Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області
Справа № 695/3719/24
номер провадження 2/695/505/25
21 жовтня 2025 року м. Золотоноша
Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області в складі :
головуючого судді Степченка М.Ю.
при секретарі Землянухіної Є.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Золотоноша цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до держави України в особі Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Черкаській області, Черкаської обласної прокуратури про відшкодування моральної та майнової шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до держави України в особі Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Черкаській області, Черкаської обласної прокуратури про відшкодування моральної та майнової шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 28 грудня 2019 року, відповідно до наказу по Центральному міжрегіональному управлінню Міністерства юстиції №1343/03 від 27.12.2019 року ОСОБА_1 (далі - Позивач) призначений на посаду заступника начальника Золотоніського МВ ДВС Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
Наступним наказом по Центральному міжрегіональному управлінню Міністерства юстиції №221/03 від 16.01.2020 року - на нього покладено виконання обов'язків начальника.
13.07.2020 року о 15 год. 06 хв. позивачеві було вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, у кримінальному провадженні № 42020250000000100 від 12.06.2020 року, складене начальником відділу прокуратури Черкаської області Грековим І.А..
У подальшому, 05.11.2020 року за результатами досудового розслідування вказаного кримінального провадження, обвинувальний акт стосовно Позивача було затверджено прокурором Черкаської обласної прокуратури Яшником Б.С. та направлено до Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області для розгляду по суті.
За вироком Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 27.01.2023 року в кримінальному провадженні № 42020250000000100 по справі № 695/2759/20 позивача визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України за недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.
Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 22.05.2023 року у справі № 695/2759/20 апеляційну скаргу прокурора Черкаської обласної прокуратури Пилипас Р.О. на вище зазначений виправдувальний вирок суду першої інстанції - залишено без задоволення, а вирок Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 27.01.2023 року - залишено без змін.
Крім того, постановою ККС ВС від 25.04.2024 року у вказаній справі касаційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Таким чином, у період з 13.07.2020 року по 22.05.2023 року позивач та його захисник - адвокат Орленко В.В. доводили невинуватість позивача перед органом досудового розслідування та спростовували пред'явлене обвинувачення у судах першої та апеляційної інстанцій щодо невинуватості позивача у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України (прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою).
Позивачу, крім необхідності доводити свою невинуватість в ході кримінального провадження та судового розгляду, також було заподіяну моральну шкоду за наслідками того, що: в його службовому кабінеті співробітниками правоохоронних органів було проведено обшук, що принизило його як службовця та як людину перед колегами та підлеглими, підірвало авторитет серед співробітників органів державної виконавчої служби; під час досудового розслідування в різних установах співробітниками правоохоронних органів отримувалися різні документи та інформація, на підставі відповідних ухвал слідчих суддів, в тексті яких в категоричній формі було викладено, що Позивач скоїв злочин; під час досудового розслідування відбувалося втручання в його особисте життя шляхом проведення негласних слідчих розшукових дій шляхом прослуховування телефонних розмов, аудіо - та відео контролю за особою, що породило в нього відчуття абсолютної незахищеності та відсутності приватності спілкування, в тому числі з рідними людьми; під час досудового розслідування сторона обвинувачення безпідставно зверталася до слідчого судді з клопотанням про обрання йому запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту; після відмови в задоволенні відповідного клопотання - оскаржувала увалу слідчого судді в апеляційній інстанції. Позивач вважає вказане елементом психологічного тиску на нього, оскільки останній був вимушений користуватися правничою допомогою захисника, готуватися до участі у відповідних судових засіданнях, готувати та подавати до суду характеризуючі документи, приїжджати з місця свого проживання до обласного центру для участі у вказаних засіданнях та для участі у слідчих та процесуальних діях; на досудовому розслідуванні Позивач намагаючись довести свою невинуватість, заявляв численні клопотання про витребування доказів, які його виправдовували, про провокацію злочину - однак органи досудового розслідування їх ігнорували, і лише в ході судового розгляду довелося отримувати запитувані документи, що мало наслідком його виправдання; після повідомлення Позивачеві про підозру у вчинені кримінального правопорушення - фактично його просування чи кар'єрне зростання по службі було заблоковане, він до цього часу займає посаду заступника начальника відділу ДВС. Також моральна шкода полягає, зокрема, в психологічних переживаннях, які він переніс під час досудового розслідування та судового розгляду справи, оскільки він обвинувачувався в скоєнні тяжкого корупційного злочину, покарання за який можливе лише у вигляді реального позбавлення волі строком від п'яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, з конфіскацією майна ( згідно санкції ч. 3 ст. 368 КК України, положень ст. ст. 45, 75 КК України ); в тривалості часу досудового розслідування та судового розгляду, внаслідок чого було порушено його звичний спосіб життя та соціальних зв'язків, переживань рідних і близьких, зокрема мами - ОСОБА_2 , 1944 р.н., яка являється пенсіонеркою, учасницею бойових дій, та перебуває на його утриманні, а також дружини і тещі, з якими він спільно проживає та які перебували у відчутті стану постійної нервової напруги, у відчутті незахищеності від провокації чи свавілля окремих співробітників правоохоронних органів (яким являється і заявник у кримінальному провадженні стосовно Позивача), які можуть сфальсифікувати документи, вигадати ситуацію, що паплюжить його честь і гідність, Позивач вимушений роками доводити свою невинуватість, а останні - залишаться безкарними; в результаті тривалого процесу над ним у Позивача сформувався негативний погляд на майбутнє, втрачено відчуття радості, задоволення від роботи, захоплень тощо; у Позивача відбулося порушення сну, через що він страждає безсонням та часто просинається; посилилися раптові панічні атаки, що відбуваються часто, через що він не може просто сидіти і почуватися розслабленим; Позивач перебуває в постійному пригніченому стані, через що не може отримати задоволення від гарної книги, радіо- або телепрограми; в наявності незручностей, які Позивач має до цього часу в зв'язку з необхідністю вирішення спору про відшкодування заподіяних збитків у судовому порядку; вимушеність зазнавання Позивачем значних обмежень в правах та свободах, гарантованих Конституцією України, докладання ним значних зусиль щодо відновлення своїх прав, що потягло за собою значні ускладення в житті не тільки Позивача, а і його родини.
Враховуючи вище викладене Позивач просив стягнути з Державного бюджету України на його користь моральну шкоду в сумі 400 000 грн.
Також позивач указував, що під час досудового розслідування та судового розгляду судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій у зв'язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності він поніс майнові витрати, пов'язані з наданням правничої допомоги адвокатом Орленком В.В. у загальному розмірі 100000 грн., які просив стягнути з Державного бюджету України в якості відшкодування майнової шкоди.
Також позивач просив стягнути з Державного бюджету України витрати на правничу допомогу в зв'язку з розглядом справи судом першої інстанції в сумі 20 000 грн.
Ухвалою суду від 03.10.2024 було відкрите провадження по справі та визначено розглядати справу в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 27.02.2025 підготовче провадження в справі закрито та справу призначено до судового розгляду.
15.10.2024 на адресу суду надійшов відзив на позов, поданий представником відповідача Державної казначейської служби України - Ярошем С.В. У вказаному відзиві в обгрунтування своєї позиції представник зазначав, що позивачем не було надано жодних доказів наявності завдання йому моральної шкоди, не надано доказів та підтверджень наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням відповідачів. Також у відзиві зазначено, що Позивачу державою не гарантовано конкретних майнових очікувань саме в частині розміру відшкодування моральної шкоди, оскільки законом про державний бюджет кожного року визначається різний розмір мінімальної заробітної плати, отже відшкодування моральної шкоди у розмірі мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішенням суду, на рівні 1 600 грн, не звужує зміст та обсяг існуючих прав позивача. Отже, визначена позивачем сума моральної шкоди в розмірі 400 000,00 грн. належним чином не підтверджена та суперечить нормам закону. Позивач обґрунтовує майнову шкоду витратами на правничу допомогу адвоката у кримінальному провадженні в сумі 100 000,00 грн. згідно договорів від 25.06.2020 та від 17.03.2021 «Про надання правничої допомоги». Вважав, що питання про розподіл процесуальних витрат за результатами судового розгляду в кримінальному провадженні вирішується в тій справі, в якій вони були понесені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. З урахуванням вище викладеного просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
18.10.2024 на адресу суду надійшов відзив на позов, поданий представником відповідача Головного управління Національної поліції в Черкаській області - Желізняк Ю.В. У вказаному відзиві в обгрунтування своєї позиції представник зазначає, що позивач має довести наявність у зв'язку з обвинуваченням моральної шкоди та її розмір. Це право реалізується шляхом процесуального доведення наявності шкоди, її розміру. Позивачем жодним документом не підтверджено факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, з чого він при цьому виходив, причинний зв'язок між шкодою та фактом притягнення до кримінальної відповідальності, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Враховуючи відсутність належних доказів заподіяння моральної шкоди позивач безпідставно просить сягнути з державного бюджету України моральну шкоду у розмірі 400000 грн. Під час обрахунку розміру моральної шкоди позивач здійснив невірний розрахунок, що свідчить про свідоме завищення розміру моральної шкоди, оскільки розрахункова величина законом у 2024 році визначена в розмірі 1600,00 грн. на рівні мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. У договорах про надання правової допомоги не визначено, на якій основі надається ОСОБА_1 правова допомога, крім цього, відсутній додаток № 1 до договору, тому можна прийти до висновку, що правова допомога надавалася на безоплатній основі. Крім цього, з наданої квитанції з А банку від 08.04.2024 в призначені платежу зазначено: «за послуги від ФОП ОСОБА_1 », сплачена сума 39000 грн., тому з наданої квитанції неможливо встановити, за що ОСОБА_1 сплачував кошти ОСОБА_3 , так як відсутнє посилання на те, що ці кошти перераховані за надання правової допомоги та в якій справі. Також представник звертав увагу суду, що договір про надання правової допомоги укладений з громадянином Гончаренком, а кошти перерахував ФОП ОСОБА_1 . Щодо додаткової угоди № 1 до договору про надання правової допомоги від 25.06.2020 від 16.03.2020, то зазначав, що вона укладена до укладення договору про надання правової допомоги та не може бути належним доказом на підтвердження понесених судових витрат, а тому квитанція до прибуткового касового ордеру також не може бути підтвердженням сплати коштів у сумі 20000 грн. Квитанції про сплату коштів за надання правової допомоги на суму 41 000 грн. взагалі відсутні. Просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
21.10.2024 на адресу суду надійшов відзив на позов, поданий представником відповідача Черкаської обласної прокуратури -Кващук А.М. У вказаному відзиві в обгрунтування своєї позиції представник зазначав, що шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону. Відшкодування шкоди в таких випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Законом прямо передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди повинен визначатися судом із урахуванням мінімального розміру заробітної плати. Вищевикладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються в кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. З 01.01.2024 набув чинності Закон України «Про Державний бюджет України на 2024 рік». Статтею 8 зазначеного вище Закону встановлено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, визначено на рівні 1 600 гривень. Отже, законодавцем в Законі України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», прямо встановлено норму, яка підлягає застосуванню в спірних правовідносинах. Так, установлено, що ОСОБА_1 перебував під слідством та судом 34 місяці 10 днів. Щодо розрахунку розміру відшкодування моральної шкоди, який провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, представник вважав, що мінімальний розмір моральної шкоди позивачу може становити 54 933,33 грн ((1600 грн х 34 міс)+(1600/30х10)), що відповідатиме засадам розумності, виваженості та справедливості. Позивачем не обґрунтовано заявлену суму морального відшкодування в розмірі 400 000 грн, не надано доказів, які б підтверджували наявність підстав для стягнення шкоди у вказаному розмірі, тому він є недоведеним та необґрунтовано завищеним. Розподіл витрат на правничу допомогу, яка була надана в рамках кримінального провадження та розгляду кримінальної справи має здійснювати суд, який ухвалював судове рішення в справі відповідно до норм КПК України. Просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та представник позивача - адвокат Орленко В.В. на задоволенні позову наполягали.
Представники відповідачів Державної казначейської служби України Ярош С.В., Головного управління Національної поліції в Черкаській області Желізняк Ю.В., Черкаської обласної прокуратури Походенко В.В. у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечували.
Суд, заслухавши пояснення учасників, дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Судом установлено, що 13.07.2020 року позивачеві було вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, в кримінальному провадженні № 42020250000000100 від 12.06.2020 року.
Вироком Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 27.01.2023 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України за недоведеністю.
22.05.2023 року ухвалою Черкаського апеляційного суду апеляційну скаргу прокурора відділу Черкаської обласної прокуратури Пилипаса Р.О. залишено без задоволення. Вирок Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 27.01.2023 року щодо ОСОБА_1 залишено без змін.
Постановою ККС ВС від 25.04.2024 року у вказаній справі касаційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Суд, дослідивши матеріали справи, прийшов до наступних висновків.
Згідно зі ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Відповідно до ч. 5 ст. 9, ч. 6 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ст. 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, ч. 5 ст. 5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди.
Виходячи з положень ч.2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено також у статях 56, 62 Конституції України, статтях 1167, 1176 Цивільного кодексу України.
За змістом положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
За змістом положень п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (№266/94-ВР), підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
Відповідно до п.1 ч.1. ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.
Статтею 11 Закону № 266/94-ВР встановлено, що в разі виникнення права на відшкодування завданої шкоди відповідно до статті 2 цього Закону орган, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчий, прокурор або суд зобов'язані роз'яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди.
Згідно зі статтею 130 КПК України шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом.
Отже, внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, засудження, ухвалення судом виправдувального вироку, позивач має право на відшкодування майнової та моральної шкоди, і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки закону, а саме: статті 1176 ЦК України, Закону № 266/94-ВР.
Вимоги про визнання незаконними дій органів досудового розслідування у кримінальних провадженнях має вирішуватися за правилами КПК України.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/2004/18, від 30 січня 2019 року у справі № 234/19443/16-ц.
Згідно з частиною другою статті 25 Бюджетного кодексу України відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.
Так, статтею 56 Конституції України передбачено, що держава закріплює право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Рішенням Конституційного Суду України від 3 жовтня 2001 року по справі № 1-36/2001 (справа про відшкодування шкоди державою) встановлено, що відшкодування шкоди (матеріальної чи моральної), завданої фізичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, покладається саме на державу, а не на відповідні органи державної влади, тобто відшкодування шкоди в таких випадках здійснюється за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання державних органів.
Аналогічний правовий висновок викладений у Постанові третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11.10.2019 року у справі № 757/53996/17.
Таким чином, відшкодування майнової шкоди, завданої фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється саме за рахунок держави.
Оскільки органи Державної казначейської служби України є єдиними розпорядниками коштів Державного та місцевих бюджетів, тому саме вони повинні відшкодовувати шкоду, завдану фізичній особі іншими органами державної влади в разі доведеності заподіяння такої шкоди.
Відповідно до пункту першого Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, Державна казначейська служба України (далі - Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів. Згідно з пунктом четвертим даного Положення Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду.
У пунктах 3, 35 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845, рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів. Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації), зокрема, шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду.
Відповідно до статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Відповідно до вимог ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, в тому числі, моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.
Частиною першою статті 1167 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Дані підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Статтею 1176 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Відповідно до ч. 5 ст. 9, ч. 6 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ст. 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, ч. 5 ст. 5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди. Вступивши до Ради Європи (1995 р.) і ратифікувавши 17 липня 1997 р. зазначену Конвенцію та ряд Протоколів до неї (Перший протокол і Протоколи №№ 2, 4. 7 та 11), Україна визнала її чинність у національній правовій системі та обов'язковість рішень Європейського Суду з прав людини з усіх питань, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
Застосування положень Європейської конвенції та прецедентної практики Європейського Суду з прав людини національними судами при вирішенні справ про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконного притягнення до кримінальної чи адміністративної відповідальності, є необхідним, оскільки відповідно до ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства.
У відповідності до пункту 5 статті 5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини кожен, хто є потерпілим від арешту або затримання, здійсненого всупереч положенням цієї статті, має забезпечене правовою санкцією право на відшкодування.
Європейський Суд з прав людини в рішенні по справах «Світлорусов проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Корнейкова проти України», «Мироненко і Мартенко проти України» констатував порушення пункту 5 статті 5 Конвенції з огляду на неможливість для заявників отримати відшкодування шкоди, завданої національними органами у контексті провадження в їхніх кримінальних справах.
Таким чином, проаналізувавши надані суду докази у їх сукупності, враховуючи обставини, викладені у вироку суду про визнання позивача невинним в інкримінованому йому злочині, який набрав законної сили, суд приходить до висновку про доведеність факту понесення позивачем моральних страждань та переживань з приводу порушеного кримінального провадження та розгляду кримінального провадження, що призвели до зміни звичного укладу життя та порушення нормальних життєвих зв'язків.
Згідно статті 3 Закону №266/94-ВР у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.
Частиною 4 Закону №266/94-ВР визначено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Відповідно до положення ч. 5 ст. 12 ЦПК України, яка також покладає і на суд певні обов'язки зі створення для сторін змагального процесу, суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.
Мотивуючи заподіяну шкоду позивач зазначив, що йому заподіяно значних моральних страждань та психологічних переживань у зв'язку з тривалим та стійким негативним впливом на його особистість психотравмуючої ситуації, пов'язаної із незаконним притягненням до кримінальної відповідальності внаслідок якої останній був обмежений в правах і обтяжений процесуальними обов'язками, перебуваючи під слідством і судом у період з 13.07.2020 року до 22.05.2023 року, він постійно тривалий проміжок часу перебував у стані тривоги та правової невизначеності, в нього були порушені життєві зв'язки, також він змушений був витрачати додаткові зусилля, час та витрати на юридичну допомогу з метою судового захисту порушених прав.
Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідно до вищезазначених норм закону, позивач має право на відшкодування спричиненої йому незаконним притягненням до кримінальної відповідальності моральної та матеріальної шкоди.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
При визначенні розміру моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, суд повинен визначити страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру, при цьому суд зобов'язаний враховувати, що таке відшкодування проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом (ч. 3 ст. 13 Закону).
Крім того, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами рівності, поміркованості, розумності, справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, а ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.
Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.
Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено з 01 січня 2025 року мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 8 000,00 грн.
Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, «відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року в справі № 686/23731/15-ц, провадження № 14-298цс18, зроблено висновок про те, що «моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості».
У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, провадження № 14-298цс18, «розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред'явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження».
З урахуванням установлених судами обставин справи, позивач має право на відшкодування моральної шкоди в силу норм ЦК України та положень Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Встановлено, що ОСОБА_1 перебував під слідством і судом із 13 липня 2020 року по 22 травня 2023 року, тобто 2 роки 10 місяців 10 днів або 34 місяці 10 днів.
З урахуванням вказаного строку перебування позивача під слідством і судом і мінімального місячного розміру заробітної плати на момент розгляду справи відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», мінімальний розмір моральної шкоди, який підлягає стягненню на користь позивача складає: (34 х 8 000,00 грн) + (8 000,00 грн / 31 х 16) = 274580,60 грн.
Суд уважає, що, визначаючи розмір відшкодування, необхідно керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.
Отже, визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати більший розмір відшкодування, а обмеження максимального розміру моральної шкодиЗаконом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено.
Тобто, вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи її розмір, суди, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, мають виходити із встановлених фактичних обставин кожної окремо взятої справи (див: постанову Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 202/1722/19-ц (провадження № 61-8370св21)).
Указане узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), яка, разом із іншим, зазначила, що законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Аналогічні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), та постановах Верховного Суду: від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 23 вересня 2021 року у справі № 295/13971/20 (провадження № 61-10849св21), від 29 вересня 2021 року у справі № 607/16567/20 (провадження № 61-9023св21), від 04 жовтня 2023 року у справі № 757/5351/21-ц (провадження № 61-5502св22), від 18 жовтня 2023 року у справі № 705/4489/20 (провадження № 61-2214св23), від 21.05.2025 у справі № 757/47970/16-ц.
Встановивши фактичні обставини справи, глибину та тривалість моральних страждань позивача, строк перебування ОСОБА_1 під слідством і судом, надавши правову оцінку поданим сторонами доказам, урахувавши наведену судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, засади розумності, виваженості і справедливості, суд уважає, що в спірних правовідносинах наявні обґрунтовані підстави для визначення розміру моральної шкоди в сумі 300 000,00 грн. На думку суду, цей розмір моральної шкоди буде достатнім для сатисфакції перенесених позивачем моральних страждань.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги.
Визначені наведеним Законом суми, сплачені громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги не є тотожними витратам на правничу допомогу, передбаченим статтею 137 ЦПК України, тому, у зазначеному випадку застосуванню підлягає спеціальна норма закону.
Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якої надано Конституційним Судом України у Рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.
У Рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
Вказана правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 09.06.2022 по справі №759/2952/20.
На підтвердження понесених майнових витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги, позивачем надано копії: договору про надання правничої допомоги від 25.06.2020 року, додаткової угоди № 1 до нього від 16.03.2021 року, акту приймання - передачі виконаних робіт від 16.03.2021 року, квитанції до прибуткового касового ордеру; договору про надання правничої допомоги від 17.03.2021 року, додаткової угоди № 1 до нього від 25.04.2024 року (в якій сторони погодили порядок розрахунків - проведену часткову оплату, та часткову оплату протягом 3 х років ), актом приймання - передачі виконаних робіт від 25.04.2024 року, квитанцією банку.
Суд приймає в якості доказів, наданих позивачем ОСОБА_1 на підтвердження понесення матеріальної шкоди в зв'язку з наданням правничої допомоги квитанцію до прибуткового касового ордера від 16 березня 2021 року на суму двадцять тисяч грн. та квитанцію про сплату 08.04.2024 коштів на суму тридцять дев'ять тисяч грн. Разом із цим суд вважає, що хоч у вказаній вище квитанції платником зазначений ФОП ОСОБА_1 , це не спростовує факту сплати позивачем коштів за надану правничу допомогу адвокату Орленку В.В.
Однак суд зазначає про те, що доказів сплати за надану правничу допомогу в сумі 41000 (сорок одна тисяча) грн. суду не надано, тому суд відхиляє в цій частині заявлену вимогу.
Враховуючи вищевикладене, суд частково задовольняє позовну вимогу ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди на суму 59000,00 грн.
Також позивачем були понесені витрати на правову допомогу в даній цивільній справі, які, на думку суду, з урахуванням складності справи, співмірності, обсягу наданої адвокатом правової допомоги та пропорційності частково задоволеним позовним вимогам підлягають до стягнення в розмірі 14360, 00 грн.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 15, 16, 23, 1176 Цивільного кодексу України, положеннями Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», ст. 2, 4, 12, 76-82, 89, ч. 2 ст. 247, ст. 263-265, 354 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 до держави України в особі Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Черкаській області, Черкаської обласної прокуратури про відшкодування моральної та майнової шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності - задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 300000,00 грн. та майнову шкоду 59000,00 грн., а всього 359000 (триста п'ятдесят дев'ять тисяч) грн. 00 коп.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в сумі 14360 (чотирнадцять тисяч триста шістдесят) грн. 00 коп.
У решті вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя М.Ю. Степченко
Повний текст рішення виготовлений 30 жовтня 2025 року.