Справа № 569/11558/25
1-кп/569/1718/25
24 листопада 2025 року м.Рівне
Рівненський міський суд Рівненської області
в складі: головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Рівне клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою у кримінальному провадженні №12025181010000083 від 14.01.2024 за обвинуваченням:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Рівне, громадянина України, українця, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , не одруженого, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України,
1. Суть клопотання
На розгляді Рівненського міського суду Рівненської області перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12025181010000083 від 14.01.2024 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.
Прокурор подав клопотання про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Звертаючись до суду із клопотанням про продовження строку тримання під вартою прокурор дійшов висновку про наявність ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, які виправдовують тримання ОСОБА_4 під вартою, а саме: 1) переховуватися від суду; 2) незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні; 3) іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню. При визначенні ймовірності переховування обвинуваченого від суду прокурор просив врахувати тяжкість покарання, відсутність міцних соціальних зв'язків в обвинуваченого та підвищену соціальну небезпеку способу та характеру вчиненого злочину. Ризик незаконного впливу на свідків прокурор обґрунтовував можливістю впливати на свідків, оскільки обвинувачений, ознайомившись із матеріалами кримінального провадження, усвідомлений про їх місце проживання, що дає йому підстави незаконно на них впливати. Ризик перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином прокурор обґрунтовував можливістю обвинуваченого перешкоджати шляхом не прибуття та несвоєчасного прибуття на виклики суду, що в подальшому може позбавити можливості забезпечити судове провадження у розумні строки.
2. Позиція учасників судового засідання
Прокурор ОСОБА_3 клопотання підтримав з наведених у ньому мотивів.
Обвинувачений ОСОБА_4 , захисник ОСОБА_5 заперечували проти задоволення клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з огляду на те, що сторона обвинувачення на підтвердження обґрунтованості ризиків не надала належних та допустимих доказів, просили застосувати іншій запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою.
3. Мотиви суду
Заслухавши учасників кримінального провадження, дослідивши клопотання та додані до нього матеріали, суд дійшов таких висновків.
Ухвалою Рівненського міського суду від 30.09.2025 ОСОБА_4 продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави до 28.11.2025.
У відповідності до ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
При вирішенні питання про продовження тримання під вартою суд керується загальними приписами, які регулюють застосування запобіжного заходу, однак з урахуванням додаткових відомостей і стадії кримінального провадження.
У відповідності до ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно зі ст. 178 КПК України суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі стосовно індивідуальних особливостей підозрюваного/обвинуваченого.
Згідно з положеннями ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. ч. 6, 8 ст. 176 цього Кодексу.
Клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у ст. 184 цього Кодексу, повинно містити виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
Це кримінальне провадження знаходиться на стадії судового розгляду, ОСОБА_4 вручений обвинувальний акт і він має процесуальний статус обвинуваченого.
Суд зауважує, що у клопотанні прокурора порушено питання про обґрунтованість пред'явленого обвинувачення з посиланням на відповідні докази, зібрані органом досудового розслідування. Однак, з огляду на стадію кримінального провадження питання обґрунтованості обвинувачення не може бути предметом вирішення, оскільки докази, які, на думку сторони обвинувачення, його підтверджують, будуть досліджуватися в порядку §3 глави 28 КПК України, і лише за наслідком судового розгляду буде вирішено питання стосовно доведеності обвинувачення.
У зв'язку із цим суд надаватиме оцінку винятково питанню продовженню існування заявлених прокурором ризиків.
Під час розгляду клопотання про продовження строку запобіжного заходу суд не уповноважений перевіряти обґрунтованість самих підстав застосування запобіжного заходу, а учасники не можуть ставити під сумнів висновки, покладені в основу такого рішення слідчого судді.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству. При визначенні ризиків закон не вимагає неспростовних доказів того, що обвинувачений однозначно, поза всяким сумнівом, здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає обґрунтування, що він має реальну можливість їх здійснити в майбутньому. Отже, ризики слід вважати наявними за умови встановлення їх імовірності. Як обов'язковий критерій застосування запобіжного заходу ризик кримінального провадження має прогностичний характер, його визначення у конкретний проміжок часу спрямоване на усунення негативного впливу на кримінальне провадження в майбутньому. При встановленні ризиків суд застосовує стандарт достатності підстав вважати, що обвинувачений може вдатися до дій на шкоду кримінальному провадженню.
Суд враховує, що згідно практикою Європейського суду з прав людини, повторне зазначення в ухвалі про продовження запобіжного заходу одних і тих самих ризиків, з обґрунтуванням продовження їх існування, не становитиме порушення права на свободу та на особисту недоторканість (рішення ЄСПЛ «Штепа проти України», «Войкін проти України»).
На думку суду, ризик переховування обвинуваченого від суду досі є реальним з огляду на тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 , та суворість можливого покарання. Так, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, яке зважаючи на санкцію відноситься до тяжкого кримінального правопорушення, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до десяти років. Отже, усвідомлюючи тяжкість покарання та невідворотність кримінальної відповідальності у випадку визнання його винуватим у майбутньому, обвинувачений може вчиняти дії, спрямовані на переховування від суду.
Це твердження узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії», в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
Співставлення можливих негативних для обвинуваченого наслідків переховування у вигляді потенційного ув'язнення у невизначеному майбутньому, із можливим засудженням до покарання у виді позбавлення волі, у перспективі робить цей ризик достатньо високим.
Суд сприймає доводи обвинуваченого та захисника щодо характеристики обвинуваченого, стану його здоров'я, наявності житла та доходів у вигляді пенсії. Водночас, вказані аргументи не є настільки суттєвими, щоб нівелювати ризик можливого переховування від суду з огляду на вказані обставини.
Оцінюючи можливість впливу на свідків суд виходить із передбаченої КПК України процедури отримання свідчень від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч. ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК України). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, крім порядку отримання показань, визначеного ст. 615 цього Кодексу (ч. 4 ст. 95 КПК України).
Відтак, ризик впливу на свідків існує не лише на етапі досудового розслідування при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідка та дослідження їх судом.
Враховуючи обставини кримінального правопорушення, та те, що на даний час не всі свідки в судовому засіданні допитані, існує реальна можливість безпосереднього впливу ОСОБА_4 на свідків з метою схилити їх до зміни показань чи відмови від дачі показань.
Суд також констатує, що стороною обвинувачення не доведено реальність ризику іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню у спосіб неприбуття чи несвоєчасного прибуття на виклик суду. Суд звертає увагу, що такий спосіб перешкоджання кримінальному провадження як неприбуття є тотожним ризику переховування від суду, оцінку наявності якого судом надано вище.
Згідно з ч. 3 ст. 183 КПК України, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
За змістом п. 2 ч. 4 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, який спричинив загибель людини.
Враховуючи те, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, який спричинив загибель людини, суд вважає за необхідне при продовженні строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не визначити розмір застави.
З огляду на обставини вчинення кримінального правопорушення, у якому обвинувачується ОСОБА_4 , актуальність ризиків та їх характер, суд дійшов висновку, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не здатен на належному рівні забезпечити належне виконання процесуальних обов'язків і запобігти будь-якому прояву окреслених ризиків. Таким чином, суд вважає виправданим подальше тримання ОСОБА_4 під вартою строком на шістдесят днів.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 177, 178, 182, 193, 194, 196, 197, 199, 331, 372, 376, 392 КПК України, суд
Клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання від вартою обвинуваченому ОСОБА_4 - задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю м. Рівне, громадянину України, українцю, зареєстрованому та фактично проживаючому за адресою: АДРЕСА_1 , не одруженому, раніше не судимому, строк тримання під вартою на 60 (шістдесят) днів без визначення розміру застави у Державній установі «Рівненський слідчий ізолятор», тобто до 22 січня 2026 року включно.
Копію ухвали вручити обвинуваченому, захиснику, прокурору негайно після її оголошення, а також направити керівнику ДУ «Рівненський слідчий ізолятор».
Ухвала суду підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Рівненського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення, а обвинуваченим - в цей же строк з моменту вручення йому копії ухвали.
Суддя Рівненського міського суду ОСОБА_6