Дата документу 24.11.2025Справа № 554/13033/24
Провадження № 1-кс/554/13214/2025
24 листопада 2025 року м. Полтава
Слідчий суддя Шевченківського районного суду міста Полтави ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Полтави скаргу представника Полтавського обласного центру зайнятостіОСОБА_3 на постанову дізнавача СД ВнП №1 Полтавського РУП ГУНП в Полтавській області лейтенанта поліції ОСОБА_4 від 25 грудня 2024 року про закриття кримінального провадження №12024175460000155 від 03.08.2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України,-
31.10.2025 року представник Полтавського обласного центру зайнятості ОСОБА_3 звернулася до Шевченківського районного суду м. Полтави зі скаргою на вказану постанову дізнавача про закриття кримінального провадження, в якій просить визнати постанову протиправною та скасувати її.
Як зазначено у скарзі, 24 січня 2023 року громадянка ОСОБА_5 звернулася за послугами до Полтавської філії та отримала статус безробітної особи, якій філією на підставі ч. 3 ст. 23 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" було призначено допомогу по безробіттю з 25 січня 2023 року.
При цьому громадянка ОСОБА_5 була ознайомлена Полтавською філією з її правами та обов'язками як зареєстрованої безробітної, в тому числі щодо обов'язку повідомити фахівця центру зайнятості про обставини припинення реєстрації у разі змін щодо зайнятості. У заяві про надання статусу безробітного ОСОБА_5 зазначила про відсутність у неї будь-якого виду доходу та роботи і була попереджена філією про кримінальну відповідальність за умисне неповідомлення відомостей.
Проте громадянка ОСОБА_5 не повідомила Полтавську філію про факт її перебування у трудових відносинах з ТОВ "Баядера Логістик" під час її перебування на обліку в центрі зайнятості в статусі безробітної і як наслідок безпідставно отримала допомогу по безробіттю у розмірі 963,13 грн.
16 липня 2024 року Полтавський обласний центр зайнятості в особі Полтавської філії Полтавського обласного центру зайнятості звернувся із заявою до відділення поліції №1 Полтавського районного управління Головного управління поліції Національної поліції в Полтавській області про вчинення громадянкою ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України.
03 серпня 2024 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено відомості за №12024175460000155 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України.
25 грудня 2024 року дізнавачем СД ВНП №1 Полтавського РУП ГУНП в Полтавській області лейтенантом поліції ОСОБА_6 на підставі п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК України було винесено постанову про закриття кримінального провадження №12024175460000155 від 03.08.2024 року.
22 жовтня 2025 року постанова від 25.12.2024 року була отримана Полтавським обласним центром зайнятості.
Обґрунтовуючи скаргу, представник скаржника посилається на те, що дізнавачем було допущено істотні порушення вимог кримінального процесуального законодавства.
Представник ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилася.
Дізнавач у судове засідання не з'явилася, матеріали кримінального провадження №12024175460000155 від 03.08.2024 року на неодноразові вимоги суду не надано.
Згідно з ч. 4 ст. 107 КПК України у зв'язку із неприбуттям у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, та відсутність клопотань про здійснення фіксації, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження під час розгляду справи не здійснювалось.
Слідчий суддя, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про задоволення скарги з наступних підстав.
Слідчим суддею встановлено, що дізнавачем СД ВнП №1 Полтавського РУП ГУНП в Полтавській області лейтенантом поліції ОСОБА_7 25.12.2024 року винесено постанову про закриття кримінального провадження №12024175460000155 від 03.08.2024 року.
Відповідно до п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК України, слідчий, прокурор зобов'язані закрити кримінальне провадження, якщо втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння.
Статтею 190 КК України передбачена кримінальна відповідальність за шахрайство, тобто заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою.
Як вбачається з постанови про закриття кримінального провадження від 25 грудня 2024 року дізнавач зазначила, що 09 серпня 2024 року набув чинності Закон України №3886-ІХ від 18 липня 2024 року "Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів", яким декриміналізовано дрібне викрадення майна (ст. 51 КУпАП).
На підставі цього дізнавач дійшла висновку про втрату чинності закону, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння, та необхідність закриття кримінального провадження на підставі п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК України.
Проте слідчий суддя вважає такий висновок передчасним та необґрунтованим з наступних підстав.
Кримінальне провадження було розпочато саме за ознаками шахрайства, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, а не дрібного викрадення майна. Норма ч. 1 ст. 190 КК України чинності не втрачала і продовжує діяти, встановлюючи кримінальну відповідальність за заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою.
Дізнавач безпідставно прирівняла обманне заволодіння коштами Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття до дрібного викрадення чужого майна, не здійснивши належного аналізу способу вчинення діяння.
Дізнавачем проігноровано характер умислу та спосіб вчинення діяння, чим порушено вимоги ст. 91 КПК України, яка визначає коло обставин, що підлягають доказуванню.
Дізнавач у постанові від 25 грудня 2024 року, враховуючи розмір безпідставно отриманої допомоги по безробіттю, зазначила, що "декриміналізується злочинність діяння у зв'язку з малозначністю завданих збитків, тобто хоча формально і містяться ознаки шахрайства, але через малозначність дане діяння не становить суспільної небезпеки (ст. 11 КК України)".
Проте дізнавачем фактично ототожнено розмір збитків із наявністю чи відсутністю складу злочину, що є помилковим.
Дізнавач, посилаючись на малозначність, не навела аналізу суб'єктивної сторони - мотиву, мети та ступеня вини особи, що є обов'язковими елементами правової оцінки. Дізнавач не надала жодного аналізу щодо характеру умислу, мотивів чи обманного способу дій, обмежившись лише безпідставною констатацією суми шкоди.
Крім того, дізнавачем не було досліджено, чи мала місце повторність або системність аналогічних дій, що могло б свідчити про наявність стійкого злочинного умислу.
Враховуючи викладене, висновок про малозначність не відповідає вимогам ст. 11 КК України та є передчасним.
Дізнавач у постанові від 25 грудня 2024 року безпідставно послалася на положення ч. 1 ст. 5 КК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 КК України, закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.
Проте на сьогоднішній день відсутній будь-який законодавчий акт, який би скасовував кримінальну протиправність діяння, пом'якшував кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшував становище особи, що вчинила злочин, передбачений ч. 1 ст. 190 КК України.
Закон України №3886-ІХ від 18 липня 2024 року декриміналізував дрібне викрадення майна, встановивши за нього адміністративну відповідальність за ст. 51 КУпАП, проте не вніс змін до ст. 190 КК України, яка продовжує діяти і встановлює кримінальну відповідальність за шахрайство.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КПК України, слідчий зобов'язаний всебічно, повно й неупереджено дослідити обставини кримінального провадження.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 91 КПК України, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення).
Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 110 КПК України, постанова слідчого, дізнавача, прокурора складається з мотивувальної частини, яка повинна містити відомості про: зміст обставин, які є підставами для прийняття постанови; мотиви прийняття постанови, їх обґрунтування та посилання на положення КПК України.
Оскільки закриття кримінального провадження є одним із способів його остаточного вирішення, провадження має закриватися після всебічного, повного, об'єктивного дослідження всіх обставин та після надання оцінки слідчим усіх зібраних та перевірених доказів. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 25 серпня 2021 року у справі №142/536/20, від 27 березня 2025 року у справі №466/568/23.
Як вбачається з оскаржуваної постанови про закриття кримінального провадження, дізнавачем не було проведено всіх необхідних процесуальних дій, не зібрано належні докази, що призвело до ухвалення передчасного, необґрунтованого рішення про закриття провадження.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Полтави від 27 листопада 2024 року у справі №554/13033/24 було зазначено, що "під час досудового слідства слідчим не проведено всіх можливих слідчих дій, не опитано працівників центру зайнятості, не проведено допит ОСОБА_5 за обставинами, викладеними в заяві від 16.07.2024 року, не проведено огляд особової справи гр. ОСОБА_5 , внаслідок чого висновок дізнавача про відсутність у діянні складу кримінального правопорушення є необ'єктивним, який базується на припущеннях, а не на конкретних доказах, здобутих слідством під час досудового розслідування... дізнавачем не було процесуально здійснено заходів по збиранню та дослідженню доказів в порядку ст. 91-94 КПК України".
Проте дізнавач у порушення вимог ч. 2 ст. 9 КПК України, після відновлення закритого кримінального провадження, не вжила заходів, про які вказав суд в ухвалі від 27 листопада 2024 року, та передчасно і безпідставно знову закрила кримінальне провадження, шляхом винесення оскаржуваної постанови від 25 грудня 2024 року.
Такий підхід суперечить принципу об'єктивності розслідування та порушує права потерпілої сторони, гарантовані ст. 55 КПК України.
Крім того, у постанові слідчого відсутнє мотивоване пояснення, чому діяння визнано таким, що втратило суспільну небезпеку, що є обов'язковим елементом процесуального рішення згідно з ч. 5 ст. 110 КПК України.
Постанова від 25 грудня 2024 року є недостатньо мотивованою, а закриття кримінального провадження відбулося з істотним порушенням вимог кримінального процесуального законодавства.
У пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини від 13 січня 2011 року у справі "Михалкова та інші проти України" роз'яснено, що за статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод держава зобов'язана "гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені у Конвенції", що також опосередковано вимагає наявності будь-якої форми ефективного розслідування. Розслідування має бути ретельним, безстороннім і сумлінним. Розслідування повинне забезпечити встановлення винних осіб та їх покарання. Органи державної влади повинні вжити всіх заходів для отримання всіх наявних доказів, які мають відношення до події, показань очевидців, доказів експертиз. Будь-які недоліки у розслідуванні, які підривають його здатність встановити відповідальну особу, створюють ризик недодержання такого стандарту.
Крім того, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував, що органи влади завжди повинні добросовісно намагатися з'ясувати те, що трапилось, та не покладатися на поспішні та необґрунтовані висновки для закриття кримінальної справи або використовувати такі висновки як підставу для своїх рішень (справа "Ассенов та інші проти Болгарії"). Вони повинні вживати всіх заходів для отримання всіх наявних доказів, які мають відношення до події, зокрема показань очевидців та експертних висновків (рішення у справах "Танрікулу проти Туреччини" та "Ґюль проти Туреччини").
Відповідно до ч. 4 ст. 38 КПК України, орган досудового розслідування зобов'язаний застосовувати всі передбачені законом заходи для забезпечення ефективності досудового розслідування. Проте дізнавач ОСОБА_7 вимоги ч. 4 ст. 38 КПК України не виконала.
Враховуючи викладене, слідчий суддя вважає, що скарга представника Полтавського обласного центру зайнятості ОСОБА_3 є обґрунтованою та підлягає задоволенню, а постанова дізнавача ОСОБА_4 від 25 грудня 2024 року про закриття кримінального провадження №12024175460000155 від 03 серпня 2024 року підлягає скасуванню.
Керуючись ст.ст. 38, 303-307, 376 КПК України, слідчий суддя,-
Скаргу представника Полтавського обласного центру зайнятостіОСОБА_3 на постанову дізнавача СД ВнП №1 Полтавського РУП ГУНП в Полтавській області лейтенанта поліції ОСОБА_4 від 25 грудня 2024 року про закриття кримінального провадження №12024175460000155 від 03.08.2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України - задовольнити.
Скасувати постанову дізнавача СД ВнП №1 Полтавського РУП ГУНП в Полтавській області лейтенанта поліції ОСОБА_4 від 25 грудня 2024 року про закриття кримінального провадження №12024175460000155 від 03.08.2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України.
Матеріали кримінального провадження №12024175460000155 від 03 серпня 2024 року направити до ВнП №1 Полтавського РУП ГУНП в Полтавській області для відновлення досудового розслідування.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1