Подільський районний суд міста Києва
Справа № 758/15847/25
13 жовтня 2025 року м. Київ
Подільський районний суд м. Києва у складі головуючого слідчого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , заявника ОСОБА_4 та її захисника - адвоката ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання володільця майна ОСОБА_4 про передачу на відповідальне зберігання майна, на яке накладено арешт, -
Адвокатом ОСОБА_5 , що діє в інтересах ОСОБА_4 , подано до Подільського районного суду міста Києва клопотання про передачу на відповідальне зберігання арештованого майна, у кримінальному провадженні № 12025100070001893, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 05.09.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 Кримінального кодексу України, який накладений ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 10.09.2025 у справі № 758/13929/25, а саме: транспортний засіб «Honda Accord» д.н.з. НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із встановленням заборони користування, відчуження та розпорядження вказаним майном.
Як вказано у клопотанні, усі слідчі дії, пов'язані із автомобілем - проведено; згідно з положеннями ч. 6 ст. 100 КПК України речові докази можуть передаватися на відповідальне зберігання власнику, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження.
В судовому засіданні ОСОБА_4 та її адвокат ОСОБА_5 клопотання підтримали, просили задовольнити за вказаних у ньому підстав, зокрема вказали, що автомобіль потрібен для використання в сімейних справах, оскільки ОСОБА_4 має неповнолітніх дітей. Адвокат уточнив, що автомобіль як речовий доказ може бути переданий на відповідальне зберігання власнику згідно з положеннями п. 1 ч. 6 ст. 100 КПК України.
Прокурор заперечив проти задоволення клопотання, пояснивши, що досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні триває, арешт накладено обґрунтовано, в подальшому застосуванні арешту потреба не відпала. Вказав, що, слідчий суддя Подільського районного суду міста Києва, задовольняючи клопотання слідчого про накладення арешту на вказане майно, в ухвалі від 10.09.2025 у справі № 758/13929/25, врахував обґрунтування такого клопотання, зокрема й можливість конфіскації майна. Передача на відповідальне зберігання власнику арештованого автомобіля зашкодить кримінальному провадженню.
Дослідивши матеріали клопотання та долучені в судовому засіданні документи, заслухавши учасників судового засідання, слідчий суддя дійшов наступного висновку.
Відповідно до п. 1 ч. 6 ст. 100 КПК України речові докази, що не містять слідів кримінального правопорушення, у вигляді предметів, великих партій товарів, зберігання яких через громіздкість або з інших причин неможливо без зайвих труднощів або витрати по забезпеченню спеціальних умов зберігання яких співмірні з їх вартістю, а також речові докази у вигляді товарів або продукції, що піддаються швидкому псуванню, зокрема, повертаються власнику (законному володільцю) або передаються йому на відповідальне зберігання, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження.
Згідно з п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України арешт майна є заходом забезпечення кримінального провадження.
Загальні правила (засади) застосування заходів забезпечення визначені ст. 132 КПК України, за змістом ч. 3 якої: застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, що: 1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням; а за змістом ч. 5 якої: для оцінки потреб досудового розслідування слідчий суддя або суд зобов'язаний врахувати можливість без застосованого заходу забезпечення кримінального провадження отримати речі і документи, які можуть бути використані під час судового розгляду для встановлення обставин у кримінальному провадженні.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Частиною другою цієї ж статті КПК України визначено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов) чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Положеннями ч. 3 ст. 170 КПК України передбачено, що у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Статтею 98 КПК України визначено, що речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
За змістом ч. 9 ст. 100 КПК України у разі закриття кримінального провадження слідчим або прокурором, питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів вирішується ухвалою суду на підставі відповідного клопотання, яке розглядається згідно із статтями 171-174 цього Кодексу.
Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення (ч. 1 ст. 94 КПК України).
У Доповіді про дотримання принципів демократії, прав людини та правовладдя в умовах надзвичайного стану (Report - Respect for democracy, human rights and the rule of law during states of emergency), ухваленій Європейською Комісією «За демократію через право" (Венеційська Комісія) 19 червня 2020 року у спосіб письмової процедури, яка замінила 123-тє пленарне засідання [CDL-AD(2020)014], наголошено, що «навіть в умовах надзвичайного стану переважну силу повинен мати засадничий принцип правовладдя . Правовладдя означає, що органи влади зобов'язані діяти в межах закону, а їхні заходи мають переглядати незалежні суди. Потрібно гарантувати юридичний захист осіб" (§ 9), а також зазначено, що відступ від прав є тимчасовим призупиненням гарантій певних прав людини, серед яких засадничі судові гарантії дедалі частіше розглядають як такі, від яких не можна відступати (§ 41). Вказана позиція врахована Конституційним Судом України в Рішенні від 18.07.2024 № 8-р(II)/2024 (справа про гарантії судового контролю за дотриманням прав осіб, яких утримують під вартою), в якому Суд виходив з того, що законодавством має бути передбачений механізм періодичного судового контролю заходів, якими обмежуються права особи.
Відповідно до практики Європейського суду, для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинно бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатись між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи. (Рішення у справі «АГОСЬ» проти Сполученого Королівства» від 24 жовтня 1986 року, серія А.№108, п.52).
Судом в цій справі встановлено, що ухвалою слідчого судді Подільського районного суду м. Києва від 10.09.2025 у справі № 758/13929/25, у кримінальному провадженні № 12025100070001893 від 05.09.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, накладено арешт на майно, а саме:
- транспортний засіб «Honda Accord» д.н.з. НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із встановленням заборони користування, відчуження та розпорядження вказаним майном;
- вилучені 05.09.2025 під час проведення обшуку в транспортному засобі «Honda Accord», д.н.з. НОМЕР_3 , порожні зіп-пакети, мобільний телефон «iPhone 11 Pro Max», електронні ваги та аркуш паперу з написом.
Слідчим суддею встановлено відповідність арештованого майна критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України, а також те, що досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні триває.
Питання про скасування арешту автомобіля шляхом скасування заборони користування ним, тобто надання дозволу користування майном, у клопотанні не порушено. Тому слідчий суддя у цій справі не вирішує питання, чи в подальшому застосуванні запобіжного заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано, та чи саме такий ступінь втручання у права та свободи особи на даній стадії досудового розслідування у кримінальному провадженні виправдовує потреби досудового розслідування. Так, слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом (ч. 3 ст. 26 КПК України).
Крім того, відповідно до п. 1 ч. 6 ст. 100 КПК України речові докази передаються власнику (законному володільцю) на відповідальне зберігання, виключно, якщо не містять слідів кримінального правопорушення, і їх зберігання через громіздкість або з інших причин неможливо без зайвих труднощів або витрати по забезпеченню спеціальних умов зберігання яких співмірні з їх вартістю, а також піддаються швидкому псуванню.
Автором клопотання не доведено, яким саме характеристикам майна, передбаченим положеннями п. 1 ч. 6 ст. 100 КПК України, відповідає арештований автомобіль.
З урахуванням досліджених обставин, слідчий суддя дійшов висновку, що у задоволенні клопотання слід відмовити.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 98, 100, 131-132, 170-174, 309 КПК України, слідчий суддя, -
У задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_5 , що діє в інтересах ОСОБА_4 , про передачу на відповідальне зберігання арештованого майна, у кримінальному провадженні № 12025100070001893, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 05.09.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 Кримінального кодексу України, який накладений ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 10.09.2025 у справі № 758/13929/25, - відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1