Справа № 761/35761/25
Провадження № 2/761/10067/2025
24 листопада 2025 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді - Фролової І.В.,
секретаря судового засідання - Коломійця А.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів,-
ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь 105 455, 32 грн. витрат на оплату комунальних послуг та судові витрати.
Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що під час перебування у зареєстрованому шлюбі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 набуто квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання ОСОБА_2 є квартира АДРЕСА_2 . В жовтні 2020 року рішенням Шевченківського районного суду м. Києва шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано. Протягом жовтня 2020 року по квітень 2025 року ОСОБА_1 було сплачено 210 910, 63 грн. за комунальні послуги. ОСОБА_2 не несе витрати щодо утримання спільного майна, у зв?язку із чим ОСОБА_1 вважає, що понесені ним витрати підлягають відшкодуванню ОСОБА_2 .
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 01 вересня 2025 року відкрито провадження по справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
13 листопада 2025 року через підсистему "Електронний суд" надійшов відзив на позивну заяву, відповідно до змісту якого представник Відповідача зазначає, що оскільки ОСОБА_2 в квартирі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 не проживає з серпня 2020 року, то в неї відсутній обов?язок зі сплати житлово-комунальних послуг. Зазначає, що оскільки право власності за ОСОБА_2 не зареєстроване, вона не несе тягар утримання майна та не зобов?язана оплачувати вартість послуг, якими не користувалась. Також вважає, що будь-які послуги, яким користувався виключно ОСОБА_1 та/або особи, що проживають з ним, не спрямовані на утримання квартири.
Позивач у судове засідання не з'явився. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Подав заяву про розгляд справи без його участі.
Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував.
Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч. 1 ст. 223 ЦПК України).
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору суд по суті встановив.
За змістом ч.ч.1, 2, 3,4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч.ч. 1, 5-6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).
Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Способи захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.
Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом, 22 серпня 2013 року між Публічним акціонерним товариством "Корпоративний венчурний інвестиційний фонд "ТЕМП" версифікованого виду закритого типу" та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу квартири.
Згідно з пунктом 1.1. договору від 22 серпня 2013 року відповідно до умов цього Договору Продавець продає та передає, а Покупець, перебуваючи у зареєстрованому шлюбі, купує та приймає у власність квартиру АДРЕСА_2 .
Також відповідно до пункту 1.6. договору від 22 серпня 2013 року Покупець стверджує, що він отримав згоду дружини, ОСОБА_2 , яка оформлена заявою, справжність підпису на якій засвідчено 01 серпня 2013 року Скульською Т.А., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим №172.
Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за №8328421 від 22 серпня 2013 року трикімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності.
02 вересня 2013 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "КОВАЛЬСЬКА-ЖИТЛОСЕРВІС" укладено договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій №101212-1.
Відповідно до пункту 1 договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій №101212-1 предметом цього договору є забезпечення виконавцем надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (далі - послуги) у житловому будинку АДРЕСА_3 , де знаходиться квартира №212 , а споживачем - забезпечення своєчасної оплати таких послуг за встановленим тарифом у строк та на умовах, що передбачені цим договором.
02 вересня 2013 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "КОВАЛЬСЬКА-ЖИТЛОСЕРВІС" укладено договір про надання послуг №101212-2.
Згідно з пунктом 1.1. договору про надання послуг №101212-2 предметом цього договору є забезпечення надання послуг з утримання служби адміністраторів; забезпечення силами сторонніх організацій шляхом укладення відповідного договору, контрольно-пропускного режиму на прибудинкову територію за адресою: АДРЕСА_3 , де знаходиться квартира №212 , загальною площею 98, 9 кв.м., а споживачем - своєчасної оплати цих послуг у строки та на умовах, передбачених договором.
02 вересня 2013 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "КОВАЛЬСЬКА-ЖИТЛОСЕРВІС" укладено договір про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення №101212-3.
Згідно з пунктом 1.1. договору про надання послуг №101212-3 виконавець зобов?язується своєчасно надавати споживачеві відповідної якості послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, а споживач зобов?язується своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, що встановлені договором.
06 жовтня 2020 року рішенням Шевченківського районного суду міста Києва у справі №761/23239/20 шлюб, укладений 05 вересня 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований у Відділі реєстрації актів цивільного стану Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області, актовий запис №441, розірвано.
З серпня 2020 року ОСОБА_2 проживала за адресою: АДРЕСА_5 . Підтвердженням проживання ОСОБА_2 за вказаною адресою є декларація №0001-44ХН-0АА0 про вибір лякаря, який надає первинну медичну допомогу, в якій Відповідачка вказала адресою фактичного місця проживання або перебування АДРЕСА_5 .
У період з квітня 2022 року по липень 2023 року ОСОБА_2 проживала з сином - ОСОБА_3 ?овичем на територіі? Сполученого Королівства Великої Британії і Північної Ірландії. У червні 2022 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 отримали дозволи на проживання на територіі? Сполученого Королівства.
12 серпня 2023 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено договір найму (оренди) нерухомого майна, відповідно до умов якого ОСОБА_2 тимчасово передається в найм (оренду) на оплатній основі житлове приміщення у вигляді 3-кімнатної квартири, загальною площею 91, 7 кв.м., поверх 24/25, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_6 .
За період з 2020 року по 2025 рік ОСОБА_1 було сплачено 210 910, 63 грн. за надані житлово-комунальні послуги.
ОСОБА_1 вважає, що ОСОБА_2 має відшкодувати йому витрати на оплату таких послуг.
Щодо позовних вимог, судом встановлено наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Згідно з ч. 1 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Під час перебування у зареєстрованому у встановленому законодавством порядку шлюбі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу набули у власність квартиру.
Згідно з ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 332 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
ОСОБА_2 зазначає, що обов'язок оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами, покладено на індивідуального споживача відповідно до пункту 5 частини 2 статті 7 Закону Украі?ни "Про житлово-комунальні послуги". Вважає, що не є споживачем послуг, про які зазначає ОСОБА_1 , оскільки не мала доступу до зазначеної квартири.
Суд зауважує, що матеріали справи не містять належних доказів, які б підтверджували той факт, що ОСОБА_2 не мала доступу до квартири за адресою: АДРЕСА_3 , де знаходиться квартира №212 .
Суд враховує, що ОСОБА_2 не проживала за адресою: АДРЕСА_1 з серпня 2020 року, однак зазначає наступне.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Таким чином, обов?язок оплати спожитих послуг покладається на усіх співвласників майна, які відповідно до Закону України "Про житлово-комунальні послуги" мають статус індивідуального споживача.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як співвласники квартири за адресою: АДРЕСА_1 є індивідуальними споживачами житлово-комунальних послуг.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
ОСОБА_1 здійснював оплату житлово-комунальних послуг за період з 2020 року по 2025 рік.
Згідно з ч. 1 ст. 544 ЦК України боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.
Зважаючи на викладене, а також презумпцію рівності часток подружжя у праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 має право на зворотню вимогу до ОСОБА_2 щодо стягнення однієї другої від вартості сплачених ним житлово-комунальних послуг.
Окремо суд зауважує, що як споживач житлово-комунальних послуг відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" індивідуальний споживач має право на зменшення у встановленому законодавством порядку розміру плати за житлово-комунальні послуги у разі їх ненадання, надання не в повному обсязі або зниження їхньої якості.
Однак, з матеріалів справи та пояснень учасників справи, висловлених в судових засіданнях, суду не відомо про ненадання чи надання житлово-комунальних послуг не в повному обсязі або зниження їх якості. Також не вбачається, що надані житлово-комунальні послуги не використовувались ОСОБА_1 , що підтверджується квитанціями від 27.10.2020 року, квитанціями від 25.11.2020 року, квитанціями від 14.12.2020 року, квитанціями від 18.01.2021 року, квитанціями від 16.02.2021 року, квитанціями від 16.03.2021 року, квитанціями від 13.04.2021 року, квитанціями від 18.05.2021 року, квитанціями від 19.05.2021 року, квитанціями від 14.06.2021 року, квитанціями від 14.07.2021 року, квитанцією від 16.07.2021 року, квитанціями від 12.08.2021 року, квитанціями від 18.08.2021 року, квитанціями від 13.09.2021 року, квитанціями від 17.09.2021 року, квитанціями від 10.10.2021 року, квитанціями від 14.11.2021 року, квитанціями від 16.11.2021 року, квитанціями від 10.12.2021 року, квитанціями від 14.01.2022 року, квитанціями від 14.01.2022 року, квитанціями від 15.02.2022 року, квитанціями від 18.02.2022 року, квитанціями від 16.03.2022 року, квитанцією від 08.04.2022 року, квитанцією від 11.04.2022 року, квитанцією від 13.04.2022 року, квитанціями від 10.05.2022 року, квитанцією від 23.05.2022 року, квитанціями від 14.06.2022 року, квитанцією від 19.06.2022 року, квитанціями від 11.07.2022 року, квитанцією від 28.07.2022 року, квитанціями від 15.08.2022 року, квитанцією від 24.08.2022 року, квитанціями від 11.09.2022 року, квитанціями від 10.10.2022 року, квитанцією від 20.10.2022 року, квитанцією від 10.11.2022 року, квитанціями від 12.11.2022 року, квитанціями від 12.12.2022 року, квитанцією від 21.12.2022 року, квитанціями від 13.01.2023 року, квитанцією від 17.01.2023 року, квитанціями від 11.02.2023 року, квитанціями від 15.03.2023 року, квитанціями від 14.04..2023 року, квитанціями від 14.05.2023 року, квитанціями від 14.06.2023 року, квитанціями від 14.07.2023 року, квитанціями від 18.08.2023 року, квитанціями від 18.09.2023 року, квитанціями від 15.10.2023 року, квитанціями від 13.11.2023 року, квитанцією від 20.11.2023 року, квитанціями від 15.12.2023 року, квитанцією від 29.12.2023 року, квитанціями від 11.01.2024 року, квитанціями від 28.02.2024 року, квитанціями від 25.03.2024 року, квитанціями від 14.04.2024 року, квитанціями від 25.05.2024 року, квитанціями від 21.06.2024 року, квитанціями від 08.07.2024 року, квитанціями від 25.07.2024 року, квитанціями від 13.08.2024 року, квитанціями від 15.09.2024 року, квитанціями від 18.10.2024 року, квитанціями від 25.11.2024 року, квитанціями від 13.12.2024 року, квитанціями від 16.01.2025 року, квитанціями від 18.02.2025 року.
З матеріалів справи суд не вбачає за можливе встановити, що житлово-комунальні послуги не надавались, надавались не в повному обсязі або що якість таких послуг була знижена.
Сам факт не проживання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 з серпня 2020 року є її правом яке вона вільно реалізує на свій розсуд, не звільняє її від обов'язку нести витрати на оплату вищевказаних послуг, враховуючи той факт, що відсутність доступу до квартири, що перебувала у спільній сумісній власності, не підтверджено матеріалами справи.
Таким чином, суд доходить до висновку, що наявні підстави для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 понесених ним витрат на оплату житлово-комунальних послуг.
Щодо права власності Відповідача на квартиру суд зазначає наступне.
Згідно з частинами 1 та 3 статті 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно частинами 1 та 4 статті 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Відповідно до частини 1 статті 182 Цивільного кодексу Украі?ни право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, і?х виникнення, перехід і припинення підлягають державніи? реєстраціі?.
Внаслідок придбання квартири за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 набули на неї право спільної сумісної власності, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за №8328421 від 22 серпня 2013 року.
Згідно із ст. 370 ЦК України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.
17 вересня 2025 року рішенням Шевченківського раи?онного суду міста Києва у справі №761/7395/25 визнано за ОСОБА_2 ?вною право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 .
У зв?язку із виділом частки у праві власності на квартиру, ОСОБА_2 зазначає, що оскільки право власності на маи?но буде зареєстроване лише в листопаді 2025 року, то вона не може нести тягар утримання маи?на до зазначеного періоду.
Однак суд зауважує, що квартира АДРЕСА_2 була набута ОСОБА_2 та ОСОБА_5 під час перебування у зареєстрованому шлюбі, а тому кожен з подружжя вважається співвласником зазначеного нерухомого майна з моменту реєстрації права власності у встановленому чинним законодавством порядку.
Згідно з пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Статтею 360 ЦК України передбачено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Тлумачення наведених норм права дає підстави зробити висновок, що кожен співвласник зобов'язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Інші доводи сторін, які наведені у позові, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.
Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
З огляду на вищевикладене, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Щодо судових витрат суд дійшов наступних висновків.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.1 ст. 141 ЦПК України).
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.2 ст. 141 ЦПК України).
Оскільки позовні вимоги задоволені у повному обсязі, суд відповідно до ст.88 ЦПК України стягує з відповідача на користь позивача документально підтверджені судові витрати пропорційно розміру задоволених вимог.
Приймаючи до уваги предмет даного спору, наслідки його розгляду судом, суд вважає за необхідне застосувати положення ст. 141 ЦПК України й судові витрати у сумі 1 211, 20 грн. стягнути з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 352 ЦПК України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів- задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з ОСОБА_2 и користь ОСОБА_1 105 455, 32 грн. витрат на оплату комунальних послуг.
Стягнути з ОСОБА_2 и користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1 211, 20 грн.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до або через Шевченківський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Реквізити учасників справи:
ОСОБА_1 , адреса місця проживання - АДРЕСА_7 , РНОКПП НОМЕР_1 ,
ОСОБА_2 , адреса місця проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Повний текст рішення виготовлений 24 листопада 2025 року.
Суддя: