КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МИКОЛАЄВА
Справа № 488/2061/25
Провадження № 2-а/488/60/25 р.
Іменем України
24.11.2025 року м. Миколаїв
Корабельний районний суд м. Миколаєва у складі головуючого - судді Селіщевої Л.І., розглянувши у порядку письмового провадження у спрощеному позовному провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про оскарження постанови про адміністративне правопорушення,-
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду із даним адміністративним позовом, в обґрунтування якого вказав, що постановою т.в.оначальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковника ОСОБА_2 за № 241/2025 від 09.05.2025 р. він був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, за якою на нього був накладений штраф у розмірі 17 000 грн.
Постанова мотивована тим, щопід час дії особливого періоду, ОСОБА_1 , як особа, старша 25 років і раніше не перебував на військовому обліку, у період з 28.11.2011 року по теперішній час не звертався до ІНФОРМАЦІЯ_2 за місцем проживання для взяття його на військовий облік. При цьому в описовій частині оскаржуваної постанови вказано, що він вчинив адміністративне правопорушення, яке передбачене ч. 3 ст. 210 КУпАП, а у резолютивній частині постанови вказано, що його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Не погоджуючись із вказаною постановою, позивач у своєму позові зазначив, що до вересня 2022 року він проживав у м. Херсоні. Післяпереїзду до м. Миколаєва, з 09.12.2022 року він перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа. Спочатку він проживав по АДРЕСА_1 , до 20.01.2025 року, а на даний час він проживає по АДРЕСА_2 .
Позивач вказує, що він є багатодітним батьком і після переїзду до м. Миколаєванеодноразово приходив до ІНФОРМАЦІЯ_2 для того, щоб стати на облік та приносив відповідні документи. Проте 03.05.2025 року він був зупинений співробітниками ІНФОРМАЦІЯ_2 та поліції, які відвезли його до ІНФОРМАЦІЯ_2 , де йому вручили повістку № 1509 про виклик на розгляд справи про адміністративне правопорушення на 09.05.2025 р. на 11 год. 00 хв.
У вказаний час позивач прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 та надав усі необхідні документи, де йому запропонували поїхати у м. Херсон та привезти звідти свою особову справу, після чого відпустили його додому.
Згодом, 14.05.2025 року позивач на пошті отримав постанову№ 241/2025 від 09.05.2025 р. про притягнення його до адміністративної відповідальності.
Позивач вказує, що розгляд справи відбувся у його відсутність, з порушенням його права на захист та у відсутність належних і допустимих доказів його вини у вчинення адміністративного правопорушення. Крім цього, позивач посилається на те, що викладена у постанові суть вчиненого правопорушення не відповідає диспозиції ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, за якою його було притягнуто до адміністративної відповідальності.
Посилаючись на викладене, позивач скасувати постанову про адміністративне правопорушення № 241/2025 від 09.05.2025 р. про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Ухвалою судді від 26.05.2025 р. було відкрито провадження у справі та призначено її розгляд у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін.
Копія ухвали про відкриття провадження разом із позовною заявою та доданими до неї матеріалами, була направлена відповідачу та роз'яснено його право подати відзив та заперечення проти розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідач у своєму відзиві заперечував проти задоволення позову і вказав, що позивач був правомірно притягнутий до адміністративної відповідальності за обставин, вказаних в оспорюваній ним постанові.
Ознайомившись із матеріалами справи, суд прийшов до наступного висновку.
Зі змісту оскаржуваної позивачем постанови № 241/2025 від 09.05.2025 р., вбачається, що 03.05.2026 р. о 16 год. 30 хв. в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 під час звірки військово-облікових даних було виявлено, що ОСОБА_1 під час дії особливого періоду вчинив адміністративне правопорушення, а саме: як особа, що старша 25 років і що раніше не перебував на військовому обліку, в період з 28.11.2011 року і по теперішній час не звертався до РТЦК та СП за місцем проживання, для взяття його на військовий облік. Своїми діями він вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210 КУпАП, згідно якої на нього був накладений штраф у розмірі17 000 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення безсторонньо; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом тощо.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий суд, яке включає в себе право на доступ до правосуддя.
У статті 1 Конституції України, Україна проголошується правовою державою.
Як будь-яка правова держава, Україна гарантує захист прав і законних інтересів людини та громадянина в суді шляхом здійснення правосуддя. Зобов'язаннядержавизабезпечувати право кожноїлюдини на доступ до ефективних і справедливихпослуг у сферіюстиції та правосуддязакріплено як основоположніпринципи в Конституції України, національномузаконодавстві та їїміжнародних зобов'язаннях, у тому числіміжнародних договорах, стороною яких є Україна.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 62 Конституції України визначено, що обвинувачення не можеґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли маються підстави для звільнення від доказування. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах стосовно оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Належними є докази, які містять інформацію відносно предмета доказування. Предметом же доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду певної справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені у відповідності до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) ТЦК та СП, ТЦК та СП Автономної Республіки Крим, областей, м. Києва та м. Севастополя (ч.7 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ).
Згідно з п.1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальноїпідтримки, затв. Постановою КМУ від 23.02.2022р. за №154, - ТЦК та СП є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 р. "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022 р., в Україні введений воєнний стан у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. Згідно з Указом Президента України № 69/2022 від 24.02.2022 р. "Про загальну мобілізацію", затвердженим Законом України № 2105-ІХ від 24.02.2022 р., оголошується та проводиться загальна мобілізація (в подальшому відповідними Указами Президента воєнний стан та строк загальної мобілізації було неодноразово продовжено і вони продовжують існувати на час розгляду даної справи).
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснює, зокрема, Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-XII від 25.03.1992 р.
Статтею 1 цього Закону визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає:
-підготовку громадян до військової служби;
-взяття громадян на військовий облік;
-прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу;
-проходження військової служби;
-виконання військового обов'язку в запасі;
-проходження служби у військовомурезерві;
-дотримання правил військового обліку.
Згідно вимог ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3543-ХІІ від 21.10.1993 р. (із внесеними змінами), мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу.
В цьому ж Законі визначено поняття "особливий період" як період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, котрий настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Указом Президента Українивід 24.02.2022 р. № 64/2022 в Україні введено воєнний стан строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє станом на теперішній час.
Указом Президента України № 65/2022 від 24.02.2022 р. оголошено про проведення загальної мобілізації.
Згідно абз. 11 ст. 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далі - державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров'я незалежно від підпорядкування і форми власності (далі - підприємства, установи та організації), а також визначає особливості ведення військового обліку громадян України, які постійно або тимчасово перебувають за кордоном, визначає Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджений Постановою КМУ № 1487 від 30.12.2022 р. (далі - Порядок № 1487).
Пунктом 2 Порядку № 1487 визначено, що військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо:
-фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками;
-здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов'язаними та резервістами;
-подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Згідно п. 3 Порядку № 1487, військовий облік ведеться з метою визначення наявних людських мобілізаційних ресурсів та їх накопичення для забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - інші військові формування) особовим складом у мирний час та в особливий період.
Завданнями військового обліку згідно п. 4 Порядку № 1487, є: утворення військового резерву людських ресурсів, накопичення військово-навчених людських ресурсів, необхідних для укомплектування Збройних Сил, інших військових формувань у мирний час та в особливий період; проведення аналізу кількісного складу та якісного стану призовників, військовозобов'язаних та резервістів для їх ефективного використання в інтересах оборони та національної безпеки держави; своєчасне оформлення військово-облікових документів призовників, військовозобов'язаних та резервістів; організація своєчасного бронювання військовозобов'язаних на період мобілізації та на воєнний час; забезпечення контролю за станом військового обліку в державних органах, на підприємствах, в установах та організаціях; забезпечення контролю за дотриманням призовниками, військовозобов'язаними та резервістами правил військового обліку; забезпечення громадян України інформацією щодо виконання ними військового обов'язку.
З метою ведення військового обліку в державі створюється система військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - система військового обліку) (п. 5 Порядку № 1487).
Системою військового обліку є сукупність узгоджених за завданнями державних органів, підприємств, установ та організацій, які ведуть військовий облік та забезпечують її функціонування із застосуванням засобів автоматизації процесів та використанням необхідних баз даних (реєстрів), визначених законодавством.
Головною вимогою до системи військового обліку є забезпечення повноти та достовірності даних, що визначають кількісний склад та якісний стан призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Додатком 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого Постановою КМУ № 1487 від 30.12.2022р., є Правила військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Правила).
Згідно пп. 7 п. 1 Правил, призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні особисто в семиденний строк з дня прибуття до нового місця проживання прибувати із паспортом громадянина України і військово-обліковими документами до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувального органу), який організовує та веде військовий облік на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, для взяття на військовий облік.
Підпунктом 1 п. 1 Правил визначений обов'язок призовників, військовозобов'язаних та резервістів перебувати на військовому обліку за задекларованим (зареєстрованим) місцем проживання - у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані СБУ - у Центральному управлінні або регіональних органах СБУ (далі - органи СБУ), військовозобов'язані розвідувальних органів - у відповідному підрозділі розвідувального органу).
Частиною 11 ст. 38 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» визначено, що призовники, військовозобов'язані, резервісти в разі зміни їх сімейного стану, стану здоров'я, адреси місця проживання (перебування), номерів засобів зв'язку та адреси електронної пошти (за наявності електронної пошти), освіти, місця роботи, посади зобов'язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідні органи, де вони перебувають на військовому обліку, у тому числі у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-телекомунікаційні системи.
Відповідно до ст. 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені ст. ст. 210, 210-1, 211 КУпАП, а саме: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України). Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Відповіднодо пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого Постановою КМУ № 154 від 23.02.2022 р., - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Згідно п. 7 цього ж Положення територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства. Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя.
Керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки, в силу п. 12 вищевказаного Положення, має право, зокрема, видавати у межах своїх повноважень накази та розпорядження, розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення.
Слід зазначити, що відповідно до ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» взяттю на військовий облік військовозобов'язаних у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідних підрозділах розвідувальних органів України підлягають громадяни України, зокрема, військовозобов'язані, які прибули з інших місцевостей (адміністративно-територіальних одиниць) України або з-за кордону на нове місце проживання.
Громадянам України, взятим на військовий облік, роз'яснюються права та обов'язки, правила військового обліку та відповідальність за порушення цих правил.
Призовники, військовозобов'язані та резервісти після прибуття до нового місця проживання зобов'язані в семиденний строк стати на військовий облік.
У разі декларування місця проживання особи за декларацією про місце проживання, поданою в електронній формі засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг, взяття на військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів здійснюється відповідними районними (міськими) територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки на підставі відомостей про призовників, військовозобов'язаних та резервістів в електронній формі, надісланих органами реєстрації через Єдину інформаційну систему Міністерства внутрішніх справ України до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
У період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом дії воєнного стану призовники, військовозобов'язані та резервісти, які залишили або покинули своє місце проживання, зобов'язані в семиденний строк з дати взяття на облік внутрішньо переміщеної особи стати на військовий облік у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на обліку внутрішньо переміщеної особи (військовозобов'язані та резервісти Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, а військовозобов'язані та резервісти розвідувальних органів України - у зазначений строк повідомити про зміну місця проживання відповідному підрозділу розвідувальних органів України).
Адміністративну відповідальність за порушення військовозобов'язаними чи призовниками законодавства про військовий обов'язок і військову службу передбачає ст. 210 КУпАП, згідно частини першої якої порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку -тягне за собою накладення штрафу від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно частини третьої цієї статті вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період -тягне за собою накладення штрафу від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно Примітки до цієї статті, положення цієї статті не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.
Слід зазначити, що норма статті 210 КУпАП є бланкетною, при її застосуванні необхідно використовувати законодавчі акти, які визначають правила військового обліку та запровадження в Україні особливого періоду, і зокрема, наведені судом вище.
Як вбачається зі змісту спірної постанови, підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності, передбаченої ч.3 ст. 210 КУпАП, стало порушення ним абз. 6ч.10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та п.1 ч. 1 Додатку 2 до Постанови КМУ № 1487 від 30.12.2022 р., що виразилось в тому, що вінпочинаючи з дати, коли йому виповнилося 25 років, тобто 0 28.11.2011 року, по дату виявлення порушення, не виконував вищезначених норм законодавства і не звертався до РТЦК та СП за місцем проживання для взяття його на військовий облік.
Із матеріалів справи вбачається, що позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , був зареєстрований у АДРЕСА_3 , а згідно довідки № 4804-5002381417 від 09.12.2022 р. як внутрішньо переміщена особа був взятий на облік та зареєстрований по АДРЕСА_2 .
Із наявної у матеріалах справи копії посвідчення серії НОМЕР_1 , вбачається, що позивач є багатодітним батьком і має на утриманні 4 неповнолітніх дітей: дочок - ОСОБА_3 , 2008 р.н., ОСОБА_4 , 2012 р.н., ОСОБА_5 , 2019 р.н. та ОСОБА_6 , 2022 р.н.
Аналізуючи доводи позивача у сукупності із наданими ним письмовими доказами по справі, суд прийшов до висновку, що його доводи про те, що після переїзду до м. Миколаєва, він неодноразово звертався до ІНФОРМАЦІЯ_2 з метою постановки на військовий облік, не знайшли свого підтвердження. Також матеріали справи не містять доказів того, що позивач перебував на військовому обліку за попереднім місцем проживання - у м. Херсоні.
Свій військово-обліковий документ позивач суду не надав.
З огляду на таке, суд приходить до висновку, що посадова особа відповідача мала передбачені законом підстави для притягнення позивача до адміністративної відповідальності за порушення ним правил військового обліку. Та обставина, що позивач є багатодітним батьком, не звільняє його від виконання правил військового обліку, оскільки згідно діючого законодавства України постановлення на військовий облік є не правом, а обов'язком військовозобов'язаних. Натомість позивач вказаного обов'язку не виконав, чим порушив правила військового обліку в період дії особливого періоду.
Щодо доводів позивача про порушення посадовою особою відповідача порядку притягнення його до адміністративної відповідальності, то суд вважає необхідним зазначити наступне.
Згідно статті 38 КУпАП, адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через два місяці з дня його виявлення, крім справ про адміністративні правопорушення, зазначених у частині сьомій цієї статті, та за винятком випадків, коли справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу підвідомчі суду (судді).
Адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення.
У постановах від 11 квітня 2018 року у справі №804/401/17 та від 23.08.2018 року у справі № 489/4756/16-а Верховний Суд вказував на те, що триваючим правопорушенням є проступок, пов'язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов'язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов'язків. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану за якого об'єктивно існує цей обов'язок, виконанням обов'язку відповідним суб'єктом або припиненням дії відповідної норми закону.
Таким чином триваючими визначаються правопорушення, які, почавшись з якоїсь протиправної дії або бездіяльності, здійснюються потім безперервно шляхом невиконання обов'язку. Початковим моментом такого діяння може бути активна дія або бездіяльність, коли винний або не виконує конкретний покладений на нього обов'язок, або виконує його неповністю чи неналежним чином.
В свою чергу триваюче правопорушення припиняється у випадку: усунення стану, за якого об'єктивно існує певний обов'язок у суб'єкта, що вчиняє правопорушення; виконанням обов'язку відповідним суб'єктом; припиненням дії відповідної норми закону.
Крім того, триваючі правопорушення припиняються, якщо факт цих правопорушень виявлено компетентним органом.
У разі вчинення триваючого правопорушення, застосовується закон, який встановлює відповідальність за його вчинення, який є чинним на момент завершення (припинення) такого правопорушення.
Суд вважає, що правопорушення, вчинене позивачем, підпадає під визначення триваючого, і було виявлено відповідачем лише під час звірки військово-облікових даних позивача, тому строк накладення адміністративного стягнення у даному випадку не сплив.
Відповідно до ст. 254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності. Протокол не складається у випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу.
Зміст протоколу про адміністративне правопорушення має відповідати приписам ст. 256 КУпАП. Однак зі змісту наявного у справі протоколу про адміністративне правопорушення № 241/2025 від 03.05.2025 р., вбачається, що він не відповідає вимогам ст. 256 КУпАП, зокрема, у ньому відсутні пояснення особи, що притягається до відповідальності, відсутні відомості щодо роз'яснення йому прав та обов'язків, визначених ст. 268 КУпАП, не підписано особою, що притягується до відповідальності. При цьому, в силу ч. 4 ст. 256 КУпАП, у разі відмови особи, що притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Однак у вказаному протоколі відсутні і підпис позивача і відмітка про те, що він відмовився від підписання.
Таким чином суд вважає протокол про адміністративне правопорушення № 241/2025 від 03.05.2025 р., таким, що не відповідає вимогам ст. 256 КУпАП.
При підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення орган (посадова особа) згідно вимог ст. 278 КУпАП, вирішує такі питання:
1)чи належить до його компетенції розгляд даної справи;
2)чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення;
3)чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час та місце її розгляду;
4)чи витребувано необхідні додаткові матеріали;
5)чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності , потерпілого, їх законних представників і адвоката.
Згідно положень ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Особливості розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, а також про адміністративні правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорту та про порушенняправил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279?-279? цього Кодексу.
Зі змісту ст. 279? КУпАП вбачається, що її положення поширюються на випадки вчинення адміністративних правопорушень, визначених ст. 210 і ст. 210? КУпАП, коли особа, яка їх вчинила, не оспорює допущене нею правопорушення, згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності і подала про це відповідну заяву.
Згідно статті 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Приписами статті 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
З урахуванням вищенаведеного, суд робить висновок, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбувся без участі позивача, за відсутності даних про його належне сповіщення, без дотримання його прав, визначених ст. 268 КУпАП, та без дотримання порядку притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:
-- залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;
-- скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);
-- скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;
- змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не булопосилено.
Підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що оскільки притягнення позивача до адміністративної відповідальності відбулося з порушенням порядку, встановленого КУпАП, то винесена посадовою особою відповідача постанова не може вважатися законною та обгрунтованою, а через це підлягає скасуванню із закриттям справи про адміністративне правопорушення.
Керуючись ст. ст. 5-6; 8-9, 11, 241 - 245, 250, 293, 295 КАС України, -
Адміністративний позов задовольнити.
Постанову про адміністративне правопорушення № 241/2025 від 09.05.2025 р., винесену т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП - скасувати, та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Рішення може бути оскаржено протягом 10 днів з дня його проголошення до П'ятого апеляційного адміністративного суду. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_4 , місцезнаходження: АДРЕСА_5 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 .
Суддя Л.І. Селіщева