Справа № 607/469/24Головуючий у 1-й інстанції Марциновська І.В.
Провадження № 22-ц/817/943/25 Доповідач - Гірський Б.О.
Категорія -
11 листопада 2025 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Гірського Б.О.
суддів - Костіва О.З., Хоми М.В.
за участю секретаря - Дідух М.Є.,
представників сторін
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу №607/469/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 червня 2025 року (ухвалене суддею Марциновською І.В., повний текст рішення складено 23 червня 2025 року) в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про припинення права власності, виплату грошової компенсації та визнання набуття права власності,-
В січні 2024 року ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 про припинення права власності, виплату грошової компенсації та визнання набуття права власності.
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23.08.2024 року залишено без розгляду позов ОСОБА_2 в частині заявлених вимог до відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про припинення права власності, виплату грошової компенсації та визнання набуття права власності.
Обґрунтовуючи позовні вимоги до відповідача ОСОБА_1 зазначала, що володіє 7/8 частками житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Співвласником іншої - 1/8 частки житлового будинку є ОСОБА_1 .
Вказувала, що не може у повному обсязі користуватися, володіти та розпоряджатися указаним житловим будинком, зокрема, але не виключно, зробити ремонт у будинку; провести його реконструкцію.
Зазначала, що 19.10.2023 року у даному житловому будинку виникла пожежа, внаслідок якої було знищене перекриття на площі 40 кв. м, електропроводка в кімнаті та коридорі, речі домашнього вжитку, покриття будівлі на площі 20 кв. м, сходи дерев'яні, а також пошкоджені сходи, стіни, покриття, підлога та станом на даний час для дотримання правил безпеки у будинку відключені комунікації та відсутні умови для проживання.
Вказувала на те, що відповідач не надає кошти на утримання будинку, а також не проживає у будинку та не утримує у ньому власне майно.
Стверджувала, що сторони, як співвласники житлового будинку, не в змозі самостійно врегулювати питання їх спільного володіння та користування спірним майном.
Звертала увагу на те, що відповідно до технічного паспорта від 04.08.2021 року будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , його загальна площа становить 126,4 кв.м та житлова площа становить 72,6 кв.м. До складу будинку входить житловий будинок під літ. «А», прибудова під літ. «а», тамбур під літ. «a 1», вимощення під літ. «І» та огорожа.
Вказувала на те, що даний об?єкт нерухомості не може підлягати поділу або виділу частки в натурі для кожного із співвласників. Технічна можливість поділу або виділу частки в натурі відповідно до вимог чинного законодавства України відсутня через: 1) неможливість поділу земельної ділянки таким чином, щоб кожна її частина була віднесена до кожного новоутвореного самостійного об?єкта і мала свій самостійний виїзд на вулицю завширшки не менше 3,5 м або можливість організації спільного заїзду. Не допускається, щоб земельна ділянка або її частина належали одночасно до двох (або більше) новоутворених об?єктів; 2) житлові будинки садибного типу можуть бути поділені, якщо вони складаються з двох і більше окремих будинків, які матимуть окремий вихід на вулицю. При цьому повинні утворитися самостійні об?єкти нерухомого майна, до складу якого входять цілісні будинки. Не допускається під час визначення технічної можливості поділу або виділу одному або кільком співвласникам лише допоміжних приміщень житлового будинку.
Вважала, що даний житловий будинок не може бути поділений так, щоб кожен із новоутворених об?єктів нерухомості набув статусу відокремленого об?єкта нерухомості з індивідуальними характеристиками, притаманними житловому будинку, з дотриманням будівельних норм і правил.
Звертала увагу на те, що частка відповідача у праві спільної власності на спірне майно є незначною, оскільки частка в розмірі 1/8 від житлової площі будинку складає всього лише 9,075 кв. м, в той час коли норма жилої площі на одну особу становить 13,65 кв. м, як це передбачено ст. 47 ЖК України. При цьому житлової кімнати, яка б відповідала площі 9,075 кв. м, у даному будинку також немає.
Вважала, що припинення права власності на частку відповідача у спільному майні не завдасть істотної шкоди його інтересам, оскільки ОСОБА_1 проживає та зареєстрований за іншою адресою, у даному будинку не з'являється, своєю часткою не користується.
Крім цього, відповідач володіє на праві приватної власності іншим нерухомим майном, а саме квартирою, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .
Звертала увагу на те, що у разі задоволення позову відповідач отримає грошову компенсацію за належну йому 1/8 частку у даному житловому будинку у справедливому розмірі та сума вартості частки указаного вище житлового будинку, що належить ОСОБА_1 , внесена нею на депозитний рахунок суду.
На підставі наведеного, просила:
- припинити право власності ОСОБА_1 на 1/8 частку у праві спільної часткової власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
- виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1/8 частки у праві спільної часткової власності на вищезазначений житловий будинок;
- визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/8 частку у праві спільної часткової власності на вищезазначений житловий будинок.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 червня 2025 року позов задоволено.
Припинено право власності ОСОБА_1 на 1/8 частку у праві спільної часткової власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Виплачено ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1/8 частки у праві спільної часткової власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у сумі 160 929 грн., що попередньо внесена ОСОБА_2 на депозитний рахунок суду НОМЕР_1 згідно з квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки № 04-1800552/1/С від 04.01.2024 (отримувач ТУ ДСА у Тернопільській області, код отримувача 26198838), та у сумі 127 334 грн., що попередньо внесена ОСОБА_2 на депозитний рахунок суду НОМЕР_1 згідно з платіжною інструкцією № 2.85960647.1 від 23.01.2025 року (отримувач ТУ ДСА у Тернопільській області, код отримувача 26198838), а всього у загальній сумі 288 263 грн.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/8 частку у праві спільної часткової власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у виді судового збору у сумі 2882 грн. 63 коп. та витрат, пов'язаних із проведенням експертизи у сумі 15281 грн. 28 коп.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Вважає рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим, таким, що винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Вказує на те, що суд першої інстанції ухвалою від 28.02.2025 року безпідставно відмовив у призначенні повторної комплексної будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи, оскільки вважає, що висновок експерта за результатами будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи №КСЕ-19/120-24/12751 від 30.12.2024 року містить ряд недоліків (порушено процесуальний порядок оформлення висновку експерта; не дотримано вимог Інструкції №53/5; допущено порушення вимог нормативних документів та методичних рекомендацій з проведення судових експертиз з оцінки об'єктів нерухомого майна; помилкове застосування коригування на технічний стан; відсутність відповіді на запитання №4) та встановлена вказаним висновком ринкова вартість спірного будинку у розмірі 2 306 102 грн. є заниженою, оскільки згідно довідки про оціночну вартість об'єкта нерухомості від 01.04.2024 року вартість будинку - 3 521 424,63 грн.
Тому вважає, що були підстави для призначення повторної експертизи відповідно до ст. 113 ЦПК України.
З посиланням на постанову Верховного Суду від 06.02.2023 року у справі №463/4859/21, вказує на відсутність підстав вважати незначною 1/8 частки у праві спільної часткової власності на вищезазначений житловий будинок та вважає безпідставним висновок суду першої інстанції про неможливість виділу відповідачу ізольованої квартири.
Звертає увагу на те, що акт огляду житлового будинку, на який покликається суд першої інстанції, свідчить про те, що в будинку відсутні особисті речі відповідача та, що він там не з'являється, однак не підтверджує те, що останній не цікавиться належним йому майном.
Вважає необґрунтованим висновок про те, що спільне володіння і користування майном є неможливим, оскільки стороною позивача не надано жодного доказу про те, що позивачка зверталась до відповідача для узгодження позиції щодо участі співвласників будинку у витратах на відновлення та утримання спільного майна і доказів про неможливість встановлення порядку спільного користування зазначеним майном, матеріали справи не містять.
Вказує на те, що сама по собі реєстрація місця проживання за іншою адресою не свідчить про те, що право співвласника на частку в спільному майні може бути припинено без завдання істотної шкоди інтересам відповідача та членам його сім'ї.
Від представника позивачки ОСОБА_2 - адвоката Александрова В.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Зазначає, що Висновок експерта за результатами проведення судової комплексної будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи № КСЕ-19/120-24/12751 від 30.12.2024 року відповідає вимогам ст.ст. 102, 112 ЦПК України, Інструкції з організації проведення та оформлення експертних проваджень у підрозділах Експертної служби Міністерства внутрішніх справ України, а тому є належним та допустимим доказом у даній справі, відповідно підстави у призначенні повторної експертизи були відсутніми.
Звертає увагу на те, що відповідач не вказує як його незгода із висновком експерта у питанні оцінки вартості спірного житлового будинку впливає на висновок експерта про неподільність будинку та неможливість виділу відповідачу 1/8 частки.
Посилається на те, що висновок експерта можна вважати більш повним, об'єктивним, досконалим і достовірним доказом щодо ринкової вартості спірного майна, а тому твердження відповідача про те, що вартість будинку є заниженою у висновку експерта, з посиланням на довідку про оціночну вартість об'єкта нерухомості від 01.04.2024 року, згідно якої вартість будинку - 3 521 424,63 грн., є помилковим, оскільки при поданні позовної заяви стороною позивача був долучений висновок про вартість майна - житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в якому вказано, що ринкова вартість об'єкта оцінки станом на 28.11.2023 року становить 1 287 430 грн.
Звертає увагу на те, що у позивачки частка у цілому житловому будинку становить 7/8 (62,525 кв.м. від жилої площі будинку), а частка відповідача становить 1/8 (9,075 кв.м. від жилої площі будинку), тобто його частка є явно незначною, виходячи з її пропорції до загальної площі.
Також звертає увагу на те, що дві житлові кімнати (площею 9,1 кв.м. та 9.4 кв.м.), на які покликається відповідач, мають більшу площу, ніж його частка - 9,075 м.кв., відповідно йому не можуть бути виділені.
Вказує на те, що з приводу того, що річ є неподільною відповідач висловив своє заперечення лише в апеляційній скарзі, з посиланням на те, що таку неможливість було встановлено висновком експерта, який відповідач вважає необ'єктивним і неправильним, і зазначає, що обґрунтування цього ним наведено у першому пункті апеляційної скарги та з приводу чого ним було подане клопотання про призначення повторної експертизи.
Вважає, такі заперечення неправомірними, так як у клопотанні про призначення повторної експертизи відповідачем не наведено жодних заперечень проти будівельно-технічної експертизи по суті.
Звертає увагу на те, що у висновку експерта при обґрунтуванні неможливості виділу 1/8 частки в натурі враховано вимоги нормативних документів чинних на території України в галузі будівництва, а саме пункту 5.19 ДБН В.2.2-15:2019 «Житлові будинки. Основні положення», згідно якого мінімальна площа однокімнатної ізольованої квартири в житловому будинку повинна становити 28 м2.
Таким чином, 1/8 частки площа вдвічі менша за мінімально нормативну площу для однокімнатної квартири.
Відтак експертом обґрунтовано неподільність будинку відповідно до часток - 1/8 та 7/8, а також відсутність технічної можливості виділу відповідачу 1/8 частки в натурі.
Звертає увагу на те, що вартість належної відповідачу частки у спірному майні підтверджується показаннями експерта, який був допитаний у судовому засіданні та пояснив, що експертним шляхом визначити вартість 1/8 частки житлового будинку не представляється можливим, а тому таку вартість слід визначати арифметичним шляхом при поділі загальної вартості будинку на 1/8 частку, тобто 2 306 102 грн / 8 = 288 262,75 грн.
Вважає, що суд встановив наявність передбачених п. 1, 2, 4 ч. 1 ст. 365 ЦК України підстав для припинення права відповідача на частку в спільному майні, оскільки така частка є незначною, не може бути виділена в окремий об'єкт нерухомого майна, що свідчить про неподільність спірного нерухомого майна.
Звертає увагу на те, що відповідачем до апеляційної скарги приєднано нові документи, які ним не подавалися у суді першої інстанції і не згадувалося про них, і не заявлено клопотання про приєднання цих доказів із заявою про поновлення строку на їх подання з поважних причин.
Вважає, що перебування квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 41,4 кв.м, житловою площею 18,3 кв.м. у спільній сумісній власності подружжя, не свідчить про порушення прав та інтересів відповідача та членів його сім'ї при припиненні його права власності на частку у спірному будинку загальною площею 15,8 кв.м., з яких 9,075 кв.м. житлової площі, при тому, що загальна площа спірного майна 126,4 кв.м., з яких житлова 72,6 кв.м.
Вказує на те, що посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 06.02.2023 року у справі №463/4859/21 не є релевантним, адже у тій справі питання йшлося про припинення права на значну частку (1/3) квартири, яка складалася з трьох житлових кімнат, загальною площею 75,9 кв.м, житлова - 58,3 кв.м., при можливості встановити порядок користування цієї квартирою. В частку особи, право власності на яку припиняється, припадали: житлова кімната, позначена на плані під № 4-7 площею 27,1 кв.м, комірку, позначена на плані під № 4-6 площею 3,7 кв.м, балкон, позначений на плані під № 4-8 площею 0,8 кв.м.
Тобто, вважає обставини справ різними та питання про встановлення права користування спільним майном відповідачем не заявлялося, окремо виділеної йому в користування кімнати немає і бути не може, так як житлових кімнат з належною йому площею немає.
Вказує на те, що відповідач відколи набув у власність частку, жодного разу там не був і не проживав, як і його члени сім'ї та не приймав участі в утриманні спільного будинку.
В судовому засіданні представник відповідача - адвокат Созанська Т.І. підтримала вимоги апеляційної скарги з мотивів, викладених у ній.
В судовому засіданні представники позивачки - адвокат Александров В.В. та адвокат Качур С.В. заперечили проти задоволення апеляційної скарги з мотивів, викладених у відзиві.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів приходить до наступного.
За ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Вказаним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає в повній мірі.
Судом встановлено наступні обставини справи.
Відповідно до договору дарування від 15.08.2023 року, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Федірко Г.М. та зареєстрованого в реєстрі за № 1172, ОСОБА_6 , від імені якої діяв ОСОБА_7 , передала безоплатно ОСОБА_2 у власність 1/8 частку у праві спільної часткової власності на цілий житловий будинок за номером АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 20-23).
Відповідно до договору дарування від 12.04.2023 року, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Федірко Г.М. та зареєстрованого в реєстрі за № 475, ОСОБА_8 передала безоплатно ОСОБА_2 у власність 1/16 частку у праві спільної часткової власності на цілий житловий будинок за номером АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 25-27).
Відповідно до договору дарування від 14.11.2023 року, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Федірко Г.М. та зареєстрованого в реєстрі за № 1744, ОСОБА_8 передала безоплатно ОСОБА_2 у власність 1/2 частку у праві спільної часткової власності на цілий житловий будинок, з надвірною спорудою за номером АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 28-31).
Крім цього, згідно з договорами дарування № 1468, № 1469, № 1470 від 28.06.2024 року ОСОБА_2 набула право власності на належну ОСОБА_3 1/16 частку, належну ОСОБА_4 1/16 частку та належну ОСОБА_5 1/16 частку у цілому житловому будинку, що розташований за адресою АДРЕСА_1 . Указане підтверджується відповідними витягами з державного реєстру речових прав (т. 2 а.с. 244, 245, 246).
З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна вбачається, що житловий будинок, що розташований за адресою АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності: ОСОБА_2 - 1/16 частка, 1/16 частка, 1/16 частка, 1/2 частка, 1/8 частка, 1/16 частка, а всього 7/8 часток; ОСОБА_1 - 1/8 частка (т. 3 а.с. 145-147).
Відповідно до витягів з реєстру територіальної громади № 2023/009353331, № 2023/009353394, № 2023/009353446 від 15.11.2023 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 9-11).
Відповідно до Інформаційної довідки з реєстру речових прав на нерухоме майно від 20.12.2023 року ОСОБА_1 на праві власності належить квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , та 1/8 частка житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 36-37).
Відповідно до акта огляду житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , від 28.12.2023 року ОСОБА_1 не з'являється у зазначеному вище будинку та його особисті речі в будинку відсутні (т. 1 а.с. 41).
Відповідно до висновку про вартість майна ринкова вартість житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 становить 1 287 430 грн., в тому числі вартість 1/8 частки житлового будинку становить 160 929 грн. (т. 1 а.с. 16).
Згідно з довідкою про оціночну вартість об'єкта нерухомості від 01.04.2024 оціночна вартість житлового будинку за вказаною вище адресою становить 3 521 424,63 грн. (т. 2 а.с. 182-183).
Згідно із технічним паспортом від 28.11.2024 року на будинок садибного типу з господарськими спорудами, що розташований на АДРЕСА_1 , загальна площа указаного будинку становить 126,4 кв.м, житлова площа становить 72,6 кв.м. У вказаному будинку наявні два поверхи. На першому поверсі розташовані: кухня площею 11,5 кв. м; кімната площею 13,2 кв.м; паливна площею 2,3 кв.м; кімната площею 16,1 кв.м; кімната площею 9,4 кв.м; кладова площею 0,9 кв.м; санвузол площею 2,7 кв.м; коридор площею 9,5 кв.м; тамбур площею 4,6 кв. м. На другому поверсі розташовані: кухня площею 12,8 кв.м; кімната площею 12,9 кв.м; кімната площею 9,1 кв.м; кімната площею 11,9 кв.м; коридор площею 9,5 кв.м (т. 3 а.с. 125-144).
Згідно з Інформаційною довідкою ПП ОСОБА_10 № -01/12-14/23 від 14.12.2023 року об?єкт нерухомості, а саме житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , не може підлягати поділу, або виділу частки в натурі для кожного із співвласників. Технічна можливість поділу або виділу частки в натурі у відповідності до вимог чинного законодавства України відсутня, через: 1) неможливість поділу земельної ділянки таким чином, щоб кожна її частина була віднесена до кожного новоутвореного самостійного об?єкта і мала свій самостійний виїзд на вулицю завширшки не менше 3,5 м. або можливість організації спільного заїзду. Не допускається, щоб земельна ділянка або її частина належали одночасно до двох (або більше) новоутворених об?єктів; 2) житлові будинки садибного типу можуть бути поділені, якщо вони складаються з двох і більше окремих будинків, які матимуть окремий вихід на вулицю. При цьому повинні утворитися самостійні об?єкти нерухомого майна. до складу входять цілісні будинки. Не допускається під час визначення технічної можливості поділу або виділу одному або кільком співвласника лише допоміжних приміщень житлового будинку. З урахуванням викладеного даний житловий будинок не може бути поділений так, щоб кожен із новоутворених об?єктів нерухомості, набув статусу відокремленого об?єкта нерухомості з індивідуальними характеристиками притаманними житловому будинку, з дотриманням будівельних норм і правил. (т. 1 а.с. 17-18).
Відповідно до висновку експерта за результатами судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи № КСЕ-19/120-24/12751 від 30.12.2024 року (т. 3 а.с. 162-181):
- розподіл житлового будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 між співвласниками відповідно до часток 1/8 та 7/8 не видається можливим через недостатню площу 1/8 частки співвласника для влаштування ізольованої квартири, оскільки фактична площа належної ОСОБА_1 1/8 частки становить 15,8 кв. м, а необхідна мінімальна площа для влаштування ізольованої квартири становить 28,0 кв. м;
- технічна можливість виділити в натурі належну ОСОБА_1 1/8 частку з цілого житлового будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , загальною площею 126,4 кв. м, житловою площею 72,6 кв. м - відсутня;
- ринкова вартість цілого житлового будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , станом на 30.12.2024 року становила 2 306 102 грн.;
- визначити ринкову вартість належної ОСОБА_1 1/8 частки від цілого житлового будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , станом на 30.12.2024 року не виявляється можливим, оскільки проведеним маркетинговим дослідженням вторинного ринку у мережі Інтернет в напрямі вивчення цінових пропозицій 1/8 частки від цілого житлового будинку встановлено відсутність таких пропозицій.
Згідно з актом про пожежу від 19.10.2023 року у житловому будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , пожежею знищене перекриття на площі 40 кв. м, електропроводка в кімнаті та коридорі, речі домашнього вжитку, покриття будівлі на площі 20 кв. м, сходи дерев'яні; пожежею пошкоджені сходи, стіни, покриття, підлога (т. 1 а.с. 38).
Відповідно до акта про припинення газопостачання від 03.12.2023 року газопостачання у житловому будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , припинено (т. 1 а.с. 39).
Згідно з довідкою ВАТ «Тернопільобленерго» № 934 від 28.12.2023 року (т. 1 а.с. 40) електропостачання до житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , припинене на підставі заявки ДСНС у зв'язку із виникненням пожежі.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з наявності передбачених п. 1, 2, 4 ч. 1 ст. 365 ЦК України підстав для припинення права відповідача на частку в спільному майні, оскільки така частка є незначною, не може бути виділена в окремий об'єкт нерухомого майна, що свідчить про неподільність спірного нерухомого майна та таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на майно, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Частиною першою статті 317 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства (частини перша, друга статті 319 ЦК України).
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Згідно зі статтею 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Відповідно до статті 183 ЦК України подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.
Припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників передбачено у статті 365 ЦК України, якою визначено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду з урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21).
Тобто стаття 365 ЦК України передбачає реалізацію права співвласників на припинення права власності одного із співвласників на його частку в спільному майні за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але можуть бути застосовані за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
З огляду на викладене при вирішенні позову, пред'явленого на підставі статті 365 ЦК України, визначальним для прийняття судом рішення є встановлення обставини про те, що припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників не завдасть шкоди особі, право власності на частку якої припиняється, а визначення істотності шкоди, яка може бути завдана співвласнику, право якого припиняється, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та технічних характеристик об'єкта, який є спільним майном.
Таке тлумачення відповідає сталій судовій практиці щодо застосування статті 365 ЦК України про примусове припинення частки у спільному майні.
Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 (провадження № 12-180гс18), у постановах Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 344/120/16-ц (провадження № 61-22129св19), від 11 грудня 2023 року у справі № 442/7979/21 (провадження № 61-3161 св 23), від 04 грудня 2024 року у справі № 753/5150/22 (провадження № 61-5172св24), від 26 березня 2025 року у справі № 758/1302/23 (провадження № 61-17179св24).
Вказані судові рішення свідчать про єдність практики застосування статті 365 ЦК України. Виходячи із встановлених у справі обставин, з врахуванням при вирішенні спору інтересів усіх співвласників, суд вирішує питання щодо наявності або відсутності підстав вважати, що припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду завдасть істотної шкоди інтересам співвласника.
Правомірність дій суду при встановленні вказаної вище обставини оцінюється з точки зору відповідності принципу об'єктивності і неупередженості, диспозитивності цивільного судочинства, завданням та основним засадам цивільного судочинства, а саме справедливому, неупередженому та своєчасному розгляду і вирішенню цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 760/8958/15-ц (провадження № 61-4860св18) зазначено, що: «висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім'ї, вирішується в кожному окремому випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об'єкта, який є спільним майном».
Отже, припинення права на частку має відбуватися, якщо таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Тобто можливе порушення інтересів як самого співвласника, так і членів його сім'ї виступатиме перешкодою для задоволення позову про припинення права на частку. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, робиться в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об'єкта, який є спільним майном. Ця умова спрямована на запобігання порушення інтересів співвласника та членів його сім'ї. Оскільки мається на увазі недопущення такого порушення, тому суд при розгляді справи повинен перевіряти, чи не будуть порушені інтереси й заподіяна шкода (майнова або немайнова) внаслідок припинення права на відповідну частку.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 вересня 2024 року у справі № 671/1543/21 (провадження № 61-18278сво23) дійшов висновку, що право відповідача на частку у спільному майні підлягає припиненню за умови доведення наявності підстав, передбачених частинами першою та другою статті 365 ЦК України, для припинення права на таку частку.
Відсутність конструкції «за наявності одночасно» у статті 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Так, в позовній заяві ОСОБА_2 просила припинити право власності ОСОБА_1 на 1/8 часту спірного житлового будинку на підставі положень ст. 365 ЦК України, стягнувши з позивача вартість такої частки, посилаючись зокрема на те, що частка відповідача у спільному майні є незначною, виділ такої частки у натурі є неможливим та припинення права на частку не завдасть істотної шкоди правам та інтересам відповідача та його членам сім'ї, оскільки він має у власності інше нерухоме майно.
Так, місцевий суд обґрунтовано вважав, що частка ОСОБА_1 є незначною та не може бути виділеною в окремий об'єкт нерухомого майна, та що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , виходячи з розміру часток сторін є неподільним, оскільки це підтверджується висновком експерта за результатами судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи № КСЕ-19/120-24/12751 від 30.12.2024 року.
Крім того, суд першої інстанції слушно звернув увагу на те, що у власності відповідача є інше нерухоме майно, а саме квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 41,4 кв. м, житловою площею 18,3 кв. м., яка у свою чергу має більшу загальну та житлову площу, ніж загальна та житлова площа відповідно до 1/8 частки відповідача у спірному житловому будинку.
Крім того, відповідач має зареєстроване місце проживання ще за однією адресою, а саме: АДРЕСА_3 .
Більше того, апеляційний суд звертає увагу на те, що внаслідок пожежі, спірний житловий будинок зазнав значних ушкоджень і у ньому відсутнє газопостачання та електропостачання, а тому відсутні підстави вважати, що відповідач (чи члени його сім'ї) користувались даним майном.
Вказані обставини у сукупності свідчать про обґрунтованість висновку місцевого суду про те, що припинення права на частку у спільному майні не завдасть істотної шкоди як відповідачу, так і членам його сім'ї, які забезпечені іншим житлом та не проживали у спірному житловому будинку.
Так, позивач внесла на депозитний рахунок суду грошові кошти у сумі 288 263 грн, що відповідає реальній ринковій вартості 1/8 частки спірного житлового будинку, що зокрема підтверджується показаннями експерта, який був допитаний у судовому засіданні в суді першої інстанції та пояснив, що експертним шляхом визначити вартість 1/8 частки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , не представляється можливим, а тому таку вартість слід визначати арифметичним шляхом при поділі загальної вартості будинку на 1/8 частку, тобто 2 306 102 грн / 8 = 288 262,75 грн.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції також обґрунтовано взяв до уваги висновок експерта за результатами судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи № КСЕ-19/120-24/12751 від 30.12.2024 року і в частині визначеної ринкової вартості цілого житлового будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , згідно якого станом на 30.12.2024 року така становить 2 306 102 грн.
Вищезазначений висновок експерта відповідає вимогам ст.ст. 102, 112 ЦПК України, Інструкції з організації проведення та оформлення експертних проваджень у підрозділах Експертної служби Міністерства внутрішніх справ України, а тому є належним та допустимим доказом у даній справі.
Крім того, суд першої інстанції в своїй ухвалі від 28 лютого 2025 року, вмотивовано відмовив у задоволенні клопотання представника відповідача адвоката Ороновської О.М. про призначення у справі повторної судової комплексної будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи та вірно вважав, що висновок експерта за результатами проведення судової комплексної будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи №КСЕ-19/120-24/12751 від 30.12.2024 року є обґрунтованим, сумнівів у його правильності немає, відповідно підстави вважати такий висновок неповним відсутні.
Відтак доводи апеляційної скарги не спростовують висновку про належність та допустимість доказу - висновку експерта за результатами проведення судової комплексної будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи № КСЕ-19/120-24/12751 від 30.12.2024.
Доводи апеляційної скарги про те, що вартість будинку є заниженою у висновку експерта, з посиланням на довідку про оціночну вартість об'єкта нерухомості від 01.04.2024 року, згідно якої вартість будинку - 3 521 424,63 грн., колегія суддів відхиляє, оскільки при поданні позовної заяви стороною позивача був долучений висновок про вартість спірного майна, згідно якого ринкова вартість об'єкта оцінки станом на 28.11.2023 року становить 1 287 430 грн.
Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано надав перевагу, як доказу, саме висновку експерта за результатами проведення судової комплексної будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи № КСЕ-19/120-24/12751 від 30.12.2024, який на думку колегії суддів є більш достовірним та обєктивним доказом, оскільки експерт є уповноваженою особою, яка володіє відповідними знаннями та кваліфікацією у певній галузі та попереджений про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для припинення права власності ОСОБА_1 на частку у спірному майні.
Доводи апеляційної скарги, які зводяться до того, що місцевим судом не дотримано балансу інтересів та не враховано, що припинення права на частку у житловому будинку завдасть істотної шкоди ОСОБА_1 та членам його сім'ї, є необґрунтованими, оскільки за наявності у власності ОСОБА_1 іншого житлового приміщення, забезпечення його інтересів та інтересів членів його сім'ї, не може відбуватися за рахунок порушення інтересів ОСОБА_2 , якій належить 7/8 частки спірного житлового будинку і даний будинок є неподільним з урахуванням належних сторонам часток, а отже, судом першої інстанції дотримано баланс інтересів сторін.
Схожі правові висновки містять у постанові Верховного Суду від 09.07.2025 року у справі №711/7549/23.
Принцип пропорційності є одним із основних принципів, яким керується ЄСПЛ при вирішенні спорів та який передбачає дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб'єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі № 496/5343/18 (провадження № 61-5351св23), від 27 вересня 2023 року у справі № 756/5928/20 (провадження № 61-2232св22), від 31 липня 2024 року у справі № 206/2041/23 (провадження № 61-3904св24), від 02 квітня 2025 року у справі № 336/1859/20 (провадження № 61-8599св24).
Суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц (провадження №14-235 цс 18), від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20)).
Cтаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.
Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть (рішення «AST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE», № 19336/04, § 166-168, Європейського суду з прав людини, від 23 січня 2014 року).
Колегія суддів приходить до висновку про те, що втручання у право власності ОСОБА_1 , за фактичних обставин цієї справи, є правомірним та відповідає критерію «справедливої рівноваги» згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки наявні передбачені положеннями частини першої статті 365 ЦК України правові підстави для припинення права власності останнього на частку у спільному майні та компенсації йому вартості належної частки житлового будинку.
Також апеляційний суд вважає, що оскільки першочергово позивач заявляла вимогу про визнання за нею права власності на частку у спільному майні, що належала відповідачу, суд обґрунтовано визнав за ОСОБА_2 право власності на 1/8 частку у праві спільної часткової власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки це узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, що міститься у постанові від 09.09.2024 року у справі № 671/1543/21, в якій Верховний Суд вказав на доцільність задовольняти одночасно з вимогою про припинення права власності на частку у спільному майні й заявлену вимогу про визнання права власності на неї за співвласником, який попередньо вніс на депозитний рахунок вартість спірної частки.
Відтак колегія суддів вважає, що місцевий суд, оцінивши зібрані у справі докази в межах своїх повноважень, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції по суті вирішення спору не спростовують, оскільки такі кореспондуються із правовими позиціями Верховного Суду, зокрема, що міститься у постанові Верховного Суду від 09.07.2025 року у справі №711/7549/23.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, порушень норм матеріального чи процесуального права судом першої інстанції не допущено. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги в апеляційного суду відсутні.
Щодо судових витрат.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи, що за результатами апеляційного перегляду справи, результат вирішення справи залишився незмінним, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 червня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 20 листопада 2025 року.
Головуючий: Гірський Б.О.
Судді: Костів О.З.
Хома М.В.