Справа № 569/19197/25
19 листопада 2025 року м.Рівне
Рівненський міський суд Рівненської області у складі:
головуючого судді Гордійчук І.О.,
секретар судового засідання Баланович М.В.,
розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в інтересах якого діє ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про стягнення майнової шкоди,
встановив:
ОСОБА_1 , в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому просить стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , в тому числі і інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 , шляхом безпірного списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України 1064196 грн майнової шкоди, у вигляді недоотриманої щомісячної грошової допомоги та підвищення до пенсії, завданої бездіяльністю органу державної влади (ГУПФУ) при здійсненні ними своїх повноважень.
Позов обґрунтовано тим, що він та син мають статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи та постійно проживають на території віднесеної згідно Постанови Кабінету Міністрів України №106 від 23.07.1991 року до зони гарантованого добровільного відселення та мають право на щомісячну грошову допомогу у зв"язку з обмеженням споживання продуктів харчування д 17.07.2018 року. Однак, вищевказана виплата не виплачувалась. Протиправна бездіяльність відповідача встановлена Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 02.07.2021 у справі №460/9488/20. Позивач ОСОБА_1 є непрацюючим пенсіонером, отримує пенсію, як особа з інвалідністю внаслідок війни, проживає в зонв гарантованого добровільного відселення та має право на виплати на підставі ст.39 ЗУ "Про статус та соціольний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" Протиправна бездіяльність відповідача встановлена Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 30.11.2022 у справі №460/38769/22. Позовні вимоги заявляє за період 17.07.2018 по 01.01.2025 року. У зв"язку з невиконанням рішень суду він передав вказані рішення на виконання, звертався до Рівненської обласної прокуратури. Предметом позову є відшкодування майнової шкоди, завданої органом державної влади їх посадовими та службовими особами, в зв"язку з протиправною бездіяльністю, згідно ст.1174 ЦК України. Вважає, що така бездіяльність відповідача по справі є протиправною, суперечить вимогам чинного законодавства, в зв'язку з чим він змушений був звернутися до суду за захистом порушеного права.
У судове засідання позивач не з'явився, у заяві від 24.10.2025 просив розгляд справи здійснити за відсутності позивача, за станом здоров"я.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлявся про час, дату і місце проведення судових засідань, про причини неявки відповідач суд не повідомив, відзив не подав і позивач не заперечує проти вирішення справи в заочному порядку, таким чином суд проводить розгляд справи на підставіст.280 ЦПК Українив заочному порядку.
Згідно з ч.2ст.247 Цивільного процесуального кодексу України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.
Ухвалою судді від 12.09.2025 було прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову з наступних підстав.
На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальностісторін. Учасникисправи маютьрівні праващодо здійсненнявсіх процесуальнихправ таобов'язків,передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповіднодо цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не єобов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Звертаючись до суду з указаним позовом, позивач просить стягнути з Державного бюджету України, шляхом безпірного списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України 1064196 грн майнової шкоди, у вигляді недоотриманої щомісячної грошової допомоги та підвищення до пенсії, завданої бездіяльністю органу державної влади (ГУПФУ) при здійсненні ними своїх повноважень, посилаючись на положення статті 1173, 1174 ЦК України.
Відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Згідно зіст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Статтею 1175 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акту, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.
За змістом ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, які особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які б особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
При вирішенні спору про відшкодування шкоди обов'язковому з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Статтею 1166 ЦК України передбачено, що відшкодування шкоди можливе за таких умов: 1) завдано шкоди особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи; 2) дії або бездіяльність, якими завдана шкода, є неправомірними. 3) причинний зв'язок між протиправними діями правопорушника і шкодою, яка виникла; 4) вина особи, яка завдала шкоду.
Наявність усіх вищезазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди.
При цьому діє презумпція (припущення) вини порушника: якщо потерпілий довів наявність шкоди, то боржник має довести відсутність своєї вини. Для виникнення обов'язку відшкодування шкоди ступінь вини порушника значення не має.
Встановлені уст. 1166 ЦК України умови відшкодування шкоди поширюється на всі норми, що входять до глави 82 ЦК України, тією мірою, в якій їх не змінюють спеціальні правила, передбачені окремими статтями цієї глави. Названі умови разом із фактом заподіянням шкоди є підставами й юридичної відповідальності, вони утворюють одночасно і склад правопорушення.
Тобто, частина 1ст. 1166 ЦК України містить пряму вказівку на протиправність поведінки заподіювача шкоди, як обов'язкову підставу деліктної відповідальності.
Позивач посилається на Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 02.07.2020 у справі №460/9488/20 та рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 30.11.2022 у справі №460/38769/22.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 02.07.2020 у справі №460/9488/20 позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Управління соціального захисту населення Сарненської районної державної адміністрації Рівненської області (вул. Демократична, 46, м.Сарни, Сарненський район, Рівненська область,34500, код ЄДРПОУ 03195398) - задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Сарненської районної державної адміністрації Рівненської області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , починаючи з 19.06.2020 щомісячної грошової допомоги, встановленої ст.37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі 40 % від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року. Зобов'язати Управління соціального захисту населення Сарненської районної державної адміністрації Рівненської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , починаючи з 19.06.2020 щомісячну грошову допомогу, встановлену ст.37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі 40% від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року. Зобов'язати Управління соціального захисту населення Сарненської районної державної адміністрації Рівненської області нарахувати та виплатити ОСОБА_2 починаючи з 19.06.2020 щомісячну грошову допомогу, встановлену ст.37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі 40% від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 30.11.2022 у справі №460/38769/22 цей позов задоволено повністю: визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 з 24.02.2022 доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території гарантованого добровільного відселення, у розмірі визначеному статтею 39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи №796-XII від 28.02.1991. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Рівненській області нараховувати та виплачувати ОСОБА_1 доплату до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території гарантованого добровільного відселення, у розмірі визначеному статтею 39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи №796-XII від 28.02.1991, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про Державний бюджет України на відповідний рік) починаючи з 24.02.2022 до зміни законодавства або зміни правового статусу.
Таким чином, спірні правовідносини виникли, у зв'язку з виконанням судового рішення, тому несплачена позивачеві сума пенсії, яка підлягає стягненню на його користь, за рішенням суду, не може вважатися майновою шкодою, або збитками, в розумінні ст. ст.22,1166 ЦК України, а є сумою нарахованої пенсії, яка підлягає виплаті позивачу в порядку виконання рішення адміністративного суду, відтак зазначені норми права не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Таку правову позицію виклав Верховний Суд України у постанові від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1388цс17, вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права.
Згідно із ч. 4ст. 263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно зі статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У статті 56 Конституції України закріплено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України, статті 18 ЦПК України однією з основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду.
За приписами статті 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Судове рішення, що набрало законної сили, є підставою для його виконання. Виконання судового рішення сприяє втіленню законів у життя та зміцненню їх авторитету. Рішення суду охороняє права, свободи та законні інтереси громадян, а також є завершальною стадією судового провадження.
За статтею 18 ЦПК України судові рішення, які набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Право на справедливий суд, гарантоване особам у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, розповсюджує дію і на стадію виконання судового рішення. Право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов'язкове судове рішення залишалось невиконаним відносно однієї із сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинно розглядатися як невід'ємна частина «процесу» в розумінні статті 6 Конвенції («Іммобільяре Саффі» проти Італії», заява 22774/93, 28.07.1999, §63; «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997, §40). У пілотному рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява 40450/04, п.46) Європейський Суд з прав людини зазначив: «...що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання» (див. рішення у справі «Метаксас проти Греції» (Metaxas v. Greece), №8415/02, п.19, від 27.05.2004 року; та у справі «Лізанец проти України» (Lizanets v. Ukraine), №6725/03, п.43, від 31.05.2007 року). У п.54 суд звернув увагу, що держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Сокур проти України» (Sokur v.Ukraine), №29439/02, від 26.04.2005 року, і у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v .Ukraine), №1811/06, від 19.02.2009 року).
У випадку надмірної затримки у виконанні державою винесеного проти неї судового рішення, враховуючи те, що недотримання державою свого зобов'язання з повернення боргу після того, як заявник, пройшовши через судовий процес, домігся успіху, неминуче викликатиме у нього почуття розпачу.
Згідно з приписами статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, передбачається, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Практика Європейського Суду з прав людини визнає не отримані за рішенням суду кошти саме порушенням Протоколу 1 («Юрій Миколайович Іванов проти України», «Агрокомплекс проти України»).
Відповідно до рекомендацій, викладених у Висновку Консультативної ради Європейських суддів №13 (2010) «Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень» КРЄС вважає, що в державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов'язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх «ex-officio!». Виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним. Тому для цього мають бути забезпечені необхідні кошти. Чіткі правові норми повинні визначати доступні ресурси, відповідальні органи та відповідну процедуру їх розподілу.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України.
Згідно із ст.1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою або органом місцевого самоврядування, незалежно від вини цих органів.
Відповідно до ч.1 ст.1174 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою або органом місцевого самоврядування, незалежно від вини цієї особи.
Норми статей 1173, 1174 ЦК України є спеціальними, і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності Держави за дії бездіяльності органів державної влади наявність вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про відшкодування шкоди.
Необхідною умовою для притягнення Держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади у вигляді стягнення шкоди, є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Наявність цих умов в межах розгляду цивільної справи має довести позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. А суд має самостійно встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який є підставою для стягнення шкоди, оцінивши надані сторонами докази.
Вказана позиція узгоджується із правовою позицією, висловленою у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 року у справі №920/715/17, провадження №12-199гс18.
Стягнення заявленої суми у цьому спорі є подвійною відповідальністю за одне і те ж зобов'язання, що відповідно до положень Конституції України є недопустимим.
Суд вважає за необхідне звернути увагу позивача, що в адміністративному судочинстві обов'язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в якому є держава в особі її компетентних органів, а тому адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов'язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов'язковості судового рішення.
Зазначені висновки Суду узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною в ухвалах від 26 січня 2021 у справі №611/26/17 та від 12 липня 2022 року у справі №754/12702/14-а.
Статтею 382 КАС України встановлено спосіб здійснення судового контролю за виконанням судового рішення. Зокрема, відповідно до частин першої, другої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З аналізу зазначених норм законодавства вбачається, що стаття 382 КАС України надає право суду, який ухвалив відповідне судове рішення, з метою забезпечення його належного виконання, застосовувати інститут судового контролю шляхом зобов'язання відповідача подати до суду звіт про виконання такого судового рішення у строк, встановлений судом, розгляду поданого звіту про виконання судового рішення, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу.
Для застосування наведених процесуальних заходів повинні існувати відповідні правові підстави. Зокрема, правовою підставою для зобов'язання відповідача подати до суду звіт про виконання судового рішення у порядку статті 382 КАС України може слугувати наявність у суду об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю судове рішення залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов'язків згідно із судовим рішенням та можливості суб'єкта владних повноважень їх виконати.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2020 року у справі №0640/3719/18 та від 11 червня 2020 року у справі №640/13988/19.
Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 141, 247, 263-265, 280-284 ЦПК України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в інтересах якого діє ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про стягнення майнової шкоди - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного заочного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивачі: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1
ОСОБА_2 РНОКПП НОМЕР_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, адреса м.Рівне, вул.Короленка 7
Повний текст рішення суду складено 24.11.2025
Суддя І.О.Гордійчук