30 жовтня 2025 року
місто Чернігів
Справа №751/723/25
Провадження №2/751/726/25
Новозаводський районний суд міста Чернігова
у складі:
головуючого - судді Ченцової С. М.
секретар судового засідання Барбаш М.В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
представник позивача - адвокат Блохіна Н.В.
відповідач - ОСОБА_2
представник відповідача - адвокат Пирог Л.О.
третя особа - Управління (служба) у справах дітей Чернігівської міської ради
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку загального позовного провадження, позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Управління (служба) у справах дітей Чернігівської міської ради про визначення місця проживання дитини,
І. Стислий виклад позиції позивача та заперечення відповідача
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Блохіна Н.В. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить: визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір'ю ОСОБА_1 , за адресою її постійного проживання в АДРЕСА_1 ; надати ОСОБА_1 право на тимчасове виїзне перебування та постійне проживання з дитиною ОСОБА_3 за межами України в Королівстві Норвегія без згоди батька ОСОБА_2 .
Вимоги обґрунтовані тим, що у період з 19.11.2009 року по 26.06.2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого в них народилася спільна дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зазначає, що батько не проявляв ніякої ініціативи у побаченнях з дитиною, та не брав ніякої участі у його вихованні. Через що мати дитини подала до суду на стягнення аліментів, рішення суду перебуває на виконанні у виконавчій службі. Майже 13 років батько фактично не бере участі у житті сина та демонструє пасивну поведінку щодо виконання своїх батьківських обов'язків.
Він не підтримує емоційного, психологічного та фізичного зв'язку з дитиною., не цікавиться його повсякденним життям, навчанням, здоров'ям або емоційним станом. Навіть під час воєнного стану він не проявив жодного інтересу до місцезнаходження та безпеки дитини. Фактично батько демонстрував відсутність будь-яких дій, які б свідчили про його турботу та зацікавленість у житті сина, що свідчить про його ухилення від виконання батьківських обов'язків.
Фактично розвитком та вихованням дитини займалася лише мати, і саме вона є єдиним фактичним опікуном дитини.
09.05. 2024 року позивач уклала шлюб з ОСОБА_4 , та з літа 2024 року вони, разом із сином, почали проживати у Королівстві Норвегія. Таке переселення було добровільним, відповідає інтересам дитини, та не порушує прав та обов'язків жодного з батьків. Зазначає, що дитина вже адаптувалася до нових умов, а повернення в Україну може негативно позначитися на його фізичному та емоційному стані, що підтверджується медичними документами.
Проживання в Норвегії є важливим для матері та дитини через сім'ю, роботу, стабільне джерело доходу, інтеграцію у норвезьке суспільство. Але, з метою законного проживання в Норвегії та отримання доступу до високого рівня медичного обслуговування, освіти та соціальної підтримки, банківських послуг та іншого, виникла потреба у складанні відповідних документів про батьківську відповідальність. Такі документи мають бути підписані обома батьками.
У Норвегії батьківська відповідальність (норв. foreldreansvar) є важливим правовим інструментом, який регулює права та обов'язки батьків щодо їхньої дитини. Одним із документів, які необхідно подати до норвезьких органів влади у разі бажання тривалого проживання з дитиною, є заява про батьківську відповідальність, яка підтверджує хто має юридичне право ухвалювати важливі рішення щодо дитини.
Метою заяви про батьківську відповідальність є гарантування захисту прав дитини. Така заява для норвезьких органів є доказом того, що дії одного з батьків, зокрема матері, мають правову підставу, не порушують прав іншого з батьків, та є обов'язковою для отримання дозволу на проживання для дитини; зарахування до закладів освіти; забезпечення доступу до медичних послуг; легального переміщення дитини за межі країни на тривалий термін.
З метою вирішення даної ситуації мирним шляхом та підписання вказаної заяви, позивач з адвокатом звернулись до батька, якому надали нотаріальні переклади документів, які необхідні для підписання, відповіли на всі його питання. Батько поставив умову про відмову від аліментів, на що позивачка погодилась. Але, перед підписанням документів відповідач змінив домовленості, почав вимагати нових умов, які не будувались на нормах чинного законодавства, а полягали у затягуванні процедури підписання документів. Такі дії відповідача свідчать про відсутність турботи та зацікавленості у житті дитини, про відсутність реального наміру та можливості забезпечувати найкращі інтереси дитини. Це ставить під сумнів можливість у добровільному порядку отримання згоди батька на вирішення важливих питань, пов'язаних із життям дитини, зокрема його місця проживання. Тому постала необхідність звертатись до суду за захистом порушених прав дитини з метою дотримання найкращих інтересів дитини та сприяння її благополуччю та розвитку.
Питання, які стосуються сімейної імміграції у Королівстві Норвегія врегульовано Законом "Про імміграцію" ("Immigration Act" або "Act relating to the admission of foreign nationals into the realm and their stay here") від 01.01.2010 року.
Питання батьківської відповідальності у Норвегії врегульовано Законом "Про дітей" ("The Children Act" або "Act relating to Children and Parents") від 01.01.1982 року. Відповідно до ст. 34 вказаного закону, позивач та відповідач мають спільну батьківську відповідальність за дитину, а тому для отримання дозволу на проживання у Норвегії за статтею 42 Закону "Про імміграцію" позивач має отримати дозвіл від батька.
17.02.2025 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву в якому він просить відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1
Заперечення обґрунтовані тим, що він у період з 19.11.2010 року до 26.06.2013 року перебували з відповідачкою у зареєстрованому шлюбі. Відповідач працює, та сплачує аліменти на утримання дитини. Відповідач не одружений та більше дітей на утриманні немає. З приводу відсутності його участі у житті дитини, як стверджує позивачка, вважає таким, що не відповідає дійсності, оскільки після народження дитини вони з позивачкою продовжували подружнє життя та вели спільне господарство, а після розлучення бачився з сином по мірі того, як це дозволяла позивачка.
Після початку бойових дій на території України він разом із позивачкою прийняли рішення щодо необхідності вивезення дитини за кордон. 23.09.2022 року відповідачем була надана згода на тимчасовий виїзд сина у супроводі матері за кордон з України до Словацької Республіки, на період з 23.09.2022 року до 23.09.2023 року, яка погоджена нотаріально. У письмовому дозволі відповідач зазначав, що «матір забезпечить повернення нашого сина до України по закінченню терміну перебування за кордоном». Однак всупереч вказаним вимогам позивачка у зазначений термін до України з дитиною не повернулася, а поїхала до Норвегії.
Позивачка жодного разу не повідомила відповідача що має намір залишатись в Норвегії для постійного місця проживання, збирається укласти інший шлюб із іноземцем, та немає наміру повертатись з дитиною додому.
Зазначає, що в умовах військового стану в Україні заради збереження життя сина, не заперечував і не заперечую щодо його перебування за кордоном. Але, вимагаючи від відповідача підписання заяви про повну юридичну відповідальність за сина, позивачка порушує права відповідача як батька, які регулюються законодавством України. Окрім того, визначаючи постійне місце проживання дитини за кордоном разом із матір'ю, позивачка фактично позбавляє відповідача права приймати участь в житті сина. Відповідач вважає, якщо постійне місце проживання дитини на даний час буде визначено з матір'ю, він фактично втрачає фізичний зв'язок із сином.
Також позивачка, у порушення норм чинного законодавства, та всупереч дозволу на виїзд дитини за кордон разом із матір'ю на період часу з 23.09.2022 року до 23.09.2023 року, вчасно не повернула дитину до постійного місця її проживання в Україні, тим самим порушує права дитини на контакт із батьком, та права батька.
24.02.2025 року представник позивача подала до суду відповідь на відзив. Додатково до обставин, зазначених у позові зазначає, що позивачка наполягає на тому, що батько не контактував із дитиною із народження, що підтверджується обставинами, встановленими у рішенні про стягнення аліментів від 20.07.2012 року. Даним рішенням було встановлено, що сторони проживають окремо та відповідач не бере участі у вихованні та утриманні дитини.
Щодо заборони побачень з дитиною, то відповідач не проявляв такого бажання. Якби відповідач хотів бачитися з дитиною, а його права були порушені, він міг звернутися за захистом своїх прав до відповідних органів. Він лише сплачував аліменти, які автоматично відраховувались із його заробітної плати.
Позивачка категорично заперечує, що рішення про виїзд дитини за кордон приймалося спільно з відповідачем. Зазначає, що в Україні в умовах воєнного стану діють норми, що дозволяють виїзд дитини за кордон без письмової згоди одного з батьків.
Зазначає, що дитина вже адаптувалася в Норвегії, і зміна місця проживання зараз може негативно вплинути на її стан, повернення в Україну буде стресом для дитини. Дитина нарешті має повну сім'ю та отримує батьківську любов та турботу. Жодних порушень прав відповідача немає, водночас очевидними є порушення прав дитини, зокрема її права на стабільний розвиток, комфортне середовище та забезпечення її найкращих інтересів. Позивач визнає той факт, що відповідач сплачує аліменти, але для нормального розвитку та виховання дитини цього не достатньо.
ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи та інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою судді від 27.01.2025 року провадження у справі відкрито та призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 11.03.2025 року закрито підготовче провадження у справі, призначено судовий розгляд на 21.04.2025 року, зобов'язано Управління ( службу) у справах дітей Чернігівської міської ради подати до суду письмовий висновок щодо розв'язання спору.
У вступному слові позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала, посилаючись на обставини викладені у позові. Додатково пояснила, що перебуваючи у Норвегії дитина постійно стикається з тим, що не може в повній мірі користуватися своїми правами. Дитина все життя росла без батька. Зараз у нього з'явилося відчуття повноцінної сім'ї, оскільки вони проживають разом із її чоловіком. Син чітко заявив під час судового засідання, що не має бажання спілкуватися і знайомитися з батьком. Він дуже чутливий, досі переживає за події, що відбуваються в Україні. Зараз він адаптувався до нового життя в Норвегії, але не може користуватися повноцінно всіма послугами. Не може навіть записатися до лікаря, оскільки немає доступу до банку. Також він не може отримати соціальну допомогу та виплати від держави. Займаючись спортом, він не може брати участь у змаганнях, не маючи свого електронного підпису, і це є дуже травматичним для нього. Якби батько переживав за дитину, він повинен був би радіти, що його дитина в безпеці, що вона розвивається, і надав би дозвіл. Просить надати дозвіл на тимчасове проживання дитини за кордоном без дозволу батька.
Представник позивача додатково пояснила, що у зв'язку з війною в Україні позивачка з дитиною виїхала із м. Чернігова, батько не цікавився чи потрібна його допомога. На прохання позивача батько давав дозвіл на проживання у Словаччині. Із літа 2024 року ОСОБА_1 уклала шлюб із чоловіком із Норвегії. З метою законного доступу до всіх послуг в Норвегії потрібна заява про батьківську відповідальність у Норвегії. Представник надіслала ОСОБА_2 документи із перекладом, він спочатку погодився, потім висунув умову про відмову від аліментів, а перед підписанням документів відмовився підписувати, у нього ще була вимога побачити дитину.
Відповідач ОСОБА_2 у вступному слові пояснив, що він не проти надати дозвіл на тимчасове проживання сина в Норвегії. На прохання колишньої дружини він надавав дозвіл на проживання в Словаччині, але позивач свої обов'язки теж не виконує, після закінчення терміну дії такого дозволу, перебуваючи в Україні, вона не повідомила його про це, щоб він мав можливість побачитись із дитиною. Він служить у ЗСУ і немає можливості відвідувати дитину, але він надає матеріальну допомогу дитині, сплачує аліменти, і має бажання спілкуватись із дитиною. Він вважає, якщо постійне місце проживання дитини буде визначено з матір'ю, він фактично втрачає фізичний зв'язок із сином.
Представник відповідача додатково до відзиву пояснила, що відповідач не позбавлений батьківських прав, і він завжди мав бажання спілкуватись із дитиною, але позивачка сама була проти. Відповідач служить у ЗСУ, на прохання позивачки він надав дозвіл на проживання у Словаччині. Позивачка була в Ужгороді та не повідомила відповідача про те, що вона в Україні. Позивач теж не виконує свої обов'язки, вона не хоче привести дитину в Україну, та не дає змоги спілкування із дитиною. А відповідач немає можливості спілкування із дитиною, він лише надає кошти на утримання дитини. Всі законні підстави на проживання в Норвегії позивачки та сина у них є.
Судом вислухана думка дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дитина пояснила, що він зараз навчається у Норвегії у 8 класі, спілкується норвезькою мовою. В Україну після початку війни приїздили один раз в Ужгород. Із рідним батьком він не спілкується, і не спілкувався до війни в Україні, він його не бачив. Йому відомо, що батьки розлучились, попросив маму показати фото батька, і мама показала У Норвегії у нього є справжній батько, ОСОБА_5 . Із рідним батьком зустрічатись не хоче, хоче із мамою проживати у Норвегії. Але, йому потрібен дозвіл від батька, щоб отримати у Норвегії картку. Пояснює, що його друзі почали працювати у футболі, тренером молодших , а він не може, бо немає картки.
ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебувала у шлюбі із ОСОБА_2 з 19.11.2010 року до 26.06.2013 року, що підтверджується заочним рішенням Новозаводського районного суду міста Чернігова від 26.06.2013 року.
ІНФОРМАЦІЯ_2 у подружжя народився син ОСОБА_3 , у свідоцтві про народження батьками зазначені: батько - ОСОБА_2 , мати - ОСОБА_1 .
Відповідно до рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 20.07.2012 року, суд стягнув із відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на її утримання аліменти в розмірі 1/8 частини заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 02.06.2012 року та на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти в розмірі 1/4 частини заробітку ( доходу) щомісячно, починаючи з 02.06.2012 року до повноліття дитини.
ОСОБА_1 згідно з Витягом з реєстру територіальної громади від 29.08.2024 року, проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
20.05.2024 року центром у Братиславі на прохання законного представника ОСОБА_6 надано Рекомендацію для неповнолітнього ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з приводу складної життєвої ситуації та пов'язані з нею емоційні труднощі. Зі змісту Рекомендації ОСОБА_8 є клієнтом центру з травня 2022 року, відвідує Початкову школу ім. Яна Амоса Коменського, є учнем 6 класу, до центру звернулася мама, щоб написати супровідний лист про поточний стан ОСОБА_8 , направлення та можливість подальшої підтримки в Норвегії. У Рекомендації зроблено висновок, що на емоційний стан ОСОБА_8 все ще впливає емоційний стрес. Викликаний війною, і він проявляє можливі симптоми посттравматичного стресового розладу. У цьому контексті надані рекомендації з психологічної точки зору.
23.09.2022 року батько ОСОБА_2 у приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу підписав заяву, якою дав згоду на тимчасовий виїзд за кордон з України до Словацької Республіки сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в супроводі матері ОСОБА_1 , на яку поклав обов'язки вирішувати всі питання, пов'язані з перебуванням сина за кордоном, та забезпечити повернення сина до України по закінченні терміну перебування за кордоном. Також, батько дитини у заяві зазначив, що питання постановки на тимчасовий консульський облік, оформлення та отримання спеціального статусу особи, яка перебуває під тимчасовим захистом, або біженця вирішується з додаткового письмового дозволу батька. У випадку крайньої потреби надає згоду на організацію вжиття необхідних заходів для збереження життя та здоров'я дитини: вакцинацію, госпіталізацію, операцію, інше медичне втручання.
09.05.2024 року ОСОБА_1 зареєструвала шлюб із ОСОБА_4 , прізвища після державної реєстрації шлюбу чоловіка - ОСОБА_9 , дружини- ОСОБА_10 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб, виданим Відділом ДРАЦ у місті Ужгороді Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.
Відповідно до довідки ГУ НП в Чернігівській області, капітан поліції ОСОБА_2 , старший інспектор з аналітичної роботи роти поліції особливого призначення з 29.01.2025 року відряджений до Департаменту патрульної поліції для виконання обов'язків на посадах вибухотехніків у зведеному стрілецькому полку поліції, у межах Рівненської області.
Рішенням виконавчого комітету Чернігівської міської ради № 187 від 17.04.2025 року прийнято рішення затвердити висновок про визначення місця проживання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до вказаного висновку, комісія з питань захисту прав дитини вважає, що у зв'язку з відсутністю матері та дитини на території України, на даний час розглянути спір між батьками та визначити місце проживання дитини , враховуючи вимоги законодавства неможливо.
Свідок ОСОБА_11 у судовому засіданні пояснила, що вона є матір'ю ОСОБА_1 . У 2022 році склалася така ситуація, що вона із дочкою та онуком виїхали за кордон. Проживали у Словаччині, у Братиславі два роки. Дочка із сином, десь у червні 2024 року, переїхали до чоловіка в Норвегію, у м. Стейчер , вона повернулась в Україну. Їй відомо, що онук навчається у Норвегії, вільно володіє норвезькою мовою, займається тенісом та футболом. Повертатися в Україну зараз не може. На початку війни в Україні він отримав травму, яку лікували з психологом, біля них тоді вибухнула бомба, все повилітало, в тому числі вікна, він тоді дуже сильно злякався, досі прокидається ночами, погано спить. За законами Норвегії він має отримати дозвіл батька на його тимчасове право там перебувати. На запитання відповіла, що до народження онука дочка з чоловіком мабуть рік проживала у них вдома. Потім вони жили окремо. Відповідач приїжджав до пологовому будинку подивитись на дитину. З пологового будинку доньку забирали вона з чоловіком. Батько дитини один раз після народження дитини приходив , після того дитину не бачив. Разом із дочкою відповідач не проживав, та не вів спільне господарство, на початку 2012 року вони вже не жили разом. Для дитини він нічого не купував, навіть гроші, які залишив на пологи потім забрав. Після того як почалось повномасштабне вторгнення, вона із відповідачем не спілкувалась, їм допомогли виїхати з України сторонні люди. Відповідач не телефонував, та не цікавився дитиною, поки ми йому не зателефонували за дозвіл. Тоді дитина спілкувалась із батьком. На теперішній час у дитини хороші, дружні стосунки із чоловіком дочки, він називає його батьком. Відповідач сплачує аліменти. Але, для повноцінного проживання у Норвегії йому потрібен дозвіл батька. Дочка отримала посвідку на проживання, а дитина знаходиться там як біженець.
Свідок ОСОБА_12 пояснила, що дружить із сім'єю позивачки, інколи із мамою позивачки їздили відпочивати разом. Після того, як позивач вийшла заміж за відповідача, вона його не бачила у родині. ОСОБА_13 після народження сина проживала у своєї матері. Вона навчала її онука англійської мови, тому два рази на тиждень вона була у них вдома, починаючи з 2015 року, приблизно пять років не займаються. За цей період ОСОБА_13 проживала із батьками, батька дитини вона ніколи не бачила. До виїзду за кордон відповідач не був залучений, Виїжджали терміново, і на той час вони не спілкувалися взагалі.
ІV. Норми права, які застосував суд та оцінка аргументів сторін
Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до ст. 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Частина 3 статті 11 Закону України « Про охорону дитинства» теж передбачає, що батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Згідно із частиною першою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
За змістом частин першої, другої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно зі статтями 5 і 18 Конвенції про права дитини Держави-учасники поважають відповідальність, права і обов'язки батьків і докладають всіх можливих зусиль для того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року, заява N 31111/04, вказано, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини необхідно виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним, обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
У разі, якщо з тих чи інших причин такий висновок отримати не можна, суд має вирішити спір за наявними у справі доказами (постанова Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 грудня 2023 року у справі № 523/19706/19)
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) зазначено, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».
Суд виходить з того, що сім'я є цінною для розвитку дітей, і коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дітей і забезпечити те, що їм потрібно, щоб діти зростали у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалися та не зазнавали негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення належних стосунків між дітьми й батьками, які є фундаментальними для благополуччя дітей. Діти потребують уваги, підтримки і любові обох батьків. Діти є найбільш вразливою стороною під час будь-яких сімейних конфліктів.
На поданий позивачкою запит про реєстрацію батьківської відповідальності за дитину в Національному реєстрі, отримана відповідь від Національного реєстру (переклад без посвідчення), в якій зазначено, що батьківська відповідальність повинна бути зареєстрована на підставі отриманої дійсної документації відповідно до норвезького законодавства. Для реєстрації батьківської відповідальності необхідно отримати дійсну документацію, якою може бути : угода, укладена між батьками дитини, рішення норвезького суду або рішення суду країни, що є учасницею Конвенції Ради Європи або Гаазької конвенції.
Судом встановлено, що позивач та відповідач не дійшли згоди між собою, щодо укладення угоди про батьківську відповідальність.
Україна є учасницею як Конвенції Ради Європи, так і Гаазької конвенції, тому спір підлягає розгляду в суді держави Україна, за місцем попередньої реєстрації позивачки із дитиною.
У позовній заяві позивач зазначила, що одним із документів, які необхідно подати до норвезьких органів влади у разі бажання тривалого проживання з дитиною, є заява про батьківську відповідальність, однак відповідач висунув умови для підписання такої заяви, що ставить під сумнів можливість у добровільному порядку отримання згоди батька на вирішення важливих питань, пов'язаних із життям дитини, зокрема його місця проживання.
Позивач звернулася до суду не про розподіл батьківської відповідальності, а про визначення місця проживання дитини з матір'ю ОСОБА_1 за адресою її постійного проживання в Королівстві Норвегія, та надання права на тимчасове виїзне перебування та постійне проживання з дитиною за межами України в Королівстві Норвегія, без згоди батька ОСОБА_2 .
Вирішуючи питання про визначення місця проживання дитини з матір'ю за конкретною адресою її постійного проживання в Королівстві Норвегія, суд враховує, що позивач не надала до суду належних та достатніх доказів на підтвердження її проживання за цією адресою, який об'єкт нерухомого майна знаходиться за цією адресою, хто є власником вказаного майна, чи наявні згода власника на постійне проживання дитини за вказаною адресою.
Крім того, визначення місця проживання дитини з матір'ю, яка постійно проживає у Королівстві Норвегія регулюється законами Норвегії «Про імміграцію», та « Про дітей».
Враховуючи викладене, суд доходить висновку про відсутність юридичних підстав для задоволення позову в цій частині.
Згідно із статтею 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.
Зважаючи на положення міжнародних договорів щодо збереження юрисдикції судів України в питаннях батьківської відповідальності, очевидною є можливість вирішення справи про визначення місця проживання дитини саме національними судами.
Що стосується позовних вимог про надання ОСОБА_1 права на тимчасове виїзне перебування та постійне проживання з дитиною ОСОБА_3 за межами України в Королівстві Норвегія без згоди батька ОСОБА_2 , суд з урахуванням того, що сторони не дійшли згоди щодо укладення у Норвегії Договору про спільну батьківську відповідальність або Договору про виключну батьківську відповідальність одного з батьків, дитина перебувала за кордоном у Словацькій Республіці за згодою батька, на теперішній час дитина проживає із матір'ю у Норвегії, в Україні дотепер продовжений воєнний стан, відповідач проходить службу в Збройних Силах України, суд з урахуванням думки дитини, дійшов висновку, що в інтересах дитини буде надати матері дитини ОСОБА_1 право на тимчасове виїзне перебування з дитиною ОСОБА_3 , за межами України в Королівстві Норвегія, до закінчення воєнного стану в Україні, без згоди батька ОСОБА_2 , що буде відповідати інтересам дитини.
V. Розподіл судових витрат
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно із п.1 ч. 3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 137 ЦПК України врегульовано порядок розподілу витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин 2 та 3 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати, на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Із матеріалів справи вбачається, що правнича допомога позивачу ОСОБА_1 надавалася адвокатом Блохіною Н.В. на підставі договору про надання правової допомоги від 30.08.2024 року, ордеру на надання правничої допомоги, акту про надання правничої допомоги за договором від 26.02.2025 року (а.с.5-6, 28).
Відповідно до п. 5.1 даного договору, за надання правової допомоги Довіритель зобов'язується виплатити адвокату гонорар (оплата правової допомоги) у порядку та на умовах, визначеним даним договором. Розмір та порядок оплати може встановлюватися, у тому числі, шляхом обміну листами або смс-повідомленнями.
Відповідно до п. 5.5 Договору, розмір гонорару не залежить від досягнення або недосягнення адвокатом позитивного результату, якого бажає довіритель.
Відповідно до розрахунку оплати витрат на правничу допомогу від 15.01.2025 року та акту від 15.01.2025 року про прийняття-передачу наданої правової (правничої) допомоги відповідно до Договору, сторони погодили, що вартість правової допомоги становить 25000 гривень (а.с.15), виходячи з такого: надання консультацій щодо можливості надання дозволу на постійне місце проживання з дитиною поза межами України без згоди батька - 2 години (2000 гривень); вивчення (юридичний аналіз) іноземних документів, наданих довірителем - 4 години (4000 гривень); збір та підготовка документів, у тому числі переклади - 4 години (4000 гривень); складання позовної заяви про надання дозволу на постійне місце проживання з дитиною поза межами України без згоди батька - 6 годин (6000 гривень); направлення поштою примірника позову з додатками відповідачу - ОСОБА_2 - 1 година (1000 гривень); участь у судових засіданнях у Новозаволському районному суді міста Чернігова у справі за позовом довірителя до ОСОБА_2 про надання дозволу на постійне місце проживання з дитиною поза меєами України без згоди батька в незалежності від кількості судових засідань. Вартість однієї години праці встановлюється у розмірі 1000 гривень.
Позивач ОСОБА_1 сплатила адвокату Блохіній Н.В. 25000 гривень, згідно з договором від 30.08.2024 року, що підтверджується квитанцією № б/н від 15.01.2025 року (а.с.16).
Згідно із ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на правничу допомогу адвоката, якщо керуючись принципами справедливості, виваженості та розумності, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Наведений підхід до вирішення питання щодо відшкодування витрат на правову допомогу є сталим та неодноразово викладався у постановах Верховного Суду, зокрема, від 18 червня 2019 року у справі № 910/3929/18, від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15ц (провадження № 14-382цс19), від 07 липня 2021 року у справі №910/12876/19 (провадження № 12-94гс20), від 19 листопада 2021 року у справі №752/16038/19 (провадження № 61-7905св21).
Разом з тим, пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Суд, з урахуванням складності справи, її розгляду у порядку загального позовного провадження, обсягом виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання таких робіт, враховуючи ту обставину, що суд частково задовольнив позов, представник відповідача заявила клопотання про зменшення витрат на правову допомогу, з урахуванням принципу розумності та справедливості, вважає за необхідне витрати на професійну (правничу) допомогу задовольнити частково, в сумі 12500 гривень.
Керуючись статтями 259, 265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Управління (служба) у справах дітей Чернігівської міської ради про визначення місця проживання дитини, надання права на тимчасове виїзне перебування та постійне проживання - задовольнити частково.
Надати ОСОБА_1 право на тимчасове виїзне перебування з дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за межами України в Королівстві Норвегія, до закінчення воєнного стану в Україні, без згоди батька - ОСОБА_2 .
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 12500 гривень.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Чернігівського апеляційного суду, через Новозаводський районний суд міста Чернігова, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення виготовлено 04 листопада 2025 року.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 )
Третя особа: Управління (служба) у справах дітей Чернігівської міської ради (14017, м. Чернігів, вул. Івана Мазепи, 19, код ЄДРПОУ 34655399).
Суддя С. М. Ченцова