Справа № 129/2871/25
Провадження № 2/147/619/25
24 листопада 2025 року с-ще Тростянець
Тростянецький районний суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Натальчук О.А.,
із секретарем Свистун А.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Представник ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» звернувся в суд з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №697845 від 03.09.2021 у розмірі 37799,57 грн та судові витрати.
В обґрунтуванні позовних вимог вказує, що 03.09.2021 між ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту №697845. Підписанням договору остання підтвердила, що вона ознайомлена з умовами публічної пропозиції на укладення договору про надання споживчого кредиту ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» ( ліцензія на надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту від 25.10.2018 №1819), в повному обсязі, з урахуванням паспорту споживчого кредиту, таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, тарифів та складають договір про надання споживчого кредиту, укладання якого підтверджено. Відповідач погодила та зобов'язалася виконувати його умови. ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» виконало своє зобов'язання перед відповідачем, зокрема перерахувавши грошові кошти на картковий рахунок у розмірі 20000 гривень.
28.08.2023 між ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» укладено договір факторингу №2808-23, відповідно до якого, ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» відступило право вимоги за кредитним договором №697845 від 03.09.2021 на користь ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС», а ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» набуло право вимоги до відповідача.
Позивач зазначає, що згідно договору факторингу сума боргу перед новим кредитором (ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС») є обґрунтованою та документально підтвердженою та становить 37799,57 грн, з них: заборгованість за тілом кредиту становить 15935,17 грн.; заборгованість за відсотками становить 21864,40 грн; заборгованість за комісійними винагородами становить 0 грн.; заборгованість за пенею становить 0 грн.
На підставі вищевикладеного, позивач просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 на свою користь вищезазначену заборгованість за кредитним договором від 03.09.2021 та понесені судові витрати.
Ухвалою суду від 25.09.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
У судове засідання представник позивача не з'явився, подав заяву, в якій просив про розгляд справи за відсутності представника ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» на підставі наявних доказів та матеріалів. Зазначено, що представник позивача не заперечує проти заочного розгляду справи.
Відповідач у судове засідання не з'явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, що відповідає положенню п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України та правовій позиції КЦС ВС від 10.05.2023 № 755/77944/18 (61-185-св23). Однак, судова повістка повернулася на адресу суду без вручення з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Верховний Суд у постанові від 18.03.2021 у справі №911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження №11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі №10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі №24/260-23/52-б).
Окрім того, суд вважає, що факт неотримання відповідачем у справі кореспонденції, яка направлена судом з дотриманням вимог процесуального закону за належною адресою, суд вважає таким, що зумовлений не об'єктивними причинами, а є наслідком суб'єктивної поведінки відповідача.
Також, відповідно до ч.11 ст. 128 ЦПК України відповідач була повідомлена про дату, час і місце проведення судового засідання через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, про що в матеріалах справи наявне підтвердження. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.
Суд зазначає, що небажання відповідача надавати докази, зокрема з причини ухилення від участі в судових засіданнях, дає суду право при розгляді справи обмежитися доказами, наданими позивачем.
Враховуючи те, що у справі є достатньо матеріалів про права та взаємовідносини сторін, зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи у їх відсутності, що відповідає положенням ч. 3 ст. 211 та ст. ст. 280-282 ЦПК України.
Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, що відповідає вимогам ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Суд, дослідивши письмові матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Частиною другою статті 95 ЦПК України передбачено, що письмові докази подаються в оригіналі або належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Відповідно до ст. 55 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).
Згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до ст. ст. 1054, 1055 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти; кредитний договір укладається у письмовій формі.
Згідно зі ст. 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Судом встановлено, що 03.09.2021 між ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту №697845 (а.с.29-34).
Відповідно до п.1.2. договору, ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» надало ОСОБА_1 кредит, а остання зобов'язалася одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки, передбачені договором.
Згідно із п.1.3.та 1.6. договору, сума кредиту становить 25000 гривень. Мета отримання кредиту: споживчі (особисті) потреби.
З п.1.4. договору вбачається, що строк кредиту становить 1096 днів, з кінцевим терміном повернення 03.09.2024 (включно).
Відповідно до п. 1.5. договору, тип процентної ставки - фіксована; процентна ставка за користування коштами кредиту залежить від періоду її встановлення та становить: - за перший день користування кредитом (включно) - 25% в день (9125% річних); за всі наступні дні користування кредитом, починаючи з другого дня (включно) й до кінця строку надання кредиту - 100% річних.
Згідно із п.1.7. та 1.8. договору, орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення договору складає 241,10 % річних. Орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення договору складає 83892,87 грн.
У п. 2.1. договору зазначено, що кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування (утримання): у розмірі 20 000 грн за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 або іншої платіжної картки, реквізити якої наданої споживачем; у розмірі 5000 грн на користь товариства з метою виконання зобов'язань з оплати процентів за перший день користування кредитом, відповідно до п. 3.5 Договору.
Відповідно до п. 3.5 договору, сплата процентів за перший день користування кредитом здійснюється споживачем в день отримання кредиту; з метою оплати процентів за перший день користування кредитом споживач доручає товариству утримати суму зазначених процентів з суми кредиту, що підлягає наданню споживачу.
Також сторонами підписаний графік платежів та розрахунок загальної заборгованості за споживним кредитом, паспорт споживчого кредиту. Вказані документи, як і основний договір по споживчий кредит були засвідчені особистим підписом відповідача.
Отже, між сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору.
Доказів протилежного суду не подано.
Таким чином, ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» було у повному обсязі виконано своє зобов'язання за договором від 03.09.2021, що підтверджується платіжним дорученням від 03.09.2021 №8546 (а.с.57).
Як вбачається з розрахунку заборгованості за договором про надання споживчого кредиту №697845 від 03.09.2021, заборгованість ОСОБА_1 складає 47799,57 грн, з яких: 20279,48 грн - заборгованість тілом кредиту, 27520,09 грн - проценти за користування кредитом (а.с.22).
Однак, відповідачка лише частково сплатила як тіло кредиту, так і проценти за користування кредитом, що підтверджується розрахунком заборгованості.
Докази на спростування даного розрахунку заборгованості, на підтвердження виконання зобов'язань по договору відсутні, тобто відповідач в порушення умов договору взяті на себе зобов'язання не виконала, кредит та платежі відповідно до договору не повернула, внаслідок чого утворилась заборгованість, що є підставою для застосування до даних відносин правил згідно зі ст.1049 ЦК України щодо зобов'язання відповідача повернути грошові кошти відповідно до умов договору.
Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (ч. 1ст. 1077 ЦК України).
Відповідно до ст. 1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Також, судом встановлено, що 28.08.2023 між ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» укладено договір факторингу №2808-23 (а.с.45-51).
Відповідно до витягу з додатку до договору факторингу №2808-23 від 28.08.2023 ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором про надання споживчого кредиту №697845 від 03.09.2021 у сумі 37799,57 грн, з яких: сума заборгованості за тілом кредиту становить 15935,17 грн; сума заборгованості за відсотками становить 21864,40 грн; сума заборгованості за комісійними винагородами становить 0 грн; сума заборгованості за пенею становить 0 грн (а.с.21). З урахуванням того, що саме таку заборгованість просить стягнути позивач, суд вирішує питання в межах позовних вимог без урахування розрахунку, який здійснено ТОВ "СЛОН КРЕДИТ" (а.с.22)
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №2-383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблений висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Доказів того, що вказаний договір факторингу визнаний не дійсним суду не надано ,а тому суд вважає, що позивачем надано докази, які підтверджують належний перехід прав вимоги до відповідача від ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» до ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС».
Отже, ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» набуло статус нового кредитора за договором про споживчий кредит №697845 від 03.09.2021.
Відповідно до ст.1082 ЦК України, боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.
Згідно правової позиції ВС в постанові від 23.09.2015 у справі №6-979цс15, - боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору. Неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі.
Також, 31.07.2024 позивач як новий кредитор у зобов'язанні за кредитним договором №697845 від 03.09.2021 направив ОСОБА_1 досудову вимогу №2081603522-АВ про погашення заборгованості, зі змісту якої вбачається, що боржник був повідомлений про відступлення права грошової вимоги факторові та про обов'язок боржника сплатити наявну заборгованість новому кредитору (а.с.60).
Як вбачається з частини 4 статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит. Кредитодавець зобов'язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.
Таким чином, судом встановлено, що ОСОБА_1 умови взятих на себе кредитних зобов'язань не виконала, що виявилося у неповерненні кредитних коштів, що стало наслідком звернення ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС», в якості нового кредитора, до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною першою статті 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини другої статті 89 ЦПК України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи, що відповідачем не виконано грошове зобов'язання в строки, передбачені умовами договору, суд вважає вимоги позивача щодо стягнення з відповідача на його користь суми заборгованості за договором №697845 про надання споживчого кредиту від 03.09.2021 в розмірі 37799,57 грн необхідно задовольнити у повному обсязі та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість, яка виникла внаслідок неналежного виконання взятих на себе зобов'язань.
Під час ухвалення судового рішення суд, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат.
За змістом частин 1 та 2 п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема витрат на професійну правничу допомогу.
На підстав ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Витрати, понесені позивачем у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 2422,40 грн, на підставі п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Вирішуючи питання про стягнення витрат на правничу допомогу, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
За змістом частин 1, 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.01.2025 між позивачем та адвокатом Лівак І.М. укладено договір про надання правової допомоги № 42649746 (а.с.24-28).
Відповідно до детального опису та акту прийому-передачі наданих послуг від 30.05.2025 року до вказаного договору, позивач отримав від адвоката Лівак І.М. наступні послуги: правовий аналіз обставин спірних правовідносин 1.5 год., вартість - 2250 грн.; складання позовної заяви 3 год., вартість - 3000 грн.; формування додатків - 1 год., вартість 750 грн. Загальна вартість наданих послуг - 6000 грн (а.с. 18, 23).
Суд зазначає, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
У додатковій постанові Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 206/6537/19 (провадження №61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених ч. 4 ст. 137 ЦПК України.
Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Згідно з ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Аналогічні критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
З урахуванням наведеного, оцінюючи об'єктивно складність цієї справи, предмет спору, суд вбачає наявність підстав для часткового задоволення вимог позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн, що відповідає критерію реальності та розумності, та є співмірним, виходячи зі складності та категорії справи.
Згідно ч. 5 ст. 263 ЦПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У справі «Трофимчук проти України» (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Керуючись статтями 12, 76-81, 133, 137, 141, 247, 259, 263-268, 273, 280-282, 354 ЦПК України,
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №697845 від 03.09.2021 у сумі 37799 (тридцять сім тисяч сімсот дев'яносто дев'ять) гривень 57 (п'ятдесят сім) копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» судовий збір у розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 (сорок) копійок та 3 000 (три тисячі) гривен витрат на професійну правничу допомогу.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Роз'яснити сторонам у справі, що згідно з вимогами ч.1 ст. 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Тобто суб'єктом подання заяви про перегляд заочного рішення є виключно відповідач, а не інші особи, які беруть участь у справі. Повторне заочне рішення сторони можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивачем апеляційна скарга на рішення суду подається до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк.
Відомості про учасників справи:
Позивач: ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС», місце знаходження: 04112, м. Київ, вулиця Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, код ЄДРПОУ 42649746.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення складено 24.11.2025.
Суддя О.А. Натальчук