Справа № 947/43201/25
Провадження № 2/947/7441/25
24.11.2025 року
Суддя Київського районного суду м. Одеси Калініченко Л.В., оглянувши матеріали справи за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,
16.11.2025 року до Київського районного суду міста Одеси, через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики укладеного у формі розписки. Матеріали справи за вказаним позовом зареєстровані судом 17.11.2025 року.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу за вказаним позовом розподілено судді Калініченко Л.В.
Частиною 6 статті 187 ЦПК України передбачено, що у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.
Також, частиною 8 статті 187 ЦПК України передбачено, що суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру.
У відповідності до отриманої судом 21.11.2025 року відповіді з Головного управління ДМС України в Дніпропетровській області вбачається, що:
- відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
За наслідком отриманих відомостей та оглянувши матеріали справи, суд дійшов до наступного висновку.
Правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (стаття 124 Конституції України).
Стаття 125 Конституції України встановлює, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Згідно зі статтею 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності.
Принцип територіальності забезпечує територіальне розмежування компетенції судів загальної юрисдикції і зумовлений потребою доступності правосуддя на всій території України.
Принцип територіальності реалізується через правила територіальної юрисдикції (підсудності) справ.
Правила територіальної підсудності визначають розмежування компетенції судів першої інстанції щодо розгляду справ, підвідомчих загальним судам, за територіальною ознакою. Крім того, правила територіальної підсудності дають можливість визначити конкретний місцевий суд, який повинен розглядати справу як суд першої інстанції.
Кожен місцевий чи апеляційний суд має свою територіальну юрисдикцію (підсудність), тобто поширює свою компетенцію на правовідносини, що виникли чи існують на певній території. Це є важливою гарантією для вирішення судових спорів у розумні строки в умовах ускладнення правових відносин і збільшення правових конфліктів.
Цивільний процесуальний Кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства (частина 1 статті 1 ЦПК України).
Порушення судами правил територіальної юрисдикції має наслідком обов'язкове скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд (стаття 378, пункт 6 частини першої статті 411 ЦПК України).
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).
Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом (частина 1 статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом (стаття 27 ЦПК України).
За загальним правилом територіальної підсудності суд є наближеним до місця знаходження відповідача, тобто тієї сторони у спорі, яка презюмується неправою. Правило підсудності за місцем знаходження відповідача стосовно доступності правосуддя є зручним саме для нього, а не для особи, яка звертається до суду за захистом.
Положення частини першої статті 27 ЦПК України імперативно встановлюють, що визначення територіальної юрисдикції (підсудності) здійснюється з урахуванням зареєстрованого місця проживання або перебування фізичної особи - сторони у справі, якщо інше не передбачено законом.
Зазначена вимога процесуального закону унеможливлює зловживання процесуальними правами при визначенні підсудності.
Отже в нормах ЦПК України передбачено використання лише зареєстрованого місця проживання, фактичне місце проживання фізичної особи не має правового значення.
Вищевказаний висновок суду узгоджуєтсья з висновками Верховного Суду викладеними у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2024 року у справі №554/7669/21 (провадження № 61-5805сво23).
Також визначаючи територіальну юрисдикцію даної справи, судом враховується, що позивачем у позовній заяві про визначення ним територіальної юрисдикції за правилами ч.8 ст. 28 ЦПК України, а за власним місцем проживання, як позикодавця за договором позики за місцем проживання якого повинен бути виконаний правочин щодо виконання якого виник спір.
Суд зазначає, що відповідно до ч.8 ст. 28 ЦПК України, позови, що виникають із договорів, у яких зазначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред'являтися також за місцем виконання цих договорів.
Відповідно до статті 532 ЦК України місце виконання зобов'язання встановлюється у договорі. Якщо місце виконання зобов'язання не встановлено у договорі, виконання провадиться: 1) за зобов'язанням про передання нерухомого майна - за місцезнаходженням цього майна; 2) за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі договору перевезення, - за місцем здавання товару (майна) перевізникові; 3) за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі інших правочинів, - за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов'язання; 4) за грошовим зобов'язанням - за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, - за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов'язання. Якщо кредитор на момент виконання зобов'язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов'язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов'язаних із зміною місця виконання; 5) за іншим зобов'язанням - за місцем проживання (місцезнаходженням) боржника. Зобов'язання може бути виконане в іншому місці, якщо це встановлено актами цивільного законодавства або випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Приймаючи викладене, оглядаючи подані до позову документи вбачається, що надана до суду копія розписки на підтвердження укладення між сторонами договору позики, не містить визначення сторонами місце укладання та виконання цього договору, у тому числі за місцем проживання позикодавця, а також матеріали справи не містять підтверджень, що саме місцезнаходження позивача є місцем виконання зазначеного договору.
Також, позивачем в силу положення ч.8 ст.28 ЦПК України, не доведено, що виконувати договір позики, щодо якого як вказує позивач виник спір, містить особливості через які його виконувати можна тільки в певному місці, а саме за місцем проживання позикодавця.
За наслідком чого, суд не вбачає підстав для застосування альтернативної підсудності, передбаченої ч.8 ст. 28 ЦПК України, на що йде посилання в позові, за наслідком чого територіальна юрисдикція даної справи підлягає визначенню на підставі ч.1 ст. 27 ЦПК України.
На підставі отриманих відомостей судом встановлено зареєстроване місце проживання відповідача, встановлення його розташування поза межами Київського району міста Одеси, а саме у АДРЕСА_1 , що відносно до Індустріального району міста Дніпро.
За наслідком чого, суд доходить до висновку про не підсудність справи Київському районному суду міста Одеси.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Приймаючи вищевикладене, оскільки справа Київському районному суду міста Одеси не підсудна, а відповідач зареєстрована у Індустріальному районі міста Дніпро, суддя вважає, що матеріали цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, слід передати у відповідності до вимог п. 1. ч. 1 ст. 31 ЦПК України на розгляд до Індустріального районного суду міста Дніпра.
Відповідно до ч.3 ст. 31 ЦПК України, передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п'яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п'яти днів після залишення її без задоволення.
Згідно ч.2 ст. 32 ЦПК України, справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.
Керуючись ст. ст. 27, 31, 32, 187, 354 ЦПК України, суддя,
Передати матеріали цивільної справи №947/43201/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, за територіальною юрисдикцією до Індустріального районного суду міста Дніпра.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги на ухвалу судді протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Передачу справи на розгляд іншому суду здійснити не пізніше п'яти днів після закінчення строку на її оскарження.
Суддя Калініченко Л. В.