Справа № 529/880/24
Провадження № 1-кп/529/81/25
іменем України
20 листопада 2025 року Диканський районний суд Полтавської області в складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
секретаря c/з - ОСОБА_2 ,
за участю:
прокурора - ОСОБА_3
захисника - ОСОБА_4
обвинуваченого - ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження № 12024170440000852 по обвинуваченню:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с.Нижньотепле Луганської області, жителя АДРЕСА_1 , з середньо спеціальною освітою, працюючого ФОП, одруженого, має на утриманні малолітню дитину, військовозобов'язаного, раніше не судимого
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України,
встановив:
18 березня 2014 року відповідно до Указу Президента України № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженого встановленим порядком, оголошено часткову мобілізацію, у зв'язку з чим в Україні настав особливий період.
24 лютого 2022 року, у зв'язку із військовою агресією російської федерації проти України, указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжувався та триває і на даний час.
Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022, № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженого Законом України від 03.03.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» № 7113, Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 оголошено загальну мобілізацію, у тому числі і на території Полтавської області.
Згідно довідки військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 від 09.09.2024, обвинувачений ОСОБА_5 визнаний придатним до військової служби у воєнний час в Збройних Силах України.
Обвинуваченому ОСОБА_5 особисто вручено повістку про явку до ІНФОРМАЦІЯ_2 на 09.09.2024, для призову по мобілізації.
У свою чергу ОСОБА_5 , посилаючись на релігійні переконання закріплені Конституцією України та Міжнародним пактом про громадянські права і політичні права, відмовився від отримання бойової повістки, про що працівниками ІНФОРМАЦІЯ_3 складено акт про відмову в отриманні повістки під відеофіксацію.
Під час відмови від отримання повістки ОСОБА_5 оголошено та роз'яснено зміст та обов?язки явки до ІНФОРМАЦІЯ_2 для призову по мобілізації, у ході чого останній попереджений про кримінальну відповідальність за ухилення від призову за мобілізацією.
Таким чином обвинувачений ОСОБА_5 , будучи військовозобов'язаним і діючи з прямим умислом, тобто завідомо знаючи про придатність його до військової служби у воєнний час під час загальної мобілізації, будучи обізнаним про його призов за мобілізацією та заздалегідь попередженим про строк і необхідність його явки до ІНФОРМАЦІЯ_2 для призову по мобілізації, бажаючи ухилитися від призову за мобілізацією на зазначену (визначену) дату, без поважних причин, 09.09.2024 о 16:00 год не з'явився на збірний пункт ІНФОРМАЦІЯ_2 для призову по мобілізації, чим прямо ухилився від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період.
В судовому засіданні ОСОБА_5 вину не визнав. Вказав, що з початку 2023 року з?являвся до РТЦК оновлював данні. У 2023 році звертався до РТЦК із заявою про альтернативну службу. У 2024 році проходив ВЛК, після чого з?явився до РТЦК та пояснював, що не може проходити військову службу через свої релігійні переконання, просив замінити військову службу на альтернативну. 09.09.2024 не з?явився до РТЦК по повістці через свої релігійні переконання.
Також вказує, що з 2010 року прийняв хрещення Свідків Єгови, до цього з 10 років вивчав Біблію, ходив на служби і у повнолітньому віці прийняв віру. З жовтня 2013 року є священослужителем Свідків Єгови. Їхня громада займається благодійною допомогою, він також займається волонтерством, допомагає переселенцям, надає їм психологічну допомогу. Його віровчення забороняє носити військовий одяг, приймати присягу, брати до рук зброю та вбивати. Бути військовим для нього це означає іти в супереч вчення Біблію, норми якої він дотримується. Вважає, що може виконувати інші обов?язки не пов?язані з військовою службою у цивільному житті. Він працює підприємцем, платить податки, володіє навичками у будівельній галузі та вважає, що його сили та знання можуть бути використані у цивільному життя для відновлення країни. Розуміє ситуацію, яка наразі існує в країні, але через своє сумління та віровчення не може бути військовим. Просить виправдати у пред?явленому обвинуваченні.
Незважаючи на не визнання вини обвинуваченим, його вина у вчиненні вказаного кримінального правопорушення підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами в їх сукупності.
Так в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 вказав, що він працює в ІНФОРМАЦІЯ_4 на посаді старшого офіцера відділу організаційної та мобілізаційної роботи. ОСОБА_5 прибув до 5 відділу РТЦК не пам'ятає чи його привели працівники поліції, чи самостійно прийшов, точної дати не пам'ятає. ОСОБА_5 казав, що є представником релігійної організації, у зв'язку з цим він не може стріляти та робити все інше, що пов'язано зі зброєю. Хотів щоб йому замінили військову службу на альтернативну не військову. Але йому було роз'яснено, що під час воєнного стану відсутня можливість замінити військову службу на альтернативну. Також йому роз'яснювалося можливість під час мобілізації виконувати інші обов'язки, які не пов'язані зі зброєю. Також свідок пояснив, що особа, яка отримала мобілізаційне розпорядження вважається військовослужбовцем і слідує до учбової частини і вже безпосередньо в учбовій частині проводиться розподілення на посади та військові частини. Саме в учбовій частині спілкуються з військовослужбовцями і психологи, і інші посадові особи та визначають на яку посаду призначити конкретного військового, тому є можливість проходити військову службу і без зброї. Всі ці обставини ОСОБА_5 роз'яснені.
Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні вказав, що він є священослужителем Свідків Єгови. Ця віра відноситься до християнської, а священним писанням є Біблія. Познайомився з ОСОБА_8 4 роки тому, коли останній одружився та переїхав проживати в с.Диканька. ОСОБА_9 також проповідує вчення Свідків Єгови з 2010 року, про це йому відомо зі слів ОСОБА_10 та його особистих записів. ОСОБА_9 також є священослужителем вчення Свідків Єгови. Відповідно до віри, яку вони сповідують заборонено піднімати зброю, носити військовий одяг та вчиняти будь-які військові дії. Вказує, що будь-яка цивільна служба є для них прийнятною, але яка не вимагає носіння зброї, військового одягу та підпорядкування. Про це вказує їм Біблія. Вказує, що вченням не заборонено перебувати на військовому обліку. Він разом із ОСОБА_8 в період повномасштабного вторгнення відвідували переселенців, морально їх підтримували.
Також в судовому засіданні досліджені письмові докази, які надані стороною обвинувачення:
-звернення начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 09.09.2024 до начальника сектору СПД № 2 ВП № 2 Полтавського районного управління поліції щодо ухилення від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_5 , оскільки останньому 09.09.2024 було оповіщено про необхідність прибуття до 5 відділу ПРТЦК для відправки у військову частину, але ОСОБА_5 відмовився отримувати повістку в категоричній формі про що було складено Акт про відмову (а.п.118-120)
-копія довідки від 09.09.2024 військово-лікарської комісії про те, що ОСОБА_5 придатний до військової служби та картка обстеження (а.п.121,122-123);
-копія тимчасового посвідчення від 05.08.2013 про те, що ОСОБА_5 знятий з військового обліку згідно НМО № 342 від 2006р. по причині непридатний до військової служби в мирний час по ст.47 В НМО № 402 та Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» по ст.18 п.1. (а.п.126-127)
-копія журналу вручення повісток з якого вбачається, що ОСОБА_5 відмовився від отримання повістки - Акт про відмову від 09.09.2024 (а.п.128-130)
-письмове пояснення ОСОБА_5 в якому він вказує, що є ОСОБА_11 , не ухиляється від своїх громадських обов'язків і просить замінити на підставі своїх релігійних переконань військову службу на альтернативну невійськову. До даного пояснення додає копію довідки релігійної організації «Релігійний центр Свідків Єгови в Україні» де зазначено, що ОСОБА_5 з 11.09.2010 є присвяченим охрещеним служителем об'єднання Свідків Єгови в Україні, а з 04.10.2013 призначений на посаду священослужителя - служителем (дияконом) збору; заяви від 09.09.2024, 10.09.2024 до 5 відділу ПРТЦК про заміну військової служби на невійськову (а.п.131-137)
-лист начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 09.09.2024 на заяву ОСОБА_5 щодо неможливості його мобілізації через релігійні переконання (а.п.138-139)
-протокол огляду предмета від 18.09.2024 - компакт диска DVD-R, де зафіксовано складення Акта про відмову від отримання повістки у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.п.140-143)
-постанова слідчого від 18.09.2024 про визнання компакт-диска речовим доказом (а.п.144)
-акт про відмову від отримання повістки від 09.09.2024, складеного старшим офіцером 5 відділу ПРТЦК ОСОБА_6 у присутності двох свідків про те, що ОСОБА_5 відмовився від отримання повістки на відправку до військової частини НОМЕР_1 і при цьому заявив, що служити не бажає та оригінал повістки (а.п.145-146)
Крім того судом досліджено докази та судова практика, які надані стороною захисту, а саме:
-оригінал довідки релігійної організації «Релігійний центр Свідків Єгови в Україні» від 09.09.2024, де зазначено, що ОСОБА_5 з 11.09.2010 є присвяченим охрещеним служителем об'єднання Свідків Єгови в Україні, а з 04.10.2013 призначений на посаду священослужителя - служителем (дияконом) збору (а.п.162)
-заяви ОСОБА_5 до 5 відділу ПРТЦК про заміну військової служби на невійськову та до Диканської селищної ради про заміну військової служби (а.п.163-165)
-письмові пояснення надані слідчому (а.п.166)
-рішення ЄСПЛ у справі «Баятян проти Вірменії» від 07.07.2011, зокрема п.110, 111, 112, 124, 125, 126, 128 (а.п.167-187)
-рішення ЄСПЛ у справі «Мушфіг Мамедов та інші проти Азербайджану» від 17.10.2019, зокрема п. 88, 94, 97 (а.п.188-196)
-рішення ЄСПЛ у справі «Адяна та інші проти Вірменії» від 12.10.2017, зокрема п.72 (а.п.197-210)
-рішення ЄСПЛ у справі «Феті Демірташ проти Туреччини» від 17.01.2012 (а.п.211-222)
-Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (а.п.223-232)
-висновок Венеціанської комісії щодо альтернативної (невійськової) служби від 18.03.2025 (а.п.21-38 т.2)
Прокурор в судових дебатах зазначив, що зібраними доказами в їх сукупності доведена винуватість ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ст.336 КК України, заміна військової служби на альтернативну неможлива в умовах воєнного часу і релегійні переконання не є підставою для відмови від призову. Просив призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки із обранням запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_4 зазначила, що матеріалами справи доведено, що ОСОБА_5 має сталі релігійні переконання, які несумісні з військовою службою. Тож відмова від повістки є проявом його сталих релігійних переконань. Норма ч.4 ст.35 Конституції України є нормою прямої дії та спеціальною нормою. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 02.05.2024 у справі №344/12021/22 особи, які мають несумісні із військової службою релігійні переконання, під час військового стану не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності за статтею 336 КК України за умови наявності доказів сумлінності відмови особи від військової служби та мотивів такої відмови. Тож за встановлених в суді обставин ОСОБА_5 має право на сумлінну відмову від військової служби. Просить виправдати обвинуваченого у пред'явленому обвинуваченні.
Суд не погоджується з позицією сторони захисту та обвинуваченого щодо відсутності складу злочину, передбаченого ст.336 КК України в діях ОСОБА_5 з огляду на наступне.
Стаття 336 КК України (у редакції на момент вчинення злочину) передбачає ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Об'єктивна сторона виявляється в бездіяльності, а саме ухиленні будь-яким способом від призову за мобілізацією.
Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується прямим умислом. Тобто особа усвідомлює небезпечний і протиправний характер своїх вчинків, проте має намір і бажання так діяти, а саме досягти мети - уникнути самого призову за мобілізацією.
Судом встановлено, що ОСОБА_5 , будучи військовозобов'язаним та придатним за станом здоров'я для проходження військової служби, знаючи про відсутність будь-яких рішень щодо заміни йому військової служби на невійськову, діючи з прямим умислом, відмовився 09.09.2024 від отримання повістки на відправку до військової частини НОМЕР_1 , без поважних причин не прибув 09.09.2024 о 16:00 год на збірний пункт ІНФОРМАЦІЯ_2 для призову по мобілізації, чим ухилився від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період.
При цьому ОСОБА_5 діяв з прямим умислом, оскільки останній усвідомлював протиправний характер своїх дій (бездіяльності) та мав намір вчинити саме так з метою уникнути призову за мобілізацією.
Таким чином дії ОСОБА_5 кваліфіковано судом за ст.336 КК України - ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Щодо доводів обвинуваченого та захисника про те, що ОСОБА_5 не ухилявся від громадського обов'язку і правомірно вимагає надати йому можливість проходити військову службу на альтернативних засадах, через свої релігійні переконання, суд вважає необгрунтованими з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Частиною 4 ст. 35 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.
Положеннями ч. 3 ст. 4 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» передбачено, що ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов'язків. Заміна виконання одного обов'язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов'язку перед суспільством.
Частиною 2 цієї статті передбачено обмеження права громадян на проходження альтернативної служби в умовах воєнного або надзвичайного стану.
Статтею 2 вказаного закону передбачено, що право на альтернативну службу мають громадяни України, якщо виконання військового обов'язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до діючих згідно з законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.
Статтею 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» встановлені такі види військової служби: строкова військова служба, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період, військова служба за контрактом осіб рядового складу, військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки, військова служба за контрактом осіб офіцерського складу, військова служба за призовом осіб офіцерського складу, військова служба за призовом осіб з числа резервістів в особливий період.
Вказаний Закон встановлює, що строкова військова служба та військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період - це два самостійні види військової служби.
Отже можливості заміни військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період на альтернативну службу Закон не передбачає.
Міжнародний пакт про громадянські і політичні права гарантує кожній людині право на свободу думки, совісті та релігії. Це право включає свободу мати чи приймати релігію або переконання на свій вибір і свободу сповідувати свою релігію та переконання як одноосібно, так і спільно з іншими, публічно чи приватно, у відправленні культу, виконанні релігійних та ритуальних обрядів та вчень. Відступ від положень Пакту не допускається навіть під час надзвичайного становища в державі, при якому життя нації перебуває під загрозою.
Ст. 9 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики та ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.
Свобода сповідувати свою релігію або переконання відповідно до положень ч. 2 цієї статті підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними у демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Таким чином, право сповідувати свою релігію або переконання не є абсолютним і може бути обмежене за таких умов, як: законність; легітимна мета - інтереси громадської безпеки, необхідність охорони публічного порядку, здоров'я чи моралі, а також захист прав і свобод інших осіб; пропорційність, що окреслює межі правомірного втручання у право і дозволяє здійснення його лише в тій мірі, в якій це необхідно для досягнення зазначених законних цілей.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці сформував орієнтири, за якими відмова від військової служби є переконанням, що досягає достатнього ступеня сили, серйозності, послідовності та важливості, щоб на нього поширювалися встановлені статтею 9 Конвенції гарантії, у випадках, коли така відмова мотивована серйозним і непереборним конфліктом між обов'язком служити в армії та совістю людини або її щирими та глибокими, релігійними чи іншими переконаннями (Баятян проти Вірменії (Bayatyan v. Armenia), Папавасілакіс проти Греції (Papavasilakisv. Greece), Канатли проти Туреччини (Kanatliv. Turkiye).
Водночас ЄСПЛ послідовно визнає, що коли особа, посилаючись на ст. 9 Конвенції, просить скористатися правом на сумлінну відмову від військової служби, вимоги компетентними органами держави певного рівня доказування для обґрунтування такого прохання і відмова у його задоволенні, якщо відповідні докази не надаються, не суперечать положенням цієї статті (Енвер Айдемір проти Туреччини (Enver Aydemir v. Turkiye).
ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава може встановлювати процедури для оцінки серйозності переконань людини та запобігати спробам зловживання можливістю звільнення з боку осіб, котрі у змозі нести військову службу. Питання про те, чи підпадає відмова від проходження військової служби під дію положень статті 9 Конвенції та в якій мірі, має оцінюватися залежно від конкретних обставин кожної справи.
В умовах збройної агресії Російської Федерації проти України, коли під загрозу поставлено життя, здоров'я, безпека громадян та саме існування держави, існує нагальна потреба у належному комплектуванні Збройних Сил України для відсічі агресії та високі ризики недобросовісної поведінки осіб, що підлягають призову, спрямованої на ухилення від виконання свого конституційного обов'язку з захисту Вітчизни.
За таких особливих умов досягнення справедливого балансу між правом людини закріпленого в ст. 9 Конвенції та ст. 35 Конституції України в аспекті можливості сумлінної відмови від військової служби та інтересами захисту суверенітету, територіальної цілісності України, прав і свобод інших осіб вимагає забезпечення об'єктивної перевірки тверджень особи про несумісність її релігійних переконань з військовою службою і підтвердження доказами наявності відповідних релігійних переконань. Це не означає, що можливість здійснення права на сумлінну відмову від військової служби обмежується членством у зареєстрованих релігійних організаціях, зміст віровчення яких передбачає безумовну неприпустимість такої служби, носіння та використання зброї.
Таким чином, жодні релігійні переконання не можуть бути підставою для ухилення громадянина України, визнаного придатним до військової служби, від мобілізації з метою виконання свого конституційного обов'язку із захисту територіальної цілісності та суверенітету держави від військової агресії з боку іноземної країни.
Такий висновок, зокрема, викладений у постанові Верховного Суду від 13.06.2024 (справа № 601/2491/22), який є релевантним до даної справи.
Також у постанові від 15.04.2025 (справа № 573/406/24) Верховний Суд зазначив, що суд не вважає, що необхідністю одягати військову форму і виконання військової служби не пов'язаної із використанням і носінням зброї є таким, що призводить до «загибелі особи в цивільному розумінні», як про це стверджує захист у судовому засіданні. Під час ведення війни, коли йдеться про реальну можливість фізичної загибелі сотень цивільних людей і про реальне захоплення держави, навряд чи залучення будь-якого військовозобов'язаного, в тому числі й особи, яка є Свідком Єгови та сповідує цю релігію, становить такі душевні страждання для людини, які можна порівняти з її смертю в цивільному плані.
У час, коли Україна здійснює самооборону, коли існування самої держави є під загрозою, кожен громадянин України повинен усвідомлювати необхідність пошуку балансу між потребами держави і інтересами самого громадянина. ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на необхідність врахування «особливої суспільної потреби» і «пропорційно переслідуваної законної мети» у випадках, пов'язаних із необхідністю виконання певного обов'язку і свободою віросповідання.
Суд вважає, що існування особливої суспільної потреби є очевидним, оскільки Україна веде оборонну війну, а не агресивну, Україна зазнала нападу з боку держави, яка є значно більшою за площею і кількістю населення, лінія активних бойових дій і лінія кордону, з боку якого може відбутися потенційний напад противника, вимірюється тисячами кілометрів.
Суд наголошує, що ситуація мобілізації для боротьби проти зовнішнього агресора є такою особливою загрозою, яка дає підстави для держави очікувати від військовозобов'язаних громадян України прийняття певних обмежень.
Також у вказаній постанові зазначено, що в Україні було оголошено загальну військову мобілізацію всіх військовозобов'язаних осіб, тобто йдеться не про військову службу за призовом, яка має місце в мирний час (як у справах ЄСПЛ), а про військову службу за мобілізацією для відсічі ворожої збройної агресії.
Під час мобілізації військовозобов'язаних можливість проходження альтернативної служби виключається, оскільки сама по собі мобілізація має на меті не просто несення військової служби, а захист Батьківщини від військового вторгнення іншої держави.
На переконання Верховного Суду, перебування держави у правовому режимі воєнного стану є вагомою причиною, щоб вести мову про необхідність виконання військового обов'язку усіма громадянами України, в тому числі й Свідками Єгови. Військовий напад на державу та, відповідно, самооборона проти такої агресії є тим винятковим випадком, який дозволяє державі впроваджувати певні пропорційні обмеження для можливості відмови від військової служби з релігійних мотивів, за яким не можна вести мову про порушення ст. 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Адже і сама Україна є підписантом вказаної Конвенції, а відтак, якщо її існування поставлено під загрозу внаслідок військового нападу, то очевидним є те, що держава повинна вжити всіх можливих заходів для самозбереження (у тому числі мобілізації військовозобов'язаних).
Таким чином аргументи обвинуваченого про те, що релігійні переконання не дозволяють одягати військову форму та здійснювати діяльність, яка не пов'язана із використанням та носінням зброї, суд не може оцінити як такі, які настільки обмежують можливість сповідувати певну віру, що виключають можливість виконання військовозобов'язаним громадянином України свого обов'язку по мобілізації під час воєнного стану.
Крім того Об'єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 27.10.2025 (справа № 573/838/24) зазначає, що законодавець чітко відрізняє два види військової служби: строкову військову службу та військову службу за призовом під час мобілізації. Якщо в разі призову на строкову військову службу для сумлінного відмовника доступна можливість замінити таку службу альтернативною відповідно до Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу», то в разі призову під час мобілізації закон не передбачає такої можливості й, відповідно, процедури заміни.
Як вважає об'єднана палата, неможливість відмовитися від військової служби на підставі переконань також має легітимну мету в ситуації, в якій перебуває держава. Також, на думку об'єднаної палати, законодавство, яке виключає можливість сумлінної відмови від призову під час мобілізації (в тому числі стаття 336 КК України, яка слугує забезпеченню призову під час мобілізації), не суперечить статті 35 Конституції України.
Об'єднана палата не залишає поза увагою посилання сторони захисту на численні рішення ЄСПЛ, що стосуються відмови від військової служби через релігійні переконання (зокрема, рішення «Bayatyan v. Armenia» від 07 липня 2011 року, № 23459/03). Погоджуючись з тлумаченням ЄСПЛ статті 9 Конвенції в контексті сумлінної відмови від військової служби, об'єднана палата, однак, вважає, що ситуація, в якій перебуває Україна внаслідок масштабної агресії з боку Російської Федерації, не дає можливості вважати висновки ЄСПЛ, які стосувалися подій в обстановці мирного часу, беззастережно застосовними до питання, яке вирішує об'єднана палата.
Тому об'єднана палата констатує, що законодавство не передбачає можливості уникнути призову за мобілізацією на підставі релігійних або нерелігійних переконань, навіть якщо їх щирість і послідовність не ставиться під сумнів, і таке обмеження свободи сповідувати свої релігійні або нерелігійні переконання має легітимну мету.
Таким чином, об'єднана палата робить висновок, що законодавство не допускає відмову від призову під час мобілізації з міркувань релігійних або інших переконань, і така відмова, навіть якщо щирість і послідовність цих переконань не викликає сумніву, зумовлює відповідальність за статтею 336 КК України. Разом з тим, релігійні та інші переконання мають враховуватися під час проходження військової служби за мобілізацією й не можуть спричинювати виконання сумлінним відмовником наказів, пов'язаних з носінням або використанням зброї.
Згідно ч.6 ст.368 КПК України, обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи, що висновок Об?єднаної палати Верховного Суду має перевагу над висновком колегії суддів Верховного Суду, тому суд відхиляє доводи захисника про необхідність прийняття до уваги висновку Верховного Суду від 02.05.2024 по справі № 344/12021/22.
Таким чином з аналізу зазначених норм законодавства та висновків Верховного Суду слід дійти висновку, що Україна запровадила альтернативи військовій службі лише в мирний час і громадяни України можуть безперешкодно ними скористатися, але у воєнний час обов?язок захисту України покладається на всіх громадян України, незалежно від їх віросповідання.
Враховуючи викладене у діях ОСОБА_5 наявний склад кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України, тому відсутні підстави для закриття кримінального провадження за відсутністю складу кримінального правопорушення.
Призначаючи покарання обвинуваченому, суд враховує тяжкість вчиненого ним злочину, дані про особу обвинуваченого, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_5 є те, що він вперше притягується до кримінальної відповідальності.
Обставини, які обтяжують покарання обвинуваченого відсутні.
Відповідно до досудової доповіді представника Полтавського районного сектору №1 філії ДУ “Центр пробації», ризик вчинення повторного кримінального правопорушення обвинуваченим оцінюється як середній, ризик небезпеки для суспільства обвинуваченого середній. Орган пробації вважає, що виправлення цієї особи можливе без позбавлення волі або обмеження волі на певний строк та не становить високої небезпеки для суспільства (у тому числі окремих осіб).
Згідно довідки релігійної організації «Релігійний центр Свідків Єгови в Україні», ОСОБА_5 з 04.10.2013 призначений на посаду священослужителя - служителем (дияконом) збору.
Також з встановлених в судовому засіданні обставин вбачається, що ОСОБА_5 займається волонтерством, працює фізичною особою-підприємцем, має малолітню дитину та дружину, яка перебуває у декретній відпустці по догляду за дитиною до 3-х років.
При призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке, відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до нетяжкого злочину, ступінь суспільної небезпечності та наслідки скоєного, відомості про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, має позитивну характеристику, одружений та утримує дружину та малолітню дитину.
Враховуючи викладене, суд вважає необхідним призначити ОСОБА_5 покарання в межах санкції, передбаченої ст.336 КК України, а саме у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
Разом з тим, враховуючи що ОСОБА_5 вперше притягується до кримінальної відповідальності, має на утриманні дружину та малолітню дитину, є діючим священослужителем Релігійного центру Свідки Єгови, відсутність обтяжуючих обставин, висновок органу пробації суд вважає недоцільним відбування покарання у виді позбавлення волі та з урахуванням обставин даного кримінального провадження, які підлягають врахуванню, і додержання принципу співмірності та індивідуалізації покарання є підставами для висновку про можливість досягти мети заходу примусу зі звільненням обвинуваченого з випробуванням відповідно до ст.75 КК України.
Процесуальні витрати відсутні. Питання про речові докази суд вирішує відповідно до ст. 100 КПК України.
Керуючись статтями 368, 373, 374 КПК України, суд
ухвалив:
ОСОБА_5 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 (один) рік.
Відповідно до ст. 76 КК України в період іспитового строку покласти на ОСОБА_5 обов'язки:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання;
- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Речові докази - корінець повістки на ім"я ОСОБА_5 та компакт-диск DVD-R, які знаходяться в матеріалах кримінального провадження - залишити в матеріалах кримінального провадження № 12024170440000852.
Вирок може бути оскаржений до Полтавського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення, шляхом подачі апеляційної скарги через Диканський районний суд Полтавської області.
Копію вироку після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Головуюча ОСОБА_1