Провадження № 11-кп/821/273/25 Справа № 711/4392/24 Категорія: ч. 2 ст. 309 КК України Головуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2
18 листопада 2025 року м. Черкаси
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Черкаського
апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря ОСОБА_5 ,
за участі:
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження №12024255330000650 за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Придніпровського районного суду м.Черкаси від 11 листопада 2024 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Черкаси, українця, громадянина України, фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого 21.03.2024 Придніпровським районним судом м.Черкаси за ч.1 ст.309 КК України до 1 року обмеження волі, на підставі ст. 75 Кримінального кодексу України (далі - КК) звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік,
засуджено за ч.2 ст.309 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік.
У відповідності зі ст.71 КК за сукупністю вироків, шляхом часткового складання призначених покарань, до покарання, призначеного за цим вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Придніпровського районного суду м.Черкаси від 21.03.2024, виходячи із співвідношення - одному дню позбавлення волі відповідають два дні обмеження волі та остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 1 місяць.
Вирішено запобіжний захід, стосовно ОСОБА_7 до набрання вироком законної сили не обирати. Початок строку відбування покарання обчислено з моменту набуття вироком законної сили.
Стягнуто з ОСОБА_7 процесуальні витрати на залучення експерта 1 514 гривень 80 копійок в дохід держави. Вирішена доля речових доказів відповідно до ст.100 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Встановлені судом першої інстанції обставини.
Вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим за те, що він, будучи особою, яка засуджена вироком Придніпровського районного суду м. Черкаси від 21.03.2024 за кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 309 КК, маючи умисел на незаконне придбання та зберігання психотропної речовини «амфетамін», 06.05.2024, у невстановлений період часу та місці, умисно придбав без мети збуту для власного вживання у невстановлений спосіб психотропну речовину «амфетамін», яку поклав до кишені своїх штанів та з моменту придбання незаконно зберігав її при собі до 18:50 год. 06.05.2024.
У подальшому, ОСОБА_7 , незаконно зберігав без мети збуту, раніше придбану ним психотропну речовину «амфетамін», яку він незаконно зберігав при собі для власного вживання без мети збуту, та 06.05.2024, 18 год. 50 хв., коли останній перебував на вулиці Героїв Дніпра, 19, м.Черкаси, його було затримано працівниками поліції в порядку ст.298-2 КПК і проведено особистий обшук, в ході якого із правої кишені штанів він добровільно видав один прозорий полімерний пакет із психотропною речовиною, обіг якої обмежено - амфетамін, масою в перерахунку на амфетамін-основу, 0,581 г, що відповідно до таблиці невеликих, великих та особливо великих розмірів, психотропних речовин, що знаходяться у незаконному обігу, затверджених наказом МОЗ України №188 від 01.08.2000, є невеликим розміром.
Вимоги апеляційної скарги, узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 просить скасувати вирок в наслідок його суворості, незаконності та необґрунтованості та ухвалити новий вирок, яким призначити йому умовний строк відбування покарання.
Апеляційні вимоги обґрунтував тим, що судом першої інстанції було порушено його право на кваліфікований захист, а саме, справу щодо нього розглянуто за відсутності захисника, коли участь того є обов'язковою. Зазначає, що в судовому засіданні він не усвідомлював своїх дій, оскільки перебував в тяжкому фізичному і моральному стані, тому що має відхилення за здоров'ям і не усвідомлював наслідки подій (судового засідання). стверджує, що суд першої інстанції не звернув уваги на ці обставини.
Позиції учасників судового провадження.
Після докладу суддею-доповідачем змісту вироку, доводів апеляційної скарги, були заслухані:
- обвинувачений та його захисник, які підтримали вимоги апеляційної скарги, пославшись на доводи, що в ній викладені;
-прокурор, яка заперечила проти задоволення апеляційної скарги, просила залишити без змін вирок суду першої інстанції, вважаючи його законним.
Мотиви суду.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи обвинуваченого його захисника, прокурора, вивчивши матеріали провадження та дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів приходить до таких висновків.
Відповідно до ст. 404 КПК вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.
Приписи ст. 370 КПК встановлюють, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і мотивованим.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 94 КПК суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення; жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Вказані вимоги закону при ухваленні оскаржуваного вироку судом першої інстанції дотриманні.
Розглядаючи кримінальне провадження №12024255330000650 відносно ОСОБА_7 за ч.2 ст.309 КК, судом першої інстанції у відповідності до вимог ч.3 ст.349 КК було встановлено фактичні обставини кримінального провадження, які ОСОБА_7 не заперечувались.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, зокрема, звукозапису, журналу судового засідання, а також вироку суду від 11.11.2024, встановлено, що обвинувачений ОСОБА_7 повністю визнав свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.309 КК, щиро розкаявся, підтвердивши обставини, а саме: час, місце та спосіб вчинення ним інкримінованого йому органом досудового розслідування кримінального правопорушення, викладених в обвинувальному акті, які відповідають дійсності і він їх у повному обсязі підтверджує. Пояснив, що він відмовляється давати показання по справи, згідно зі ст. 63 Конституції України та погодився на розгляд кримінального провадження щодо нього в порядку ч.3 ст.349 КПК.
Суд першої інстанції з'ясував правильність розуміння ОСОБА_7 фактичних обставин справи та переконався у добровільності позиції обвинуваченого з приводу недоцільності дослідження доказів на їх підтвердження.
Також суд роз'яснив обвинуваченому ОСОБА_7 особливий порядок оскарження вироку суду, постановленого за результатами судового розгляду, проведеного на підставі ч.3 ст.349 КПК, та положення закону щодо неможливості апеляційного оскарження вироку в такому випадку.
На думку колегії суддів, процедура розгляду кримінального провадження в порядку ч.3 ст.349 КПК судом першої інстанції дотримана.
Щодо доводів апеляційної скарги обвинуваченого про порушення його права на захист, у зв'язку із розглядом кримінального провадження судом першої інстанції за відсутності захисника. Вказані твердження є безпідставними, адже апеляційний суд не вбачає з боку суду першої інстанції істотних порушень кримінально процесуального закону.
Нормами ст. 412 КПК передбачено, що вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню, якщо судове провадження здійснено за відсутності захисника, якщо його участь є обов'язковою.
Відповідно до ст. 52 КПК, участь захисника є обов'язковою у кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів. У цьому випадку участь захисника забезпечується з моменту набуття особою статусу підозрюваного.
В інших випадках обов'язкова участь захисника забезпечується у кримінальному провадженні: щодо осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення у віці до 18 років, - з моменту встановлення факту неповноліття або виникнення будь-яких сумнівів у тому, що особа є повнолітньою; щодо осіб, стосовно яких передбачається застосування примусових заходів виховного характеру, - з моменту встановлення факту неповноліття або виникнення будь-яких сумнівів у тому, що особа є повнолітньою; щодо осіб, які внаслідок психічних чи фізичних вад (німі, глухі, сліпі тощо) не здатні повною мірою реалізувати свої права, - з моменту встановлення цих вад; щодо осіб, які не володіють мовою, якою ведеться кримінальне провадження, - з моменту встановлення цього факту; щодо осіб, стосовно яких передбачається застосування примусових заходів медичного характеру або вирішується питання про їх застосування, - з моменту встановлення факту наявності в особи психічного захворювання або інших відомостей, які викликають сумнів щодо її осудності; щодо реабілітації померлої особи - з моменту виникнення права на реабілітацію померлої особи; щодо осіб, стосовно яких здійснюється спеціальне досудове розслідування або спеціальне судове провадження, - з моменту прийняття відповідного процесуального рішення; у разі укладення угоди між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості - з моменту ініціювання укладення такої угоди.
Як вбачається із матеріалів кримінального провадження, як в ході проведення підготовчого судового засідання, так і під час здійснення судового провадження, судом першої інстанції було роз'яснено ОСОБА_7 його процесуальні права та обов'язки, в тому числі судом було роз'яснено право обвинуваченого мати захисника як платного, так і безоплатного, наданого державою у разі відсутності у нього коштів для залучення захисника самостійно. Обвинуваченому судом першої інстанції було роз'яснено його процесуальні права та обов'язки, було вручено пам'ятку про права та обов'язки. Після чого обвинувачений зазначив, що немає потреби у залученні захисника у даному кримінальному провадженні. Жодних клопотань в ході судового провадження про необхідність призначення захисника або про відкладення судового розгляду кримінального провадження з метою надання часу на пошук захисника від обвинуваченого ОСОБА_7 до суду першої інстанції не надходило. Разом з тим, оскільки в даному кримінальному провадженні ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.309 КК, яке відповідно до ст.12 КК класифікується, як нетяжкий злочин, то у відповідності до ст.52 КПК участь захисника в цьому кримінальному провадженні не є обов'язковою, і його залучення відбувається лише у випадку, якщо обвинувачений вияве таке бажання та звернеться з клопотання до суду про залучення захисника, чого обвинуваченим ОСОБА_7 зроблено не було.
Інших підстав, за яких участь захисника у кримінальному провадженні є обов'язковою, зокрема, внаслідок психічних чи фізичних вад ОСОБА_7 , внаслідок чого той не здатний повною мірою реалізувати свої права не встановлено.
Заразом, колегія суддів зауважує, що апеляційний розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_7 проведено за участі захисника, оскільки обвинуваченим було подане відповідне клопотання до апеляційного суду.
Апеляційні доводи обвинуваченого ОСОБА_7 щодо суворості призначеного покарання, неврахування судом його стану здоров'я, що призвело до не усвідомлення його дій, колегія суддів є непереконливими.
Відповідно до ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Згідно з вимогами ст. 65 КК, суд призначає покарання у межах, встановлених у санкції статті, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення.
Виходячи з положень статті 50 КК України, рішення суду про призначення покарання, повинно досягати мети виправлення та запобігання вчинення нових злочинів як обвинуваченим, так й іншими особами.
Призначаючи ОСОБА_7 покарання, суд першої інстанції повністю дотримався вимог закону України про кримінальну відповідальність щодо призначення покарання.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, при призначенні ОСОБА_7 покарання, суд врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК класифікується як нетяжкий злочин, дані про особу обвинуваченого, який раніше судимий, до адміністративної відповідальності не притягувався, офіційно не працевлаштований, на утриманні малолітніх, неповнолітніх дітей немає, не є особою з інвалідністю, не перебуває на обліку у лікарів - нарколога та психіатра, вину визнав, щиро розкаявся, висловивши щирий жаль з приводу свого вчинку та осудив свою поведінку, а також обставини, які пом'якшують покарання, - щире каяття та відсутність обставин, які обтяжують покарання.
Таким чином, суд першої інстанції, врахувавши ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного, обставину, яка пом'якшує покарання, дійшов обґрунтованого висновку про призначення обвинуваченому ОСОБА_7 покарання у межах, встановленого у санкції ч.2 ст.309 КК та на підставі ч. 1 ст. 71 КК за сукупністю вироків, шляхом часткового складання призначених покарань, до покарання, призначеного за оскаржуваним вироком частково приєднав невідбуту частину покарання за вироком Придніпровського районного суду м.Черкаси від 21.03.2024, застосовуючи правило ст.72 КК, перевівши менш суворий вид покарання (2 місяці обмеження волі) в більш суворий (1 місяць позбавлення волі), виходячи із співвідношення - одному дню позбавлення волі відповідають два дні обмеження волі та остаточно призначив ОСОБА_7 покарання у виді 1 року 1 місяця позбавлення волі. Саме таке покарання є необхідним для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Колегія суддів зауважує, що суд першої інстанції при призначенні покарання правильно врахував правову позицію, викладену у п. 10 абз. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», відповідно до якої, виходячи з положень частини 2 статті 75 КК, а також змісту частини 3 статті 78 КК, у разі вчинення особою під час іспитового строку нового злочину, суди мають розцінювати це як порушення умов застосування статті 75 КК про звільнення від відбування покарання з випробуванням і призначати покарання за сукупністю вироків на підставі ст. 71 КК. У таких випадках повторне звільнення від відбування покарання є неприпустимим, а тому відсутні підстави для призначення обвинуваченому покарання із застосуванням ст. 75 КК - зі звільненням від відбування покарання з випробуванням, з чим погоджується колегія суддів, та що в свою чергу робить доводи апелянта про можливість призначення йому покарання з випробуванням - безпідставними.
За таких обставин, колегія суддів прийшла до висновку, що вирок Придніпровського районного суду м.Черкаси від 11.11.2024, є законним і обґрунтованим, ухвалений із дотриманням вимог кримінального процесуального закону та закону України про кримінальну відповідальність, а доводи апеляційної скарги обвинуваченого безпідставними та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення, вирок Придніпровського районного суду м.Черкаси від 11 листопада 2024 року щодо ОСОБА_7 - без змін.
Ухвала апеляційного суду може бути оскаржена учасниками судового процесу до Верховного Суду, шляхом подачі касаційних скарг безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення ухвали судом апеляційної інстанції.
Головуючий ОСОБА_2
Судді: ОСОБА_4
ОСОБА_3