Номер провадження: 22-ц/813/462/25
Справа № 504/2490/19
Головуючий у першій інстанції Барвенко В. К.
Доповідач Драгомерецький М. М.
05.11.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Драгомерецького М.М.,
суддів: Громіка Р.Д., Сегеди С.М.,
при секретарі: Узун Н.Д.,
переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Семененко Сергій Миколайович, на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 15 серпня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Лисевич Сергій Вікторович до ОСОБА_2 про відшкодування витрат на усунення недоліків придбаного житлового будинку, -
У липні 2019 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Лисевич Сергій Вікторович, звернулась до суду позовом до ОСОБА_2 про відшкодування витрат на усунення недоліків придбаного житлового будинку, який уточнив (збільшив розмір вимог) у серпні 2019 року, і в остаточній редакції позову просив суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову суму в загальному розмірі 3 778 028, 63 гривень на відшкодування витрат пов'язаних із усуненням недоліків придбаного житлового будинку АДРЕСА_1 та стягнути з відповідача судові витрати по справі.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 24.01.2019 вона купила житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 137,8 кв.м, за 849 000,00 грн, а також земельну ділянку площею 0,05 га, на якій розташований будинок, за 70 661,00 грн.
Вказаний житловий будинок побудовано з порушенням вимог норм в галузі будівництва і для можливої його подальшої безпечної експлуатації, забезпечення його стійкості, цілісності, геометричної незмінності та експлуатаційної безпеки, необхідно виконати роботи з приведення у відповідність до норм в галузі будівництва щодо міцності та конструктивної безпеки несучих конструкцій будинку, а саме, фундаментів, стін, перекритів, даху, тощо. Загальна сума витрат на усунення недоліків становить 3 778 028,63 грн.
Посилаючись на істотні недоліки будинку, які є прихованими та перешкоджають його використанню за призначенням, та на положення статті 22, пункту 3 частини 1 статті 678 ЦК України, ОСОБА_1 з урахуванням уточнень позовних вимог, просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь 3 778 028,63 грн на відшкодування витрат, пов'язаних із усуненням недоліків придбаного житлового будинку.
Відповідач ОСОБА_2 надав суду відзив на позовну заяву, у якому позовні вимоги не визнав, посилаючись на те, що доводи позивачки надумані, не відповідають дійсним фактичним обставинам, а представлені позивачкою експертні висновки проведені нею без повідомлення (виклику) другої сторони, а саме відповідача. Крім того, як стверджує відповідач, навіть у представленому експертному висновку зазначено, що фундаменти, стійки, ригеля, антисейсмічні пояси, багатопустотні плити перекриття між 1 та 2 поверхами, в цілому знаходяться в працездатному стані, міцність на стиск бетону зазначених залізобетонних конструкцій забезпечує їх несучу спроможність. Отже, навіть представлені позивачкою докази не вказують на аварійність будинку. Крім того, відповідач вказує, що не є особою, яка будує житлові будинки, а вказаний житловий будинок побудовано на його замовлення групою будівельників відповідно до будівельного паспорту. ОСОБА_2 вважав, що в даному випадку ОСОБА_1 намагається особисто збагатитись за його рахунок.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Семененко Є.М. повністю підтримав доводи позову, просив його задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Дубінкін Ю.М. у судовому засіданні заперечував у повному обсязі проти задоволення позову, вважав його надуманим, а проведені експертизи вважав несправедливими, та такими, що мають бути оцінені судом на предмет належності як доказів.
Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 15 серпня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування витрат на усунення недоліків придбаного житлового будинку відмовлено.
Відповідачка ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Семененко Сергій Миколайович, оскаржила рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 15 серпня 2022 року в апеляційному порядку.
Постановою Одеського апеляційного суду від 02 листопада 2022 року апеляційну скаргу адвоката Семененка Євгена Миколайовича, який діє від імені ОСОБА_1 , задоволено частково.
Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 15 серпня 2022 року змінено, з викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.
Відповідачка ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Семененко Сергій Миколайович, оскаржила рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 15 серпня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 02 листопада 2022 року в касаційному порядку.
Постановою Верховного Суду від 31.05.2023 у справі №504/2490/19 (провадження №61-12420св22) касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Семененка Євгена Миколайовича задоволено частково.
Постанову Одеського апеляційного суду від 02 листопада 2022 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Семененко Сергій Миколайович, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. Так, заявник зазначає, що матеріалами справи, а саме експертними висновками, підтверджується продаж відповідачем житлового будинку (як товар) позивачу із суттєвими недоліками, що є прихованими. Законом встановлено вимоги до якості товару, який продавець зобов'язаний передати покупцеві. Вимоги до якості житлових будинків, їх окремих конструкцій встановлюються відповідними будівельними нормами та державними стандартами. Державні будівельні норми нормативний акт, затверджений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики в сфері будівництва. Висновки експертів підтверджують факт порушення відповідачем ОСОБА_2 будівельних норм та правил, стандартів при будівництві житлового будинку, який в подальшому проданий позивачці, тому відповідач несе відповідальність за продаж товару неналежної якості, незалежно від того, чи є він виготовлювачем товару. Окрім того, заявник зазначає, що дії суду першої інстанції, так само як і певна процесуальна бездіяльність свідчать про порушення судом норм Конституції та засад цивільного судочинства, зокрема, вимог ст. 12, 76, 103 ЦПК України. Розглянути справу без експертних висновків неможливо, однак суд першої інстанції не взявши до уваги наявні у справі висновки експертів та дослідження, не роз'яснив позивачці необхідність призначити експертизу. В зв'язку з чим одночасно із апеляційною скаргою подано клопотання про призначення повторної судової будівельно-технічної експертизи.
24 жовтня 2022 року відповідач ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Дубінкін Юрій Миколайович, надав апеляційному суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, посилаючись на те, що суд оцінює докази тільки в нарадчій кімнаті, а тому давати оцінку доказам в ході судового розгляду до виходу в нарадчу кімнату суд не міг. Окрім того, зазначає, що в своїх запереченнях, поданих в суді першої інстанції, сторона відповідача звертала увагу на неналежність та недопустимість поданих позивачкою доказів. Також звертає увагу суду на те, що відповідно до загального висновку експерта ФОП Мішин В.П. від 12.07.2019: на час обстеження технічний стан обстежуваного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , в цілому визначено задовільним. При визначенні міцності методами неруйнівного контролю залізобетонних конструкцій, а саме фундаментів, стійок, ригелю, антисейсмічних поясів, багатопустотних залізобетонних плит перекриття між 1 та 2 поверхами було визначено, що вони в цілому знаходяться в працездатному стані, міцність на стиск бетону зазначених залізобетонних конструкцій забезпечує їх несучу спроможність (п. 3 загальних висновків та рекомендацій).
Відповідно до змісту Додатку №5 до експертного висновку ФОП ОСОБА_3 Інженерно-геологічні вишукування на ділянці за адресою: АДРЕСА_1 ,: Технічний висновок ФОП ОСОБА_4 (арк. 5 абз. 4 зверху): фундаменти дослідженого будинку в точках викриття знаходяться у задовільному стані. Зазначає, що відомостей про знаходження житлового будинку в аварійному стані матеріали справи не містять; суд першої інстанції при з'ясуванні питання, чи є недоліки будинку прихованими, правильно не взяв до уваги висновки експерта Митнікова Г.П., об'єктом дослідження якого були копії експертних висновків та досліджень. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Відповідно до змісту договору купівлі-продажу, якість житлового будинку не регламентована умовами договору. Покупець здійснив візуальний огляд нерухомого майна, недоліків і дефектів, які б перешкоджали його використанню за призначенням на момент огляду виявлено не було. Позивачкою не доведено наявність в діях відповідача ознак порушень умов укладеного сторонами договору купівлі-продажу житлового будинку. Окрім того, адвокат Дубінкін Ю.М. у відзиві заперечує проти заявленого скаржником одночасно із поданою апеляційною скаргою клопотання про призначення апеляційним судом повторної судової будівельно-технічної експертизи, посилаючись на те, що заявлена експертиза не є повторною, окрім того, в суді першої інстанції таке клопотання не заявлялось і судом експертиза не призначалась. Позивачка не повідомляє про неможливість на теперішній час представити об'єкт на дослідження в тому вигляді, в якому він існував на час укладення договору купівлі-продажу від 24.01.2019, оскільки згідно висновку експертного будівельно-технічного дослідження №011/19 судового експерта-будівельника ОСОБА_5 наявна невідповідність приміщень першого та другого поверхів планам приміщень, зазначеним у технічному паспорті житлового будинку. Отже, проводилось перепланування приміщень та будинок є реконструйованим і втратив свій первісний стан. Окрім того, порушення ДБН, на які посилається позивачка, поширюються на проектування, однак проект житлового будинку, на відповідність якому можливо оцінити будівельні роботи зі зведення житлового будинку не передавався позивачці. Просить відмовити у задоволенні клопотання.
В судове засідання, призначене на 05 листопада 2025 року об 15 год 30 хв учасники справи до суду не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що підтверджується довідками, наявними в матеріалах справи (т. 3, а.с. 158-162).
Від представника ОСОБА_1 - адвоката Семененко Є.М. до апеляційного суду надійшла заява про розгляд справ без участі позивачки та її представника.
Від представника ОСОБА_2 - адвоката Дубінкіна Ю.М. до апеляційного суду надійшла заява про розгляд справи без участі відповідача та його представника.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність не з'явившихся учасників справи, які своєчасно і належним чином були повідомлені про час і місце розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву відповідача ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Дубінкін Юрій Миколайович, на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивачки ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Семененко Сергій Миколайович, задоволенню не підлягає, оскільки рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
У частинах 1 та 2 статті 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
За загальними правилами статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно статті 655 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 1 статті 673 ЦК України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу.
Згідно частини 1 статті 674 ЦК України відповідність товару вимогам законодавства підтверджується способом та в порядку, встановленими законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини 1 статті 675 ЦК України товар, який продавець передає або зобов'язаний передати покупцеві, має відповідати вимогам щодо його якості в момент його передання покупцеві, якщо інший момент визначення відповідності товару цим вимогам не встановлено договором купівлі-продажу.
Згідно частини 1 статті 678 ЦК України покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором: пропорційного зменшення ціни; безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; відшкодування витрат на усунення недоліків товару.
Відповідно до частини 1 статті 679 ЦК України продавець відповідає за недоліки товару, якщо покупець доведе, що вони виникли до передання товару покупцеві або з причин, які існували до цього моменту.
Судом першої інстанції встановлено, що 24 січня 2019 року ОСОБА_1 на підставі договору купівлі- продажу придбала у ОСОБА_2 житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 137,8 кв.м, за грошову суму 849 000 грн, а також земельну ділянку, площею 0,05 га, за ціною 70 661 грн, яка розташована за цією ж адресою.
Згідно висновку експертно-будівельного дослідження №011/19 від 18.06.2019 складеного судовим експертом Митніковим Г.П. на замовлення ОСОБА_1 фактично виконані будівельні роботи будівництва житлового будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , не відповідають вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва (ДБН, СНиП, стандартам, технічним умовам, тощо). Можливою причиною виявлених пошкоджень об'єкта житлового будинку, є порушення вимог нормативно- технічної документації у галузі будівництва. Виявлені порушення державних будівельних норм свідчать про невідповідність зведеного житлового будинку вимогам щодо забезпечення його надійності та конструктивної безпеки. Подальша безпечна експлуатація зазначеного житлового будинку неможлива.
Відповідно до експертного висновку від 12.07.2019 за №25/1-0719 ФОП ОСОБА_6 на час обстеження технічний стан обстежуваного житлового будинку в цілому визначено «задовільний», при цьому зазначений будинок побудовано з порушенням вимог чинних норм у галузі будівництва, в існуючому стані житловий будинок не відповідає вимогам чинних норм у галузі будівництва щодо забезпечення його надійності, конструктивної безпеки і безпеки для здоров'я та життя людей. Для можливості подальшої безпечної експлуатації житлового будинку, забезпечення його стійкості, цілісності, геометричної незмінності і експлуатаційної безпеки находження людей в будинку, необхідно виконати роботи з приведення у відповідність до чинних норм у галузі будівництва щодо міцності та конструктивної безпеки несучих конструкцій будинку, а саме: фундаментів, стін, перекриття, даху.
Згідно доданого до цього висновку робочого проекту щодо підсилення конструкцій та приведення у відповідність з чинними нормами у галузі будівництва цього житлового будинку, загальна сума витрат на відновлення будинку згідно кошторису становить 3 778 028,63 грн.
Відповідно до висновку судово- будівельно- технічної експертизи №003/21 від 17.02.2021 складеного судовим експертом Митніковим Г.П. на замовлення ОСОБА_1 , більшість виявлених та підтверджених висновком експертно- будівельного дослідження №011/19 від 18.06.2019, експертним висновком №25/1-0719 від 12.07.2019 порушень вимог нормативно правових актів у галузі будівництва (ДБН, СНиП, стандартів, тощо) під час будівництва вказаного житлового будинку, відноситься до прихованих робіт.
Згідно частини 1 статті 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Так, ст. 106 ЦПК України, передбачено можливість проведення експертизи на замовлення учасників справи.
Частиною 6 ст. 106 ЦПК України зазначено, що експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов'язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.
Відповідно до ч. 5 ст. 106 ЦПК України у висновку експерта повинно бути зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
Разом з тим, у експертному висновку №25/1-0719 від 12.07.2019 ФОП ОСОБА_6 не зазначено, що експерт (експерти) обізнаний (обізнані) про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та те, що висновок підготовлено для подання до суду.
Експертний висновок, який складений на замовлення позивача не відповідає вимогам ст. 106 ч. 5 ЦПК України, і не може вважатись таким, що відповідає критерію допустимості доказів.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.12.2019 у справі №522/1029/18.
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (ч. 1 ст. 78 ЦПК України).
Суд визнає експертний висновок №25/1-0719 від 12.07.2019 ФОП ОСОБА_6 недопустимим доказом.
Суд вважає доцільним звернути увагу на те, що всі експертні дослідження проводились без виклику (повідомлення) експертом (експертами) другої сторони ОСОБА_2 , що не може вважатись справедливим в сенсі ст. 2 ЦПК України.
Разом із тим, відповідно до п. 3.9 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №53/5 від 08.10.1998, якщо необхідно провести експертизу (дослідження) на місці події або огляд об'єкта за його місцезнаходженням, орган (особа), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта) (замовив(ла) дослідження), повинен(на) забезпечити прибуття експерта, безперешкодний доступ до об'єкта, а також належні умови для його роботи, а в разі потреби викликати учасників процесу або інших осіб.
Замовником проведення експертизи є позивач, у якого в силу приписів наведеного вище пункту 3.9 Інструкції був відсутній обов'язок для обов'язкового залучення представника відповідача чи відповідача під час проведення експертом огляду досліджуваної будівлі.
Водночас, відповідно до п. 2.2 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №53/5 від 08.10.1998, на експерта, зокрема, покладається обов'язок особисто провести повне дослідження, дати обґрунтований та об'єктивний письмовий висновок на поставлені питання, а в разі необхідності роз'яснити його.
Правилом статті 2 ЦПК України законодавець передбачив здійснення цивільного судочинства в тому числі на засадах рівності учасників судового процесу перед законом та судом.
Встановлені судом обставини порядку проведення та оформлення результатів наведених вище експертних висновків, експертного дослідження, явно не відповідають принципу рівності учасників цивільного процесу.
Внаслідок такого однобічного підходу при проведенні експертиз, у експертному дослідженні №011/19 від 18.06.2019, складеного судовим експертом Митніковим Г.П. зроблено висновки про те, що встановити, чи відповідають виконані будівельні роботи будівництва житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , (або окремі елементи об'єктів нерухомого майна, конструкції, тощо) проектно-технічній документації неможливо у зв'язку з відсутністю проектно-технічної документації та будівельного паспорту; будівництво проводилось на підставі будівельного паспорту 21/21-09-255, виданого відділом містобудування та архітектури Лиманської районної державної адміністрації Одеської області від 21.09.2017, що зазначено у Повідомленні про початок виконання будівельних робіт щодо об'єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта, зареєстрованого ДАБІ Одеської області 12.10.2017 ОД №061172850861 (додаток 7).
Крім того, у вказаному експертному дослідженні експертом допущені висновки через відсутність під час дослідження результатів інженерно-геологічних вишукувань, які необхідні для проектування основ і фундаментів споруд згідно п. 6.1 ДБН В.2.1-10:2018, про наявність яких, на думку суду, можливо було би спитати у самого відповідача сповістивши його про призначення експертного дослідження.
Також у експертному дослідженні допущені припущення про можливі причини пошкоджень житлового будинку (п. 2 резолютивної частини експертного дослідження).
Доказування не може гуртуватись на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
Крім того, висновок експерта про те, що фундаменти, стійки, ригеля, антисейсмічні пояси, багатопустотні плити перекриття між 1 та 2 поверхами, в цілому знаходяться в працездатному стані, міцність на стиск бетону зазначених залізобетонних конструкцій забезпечує їх несучу спроможність, суперечить (є протилежним) іншим висновкам експертизи щодо аварійності будівлі.
Вказані обставини підставно викликають у суду сумніви в об'єктивності та неупередженості проведеної оцінки, тому суд висновки цього дослідження не приймає до уваги з вищевказаних підстав.
Що стосується висновку №003/21 від 17.02.2021 судової будівельно-технічної експертизи, суд виходить з того, що вказана експертиза проводилась на підставі оцінки у сукупності представлених ОСОБА_1 експертного висновку №25/1-0719 від 12.07.2019 ФОП ОСОБА_6 та експертного дослідження № 011/19 від 18.06.2019 складеного судовим експертом Митніковим Г.П..
Тобто експертом проводилось дослідження, в тому числі, експертного висновку №25/1-0719 від 12.07.2019 ФОП ОСОБА_6 , який визнаний судом недопустимим доказом.
Суд визнає представлені суду експертні висновки №003/21 від 17.02.2021, №011/19 від 18.06.2019, №25/1-0719 від 12.07.2019 недопустимим доказами.
Оцінюючи решту доводів позову, суд вважає, що доданий позивачкою запис розмови між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не є належним доказом технічного стану житлового будинку, а лише встановлює факт спору між покупцем та продавцем будинку щодо його технічного стану.
З цієї ж підстави суд критично відноситься до представлених письмових заяв (пояснень) ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , оскільки певні обставини мають бути підтверджені певними засобами доказування, зокрема, в даному конкретному випадку, експертними висновками.
Додаткові письмові пояснення позивачки не містять доказів, які стосуються предмету доказування у справі, а свідчать про наявність претензій позивачки до відповідача, та описують обставини укладання договору купівлі- продажу, передачі грошових коштів за нерухоме майно.
Таким чином, жодного належного та допустимого доказу на доведення своїх вимог в частині відшкодування витрат на відновлення будинку позивачем не надано.
Підстав для задоволення позову не має.
В силу ст. 141 ч. ч. 1, 2 ЦПК України суд покладає судові витрати на позивача.
Посилання ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Семененко Євген Миколайович, в апеляційній скарзі на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, оскільки судом не враховано, що позивачкою ОСОБА_1 доведено належним чином, що відповідачем як забудовником та продавцем житлового будинку завдано їй шкоду внаслідок допущених ОСОБА_2 конструктивних недоліків при будівництві придбаного нею товару, що є нерухомим майном, що тягне відшкодування витрат, пов'язаних із усуненням недоліків придбаного житлового будинку, не приймається до уваги за таких підстав.
Згідно із частинами 1-4 статті 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Необхідність визнання обов'язковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року», згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, вирішуючи питання стосовно застосування частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд бере до уваги, що в рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Чуйкіна проти України» від 13.01.2011 (остаточне 13 квітня 2011 року) за заявою №28924/04 у параграфі 50 зазначено, наступне «…суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).
У пункті 23 Рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява №63566/00 від 25.10.2000, «Суд нагадує, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94, Серія A, №303-A, параграф 29).
Аналогічний висновок, висловлений Європейським судом з прав людини у п. 18 Рішення від 07.10.2010 (остаточне 21 лютого 2011 року) у справі «Богатова проти України» (заява №5232/04 від 27.01.2004).
Більш детальніше щодо застосування складової частини принципу справедливого судочинства - обґрунтованості судового рішення Європейський суд з прав людини висловився у п. 58 Рішення від 10.02.2010 (остаточне 10 травня 2011 року) у справі «Серявін та інш. проти України» (заява №4904/04 від 23.12.2003), а саме «Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Частиною 1 статті 2 ЦПК України визначено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частинами 1 та 2 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
За змістом статей 12 та 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Як зазначено у частині 1 статті 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у постанові від 02.10.2019 у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача».
Проте, позивачкою ОСОБА_1 не доведено належним чином обґрунтованість підстав позову, а саме, те що відповідачем як забудовником та продавцем житлового будинку завдано їй шкоду внаслідок допущених ОСОБА_2 конструктивних недоліків при будівництві придбаного нею товару, що є нерухомим майном, що тягне відшкодування відповідачем витрат, пов'язаних із усуненням недоліків придбаного житлового будинку. И, навпаки, відповідачем повністю спростовані підстави заявленого позову.
Так, скасовуючи постанову Одеського апеляційного суду від 02 листопада 2022 року, Верховний Суд у постанові від 31.05.2023 у справі №504/2490/19 (провадження №61-12420св22) виходив з наступного: «Згідно зі статтею 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відповідно до частини 1 статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Згідно пунктів 4 і 5 частини 3 статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Аналіз наведеного свідчить про те, що предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Тобто правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові.
Оскільки повноваження органів влади є законодавчо визначеними, то суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін, а з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює їх правильну правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
Пред'являючи позов про відшкодування майнової шкоди, ОСОБА_1 посилалась на статті 22, 678 ЦК України.
Зазначення ОСОБА_1 конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом необхідно керуватися при вирішенні спору.
Необхідність дотримання принципу підтверджена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц (провадження №14-473цс18), в якій зазначено, що згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація учасниками справи спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.
З аналізу наведених норм процесуального права вбачається, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту, якщо позивач обґрунтовувала цим свої позовні вимоги, проте помилково посилалась на певні норми права.
Відмовляючи у задоволенні позову з тих підстав, що зазначена позивачем правова норма не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції не врахував, що, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 свої вимоги обґрунтовувала тим, що відповідачем як забудовником та продавцем житлового будинку завдано їй шкоду внаслідок допущених ОСОБА_2 конструктивних недоліків при будівництві придбаного нею товару, що є нерухомим майном, просила стягнути з ОСОБА_2 відшкодування витрат, пов'язаних із усуненням недоліків придбаного житлового будинку.
При цьому обґрунтування позову не перешкоджало суду апеляційної інстанції застосувати відповідні норми права.
Указане не суперечить рішенню Європейського Суду з прав людини у справі «Гусєв проти України» від 14 січня 2021 року (заява №25531/12).
Постанова апеляційного суду не містить висновків щодо оцінки доказів, поданих позивачем, на предмет їх повноти, послідовності та об'єктивності. По суті, апеляційний суд спір не вирішив, маючи такі процесуальні повноваження.
Враховуючи наведене, висновки апеляційного суду не можна вважати обґрунтованими та такими, що відповідають завданням цивільного судочинства, яке полягає у справедливому та неупередженому вирішенні справ із метою ефективного захисту порушених прав, оскільки у всіх справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням закону. ….
Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, встановити всі обставини, які мають значення для правильного вирішення справи з додержанням вимог ЦПК України, дати їм відповідну правову оцінку та вирішити спір відповідно до вимог закону».
Частиною 1 статті 417 ЦПК України передбачено, що вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції є обов'язковим для суду першої та апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.
Враховуючи вказівки, викладені у постанові Верховного Суду від 31.05.2023, суд апеляційної інстанції під час нового розгляду справи виходить з наступного.
Дійсно, між сторонами у справі виникли правовідносини щодо відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товару, що є нерухомим майном, які регулюються положеннями статей 1209, 1210 ЦК України.
Статтями 1209, 1210 ЦК України передбачена можливість стягнення з відповідача як виготовлювача товару, що є нерухомим майном, шкоди, завданої позивачу внаслідок конструктивних, технологічних недоліків товару, робіт (послуг), а також недостовірної та недостатньої інформації про такий товар. При цьому, частиною 2 статті 1209 ЦК України встановлено, що відшкодування шкоди не залежить від вини виготовлювача товару, що с нерухомим майном.
З урахуванням положень статті 1209 ЦК України та обставин, якими позивач обґрунтовувала свої вимоги у справі, яка переглядається, ОСОБА_1 мала довести: факт заподіяння шкоди її майну; наявність конструктивних недоліків при виконанні відповідачем робіт з будівництва будинку; причинно-наслідковий зв'язок між виявленими тріщинами в несучих стінах будинку, придбаного позивачем у відповідача, та наявністю конструктивних недоліків допущених при будівництві такого житлового будинку.
Обґрунтовуючи підстави позову, позивачки ОСОБА_1 послалась на висновок судово- будівельно- технічної експертизи №003/21 від 17.02.2021, складений судовим експертом Митніковим Г.П. на її замовлення, яким встановлено, що більшість виявлених та підтверджених висновком експертно- будівельного дослідження №011/19 від 18.06.2019, експертним висновком №25/1-0719 від 12.07.2019 порушень вимог нормативно правових актів у галузі будівництва (ДБН, СНиП, стандартів, тощо) під час будівництва вказаного житлового будинку, відноситься до прихованих робіт (т. 2, а.с. 19-26).
У пунктах 66-68 та 70 постанови від 18.12.2019 у справі №522/1029/18 (провадження №14-270цс19) Велика Палата Верховного Суду зробила наступний правовий висновок: «Так, ст. 106 ЦПК України, передбачено можливість проведення експертизи на замовлення учасників справи.
Частиною 6 ст. 106 ЦПК України зазначено, що експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов'язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду. Згідно ч. 5 ст. 106 ЦПК України у висновку експерта повинно бути зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
Разом з тим, у висновку будівельно-технічного експертного дослідження від 18.08.2014 не зазначено, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та те, що висновок підготовлено для подання до суду.
Відповідно до ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування».
У даному випадку в порушення вимог статті 106 ЦПК України у висновках експертно- будівельного дослідження №011/19 від 18.06.2019, експертного висновку №25/1-0719 від 12.07.2019, на підставі яких був складений висновок судово-будівельно-технічної експертизи №003/21 від 17.02.2021, немає відомостей, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та те, що ці висновки підготовлено для подання до суду.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ці докази є неналежними, оскільки вони одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 07 листопада 2024 року клопотання ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Семененко Євген Миколайович про призначення повторної судової будівельно-технічної експертизи було задоволено.
Суд призначив у цивільній справі №504/2490/19, повторну судову будівельно-технічну експертизу, на вирішення якої поставити наступні питання:
1. Чи відповідає державним будівельним нормам та вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва (ДБН, СНиП, стандартам, технічним умовам, тощо) житловий будинок літера «А» (його елементи, конструкції), що розташований на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 ?
Визначення технічного стану житлового будинку літера «А», що розташований на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 та встановлення причин пошкоджень, руйнувань, деформацій несучих конструкцій житлового будинку літера «А», що розташований на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 ?
3. Якщо побудований житловий будинок літера «А», розташований на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 не відповідає державним будівельним нормам, то який обсяг будівельних робіт необхідно провести для приведення житлового будинку літера «А», розташованого на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , у відповідність з чинними нормами у галузі будівництва щодо надійності, довговічності та безпеки для здоров'я і життя людей та яка вартість будівельних робіт та необхідних матеріалів для приведення житлового будинку літера «А», розташованого на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 до вимог державних будівельних норм та вимог нормативно-правових актів у галузі будівництва, ДБН, СНиП, стандартам, технічним умовам?
4. Чи можлива безпечна експлуатація житлового будинку літера «А», розташованого на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 ?
5. Чи є недоліки (пошкодження, руйнування, деформація несучих конструкцій, тощо) житлового будинку літера «А», що розташований на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , прихованими, тобто такими, які не можливо виявити без розкриття конструкцій такого будинку особою, що володіє спеціальними знаннями у галузі будівництва?
Проведення експертизи доручено Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України (65026, м. Одеса, вул. Рішельєвська, 8).
Попереджено експертів про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених на них обов'язків за ст. ст. 384, 385 КК України.
Витрати по оплаті експертизи покладено на ОСОБА_1 .
Суд попередив сторони про негативні наслідки ухилення від проведення експертизи, передбачені ст. 109 ЦПК України (т. 3, а.с. 141-144).
Проте, позивачка ОСОБА_1 не оплатила витрати на проведення експертизи, внаслідок чого ухилилась від проведення експертизи, й 28 травня 2025 року ОДНІСЕ було повернуто до суду цивільну справу та ухвала апеляційного суду була залишена без виконання (т. 3, а.с. 155).
У відповідності до статті 109 ЦПК України, у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто з цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що позивачкою ОСОБА_1 не доведено належним чином, що відповідачем як забудовником та продавцем житлового будинку завдано їй шкоду внаслідок допущених ним конструктивних недоліків при будівництві придбаного нею товару, що є нерухомим майном, що тягне відшкодування відповідачем витрат, пов'язаних із усуненням недоліків придбаного житлового будинку.
Виходячи з висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17.03.2011 (остаточне - 17 червня 2011 року), в пункті 45 якого зазначено, що «суд при оцінці доказів керується критерієм «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого королівства»). Проте таке доведення може впливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між особою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини»)
Аналізуючи зазначені норми процесуального та матеріального права, правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, застосовуючи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, з'ясовуючи наведені обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору, дослідивши усі докази, які є у справі, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що за обставинами цієї справи, враховуючи всі наведені вище принципи, позивачкою ОСОБА_1 не доведено належним чином, що відповідачем як забудовником та продавцем житлового будинку завдано їй шкоду внаслідок допущених ним конструктивних недоліків при будівництві придбаного нею товару, що є нерухомим майном, що тягне відшкодування відповідачем витрат, пов'язаних із усуненням недоліків придбаного житлового будинку. Тому, права позивачки ОСОБА_1 не порушені відповідачем, та у відповідності до статей 15, 16 ЦК України її право не підлягає судовому захисту.
Отже, суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно з'ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, дослідив в судовому засіданні усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості, на предмет пропорційності співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою у контексті конституційного принципу верховенства права та права на справедливий розгляд, та керуючись критерієм «поза розумним сумнівом», дав їм правильну оцінку та обґрунтовано виходив з того, що є законні підстави відмови у задоволенні позовних вимог.
Інших правових доводів апеляційна скарга не містить.
У п. 54 Рішення у справі Трофимчук проти України (заява №4241/03) від 28.10.2010, остаточне 28 січня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що, «беручи до уваги свої висновки за статтею 11 Конвенції (див. вище пункти 42-45), Суд не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявниці про переслідування її роботодавцем, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. У зв'язку з цим Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (див. рішення у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1)».
Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.
Тому, законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового судового рішення про задоволення позову в повному обсязі немає.
Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. ст. 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Семененко Сергій Миколайович, залишити без задоволення, рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 15 серпня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до суду касаційної інстанції.
Повний текст судового рішення складено: 17 листопада 2025 року.
Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький
Р.Д. Громік
С.М. Сегеда