Справа № 127/26445/25
Провадження 2/127/5689/25
24 листопада 2025 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі головуючого судді Горбатюка В.В.,
за участю секретаря Левченко А.М.,
представника позивача Мельничука С.О.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Вінницька транспортна компанія» про стягнення майнової та моральної шкоди,
До Вінницького міського суду Вінницької області звернулась ОСОБА_1 із позовною заявою до Комунального підприємства «Вінницька транспортна компанія» про стягнення майнової та моральної шкоди.
Позовні вимоги мотивовано тим, що 14 лютого 2025 року, о 16 год. 00 хв., по вулиці Маріупольська, 50, м. Вінниця відбулася дорожньо-транспортна пригода за участі автобуса марки Otokar kent с, державний номер НОМЕР_1 , який належить КП «ВІННИЦЬКА ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ» (далі-Відповідач) під керуванням водія ОСОБА_2 та автомобіля Volkswagen Touareg, державний номер НОМЕР_2 під керуванням гр. ОСОБА_3 , який належить на праві власності ОСОБА_1 . ДТП сталася в результаті порушення пунктів 10.1, 12.1 Правил дорожнього руху України водієм автобуса марки Otokar kent с, державний номер НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_2 .
Цивільно-правова відповідальність водія вказаного транспортного засобу, який належить Відповідачу на момент ДТП була застрахована у СК «ОРАНТА» згідно з договором (полісом) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 19 вересня 2024 року № АТ-5931381, яким передбачався ліміт за шкоду майну в розмірі 160000,00 грн, франшиза - 2500 грн. Страхова компанія виплатила Позивачу страхове відшкодування в межах страхового ліміту в розмірі 150 000,00 грн. Невідшкодована частина завданої шкоди підлягає стягненню з Відповідача КП «Вінницька транспортна компанія», оскільки вказана шкода була завдана їх працівником гр. ОСОБА_2 під час виконання ним своїх трудових обов'язків. Вказане стало підставою для звернення з цим позовом до суду, тому позивач просить стягнути з Комунального підприємства «Вінницька транспортна компанія» на користь ОСОБА_1 майнову шкоду в розмірі 109 558,22 грн. як різницю між завданою шкодою та фактичним відрахуванням страхової виплати, а також моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 27.08.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін з роз'ясненням процесуальних прав учасників справи, зокрема, щодо надання у визначені строки відповідачами відзиву на позов, а позивачем письмової відповіді на такий відзив.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав. Просив задовольнити їх у повному обсязі. Зазначив що позивач не заперечує щодо заочного розгляду справи.
Позивач у судове засідання не з'явився, належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, однак надіслав до суду клопотання про розгляд справи за відсутності відповідача, у якому повідомив, що не визнає позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди, оскільки позивач не довів завдання такої шкоди жодним доказом, який підтверджував би факт заподіяння моральних страждань чи їх обсяг, а лише посилався на загальні норми цивільного законодавства.
Дослідивши позовну заяву та письмові докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Згідно із постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 11 березня 2025 року у справі № 127/5570/25 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, притягнуто до адміністративної відповідальності шляхом накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 850,00 грн. на користь держави.
Зі змісту вказаної постанови встановлено, що 14.02.2025 ОСОБА_2 о 16 год. 00 хв. в м. Вінниці по вул. Маріупольська, керуючи транспортним засобом OTOKAR, державний номер НОМЕР_1 , не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, не дотримався безпечної швидкості і безпечної дистанції та здійснив зіткнення з транспортним засобом Volkswagen Touareg, державний номер НОМЕР_2 , який зупинився попереду нього, тим самим порушив Правила дорожнього руху.
Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 автомобіль Volkswagen Touareg, державний номер НОМЕР_2 належить на праві власності ОСОБА_1 .
Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 , автобус Otokar kent с, державний номер НОМЕР_1 належить на праві власності КП «Вінницька транспортна компанія».
Вказані обставини підтверджує відповідач у листі КП «Вінницька транспортна компанія» №1068 від 11.07.2025.
Цивільно-правова відповідальність транспортного засобу Otokar kent с, державний номер НОМЕР_1 , застрахована у СК «ОРАНТА» згідно з договором (полісом) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 19 вересня 2024 року № АТ-5931381. Встановлено ліміт за шкоду майну в розмірі 160 000,00 грн., франшиза - 2500 грн.
Відповідно до наказу КП «Вінницька транспортна компанія» № 427 від 16.12.2014 ОСОБА_2 прийнятий на посаду водія автотранспортних засобів (автобуса міського) підрозділу - Автотранспортний парк-водії КП «Вінницька транспортна компанія».
Відповідно до наказу КП «Вінницька транспортна компанія» № 254-К-тр від 22.05.2024 ОСОБА_2 закріплений за автобусом Otokar kent с, державний номер НОМЕР_1 .
Відповідно до дорожнього листа № 563165 від 14.02.2025 автобус Otokar kent с, державний номер НОМЕР_1 перебував на маршруті «Десна-Будинок відпочинку» під керуванням водія ОСОБА_2 .
Відповідно до узгодження суми відшкодування за страховим випадком за договором ОСЦПВВНТЗ від 08.04.2025 між ОСОБА_4 та HACK «ОРАНТА» узгоджено розмір страхового відшкодування в сумі 150000,00грн.
11.04.2025 HACK «ОРАНТА» належним чином виконало свої зобов'язання, виплативши Позивачу страхове відшкодування в межах страхового ліміту в розмірі 150000,00 грн., що підтверджується позивачем.
Відповідно до звіту про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу від 06.08.2025 № 25-87, суб'єкта оціночної діяльності - ФОП ОСОБА_5 , вартість (розмір) збитків заподіяних пошкодженням транспортного засобу Volkswagen Touareg, державний номер НОМЕР_2 становить 259558,22грн.
Згідно із платіжною інструкцією №Р24А3975331202D4428 позивач 26 лютого 2025 року оплатила рахунок ФОП ОСОБА_5 за виготовлення експертного звіту в розмірі 6030 грн. 15 коп.
Позивач направив на адресу Відповідача письмову вимогу, в якій просив відшкодувати йому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою в розмірі 109558,22 грн.
Листом від 06.06.2025 № 06-25юв Відповідач надав відповідь про відмову у задоволенні вимоги та повідомив, що для здійснення такої виплати потрібне судове рішення, яке Відповідач готовий виконати належним чином.
Позивач надав копії матеріалів справи № 127/5570/25 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 : витяг з адмінпрактики, схему ДТП, письмові пояснення ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та постанову суду.
Згідно зі ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Стаття 12 ЦПК України передбачає, зокрема те, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Як передбачено ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Положеннями ст. 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов'язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Відповідно до положень ст. 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень.
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст. 979 ЦК України).
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 988 ЦК України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.
Спеціальним законом, який регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, є Закон України від 01.07.2004 року № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону (ст. 2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Статтею 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Згідно з п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 Закону України Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Відповідно до п. 36.1, 36.2 ст. 36 Закону України Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що страховик керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Страховик протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком. Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.
Згідно з ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини.
Частиною 1 ст. 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням, зокрема транспортних засобів, механізмів та обладнання, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Згідно п. 9 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про страхування» страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є обов'язковим.
За змістом ст. 28 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов'язана у тому числі з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця дорожньо-транспортної пригоди.
Відповідно до ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Статтею 25 Закону України «Про страхування» передбачено, що здійснення страхових виплат проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника і страхового акта, який складається страховиком або уповноваженою особою, у формі, що визначається страховиком.
Окрім цього, згідно з ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
За змістом ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі №755/18006/15-ц зроблено правовий висновок про те, що згідно з ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.
Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика (страховика) не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 року у справі № 147/66/17, провадження № 14-95цс20).
Юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків (ч. 1 ст. 1172 ЦК України).
Суд бере до уваги також правову позицію, викладену Верховним Судом у постанові від 30.10.2019 року у справі №753/19288/14-ц, згідно якої системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку, що у разі здійснення відновлювального ремонту пошкодженої речі розмір збитків визначається як реальна вартість матеріалів і робіт, затрачених на її відновлення, а у разі не проведення ремонту - як вартість матеріалів і робіт, необхідних для її відновлення у майбутньому. При цьому особою, яка має право на відшкодування збитків у разі проведення відновлювального ремонту, є саме та особа, що понесла відповідні витрати. Встановивши відсутність доказів на підтвердження понесення позивачем витрат на здійснення відновлювального ремонту автомобіля, і їх розміру, суди попередніх інстанцій обґрунтовано відмовили у стягненні відповідного відшкодування. Оскільки автомобіль фактично відремонтований, тому розмір збитку, про відшкодування якого просить позивач, повинен визначатися як вартість затрачених на відновлювальний ремонт коштів, тобто як вартість реально витрачених матеріалів та проведених робіт. У такому разі звіт автотоварознавчого дослідження не є визначальним доказом розміру завданих збитків, оскільки у ньому зазначені лише можливі витрати, які можуть бути понесені позивачем. Розпорядившись своїми процесуальними правами на власний розсуд, доказів на підтвердження розміру витрат на відновлювальний ремонт і того, що вони понесені саме ним, позивач судам попередніх інстанцій не надав, тому висновок судів про недоведеність позовних вимог є правильним.
Разом з тим, факт проведення відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля та проведення позивачем оплати за його проведення підтверджується актом виконаних робіт та квитанцією про сплату грошових коштів (постанова Верховного Суду від 25.03.2019 року у справі № 591/3152/16-ц).
Відповідно до вимог ст. 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Згідно з вимогами цієї статті коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Як при відшкодуванні шкоди в натурі, так і при відшкодуванні реальних збитків потерпілий має право вимагати відшкодування упущеної вигоди (постанова Верховного Суду від 09.06.2021 року у справ № 766/13258/18, провадження № 61-13917св20).
У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13.03.2024 року у справі № 725/3821/23, провадження № 61-15366св23).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (п. 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження №14-400цс19).
Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (постанова Великої палати Верховного Суду від 11.10.2023 року № 756/8056/19, провадження № 14-94цс21).
За змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 року у справі №904/5726/19 (провадження № 12-95гс20) у процесуальному та матеріальному законодавстві передбачено обов'язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини. Відповідно, звертаючись із позовом на захист свого порушеного права, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов'язку та зміст цього обов'язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини.
Мотиви прийняття рішення та висновки суду.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені.
Враховуючи викладені обставини, розглянувши справу у межах заявлених вимог та наданих сторонами доказів, які оцінені судом у їх сукупності, суд, за своїм внутрішнім переконанням, дійшов висновку про стягнення суми відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (враховуючи суму матеріального збитку - 259588,22 грн та виплату страхового відшкодування у сумі 150000 грн), в сумі 109558 грн. 22 коп. (259588,22 грн - 150 000грн = 109558,22 грн).
Суд вважає доведеним факт завдання шкоди саме з вини водія ОСОБА_2 під час виконання ним трудових обов'язків, протиправність його дій та причинний зв'язок між ними. Водночас відповідачем КП "Вінницька транспортна компанія",яке перебуває у трудових відносинах ОСОБА_2 , цей факт не спростовано відповідно до вимог ст. 12, 81 ЦПК України
Враховуючи, що юридична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків, вина ОСОБА_2 у спричинені дорожньо-транспортної пригоди встановлена постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 11.03.2025 у справі №127/5570/25, страховиком відповідальності відповідача було виконано покладені на нього обов'язки, передбачені договором страхування, та оплачено спричинені дорожньо-транспортною пригодою збитки у порядку виплати страхового відшкодування у розмірі ліміту відповідальності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги у частині стягнення матеріальної шкоди підлягають задоволенню.
Щодо вимог про стягнення моральної шкоди.
Згідно ч. 1, п. 3 ч. 2, ч. 3 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода зокрема полягає: у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Суд приймає до уваги висновки зазначені у постанові об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.12.2022 року у справі №214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21).
Так, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України).
По своїй суті зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01.03.2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18).
Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25.05.2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25.05.2022 року у справі № 487/6970/20).
Абзац 2 ч. 3 ст. 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2022 року у справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21).
Верховний Суд у постанові від 10.04.2019 року у справі № 464/3789/17, зокрема, дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п. 52). Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (п. 56).
Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.
Окрім цього, що стосується її розміру, то відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Як вказано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 року у справі №752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Визначений позивачем розмір моральної шкоди в сумі 10000 грн у конкретній справі суд вважає завищеним та таким, що не відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості.
На підставі викладеного та з урахуванням обставин справи, які мають істотне значення, з урахуванням того, що протиправні дії позивача вплинули на якість повсякденного життя позивача, позивач не міг користуватися автомобілем та докладав додаткові зусилля з організації свого життя, та з урахуванням вимог розумності та справедливості суд вважає, що на користь позивача у відшкодування моральної шкоди підлягає стягненню грошова сума в розмірі 5000 грн. Такий розмір відшкодування заподіяної моральної шкоди суд вважає співмірним з моральними стражданнями, які заподіяні позивачу.
Судові витрати у справі.
Згідно з п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
За положеннями ст. 141 ЦПК України, у разі часткового задоволення позову судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судом встановлено, що позивач при зверненні до суду з позовом у даній справі сплатив 1211 грн. 20 коп. суми судового збору.
Таким чином, з відповідача на користь позивача потрібно стягнути 1143 грн 62 коп. сплаченого судового збору за подання позовної заяви, пропорційно до задоволених вимог (94,42% від 1211,20грн).
Щодо витрат на проведення експертизи.
Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
Так, позивач сплатив 6030 грн 15 коп. на користь ФОП ОСОБА_5 за проведення експертної оцінки вартості збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу №25-87 від 06.04.2025, що підтверджується платіжною інструкцією від 26.02.2025.
Сторона, на користь якої ухвалено рішення, має право на відшкодування витрат за експертизу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.11.2023 року у справі №712/4126/22, провадження № 14-123цс23).
З огляду на викладене, з відповідача на користь позивача потрібно стягнути витрати на проведення експертної оцінки у сумі 6030 грн 15 коп.
Керуючись ст. 12, 13, 81, 141, 258-259, 264-265, 274, 279 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Вінницька транспортна компанія» про стягнення майнової та моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Комунального підприємства «Вінницька транспортна компанія» на користь ОСОБА_1 майнову шкоду в розмірі 109558 (сто дев'ять тисяч п'ятсот п'ятдесят вісім) гривень 22 копійки як різницю між завданою шкодою та фактичним відрахуванням страхової виплати.
Стягнути з Комунального підприємства «Вінницька транспортна компанія» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 5000 (п'ять тисяч) гривень.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Комунального підприємства «Вінницька транспортна компанія» на користь ОСОБА_1 1143 грн 62 коп. судового збору
Стягнути з Комунального підприємства «Вінницька транспортна компанія» на користь ОСОБА_1 6030,15 грн. витрат на складання звіту.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення чи складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне рішення складено 24 листопада 2025 року.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Комунальне підприємство «Вінницька транспортна компанія», код ЄДРПОУ 03327925, адреса місця знаходження: м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 29.
Суддя В. В. Горбатюк