24.11.2025
Справа № 646/9000/25
Провадження № 3/646/2608/2025
іменем України
24.11.2025 року Основ'янський районний суд міста Харкова у складі судді Глоби М.М.,
за участю секретаря судового засідання - Борщ Л.В.,
потерпілого - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Харкові справу про адміністративне правопорушення, яка надійшла від Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Харкова, громадянки України, не працюючої, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ,
за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП,
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 079812 від 29.08.2025 року, ОСОБА_2 29.08.2025 року о 16 год. 30 хв. знаходячись за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_2 , вчинила домашнє насильство економічного характеру відносно свого чоловіка ОСОБА_1 , а саме позбавила його можливості вільно користуватись житлом, що вплинуло на його психо-емоційний стан, чим погіршились умови проживання та фінансове становище.
Дії ОСОБА_2 кваліфіковані органом, який склав протокол про адміністративне правопорушення, за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Як зазначено у ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до ст. ст. 252, 280 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення суд має повно, всебічно та об'єктивно дослідити всі обставини справи в їх сукупності та з'ясувати, чи було скоєно адміністративне правопорушення, чи винна особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
ОСОБА_2 та її захисник Бєлєвцова О.О. в судові засідання не з'явились, неодноразово повідомлялись про час та місце їх проведення завчасно та належним чином. Захисник Бєлєвцова О.О. надала суду заяву про розгляд справи за її відсутністю та за відсутністю ОСОБА_2 , просила закрити провадження по справі відносно ОСОБА_2 про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, у зв'язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення, оскільки, окрім іншого, о 16 год. 30 хв. 29.08.2025 року остання перебувала на городі і не чула, щоб хтось їй дзвонив. Захисник звернула увагу на відсутність доказів на підтвердження того, що діями ОСОБА_2 була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Положеннями ст. 268 КУпАП не передбачено обов'язкової участі у розгляді особи, стосовно якої складено протокол за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини, як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року № 475/ 97- ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
Більш того, суд вважає необхідним зазначити про те, що у своєму рішенні від 26.04.2007 року у справі «Олександр Шевченко проти України», Європейський суд з прав людини вказав на те, що розумність тривалості провадження в суді повинна оцінюватись відповідно до обставин справи та наступних критеріїв: складність справи, поведінка заявника (в даному випадку порушника) та відповідних органів влади, а також важливості для заявника (порушника) питання, що розглядається.
Окрім цього, у відповідності до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження.
Рішенням Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 року у справі «Пономарьов проти України» наголошено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Приймаючи до уваги, що в матеріалах справи міститься заява від ОСОБА_2 та її захисника Бєлєвцової О.О. про розгляд справи у їх відсутність, суд вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності останніх.
Вислухавши потерпілого ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення та наявні в ній докази, суд приходить до наступного.
Згідно даних протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 079812 від 29.08.2025 року, згідно якого ОСОБА_2 29.08.2025 року о 16 год. 30 хв. знаходячись за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_2 , вчинила домашнє насильство економічного характеру відносно свого чоловіка ОСОБА_1 , а саме позбавила його можливості вільно користуватись житлом, що вплинуло на його психо-емоційний стан, чим погіршились умови проживання та фінансове становище (а.с. 1).
Відповідальність за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, настає у разі вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Статтею 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, психологічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
За положеннями вищезазначеного Закону психологічним насильством визначено форму домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, що спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Пунктом 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» встановлено, що економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.
З аналізу вищевказаних норм вбачається, що домашнє насильство, яке охоплюється диспозицією ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, має місце тоді, коли будь-які діяння фізичного, психологічного чи економічного характеру тягнуть за собою настання шкоди фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Об'єктом вказаного правопорушення є суспільні відносини у сфері захисту прав громадян.
Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого зазначеною статтею, полягає в умисному вчиненні будь-яких з зазначених в диспозиції дій та передбачає існування обов'язкової ознаки - настання фізичної або психологічної шкоди, яка була завдана потерпілому.
Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу.
Системний аналіз існуючого національного та міжнародного законодавства свідчить про те, що домашнє насильство істотно відрізняється від звичайних конфліктних відносин, оскільки має певні ознаки та характеризується тим, що особа яка застосовує домашнє насильство, маючи значну перевагу в своїх можливостях, діє умисно з наміром досягти бажаного результату, який полягає у заподіянні шкоди потерпілому шляхом порушення його прав і свобод.
В той час, як під конфліктом необхідно розуміти такий стан взаємовідносин, який характеризується наявністю зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що може призвести до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями; ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони.
Виникнення конфлікту залежить не лише від об'єктивних причин але й від суб'єктивних факторів, до яких необхідно віднести власні уявлення учасників конфлікту про себе, свої потреби, мотиви, життєві цінності та ставлення до іншої сторони конфлікту.
У відповідності до п. 1 ст. 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення.
Наявність події та складу адміністративного правопорушення доводиться шляхом подання доказів.
Доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання таких доказів покладено на осіб, уповноважених на складення протоколу про адміністративне правопорушення (ст. 251 КУпАП).
Висновок про наявність чи відсутність в діях особи адміністративного правопорушення має бути зроблений на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності (ст. 252 КУпАП).
Органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України). Вина особи, яка притягається до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ст. 62 Конституції України).
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) поширює стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, на провадження у справах про адміністративні правопорушення. Наприклад, у справах «Лучанінова проти України» (рішення від 09.06.2011 року, заява № 16347/02, «Малофєєва проти Росії» («Malofeyeva v. Russia», заява № 36673/04, «Карелін проти Росії» («Karelin v. Russia», заява № 926/08, рішення від 20.09.2016 року).
При цьому Європейський суд робить висновок, що суд не має права самостійно редагувати фабулу правопорушення, відображену в протоколі, або відшукувати докази на користь обвинувачення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді; суд також не має права самостійно відшукувати/збирати докази на підтвердження винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Суд звертає увагу, що в ході розгляду справи про адміністративне правопорушення, яке полягає у вчиненні домашнього насильства, тобто умисне вчинення діяння економічного та психологічного характеру, доказуванню підлягає не лише цей факт, а і факт наслідків - завдання шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Із змісту протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 079812 від 29.08.2025 року встановлено, що ОСОБА_2 вчинила домашнє насильство економічного характеру, а саме не впустила до будинку чоловіка ОСОБА_1 , який проживає за іншою адресою, без зазначення того, чи була завдана шкода фізичному чи психічному здоров'ю потерпілому.
Ні в протоколі, ні в доданих до нього матеріалах, не вказано, чи проводилось безпосереднє обстеження потерпілого, не зазначено, яка саме шкода психічному здоров'ю потерпілому могла бути спричинена, чи могла розвинутись внаслідок дій ОСОБА_2 якась хвороба у потерпілого, чи був потерпілий поставлений на облік лікаря-психіатра, а також чи був встановлений діагноз, тобто не вказані ознаки, які утворюють склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Потерпілий ОСОБА_1 в судовому засіданні пояснив, що він зареєстрований та проживає у кв. АДРЕСА_3 . Домоволодіння АДРЕСА_2 належало його батькам. Спадщину після смерті яких він не оформив. 29.08.2025 року він прибув до зазначеної адреси, дзвонив на мобільний телефон ОСОБА_2 , однак вона не відповіла, а тому він викликав працівників поліції. Допускає, що ОСОБА_2 не відповіла на виклик на мобільний телефон та не відчинила йому двері, оскільки в цей час знаходилась на городі та не чула виклик на телефоні. Доказів на підтвердження того, що йому була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю, у нього не має. До медичного закладу з приводу спричинення шкоди його здоров'ю, він не звертався.
Як вбачається із відео події від 29.08.2025 року, зафіксовані пояснення ОСОБА_2 , в яких вона заначила, що перешкод щодо користування житловим будинком чоловіку ОСОБА_1 вона не вчиняла. 29.08.2025 року о 16 год. 30 хв. вона, знаходячись за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_2 , перебувала на огороді та копала картоплю, у зв'язку з чим вона не чула, як стукав у хвіртку її чоловік.
Як встановлено під час судового розгляду, потерпілий проживає за адресою: АДРЕСА_4 , про що вказано у протоколі про адміністративне правопорушенні, в його заяві та в поясненнях.
Під час судового розгляду не встановлено належних та допустимих доказів на підтвердження умисних дій ОСОБА_2 .
Крім того, протокол про адміністративне правопорушення серії ВАД № 079812 від 29.08.2025 року не містять відомостей, яка саме шкода була завдана потерпілому. Натомість, вчинення домашнього насильства, внаслідок якого не була заподіяна шкода, не утворює складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Вирішуючи питання щодо доведеності вини ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, суд керується основними конституційними засадами судочинства, визначеними ст. 129 Конституції України, до яких відноситься забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а також ст. 62 Конституції України та загальними принципами права, згідно яких усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь та доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Також суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, викладені зокрема в рішенні від 09.09.2011 року у справі «Лучанінова проти України», від 15.05.2018 року у справі «Надточій проти України», який неодноразово зазначав, що до провадження в справах про адміністративні правопорушення застосовується кримінальний аспект та відповідні гарантії ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема згідно яких кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
На необхідності застосування принципу презумпції невинуватості в справах про адміністративні правопорушення наголосив і Верховний Суд в п. 39 Постанови від 08.07.2020 року у справі № 463/1352/16-а, зазначивши, що у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачяться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Верховний Суд в постанові від 27.06.2019 року зазначив, що висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення. Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
Суд звертає увагу, що протокол про адміністративне правопорушення є важливим доказом по справі, який по суті є обвинувальним актом, оскільки саме на підставі протоколу здійснюється розгляд справи по суті, а в даному випадку протокол був складений без достатніх даних на підтвердження факту вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства, тобто умисного вчинення діяння економічного та психологічного характеру, внаслідок чого була завдана шкода здоров'ю потерпілого, та, як наслідок з істотним порушенням вимог Кодексу України про адміністративні правопорушення, а тому суд приходить до висновку, що протокол про адміністративне правопорушення серії ВАД № 079812 від 29.08.2025 року є недопустимим доказом.
Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що в діях ОСОБА_2 відсутні ознаки, за наявності яких, діяння вважається адміністративним правопорушенням, передбаченим ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Наведені факти свідчать про відсутність обставин, що підлягають доказуванню в рамках даної справи, зокрема стосовно обставин вчинення особою діяння, що ставиться їй у провину та оформлені у такий спосіб, який викликає сумніви щодо об'єктивності і повноти дій уповноваженої посадової особи під час складання відповідного протоколу про адміністративне правопорушення, які могли нести формальний характер з метою притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності.
Згідно змісту ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди зобов'язані застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерел права.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначив, що допустимість доказів є прерогативою національного права із за загальним правилом, саме національні суди уповноважені оцінювати надані їм докази (п. 34 рішення у справі «Тейксера де Кастор проти Португалії» від 09.06.1998 року, п. 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19.02.2009 року), а також, що порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаними Конвенцією про захист прав і основоположних свобод 1950 року, згідно ст. 6 якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстроковим судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його права та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість висунутого проти нього обвинувачення.
У рішеннях від 30.05.2013 року у справі № 36673/04 «Малофєєва проти Росії» та від 20.09.2016 року у справі № 926/08 «Карелін проти Росії», Європейський суд з прав людини зауважив, що «… формулювання правопорушення, викладене у фабулі постанови про адміністративне правопорушення, слід вважати по суті викладенням обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення, винуватість у скоєнні якого має бути доведена не судом, а перед судом у змагальному процесі. Суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки, таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод...».
Органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України). Вина особи, яка притягається до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ст. 62 Конституції України).
Європейський Суд з прав людини притримується у своїх рішеннях позиції, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 року), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18.01.1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Irelandv. theUnitedKingdom), п. 161, SeriesA заява № 25).
Відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин: відсутність події і складу адміністративного правопорушення.
Таким чином, в зв'язку з відсутністю належних та допустимих доказів винуватості ОСОБА_2 «поза розумним сумнівом» у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, провадження в справі про адміністративні правопорушення, відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 7, 9, 173-2, 247, 283-284 КУпАП, суд -
На підставі п. 1 ст. 247 КУпАП провадження по справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, відносно ОСОБА_2 - закрити, у зв'язку з відсутністю події та в її діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова суду протягом десяти днів з дня її винесення може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги, через Основ'янський районний суд міста Харкова.
Суддя