20 листопада 2025 рокуСправа №160/23899/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кальника В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови, -
20 серпня 2025 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову №ПШ №007636 від 30.07.2025 про накладення адміністративно-господарського штрафу на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 .
Позов мотивований тим, що відповідач неправомірно застосував до позивача норму права, яка передбачає відповідальність, встановлену абз.3 ч. 1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт», оскільки дана норма передбачає відповідальність виключно до автомобільних перевізників, проте, в даному випадку, позивач не мав статусу автомобільного перевізника під час здійснення господарської операції з перевезення вантажів, а був лише власником транспортного засобу Renault номерний знак НОМЕР_1 , який він передав у тимчасове безоплатне користування іншій юридичній особі - ТОВ «РЕЗЕРВ ПРОДАКШН» (усні домовленості). Зауважено, що 26.06.2025 року саме ТОВ «РЕЗЕРВ ПРОДАКШН» здійснювало перевезення вантажу (полуниці) транспортним засобом Renault номерний знак НОМЕР_1 .
Також зазначено, що 30.07.2025 року під час розгляду справи позивач надав відповідачу доказ, який, на його думку, підтверджує, що автомобільним перевізником 26.06.2025 виступав саме суб'єкт господарювання ТОВ «РЕЗЕРВ ПРОДАКШН», а саме: товарно-транспортну накладну №26/60-1 від 26.06.2025 (під час рейдової перевірки її не було, оскільки водій забув її взяти зі собою в рейс).
Позивач вважає, що у відповідача на момент прийняття спірного рішення були відсутні належні та допустимі докази того, що ФОП ОСОБА_1 виступав автомобільним перевізником 26.06.2025. На момент прийняття спірного рішення відповідач безпідставно проігнорував зміст наданої товарно-транспортної накладної №26/60-1 від 26.06.2025, що призвело до накладення штрафу на позивача, як на власника транспортного засобу. Отже, позивач вважає, що спірне рішення є протиправним, оскільки було прийнято всупереч очевидним документальним та письмовим доказам.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.08.2025 відкрито провадження в адміністративній справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
10.09.2025 року відповідачем подано до суду відзив на позов, в якому останній просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог. Вказав, що під час перевірки було виявлено порушення вимог абзацу 3 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме, транспортний засіб не обладнаний тахографом і тому відповідно у водія мала бути індивідуальна контрольна книжка. Проте, в ході перевірки було встановлено, що у водія відсутня індивідуальна контрольна книжка водія, що було відображено в акті. При цьому, під час проведення перевірки водій, в порушення вимог статті 48 Закону № 2344-III, не надав належним чином оформлену ТТН. Тому, надана позивачем під час розгляду справи товарно-транспортна накладна не могла бути прийнята відповідачем ані як документ, необхідний для здійснення перевезень, ані як документ для встановлення особи автомобільного перевізника.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.11.2025 року продовжено процесуальний строк розгляду справи на тридцять днів.
Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом з матеріалів справи встановлено, що 26.06.2025 посадовими особами Укртрансбезпеки за направленням від 20.06.2025 року № 001305 проводилась рейдова перевірка дотримання вимог законодаівства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.
За результатами перевірки було складено Акт № ОАР 034238 від 26.06.2025. Згідно з Актом проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 26.06.2025, зокрема встановлено, що: «Під час рейдової перевірки був зупинений транспортний засіб марки Renault номерний знак НОМЕР_1 , свідоцтво про державну реєстрацію серії НОМЕР_2 . Під час перевірки виявлено порушення: у водія ТЗ ОСОБА_2 під час здійснення перевезень вантажів на момент проведення перевірки відсутня товарно-транспортна накладна або інший документ на вантаж, визначений Законодавством, індивідуально-контрольна книжка водія ОСОБА_3 обо копія графіка змінності водіїв (п. 6.3 Наказ МТЗУ № 340 від 07.06.2010р.). У тому числі порушення, відповідальність за яке передбачена вимогами статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» абзац третій частина 1 перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених ст. 48 цього Закону. Пояснення водія про причини порушень: З даним порушенням не згоден.»
12.07.2025 року позивачу направлено повідомлення про розгляд справи, яке призначено на 30.07.2025 року.
18.07.2025 року позивачем складені письмові пояснення, в яких він пояснив, що він є власником, який передав транспортний засіб (на підставі усних домовленостей) суб'єкту господарювання ТОВ «РЕЗЕРВ-ПРОДАКШН» і саме останній виступав автомобільним перевізником 26.06.2025, а тому і останній має нести відповідальність за порушення ЗУ «Про автомобільний транспорт», та додатково надав копію товарно-транспортної накладної №26/60-1 від 26.06.2025.
30.07.2025 року за результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт начальником відповідачем прийнято постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №007636 у відношенні ФОП ОСОБА_1 за допущене порушення, відповідальність за яке передбачена абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», та постановлено стягнути штраф у сумі 17000,00 грн.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, 06.08.2025 позивачем направлено скаргу до Державної служби України з безпеки на транспорті.
Листом №7044/3.2.1/15-25 від 13.08.2025 скаргу було залишено без задоволення, а постанову ОПІП №007636 від 30.07.2025 без змін. Основним аргументом Державної служби України з безпеки на транспорті було те, що позивач не підтвердив факт передачі транспортного засобу суб'єкту господарювання ТОВ «РЕЗЕРВ-ПРОДАКШН».
Не погодившись з постановою про застосування адміністративно-господарського штрафу, позивач звернувся до суду з позовом.
Вирішуючи заявлений спір по суті, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров'я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища визначає Закон України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 р. № 3353-XII (далі - Закон № 3353-ХІІ), відповідно частини першої статті 29 якого до участі у дорожньому русі допускаються транспортні засоби, конструкція і технічний стан яких відповідають вимогам діючих в Україні правил, нормативів і стандартів, що мають сертифікат на відповідність цим вимогам, укомплектовані у встановленому порядку, а у разі, якщо транспортний засіб згідно з цим Законом підлягає обов'язковому технічному контролю, пройшов такий контроль.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 № 2344-III (далі - Закон № 2344-III).
Цей Закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень.
Відповідно до частини 11 статті 6 Закону №2344-III, державний контроль автомобільних перевізників здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок.
За приписами частини 3 статті 6 Закону №2344-III, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері автомобільного транспорту, забезпечує: формування та реалізацію державної політики у сфері автомобільного транспорту; нормативно-правове регулювання; визначення пріоритетних напрямів розвитку автомобільного транспорту.
Пунктом 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №103 (далі - Положення №103), визначено, що Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.
Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 8 Положення №103).
Розпорядженням Кабінету Міністрів України №196-р від 03.03.2020 року «Про оптимізацію діяльності територіальних органів Державної служби з безпеки на транспорті» погоджено пропозицію Міністерства інфраструктури і Державної служби з безпеки на транспорті щодо утворення територіальних органів Державної служби з безпеки на транспорті як структурних підрозділів апарату Служби, реорганізувавши шляхом злиття відповідні територіальні органи зазначеної Служби.
Встановлено, що територіальні органи Державної служби з безпеки на транспорті, які реорганізуються, продовжують здійснювати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам, що утворюються.
На виконання цього розпорядження Державною службою України з безпеки на транспорті видано наказ №340 від 09.09.2020 року "Про упорядкування структури Укртрансбезпеки", а наказом Державної служби України з безпеки на транспорті №390 від 13.10.2020 року з 15 жовтня 2020 року введено в дію нову структуру Укртрансбезпеки та штатний розпис з урахуванням новоутворених міжрегіональних управлінь. Цим же наказом затверджено Положення про територіальні органи Державної служби України з безпеки на транспорті, яке визначає організаційно-правовий статус, основні завдання, функції, повноваження та організаційні засади діяльності територіальних органів Укртрансбезпеки, утворених відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України №196-р від 03.03.2020 року "Про оптимізацію діяльності територіальних органів Державної служби з безпеки на транспорті".
Цим Положенням передбачено, що територіальний орган є структурним підрозділом апарату Укртрансбезпеки і забезпечує виконання покладених на Укртрансбезпеку завдань на території Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а такий, що утворений як міжрегіональний територіальний орган, - на території декількох адміністративно-територіальних одиниць, на які поширюються його повноваження.
Отже, територіальним органам Укртрансбезпеки надано право здійснювати державний контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №103 (далі - Положення №103), Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.
Згідно з пунктом 8 Положення №103, Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, зокрема, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень вантажів автомобільним транспортом, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій і ліцензійних карток, виконанням суб'єктами господарювання ліцензійних умов, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами, визначено Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567 (далі - Порядок №1567), відповідно до пунктів 3, 4 якого органами державного контролю на автомобільному транспорті є Укртрансбезпека, її територіальні органи, які здійснюють контроль шляхом проведення планових, позапланових та рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Пунктом 15 Порядку №1567 встановлено вичерпний перелік підстав під час проведення рейдової перевірки, серед яких зазначено перевірка наявності визначених статтями 39 і 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону; виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.
Згідно з пунктом 21 Порядку №1567, у разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.
Відповідно до пункту 25 Порядку №1567, справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб'єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб'єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.
За наявності підстав керівник територіального органу Укртрансбезпеки або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5 (пункт 27 Порядку №1567).
Отже, з наведеного встановлено, що за порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, зокрема за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 Закону №2344-III, автомобільні перевізники-суб'єкти господарювання несуть фінансову відповідальність.
З огляду на доводи позивача, суду необхідно перевірити чи належить позивач до автомобільного перевізників в розумінні Закону №2344-III та чи порушено ним вимоги законодавства, про які зазначено у оскаржуваній постанові.
Так, у частині 1 статті 1 Закону №2344-III наведено наступні визначення:
- автомобільний перевізник фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами;
- автомобільний самозайнятий перевізник це фізична особа - суб'єкт господарювання, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів на таксі без застосування праці найманих водіїв.
- власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.
Відповідно до частини 1 статті 29 Закону №2344-III, автомобільним перевізником та автомобільним самозайнятим перевізником, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, є суб'єкти господарювання, які відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надають послуги за договором перевезення пасажирів транспортним засобом, що використовується ними на законних підставах.
Статтею 33 Закону №2344-III визначено, що автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.
Суд зауважує, що поняття власник транспортного засобу та автомобільний перевізник не є тотожними, оскільки автомобільним перевізником є фактичний користувач транспортного засобу, натомість власник транспортного засобу не завжди виступає автомобільним перевізником.
А тому, вирішальним при розгляді справи є встановлення факту чи є позивач у спірних правовідносинах автомобільним перевізником у розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт».
Суд погоджується із доводами відповідача про те, що автомобільний перевізник має використовувати транспортний засіб для перевезення вантажу на законних підставах. При цьому, зазначає, що автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33, 50 Закону № 2344-III), а не власник/користувач транспортного засобу.
Надання цієї послуги може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо, коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої абзацом шістнадцятим частини першої статті 60 Закону № 2344-III. Тому, автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися), як на тому акцентує позивач.
Суд зазначає, що на місці здійснення габаритно-вагового контролю водій повинен пред'явити ті документи, які від нього вимагаються (стаття 48 Закону № 2344-III).
При цьому, дійсно під час такого контролю можуть виникати ситуації, коли обсяг (перелік) наданих документів недостатній для встановлення всіх обставин, які мають значення для настання відповідальності. Але й адміністративно-господарський штраф (відповідно до статті 60 Закону № 2344-III) накладається не на місці габаритно-вагового контролю. Для цього призначається розгляд справи, під час якого посадова особа територіального органу Укртрансбезпеки має з'ясувати, зокрема, особу порушника, оскільки видається очевидним, що автомобільний перевізник не може встановлюватися на основі самих лише слів водія транспортного засобу, які зафіксовані в акті проведення перевірки [додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом].
Відповідно до статті 1 Закону України "Про автомобільний транспорт", товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного про,цесу (крім фізичних осіб, які здійснюють перевезення вантажу за рахунок власних коштів та для власних потреб) документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, який складається у паперовій та/або електронній формі та містить обов'язкові реквізити, передбачені цим Законом та правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом.
Судом з матеріалів справи встановлено, що власником транспортного засобу Renault номерний знак НОМЕР_1 - є ОСОБА_1 .
Згідно з товарно-транспортною накладною від 26.06.2025 №26/60-1, якою було оформлено перевезення вантажу, у якості автомобільного перевізника з використанням автомобіля Renault номерний знак НОМЕР_1 вказано ТОВ «РЕЗЕРВ-ПРОДАКШН» (код ЄРДПОУ 39668444, Київська область., м. Київ, вул. Хотівська, буд.8-А, офіс 2), в якості замовника - ТОВ «РЕЗЕРВ-ПРОДАКШН» (код ЄРДПОУ 39668444, Київська область., м. Київ, вул. Хотівська, буд.8-А, офіс 2), в якості вантажовідправника - ТОВ «РЕЗЕРВ-ПРОДАКШН» (код ЄРДПОУ 39668444, Київська область., м. Київ, вул. Хотівська, буд.8-А, офіс 2), вантажоодержувачем - ТОВ «РЕЗЕРВ-ПРОДАКШН» (код ЄРДПОУ 39668444, Київська область., м. Київ, вул. Хотівська, буд.8-А, офіс 2).
Отже, в товарно-транспортній накладній від 26.06.2025 №26/60-1, позивач взагалі не фігурує, ані як вантажовідправник, ані як вантажоотримувач, що окремо вказує на помилковість доводів відповідача щодо належності позивача до автомобільного перевізника у спірних правовідносинах.
Суд акцентує увагу, що жодних доказів, які б вказували, що позивач здійснював чи надавав послуги з перевезення вантажу, відповідачем не надано та матеріали справи не містять.
Таким чином, суд вважає, що матеріалами справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт щодо позивача жодним чином не підтверджено факт того, що позивач провадив діяльність з перевезення, тобто був автомобільним перевізником на транспортному засобі - автомобілі Renault номерний знак НОМЕР_3 станом на дату проведення перевірки, а отже, позивач не є суб'єктом відповідальності, передбаченої абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону №2344-III.
При цьому, як встановлено судом, позивач брав участь у розгляді справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, посадові особи, які розглядали цю справу, не звернули уваги на обставини, які мали б щонайменше дати підстави засумніватися у тому, що саме позивач є (чи може бути) автомобільним перевізником, який має нести відповідальність за перевезення вантажу без наявності обов'язкових документів, передбачених ст. 48 ЗУ «Про автомобільний транспорт». Автомобільного перевізника визначити можливо на основі документів, якими підтверджується укладення договору перевезення вантажу, що відповідно до ст.909 ЦК України, може бути оформлено у вигляді ТТН та ряду інших документів, проте, відповідач не зосередив увагу на ТТН, яка була долучена позивачем до справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт.
Суд не надає оцінки правомірності передання у власність/користування транспортного засобу позивачем ТОВ «РЕЗЕРВ-ПРОДАКШН» та законність такого користування, оскільки це не є предметом спору і спірна постанова прийнята з підстав не надання водієм індивідуальної контрольної книжки водія та належним чином оформленої ТТН, за що передбачена відповідальність автомобільних перевізників.
У даному контексті суд також вважає за необхідним навести правову позицію Верховного Суду, яка викладена в постановах від 06 липня 2023 року у справі № 560/514/22 та від 22 лютого 2023 року у справі №240/22448/20, згідно з якою: «…відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена абзацом шістнадцятим частини першої статті 60 Закону №2344-III, застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж. Колегія суддів погоджується з доводами касатора про те, що автомобільний перевізник має використовувати транспортний засіб для перевезення вантажу на законних підставах. Проте автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33, 50 Закону № 2344-III), а не власник/користувач транспортного засобу. Не без того, що надання цієї послуги може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої абзацом шістнадцятим частини першої статті 60 Закону № 2344-III. Тому автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися), як на тому акцентує касатор. На місці здійснення габаритно-вагового контролю водій повинен пред'явити ті документи, які від нього вимагаються (стаття 48 Закону № 2344-III). Колегія суддів не заперечує того, що під час такого контролю можуть виникати ситуації, коли обсяг (перелік) наданих документів недостатній для встановлення всіх обставин, які мають значення для настання відповідальності. Але й адміністративно-господарський штраф (відповідно до статті 60 Закону № 2344-III) накладається не на місці габаритно-вагового контролю. Для цього призначається розгляд справи, під час якого посадова особа територіального органу Укртрансбезпеки має з'ясувати, зокрема, особу порушника, адже видається очевидним, що автомобільний перевізник не може встановлюватися на основі самих лише слів водія транспортного засобу, які зафіксовані в акті проведення перевірки (додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом)...»
Також, Верховним Судом у постанові від 01.06.2023 року у справі №640/39442/21 досліджувалося питання суб'єкта відповідальності, передбаченої абз. 14 ч. 1 ст. 60 Закону № 2344-III "Про автомобільний транспорт" та наголошено, що автомобільний перевізник має використовувати транспортний засіб для перевезення вантажу на законних підставах. Проте автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33, 50 Закону № 2344-III), а не власник/користувач транспортного засобу. Не без того, що надання цієї послуги може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої абзацом 14 ч.1 ст. 60 Закону № 2344-III. Тому автомобільний перевізник у справах за позовами про оскарження штрафів за порушення законодавства про автомобільний транспорт на підставі Закону України № 2344-III «Про автомобільний транспорт» не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб, адже такі дані не завжди можуть збігатися. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 22.02.2023 року у справі №240/22448/20 та від 22.12.2021 року у справі №420/3371/21.
Відтак, під судового розгляду справи відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого в силу вимог частини другої статті 77 КАС України покладено обов'язок доказування правомірності свого рішення, не надано суду належних й достовірних доказів того, що позивач у спірних правовідносинах здійснював діяльність з перевезення вантажів як автомобільний перевізник.
В межах спірних правовідносин наявність у позивача статусу автомобільного перевізника не є доведеною, як наслідок, підстави для притягнення позивача до відповідальності, передбаченої абзацом 3 частини першої статті 60 Закону № 2344-ІІІ, відсутні.
З урахуванням вищенаведених обставин, враховуючи, що відповідачем не надано доказів того, що саме позивач здійснював перевезення вантажу (полуниці) транспортним засобом Renault номерний знак НОМЕР_1 та інших доказів на підтвердження наявності порушення позивачем вимог Закону України «Про автомобільний транспорт», суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.
Відповідно до підпункту 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта.
Відповідно до ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем не доведено суду належними та допустимими засобами доказування, що спірна постанова є правомірною, тому, позов слід задовольнити.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову №ПШ №007636 від 30.07.2025 про накладення адміністративно-господарського штрафу на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 .
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.В. Кальник