Номер провадження: 11-кп/813/2762/25
Справа № 521/4790/24
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
21.11.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні виділені матеріали кримінального провадження №12023163470000707 від 24.10.2023 року за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_5 на ухвалу Хаджибейського районного суду м. Одеси від 28.10.2025 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Тбілісі, Республіки Грузії, громадянина Республіки Грузії, із середньою освітою, не одруженого, офіційно не працевлаштованого, без місця реєстрації, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.28 ч.1 ст.263, ч.3 ст.28 ч.1 ст.263 КК України,
встановив:
На розгляді Хаджибейського районного суду м. Одеси перебуває кримінальне провадження №12023163470000707 від 24.10.2023 року за обвинуваченням ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.28 ч.1 ст.263, ч.3 ст.28 ч.1 ст.263 КК України.
Оскарженою ухвалою суду задоволено клопотання прокурора та в порядку ст.331 КПК обвинуваченому ОСОБА_6 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, строком до 26.12.2025 року, з визначенням застави - 220 розмірів прожиткового мінімуму доходів громадян, що становить 666160 грн, та покладено обов'язкі, передбачені ч.5 ст.194 КПК України у разі внесення застави.
Мотивуючи прийняте рішення, місцевий суд послався на врахування даних про особу обвинуваченого,тяжкість інкримінованого обвинуваченому злочину, існування ризику переховування від суду.
Не погоджуючись з ухвалою суду захисник подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу скасувати та постановити нову, якою обрати обвинуваченому запобіжний захід у виді домашнього арешту, або зменшити розмір застави.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, захисник посилається на непомірний розмір застави, який тривалий час не зменшується, що робить його безальтернативним. Також захисник посилається на неврахування судом особи обвинуваченого, який раніше не притягався до кримінальної відповідальності за ст.263 КК України, відсутність матеріальної шкоди, а також відсутність доказів причетності обвинуваченого до інкримінованого злочину та необґрунтованість ризиків. В апеляційній скарзі захисник не клопотав про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Відповідно до вимог ст.422-1 КПК України (далі - КПК) розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
За наведених обставин, враховуючи положення ч.4 ст.405, ч.4 ст.422-1 КПК апеляційний розгляд проведено за відсутності учасників судового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача; дослідивши матеріали судового провадження; обговоривши доводи апеляційної скарги; колегія суддів дійшла висновку про таке.
Частина перша статті 404 КПК передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Стаття 370 КПК передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За змістом ч.1 ст. 331 КПК під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дотримався вказаних вимог закону, з огляду на таке.
Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.28 ч.1 ст.263, ч.3 ст.28 ч.1 ст.263 КК України, які відповідно до ст.12 КК України відносяться до категорії тяжких злочинів.
Прийняте рішення суд мотивував тяжкістю покарання, яке загрожує ОСОБА_6 у разі визнання його винуватим, а також продовження існування раніше встановленого ризику, який дає підстави вважати, що обвинувачений, перебуваючи на свободі, може здійснити спроби переховування від суду, з огляду на характеристику особи обвинуваченого.
Доводи захисника щодо відсутності доказів причетності обвинуваченого до вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення, колегія суддів визнає необґрунтованими та наголошує, що на даній стадії апеляційний суд не вправі вдаватися у кримінально-правову кваліфікацію інкримінованих обвинуваченим дій та давати оцінку обґрунтованості обвинувачення, оскільки остаточна оцінка доведеності обвинувачення у відповідності до вимог закону, буде дана лише за наслідками судового розгляду справи в суді першої інстанції, за результатами дослідження всіх доказів.
Апеляційний суд також визнає необґрунтованими доводи захисника в частині відсутності ризику, передбаченого п.1 ч.1 ст.177 КПК, який зазначений в оскарженій ухвалі, з огляду на таке.
Підставою для продовження строку дії запобіжного заходу є продовження існування ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч.ч. 1, 2 ст.177 КПК.
Ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснювати спроби протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій.
При цьому, КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Запобіжний захід застосовується/продовжується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Тобто слід констатувати, що в даному випадку, на даному етапі кримінального провадження, суд має зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий обвинувачений, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв'язків, будь яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Також, СПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» зазначив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
З урахуванням наведеного, посилання захисника на відсутність ризику переховування обвинуваченого, колегія суддів визнає неспроможними, оскільки ОСОБА_6 є громадянином іншої держави, йому пред'явлено обвинувачення за ч.2 ст.28 ч.1 ст.263, ч.3 ст.28 ч.1 ст.263 КК України, санкція вказаної норми кримінального закону передбачає покарання у виді позбавлення волі від трьох до семи років. Вказані обставини не виключають, що обвинувачений, розуміючи тяжкість можливого покарання, може вдатися до спроб переховування від суду, тому, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК ризик не можна визнавати недоведеним.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченому, виходячи з вимог ст.ст. 177, 178, 183, 199 КПК, в тому числі і з огляду на правову кваліфікацію інкримінованого останньому кримінального правопорушення, обставин його вчинення, що не може вказувати на високі морально-етичні якості обвинуваченого, тому вважає, що зміна запобіжного заходу обвинуваченому на більш м'який, з великою вірогідністю, не зможе запобігти існуючому ризику, та унеможливить завершення судового розгляду кримінального провадження, що в свою чергу не буде слугувати виконанню завдань кримінального судочинства, передбачених ст. 2 КПК.
Колегія суддів вважає, що тяжкість пред'явленого обвинувачення ОСОБА_6 , а також існування вище вказаного ризику, виправдовують продовження застосування найсуворішого запобіжного заходу та дають апеляційному суду можливість прийти до висновку про обґрунтованість ухвали суду першої інстанції.
Крім того, колегія суддів вважає, що з урахуванням особи обвинуваченого, конкретних обставин кримінального провадження та пред'явленого обвинувачення у скоєнні тяжкого злочину, пов'язаного з незаконним поводження зі зброєю та бойовими припасами, в умовах дії воєнного стану, визначений місцевим судом розмір застави є достатнім і прийнятним відповідно до ст.182 КПК України, а також із урахуванням практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати кримінальному провадженню.
Таким чином, доводи захисника щодо непомірного розміру застави колегія суддів визнає неспроможними, з урахуванням кваліфікації злочинів, які інкримінуються ОСОБА_6 та високого рівня існуючого ризику.
При цьому, оцінюючи доводи сторони захисту щодо непомірності розміру застави, колегія суддів зауважує, що застава може бути внесена як самим обвинуваченим, так і іншою фізичною та/або юридичною особою (заставодавцем), що передбачено ч.2 ст.182 КПК.
Враховуючи вище зазначене, доводи захисника про можливість застосування обвинуваченому запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою, або зменшення розміру застави, колегія суддів визнає безпідставними.
Обставин, передбачених ч.2 ст.183 КПК, які є перешкодою для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого, як судом першої інстанції, так і колегією суддів апеляційного суду, встановлено не було.
Матеріали справи не містять інших даних про застереження, які унеможливлюють перебування обвинуваченого під вартою. Стороною захисту апеляційному суду не надано документів, які б свідчили про неможливість перебування обвинуваченого під вартою.
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу, що доцільність необхідності подальшого утримання обвинуваченого під вартою буде перевірена через нетривалий час в порядку ст.331 КПК, а сторона захисту не позбавлена можливості надати суду документи на підтвердження доводів щодо неможливості подальшого утримання обвинуваченого під вартою, або зміни обставин, які свідчать про нівелювання врахованого раніше ризику.
З урахуванням вищенаведеного, апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги захисника та скасування ухвали суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 419, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 - залишити без задоволення.
Ухвалу Хаджибейського районного суду м. Одеси від 28.10.2025 року, якою обвинуваченому ОСОБА_6 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою в кримінальному провадженні №12023163470000707 від 24.10.2023 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4