Єдиний унікальний номер № 333/3227/25
Провадження № 2/333/2763/25
04 листопада 2025 року м. Запоріжжя
Комунарський районний суд міста Запоріжжя у складі головуючого судді Ходька В.М., за участі секретаря судового засідання Гузь В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: Районна адміністрація Запорізької міської ради по Комунарському району як орган опіки та піклування, про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном шляхом виселення з квартири та стягнення моральної шкоди, за участю представника позивача ОСОБА_6 , представника відповідача 1 Бахмута М.С., -
ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, в якому (з урахуванням уточненої заяви від 30.04.2025) просить усунути перешкоди у користуванні належній їй на праві власності 1/2 частини квартири за адресою АДРЕСА_1 , шляхом виселення з даної квартири ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Також позивач просить зобов'язати ОСОБА_2 передати їй ключі від вхідних дверей вказаної квартири та стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на її користь компенсацію моральної шкоди у розмірі 50000 грн., а також судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, будучи співвласником вказаної квартири, не має до неї доступу, оскільки ОСОБА_2 замінив замки, не надавши їй ключі, та без згоди позивача вселив до квартири свою дружину - ОСОБА_3 та дітей - ОСОБА_4 і ОСОБА_5 . Зазначає про відсутність укладеного співвласниками порядку користування спірною квартирою, відповідачі користуються всією квартирою, а не лише тією частиною, яка належить ОСОБА_2 . Внаслідок цього позивачу завдано моральної шкоди, яка полягає у неможливості користуватися житлом, необхідністю винаймати житло для себе та членів своєї родини та необхідністю звертатися за консультацією до адвокатів і до суду за захистом своїх порушених прав, витрачати час для виконання відповідачами вимог закону, яку просить компенсувати.
Відповідач ОСОБА_2 надав відзив в якому виклав свої заперечення проти позову посилаючись на те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_5 стали членами його сім'ї і почали проживати в квартирі за адресою АДРЕСА_1 , з квітня 2021 року, коли відповідач ще був єдиним її власником. ОСОБА_4 його рідний син, який народився в 2023 році, тому має право проживати з батьком в належній йому квартирі. Відповідач не змінював замки та не чинив перешкоди позивачу у доступі до квартири, вона мала ключі від відповідних замків, так як тривалий час проживала у вказаній квартирі. Відповідач зазначив, що порядок користування спірною квартирою між ним і позивачем не визначався, в натурі спірна квартира не ділилася, позивачу належить частка у праві власності на квартиру, а не конкретно визначена частина квартири, позивач ніколи не брала участі у витратах по утриманню квартири і майна багатоквартирного будинку. Вважає, що позивачем не наведено фактів і не надано доказів того, що відповідачі незаконно вселилися у спірну квартиру, проживають в ній на час розгляду справи в суді, змінили замки, чинять перешкоди ОСОБА_1 у користуванні квартирою, не допускають до неї чи створюють конфлікти, спричинили їй моральну шкоду. Також не надано доказів понесених витрат на професійну правничу допомогу.
Представник органу опіки та піклування Районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району надав письмове пояснення в якому просив при розгляді вказаної справи ухвалити законне і обґрунтоване рішення з урахуванням інтересів дітей.
Ухвалою суду від 05.05.2025 позовну заяву прийнято до розгляду за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 05.06.2025. Ухвалою суду від 13.08.2025 підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду по суті. Розгляд справи неодноразово відкладався, а в судовому засіданні оголошувалася перерва, у зв'язку з неявкою учасників справи, та/або через відсутність їх належного повідомлення про дату, час і місце судового засідання, неможливість розгляду справи за наявними матеріалами і з інших причин
У судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив його задовольнити з підстав зазначених в позовній заяві. Представник відповідача ОСОБА_2 позов не визнав та просив відмовити в його задоволенні з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву.
Судом встановлені наступні факти і відповідні їм правовідносини.
Рішенням Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 03.08.2021 по справі № 333/1050/20 визнано право власності за ОСОБА_7 та ОСОБА_2 по 1/2 частини квартири за адресою АДРЕСА_1 за кожним. У вказаній частині рішення суду в апеляційному порядку не переглядалося та набрало законної сили 09.11.2021 (а.с.6-14).
На замовлення ОСОБА_1 відповідним суб'єктом господарювання 18.01.2022 був виготовлений технічний паспорт на квартиру за адресою АДРЕСА_1 , який містить план, характеристику та експлікацію приміщень вказаної квартири (а.с.15-16).
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна ОСОБА_1 11.02.2022 зареєструвала право власності на належну їй 1/2 частини квартири за адресою АДРЕСА_1 , попереднім власником 1/1 частки вказаної квартири з 05.06.2007 був зазначений ОСОБА_2 , форма власності сторін на квартиру - приватна спільна часткова (а.с.17).
Згідно довідки ОСББ "Фаворит" від 12.03.2024 вих. 6 ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_2 , проживає за вказаною адресою разом з дружиною ОСОБА_3 , сином ОСОБА_4 та пасинком ОСОБА_5 (а.с.18).
Позивачем надані копії її листування з ОСОБА_2 щодо узгодження порядку спільного користування квартирою за адресою АДРЕСА_1 (а.с.19-21).
Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , крім того, ОСОБА_8 є матір'ю ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 (а.с.62).
В довідці ОСББ "Фаворит" від 19.05.2025 вих. б/н зазначено, що ОСОБА_2 сплатив членські внески на користь вказаного ОСББ за адресою АДРЕСА_1 , у розмірі 24 160,68 грн. за період з 01.08.2021 по 19.05.2025 (а.с.63).
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта ОСОБА_3 є власником земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0792 га в селищі Сонячне, Запорізького району, Запорізької області, а ОСОБА_2 є співвласником квартири за адресою АДРЕСА_3 , на праві спільної сумісної власності з двома іншими співвласниками (а.с.85-87).
ОСОБА_1 зверталась до відділу поліції № 4 Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області з повідомленням, яке було зареєстровано за № ЄО 11830 від 06.06.2024, про те, що в квартирі АДРЕСА_2 , мешкають невідомі особи. За наслідками проведеної органом поліції перевірки, ознак кримінального чи адміністративного правопорушення не виявлено, але вбачаються ознаки цивільно-правових відносин, про що було повідомлено заявника листом № 8908/45/01/04-24 від 24.06.2024 (а.с.110).
Надаючи правову оцінку вказаним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення, відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункти 4, 9 частини другої статті 16 ЦК України).
«Житло» має самостійне поняття, яке не залежить від класифікації за національним законодавством. Питання про те, чи є конкретне приміщення «житлом», яке захищається пунктом 1 статті 8 Європейської конвенції з прав людини (далі Конвенція), залежатиме від фактичних обставин, а саме - існування достатнього та тривалого зв'язку з певним місцем. Суд також повторює, що стаття 8 Конвенції лише захищає право особи на повагу до її існуючого житла (GLOBA v. UKRAINE, № 15729/07, § 37, ЄСПЛ, від 05 липня 2012 року).
Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, 44, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).
Отже, позбавлення права користування житловим приміщенням або виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.
Статтею 150 ЖК України визначено, що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно (стаття 156 ЖК України).
Членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення (стаття 157 ЖК України).
Якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення (стаття 116 ЖК України).
Власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб (частина перша статті 383 ЦК України).
Члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником (частина перша статті 405 ЦК України).
У частинах першій, другій статті 355 ЦК України визначено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України).
Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Спільна часткова власність є специфічною конструкцією, оскільки існує: (а) множинність суб'єктів. Для права власності характерна наявність одного суб'єкта, якому належить відповідне майно (наприклад, один будинок - один власник). Навпаки, часткова власність завжди відзначається множинністю суб'єктів (наприклад, один будинок -два співвласники); (б) єдність об'єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Причому право спільної часткової власності може стосуватися як подільних/неподільних речей, так і майнових прав та обов'язків. Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна (див., зокрема постанову Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 442/7505/14-ц (провадження № 61-4536св18)).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 серпня 2018 року у справі № 545/3728/16-ц (провадження № 61-9958св18) зроблено висновок, що «відповідно до пункту 4 частини другої статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відновлення становища, яке існувало до порушення. Цей спосіб пов'язаний з застосуванням певних заходів, спрямованих на відновлення порушеного суб'єктивного права особи у тому стані, в якому воно існувало до його порушення. Тобто, для того, щоб подати цей позов необхідно, щоб суб'єктивне право не було припинене, і його можна було відновити шляхом усунення наслідків правопорушення. Цей спосіб захисту може знаходити свій прояв у вимогах про усунення перешкод у здійсненні права спільної власності між співвласниками».
Відповідно до ст.ст.12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог та на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У частинах першій, п'ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як вбачається з пояснень сторін та досліджених доказів ОСОБА_2 , який був одноосібним власником квартири АДРЕСА_2 до 11.02.2022, тобто до моменту реєстрації права власності на належну ОСОБА_1 1/2 частини вказаної квартири, користуючись наданих йому законом правами, використовував помешкання для проживання членів своєї сім'ї: дружини ОСОБА_3 , сина ОСОБА_4 та пасинка ОСОБА_5 .
З наведеного суд висновує, що реалізація власником чи співвласником права використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб, передбаченого статтею 383 ЦК України, статтею 156 ЖК України, не є порушенням визначеного статтею 358 ЦК України порядку здійснення права спільної часткової власності.
Суд вважає, що виселення з житла ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 буде непропорційним втручанням з боку держави у права цих осіб на повагу до приватного життя та права на житло, визначені статтею 8 Конвенції, та фактично призведе до розриву сім'ї, що є неприпустимим у демократичному суспільстві. При цьому позивач має достатньо способів захисту своїх цивільних прав та інтересів, передбачених законом. Зокрема, позивач має право вимагати надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності, а у разі неможливості цього він має право вимагати від іншого співвласника, який володіє і користується спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Не містять матеріали справи і належних й допустимих доказів відповідно до вимог 77, 78 ЦПК України на підтвердження того, що відповідачі чинять позивачці перешкоди в користуванні її часткою квартири (не впускають до квартири, змінили замки та ін.) та/або існує спір щодо порядку користування квартирою, оскільки ОСОБА_1 не проживає в спірній квартирі і нею не користується. Позивач хоча і зазначає, що вона намагалась у червні 2024 року потрапити в квартиру, проте не надає доказів на підтвердження вказаних обставин. В листі відділу поліції № 4 Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області № 8908/45/01/04-24 від 24.06.2024, на який посилається позивач, зазначено про її звернення до органу поліції з повідомленням про те, що в квартирі АДРЕСА_2 , мешкають невідомі особи, а за наслідками проведеної органом поліції перевірки, ознак кримінального чи адміністративного правопорушення не виявлено.
Не підтверджено позивачем інших фактів порушення її прав, внаслідок чого вона не мала можливості скористатися належною їй часткою квартири і цьому завадили саме дії відповідачів, позивач не надає доказів сплати комунальних платежів за належне їй нерухоме майно, що також вказує на відсутність порушень її прав власності.
Представник позивача в судовому засіданні звертала увагу на неможливість надання позивачу у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає її частці у праві спільної часткової власності, зокрема з огляду на технічні характеристики, що відображені в технічному паспорті на квартиру за адресою АДРЕСА_1 .
Фактично, із матеріалів справи вбачається, що між співвласниками квартири існує спір щодо отримання позивачем відповідної матеріальної компенсації від ОСОБА_2 , який разом з членами його сім'ї володіє і користується спільним майном, що не може бути підставою для виселення членів його сім'ї, відсутні такі підстави для виселення і відповідно до вимог статті 116 ЖК України.
Відносно вимоги про стягнення моральної шкоди суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю відшкодовується особою, яка її завдала за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом.
Порядок та правові підстави відшкодування моральної шкоди визначаються ст. 23 ЦК України. Так, відповідно до частин 2, 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
У п .п. 49-51 постанови Великої Палати Верховного Суду у постанові від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) зазначено, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
Відповідно до постанови Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2021 року у справі № 766/21131/18 (провадження № 61-18770св19), аналіз положень статей 11 та 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
Відповідно до п. 3 постанови Пленуму ВСУ №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди» (далі Постанова ПВСУ) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Пункт 9 зазначеної Постанови ПВСУ передбачає, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Позивач, заявляючи вимогу про відшкодування моральної шкоди, обґрунтувала її неможливістю користуватися власним житлом, необхідністю винаймати житло для себе та членів своєї родини, звертатися за консультацією до адвокатів та до суду, витрачати час. Проте, позивачем не доведено спричинення їй моральної шкоди, вчинення відповідачами протиправних дій, які заподіяли їй моральну шкоду, не зазначено в чому виразилися її страждання, втрати та причинний зв'язок таких наслідків з діями відповідачів.
Проаналізувавши встановлені обставини по справі, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд висновує, що позивачем не доведено наявність підстав для виселення з квартири за адресою АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , зокрема внаслідок порушення відповідачами умов заселення в квартиру, що перебуває в спільній частковій власності. Також позивачем не доведено наявність підстав для покладення на ОСОБА_2 обов'язку передати їй ключі від вхідних дверей вказаної квартири та стягнення з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на її користь компенсації моральної шкоди, з огляду на що в задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити в повному обсязі.
При оцінці аргументів та доводів сторін суд керується прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, який зазначав, що хоча п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. (рішення у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94 р., Серія A, N 303-A, параграф 29, рішення у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010, no. 4241/03). В зв'язку з викладеним, суд приходить до висновку, що інші доводи сторін, за вищевказаних обставин не мають суттєвого значення для вирішення спору та не потребують детальної відповіді на кожен з них.
В зв'язку з відмовою в позові, судові витрати покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.12, 13, 76-81, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: Районна адміністрація Запорізької міської ради по Комунарському району як орган опіки та піклування, про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном шляхом виселення з квартири та стягнення моральної шкоди - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач - ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Відповідач 1 - ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 .
Відповідач 2 - ОСОБА_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_5 .
Відповідач 3 - ОСОБА_4 , місце проживання: АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_6 .
Відповідач 4 - ОСОБА_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_7 , РНОКПП НОМЕР_7 .
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Районна адміністрація Запорізької міської ради по Комунарському району як орган опіки та піклування, місцезнаходження: вул. Чумаченка, буд. 32, м. Запоріжжя, 69104, код ЄДРПОУ 37573541.
Повний текст рішення складено 21 листопада 2025 року.
Суддя В.М. Ходько