Справа № 761/3425/18
Провадження №1-кп/761/281/2025
24 листопада 2025 року м. Київ
Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченої ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
провівши у відкритому судовому засіданні в залі суду судовий розгляд кримінального провадження № 42017100000000828 від 01.07.2017 за обвинуваченням
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки міста Бобровиця Чернігівської області, українки, громадянки України, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимої,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 368 КК України, -
Згідно з пред'явленим обвинуваченням, відповідно до наказу державної установи «Київський слідчий ізолятор» № 40/ос-17 від 23.07.2017 ОСОБА_4 призначено на посаду лікаря-терапевта медичної частини Державної установи «Київський слідчий ізолятор».
Крім цього, відповідно до наказу державної установи «Київський слідчий ізолятор» № 31/ос/ВП-17 від 23.07.2017 на ОСОБА_4 покладено виконання обов'язків начальника медичної частини Державної установи «Київський слідчий ізолятор».
Відповідно до посадової інструкції лікаря-терапевта медичної частини ОСОБА_4 :
- здійснює необхідний догляд за хворими на основі принципів лікувально охоронного режиму і дотримання правил медичної деонтології, а також контролює виконання хворими установленого лікарняного режиму;
- складає і виконує обґрунтований план обстеження і лікування хворих, складних випадків, де потребується певний клінічний досвід і теоретичні знання, план обстеження і лікування хворого розробляється під керівництвом начальника медичної частини;
- приймає та оглядає хворих, які прибули у стаціонарне відділення під час історії хвороб;
- у необхідних випадках залучати додаткових спеціалістів для проведення лікувально-діагностичних заходів.
Також, ОСОБА_4 має спеціальне звання капітана внутрішньої служби.
Так, у невстановлені досудовим слідством час, місці та обставинах у ОСОБА_4 виник умисел, спрямований на вимагання та отримання неправомірної вигоди від фізичних осіб, яким обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у Державній установі «Київський слідчий ізолятор» та які відповідно до встановленого діагнозу мають утримуватись у медичній частині установи, за поміщення або продовження строку перебування останніх у медичній частині установи, а так само за не переведення таких осіб до приміщень загального режиму утримання під вартою.
З метою реалізації свого злочинного умислу, у червні 2017 року ОСОБА_4 , перебуваючи на території ДУ «Київський слідчий ізолятор» за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 13, висунула ОСОБА_6 , який відповідно до ухвали суду утримується під вартою у ДУ «Київський слідчий ізолятор», з встановленим діагнозом «цироз печінки», відповідно до якого останній повинен утримуватись в медичній частині установи, вимогу систематично надавати їй неправомірну вигоду у сумі 1 500 гривень за кожні два тижні перебування останнього у медичній частині ДУ «Київський слідчий ізолятор» та не переведення його до приміщень загального режиму утримання осіб під вартою.
Відповідно до висунутої вимоги, з метою конспірації та у зв'язку з особливостями режиму тримання осіб у ДУ «Київський слідчий ізолятор», неправомірна вигода мала передаватись ОСОБА_4 третіми особами.
З метою подальшого перебування у медичній частині ДУ «Київський слідчий ізолятор» та на виконання вказівок ОСОБА_4 . ОСОБА_6 зв'язався засобами телефонного зв'язку з ОСОБА_7 та повідомив останньому про незаконні вимоги ОСОБА_4 .
На виконання висунутої ОСОБА_4 вимоги та наданих нею вказівок ОСОБА_7 зв'язався з останньою засобами телефонного зв'язку та в ході вони домовились про зустріч 18.07.2017.
У подальшому 18.07.2017 ОСОБА_7 , на виконання вимоги ОСОБА_4 , зустрівся з останньою біля кафе «Львівські пляцки» по вулиці Саксаганського в місті Києві.
В ході зустрічі ОСОБА_7 , відповідно до висунутої ОСОБА_4 вимоги, передав останній грошові кошти у сумі 1 700 гривень, у тому числі 1 500 гривень у якості неправомірної вигоди за перебування ОСОБА_6 у медичній частині ДУ «Київський слідчий ізолятор» та не переведення його до приміщень загального режиму утримання осіб під вартою.
Крім цього, на виконання висунутої ОСОБА_4 вимоги та наданих нею зв'язку, в ході бесіди ОСОБА_4 та ОСОБА_7 домовились про зустріч 09.08.2017.
У подальшому, 09.08.2017 ОСОБА_7 , на виконання вимоги ОСОБА_4 , зустрівся з останньою біля зупинки громадського транспорту на бульварі Лепсе в місті Києві.
В ході зустрічі ОСОБА_7 , відповідно до висунутої ОСОБА_4 вимоги, передав останній грошові кошти у сумі 2 500 гривень у якості неправомірної вигоди за перебування ОСОБА_6 у медичній частині ДУ «Київський слідчий ізолятор» та не переведення його до приміщень загального режиму утримання осіб під вартою.
Крім цього, з метою конспірації своєї протиправної діяльності щодо систематичного отримання неправомірної вигоди, ОСОБА_4 висунула ОСОБА_6 вимогу щодо подальшої передачі їй грошових коштів - неправомірної вигоди шляхом перерахування на картковий рахунок НОМЕР_1 .
На виконання вказівок та вимоги ОСОБА_4 . 31.08.2017 ОСОБА_7 шляхом перерахування на картковий рахунок НОМЕР_1 надав ОСОБА_4 неправомірну вигоду у сумі 5 000 гривень за перебування ОСОБА_6 у медичній частині ДУ «Київський слідчий ізолятор» та не переведення його до приміщень загального режиму утримання осіб під вартою.
Таким чином, за версією обвинувачення, ОСОБА_4 своїми умисними діями, які виразилися у вимаганні та одержанні службовою особою неправомірної вигоди за вчинення нею в інтересах третьої особи дій з використанням наданого їй службового становища, вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 368 КК України.
У судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_4 свою вину у скоєнні кримінального правопорушення не визнала.
Суду надала покази, зазначивши, що з ОСОБА_6 спілкувалася лише один раз в липні 2017 року під час виконання обов'язків начальника медичної частини Київського СІЗО. Він попросив її забрати медичні документи, які йому принесуть до СІЗО. В один із днів, коли була обумовлена зустріч для отримання вказаних документів, вона вийшла з СІЗО, але ніхто до неї не підійшов, після цього вона пішла додому. Однак їй зателефонував чоловік на ім'я ОСОБА_8 ( ОСОБА_8 ) та попросив підійти до кафе. Там він їй документи не передавав, але вона бачила на столі в кафе розкладені грошові купюри. Вона нічого не брала і пішла. В інший день (можливо 09.08.2017), коли вона вийшла з трамваю, повертаючись додому, до неї підбіг вказаний ОСОБА_8 , взяв сумку з рук, намагаючись допомогти, і в ході бесіди, він просив передати гроші ОСОБА_6 та кинув гроші в сумку, однак на її прохання забрав їх. Ні від кого вона гроші не вимагала, неправомірної вигоди не отримувала, номер банківської карти не надавала. На подальше перебування ОСОБА_6 у медичній частині ніяк впливати не могла, так як не була його лікарем, крім того, його неодноразово працівники медчастини намагалися виписати, однак це не погоджувалося з оперативною частиною СІЗО, а без їх погодження виписка неможлива. Взагалі, зустрічі із ОСОБА_7 уникала, що підтверджується матеріалами провадження.
ОСОБА_4 просила суд постановити виправдувальний вирок.
В обґрунтування винуватості ОСОБА_4 в інкримінованому їй кримінальному правопорушенні, сторона обвинувачення посилається на наступні докази, які були безпосередньо досліджені у судовому засіданні, а саме:
- заява ОСОБА_7 від 29.06.2017, в якій він повідомляє заступника начальника Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області про намір співробітника Київського СІЗО ОСОБА_4 отримати незаконну грошову винагороду у сумі 5000,00 грн за внесення недостовірних відомостей до журналу обліку стосовно ОСОБА_6 , для тримання останнього в медичній частині Київського СІЗО. Крім цього, повідомив, що ОСОБА_4 планує пронести на територію Київського СІЗО заборонені речі (т. 1 а.с. 54);
- протокол прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 03.07.2017, згідно якого від ОСОБА_6 прийнято усну заяву про кримінальне правопорушення, а саме, що в червні 2017 року до нього звернулася співробітниця Київського СІЗО ОСОБА_10 , яка працює в медчастині СІЗО та висунула вимогу, що якщо він хоче продовжити перебувати на лікуванні, він має передати їй грошові кошти у сумі 1 500 грн за кожні два тижні перебування у медчастині (т. 1 а.с. 56-58);
- письмова згода ОСОБА_6 на залучення до конфіденційного співробітництва для проведення негласних слідчих (розшукових) дій (т. 1 а.с. 59-60);
- постанова про залучення ОСОБА_7 до конфіденційного співробітництва для проведення негласних слідчих (розшукових) дій (т. 1 а.с. 61);
- письмова згода ОСОБА_7 на залучення до конфіденційного співробітництва для проведення негласних слідчих (розшукових) дій (т. 1 а.с. 62-63);
- протокол затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 31.08.2017, згідно якого прокурор відділу прокуратури міста Києва на підставі ч. 3 ст. 208 КПК України 31.08.2017 о 17 год. 43 хв. затримав ОСОБА_4 , здійснив обшук та вилучив у неї мобільний телефон «Samsung»(т. 1 а.с. 64-68);
- копія ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30.06.2017 у справі № 369/8237/15-к, з якої вбачається перебування обвинуваченого за ч. 2 ст. 187 КК України ОСОБА_6 в розшуку (т. 1 а.с. 86);
- копія ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04.08.2017 у справі № 369/8237/15-к, згідно якої обвинуваченому за ч. 2 ст. 187 КК України ОСОБА_6 продовжено строк тримання під вартою в ДУ «Київське СІЗО», строком на 60 днів, починаючи з 04.08.2017 по 03.10.2017 (т. 1 а.с. 87);
- копія протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 24.04.2017, згідно якого ОСОБА_6 затримано 24.04.2017 о 10 год. 20 хв. (т. 1 а.с. 89-92);
- копія ухвали слідчого судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25.04.2017 у справі № 369/4338/17, згідно якої до підозрюваного за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України ОСОБА_6 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в ДУ «Київський слідчий ізолятор» до 22.06.2017 включно (т. 1 а.с. 95-98);
- копія анкети арештованого ОСОБА_6 (т. 1 а.с. 99-101);
- копія ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05.05.2017 у справі № 369/8237/15-к, згідно якої обвинуваченому за ч. 2 ст. 187 КК України ОСОБА_6 змінено запобіжний захід у вигляді домашнього арешту на тримання під вартою в ДУ «Київське СІЗО», починаючи з 05.05.2017 по 04.07.2017 (т. 1 а.с. 102);
- копія ухвали слідчого судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20.06.2017 (номер справи нерозбірливо), згідно якої підозрюваному за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України ОСОБА_6 продовжено тримання під вартою в ДУ «Київське СІЗО» до 24.07.2017 (т. 1 а.с. 103-106);
- копія ухвали слідчого судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20.06.2017 у справі № 369/7754/17, згідно якої підозрюваному за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України ОСОБА_6 продовжено тримання під вартою в ДУ «Київське СІЗО» до 24.09.2017 (т. 1 а.с. 107-110);
- протокол обшуку від 31.08.2017, який проведено з 19 год. 17 хв. по 20 год. 30 хв. у приміщенні за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 13, ДУ «Слідчий ізолятор», робочого місця ОСОБА_4 , в ході якого в жіночій сумці виявлено та вилучено: паспорт громадянина України ОСОБА_4 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , банківські картки «ПриватБанк» НОМЕР_3 , «ОщадБанк» НОМЕР_4 , «ПриватБанк» НОМЕР_5 (т. 1 а.с. 211-216);
- протокол огляду від 31.08.2017, згідно якого ОСОБА_6 добровільно надав слідчому аркуш паперу із цифровими написами «5167809998993200» та написано «Ощадбанк», який, за його словами, йому надала ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 217-220);
- протокол огляду від 31.08.2017, з долученої квитанцією, згідно якого слідчим проведено огляд банківської квитанції, добровільно наданої на огляд 31.08.2017 свідком ОСОБА_7 після завершення допиту, в ході якого встановленого, що квитанція містить наступні реквізити: банківська установа 0 «Ощадбанк»; дата здійснення банківської операції 31.08.2017, 17 год. 02 хв.; номер банківського терміналу К0900063; адреса розташування терміналу: м. Київ, пр. Перемоги, 12; номер банківської картки: 5..3200; прийнято грошових коштів: 5000 грн» зараховано грошових коштів: 4 975 грн; комісія: 25 грн (т. 1 а.с. 221-222);
- протокол проведення НСРД - контроль за вчиненням злочину за кримінальним провадженням № 42017100000000828 від 01.07.2017, який проведено 31.08.2017 з 19:30 год. по 20:30 год., згідно якого, співробітником СБУ, ОСОБА_7 надані грошові кошти по 500 гривень в кількості 10 купюр, на загальну суму 5000 грн, з роз'ясненням, що він не має права до них доторкатися до моменту передачі лікарю-терапевту медичної частини ДУ «київський слідчий ізолятор» ОСОБА_4 . Так, в протоколі вказано, що 31.08.2017 о 17:00 год. ОСОБА_7 приїхав до відділення «Ощадбанку», зайшовши в дане приміщення, підійшов до терміналу поповнення карток, ввів номер картки, який йому було надано через третю особу ОСОБА_4 , а саме НОМЕР_1 та шляхом внесення грошових коштів до терміналу перевів на вказаний рахунок 5 000 грн, після чого ОСОБА_7 отримано чек щодо результатів здійсненої операції. О 17:04 ОСОБА_7 вийшов з даного відділення (т. 2 а.с. 2-3).;
- протокол проведення негласних слідчих (розшукових) дій за кримінальним провадженням № 42017100000000828 із застосуванням технічних засобів, з додатком до нього у вигляді оптичного диску DVD-R, який проведено 31.08.2017 з 19:00 год. по 19:30 год., згідно якого 31.08.2017 з 17:00 по 17:04 отримані фактичні дані, які можуть бути використані як доказ у кримінальному провадженні, а саме, що о 17:00 год. ОСОБА_7 приїхав до відділення «Ощадбанку», зайшовши в дане відділення, підійшов до терміналу поповнення карток, ввів номер картки та перевів 5 000 грн на введений ним картковий рахунок, після чого ОСОБА_7 отримано чек щодо результатів здійсненої операції. О 17:04 ОСОБА_7 вийшов з даного відділення (т. 2 а.с. 4-5);
- протокол проведення негласних слідчих (розшукових) дій за кримінальним провадженням № 42017100000000828 із застосуванням технічних засобів, з додатком до нього у вигляді оптичного диску DVD-R, який проведено 18.07.2017 з 18:30 год. по 20:30 год., згідно якого зафіксована проведення НСРД «Аудіо-, відеоконтролю ОСОБА_4 », зустріч та розмова ОСОБА_7 та ОСОБА_4 , відповідно до якого о 17.53 ОСОБА_7 передає ОСОБА_4 грошові кошти. (т. 2 а.с. 7-10);
- протокол проведення НСРД - контроль за вчиненням злочину за кримінальним провадженням № 42017100000000828 від 01.07.2017, який проведено 09.08.2017 з 08:00 год. по 09:00 год., згідно якого ОСОБА_7 працівником СБУ надані грошові кошти по 200 гривень в кількості 12 купюр, на загальну суму 2 500 грн, з роз'ясненням, що він не має права до них доторкатися до моменту передачі лікарю-терапевту медичної частини ДУ «київський слідчий ізолятор» ОСОБА_4 . Так, в протоколі вказано, що 08.08.2017 о 20:10 год. відбулася зустріч ОСОБА_4 з ОСОБА_7 біля зупинки (м. Київ, бул. Вацлава Гавела, 52). Громадяни зустрілися, привіталися і розпочали розмову. Під час бесіди громадяни присіли на лавочці біля житлового п'ятиповерхового будинку. В ході бесіди ОСОБА_4 повідомила ОСОБА_7 щоб він поклав грошові кошти у сумі 2 500 грн у дамську сумку, яка належить ОСОБА_4 . О 20:51 вказані особи попрощалися та розійшлися (т. 2 ас. 11-12);
- протокол проведення негласних слідчих (розшукових) дій за кримінальним провадженням № 42017100000000828 із застосуванням технічних засобів, з додатком до нього у вигляді оптичного диску DVD-R, який проведено 09.08.2017 з 09:20 год. по 12:30 год., згідно якого зафіксована проведення НСРД «Аудіо-, відеоконтролю ОСОБА_4 », зустріч та розмова ОСОБА_7 та ОСОБА_4 08.08.2017 з 20:10 год. по 20:51 год., в якої ОСОБА_4 вказала ОСОБА_7 на сумку та вказала куди покласти (т. 2 а.с. 13-22);
- протокол за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій зі зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж за кримінальним провадженням № 42017100000000828, з додатком до нього у вигляді оптичного диску DVD-R, який проведено 08.09.2017 з 09:30 год. по 13:00 год., згідно якого знято інформацію стосовно ОСОБА_4 , та зафіксовано проведення НСРД по мобільним телефонам № НОМЕР_6 , та спілкування ОСОБА_4 із ОСОБА_7 в ході якого вони домовляються про зустріч та спілкування з абонентом, який у протоколі ідентифікований як ОСОБА_4 (т. 2 а.с. 23-35);
- протокол за результатами проведення НСРД - контроль за вчиненням злочину за кримінальним провадженням № 42017100000000828, який проведено 18.07.2017 з 19:00 год. по 20:00 год., згідно якого ОСОБА_7 надані грошові кошти по 200 гривень в кількості 1 купюра, 500 гривень у кількості 3 купюри, на загальну суму 1 700 грн, для передачі лікарю-терапевту медичної частини ДУ «Київський слідчий ізолятор» ОСОБА_4 . Так, в протоколі вказано, що 18.07.2017 о 17:50:25 год. відбулася зустріч ОСОБА_4 з ОСОБА_7 біля зупинки (м. Київ, вул. Саксаганського, 22а). Громадяни зустрілися, привіталися і розпочали розмову біля пекарні «Львівські пляцки». Під час бесіди громадяни присіли на лавочці біля житлового п'ятиповерхового будинку. В ході бесіди ОСОБА_4 повідомила ОСОБА_7 щоб він поклав грошові кошти у сумі 2 500 грн у дамську сумку, яка належить ОСОБА_4 . О 20:51 вказані особи попрощалися та розійшлися (т. 2 а.с. 39-40);
- протокол про використання заздалегідь ідентифікованих засобів, який проведено 31.08.2017 з 16:15 год. по 16:40 год., згідно якого ОСОБА_7 працівником СБУ надані грошові кошти по 500 гривень у кількості 10 купюр, на загальну суму 5 000,00 грн для передачі лікарю-терапевту медичної частини ДУ «київський слідчий ізолятор» ОСОБА_4 (т. 2 а.с. 42-46);
- протокол про використання заздалегідь ідентифікованих засобів, який проведено 18.07.2017 з 16:20 год. по 16:55 год., згідно якого ОСОБА_7 працівником СБУ надані грошові кошти по 200 гривень у кількості 1 купюра, 500 гривень у кількості 3 купюр, на загальну сум 1 700,00 грн для передачі лікарю-терапевту медичної частини ДУ «київський слідчий ізолятор» ОСОБА_4 (т. 2 а.с. 48-50).
На підтвердження повноважень ОСОБА_4 як службової особи, прокурором надані наступні документи:
- копія посадової інструкції лікаря-терапевта медичної частини, затвердженої начальником ДУ «Київський слідчий ізолятор» 09.03.2017 (т. 1 а.с. 162-163-164);
- копія витягу з наказу начальника ДУ «Київський слідчий ізолятор» від 21.07.2017 № 31/ОС/ВП-17, згідно якого на лікаря-терапевта медичної частини ОСОБА_4 покладено виконання обов'язків начальника медичної установи ДУ «Київський слідчий ізолятор» у період відпустки начальника медичної установи ДУ «Київський слідчий ізолятор» з 31.07.2017 по 08.09.2017 (т. 1 а.с. 165);
- копія медичної картки амбулаторного хворого ОСОБА_6 (т. 1 а.с. 200);
- копія витягу з наказу начальника управління Департаменту України з питань виконання покарань в м. Києві та Київській області від 16.05.2005 № 36 о/с, згідно якого ОСОБА_11 призначено на посаду лікаря-терапевта медично частини Київського слідчого ізолятора з 16.05.2005 (т. 1 а.с. 201);
- копія витягу з наказу начальника Київського слідчого ізолятора від 01.01.2007 № 01 о/с, згідно якого внесено зміни в облікові дані, а саме лікаря-терапевта медичної частини СІЗО ОСОБА_11 вважати ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 202);
Інші документи, надані у розпорядження суду, доказового значення у кримінальному провадженні не мають, оскільки вони не є доказами в розумінні ст. 84 КПК України зважаючи на те, що не містять наявності чи відсутності фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню, а тому у вироку суду відсутні посилання на них.
Допитаний свідок сторони обвинувачення ОСОБА_7 показав, що приблизно у 2017 році він познайомився з ОСОБА_6 , який через деякий час був заарештований та перебував у Лук'янівському СІЗО. Свідок з друзями іноді збирали та передавали ОСОБА_6 «передачі». Також іноді спілкувався з ОСОБА_6 по телефону. В телефонних розмовах він дізнався від ОСОБА_6 що тому важко перебувати у загальній камері з іншими утримуваними і йому потрібно сховатися або до блоку з неповнолітніми або до медичного блоку. Для того щоб потрапити до медблоку, зі слів ОСОБА_6 , потрібно було заплатити приблизно 200 доларів США. ОСОБА_6 попросив свідка вирішити це питання з медичним працівником СІЗО, дав її номер телефону. Влітку 2017 року він зателефонував по вказаному номеру працівниці медичної частини СІЗО на ім'я ОСОБА_12 , з якою домовився про зустріч. Однак, при цьому, у зв'язку з виниклим бажанням боротися з корупцією, він вирішив звернутися до СБУ. Зустрівся він перший раз з ОСОБА_13 влітку 2017 року в районі станції м. Лук'янівська, подробиці зустрічі він не пам'ятає, однак заявив, що ОСОБА_12 запевняла його, що у ОСОБА_6 все буде добре, його будуть тримати у медичному блоці, однак потрібно за це буде заплатити їй кошти, оскільки без цього вона не зможе домовитися з іншими працівниками про його подальше тримання у медблоці. Суму свідок не пам'ятав. Після цього було ще декілька зустрічей з ОСОБА_13 , на одній з них, вона дала йому номер карти, на який потрібно було перевести кошти, що він у подальшому і зробив під контролем працівників СБУ. Однак при дачі свідчень свідок також зазначав, що номер карти йому давав і ОСОБА_6 . На уточнюючі запитання конкретної відповіді не надав, пославшись на великий проміжок часу. Також вказав, що на ще одній зустрічі він на вказівку ОСОБА_14 поклав їй гроші до сумки. Суми він вже не пам'ятає. При цьому вказана зустріч відбувалася в районі проживання ОСОБА_15 ), однак, свідок не зміг пояснити суду, звідки він дізнався місце проживання ОСОБА_14 .
При цьому суд звертає увагу, що свідчення свідка ОСОБА_7 мали значні розбіжності, неточності та суперечності. Майже на кожне уточнююче запитання свідок відповідав не конкретно, пояснюючи тим, що вже не пам'ятає подробиць подій.
Більш того, суд оцінює його покази критично, оскільки, окрім вище вказаного, на запитання суду про джерело походження коштів, які начебто передавалися ОСОБА_4 , свідок ОСОБА_7 повідомив, що це його особисті кошти, тоді як згідно протоколів про використання заздалегідь ідентифікованих засобів від 18.07.2017, 31.08.2017, а також протоколом НСРД від 09.08.2017, грошові кошти які використовувалися при проведені вищезазначених негласних слідчих (розшукових) дій належать ФВ ГУ СБ України у м. Києві та Київській області, що в цілому свідчить про невідповідність свідчень свідка обставинам, які відбулися.
Допитаний свідок сторони захисту ОСОБА_16 пояснив, що у 2017 році він займав посаду начальника медично частини Київського СІЗО. Пархомчук працювала на посаді лікаря терапевта. За нею був закріплений корпус засуджених. Вона не мала відношення як лікар до осіб, які знаходилися у медичній частині. В медичній частині перебували особи, які потребували стаціонарної медичної допомоги. ОСОБА_17 йому відомий як особа, що перебувала у медичній частині. Він мав ряд захворювань з ускладненням. Після проходження лікування, його неодноразово хотіли виписувати, однак відповідальні працівники оперативної частини не погоджували його виписку, а без їх погодження, особа не виписується із медичної частини. Після затримання ОСОБА_4 , від керівництва надійшла вказівка не виписувати ОСОБА_6 з медичної частини ще довгий термін, і він утримувався там більше року. Свідку відомо, що у ОСОБА_6 були боргові зобов'язання перед іншими особами, що трималися в СІЗО. На час відсутності його на роботі, ОСОБА_4 виконувала обов'язки начальника медичної частини Київського СІЗО. Відповідальність за здоров'я виписаного із медичної частини особи, несе персонально лікар, який його виписав. Начальник медичної частини не може вплинути на лікаря щодо виписки особи із медичної частини СІЗО.
Свідки сторони обвинувачення, а саме ОСОБА_6 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 та ОСОБА_20 , в ході судового розгляду судом допитані не були з наступних підстав.
Стороною обвинувачення не було забезпечено явку вказаних свідків в судові засідання 17.05.2024, 14.06.2024, 26.07.2024, 13.09.2024, 22.11.2024, 20.01.2025, 25.02.2025, 20.03.2025, 11.04.2025, 01.05.2025, 23.05.2025, 23.06.2025, 25.07.2025, 29.08.2025, 26.09.2025.
Так, ухвалою суду від 26.07.2024 доручено Шевченківській окружній прокуратурі м. Києва здійснити у встановлений діючим законодавством спосіб окремі заходи, пов'язані із встановленням місця проживання/перебування ОСОБА_6 , ОСОБА_18 та ОСОБА_19 .
Ухвалою суду від 22.11.2024 доручено Державній прикордонній службі України надати інформацію про перетин державного кордону України в період з 01.01.2020 по день надання відповіді, а також, за наявності, відомості про підстави перетину кордону свідка ОСОБА_6 , у відповідь на яку надано відповідь, що останній перетнув державний кордон України 20.05.2023 о 06 год. 45 хв. у пункті пропуску Грушів.
Прокурором надано докази направлення засобами поштового зв'язку свідку ОСОБА_6 .
Згідно наданої копії актового запису про смерть № 12708 від 29.07.2019 ОСОБА_18 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 3 а.с. 9), у зв'язку з чим прокурором подане клопотання про дослідження судом протоколу допиту свідка ОСОБА_18 від 31.08.2017 (т. 3 а.с. 13-18).
Проте, суд не може брати до уваги як доказ покази свідка ОСОБА_18 , надані ним під час досудового розслідування з огляду на наступне.
Однією із загальних засад кримінального провадження є безпосередність дослідження показань, речей і документів (п. 16 ч. 1 ст. 7 КПК України).
Суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом. Сторона обвинувачення зобов'язана забезпечити присутність під час судового розгляду свідків обвинувачення з метою реалізації права сторони захисту на допит перед незалежним та неупередженим судом (ст. 23 КПК України).
Недотримання засади безпосередності призводить до порушення інших засад кримінального провадження, тобто вона виступає необхідним елементом процесуальної форми судового розгляду, недотримання її судом, виходячи зі змісту статей 23 та 86 КПК України, означає, що докази, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, не можуть бути визнані допустимими та враховані під час постановлення судового рішення судом, крім випадків, передбачених КПК України.
Безпосередність у дослідженні судом показань вбачається в тому, що він у ході судового розгляду особисто сприймає відомості щодо обставин кримінального провадження, які відомі обвинуваченому, потерпілому, свідкам, експерту та мають значення для цього кримінального провадження.
Деталізація засад безпосередності, за змістом КПК України, передбачає, імперативну заборону використання судом показань особи без їх безпосереднього сприйняття судом (слідчим суддею). Так, ч. 4 ст. 95 КПК України встановлено, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.
Тобто кримінальним процесуальним законодавством України передбачено, що суд може обґрунтовувати свої висновки показаннями свідка чи потерпілого, яких безпосередньо не допитував під час судового засідання, лише в разі коли вказані особи були допитані слідчим суддею в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 225 КПК України.
Згідно позиції колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного суду, викладеної у постанові від 13.03.2025 (справа № 192/857/19, провадження № 51-4113 км 24), принцип безпосередності дослідження доказів спрямований передусім на забезпечення права сторін на перехресний допит особи, яка дає показання, що дає стороні можливість з'ясувати всі обставини, які вона вважає важливими для вирішення справи, уточнити показання свідка та поставити під сумнів ті чи інші повідомлення особи або її репутацію. Це право забезпечується стороні захисту також п. «d» ч. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, щодо якого Європейський суд з прав людини зазначав, що, до того як визнати особу винуватою, усі докази проти неї мають зазвичай бути представлені в її присутності під час публічного розгляду з метою надати можливість для спростування. Винятки із цього принципу є можливими, але не можуть порушувати права захисту, які, як правило, вимагають, щоб обвинуваченому було надано адекватну та відповідну можливість викликати й допитати свідка проти нього або коли свідок надає показання, або на наступних етапах провадження.
Правило недопустимості позасудових свідчень визначене законодавцем для забезпечення низки фундаментальних прав особи в контексті права на справедливий судовий розгляд, передбачений, зокрема, ст. 6 згаданої вище Конвенції, про це йшлося в низці рішень Європейського суду з прав людини, наприклад, від 06 жовтня 2015 року у справі «Карпюк та інші проти України», від 19 листопада 2008 року у справі «Колесник проти України», від 12 грудня 2008 року у справі «Луценко проти України» та інших.
З урахування викладеного, суд не може сприймати як докази покази свідка ОСОБА_18 , надані ним під час досудового розслідування.
Явку свідків ОСОБА_19 та ОСОБА_20 у судові засідання прокурором забезпечено не було.
Частиною 3 ст. 23 КПК України встановлено, що сторона обвинувачення зобов'язана забезпечити присутність під час судового розгляду свідків обвинувачення з метою реалізації права сторони захисту на допит перед незалежним та неупередженим судом.
Виходячи з того, що судом надано достатню можливість стороні обвинувачення забезпечити присутність в суді свідків, а також враховуючи принцип змагальності кримінального провадження і дотримання розумних строків розгляду справи, судом під час судового засідання 07.11.2025 вирішено закінчити з'ясування обставин справи.
Будь-яких інших належних та допустимих доказів в ході судового розгляду сторонами з боку обвинувачення та захисту, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених КПК України, враховуючи, що суд зберігаючи об'єктивність та неупередженість у ході розгляду даного кримінального провадження створив їм необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, надано не було.
Отже, дослідивши, оцінивши та перевіривши зібрані у кримінальному провадженні докази, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд приходить до наступних висновків.
Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст.368 КК України характеризується двома формами: 1) прийняттям службовою особою пропозиції чи обіцянки надати їй або третій особі неправомірну вигоду за вчинення чи невчинення такою службовою особою в інтересах того, хто пропонує або обіцяє неправомірну вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища; 2) одержанням службовою особою неправомірної вигоди для себе чи третьої особи за вчинення чи невчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища
Відповідальність за злочин, передбачений ст. 368 КК України, настає тільки за умови, якщо службова особа прийняла пропозицію чи обіцянку надати їй неправомірну вигоду або одержала таку вигоду за вчинення чи невчинення в інтересах того, хто її пропонує чи надає, або третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища.
Суб'єкт злочину - спеціальний, а саме службова особа.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.
Особливо кваліфікований склад злочину (ч. 3, 4 ст. 368 КК України) утворюють: діяння, передбачене частиною 1 або 2 цієї статті, якщо: його предметом була неправомірна вигода у великому розмірі; воно вчинене службовою особою, яка займає відповідальне становище, або за попередньою змовою групою осіб, повторно, було поєднане з вимаганням неправомірної вигоди; а також діяння, передбачене частинами 1, 2 або 3 цієї статті, якщо його предметом була неправомірна вигода в особливо великому розмірі; воно вчинене службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище.
Частина 3 статті 368 КК України містить положення про те, що вимагання неправомірної вигоди є кваліфікуючою ознакою даного складу злочину.
Під такими діями слід розуміти вимагання службовою особою неправомірної вигоди з погрозою вчинення або невчинення з використанням влади чи службового становища дій, які можуть завдати шкоду правам чи законним інтересам того, хто дає неправомірну вигоду, або умисне створення службовою особою умов, за яких особа вимушена дати таку неправомірну вигоду (хабар) з метою запобігання шкідливим наслідкам щодо своїх прав і законних інтересів.
При цьому, вимагання неправомірної вигоди матиме місце у випадку наявності трьох обов'язкових в своїй сукупності ознак:
- ініціатива давання неправомірної вигоди повинна походити саме від службової особи - одержувача такої вигоди;
- схиляння на давання неправомірної вигоди повинна містити чітку і беззаперечну вимогу із обов'язковою наявністю відкритих погроз або створення реальних умов, що не залишають особі вибору як лише дати таку неправомірну вигоду;
- вказані вище погрози або створення умов повинні бути прямо пов'язані зі службовим становищем службової особи, мати протизаконний характер та бути спрямованими на завдання шкоди правам та законним інтересам особи, що дає неправомірну вигоду.
Проте, прокурором не доведено жодним доказом факту вимагання зі сторони ОСОБА_4 неправомірної вимоги від ОСОБА_6 чи ОСОБА_7 , оскільки жоден із досліджених судом доказів не містить ознак вищеперерахованих дій, що характеризують вимагання.
За версією сторони обвинувачення, ОСОБА_4 на момент подій, які їй інкримінуються, була службовою особою, на підтвердження чого надано копію витягу з наказу начальника ДУ «Київський слідчий ізолятор» від 21.07.2017 № 31/ОС/ВП-17, згідно якого на лікаря-терапевта медичної частини ОСОБА_4 покладено виконання обов'язків начальника медичної установи ДУ «Київський слідчий ізолятор» у період відпустки начальника медичної установи ДУ «Київський слідчий ізолятор» з 31.07.2017 по 08.09.2017, а також копії послужний список, висновки, накази, посадову інструкції лікаря-терапевта медичної частини (т. 1 а.с. 155-182).
Проте, більшість із долучених копій документів не завірені належним чином.
Суд зазначає, що відповідно до загальних засад кримінального провадження щодо безпосередності дослідження показань, речей і документів, суд досліджує докази, в даному випадку документи, безпосередньо, що встановлено у ст. 23 КПК України.
За результатами судового розгляду даного кримінального провадження, суд приходить до висновку про визнання вищевказаних ксерокопій документів, наданих стороною обвинувачення, які були безпосередньо досліджені судом під час судового розгляду, недопустимими доказами з огляду на наступне.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 99 КПК України документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об'єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомостей, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Частина 3 ст. 99 КПК України передбачає, що сторона кримінального провадження, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється кримінальне провадження, зобов'язані надати суду оригінал документа. Оригіналом документа є сам документ, а оригіналом електронного документа - його відображення, якому надається таке ж значення, як документу.
Прокурором у судовому засіданні долучено до матеріалів судового провадження ксерокопії документів, які не є оригіналами, а тому вони не можуть бути допустимими доказами факту чи обставин, що встановлюються під час цього кримінального провадження.
Оригіналів чи належним чином завірених копій вищевказаних документів під час судового розгляду прокурором в суді не представлено.
Частина 5 ст. 99 КПК України передбачає, що для підтвердження змісту документа можуть бути визнані допустимими й інші відомості, якщо: 1) оригінал документа втрачений або знищений, крім випадків, якщо він втрачений або знищений з вини потерпілого або сторони, яка його надає; 2) оригінал документа не може бути отриманий за допомогою доступних правових процедур; 3) оригінал документа знаходиться у володінні однієї зі сторін кримінального провадження, а вона не надає його на запит іншої сторони.
Проте, існування жодного із передбачених ч. 5 ст. 99 КПК України випадків, згідно яких для підтвердження змісту документа можуть бути визнані допустимими й інші відомості, прокурором під час судового розгляду не доведено.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31.08.2022 у справі № 756/10060/17 сформулювала висновок, що невідповідність тим чи іншим вимогам закону нівелює доказове значення відомостей, одержаних у результаті відповідних процесуальних дій, не в будь-якому випадку, а лише в разі, якщо вона призвела до порушення прав людини і основоположних свобод або ж ставить під сумнів походження доказів, їх надійність і достовірність.
Більш того, долучені прокурором копії документів, які містяться у першому томі з 86 по 202 сторінки, отримані, начебто, на підставі листа слідчого, адресованого начальнику ДУ «Київське СІЗО» (т. 1 а.с. 85), однак, ч. 2 ст. 93 КПК України визначає, що сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.
Поряд з цим, будь-яких відомостей, що копії документів, які містяться у першому томі з 86 по 202 сторінки, отримані у відповідності до вимог ст. 93 КПК України матеріали справи не містять, тобто відсутні документи, які б могли підтвердити джерело їх походження, а саме, що вони отримані від начальника, або іншої уповноваженої особи ДУ «Київського СІЗО» у відповідь на лист слідчого.
Таким чином, суд визнає недопустимим доказом копію витягу з наказу начальника державної установи «Київський слідчий ізолятор» від 21.07.2017 № 31/ОС/ВП-17, копії посадової інструкції лікаря терапевта медичної частини, послужного списку.
Підсумовуючи викладене, судом зроблено висновок, що стороною обвинувачення не доведено належними та допустимими доказами того, що ОСОБА_4 на момент інкримінованих їй діянь була службовою особою, відтак була суб'єктом кримінального правопорушення за ч. 3 ст. 368 КК України.
Також варте уваги, як вже зазначалося вище, що на відеозаписі, який є додатком до протоколу проведення негласних слідчих (розшукових) дій (т. 2 а.с. 7-10), на якому зафіксована зустріч й розмова 18.07.2017 ОСОБА_7 та ОСОБА_4 , всупереч тексту протоколу, не зафіксовано факту передачі ОСОБА_4 саме грошових коштів від ОСОБА_7 .
Це ж стосується і зафіксованої зустрічі й розмови ОСОБА_7 та ОСОБА_4 08.08.2017 з 20:10 год. по 20:51 год. (т. 2 а.с. 13-22), яка відображена на відеозаписі, на якому тільки зафіксовано як ОСОБА_4 вказає ОСОБА_7 на сумку та вказує куди покласти, при цьому не зафіксовано що саме потрібно було покласти та за що саме.
Протокол проведення негласних слідчих (розшукових) дій від 31.08.2017, в ході якого зафіксовано як ОСОБА_7 31.08.2017 у приміщенні «Ощадбанку» вніс в термінал поповнення карток грошові кошти, суд не може вважати належним доказом, оскільки ухвалою слідчого судді Апеляційного суду м. Києва від 05.07.2017 №01-12769т/НСД), на підставі якої проведено дану дію, було надано дозвіл на проведення аудіо-, відеоконтролю ОСОБА_4 . Однак, дії, які зафіксовані вказаним протоколом виходять за межі зазначеної ухвали, оскільки не фіксують дії, рухи, розмови ОСОБА_4 .
Крім цього, ставлячи у вину ОСОБА_4 те, що з метою конспірації своєї протиправної діяльності щодо систематичного отримання неправомірної вигоди, вона висунула ОСОБА_6 вимогу щодо подальшої передачі їй грошових коштів - неправомірної вигоди шляхом перерахування на картковий рахунок НОМЕР_1 , що і було зроблено ОСОБА_7 , а саме перераховано на картковий рахунок НОМЕР_1 неправомірну вигоду у сумі 5 000 гривень за перебування ОСОБА_6 у медичній частині ДУ «Київський слідчий ізолятор» та не переведення його до приміщень загального режиму утримання осіб під вартою, стороною обвинувачення не було доведено, що картковий рахунок НОМЕР_1 дійсно належав чи використовувався ОСОБА_4 або те, що нею чи іншою особою були отримані ті кошти, які були на нього перераховано.
Отже, прокурором не доведено належними та допустимими доказами одержання ОСОБА_4 неправомірної вигоди а ні в ході зустрічей з ОСОБА_7 18.07.2017 та 09.08.2017, а ні шляхом перерахування 31.08.2017 на картковий рахунок НОМЕР_1 .
Окрім того, аналізуючи наданий як доказ протокол за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій зі зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж (т. 2 а.с. 23-35), який проведено 08.09.2017 з 09:30 год. по 13:00 год., суд констатує, що, незважаючи на те, що особу співрозмовника ОСОБА_4 у протоколі позначено як "ОСОБА_4", жодного доказу, що ним був ОСОБА_6 надано не було.
Відповідно до п. 4 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про хабарництво» № 5 від 26.04.2002 оскільки одержання хабара є корисливим злочином, його предмет має виключно майновий характер.
З обвинувального акта вбачається, що предмет злочину за версією обвинувачення, є грошові кошти в сумі 1 700 грн, які за версією обвинувачення ОСОБА_4 отримала від ОСОБА_7 18.07.2017, в сумі 2 500 грн, які ОСОБА_4 за версією обвинувачення отримала від ОСОБА_7 09.08.2017, а також 5 000 грн, які за версією обвинувачення ОСОБА_7 перерахував 31.08.2017 на картковий рахунок, номер якого начебто надала йому ОСОБА_4 .
Вказані суми грошових коштів з описаними серіями та номерами купюр згідно протоколів про використання заздалегідь ідентифікованих засобів від 18.07.2017 (т. 2 а.с. 48-50) та від 31.08.2017 (т. 2 а.с. 42-46), були вручені ОСОБА_7 працівником СБУ для передачі ОСОБА_4 .
Проте, речовий доказ у вигляді грошових коштів з описаними у вказаних протоколах про використання заздалегідь ідентифікованих засобів суду наданий не був, оскільки вони не були виявлені в ході затримання ОСОБА_4 31.08.2017, здійсненого на підставі п. 1 ч. 1 ст. 208 КПК України (якщо цю особу застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення), особистого обшуку, а також обшуку її робочого місця у приміщенні за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 13, ДУ «Слідчий ізолятор».
Тобто в даному випадку відсутній предмет злочину у вигляді неправомірної вигоди, що також свідчить про недоведеність факту отримання ОСОБА_4 неправомірної вигоди.
Розглянувши справу в межах пред'явленого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, проаналізувавши всі наявні в матеріалах кримінального провадження докази, суд приходить до наступних висновків.
Статтею 7 КПК України закріплені найважливіші засади кримінального провадження, серед яких є верховенство права, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини.
Відповідно до ст. 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципів верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
У ст. 17 КПК України закріплено, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
Згідно ч. 1 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
При цьому, саме прокурор, слідчий, згідно з вимогами ст. 25 КПК України, зобов'язані в межах своєї компетенції, розпочавши досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього виявлення ознак кримінального правопорушення або в разі надходження заяви про вчинення кримінального правопорушення, вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила, а також відповідно до ч. 2 ст. 9 КПК України всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
Європейський Суд з прав людини у справі «Барбера, Мессегуе & Хабард проти Espagne» від 06.12.1998 року (п. 146) встановив, що обов'язок доведення лежить на обвинуваченні і будь-які сумніви повинні тлумачитися на користь підсудного.
Відповідно до п. 23 постанови №5 Пленуму Верховного Суду України «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» від 22.06.1990 вказано, що всі сумніви про доведеність обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитися на користь підсудного.
Згідно ч. 3 ст. 373 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови, доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.
Відповідно до ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
Таким чином, суд, провівши судовий розгляд даного кримінального провадження у відповідності до положень ч. 1 ст. 337 КПК України, згідно з якими судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, дотримуючись принципів змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, дотримуючись принципу диспозитивності, а саме, діючи в межах своїх повноважень та компетенції, вирішуючи лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, безпосередньо дослідивши надані стороною обвинувачення докази та давши їм належну оцінку, керуючись ст.94 КПК України, яка вимагає, щоб суд оцінював докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального правопорушення, керуючись законом, в їх сукупності - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, вважає, що в рамках даного кримінального провадження відносно обвинуваченої не здобуто жодних переконливих доказів, які б підтверджували пред'явлене їй обвинувачення, і оцінка яких була б позбавлена відповідних сумнівів щодо вчинення даного кримінального правопорушення, а тому ОСОБА_4 підлягає виправданню на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України.
Заходи забезпечення кримінального провадження у справі не застосовувались.
Процесуальні витрати та речові докази відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 369-371, 373-376, 395 КПК, суд, -
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати невинуватою у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України та виправдати на підставі
п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України, у зв'язку з відсутністю у її діях складу даного кримінального правопорушення.
Вирок може бути оскаржений до Київського апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченій та прокурору.
Суддя ОСОБА_1