м. Вінниця
24 листопада 2025 р. Справа № 120/932/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Віятик Наталії Володимирівни, розглянувши у письмовому провадженні матеріали справи за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії
У провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Рішенням суду від 19.05.2025, яке набрало законної сили, вказаний позов задоволено частково:
визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо зменшення при перерахунку пенсії відсоткового значення розміру пенсії ОСОБА_1 із 86 % до 70 % від відповідних сум грошового забезпечення.
зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити з 01.02.2023 перерахунок пенсії ОСОБА_1 виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 86% від відповідної суми грошового забезпечення, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром з 01.02.2023.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області з 01.02.2023 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії без обмеження максимальним розміром, виходячи з відсоткового значення основного розміру пенсії 86% від відповідної суми грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
На виконання вказаного рішення, 27.06.2025, Вінницьким окружним адміністративним судом виписано виконавчі листи.
20.10.2025 позивачем подано заяву в порядку ст. 383 КАС України, в якій просить визнати протиправними дії ГУ ПФУ у Вінницькій області щодо неналежного виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 19.05.2025 у справі №120/932/25 та постановити окрему ухвалу і направити її до ГУ ПФУ у Вінницькій області для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. Заява мотивована тим, що пенсійний орган виплачує пенсію з урахуванням обмеження пенсії максимальним розміром.
Ухвалою суду від 03.11.2025 дану заяву прийнято до розгляду та встановлено відповідачу строк для надання пояснень.
07.11.2025 від відповідача надійшли письмові пояснення, у яких зазначається, що рішенням суду у справі №120/932/25 надавалась оцінка спірним правовідносинам щодо виплати пенсії ОСОБА_1 без врахування вимог щодо обмеження її максимальним розміром з 01.02.2023 та визнано протиправними дії Головного управління щодо обмеження пенсії максимальним розміром саме з 01.02.2023, тобто предметом розгляду у даній справі були правовідносини, які існували на момент розгляду справи по суті. Розмір виплачуваної пенсії в судовому рішенні не встановлювався, як і не ставилось питання подальших перерахунків пенсії позивача. Під час виконання рішень суду дії Головного управління повинні узгоджуватися із зобов'язаннями, визначеними судом в резолютивній частині рішення.
Рішенням суду не визначено порядок проведення перерахунку пенсії та розмір виплачуваної пенсії в судовому рішенні не встановлювався, тому розмір пенсії встановлено на дату, з якої судом було зобов'язано здійснити перерахунок, а саме з 01.02.2023 у сумі - 28927,32 грн.
Головне управління повідомляє, що розмір пенсії ОСОБА_1 станом на 01 січня 2025 складає 25973,03 грн із застосуванням понижуючого коефіцієну, відповідно до постанови КМУ №1 від 03.01.2025 “Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану».
Вирішуючи заяву позивача по суті суд керується такими мотивами.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно з ч. 2 - 4 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Аналогічні норми передбачені ст. 14 КАС України.
Крім того, в силу приписів ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, за її межами.
В абзаці 3 пункту 2.1 мотивувальної частини рішення від 26.06.2013 року № 5-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 року № 11-рп/2012).
Також у рішенні від 26.06.2013 року Конституційний Суд України врахував практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в пункті 43 рішення від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України", заява № 60750/00, зазначив, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбачений статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
В пункті 2.1 мотивувальної частини рішення від 15.05.2019 року № 2-р(II)/2019, на підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв'язку, Конституційний Суд України вказав на те, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Положеннями ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.
Європейський суд з прав людини у справі "Горнсбі проти Греції" наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.
Отже, стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".
З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України"), якими було встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою статті 1291 Конституції України.
Тому обов'язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.
Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню стороною, на яку покладено відповідний обов'язок.
Це означає, що учасник справи, якому належить виконати судовий акт, повинен здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 19.05.2025 у справі №120/932/25 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області:
- здійснити з 01.02.2023 перерахунок пенсії ОСОБА_1 виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 86% від відповідної суми грошового забезпечення, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.
- з 01.02.2023 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії без обмеження максимальним розміром, виходячи з відсоткового значення основного розміру пенсії 86% від відповідної суми грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум.
Отже, вказаним судовим рішенням відповідача зобов'язано, зокрема, нараховувати та виплачувати позивачу пенсію без обмеження її максимальним розміром з 01.02.2023.
Так, як встановлено судом, на виконання рішення суду у цій справі Головне управління здійснило перерахунок пенсії позивача, внаслідок чого розмір пенсії станом на 01.02.2023 склав 28927,32 грн та не обмежується максимальним розміром пенсії.
Натомість, з 01.03.2024 відповідачем проведено перерахунок розміру пенсії позивача, внаслідок чого розмір пенсії збільшився та склав 30427,32 грн. Однак, з урахуванням обмеження максимального розміру пенсії, фактична сума виплати склала 28927,32 грн.
Аналогічно пенсійний орган здійснив перерахунок пенсії позивача з 01.01.2025 та з 01.03.2025 та визначив її розмір на рівні 30427,32 грн та 31927,32 грн відповідно. Проте з обмеженням максимального розміру пенсії фактична сума виплати склала 28927,32 грн.
Крім того, пенсійним органом здійснено пониження суми 28927,32 грн згідно постанови КМУ №1 від 03.01.2025, тому до виплати визначена сума - 25973,03 грн.
Таким чином, оцінивши докази, що містяться в матеріалах справи, суд встановив, що, виконуючи рішення суду від 19.05.2025 у справі № 120/932/25, відповідач дійсно здійснив перерахунок пенсії позивача з 01.02.2023 без застосування обмеження максимального розміру пенсії та виходячи з відсоткового значення основного розміру пенсії 86% від відповідної суми грошового забезпечення, водночас з 01.03.2024, з 01.01.2025, з 01.03.2025 застосував обмеження максимального розміру пенсії позивача.
Тобто, не дивлячись на обґрунтованість та зрозумілість рішення суду, відповідач починаючи з 01.03.2024 неправомірно обмежив розмір пенсії позивача, що визнається судом як порушення його прав та законних інтересів, захищених судовим рішенням, яке набрало законної сили.
Обґрунтовуючи правомірність обмеження розміру пенсії позивача відповідач посилається на те, що при виконанні рішення суду, яким зобов'язано провести перерахунок пенсії без обмеження максимальним розміром, пенсія встановлюється без обмеження її максимального розміру станом на дату, з якої судом зобов'язано здійснити такий перерахунок.
Разом з тим відповідачем не наведено нормативно-правового чи підзаконного акту, яким передбачено вчинення дій з перерахунку пенсії позивача без обмеження її максимального розміру станом на дату, з якої судом зобов'язано пенсійний орган здійснити такий перерахунок.
Суд зауважує, що згідно з резолютивною частини рішення суду від 19.05.2025 у справі № 120/932/25 Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зобов'язано виплачувати позивачу пенсію після її перерахунку з 01.02.2023 без обмеження максимальним розміром, виходячи з відсоткового значення основного розміру пенсії 86% від відповідної суми грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум.
Отже, виходячи з характеру спірних правовідносин між сторонами та беручи мотиви суду щодо ухвалення рішення на користь позивача, дату рішення та вищенаведене формулювання його зобов'язальної частини, є очевидним, що відповідач не мав законних підстав для обмеження розміру пенсії позивача ані з 01.03.2024, ані з 01.01.2025, ані з 01.03.2025, оскільки рішенням у справі № 120/932/25, констатовано неправомірність застосування пенсійним органом обмеження пенсії позивача.
Втім, відповідач трактує зміст рішення на власний розсуд і здійснив перерахунок та виплату пенсії позивача без обмеження максимального розміру лише за період з 01.02.2023 по 29.02.2024, в той же час починаючи з 01.03.2024 протиправно застосував обмеження максимального розміру пенсії позивача.
З огляду на викладене, дії відповідача на виконання рішення суду, які полягають в обмеженні розміру пенсії позивача з 01.03.2024, з 01.01.2025 та з 01.03.2025 розцінюються судом як недобросовісні, оскільки полягають у порушенні процесуального обов'язку, який передбачений ст. 370 КАС України, суперечать завданню адміністративного судочинства та мають наслідком породження нових спорів у сфері соціального захисту населення.
Разом з тим, суд не надає оцінку правомірності дій відповідача стосовно застосування понижуючих коефіцієнтів до розміру пенсії згідно постанови КМУ від 03.01.2025 № 1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану", оскільки це не було предметом спору у справі 120/932/25.
Незгода ж заявника із обставинами, які не були предметом дослідження при розгляді справи по суті і щодо яких судовим рішенням при зобов'язанні суб'єкта владних повноважень до вчинення дій не наводились відповідні висновки, вказує на те, що вирішення порушених питань можливе у спосіб ухвалення рішення суду за наслідком розгляду нових позовних вимог у порядку позовного провадження.
В даному випадку суд роз'яснює позивачу, що якщо він вважає, що за наслідками нових подій чи обставин, які мали місце після набрання законної сили судовим рішенням у справі № 120/932/25 та його виконання, відповідачем під час послідуючих перерахунків його пенсії застосовано понижуючі коефіцієнти відповідно до постанови КМУ від 03.01.2025 № 1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану", то він не позбавлений можливості звернутися до суду із новою позовною заявою про оскарження цього рішення чи дій суб'єкта владних повноважень в загальному порядку.
Статтею 383 КАС України передбачено право особи-позивача, на користь якої ухвалено рішення суду, подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень-відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу (ч. 6 ст. 383 КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 249 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.
Отже, окрема ухвала є формою реагування суду на порушення норм права, причини та умови, що спричинили (зумовили) ці порушення, з метою їх усунення та запобігання таким порушенням у майбутньому.
Відтак, враховуючи встановлену судом протиправність дій пенсійного органу під час перерахунку та виплати пенсії позивача на виконання рішення суду від 19.05.2025 у справі №120/932/25 в частині застосування з 01.03.2024, з 01.01.2025 та з 01.03.2025 обмеження виплати пенсії максимальним розміром, суд вважає за необхідне постановити окрему ухвалу та направити її керівнику Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області для вжиття відповідних заходів реагування.
За змістом ч. 5 ст. 249 КАС України з метою забезпечення виконання вказівок, що містяться в окремій ухвалі, суд встановлює у ній строк для надання відповіді залежно від змісту вказівок та терміну, необхідного для їх виконання.
Тому на виконання приписів ч. 5 ст. 249 КАС України Головному управлінню Пенсійного фонду України у Вінницькій області слід встановити місячний строк з дати отримання окремої ухвали для повідомлення суду про вжиті заходи щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.
Керуючись ст.ст. 248, 249, 256, 294 КАС України, -
Заяву ОСОБА_1 про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених відповідачем - суб'єктом владних повноважень на виконання рішення суду в адміністративній справі № 120/932/25 задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо неналежного виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 19.05.2025 у справі № 120/932/25.
Постановити окрему ухвалу і направити її до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.
Про вжиті Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області заходи повідомити Вінницький окружний адміністративний суд не пізніше одного місяця після надходження окремої ухвали.
Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Віятик Наталія Володимирівна