Справа № 522/17930/25-Е
Провадження 2/522/7949/25
04 листопада 2025 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси, у складі:
головуючого - судді Науменко А.В.,
за участю секретаря судового засідання - Зелінська К.Ю.,
розглянувши в порядку загального позовного провадження позовну заяву ОСОБА_1 до Держави в особі Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про відшкодування моральної шкоди
Позивач, ОСОБА_1 , звернулася до Приморського районного суду м. Одеси з позовною заявою до Держави в особі Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про відшкодування моральної шкоди в розмірі 48 000 грн.
Позивач обґрунтовує позовну заяву тим, що Приморський ВДВС в особі головного державного виконавця Офіцерової Л.Л. 19.06.2024 року неправомірно відкрив виконавче провадження № 75277757 про стягнення судового збору на користь держави у розмірі 429,44 грн, а також стягнув виконавчий збір та витрати провадження. Протиправність відкриття виконавчого провадження полягала у пропуску встановленого Законом України «Про виконавче провадження» тримісячного строку пред'явлення виконавчого документа до виконання, оскільки виконавчий лист надійшов до ДВС 11.06.2024 року, тоді як граничний строк його пред'явлення скінчився 26.03.2024 року.
Протиправність дій державного виконавця була встановлена судовим рішенням: Ухвалою Великоновосілківського районного суду Донецької області від 16.08.2024 року у справі №220/428/21 дії виконавця щодо відкриття провадження були визнані неправомірними, а сама постанова про відкриття провадження визнана неправомірною дією. Суд також зобов'язав ДВС скасувати постанову та повернути виконавчий документ стягувачу.
Незважаючи на набрання ухвалою законної сили, державний виконавець не виконав судове рішення добровільно. Постанова про скасування відкриття виконавчого провадження №75277757 та повернення виконавчого документа стягувачу була винесена лише 20.02.2025 року. Таким чином, протягом восьми місяців з дати відкриття неправомірного провадження порушувались права Позивача.
Завдана моральна шкода виразилася у сильних душевних хвилюваннях, психологічному напруженні, тривозі та порушенні звичайного життєвого укладу. Шкода спричинена незаконним внесенням Позивача до Єдиного реєстру боржників, що призвело до обмежень її прав (зокрема, заборона відкриття/закриття рахунків, обмеження у розпорядженні майном) та репутаційних втрат (публічність Реєстру), а також необхідністю витрачати значні часові та емоційні ресурси на оскарження неправомірних дій державного органу.
Позивач посилається на ст. 56 Конституції України та ст. 23, 1176 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, підлягає відшкодуванню за рахунок Державного бюджету України незалежно від вини. Розмір відшкодування у 48 000 грн розрахований з урахуванням тривалості порушення (8 місяців), характеру порушених прав та підвищеної відповідальності державного органу, який не виконав судове рішення добровільно.
Ухвалою суду від 12.08.2025 року провадження по справы відкрито.
20.08.2025 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву.
Відповідач, Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), повністю заперечує проти позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди та просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, вважаючи його необґрунтованим.
Відповідач заперечує проти задоволення позову, виходячи з того, що, хоча факт скасування постанови про відкриття виконавчого провадження № 75277757 від 19.06.2024 року через пропуск строку пред'явлення виконавчого документа дійсно мав місце та був підтверджений Ухвалою Великоновосілківського районного суду Донецької області від 16.08.2024 року, тривале невиконання судового рішення було спричинене обставинами непереборної сили, а не виною ДВС. Зокрема, Відповідач посилається на щоденні атаки РФ на територію України, тривалі відключення світла, а також хакерські кібератаки на державні реєстри, які призвели до тимчасового призупинення роботи автоматизованої системи виконавчого провадження з грудня 2024 року по лютий 2025 року та блокування офіційної електронної адреси відділу. Відповідач зазначає, що внаслідок цих обставин постанова про скасування виконавчого провадження була винесена лише 20.02.2025 року. Крім того, ДВС ставить під сумнів належність отримання Ухвали суду від 16.08.2024 року, вказуючи, що Позивач не довів, кому і на яку саме електронну адресу було направлено судове рішення. Відповідач також звертає увагу на те, що законодавцем (п. 10-2 Розділу XIII Закону України «Про виконавче провадження») було передбачено, що строки, визначені цим Законом, перериваються у зв'язку з воєнним станом.
Окремо Відповідач наголошує, що заявлені вимоги є відвертим зловживанням правом згідно зі статтею 13 ЦК України. Головною умовою для відшкодування моральної шкоди є наявність належних та допустимих доказів, що підтверджують дійсність та рівень тяжкості моральних страждань (глибоких душевних мук, а не будь-якої негативної емоції), а не ґрунтуються на припущеннях. Відповідач, посилаючись на практику Верховного Суду (зокрема, у справі № 750/6330/17), зазначає, що Позивачем не надано жодних доказів на підтвердження факту заподіяння їй моральних страждань, розмір яких є необґрунтованим. Таким чином, позовна заява не підлягає задоволенню.
У судове засідання призначене на 04.11.2025 року з'явився представник відповідача Офіцерова Л.Л., заперечувала проти задоволення позову в повному обсязі.
Суд, заслухавши думку відповідача, дослідивши матеріали справи, приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що 19 червня 2024 року головним державним виконавцем Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Офіцеровою Л.Л. було відкрито виконавче провадження № 75277757 відносно ОСОБА_1 щодо стягнення на користь держави судового збору у розмірі 429,44 грн. Того ж дня державним виконавцем було винесено постанови про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 42,94 грн та витрат виконавчого провадження у розмірі 369,00 грн.
Встановлено, що виконавчий лист у справі №220/428/21, виданий Великоновосілківським районним судом Донецької області 15 лютого 2024 року, був виданий на підставі рішення, яке набрало законної сили 26 грудня 2023 року. Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки стягувачем є держава, строк пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання становив три місяці, тобто до 26 березня 2024 року. Згідно з інформаційною довідкою, виконавчий лист надійшов до державного виконавця 11 червня 2024 року.
16 серпня 2024 року Великоновосілківським районним судом Донецької області у справі №220/428/21 була винесена ухвала, якою визнано неправомірною бездіяльність та дії головного державного виконавця Офіцерової Л.Л. щодо відкриття виконавчого провадження № 75277757 за пропущеним строком, та зобов'язано скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 19.06.2024 р. та повернути виконавчий документ стягувачу.
Ухвала суду від 16.08.2024 року набрала законної сили 03 вересня 2024 року про що було повідомлено Приморський ВДВС листом від 19.09.2024 року, отримання ухвали суду на електронну пошту не доведено матеріалами справи. Позивачка отримала виконавчий лист на підставі цієї ухвали суду та пред'явила його на примусове виконання 10 грудня 2024 року, який зрештою був повернутий Приморським ВДВС без прийняття до виконання 24 лютого 2025 року. Суд звертає увагу, що у виконавчому листі строк виконання документа зазначений до 03.09.2027 року.
20 лютого 2025 року, тобто через вісім місяців з дати відкриття провадження, державний виконавець скасував постанову про відкриття виконавчого провадження №75277757 та виніс постанову про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання.
Уст. 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Згідно ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
У відповідності до ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження», та особливості їх виконання (ст. 1 цього Закону).
Суд враховує, що відповідно до Розділу XIII Прикінцевих та перехідних положень аконуУкраїни «Про виконавче провадження» було внесенння зміни та доповнення, а саме пункт 10-2, відповідно до якого строки визначені цим Законом перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану
Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012, пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 ); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого ст. 6 Конвенції, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (п. 43 рішення ЄСПЛ у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року).
Отже, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
Відповідно до ч. 2 ст.2, ч. 1 ст.170 ЦК України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Тлумачення ч. 2ст. 48 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяною органом державної влади, їх посадовою або службовою особою є держава як учасник цивільних відносин. При цьому держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого заподіяну шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки ДКСУ чи її територіальний орган не є тим суб'єктом який порушив права чи інтереси позивача.
Щодо вимог про стягнення моральної шкоди суд зазначає наступне.
Відповідно дост.23ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Крім цього, згідно змісту п. 3постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», якою роз'яснено схожі за своєю суттю правовідносини, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Також, відповідно до п. 5 цієї ж постанови Пленуму, обов'язковому доведенню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Положеннями п. 9 даної постанови Пленуму роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
У практиці ЄСПЛ порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань і незручностей, зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди.
Також слід виходити з позиції, що порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним обов'язкам (ст.3,19 Конституції України) та завжди викликає в людини негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік і стан здоров'я потерпілого.
Тобто, у даній категорії справ, і у даній справі зокрема (зважаючи на доводи позивача), слід встановити наявність загальних підстав для стягнення моральної шкоди, а саме: факту заподіяння позивачу (позивачам) шкоди, суть якої повинна полягати у душевних стражданнях, яких позивач зазнав у зв'язку з протиправною поведінкою щодо них; протиправність діяння відповідача; наявність причинного зв'язку між заподіяною шкодою і протиправним діянням відповідача; вину відповідача у заподіянні такої.
При цьому кожен із вказаних складових повинен бути підтверджений належними та допустимими доказами.
Згідно з ч. 1ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 13ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17. Зокрема, у зазначеній справі суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним з ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік і стан здоров'я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити, чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі №752/17832/14-ц дійшла висновку про те, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22) гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема, тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.
Визначаючи розмір моральної шкоди позивач виходить з наступного:
«Оцінка шкоди за тривалість порушення прав (стрес, приниження, репутаційні ризики) · Умовна компенсація за 1 день моральних страждань - 100 грн/день · 8 місяців = 240 днів · 240 х 100 грн = 24 000 грн Коефіцієнт підвищеної відповідальності за дії державного органу · Як суб'єкт публічної влади, ДВС зобов'язана діяти виключно в межах закону. · З урахуванням тривалості порушення з боку державного органу, невиконання в добровільному порядку рішення суду про скасування неправомірної постанови про відкриття виконавчого провадження, необхідністю оскарження неправомірних дій розмір моральної шкоди оцінюю у 48 000 грн (24 000 х 2)»
Суд встановлює, що наявність моральної шкоди не підтверджується жодними належними та допустимими доказами. Відповідно до частини 1 статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Позивачем не надано, медичних документів (довідки, виписки, результати обстежень), що свідчили б про погіршення стану здоров'я, висновків фахівців (психологів, психіатрів), які б підтвердили наявність та глибину душевних чи фізичних страждань (біль, мука, тривога, стрес, розчарування), або інших об'єктивних фактів, що доводили б рівень страждання чи приниження.
Самі по собі негативні емоції, викликані протиправними діями органу державної влади, не завжди досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду (згідно з постановою Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17).
Розмір моральної шкоди, визначений позивачем у 48 000 грн, є умовним та не визначений на підставі конкретних об'єктивних обставин, що мають істотне значення для визначення розміру компенсації, а саме:
характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних);
характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення);
тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках;
ступеня зниження престижу і ділової репутації позивача.
Застосування "умовної компенсації за 1 день моральних страждань - 100 грн/день" та "Коефіцієнта підвищеної відповідальності за дії державного органу (2)" є суб'єктивним припущенням позивача.
Хоча гроші виступають еквівалентом моральної шкоди, і компенсація є лише ймовірною (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20), її розмір має ґрунтуватися на оцінці обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, фізичні або психологічні наслідки (постанова ВС від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17). Формульний розрахунок, заснований на самостійно визначеній позивачем "ціні дня страждань", не відповідає принципам розумності, справедливості та співмірності (постанова ВП ВС від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц).
Суд не керується припущеннями, а зобов'язаний оцінювати належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч. 1 ст. 89 ЦПК України). Оскільки факт завдання моральної шкоди та її розмір, що є предметом позову, не підтверджені жодними об'єктивними доказами, а ґрунтуються виключно на припущеннях позивача щодо умовного обчислення, суд вважає, що позов є недоведеним.
Таким чином, суд відмовляє у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 76,77, 141, 259, 263, 264, 265, 268,272,273 ЦПК України,
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Держави в особі Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про відшкодування моральної шкоди - відмовити в повному обсязі.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст. 354 ЦПК України.
Суддя А.В. Науменко
Повний текст рішення виготовлений 14.11.2025 року.
Суддя А.В. Науменко
04.11.25