3 пункту 11 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» в розмірі 30 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань; не виплаченої матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023, 2024, 2025 роки; з 19.07.2022 року по 20.05.2023 року в частині індексації грошового забезпечення, з 07.12.2022 року по 30.08.2024 року в частині грошової компенсації за піднайом (найом) житла в розмірі 1,5 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року за кожен місяць підйомної допомоги в розмірі 2,5 місячного грошового забезпечення, у зв'язку з переїздом військової частини з м. Ржищів Київської області до АДРЕСА_2 ).
Роз'яснити позивачеві, що якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не будуть усунуті у встановлений судом строк, позовна заява буде повернута відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
Копію ухвали про залишення позовної заяви з руху невідкладно надіслати особі, що звернулась із позовною заявою.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя С. В. Прудник