Справа № 357/16783/25
Провадження № 2-а/357/579/25
24 листопада 2025 року місто Біла Церква
Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі: головуючий - суддя Бондаренко О.В., за участю секретаря судового засідання - Вангородської О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду № 3 адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправною та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення,
02.10.2025 ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, шляхом направлення засобами поштового зв'язку, що зареєстрований судом 16.10.2025, мотивуючи тим, що постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковника ОСОБА_2 № БЦРТЦК/634 від 01.04.2025 його було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 17000,00 грн за ч.3 ст. 210-1 КУпАП, за те, що 17.03.2025 близько 16:30 год. по АДРЕСА_1 , він не мав при собі військово-обліковий документ та не пред'являв його уповноваженій особі молодшому сержанту ОСОБА_3 , в особливий період, порушивши вимоги ч. 6 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Тож, згідно з постановою № БЦРТЦК/634 від 01.04.2025 підставою для накладення штрафу стала нібито відсутність у нього військово-облікового документа. Вважає зазначену постанову незаконною та такою, шо підлягає скасуванню з наступних підстав. Він не вчиняв жодних дій, які б свідчили про порушення зазначених норм. Насправді він має і пред'являв обліково-послужну картку, яка є військово-обліковим документом (на картці нанесено запис, що вона видана взамін військового квитка). Тож, його вини немає, а відповідно немає і складу правопорушення. Також, під час складання протоколу про адміністративне правопорушення та винесення постанови були допущені наступні порушення: йому не було роз'яснено передбачені ст. 268 КУпАП права. Крім того, є законодавча норма (примітка до статті 210-1 КУпАП). де що якщо дані військовозобов'язаного вже містяться у Реєстрі «Оберіг», то фізичного документу або відмова його показати не може бути підставою для адміністративного стягнення. Штраф було винесено без відповідного процесуального документу про правопорушення, його пояснень та достовірних доказів, що є порушенням ст. 256, 268 та 276 КУпАП. Тому, просив визнати протиправною та скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 полковника ОСОБА_2 №БЦРТЦК/634 від 01.04.2025, про накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 34000,00 грн за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП. Також, позивач додав до позовної заяви клопотання про поновлення строків звернення до суду, мотивуючи тим, що з оскаржуваною постановою №БЦРТЦК/634 від 01.04.2025 позивач ознайомився лише 23.09.2025.
21.10.2025 судом постановлено ухвалу, якою поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовною заявою, прийнято до розгляду позовну заяву, призначено судове засідання на 05.11.2025 - 15:30 та витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_1 належним чином завірені копії матеріалів справи про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, вчинене ОСОБА_1 , за результатами якої ІНФОРМАЦІЯ_2 винесено постанову №БЦРТЦК/634 від 01.04.2025.
05.11.2025 судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відкладення судового засідання на 18.11.2025 - 16:00, для реалізації права на подання відзиву та виконання ухвали суду про витребування доказів.
18.11.2025 судом постановлено ухвалу, про перехід до стадії ухвалення судового рішення та, згідно ч. 1 ст. 227, ч.3 ст. 243 КАС України, ухвалення та проголошення судового рішення відкладено на 24.11.2025 - 16:00.
Позивач - ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, подав до суду заяву, у якій просив розгляд справи проводити за його відсутності, позовні вимоги підтримує та просив позов задовольнити.
Представник відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_3 у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи відповідач повідомлений належним чином, відзив на позов та заяви з процесуальних питань до суду не подав.
Відповідно до ст. 268 КАС України, суд дійшов висновку про розгляд справи на підставі наявних у ній доказів, оскільки неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого належним чином, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження без фіксування судового засідання технічними засобами згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні фактичні обставини, спірні правовідносини, з посиланням на докази та норми права.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , є військовозобов'язаним, 17.01.2025 оновив облікові дані у мобільному застосунку «Резерв +» (військово-облікові дані уточнено вчасно), що розроблений Міністерством оборони України, перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_5 , має номер в реєстрі «Оберіг» - НОМЕР_1 , військово-облікову спеціальність (ВОС 798919 - столяр деревообробки, з підтвердженням статусу військового обліку, 19.03.2025 пройшов ВЛК та визнаний придатним до служби у в/ч забезпечення ТЦК та СП, ВВНЗ, НЦ, навчальних закладах (установах), мед підрозділах, підрозділах логістики, зв'язку, ОЗ, охорони, та отримав військово-обліковий документ №250220231362300200193, що підтверджується копією паспорта та коду, копією обліково-послужної карточки №4/100, виданої замість військового квитка такопією витягу із застосунку «Резерв +».
01.04.2025 начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковником ОСОБА_2 відносно ОСОБА_1 було винесено постанову №БЦРТЦК/634за справою про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, у якій вказано, що відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення 17.03.2025 близько 16:30 год по АДРЕСА_1 громадянин ОСОБА_1 , не мав при собі військово-обліковий документ та не пред'явив його уповноваженій особі молодшому сержанту ОСОБА_3 , в особливий період, порушивши вимоги ч. 6 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП; призначаючи стягнення, враховуються дані про особу правопорушника, його майновий стан, характер вчиненого правопорушення, обставини його скоєння, обставини, що пом'якшують та обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення.
Згідно із постановою №БЦРТЦК/634 від 01.04.2025, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000,00 грн.
З матеріалів справи вбачається, що 12.06.2025 державним виконавцем Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Калько Анною було відкрито виконавче провадження №78339765 з примусового виконання постанови ІНФОРМАЦІЯ_1 №БЦРТЦК/634 від 01.04.2025щодо стягнення з ОСОБА_1 штрафу на користь держави у розмірі 34000,00 грн, а також винесено постанови про стягнення мінімальних витрат виконавчого провадження та про стягнення виконавчого збору
При вирішенні спору суд виходить з наступного.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України №5-рп/2015 від 26 травня 2015 року наданого за поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з приводу офіційного тлумачення положення частини першої ст. 276 КУпАП органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (ч.2 ст. 6 Основного Закону України).
За ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Порядок діяльності органів державної влади, їх посадових осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати справи про такі правопорушення та притягати винних осіб до адміністративної відповідальності за їх вчинення, регулюється Кодексом.
Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
У ст. 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності із законом.
Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов'язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб'єкта владних повноважень, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчинення якого передбачена чинним законодавством.
Згідно зі ст. 235 КУпАП, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (ст. 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України). Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Нормами п.п. 12-13 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затверджене Постановою КМУ № 154 від 23.02.2024 (далі - Положення № 154) передбачено, що керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки має право, зокрема, розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначені ст. 235 КУпАП, і накладати адміністративні стягнення та визначати функціональні (посадові) обов'язки підлеглого йому особового складу.
Отже, закон уповноважує керівника територіального центру комплектування та соціальної підтримки (в тому числі і районні) розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 210-1 КУпАП та від їх імені ТЦК та СП накладати адміністративні стягнення.
Ст. 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують та обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності складу адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Ст. 254 КУпАП визначено, що про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.Протокол не складається у випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу.
Згідно зі ст.256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами.
У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання.
При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснюються його права і обов'язки, передбачені ст. 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.
Також, відповідно до ч. 7 ст. 258 КУпАП протокол не складається у разі вчинення в особливий період адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, розгляд яких віднесено до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління та регіональних органів Служби безпеки України (у частині правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України), уповноваженого Головою Служби зовнішньої розвідки України підрозділу Служби зовнішньої розвідки України (у частинi правопорушень, вчинених військовозобов'язаними Служби зовнішньої розвідки України), якщо особа подала відповідну заяву, в якій вона не оспорює допущене порушення та згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності.
Однак, враховуючи вимоги ч. 7 ст. 258 КУпАП, відповідачем не надано до суду доказів подання позивачем відповідної заяви, у якій він не оспорює допущене порушення та згоден на притягнення до адміністративної відповідальності за його відсутності, що могло бути підставою для не складення протоколу.
А враховуючи вищезазначені норми КУПАП, на час винесення оскаржуваної постанови було обов'язковим складання протоколу про адміністративне правопорушення та даний протокол мав передувати винесенню постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності.
За приписами ч.1 ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Згідно з ч. 1 ст. 277 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається у п'ятнадцятиденний строк з дня одержання органом (посадовою особою), правомочним розглядати справу, протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи.
Крім того, за змістом п. 3 ст. 278 КУпАП, орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує питання, зокрема, чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення та чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 277-2 КУпАП повістка особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, вручається не пізніш як за три доби до дня розгляду справи в суді, в якій зазначаються дата і місце розгляду справи.
Закріплюючи процесуальні гарантії прав особи, що притягається до адміністративної відповідальності, у тому числі й на участь у розгляді її справи, положення КУпАП містять й певні застереження, націлені на забезпечення належної реалізації компетентними органами (особами) наданих їм повноважень, зокрема, передбачені щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, лише у випадку наявності даних, що підтверджують належне повідомлення такої особи про місце і час розгляду справи.
Обов'язок повідомити особу про місце і час розгляду справи не пізніше ніж за три дні до дати розгляду справи про адміністративне правопорушення вважається виконаним, якщо особа, яка притягується до відповідальності, знає (поінформована) про час та місце розгляду справи за три дні до дати розгляду справи. Обов'язок доказування цієї обставини несе уповноважена посадова особа.
Повідомлення має на меті забезпечення участі особи у розгляді уповноваженим державним органом справи про адміністративне правопорушення.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду, зокрема, від 21 березня 2019 року у справі №489/1004/17, від 30 січня 2020 року у справі №308/12552/16-а, у справі №482/9/17, від 6 лютого 2020 року у справі №205/7145/16-а, у справі № 676/752/17 від 31.03.2021.
Як вбачається з оскаржуваної постанови, протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 щодо вчинення ним адміністративного правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП складався, та відповідачем не надано до суду вказаного протоколу та доказів, що позивач був оповіщений про дату та час розгляду справи про адміністративне правопорушення на 01.04.2025.
Вказане позбавило ОСОБА_1 прав, передбачених Конституцією України та КУпАП, зокрема, бути присутнім під час розгляду справи, надавати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, мати професійну правову допомогу. Крім того, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які свідчили б про роз'яснення позивачу його прав, визначених ст. 268 КУпАП та ст. 63 Конституції України під час розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Отже, відповідачем при винесенні оскаржуваної постанови було порушено вимоги КУпАП, оскільки розгляд справи про адміністративне правопорушення відбувся не у належний спосіб та порядку повідомлення, встановленого процесуальним законодавством про розгляд адміністративної справи, а саме позивача не було своєчасно сповіщено про розгляд справи, що в силу приписів ч.1 ст. 268 КУпАП виключало можливість розгляду справи.
Факт несвоєчасного повідомлення або неповідомлення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, про час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення є підставою для визнання постанови у справі про адміністративне правопорушення неправомірною як такої, що винесена з порушенням встановленої процедури.
Процедурні порушення, а саме розгляд справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яку належним чином не повідомили про дату розгляду, є самостійними, безумовними підставами для скасування постанови про притягнення такої особи до відповідальності.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 30.08.2022 у справі №683/743/17, від 21.05.2020 у справі №286/4145/15-а, від 17.06.2020 у справі № 712/10440/16-а, від 30.09.2019 у справі №591/2794/17.
Ч. 1 ст. 210-1 КУпАП встановлено, що адміністративна відповідальність настає за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, що тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Ч. 3 ст. 210-1 КпАП України встановлено відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період, що тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Зазначена норма є бланкетною, при її застосуванні необхідно використовувати законодавчі акти, які визначають правила військового обліку та запровадження в Україні особливого періоду.
Положеннями ст. 1 Закону України «Про оборону України» визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Відповідно до абзацу 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Особливий період в Україні розпочався з 17.03.2014, коли було оприлюднено Указ Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію».
Також, згідно з Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією РФ проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває і по теперішній час.
Ст. 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснюється на підставі Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Нормами абз. 2 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» вбачається, що громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів.
Відповідно до п.1 Положення №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. При цьому, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з введенням на території України воєнного стану та подальшої мобілізації громадян України, серед іншого встановлено Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Ч. 1 ст. 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.
У п. 2 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 р. № 1487 (далі - Порядок №1487) закріплено, що військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов'язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Згідно з п. 19, 20 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 р. № 1487 (далі - Порядок №1487), призовники, військовозобов'язані та резервісти, винні в порушенні вимог правил військового обліку, несуть відповідальність згідно із законом. Військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів.
Обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації передбачені ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Відповідно до ч. 6 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у період проведення мобілізації (крім цільової) громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов'язані мати при собі військово-обліковий документ та пред'являти його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Державної прикордонної служби України у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України.
Під час перевірки документів уповноважений представник територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейський здійснює фото- і відеофіксацію процесу пред'явлення та перевірки документів із застосуванням технічних приладів та засобів фото- та відеофіксації, а також може використовувати технічні прилади, засоби та спеціалізоване програмне забезпечення з доступом до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Відповідно до Інструкції із застосування територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- та відеофіксації, затвердженої Наказом Міністерства оборони України 06.08.2024 № 532, уповноважені представники ТЦК та СП під час перевірки військово облікових документів, фіксування порушень, мають застосовувати технічні прилади і технічні засоби, що мають функції автоматичної фото- та відеофіксації. Під час здійснення фото- та відеофіксації процесу пред'явлення та перевірки уповноваженими представниками військово-облікових документів портативний відеореєстратор закріплюється на його форменому одязі на грудях або іншим способом, який забезпечує відеозйомку.
Разом з тим, у постанові №БЦРТЦК/634 від 01.04.2025 за справою про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП не зазначено, що уповноваженою особою під час перевірки військово - облікових документів здійснювалося фіксування технічними приладами і технічними засобами, що мають функції автоматичної фото- та відео фіксаціїфакту порушення ОСОБА_1 ч. 6 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
П.п. 10-1 пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, що є додатком 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою КМУ від 30.12.2022 № 1487 (далі - Правила) передбачено, що призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні, у період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом дії правового режиму воєнного стану, зокрема, мати при собі військово-обліковий документ разом з документом, що посвідчує особу, та пред'являти їх за вимогою уповноваженого представника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Держприкордонслужби у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 559 затверджено Порядок оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі Порядок №559).
Згідно п. 1 Порядку №559 військово-обліковий документ є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов'язку, який оформляється (створюється) та видається громадянину України, який є призовником, військовозобов'язаним або резервістом, у тому числі, якщо він був виключений з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів відповідно до пунктів 3 і 4 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та не отримував такий документ до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 559 «Про затвердження Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів і форми такого документа».
За правилами пункту 2 Порядку №559 військово-обліковий документ оформляється (створюється) та видається (замінюється): в електронній формі - засобами електронного кабінету призовника, військовозобов'язаного, резервіста та/або Державного веб-порталу електронних публічних послуг у сфері національної безпеки і оборони та/або Єдиного державного веб-порталу електронних послуг (далі - Портал Дія), зокрема з використанням мобільного додатка Порталу Дія (Дія) (у разі технічної реалізації) та у паперовій формі - на бланку, форма якого затверджується постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 559. Особа може мати на бланку лише один військово-обліковий документ.
Згідно п. 6 Порядку №559 військово-обліковий документ в електронній формі формується засобами: електронного кабінету призовника, військовозобов'язаного, резервіста, зокрема з використанням його мобільного додатка; Державного веб-порталу електронних публічних послуг у сфері національної безпеки і оборони; Порталу Дія, зокрема з використанням мобільного додатка Порталу Дія (Дія) (у разі технічної реалізації).
Згідно п. 7 Порядку №559 військово-обліковий документ в електронній формі формується на безоплатній основі за бажанням особи після проходження нею електронної ідентифікації та автентифікації. Формування та відображення військово-облікового документа в електронній формі здійснюється автоматично за умови підключення електронного пристрою до Інтернету та наявності у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей, визначених у пункті 8 цього Порядку. У військово-обліковому документі в електронній формі відображається унікальний електронний ідентифікатор у вигляді двовимірного штрих-коду (далі - QR-код військово-облікового документа).
Згідно п. 8-1, 8-2 Порядку №559 QR-код військово-облікового документа містить відомості про військово-обліковий документ в електронній формі, які за допомогою відповідних технічних засобів можна відтворити у формі, придатній для зчитування, зокрема у візуальній. QR-код військово-облікового документа містить відомості, зазначені у підпунктах 1-5, 7, 8, 11-13, 17 пункту 8 цього Порядку. Військово-обліковий документ в електронній формі є дійсним лише за наявності QR-коду та не може використовуватися без нього. Військово-обліковий документ в електронній формі може бути роздрукований. У такому випадку він повинен містити QR-код військово-облікового документа, придатний для зчитування. Формування військово-облікового документа в електронній формі для друку може здійснюватися особисто засобами електронного кабінету призовника, військовозобов'язаного, резервіста та/або адміністратором центру надання адміністративних послуг засобами Порталу Дія (у разі особистого звернення) за умови уточнення облікових даних.
Пункт 9 Порядку № 559 встановлює, що військово-обліковий документ в електронній формі (у тому числі роздрукований) та військово-обліковий документ у паперовій формі мають однакову юридичну силу.
Отже, Порядком №559 визначено, що військово-обліковий документ створюється в електронній та/або паперовій формі.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 вчасно уточнено дані в застосунку призовників, військовозобов'язаних та резервістів «Резерв+» та 17.01.2025 було оновлено військово-облікові дані, останній перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_5 , має номер в реєстрі «Оберіг», з підтвердженням статусу військового обліку та має військову спеціальність. Крім того, 19.03.2025 позивач пройшов ВЛК та визнаний придатним до служби у в/ч забезпечення ТЦК та СП, ВВНЗ, НЦ, закладах (установах), мед підрозділах, підрозділах логістики, зв'язку, ОЗ, охорони.
Також, у позивача наявний військово-обліковий документ, сформований у мобільному застосунку «Резерв +», що розроблений Міністерством оборони України та наявна обліково-послужна карточка №4/100 видана замість військового квитка, які містять інформацію про його особу, військове звання та військово-облікову спеціальність.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 зареєстрований у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів, тому відповідач мав можливість отримувати інформацію відносно військовозобов'язаного, шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.
Водночас, відповідачем не надано доказів щодо неможливості проведення перевірки інформації у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів щодо особи позивача та не доведено достатніми доказами факт того, що позивач не мав при собі військово-облікового документу та не пред'явив його поліцейському, зокрема, не надано доказів здійснення відеофіксації факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення, враховуючи, що така відеофіксація є обов'язковою під час перевірки військово облікових документів.
Таким чином, судом не встановлено обставин щодо порушення ОСОБА_1 ч. 6 ст. 22 Закону України Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Згідно положень ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Так, постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб'єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов'язки для особи, щодо якої він винесений.
Отже, одним із принципів, яким повинно відповідати рішення суб'єкта владних повноважень у публічно-правових відносинах щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, є принцип обґрунтованості, який полягає в тому, що рішення суб'єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб'єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб'єкта владних повноважень.
Принцип обґрунтованості прийнятого рішення, тобто прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, вимагає від суб'єкта владних повноважень (в тому числі, при притягненні особи до адміністративної відповідальності) враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих рішень, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення суб'єкта владних повноважень, в тому числі рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, повинно бути вмотивованим.
У контексті наведеного слід зауважити, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об'єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб'єктом владних повноважень при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об'єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.
Така правова позиція узгоджується з позиціями, що викладені у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 року у справі №524/5536/17 від 30.05.2018 року у справі №337/3389/16 від 17.07.2019 року у справі №295/3099/17 та від 05.03.2020 року у справі №607/7987/17.
Посилання на належні та конкретні докази, які свідчать про вчинення особою адміністративного правопорушення, перелік яких визначено статтею 251 КУпАП, повинні міститися саме в постанові про адміністративне правопорушення.
Вина особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватися на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ст.62 Конституції України).
У справі Barbera, Messequeand Jabardo v. Spain (скарга № 10590/83 від 06 грудня 1988 року) Європейський суд з прав людини, зазначив, що докази, покладені в основі висновку суду про винність обвинуваченого, мають відповідати як вимогам достатності, так і переконливості.
Обов'язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ, таких як поліція. (справа Daktaras v. Lithuania, скарга № 42095/98)
Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 р. у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
Правова природа адміністративної відповідальності по своїй суті аналогічна кримінальній, оскільки також є публічною, пов'язана із застосуванням державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.
У справі Надточій проти України (скарга № 7460/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу про адміністративні правопорушення (п.21 рішення).
Крім того, у рішенні від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 Конституційного Суду України дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (п. 4.1).
У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи (правовий висновок Верховного Суду викладений у постанові від 08 липня 2020 року у справі №463/1352/16-а).
Висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення (постанова ВС від 27.06.2019 у справі №560/751/17).
Відсутність доказів вини позивача свідчить про незаконність постанови та необхідність її скасування.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами (постанова Верховного суду від 14.05.2020, №240/12/17).
Постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не може вважатися беззаперечним доказом вчинення правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення (правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 14.02.2019 року у справі №127/163/17-а).
У розумінні ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до ч.1 ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У даному випадку, відповідач відзив на позовну заяву не подав, як і не надав до суду жодних доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, у тому числі на виконання ухвали суду від 21.10.2025.
Ст. 62 Конституції України передбачено, що вина особи, яка притягається до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях і усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.
Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Таким чином, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення та правомірності винесеної постанови про накладення на позивача адміністративного стягнення, передбаченого санкцією ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, оскаржувана постанова прийнята без всебічного, повного і об'єктивного дослідження усіх обставин, що мають значення для прийняття обґрунтованого рішення.
Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення, тому відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України, постанова №БЦРТЦК/634 за справою про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП від 01.04.2025 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000,00 грн, підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення закриттю.
Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно з ч. 1 ст.139 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа, тому з ІНФОРМАЦІЯ_1 за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача необхідно стягнути судовий збір у розмірі 605,60 грн.
Керуючись ст. 19 Конституції України, Законом України «Про військовий обов'язок та військову службу», ст. 2, 5, 9, 72, 73, 77, 139, 143, 241, 242, 244, 245, 246, 255, 268-272, 286, 297 КАС України, ст. 210-1, 213, 218, 245, 251, 252, 254, 256, 277, 277-2, 278, 280, 283, 293 КУпАП, суд
Позовну заяву задовольнити.
Скасувати постанову №БЦРТЦК/634 за справою про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП від 01.04.2025, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_2 , щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000,00 грн, а справу про адміністративне правопорушення закрити.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 605,60 грн.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення (складення). Учасник справи, якому рішення не було вручено у день його проголошення (складення), має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач - ОСОБА_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 .
Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_2 , ЄДРПОУ: НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 .
Рішення складено 24.11.2025.
Суддя:О. В. Бондаренко