Справа № 336/1948/18
Пр. 2/336/1032/2025
21.11.25
21 листопада 2025 року м.Запоріжжя
Шевченківський районний суд м.Запоріжжя у складі: головуючого судді: Вайнраух Л.А., за участі секретарки судового засідання: Безкровної Є.О., розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Запоріжжі в порядку спрощеного позовного провадження, з повідомленням (викликом) сторін (учасників справи), цивільну справу №336/1948/18 за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
за відсутності сторін та їх представників, -
Представниця позивача за довіреністю Ткач Я.О. в інтересах позивача за допомогою засобів поштового зв?язку 11.04.2018 звернулась до суду із зазначеним позовом, за змістом якого просить стягнути на користь позивача з відповідача заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг №б/н від 22.07.2013 у сумі 117 000,00 гривень, яка складається з заборгованості за тілом кредиту у сумі 9 189,24 гривень, а також процентів у сумі 107 810,76 гривень.
За змістом позовної заяви, відповідач 22.07.2013 звернувся до банку з метою отримання банківських послуг, підписавши анкету-заяву, у зв'язку із чим банком видано кредитну картку як платіжний інструмент, тип «Універсальна». Згодом, а саме 14.11.2013 відповідачу переоформлено її на картку з типом «Gold», відкрито картковий рахунок, крім того, відповідач отримав кредит на суму 9 200,00 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на дану картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 27,60% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Відсотки за користування кредитом нараховуються з розрахунку 360 календарних днів на рік, що передбачено п. 2.1.1.12.6 Договору.
Відповідно до тверджень сторони позивача відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», затверджених наказом NСП-2010-256 від 06.03.2011 та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту Банк керувався п.п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Договору, на підставі яких відповідач при укладанні Договору дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміни за рішенням та ініціативою Банку. При цьому, власник картрахунку зобов?язаний слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення Овердрафту, що передбачено п. 2.1.1.5.7 Договору. Овердрафт (п. 1.1.1.52 Договору) - це короткостроковий кредит, який надається банком клієнту у разі перевищення суми операцій по платіжній картці над сумою залишку коштів на йог орахунку в розмірі ліміту кредитування.
Крім того, як зазначає представниця позивача, відносини між банком та клієнтом, які регулюються Договором про надання банківських послуг можуть вирішуватися як шляхом підписання окремих договорів або додаткових угод цього Договору, так і шляхом обміну інформацією/узгодження по питанням банківського обслуговування з клієнтом через web-сайт банку (www.privatbank.ua) або інший інтернет/SMS ресурс, зазначений банком).
Відповідно до положень Умов та Правил надання банківських послуг, які розміщені на офіційному сайті Позивача (www.privatbank.ua) ПАТ КБ «ПриватБанк», що діяв на підставі Ліцензії НБУ N22 від 29.07.2009, а наразі діє на підставі Ліцензії НБУ N22 від 05.10.2011, керуючись законодавством України, Банк публічно пропонує невизначеному колу осіб можливість отримання банківських послуг, для чого публікує «Умови та правила надання банківських послуг». Тобто Умови та Правила є публічною офертою, що містять умови та правила надання послуг банком його клієнтам. Таким чином, клієнт отримує доступ до всіх без виключення послуг Банку.
Сторонами правочину визначено, що засобами доступу до карткового рахунку є кредитна картка клієнта, фінансовий телефон клієнта, який проходить верифікацію з підтвердженням відповідно до п.1.1.1.16 Договору. За допомогою встановлених засобів доступу до карткового рахунку відповідачу надано можливість здійснювати дистанційне обслуговування.
При цьому, згідно з п.2.1.1.12.3 поповнення рахунку клієнтом здійснюється шляхом внесення коштів в готівковій або безготівковій формі, зарахування банком на картрахунок держателя, щляхом договірного списання коштів з інших рахунків клієнта на підставі договору. Відповідно до п.1.1.2.3. Договору у позичальника наявний обов?язок отримання виписки про стан рахунку та про здійснені операції, поряд з цим, як визначено у п.1.1.5.2. Договору, неотримання або несвоєчасне отримання клієнтом виписок про стан рахунків не звільняє клієнта від виконання його зобов?язань за даним Договором. У разі незгоди клієнта зі змінами «Умов та правил наданя банківських послуг» або «Тарифів банку» клієнт має право подати Банку заяву про розірвання Договору, виконавши умови п. 2.1.1.5.4 Договору.
Позивач також вказує, що Банк виконав свої зобов'язання щодо надання банківських послуг, надавши можливість відповідачу розпоряджатися кредитними коштами, на умовах договору та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач користувався кредитним лімітом, повертав заборгованість, сплачував відсотки, проте припинив своєчасно вносити необхідні платежі. Згідно з п.1.1.7.12 Договору він діє на протязі 12 місяців з моменту його підписання. Якщо протягом цього строку жодна зі сторін не проінформує другу сторону про розірвання цього договору, він автоматично лонгується на той же строк.
Відповідно до п.2.1.1.4.2., 2.1.1.12.11 Банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов?язань в разі невиконання боржником своїх боргових та інших обов?язків за цим Договором.
Так, в порушення умов договору (п.2.1.1.5.5.) та ст.509, 525-527, 530, 598, 599, 610, 615, 629 ЦК України відповідач зобов'язання не виконав, не надавав своєчасно кошти для погашення заборгованості за кредитом та іншими витратами, у зв'язку із чим позивач скористався своїм правом вимагати дострокового виконання заборгованості (ст. 1050, 1054 ЦК України).
Станом на 26.02.2018, з урахуванням внесених коштів, за відповідачем, який не виконує своїх зобов'язань за договором, утворилась заборгованість у сумі 117 000,00 гривень, яка складається з заборгованості за тілом кредиту у сумі 9 189,24 гривень, а також процентів у сумі 107 810,76 гривень.
З вказаних підстав, оскільки відповідач продовжує ухилятись від виконання умов договору, укладеного між сторонами, який не розірваний, крім того, заходи досудового врегулювання спору не є обов'язковими у зазначених правовідносинах, представник позивача просить задовольнити позов у визначений спосіб.
15.08.2018 заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя (головуючий суддя Суркова В.П.) задоволено позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
05.11.2024 до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя надійшла заява відповідача ОСОБА_1 , від імені якого діє представник - адвокат Говоров А.В., про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15.08.2018.
Ухвалою суду (під головуванням судді Дмитрюк Л.В.) від 17.12.2024 постановлено поновити ОСОБА_1 строк на подачу заяви про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15.08.2018 по справі № 336/1948/18 за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. Заяву ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Говорова Андрія Валерійовича, про перегляд заочного рішення у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено. Заочне рішення від 15.08.2018 по цивільній справі № 336/1948/18, пр. № 2/336/1591/2018 за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості скасовано, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, з викликом сторін.
На підставі розпорядження керівника апарату суду від 15.04.2025 щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи, відповідно до п. 2.3.43, 2.3.44 Положення про автоматизовану систему документообігу суду проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, замінено головуючого суддю Дмитрюк О.В. та 16.04.2025 матеріали цивільної справи передано визначеному головуючому судді Вайнраух Л.А. на підставі протокола повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.04.2025.
Ухвалою судді Вайнраух Л.А. від 21.04.2025 постановлено прийняти цивільну справу до свого провадження, розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Визначено дату, час і місце проведення судового засідання.
27.10.2025 за підписом представника відповідача адвоката Говорова А.В. до справи за допомогою системи «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вимоги позивача, викладені в позовній заяві, не визнаються повністю. Судом не визначались при розгляді питання про прийняття позовної заяви до розгляду (після зміни складу суду) строки на подання заяв по суті справи, на чому наголошено й у відзиві, відповідно, суд приймає всі подані заяви по суті справи як такі, що подані своєчасно.
Стороною відповідача наголошено, що розрахунок заборгованості, долучений до справи, не засвідчений в належний спосіб, відповідно, не є достовірним доказом. Крім того, позивач не довів обставин, на які посилається у позові, як на підставу своїх вимог. Надана копія анкети-заяви, яка підписана відповідачем, не є доказом того, що відповідач був ознайомлений з умовами та правилами надання банківських послуг у «Приватбанку», які діяли саме на момент підписання відповідачем цієї заяви, і не є належним доказом, в розумінні ст.77,78 ЦПК України укладення договору про надання банківських послуг з використання кредитної картки, так як у ньому відсутні дані про істотні умови кредитного договору, передбачені ст.1054 ЦК України, зокрема, щодо процентної ставки по кредитному ліміту, строку дії кредитного ліміту та строку дії платіжної картки. Крім того, позивач не мав право нараховувати проценти за користування кредитними коштами, оскільки у заяві позичальника процентна ставка не зазначена, тому відсутні підстави вважати, що АТ КБ «ПриватБанк» при укладенні договору з відповідачем дотримався вимог, передбачених статтею 11 Закону України «Про захист прав споживачів», зокрема, щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які банк вважав узгодженими.
Крім того, згідно з доводами сторони відповідача, витяг із Умов та правил надання банківських послуг та витяг з тарифів банку, які містяться у матеріалах цієї справи, не визнаються відповідачем, позаяк не містять його підпису, тому їх не можна визнавати частиною кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети. Відповідно, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами.
Окремо стороною відповідача наголошено, що на бланку копії анкети-заяви від 22.07.2013 не міститься відомостей відносно якої платіжної банківської картки відповідач міг би приєднатися до Умов та правил надання банківських послуг. Тобто, в анкеті-заяві відсутній будь-який номер картки, строк дії картки та тип картки, а саме кредитної або дебетової картки: Visa (Classic, Gold, Electron), EuroCard / MasterCard (Standard, Gold, Maestro, Cirrus), American Express (Mass, Gold). У вказаній анкеті-заяві визначено тільки назву банківської послуги, а саме «картка «Універсальна», валюта та сума бажаного кредитного ліміту по платіжній картці «Універсальна/Gold». Позначка про те, що відповідач отримав та ознайомився із змістом пам'ятки клієнта, яка містить у тому числі Тарифи, основні обов'язки обслуговування та кредитування під розпис відсутня. Анкета-заява також не містить відомостей про базову процентну ставку по кредитному ліміту, строку дії кредитного ліміту та строку дії платіжної картки, що вказує на відсутність у сторін домовленості про процентну ставку, строк дії кредитного ліміту та строк дії платіжної картки. Отже надана позивачем копія анкети-заяви є неналежним доказом укладення кредитного договору.
Згідно зі змістом відзиву в порушення п. 2.9. Положення Національного банку України «Про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням» затвердженим Постановою Правління НБУ за № 137 від 19.04.2005, яке діяло на момент підписання відповідачем заяви-анкети, до анкети-заяви не включено умов про встановлення (визначення) терміну, межі ліміту, та строк дії картки, які є істотними умовами за законом. Умови та правила надання банківських послуг також не є належним доказом, оскільки даний документ не має будь-яких реквізитів, підписів відповідача про ознайомлення з ними, що унеможливлює віднести даний доказ до спірних правовідносин. На підставі наведеного відповідно до доводів представника позивача вбачається, що цивільно-правові відносини між позивачем та відповідачем належним чином не оформлені, тому немає підстав для стягнення коштів за кредитом.
Крім того, в позовній заяві позивач зазначає, що позивачу надано суму кредиту у розмірі 9 200,00 гривень, що не співпадає із сумою, зазначеною в анкеті-заяві (8 000,00 гривень) та сумою тілу кредиту, яку позивач просив стягнути суд у прохальній частині позову (9 189,24 гривень). Докази встановлення кредитного ліміту на картці відповідача також стороню позивача не долучені. Так, стороною відповідача наголошено, що господарські операції мають оформлюватися первинними бухгалтерськими документами, вимоги до реквізитів яких визначені ст. 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують поставку товарів/робіт/послуг та оплату у будь-якій формі.
Водночас, відповідач не заперечує, що дійсно у межах 2012-2013 роках отримував кредитні кошти у позивача і, навіть, не зважаючи на сплив позовної давності у 3 роки для звернення позивачем до суду, бажає повернути те, що отримав від Банку, однак, зважаючи на дуже тривалий термін, який минув з моменту їх отримання він не в змозі самостійно встановити реальну суму позики, однак готовий повернути позивачу грошову суму тіла кредиту у випадку, якщо позивач надасть виписку із рахунку відповідача.
12.11.2025 представник позивача Кіріченко В.І. подала до матеріалів справи за допомогою системи “Електронний суд» відповідь на відзив, за змістом якої відповідачем підписано заяву про приєднення до Умов та правил надання банківських послуг. У даній заяві зазначено, що підписавши цю заяву, Відповідач ознайомився та згодний з Умовами та Правилами надання банківських послуг, в тому числі з Умовами та Правилами обслуговування по платіжним карткам, розташованим на сайті банку www .privatbank.ua; https://client-bank.privatbank.ua, Тарифами банку, які разом з цією заявою складають Договір банківського обслуговування. Окрім цього, зазначено що відповідачу надано для ознайомлення Умові та правила в письмовому вигляді, ознайомлення з чим засвідчується власним підписом в Заявці про приєднення. Підписавши заяву Банк та клієнт приєднуються і зобов'язуються виконувати умови, викладені в Умовах та Правилах надання банківських послуг, Тарифах банку - Договорі банківського обслуговування в цілому. Отже, враховуючи вищевикладене, заява про приєднення до Умов та Правил з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами, що розташовані на офіційному сайті Банку (www .privatbank.ua) складають Договір про надання банківських послуг.
Тобто, як стверджує сторона позивача, в даному випадку зміст кредитного договору зафіксовано в декількох документах: в заяві Позичальника, Умовах та Правилах надання банківських послуг та Тарифах. Таким чином, між Банком та Позичальником укладається договір у письмовій формі.
На підставі поданої відповідачем Заяви, що разом з Умовами та Правилами зі зразками підписів та відбитком печатки, Тарифами, що розташовані на офіційному сайті Банку (www .privatbank.ua) складають Договір про надання банківських послуг Відповідачу було відкрито картковий рахунок № НОМЕР_1 (п.п.1.1.1.90 , 2.1.1.11 Умов) - ключем до карткового рухунку є пластикова Картка (п. 1.1.1.62 Умов) яку отримав Відповідач та мобільний телефон який вказав Відповідач (п. 1.1.1.15 та п.1.1.1.16 Умов) в Заяві.
Окремо у відповіді на відзив наголошено, що з моменту оформлення кредитного договору пройшло 12 років, Позичальник в Банк не звертався за фактом неправильного нарахування відсотків, що свідчить про те, що він знав про розмір процентних ставок та інші умови обслуговування і повністю з ними погодився, про що свідчить факт підписаного договору, користування кредитними грошовими засобами та погашення, які він здійснював. Як доказ підтвердження факту виконання умов кредитного договору та здійснення погашення заборгованості може слугувати розрахунок заборгованості, виписка по рахунку.
Представниця позивача зауважує, що ЗУ “Про захист прав споживачів» не поширюється на спірні правовідносини. Так вищевказаний Закон визначає поняття споживчого кредиту, а саме споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції. В даному ж випадку грошові кошти надавалися у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Оскільки сторонами при укладенні Кредитного договору досягнути усі істотні умови договору, позивач наполягає на задоволенні позову. Відповідачем розрахунок заборгованості не спростований, контррозрахунок не наданий, судово-економічні експертизи по справі не призначались, проте заборгованість частково сплачувалась. Інші доводи сторони позивача тотожні змісту позовної заяви.
Стосовно застосування строку позовної давності, сторона позивача зазначає, що відповідно до ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Верховний суд України неодноразово висловлювався відносно сроку виконання зобов?язань по кредитам, що надаються у вигляді встановленого кредитного ліміту на кредитні картки, а саме 19.03.2014 року справа № 6-14цс14 та 18.06.2014 року справа №6-61цс14. Згідно з правовими висновками у даних постановах «Відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст.261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.»
Так, відповідно до Правил користування карткою строк дії картки вказано на лицевій стороні Картки (місяць та рік). Картка діє до останнього календарного дня вказаного місяця. Отже, строк перевипущеної картки до останнього дня 08/17 року. При цьому, позивач же звернувся до суду з позовом до відповідача 10.04.2018, тобто, до спливу строку позовної давності. У звязку з цим, обставини, на які відповідач посилається, не відповідають дійсності, а строк позовної давності стороною позивача дотримано.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, за змістом позовної заяви відповідно до ч.3 ст.211 ЦПК України просить розглядати справу без участі сторони позивача, у відповіді на відзив висловив свою позиції щодо підтримання позовних вимог. Сторона відповідача в судовому засіданні присутня не була, заяв та клопотань не скеровувала.
Разом з цим, 01.09.2025 судом визнано за можливе розглядати справу за відсутності сторін, з урахуванням достатнього часу для подання заяв по суті справи. Крім того, у вказану дату судом визначено порядок дослідження доказів: дослідити заяви по суті справи, а також вивчити письмові докази. Перед дослідженням письмових доказів в судовому засіданні оголошено перерву.
Інших процесуальних дій у справі судом не вчинено за відсутності відповідних клопотань, зустрічної позовної заяви у даній справі не подано.
Підстав для оголошення перерви та / або відкладення судового засідання відповідно до положень ст.223, 240 ЦПК України судом не встановлено.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у зв'язку із тим, що розгляд справи проводиться за відсутності учасників справи, не здійснюється згідно з ч.2 ст. 247 ЦПК України.
За приписами ч.1 ст.279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Розглянувши позовну заяву, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що позов не підлягає задоволенню у зв'язку з такими встановленими фактичними обставинами справи та відповідними їм правовідносинами.
За матеріалами справи, Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» є правонаступником усіх прав та обов'язків Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк». Копія засвідченого витягу загальних положень статуту та виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань АТ Комерційний банк «Приватбанк» міститься у матеріалах справи.
22.07.2013 відповідач ОСОБА_1 звернувся до банку з метою отримання банківських послуг, у зв'язку із чим банком видано кредитну картку як платіжний інструмент. Відповідно до матеріалів справи, між позивачем та споживачем ОСОБА_1 відповідно до анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку від 22.07.2013 підписано договір про надання банківських послуг, із можливістю кредитування.
Відповідач підтвердив свою згоду із тим, що підписана заява разом Пам?яткою клієнта, «Умовами та правилами надання банківських послуг», та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг.
Умови та правила надання банківських послуг, що затверджені наказом від 06.03.2010р № СП-2010-256, долучені до позовної заяви. Докази його опублікування на веб-сайті саме у наданій редакції матеріали справи не містять, клопотань про огляд веб-сайту не скеровано.
За даними витягу з тарифів, доданих до позовної заяви, пільговий період користування кредитними коштами (картка «Універсальна Gold») - до 55 днів, базова % ставка - 2,5%, за тратами здійсненими з 01.04.2023 - 2,3%, з 01.09.2014 - 2,7%, з 01.04.2015 - 3,5% в місяць, що нараховується на залишок заборгованості, що відповідає даним первісного розрахунка як за розміром процентної ставки, так і за періодами. Долучений до справи розрахунок не відповідає загальним засадам доказування у цивільному процесі, а саме критеріям достовірності, адже не засвідчений в належний спосіб, з даного приводу суд погоджується із доводами сторони відповідача.
Факт постійного користування відповідачем грошовими коштами в рахунок кредитного ліміту підтверджений випискою за договором за період з 23.07.2013 по 01.11.2020, зокрема, у торгово-роздрібних мережах, для задоволення власних споживчих потреб позичальника, зняття готівки, поповнення картки, мобільного рахунку тощо, як і факт здійснення обов?язкових платежів, зокрема, страхових.
Суд звертає увагу, що дата складання виписки 30.10.2025, усього витрат: 1 092 314,02 гривень (зокрема, проценти), баланс на початок періоду: 0, валюта рахунку: UAH, усього надходжень: 1 059 753,81 гривень, баланс на кінець періоду: -32 560,21 гривень. З урахуванням дату, на яку зафіксовано заборгованість, заявлено до стягнення, - 26.02.2018, у виписці вказано, що залишок по рахунку - (мінус) 184 228,09 гривень (на кінець дня 31.01.2018), що різниться із даними розрахунку забеоргованості. При цьому, як вказано у виписці, 1 041 105,30 UAH списано (відсотки та штрафні санкції за рішенням банку). Відповідно, баланс дорівнює - (мінус) 32 560,21 гривень. Банком в жодний спосіб дані обставини не обґрунтовані, що суд враховує при ухваленні рішення. Виписки засвідчена печаткою юридичної особи, а також підписом керівника напрямку операційного обслуговування ГР ОСОБА_3 , тобто, відповідає критеріям належності та допустимості.
Зміна кредитного ліміту, встановленого на картці відповідача, підтверджена відповідною довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, дослідженої судом, від 30.10.2025. Так, первісно кредитний ліміт становив 6 700,00 гривень, поряд з цим з 15.02.2014 становив 9 200,00 гривень.
Згідно з довідкою від 16.12.2024 суд вважає підтвердженими доводи сторони позивача з приводу неодноразового отримання ОСОБА_1 платіжних карток, емітованих АТ КБ «Приватбанк», а саме строком дії до вересня 2016 року - Універсальна, до січня 2017 року - Універсальна mini, до серпня 2017 року - Gold (з 14.11.2013) та Універсальна Gold з 28.02.2014 строком дії по серпень 2017 року відповідно, із зазначенням типу картки, тобто, даний платіжний інструмент дозволяв користувачеві послуг банку оплачувати товари та послуги, переказувати кошти, отримувати готівку тощо. Факт користування протягом 2012-2013 років платіжною карткою сторона відповідача не заперечує.
Відповідно до розрахунка, наданого стороною позивача, доданого до позовної заяви, заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором станом на 26.02.2018 дорівнює 117 000,00 гривень гривень та складається з заборгованості за тілом кредиту у сумі 9 189,24 гривень, а також процентів, зокрема, на прострочене тіло кредиту, виходячи з процентної ставки 27,6% з 26.12.2013 по 29.08.2014, 32,4% з 01.09.2014 по 31.03.2015, 42 % з 01.04.2015 по 26.02.2018, у загальній сумі 107 810,76 гривень.
Процентна ставка, відповідно до якої нараховані проценти за користування кредитними коштами, відповідає витягу з тарифів, проте не підтверджена власне умовами договору, адже його складові, в яких зазначена дана процентна ставка (Тарифи банку) не містять підпису позичальника, а анкета-заява із підписом відповідача, відповідно, - процентної ставки та зміни кредитного продукту (типу картки).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходить з таких норм чинного законодавства.
За загальним правилом ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один зі способів, визначених ч.2 ст.16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Суд при розгляді справи застосовує правовий зміст норм, які регулюють загальні умови, строки виконання зобов'язань учасниками цивільних правовідносин, правові наслідки їх порушень, зокрема, у відносинах щодо позики, а саме, ст. 207, 509, 525-527, 599, 610, 611, 625, 1048-1050, 1054, 1056-1 ЦК України. Крім того, на дані правовідносини, поширюються положення про договір (ст. 626-629, 631 ЦК України). Зокрема, ч.1 ст.638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з ч.1,3 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст.76 цього Кодексу доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі письмових, речових та електронних доказів, висновків експертів та показаннями свідків.
Згідно з положеннями ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За приписами ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, судом враховується позиція Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 03.07.2019 у цивільній справі №342/180/17, пр. 14-131цс19.
Відповідно до ч.1,2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч.1 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Враховуючи зміст наведених норм, можна вважати, що споживач послуг банку лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Оскільки такі умови договорів приєднання розробляються АТ КБ «Приватбанк», як надавачем банківських послуг, відповідно, вони мають бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору та під час його виконання діють певні вимоги у визначеній редакції.
У вказаній справі цієї умови не дотримано позивачем, тому на правовідносини між сторонами не розповсюджуються положення ст.634 ЦК України.
За нормою ч.2 ст.1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Так, ч.1 ст.1046 ЦК України визначено, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Крім того, згідно з ч.1 ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.
Так, в разі укладення кредитного договору, проценти за користування кредитними коштами та міра відповідальності кредитора поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У цій справі позивачем заявлено вимоги про погашення кредиту, а саме, тіла кредиту, позаяк нараховані відсотки в частині сплачені відповідачем, в частині списані Банком, що видно з виписки, проаналізованої судом.
За змістом ч.2 ст.1056-1 ЦК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Так, під час розгляду справи суд дійшов висновку про те, що АТ КБ "Приватбанк» виконало свої зобов'язання за вказаним договором про надання банківських послуг, відкривши на ім'я відповідача картковий рахунок, видавши платіжні картки за його заявою-анкетою, встановивши кредитний ліміт.
Проте, як встановлено під час розгляду справи, позивач до позовної заяви подає роздруківку тарифів (витяг), а також умов та правила надання банківських послуг, обґрунтовуючи умови договору, зокрема, процентну ставку, умови користування карткою та використання кредитного ліміту. Проте, як видно з матеріалів справи, витяг з Умов та правил надання банківських послуг, якими регулюється нарахування відсотків, не підписаний відповідачем. Сума заборгованості розрахунком, який не засвідчений в належний спосіб, не підтверджена, з виписки не визнається доведеною, а стягнення з відповідача процентів (які за наданим в якості доказів розрахунком включені до тіла кредиту є необґрунтованим, виходячи з неузгодженості між сторонами правочину процентної ставки за користування кредитними коштами.
Суд наголошує, що укладений між сторонами кредитний договір про надання банківських послуг б/н у вигляді заяви із анкетними даними клієнта, підписаної сторонами, не містить умов про зміну розміру процентів, що підлягають сплаті, виходячи зі ставок, які застосовувались банком та містяться у розрахунку.
Матеріали справи не містять підтверджень того, що саме із наданими до суду умовами ознайомився й погодився відповідач, підписуючи анкету-заяву.
Також суд не може встановити на підставі наявної анкети-заяви, що вказані складові частини договору про надання банківських послуг на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови щодо процентів за користування кредитом, відповідно, відсутні підстави для висновку суду про порушення з боку ОСОБА_1 умов договору у зазначеному банком розмірах, виходячи із вказаного порядку нарахування процентів.
Разом з цим, суд наголошує, що віднесення частини врахованих банком платежів в рахунок сплати відсотків не відповідає умовам договору, протилежне стороною відповідача не доведено. Таким чином, зазначена сума (як тіла, так і процентів), не є обґрунтованою та не підлягає стягненню з відповідача.
Суд наголошує, що редакція умов, розміщена на сайті позивача, належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11.05.2015 (провадження № 6-16цс15).
Підтверджень розірвання договору за ініціативою відповідача чи заперечень проти списання платежів, які стягувались банком протягом строку користування кредитною карткою на час розгляду справи у її матеріалах немає, проте ця обставина не змінює висновків суду, з урахуванням того, що про первісний розгляд справи відповідач не був обізнаний, а отримання доказів за спливом 12 років після отримання платіжної картки, беручи до уваги факт списання (анулювання) банком платежів в рахунок штрафних санкцій (більше 1 000 000 гривень), без розтлумачення складових даної суми, є ускладненим.
Із врахуванням норми ч.2 ст.530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час.
Натомість, у суду відсутні підстави вважати, що сторони обумовили в належний спосіб згідно з умовами договору процентну ставку, яка, вочевидь (відповідно до розміру заявленої вимоги про стягнення прострочених процентів), не відповідає й нормі ст.625 ЦК України, внаслідок чого у стягненні з відповідача на користь позивача заборгованості за відсотками необхідно відмовити. У вказаній частині позовні вимоги також є безпідставними (з урахуванням висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 23.12.2020 у справі №191/2648/17, пр.№ 61-5662св19).
Позовних вимог про стягнення відсотків на рівні облікової ставки Національного банку України позивачем не заявлено, натомість, суд не може в силу положень, зокрема, ч.2 ст.5 ЦПК України, самостійно редагувати підстав стягнення з урахуванням правовідносин, що склались між сторонами.
Суд враховує правові висновки, здійснені Верховним Судом у постанові від 16.09.2020 у справі №200/5647/18, пр.№ 61-9618св19.
Так, доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Разом з тим, відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 (в редакції, чинній на час розгляду справи), виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Таким чином, виписка по картковому рахунку, що міститься в матеріалах справи, може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися у сукупності з іншими доказами.
Натомість, в даній справі, надана виписка різниться з розрахунком, має розбіжності із врахуванням дати, станом на яку, на думку позивача, існує заборгованість та підлягає стягненню з ОСОБА_1 .
Ч.1 ст.229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст.129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Стосовно заяви сторони відповідача про застосування позовної давності, слід зазначити, що відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
ЄСПЛ, практика якого є обов'язковою для застосування національними судами, зауважує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли би бути ущемлені у разі, якщо би було передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу» (див. mutatis mutandis рішення у справах «ВАТ "Нафтова компанія «Юкос" проти Росії» від 20 вересня 2011 року («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia2, заява N 14902/04, § 570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства2 від 22 жовтня 1996 року («Stubbings and Others v. the United Kingdom», заяви N 22083/93 і N 22095/93, § 51)).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. 252-255 ЦК України. Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Разом з цим, за відсутності порушення суб'єктивного права чи інтересу або ж за відсутності самого суб'єктивного права позовна давність застосовуватись не може. Тому, перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності.
Відповідно, враховуючи висновки суду, необґрунтованість позову, дотримання стороною позивача строку позовної давності не підлягає перевірці.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц).
Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності втрачає сенс (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21).
З урахуванням наведеного, враховуючи необгрунтованість заявлених позовних вимог, недотримання стороною позивача свого процесуального обов?язку з надання достатніх, належних та допустимих доказів, що у своїй сукупності та взаємозв?язку свідчили б про наявність підстав для стягнення заборгованості за договором з відповідача на користь позивача, суд приходить до висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову у повному обсязі.
За приписами ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Згідно з ч.3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати: на професійну правничу допомогу. За змістом ч.1,2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи висновки суду, судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за пред'явлення позовної заяви до суду у сумі 1 762,00 гривень слід залишити за позивачем.
На час ухвалення рішення підстав для розподілу витрат на професійну правничу допомогу судом не встановлено за відсутності відповідних доказів у матеріалах справи. Разом з цим, у відзиві наголошено, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи: витрати на правничу допомогу адвоката (ознайомлення з матеріалами справи - 2 000,00 гривень, пошук судової практики, підготовка та подання відзиву по справі - 2 000,00 гривень, підготовка та подання заперечення - 2 000,00 гривень, участь у судовому засіданні - 2 000,00 гривень, гонорар успіху по справі - 20% від суми, на яку вдалося зменшити позовні вимоги позивача. Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України відповідач заявив про те, що протягом 5 днів після ухвалення рішення суду ним буде подано докази понесених витрат з боку відповідача на правничу допомогу адвоката. З метою подальшого розподілу судових витрат суд зазначає, що сторона позивача (як позивач, так і представник) участі в судових засіданнях не брала.
Керуючись ст. 2, 4, 5, 12-13, 19, 76-82, 89, 95, 133, 137, 141, 178, 223, 247, 258-259, 263-265, 272-274, 279 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.
Судові витрати по сплаті судового збору у сумі 1 762,00 гривень залишити за позивачем.
Реквізити сторін: Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», код за ЄДРПОУ 14360570, адреса місцезнаходження: 01001, м.Київ, вул. Грушевського, буд.1-д.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Рішення суду складено та підписано 21.11.2025.
Суддя Л. А. Вайнраух