Справа № 308/14031/25
(заочне)
19 листопада 2025 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:
головуючого судді - Шепетко І.О.,
за участю секретаря судового засідання - Мурги С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» звернулося до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача - ОСОБА_1 на йо го користь заборгованість за кредитним договором № 102565167 від 19.03.2024 в сумі: 13 700,00 грн., з яких 4 000,00 грн. - прострочена заборгованість за сумою кредиту, 9 300,00 грн. - прострочена заборгованість за сумою відсотків, 400,00 грн - прострочена заборгованість за комісією та понесені ним по справі судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 19.03.2024 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 був укладений Договір про споживчий кредит № 102565167, згідно з умовами якого відповідач отримав 4 000,00 грн., зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені Кредитним договором. Відповідно до графіку сплати кредитних коштів відповідачем не було сплачено кредитні кошти, комісію і проценти за користування кредитом у строк, встановлений кредитним договором.
ТОВ «Мілоан» умови Кредитного договору виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредит. Проте, відповідач порушив умови щодо своєчасного повернення кредиту та сплати процентів у встановлені строки та порядку, у зв'язку з чим у нього виникла прострочена заборгованість по сплаті кредиту та процентів, яка становить 13 700,00 грн., з яких 4 000,00 грн. - прострочена заборгованість за сумою кредиту, 9 300,00 грн. - прострочена заборгованість за сумою відсотків, 400,00 грн - прострочена заборгованість за комісією, що є предметом позовних вимог.
29.07.2024 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір відступлення прав вимоги № 110-МЛ/Т, згідно з умовами якого ТОВ ФК «Кредит-Капітал» набуло право вимоги до боржників, в точу числі до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 102565167 від 19.03.2024.
Зазначають, що відповідачу надсилалася письмова претензія про погашення кредитної заборгованості від 12.08.2025 №23776991/6084, однак заборгованість відповідач не погасив, тому позивач звернувся до суду із даною позовною заявою.
29.09.2025 ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області відкрито провадження у цивільній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження. Також вказаною ухвалою відповідачу встановлено п'ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.
У судове засідання представник позивача не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без участі представника позивача, позовні вимоги підтримують в повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечують.
У судове засідання відповідач не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причини не явки до суду не повідомив, відзив на позов не надсилав.
19.11.2025 ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області постановлено проводити заочний розгляд справи.
У зв'язку з розглядом справи за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані суду докази, виходячи з їх належності, допустимості, достовірності та достатності, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що 19.03.2024 ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «Мілоан» із анкетою-заявою на отримання кредиту № 102565167.
Того ж дня, 19.03.2024, між ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан» було укладено договір про споживчий кредит № 102565167, відповідно до умов якого фінансова установа зобов'язалась надати ОСОБА_1 кредит в сумі 4 000, 00 гривень на споживчі потреби строком на 105 днів з 19.03.2024 (дата надання кредиту) і складається з пільгового та поточного періодів. В свою чергу відповідач зобов'язався повернути кредит, сплатити комісію та проценти за користування кредитом у встановлений п. 1.4 договору термін та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором.
Додатком № 1 до вищевказаного договору сторони погодили графік платежів.
На виконання умов кредитного договору № 102565167 від 19.03.2024 ОСОБА_1 19.03.2024 було видано кредит в сумі 4 000, 00 гривень, що підтверджується платіжним дорученням від 19.03.2024 №85177516.
З виписки по рахунку відповідача, наданої позивачем, вбачається, що станом на 20.08.2025 заборгованість за вищевказаним кредитним договором становить 13 700,00 грн., з яких 4 000,00 грн. - прострочена заборгованість за сумою кредиту, 9 300,00 грн. - прострочена заборгованість за сумою відсотків, 400,00 грн - прострочена заборгованість за комісією.
Судом встановлено, що умовами кредитного договору № 102565167 від 19.03.2024 передбачена заміна кредитора у зобов'язанні без згоди боржника (п. 5.1 договору).
29.07.2024 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» було укладено договір відступлення прав вимоги № 110-МЛ/Т, відповідно до умов якого ТОВ «Мілоан» передало (відступило) ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» належні йому права вимоги до боржників, зокрема до ОСОБА_1 за кредитним договором № 102565167 від 19.03.2024.
Так, згідно із п. 6.2.3 вищевказаного договору право вимоги переходить до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» у день здійснення фінансування (оплати) на користь ТОВ «Мілоан» у повному обсязі в сумі, вказаній у п. 7.1 цього договору, після чого новий кредитор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно їх заборгованості. Оформлення відступлення прав вимоги здійснюється шляхом підписання Акту приймання-передачі Реєстру Боржників (додаток № 2) відповідно до п. 8.3.2 договору.
29.07.2024 ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит Капітал» було підписано вищевказаний Акт.
Згідно витягу з реєстру боржників до Договору № 110-МЛ/Т від 29.07.2024 про відступлення прав вимоги ОСОБА_1 має загальну суму заборгованості у розмірі 13 700,00 грн.
На виконання умов вищевказаного договору факторингу ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» було у повному обсязі сплачено на користь ТОВ «Мілоан» суму фінансування, що підтверджується відповідною платіжною інструкцією від 29.07.2024 №4239.
Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Доказів того, що вищевказаний договір відступлення прав вимог визнаний недійсним, суду не надано.
Таким чином, після підписання ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» відповідного Акту приймання-передачі Реєстру Боржників, відбулось одиничне, тобто сингулярне правонаступництво. З цього часу ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» стало новим кредитором відповідача.
Позивач вважає, що відповідачем порушено умови кредитного договору № 102565167 від 19.03.2024, заборгованість за яким підлягає стягненню в примусовому порядку.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Як свідчить тлумачення ст. 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).
Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1055 ЦК України).
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства (ч. 1 і ч. 2 ст. 207 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів ( змішаний договір ). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Законом України «Про електронну комерцію» визначено організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлено порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначено права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Так, згідно із ст. 3 вищевказаного Закону, електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 7, ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Згідно із ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором; аналога власноручного підпису ( факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису ) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Норми ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису, так і електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором. Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа і не може визнаватися недійсним лише через його електронну форму.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилами ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Судом встановлено, що кредитний договір № 102565167 від 19.03.2024 укладено між відповідачем та фінансовою установою в електронній формі.
Суд дійшов висновку, що при укладенні вищевказаного кредитного договору його сторонами було погоджено усі істотні умови цього договору.
Отже, виходячи з вищенаведених положень законодавства та встановлених обставин справи, суд приймає до уваги те, що вказаний договір підписаний електронним підписом, використання якого не можливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, та без здійснення входу ним на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету.
У свою чергу, доказів того, що персональні дані відповідача (копія паспорта громадянина України, РНОКПП, реквізити банківської картки, на яку первісним кредитором здійснювалось перерахування позичених грошових коштів, номер телефону, адреса електронної пошти), були використані неправомірно для укладення кредитного договору від її імені, ним до суду не надано.
Враховуючи умови надання кредитних коштів, суд зазначає, що саме боржник має доступ до своїх рахунків, і вона мала можливість представити суду виписку з своїх рахунків на підтвердження відсутності надходження коштів від кредитора на виконання укладеного договору, однак доказів на спростування заявлених позовних вимог в частині укладення договору та отримання кредитних коштів, суду не надала.
Згідно з ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У ч. 1 та ч. 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За змістом ст. 10561 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Позивач, пред'являючи вимоги про повернення кредиту, просив стягнути крім заборгованості за основною сумою боргу (суму, яку фактично отримав в борг позичальник), заборгованість за відсотками та комісією.
Звертаючись до суду із позовом про стягнення грошових коштів, позивач зобов'язаний навести обґрунтований розрахунок сум, що стягуються (п. 3 ч. 3 ст. 175 ЦПК України) і в подальшому довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Принцип оцінки доказів «поза розумним сумнівом» полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, підтверджених доказами. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.
Саме на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, зокрема: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (ст. 264 ЦПК України). Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному ЦПК України (ч. 3 ст. 263 ЦПК України).
Отже, вищевказані принципи вказують, зокрема, на те, що суд зобов'язаний перевірити розрахунок заборгованості незалежно від наявності та/або відсутності заперечень щодо нього з боку сторони відповідача.
Однак, розрахунок заборгованості за кредитним договором позивачем суду не надано. Натомість надано відомості ТОВ «Мілоан» про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором № 102565167 від 19.03.2024 та виписку з особового рахунку.
Так з вищевказаних документів вбачається, що заборгованість відповідача за кредитним договором № 102565167 від 19.03.2024 становить 13 700,00 грн., з яких 4 000,00 грн. - прострочена заборгованість за сумою кредиту, 9 300,00 грн. - прострочена заборгованість за сумою відсотків, 400,00 грн - прострочена заборгованість за комісією.
З'ясовуючи обставини, пов'язані із правильністю здійснення розрахунку заборгованості, та здійснюючи оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується, суд прийшов до наступного висновку.
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеному у ст.13 ЦПК України саме відповідач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами, визначає докази, якими підтверджуються його заперечення проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. Правом на подання відзиву на позовну заяву, у якому відповідачка могла б викласти свої заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими вона не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права, не скористалась. Відповідачкою не оспорювався факт отримання нею кредитних коштів та розмір кредиту. Стороною відповідача не спростовано розмір заборгованості, завлений стороною позивача. При цьому, судом враховується стандарт доказування «більшої вірогідності».
Оцінюючи надані позивачем докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку про підтвердження факту отримання відповідачем кредиту за договором № 102565167 від 19.03.2024 в сумі 4 000,00 гривень. Згідно відомості про щоденні нарахування та погашення, відповідачем заборгованість не погашалась. Таким чином суд прийшов до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість по тілу кредиту в сумі 4 000,00 гривень.
Крім того, позивач просив стягнути на його користь із відповідача заборгованість за комісією по договору № 102565167 від 19.03.2024 в розмірі 400, 00 гривень.
Пунктом 1.5.1 вищевказаного кредитного договору визначено, що до загальних витрат позичальника за кредитом, включено одноразову комісію за надання кредиту в розмірі 400,00 гривень.
Згідно із ч.2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.
Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право кредитодавця встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за комісією за надання кредиту за договором № 102565167 від 19.03.2024 в розмірі 400, 00 гривень.
Також позивач просив суд стягнути із відповідача заборгованість за відсотками, розмір якої позивачем визначено в сумі 9 300,00 гривень.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позивач має право на одержання від позичальника процентів від суми позики у відповідності до умов кредитного договору.
В разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Судом прийнято до уваги і строк кредитування, визначений умовами укладеного між первісним кредитором та відповідачем договору, і порядок нарахування відсотків за користування кредитом.
Отже, перевіривши розмір заборгованості, заявлений позивачем до стягнення, судом встановлено відповідність проведених нарахувань процентів за користування кредитом умовам кредитного договору та вимогам законодавства України.
Таким чином суд прийшов до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню також заборгованість по процентах за користування кредитом в сумі 9 300,00 гривень.
Згідно із ч. 1 та ч. 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно ч. 1 ч. 3 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви, а відповідач - разом з поданням відзиву.
Сторонами по справі у відповідності до ч. 4 ст. 83 ЦПК України не було повідомлено про неможливість подання доказів у встановлений законом строк. Крім того, будь-які інші докази, ніж ті, що були надані з позовом, до суду сторонами по справі подані не були. Заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, до суду не надходили.
Будь-які клопотання про витребування доказів по справі в зв'язку з неможливістю їх самостійного надання та заяви про забезпечення доказів до суду сторонами по справі не подавалися.
Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи.
Отже, кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.
Згідно із ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 2 і ч. 3 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Таким чином, враховуючи вищевикладене та положення ч. 8 ст. 279 ЦПК України, судом досліджуються докази і письмові пояснення, викладені в заявах по суті, в даному випадку пояснення, викладені в позовній заяві, а також докази, надані разом із нею.
Суд, дослідивши письмові пояснення, викладені позивачем у позові, та оцінивши, відповідно до ст. 89 ЦПК України, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів, наявних в справі, у їх сукупності, враховуючи вищевикладене, прийшов до переконання в тому, що позов підлягає до задоволення.
Враховуючи вищевикладене, а також ст. 16 ЦК України, згідно з якою суд може захистити цивільне право або інтерес у спосіб, що встановлений договором або законом, суд приходить до висновку, що в даному випадку існують підстави та необхідність для захисту прав позивача шляхом стягнення на його користь з відповідача заборгованості за кредитним договором № 102565167 від 19.03.2024 становить 13 700,00 грн., з яких 4 000,00 грн. - прострочена заборгованість за сумою кредиту, 9 300,00 грн. - прострочена заборгованість за сумою відсотків, 400,00 грн - прострочена заборгованість за комісією.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи задоволення позовних вимог у повному обсязі, з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.
Щодо стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8000 грн суд зазначає наступне.
Згідно п.1 ч.3ст.133 ЦПК Українидо витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч.1 ст.26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути:
1) договір про надання правової допомоги;
2) довіреність;
3) ордер;
4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Відповідно дост.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З поданих представником позивача доказів вбачається, що під час розгляду даної справи ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» надавалася професійна правнича допомога, а саме 01.07.2025 між ТОВ «ФК ««ФК «Кредит-Капітал» та Адвокатським об'єднанням «Апологет» в особі адвоката Усенка М.І. було укладено договір про надання правової (правничої) допомоги № 0107.
До позовної заяви було долучено копію детального опису від 20.08.2025 наданих послуг за договором про надання правової (правничої) допомоги від 01.07.2025, копію акту №Д/1993 наданих послуг від 20.08.2025.
Частиною 3 статті 141 ЦПК України встановлено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Згідно ч.ч.4-5 ст.137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до Постанови Великої Палати Верховного Суду справа № 755/9215/15-ц від 19 лютого 2020 року, розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Так, відповідно до положень ч.6 ст. 137 ЦПК України, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд під час вирішення питання про розподіл судових витрат може не тільки за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката, а і за власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами третьою - п'ятою та дев'ятою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Аналогічна позиція відображена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, відповідно до яких Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Також, у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі № 903/277/20 зазначено, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом послуг, складністю справи, беручи до уваги, зокрема критерії реальності понесення адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, співмірності, а також підтвердженість таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.
Крім того, Верховний Суд свого часу зазначав, що «… суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу не є обґрунтованою та є завищеною у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи, досліджених та підготовлених доказів, обсягу нормативно-правових актів, використаних адвокатом та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг з розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу … дійшовши висновку про неспівмірність розміру витрат на правничу, суди першої та апеляційної інстанцій не визначили розмір судових витрат на правничу допомогу, який має бути відшкодований» (пункти 81 та 82 постанови Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №160/6762/21).
Виходячи із положень ч.3 ст. 141 ЦПК України, враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, її доцільність, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд вважає, що зазначені позивачем витрати на правничу допомогу в розмірі 8000,00 грн. є неспівмірними складності справи, а тому дійшов висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2000,00 гривень за розгляд справи у суді першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 141,263,264,265,268 ЦПК України, ст. ст. 526, 527, 530, 598, 599, 610, ч. 2 ст.1050,1054 ЦК України, суд,-
Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором № 102565167 від 19.03.2024 в загальному розмірі 13 700,00 (тринадцять сімсот гривень 00 копійок) грн., що складається з 4 000,00 (чотирьох тисяч гривень 00 копійок) грн. - прострочена заборгованість за сумою кредиту, 9 300,00 (дев'ять тисяч триста гривень 00 копійок) грн. - прострочена заборгованість за сумою відсотків, 400,00 (чотириста гривень 00 копійок) грн - прострочена заборгованість за комісією.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» судовий збір в розмірі 2 422,40 (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок) грн. та 2 000,00 (дві тисячі гривень 00 копійок) витрат на професійну правничу допомогу.
Заочне рішення може бути переглянуте Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Сторони у справі:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», місцезнаходження: вул. Смаль-Стоцького 1, корпус 28, м. Львів, 79000, код ЄДРПОУ: 35234236.
Відповідач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .
Суддя І.О. Шепетко