Справа № 376/601/24
1-кп/357/23/25
24.11.2025 м. Біла Церква
Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Білоцерківського міськрайонного суду Київської області кримінальне провадження № 12023111260000371, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 11.12.2023, за обвинуваченням ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, ОСОБА_8 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 396 КК України
сторони кримінального провадження: прокурор у кримінальному провадженні - начальник Сквирського відділу Білоцерківської окружної прокуратури Київської області ОСОБА_9 , обвинувачений ОСОБА_3 , його захисник - адвокат ОСОБА_10 , обвинувачений ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції), його захисник - адвокат ОСОБА_11 , обвинувачений ОСОБА_4 , його захисник ОСОБА_12 , обвинувачені ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , на їх захисник - адвокат ОСОБА_13 , обвинувачений ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції), його захисник - адвокат ОСОБА_14 (в режимі відеоконференції),
У провадженні Білоцерківського міськрайонного суду Київської області перебуває кримінальне провадження № 12023111260000371, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 11.12.2023, за обвинуваченням ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, ОСОБА_8 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 396 КК України.
Стосовно обвинувачених ОСОБА_3 та ОСОБА_5 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою у Державній установі «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України, строк якого ухвалою суду від 29.09.2025 продовжений до 27.11.2025 включно, без можливості внесення застави.
У зв'язку з неможливістю завершити розгляд справи у межах строку продовженого запобіжного заходу стосовно обвинувачених, в судовому засіданні прокурор подав письмове клопотання про продовження обвинуваченим запобіжного заходу у виді тримання під вартою на строк шістдесят днів без можливості внесення застави. При цьому прокурор посилається на продовження існування ризиків, передбачених пп. 1, 5 ч.1 ст. 177 КПК України та на неможливість інших, більш м'яких запобіжних заходів забезпечити процесуальну поведінку обвинувачених.
Зазначає, що вагомість наявних доказів про вчинення ОСОБА_3 , ОСОБА_5 кримінальних правопорушень, тяжкість покарання, що загрожує їм в разі визнання винуватими у кримінальному правопорушенні, враховуючи, що дії обвинувачених носять характер особливо тяжкого злочину, а також той факт, що останні мають слабкі соціальні зв'язки з державою та суспільством, а саме офіційно не працюють, не мають офіційних джерел отримання прибутку, вчинили злочин під час іспитового терміну та аналізуючи дані кримінального провадження дають підстави вважати про наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України.
Враховуючи наявність встановлених ризиків, передбачених п.п. 1, 5 ч. 1 ст.177 КПК України, що на даний час не відпали та продовжують існувати в тому самому об'ємі, а застосування більш м'яких, окрім як тримання під вартою запобіжних заходів, не може запобігти виникненню встановлених ризиків.
Позиції сторін.
Прокурор в судовому засіданні підтримав заявленні клопотання та просив їх задовольнити.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_10 просив змінити запобіжний захід на нічний домашній арешт. Його підзахисний відрізняється від інших обвинувачених лише тим, що був засуджений за злочин, вчинений з необережності, отже його суспільна небезпечність не підтверджується. Заявлені прокурором ризики є необгрунтованими, є припущенням. ОСОБА_3 прибув до оселі потерпілого не з метою вчинення розбою, а заради вчинення інших протиправних дій, які є менш суспільно небезпечні. Сталося те що йому інкримінують, не з його ініціативи. Просить врахувати те, що на його утриманні є малолітня дитина грудного віку, що вказує на високий ступінь його осілості.
Щодо обвинуваченого ОСОБА_5 , то вважає, що є підстави для пом'якшення міри запобіжного заходу.
Обвинувачений ОСОБА_3 заперечив проти задоволення клопотання прокурора. Вказав на відсутність у нього підстав тікати тому, що йому потрібно доглядати за дитиною, дбати про сім'ю. Його тримають під вартою за те, чого він не робив.
Обвинувачений ОСОБА_5 не погодився із клопотанням прокурора. Зазначив про необгрунтованість пред'явленого обвинувачення, та необгрунтованість ризиків. Йому немає сенсу переховуватись.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_11 просив змінити запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт. Одні і ті ж самі ризики прокурор повторяє протягом двох років. Вказані ризики недоведені та необгрунтовані. Щоб забезпечити ризик вчинення іншого кримінального правопорушення, просить обрати більш м'який запобіжний захід. У судовому засіданні досліджено достатньо матеріалів кримінального провадження з яких видно, що дії обвинуваченого кваліфіковано невірно.
Інші учасники підтримали позицію сторони захисту.
Мотиви суду.
Заслухавши думки сторін кримінального провадження, суд дійшов наступного висновку.
Вирішуючи заявлені прокурором клопотання про продовження стосовно обвинувачених запобіжного заходу, суд з огляду на думку учасників та вимоги чинного кримінального процесуального закону, зазначає таке.
Згідно ч. 1 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Виходячи з вимог статей 131, 132 КПК України, запобіжні заходи є заходами забезпечення кримінального провадження і застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний-обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою статті 177 КПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченимстаттею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Зі змісту ст. 194 КПК України слідує, що під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд повинен встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставин, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 цього кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним в клопотанні.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як щодо раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки.
Питання продовження запобіжних заходів до обвинувачених вирішується на стадії судового провадження, а відтак, на даній стадії суд позбавлений можливості робити будь-який висновок щодо обґрунтованості підозри, оскільки з моменту находження обвинувального акта до суду змінюється процесуальний статус підозрюваної особи на обвинуваченого (ч.1, ч. 2 ст. 42 КПК України), і вказаній особі висувається обвинувачення відповідно до обвинувального акта (ч. 1 ст. 337 КПК України).
Обґрунтованість висунутого обвинувачення перевіряється судом першої інстанції на стадії судового розгляду шляхом дослідження доказів, на яких може ґрунтуватися або якими може спростовуватися обвинувачення, яким за результатами судового розгляду суд, ухвалюючи остаточне рішення у кримінальному провадженні, надає оцінку, як кожному окремо, так і в сукупності, в нарадчій кімнаті.
З огляду на викладене, суд на даній стадії судового розгляду позбавлений можливості робити висновок щодо обґрунтованості підозри або висунутого обвинувачення шляхом надання оцінки доказам у справі, а повинен виходити з поняття наявності відомостей, які здатні переконати об'єктивного спостерігача у тому, що особа могла вчинити правопорушення, у вчиненні якого вона обвинувачується.
Згідно обвинувального акту ОСОБА_3 та ОСОБА_5 обвинувачуються у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років із конфіскацією майна.
На думку суду, відомості, викладені в Реєстрі матеріалів досудового розслідування можуть свідчити про обгрунтованість обвинувачення у вчиненні обвинуваченими інкримінованих кримінальних правопорушень. Таким чином, суд зазначає, що причетність обвинувачених до вчинення інкримінованого кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо них запобіжних заходів.
Наявність ризиків та їх обгрунтованість.
Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується (частина 1 статті 177 КПК).
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною 1 статті 177 КПК (частина 2 статті 177 КПК).
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь вірогідності, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи. КПК України покладає на слідчого, прокурора обов'язок обґрунтувати ризики кримінального провадження. При цьому КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Судом встановлено, що ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29.09.2025 стосовно обвинувачених ОСОБА_3 та ОСОБА_5 продовжено строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 27.11.2025.
Під час перевірки наявності ризиків у кримінальному провадженні суд вважає переконливими та погоджується із доводами сторони обвинувачення про наявність стосовно обвинувачених ОСОБА_3 та ОСОБА_5 ризиків, передбачених пп. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України з огляду на таке.
Так, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 обвинувачуються у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна.
Зазначена обставина сама по собі може бути мотивом та підставою для обвинуваченого переховуватися від суду. Це твердження узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії», в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування. Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що підозрюваний може втекти.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Бессієв проти Молдови» вказано, що ризик втечі має оцінюватися судом у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування. Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що підозрюваний може втекти.
Отже, тяжкість інкримінованих правопорушень та усвідомлення можливості засудження до тривалого терміну позбавленні волі вже само по собі може бути підставою та мотивом для обвинувачених до втечі.
Враховуючи ці обставини у сукупності із особами обвинувачених та характером кримінального правопорушення у вчиненні якого вони обвинувачуються, суд дійшов висновку про існування ризику того, що остані можуть переховуватися від суду.
Суд вважає переконливим і ризик вчинити інше кримінальне правопорушення оскільки обвинувачені ОСОБА_3 та ОСОБА_5 раніше неодноразово судимі, вчинили умисне особливо тяжке кримінальне правопорушення під час іспитового строку. Так, ОСОБА_3 був засуджений 30.03.2023 Сквирським районним судом Київської області за вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України до покарання у вигляді 4 років позбавлення волі, на основі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням, іспитовим строком 2 роки. ОСОБА_5 був засуджений 06.07.2023 Сквирським районним судом Київської області за вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст.289 КК України до 3 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням, іспитовим строком 1 рік; 02.10.2023 Сквирським районним судом Київської області за вчинення злочину, передбаченого ч.4 ст.185 КК України до 5 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням, іспитовим строком 3 роки.
Отже, стосовно обвинувачених ОСОБА_3 та ОСОБА_5 судом встановлено наявність реальних ризиків, передбачених пп. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які і на даний час не зменшились, а продовжують існувати.
Щодо наявності підстав для застосування до обвинувачених більш м'якого запобіжного заходу.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, зазначеним у ст. 177 КПК України.
Сторона обвинувачення посилається на неможливість застосування до обвинувачених ОСОБА_3 та ОСОБА_5 більш м'якого запобіжного заходу з огляду на наявність високого ступеню встановлених ризиків та такий, що виправдовує обмеження свободи фізичної особи.
Суд зазначає, що метою застосування запобіжного заходу, в тому числі й такого виняткового, як тримання під вартою, відповідно до положень ч.1 ст.177 КПК України є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків. Крім того, при виборі між кількома запобіжними заходами, слід перевірити чи можуть більш м'які запобіжні заходи, запобігти ризикам, існування яких доведено прокурором.
За змістом ст. 178 КПК України, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, зокрема: тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється; вік та стан здоров'я підозрюваного, міцність соціальних зв'язків підозрюваного в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного; майновий стан підозрюваного; наявність судимостей у підозрюваного; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється.
На час розгляду порушеного у клопотанні питання стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 суддею встановлені та враховуються такі відомості про його особу: він розлучений, має двох дітей ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , непрацюючий, тобто не має офіційного джерела доходу, має місце реєстрації та місце проживання, раніше судимий, вчинив нове кримінальне правопорушення під час іспитового строку.
Про особу ОСОБА_5 судом встановлено та враховано, що він раніше судимий, вчинив нове кримінальне правопорушення під час іспитового строку, неодружений, непрацюючий, тобто не має постійного стабільного джерела доходу, має місце реєстрації.
Оцінюючи в сукупності всі обставини, зокрема, ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, конкретні обставини їх вчинення, тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_3 та ОСОБА_5 їх особу (кожного окремо), соціальні зв'язки, вік та стан здоров'я, майновий стан, суд приходить до обґрунтованого висновку про високий ступінь ймовірності позапроцесуальних дій обвинувачених, спрямованих на ухилення від суду, незаконний вплив на свідків у кримінальному провадженні та вчинення іншого кримінального правопорушення.
Суд зазначає, що встановлені обставини про особу обвинувачених, їх соціальні зв'язки, в світлі наведених вище фактичних даних не є настільки переконливими та вагомими, щоб знизити встановлені ризики до маловірогідності чи до їх виключення. Суд звертає увагу на те, що на момент вчинення інкримінованого обвинуваченому ОСОБА_3 злочину, у вчиненні якого він обвинувачується у нього на утриманні перебувала малолітня дитини, однак вказана обставина жодним чином не виступила стримуючим фактором в його поведінці. Враховуючи вищевикладене та аналізуючи зібрані в сукупності докази, суд вважає, що менш суворі запобіжні
заходи, не зможуть забезпечити уникнення встановлених ризиків та належної процесуальної поведінки обвинувачених ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , а тому наразі є достатні підстави для продовження строку тримання під вартою. Непродовження застосування щодо обвинувачених запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою чи застосування більш м'якого запобіжного заходу перешкодить завданням кримінального судочинства, встановленню істини у справі та прийняття остаточного кінцевого рішення у провадженні у розумні строки. Адже, на переконання суду, саме такий запобіжний захід, забезпечить виконання обвинуваченими ОСОБА_3 та ОСОБА_5 покладених на них процесуальних обов'язків та в повній мірі забезпечить запобіганню ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Документів, які свідчать про неможливість утримання ОСОБА_3 та ОСОБА_5 під вартою, суду не надано.
За викладених обставин, доводи сторони захисту про наявність підстав для застосування запобіжного заходу у виді домашнього арешту стосовно обвинувачених ОСОБА_3 та ОСОБА_5 не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.
Приймаючи рішення про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд виходить з того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.
В даному конкретному випадку, продовження строку тримання під вартою виправдано наявністю справжніх інтересів суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи, що узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини.
Згідно ч. 1 ст. 197 КПК України строк дії ухвали суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати 60 днів.
Оскільки ОСОБА_3 та ОСОБА_5 обвинувачуються у вчиненні особливо тяжкого злочину, вчиненого із застосуванням насильства чи погрози, то на підставі п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, не визначає розмір застави у кримінальному провадженні.
Керуючись статтями 131-132, 176-178, 182, 183, 193, 194, 196, 199, 331, 369-372 КПК України, суд
Задовольнити клопотаня прокурора у кримінальному провадженні - начальника Сквирського відділу Білоцерківської окружної прокуратури Київської області ОСОБА_9 про продовження стосовно обвинувачених ОСОБА_3 та ОСОБА_5 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Продовжити стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , раніше обраний запобіжний захід у виді тримання під вартою в Державній установі «Київський СІЗО» Міністерства юстиції України на 60 днів, тобто до 22.01.2026 включно, без визначення розміру застави.
Продовжити стосовно обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , раніше обраний запобіжний захід у виді тримання під вартою в Державній установі «Київський СІЗО» Міністерства юстиції України на 60 днів, тобто до 22.01.2026 включно, без визначення розміру застави.
Відмовити обвинуваченому ОСОБА_3 та його захиснику - адвокату ОСОБА_10 у задоволенні клопотання про зміну запобіжного заходу.
Відмовити обвинуваченому ОСОБА_5 та його захиснику - адвокату ОСОБА_11 у задоволенні клопотання про зміну запобіжного заходу.
Копію ухвали для виконання направити начальнику ДУ «Київський СІЗО» Міністерства юстиції України та начальнику ІТТ №1 ГУ НП в Київській області.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п'яти днів з моменту оголошення, а обвинуваченими з моменту отримання копії ухвали.
Суддя ОСОБА_17