Справа № 642/5489/25 Головуючий суддя І інстанції Грінчук О. П.
Провадження № 33/818/1782/25 Суддя доповідач Шабельніков С.К.
Категорія: Керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції
21 листопада 2025 року м. Харків
Суддя Харківського апеляційного суду Шабельніков С.К.,
за участю секретаря - Вакули Н.С.,
особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові справу за апеляційною скаргою захисника Микитюка В.О. на постанову судді Холодногірського районного суду м. Харкова від 24 вересня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, -
Цією постановою,
ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та піддано адміністративному стягненню у виді штрафу в дохід держави в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) грн., з позбавленням права керування т.з. строком на 1 (один) рік.
Стягнути із ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 605 (шістсот п'ять) грн. 60 коп на користь держави.
Постановою встановлено, що ОСОБА_1 05.09.2025 о 22 год. 23 хв. в м. Харкові, вул. Золочівська, 4А, керував т.з. Ford Mondeo, д.н.з. НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, виражене тремтіння пальців рук. Від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння за допомогою пристрою Драгер Алкотест на місці зупинки т.з. та в закладі охорони здоров'я КНП ХОР ОКНЛ у встановленому законодавством порядку водій відмовився, чим порушив п. 2.5 ПДР. Відносно ОСОБА_1 складено адміністративний протокол серії ЕПР1 №444859 від 05.09.2025 за ч.1 ст. 130 КУпАП.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, захисник Микитюк В.О. подав апеляційну скаргу в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції, а провадження у справі закрити. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що правопорушення вчинене ОСОБА_1 в стані крайньої необхідності.
Крім того, захисником Микитюком В.О. подано клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження постанови суду першої інстанції у цій справі. В обґрунтування поданого клопотання, захисник посилався на те, що ОСОБА_1 у суді першої інстанції участі не приймав, із змістом постанови був ознайомлений 01.10.2025.
Твердження апелянта щодо поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження відомостями матеріалів справи не спростовуються, а тому, дотримуючись конституційних гарантій забезпечення кожній особі доступу до правосуддя та права на оскарження судового рішення (ст.129 ч.1 п. 8 Конституції України), строк на подачу апеляційної скарги підлягає поновленню.
За таких обставин, з метою належного дотримання конституційних засад забезпечення доступу до правосуддя та права на оскарження судового рішення, - відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою захисника.
В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити, а також визнав вину у скоєному правопорушенні, посилався на обставини крайньої необхідності.
Дослідивши доводи апеляційної скарги та відомості, що є наявними у справі про адміністративне правопорушення, апеляційний суд дійшов висновку, що подана апеляційна скарга захисника Микитюка В.О. не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Згідно вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, суд повинен повно, всебічно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, дати належну оцінку зібраним доказам. Зокрема, суд повинен з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи є винною особа в його вчиненні.
Як вбачається з матеріалів справи, суд дотримався всіх вказаних вимог закону, встановивши обставини, які мають значення для правильного розгляду справи і вирішення питання винності ОСОБА_1 у порушенні, передбаченого п. 2.5 «» Правил дорожнього руху.
Під час апеляційного перегляду оскаржуваної постанови, апеляційним судом не встановлено об'єктивних відомостей, які можуть спростувати висновки суду першої інстанції щодо винуватості особи, яка притягається до адміністративної відповідальності у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.
Натомість, вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, підтверджуються наявними у справі доказами, а саме: відомостями з протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 444859 від 05.09.2025, в якому зазначено факт керування ОСОБА_1 05.09.2025 о 22 год. 23 хв. в м. Харкові, вул. Золочівська, 4А, керував т.з. Ford Mondeo, д.н.з. НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, виражене тремтіння пальців рук. Від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння за допомогою пристрою Драгер Алкотест на місці зупинки т.з. та в закладі охорони здоров'я КНП ХОР ОКНЛ у встановленому законодавством порядку водій відмовився, чим порушив п. 2.5 ПДР. Відносно ОСОБА_1 складено адміністративний протокол серії ЕПР1 №444859 від 05.09.2025 за ч.1 ст. 130 КУпАП.
Зокрема, в протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №444859 від 05.09.2025 року, в графі «пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, по суті порушення» зазначено «не надходило», що свідчить про те, що ОСОБА_2 було ознайомлено із змістом протоколу, який своїм правом надати пояснення по суті порушення не скористався (а.с.1).
З відомостей акту на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів та роздруківки результату проведеного огляду вбачається, що огляд ОСОБА_1 не проводився у зв'язку із відмовою водія (а.с.5).
З відомостей направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану сп'яніння вбачається, що медичний огляд ОСОБА_1 на стан алкогольного сп'яніння в закладі охорони здоров'я також не проводився у зв'язку із відмовою водія (а.с.4).
З відомостей рапорту поліцейського А. Погорилюк вбачається, що 05.09.2025 під час відпрацювання орієнтування за адресою: вул. Золочівська 4А, було зупинено транспортний засіб Ford Mondeo, д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 . Під час проведення процесуальних дій із забезпечення безпеки дорожнього руху у водія було виявлено ознаки алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, виражене тремтіння пальців рук. Від виконання законної вимоги поліцейського пройти медичний огляд на стан сп'яніння ОСОБА_1 відмовився. Стосовно водія, якого було ознайомлено з правами, передбаченими ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП, було складено протокол про адміністративне правопорушення. Крім того, відносно ОСОБА_1 було складено постанову за ч. 1 ст. 126 КУпАП за порушення п.2.1 Правил дорожнього руху.
Відомостями довідки інспектора УПП в Харківській області ДПП О. Кирюша встановлено, що ОСОБА_1 отримав посвідчення водія НОМЕР_2 , а тому невиконання вимог Правил дорожнього руху є свідомими та умисними діями ОСОБА_1 .
Відомостями відеозапису фіксації обставин правопорушення, доданого до протоколу ЕПР1№444859, встановлено, що транспортний засіб під керуванням ОСОБА_1 було зупинено на підставі п. 3, 5 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію». Під час проведення процесуальних дій, пов'язаних із забезпеченням безпеки дорожнього руху, працівниками поліції у водія було виявлено ознаки алкогольного сп'яніння. Від виконання законної вимоги поліцейського пройти медичний огляд на стан сп'яніння водій відмовився. Відносно ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне правопорушення. Водія було ознайомлено із правами, передбаченими ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП, а також із змістом протоколу про адміністративне правопорушення. Крім того, з відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 неодноразово пропонував працівникам поліції неправомірну вигоду за не притягнення до адміністративної відповідальності. у зв'язку з чим був повідомлений про кримінальну відповідальність за ст. 369 КК України.
При цьому, апеляційний суд встановив, що протокол про адміністративне правопорушення та інші процесуальні документи складені уповноваженою державою особою. Проте ОСОБА_1 та його захисник не скористалися процесуальною можливістю та не зверталися із скаргами на їх дії до безпосереднього керівництва цих осіб з метою ініціювання службової перевірки або притягнення до дисциплінарної відповідальності посадових осіб, якими були складені відповідні процесуальні документи у цій справі (ст. 267 КУпАП), зокрема протокол про адміністративне правопорушення, висновок лікаря-нарколога та інші. Також стороною захисту не надано відомостей про звернення до суду в порядку, передбаченому ст. 5, 20, 286 КАС України щодо оскарження дій або бездіяльності відповідних посадових осіб - працівників поліції. Цих відомостей не надано суду і під час апеляційного розгляду.
Отже, суд апеляційної інстанції враховує, що сторона захисту не скористалась своїм правом та не надала до суду доказів на підтвердження версії щодо незаконності дій працівників поліції під час проведення ними дій та складання матеріалів про адміністративне правопорушення за відмову ОСОБА_1 від проведення огляду на стан алкогольного сп'яніння. Матеріали справи не містять відповідних відомостей, що обумовлюють невинуватість особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відомості, які зафіксовані в письмових доказах, що долучені до матеріалів справи, відповідають дійсності, що вочевидь унеможливлює врахування апеляційним судом апеляційних доводів в цій частині.
Натомість, саме відмова від проходження огляду водія є процесуально визначальним фактом у цій справі, адже адміністративна відповідальність, встановлена ч.1 ст. 130 КУпАП, що настає в цьому випадку, саме за відмову водія у проходженні огляду на стан алкогольного сп'яніння в закладі охорони здоров'я, що знайшло своє підтвердження у неспростованих відомостях протоколу про адміністративне правопорушення, доданих до нього доказах та інших відомостях, наявних у матеріалах справи. При цьому, відмова від проведення огляду може надаватись водієм у вербальній або не вербальній формах, а також шляхом вчинення дій, які надають об'єктивних підстав сторонньому спостерігачу сприймати дії особи, як відмову від проведення огляду.
Разом з цим суд апеляційної інстанції вважає належним зазначити, що приписи статей 130 та 266 КУпАП в їх невід'ємному взаємозв'язку встановлюють відповідальність за відмову від проходження огляду, яка настає у випадку відмови водія від будь-якого, визначеного законом порядку, та запропонованого (в разі наявності підстав) огляду, а недійсним є безпосередньо огляд, проведений з порушенням проведення його порядку. Відомостей про порушення проведення порядку огляду на стан сп'яніння матеріали справи не містять. Не надано таких відомостей і суду апеляційної інстанції.
Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» у її релевантному зв'язку із нормами Закону чинними на момент вчинення правопорушення, при розгляді справ про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 130 КУпАП, судам слід враховувати, що стан сп'яніння встановлюють шляхом огляду правопорушника відповідно до встановленого Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння. Якщо водій ухиляється від огляду, то відповідні його дії та ознаки сп'яніння необхідно зафіксувати в протоколі про адміністративне правопорушення, складеному у присутності двох свідків або зафіксованому технічними пристроями відеозапису, що є підставою для притягнення порушника до адміністративної відповідальності.
Приписами абз. 4 п. 27 згаданої Постанови Пленуму Верховного Суду в їх релевантному зв'язку із вимогами ч.1 ст. 130 КУпАП в редакції, чинній на момент скоєння правопорушення, встановлено, що для притягнення до відповідальності за ст. 130 КУпАП не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп'яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, керувала транспортним засобом.
Правопорушення вважається закінченим з моменту відмови водія транспортного засобу від проходження огляду для визначення стану алкогольного сп'яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин. А тому, у працівників поліції виникають законні підстави для складання матеріалів про адміністративну відповідальність з моменту фіксування відмови водія від проходження огляду на стан сп'яніння в порядку встановленому законом незалежно від причин та способу надання водієм такої відмови.
За таких обставин, враховуючи зміст пункту 2.5 Правил дорожнього руху, необхідно вважати, що водій, стосовно якого є підозри про перебування його у стані сп'яніння, саме зобов'язаний пройти огляд у встановленому законом порядку. Вказаний обов'язок водія спрямований на безпеку руху, тому факт відмови від проходження такого огляду законодавство кваліфікує як окреме правопорушення з правовими наслідками, як для перебування його у стані сп'яніння. Таке належить вважати цілком виправданим та логічним, оскільки в протилежному випадку, водії, відмовляючись від такого огляду, мали б можливість приховувати свій стан, і як наслідок - уникати юридичної відповідальності.
За таких обставин, наявність неспростованих відомостей протоколу ЕПР1 №444859 та долучених до нього доказів, поза розумним сумнівом, дають підстави вважати сторонньому спостерігачу, що ОСОБА_1 порушив пункт 2.5 Правил дорожнього руху, відмовившись від виконання законної вимоги поліцейського про проведення огляду водія на стан сп'яніння у встановленому законом порядку.
Щодо доводів апеляційної скарги про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення в стані крайньої необхідності, пов'язаного із врятуванням життя брата, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ст. 18 КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.
Відповідно до постанови Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 грудня 2018 року в справі № 686/5225/17 у разі вчинення особою діяння у стані крайньої необхідності така особа не лише звільняється від адміністративної відповідальності, а такі дії взагалі не розглядаються як адміністративне правопорушення, оскільки в діянні немає ознаки вини.
Норми Закону щодо крайньої необхідності покликані сприяти підвищенню соціальної активності учасників суспільних відносин, є гарантією правового захисту людини, що бере участь у запобіганні шкоди правам громадян, інтересам держави й суспільства.
Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам.
Однією з найважливіших умов правомірності стану крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов'язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам.
Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов'язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдана станом крайньої необхідності. Зокрема не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об'єктивний, так і суб'єктивний критерії, проте визначальним має бути об'єктивний критерій.
Приписами цієї статті законодавець визначає, що за обставин крайньої необхідності небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов'язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересів.
Відповідно до постулатів, передбачених ч. 3 ст. 49 Конституції України держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.
На підставі цих положень Конституції України та Закону України «Про екстрену медичну допомогу» в Україні реалізовано інститут швидкої (екстреної) допомоги до якого у будь-який момент безкоштовно може звернутись громадяни України та будь-які особи за наданням відповідної екстреної допомоги.
Таким чином, обставини крайньої необхідності виникають лише у разі об'єктивної неможливості скористатись будь-яким із встановлених законом способів для відвернення небезпеки, що загрожує.
Відомості матеріалів справи, не містять доказів про відмову служби охорони здоров'я у наданні екстреної (швидкої) допомоги брату особи, що притягається до адміністративної відповідальності який її в той час потребував, а також позитивних результатів оскарження до керівних органів державних чи комунальних закладів охорони здоров'я за наслідками розгляду відповідних скарг.
Доводи ОСОБА_1 про те, що йому було необхідно терміново доставити ліки братову, який хворіє на епілепсію та у якого на той час було загострення зазначеної хвороби, не свідчать про крайню необхідність, оскільки вони разом не проживають та на час події разом не перебували, а близькі особи не були позбавлені можливості звернутися за допомогою до екстреної (швидкої) медичної допомоги, яка об'єктивно могла б надати фахову професійну медичну допомогу. Разом з тим, суд апеляційної інстанції не ставить під сумнів, що в подальшого брату особи, яка притягається до адміністративної відповідальності з 10.09.2025 була надана медична допомога. Однак, ці відомості не свідчать про відсутність вини особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, оскільки вони у будь-який спосіб не пов'язані з подією, зазначеною в протоколі про адміністративне правопорушення, складеного відносно ОСОБА_1 .
За таких обставин, враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не може вважати дії ОСОБА_1 такими, що вчинені в стані крайньої необхідності, у зв'язку з чим доводи апелянта в цій частині належить вважати необґрунтованими та розцінювати їх, як обраний спосіб захисту у цій справі про адміністративне правопорушення.
Враховуючи фактичні обставини цієї справи, а також особливості пояснень ОСОБА_1 належить зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 130 КУпАП керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції тягне за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб - накладення штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Тобто санкція цієї статті є безальтернативною.
Приписами ч.1 ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» зокрема встановлено Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права.
Відповідно до вимог Примітки до ст. 22 КУпАП не звільняються від адміністративної відповідальності особи за вчинення ними правопорушення відповідальність за яке, передбачена, зокрема ст. 130 цього Кодексу.
Таким чином, правовим аналізом зазначених норм, встановлено, що чинний КУпАП чітко регулює правовідносини, пов'язані із накладенням адміністративного стягнення за правопорушення, передбачені ст. 130 КУпАП.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції позбавлений процесуальної можливості звільнити ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності за вчинення ним адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП, а також будь-яким чином зменшити вид та розмір стягнення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Оцінюючи відомості цих доказів у справі, апеляційний суд дійшов висновку, що вони узгоджуються між собою та беззаперечно свідчать про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, а саме: відмови особи, що притягається до адміністративної відповідальності від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння в закладі охорони здоров'я.
Так, згідно з вимогами п. 1.3 ПДР учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Пунктом 1.9 ПДР встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до вимог п. 2.5 ПДР, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Дотримуючись вимог вищенаведеного закону суд апеляційної інстанції бере до уваги наступну практику Європейського суду з прав людини.
В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 р., яке з урахуванням положень статей 8, 9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі держави.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.
У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту.
Крім того, Європейський суд з прав людини в своєму рішенні «Ісмаїлов проти Росії» від 06 листопада 2008 року зазначив, що згідно з принципом верховенства права однією з підвалин демократичного суспільства, який закріплений в усіх статтях Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, при розгляді справи та призначенні стягнення потрібно досягти справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, щоб під час відповідного втручання був дотриманий принцип законності і воно не було свавільним, тобто стягнення повинне бути пропорційним, воно має відповідати тяжкості скоєного правопорушення, а також його наслідкам.
Отже, доказів, які спростовують правильність висновків суду першої інстанції, апелянтом не надано, не містять їх і матеріали справи. Більш того, порушень норм КУпАП під час складання протоколу та в суді першої інстанції, які обумовлюють необхідність скасування постанови суду, апеляційним судом не встановлено.
Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо порушення ОСОБА_1 п. 2.5 Правил дорожнього руху та притягнуто за ч.1 ст.130 КУпАП до відповідальності, а тому посилання сторони захисту на незаконність та необґрунтованість судової постанови є безпідставними.
Керуючись ст. 294 КУпАП, -
Клопотання захисника Микитюка В.О. про поновлення строку на апеляційне оскарження - задовольнити, поновивши строк апеляційного оскарження постанови Холодногірського районного суду м. Харкова від 24 вересня 2025 року.
Апеляційну скаргу захисника Микитюка В.О. залишити без задоволення.
Постанову судді Холодногірського районного суду м. Харкова у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, - залишити без змін.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя С.К. Шабельніков