24.11.2025 Справа №607/21332/25 Провадження №2/607/5834/2025
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області у складі головуючого судді Позняка В.М., за участю секретаря судового засідання Козак О.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Тернополі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Гелексі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «Гелексі» звернулося в суд із позовом до ОСОБА_1 , просить стягнути із відповідача в свою користь заборгованість за Договором позики №167004 у розмірі 24669,5 грн.
Позовна заява мотивована тим, що ТОВ «ФК «Гелексі» та ОСОБА_1 17.06.2020 в електронній формі уклали Договір позики №167004, за умовами якого Позикодавець надав відповідачу грошові кошти у розмірі 5000,00 грн, строк позики - 30 днів зі сплатою процентів та комісії.
Відповідно до змісту довідки наданої платіжним оператором, у результаті платіжної операції на картковий рахунок Позичальника, було успішно перераховано кошти у сумі 5000 грн.
Відповідач не виконує свої грошові зобов'язання належним чином, у зв'язку із чим утворилася заборгованість на дату подання позову у розмірі 24669,5 грн, з яких: 5000 грн - заборгованість за позикою; 19669,5 грн - заборгованість по процентам та комісії за користування позикою.
Від ОСОБА_1 надійшов відзив на позов, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог та зменшити розмір відсотків.
Стверджує, що позивач не надав доказів перерахування йому суми кредитних коштів у розмірі 5000 гривень, зокрема, первинних бухгалтерських документів.
Зазначає, що відповідачем безпідставно нараховувалися комісія та проценти за користування кредитом поза межами строку кредитування - 30 днів.
Зауважує, що розмір процентної ставки є завищеним у порівнянні із максимально дозволеними статтею 8 ЗУ «Про споживче кредитування».
Крім того, нарахування штрафів і пені у період воєнного стану суперечить пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України.
Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15.10.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Позивач в судове засідання свого представника не направив, звернувся в суд із заявою, в якій просив розглядати справу в його відсутності.
Відповідач належним чином повідомлявся про час та місце слухання справи, в судове засідання не з'явився, не повідомив про причини неявки. У відзиві клопотав у випадку неявки відкласти слухання справи, разом із тим, не зазначив поважних причин.
Розглянувши справу, судом досліджено такі докази та встановлено такі обставини.
Як видно із договору позики №167004 від 17.06.2020, що уклали ТОВ «ФК «Гелексі» та ОСОБА_1 , Позикодавець надав відповідачу грошові кошти у розмірі 5000,00 грн, строк позики - 30 днів зі сплатою процентів.
Відповідно до пункту 1.1.2 договору, плата за користування позикою у вигляді: процентів (надалі за текстом іменується - «процентна ставка» в усіх відмінках) складає 0,01% (одна сота відсотка) в день від поточного залишку позики; комісії (надалі за текстом іменується - «комісійна винагорода» в усіх відмінках) складає 1,1% (одна ціла одна десята відсотка) в день від початкового розміру позики відповідно, нарахування процентів за Договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування позикою, нарахування комісії за Договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування позикою, строк повернення позики (термін платежу): 16 липня 2020 року.
Відповідно до графіка платежів до договору позики №167004 від 17.06.2020 16.07.202 відповідач зобов'язаний був повернути 6609,50 грн, у тому числі 14,5 грн - проценти за користування позикою, 1595 грн - комісії.
На договорі наявна відмітка про підписання його електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора - електронного підпису 4vfzxqww.
Позивачем надано паспорт позики з інформацією про основні умови кредитування, реальна річна процентна ставка та загальна вартість кредиту, інші умови.
Відповідно до довідки № 167004 від 01 вересня 2025 року ТОВ "ФК "ЕЛАЄНС" на підставі Договору № 04/08-17 ПК про надання послуг з переказу грошових коштів (переказ на картку) від 04.08.2017 надавало ТОВ "ФК "ГЕЛЕКСІ" послуги з переказу грошових коштів фізичним особам, без відкриття рахунку. У результаті платіжної операції, ініційованої ТОВ "ФК "ГЕЛЕКСІ", на картковий рахунок отримувача було успішно перераховано грошові кошти. Деталі транзакції (платіжної операції): 1) платник коштів: ТОВ "ФК "ГЕЛЕКСІ" (код ЄДРПОУ 41229318) 2) отримувач коштів: ОСОБА_1 3) номер транзакції в системі: 1226907397 4) номер операції: 235564080 5) дата проведення платежу: 17.06.2020 6) сума платежу 5000 7) валюта платежу: гривня UAH 8) платіжний засіб (метод): карта 9) банк емітент платіжної картки отримувача коштів PRIVATBANK 10) номер банківської картки отримувача коштів НОМЕР_1 .
Відповідно до розрахунку заборгованості за договором позики №167004 від 17.06.2020, позивачем нараховано заборгованість за період із 17.06.2020 по 12.11.2020 у розмірі 24669,50 грн.
Дослідивши та оцінивши докази, суд доходить такого висновку.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Враховуючи приписи статей 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію». Судом першої інстанції вірно визначено, що укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Верховний Суд у постанові від 12.01.2021 у справі №524/5556/19 підтверджує, що суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс- повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині».
Згідно статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
За приписами частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Судом встановлено, що ТОВ «ФК «Гелексі» та ОСОБА_1 17.06.2020 в електронній формі уклали Договір позики №167004, за умовами якого Позикодавець надав відповідачу грошові кошти у розмірі 5000,00 грн, строк позики - 30 днів зі сплатою процентів та комісії, що підтверджується змістом договору.
У вказаному договорі наявні особисті дані відповідача зокрема, дата народження, серія та номер паспорта, податковий номер, зареєстроване місце проживання, номер платіжної карти.
При цьому, як видно із довідки № 167004 від 01 вересня 2025 року ТОВ "ФК "ЕЛАЄНС" на підставі Договору № 04/08-17 ПК про надання послуг з переказу грошових коштів від 04.08.2017, у результаті платіжної операції, ініційованої ТОВ "ФК "ГЕЛЕКСІ", було успішно перераховано грошові кошти ОСОБА_1 у розмірі 5000 грн на його карту PRIVATBANK НОМЕР_1 .
Довідка містять всі реквізити офіційного документа, підписана посадовою особою товариства - директором, який несе відповідальність за достовірність відомостей, які в ній зазначені, в тому числі і кримінальну за статтею 358 КК України, скріплена печаткою, є належним, допустимим письмовим доказом у справі, а заперечення з цього приводу відповідача не підтверджені.
Доказів того, що відповідач звертався із скаргами щодо фальсифікацій договору позики та довідки яка підтверджує факт переказу кошів в правоохоронні органи не надано.
При цьому, заперечуючи факт отримання коштів відповідач не надав жодних доказів, які б доводили, що карта з наведеним у довідці маскуванням належить іншій особі або що перерахування здійснено з інших підстав. Зокрема, у володінні відповідача наявна інформацію, яку він міг би надати на спростування, а саме, про те, чи наявний у нього рахунок із такою маскою та виписку по вказаному рахунку про рух коштів за вказаний період.
Суд зауважує, що відповідно до Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов'язана надати докази тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Вирішуючи питання стягнення комісії, суд виходить із такого.
Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту. Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно з частиною п'ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Закону України «Про споживче кредитування», щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
У постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 06.11.2023 по справі №204/224/21 викладено правові висновки, що оскільки в кредитному договорі не зазначено та не надано доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг Кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які фінансовою установою встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.
Також Верховний Суд України у постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 вказав, що відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).
Відповідно до розрахунку позивачем нараховувалася комісія в розмірі 19595 гривень.
Разом із тим, у кредитному договорі позивач не зазначив та не надав доказів наявності переліку додаткових та супутніх послуг Кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням кредиту, які надаються відповідачу за які встановлена комісія за надання та обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), тому, суд вважає, що положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника сплачувати комісію є нікчемними відповідно до частини першої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Тому, в задоволенні позовних вимог про стягнення комісії слід відмовити.
Покликання відповідача на те, що із умов договору вбачається, що сторони передбачили міру відповідальності за несвоєчасне погашення кредиту на лояльних умовах, шляхом нарахування комісії за період після закінчення строку кредитування, коли боржник продовжує користуватись позикою, суд відхиляє, оскільки комісія - це плата за послугу, і вона за правовою природою є різною від цивільної відповідальності, не є способом забезпечення виконання зобов'язання.
Визначаючи розмір заборгованості за відсотками, суд виходить із такого.
Суд зазначає, що поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі №912/1120/16 (пункт 6.28).
На період після прострочення виконання зобов'язання з повернення кредиту, кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов'язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.
Як видно із додатку до договору позики (а.с. 27) сторони погодили відсотки за весь строк кредитування - до 16.07.2020 відповідач має сплатити відсотки у розмірі 14,50 грн.
Разом зі тим, як видно із розрахунку заборгованості, позикодавцем нараховувалися відсотки і після закінчення строку кредитування.
Позивач покликається на те, що сторони кредитного договору можуть встановити проценти за неправомірне користування грошовими коштами, іншими словами у випадку неповернення грошових коштів, у визначений кредитним договором строк, та такі проценти можуть нараховуватись й після спливу визначеного кредитним договору строку згідно статті 625 ЦК України.
Разом із тим, навіть, якщо вважати зазначені нараховані суми процентами згідно частиною другою статті 625 ЦК України, то згідно з пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Тому суд вважає доведеними розмір відсотків обумовлених сторонами у договорі в межах строку кредитування на суму 14,5 грн.
Положеннями частини першої статті 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
В силу приписів частини другої статті 615 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну особу від відповідальності за порушення зобов'язання.
Виходячи із принципу змагальності сторін, у спорі про стягнення кредитної заборгованості на позивача покладається тягар доведення надання позичальнику кредитних коштів та порушення боржником своїх зобов'язань щодо повернення кредиту, а на відповідача відповідно лежить тягар доведення відсутності у нього заборгованості (висновки ВС у постанові ВС від 30 серпня 2023 року у справі № 753/20537/18).
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Оскільки строк кредитування сплинув, відповідачем не спростовано розмір заборгованості за тілом кредиту 5000 грн та відсотками у розмірі 14,5 грн, разом 5015,50 грн, а тому позов в цій частині підлягає до часткового задоволення.
Позивач при зверненні до суду поніс судові витрати на суму 2422,40 грн - зі сплати судового збору та 5000 грн - витрат на правову допомогу, що підтверджується договором про надання правової допомоги із адвокатом Рудзей Ю.В. від 09.07.2025 та актом №757 наданих послуг правничої допомоги від 01.09.2025, довіреністю та свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю, разом - 7422,40 (2422,40+5000) грн.
Суд вважає, що витрати на правову допомогу відповідають критеріям розумності, пропорційності та реальності адвокатських послуг.
Зважаючи на те, що позов задоволено частково - на суму 5015,50 грн із 24669,5 грн, що становить 20,33 %, на підставі частини першої 141 ЦПК України, з відповідача підлягають стягненню на користь позивача 1508,97 грн (20,33 % від 7422,40) судових витрат пропорційно задоволеним позовним вимогам.
На підставі наведеного та керуючись статтями 4, 12, 76, 77, 78, 80, 81 141, 258, 259, 264, 265 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
Позов задовольнити частково. Стягнути із ОСОБА_1 в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Гелексі» 5015 гривень 50 копійок заборгованості за Договором позики №167004 та 1508 гривень 97 копійок судових витрат.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Реквізити сторін:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "ФК «ГЕЛЕКСІ", ел. пошта fk.geleksi@gmail.com, тел. +38 (099) 254 35 45, адреса: 01054, місто Київ, вулиця Липинського В'ячеслава, будинок 10/1, ЄДРПОУ 41229318.
Відповідач: ОСОБА_1 , тел. НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Головуючий суддяВ. М. Позняк