2/130/1399/2025
130/2010/25
"20" листопада 2025 р. м. Жмеринка
Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області
в складі судді Костянтина Шепеля,
із секретарем судового засідання Раїсою Буга,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АРТЕМІДА-Ф» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
приходить до такого.
Позиція позивача
Представник позивача ТОВ «ФК «АРТЕМІДА-Ф» Дзундза О.В. звертається до суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 9138667 від 29 вересня 2020 року в розмірі 15468 грн, а також судові витрати у вигляді судового збору в сумі 2422,40 грн та витрати на професійну правову допомогу в розмірі 7000 грн. Позов обґрунтовує тим, що відповідач свої зобов'язання щодо повернення кредитних коштів не виконує, а тому позивач змушений звернутися до суду за захистом своїх прав.
На підтвердження позовних вимог представник позивача надав копію договору позики, копію розрахунку, докази перерахування коштів, копію договору факторингу, копію витягу з реєстру, копію вимоги, копію виписки
Позиція відповідача
Відповідач відзиву на позов не надіслала, свою позицію не виклала.
Процесуальні рішення по справі, заяви та клопотання
Справа надійшла до Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області 8 липня 2025 року (а.с. 1).
В порядку частини восьмої статті 187 Цивільного процесуального кодексу України липня 2025 року отримано відповідь щодо місця реєстрації відповідача.
Ухвалою суду від 17 липня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Цією ж ухвалою прийнято рішення про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, за наявними у справі матеріалами, згідно з положеннями статті 279 Цивільного процесуального кодексу України (а.с. 41).
Ухвала про прийняття позовної заяви та відкриття провадження у справі була надіслана відповідачу рекомендованим листом за дійсною адресою зареєстрованого місця проживання, підтвердженою інформацією міської ради (а.с. 40).
Однак, 1 серпня 2025 року на адресу суду повернувся конверт із відміткою на довідці Укрпошти про причини повернення "адресат відсутній за вказаною адресою" (а.с. 43).
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 зазначає, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку - суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
Отже, відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи згідно з положеннями частин сьомої та восьмої статті 128 Цивільного процесуального кодексу України, і судом вжиті всі передбачені законом заходи для можливості реалізації ним права судового захисту своїх прав і свобод з метою дотримання принципу рівності усіх перед законом.
Відповідач заяви про неможливість подання відзиву на позов через введення воєнного стану у країні, а також заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження не подавав.
Відповідно до наказу від 2 липня 2025 року суддя Шепель К.А. перебував у щорічній основній відпустці з 27 липня 2025 року по 17 вересня 2025 року.
Інших заяв та клопотань, пов'язаних із розглядом справи, від учасників справи не надходило.
За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
Перешкод для здійснення розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження та вирішення справи і ухвалення судового рішення за наявними матеріалами судом не встановлено.
Відповідно до вимог частини другої статті 247 Цивільного процесуального кодексу України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу суд не здійснює.
Встановлені судом обставини та зміст спірних правовідносин
З матеріалів справи встановлено, що відповідно до Договору позики № 9138667 від 29 вересня 2020 року укладеного між ТОВ «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» та ОСОБА_1 , позикодавець зобов'язується надати позичальнику на умовах, що передбачені даним договором, грошові кошти в позику в сумі 3500 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути позику та сплатити проценти за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором, з кінцевим терміном погашення не пізніше 13 жовтня 2020 року, розмір процентної ставки (базова) у день 1,60 %, знижена процентна ставка 0,56 %. Процентна ставка за понадстрокове користування позикою 2,7 % за день. Орієнтовна річна процентна ставка 204,40 %. Договір укладено в електронній формі на умовах пропозиції (оферти) укладення договору про надання кредиту та підписано електронним цифровим підписом (а.с.8 на звороті).
Відповідно до додаткової угоди до Договору позики № 9138667 від 29 вересня 2020 року укладеної між ТОВ «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» та ОСОБА_1 , сторони домовились збільшити суму наданої позичальнику позики 3500 грн на 1500 грн, таким чином загальний розмір позики складає 5000 грн, у зв'язку із збільшенням розмірі позики, сторони домовились внести зміни у графу повернення позики та сплати процентів пункт 2 договору в новій редакції, а саме загальна вартість позики 5392 грн (а.с 9).
Відповідно до копії паспорта позики (на умовах повернення позики в кінці строку позики) від 29 вересня 2020 року, сторони погодили усі істотні умови кредитування. Паспорт позики підписаний відповідачкою електронним підписом (а.с. 8).
Згідно з копією довідки наданої ТОВ ФК «Фінекспрес» від 29 березня 2024 року № 29/03-2024-3/ТНПП, повідомлено ТОВ «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів», що 29 вересня 2020 року, сума 1500 грн та 3500 грн успішно переказані на картку № НОМЕР_1 (а.с.10).
Згідно з копією договору факторингу № 016-010421 від 1 квітня 2021 року, укладеного між ТОВ «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» та ТОВ «Сіроко Фінанс», клієнт відступив фактору права вимоги, визначені в Реєстрі Боржників (а.с.17-21).
Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги № 016-010421 від 1 квітня 2021 року, ТОВ «Сіроко Фінанс» набуло право вимоги заборгованості за кредитними договорами, в тому числі за кредитним договором № 9138667 від 29 вересня 2020 року на загальну суму 13233,52 грн (а.с. 22).
Відповідно до копії договору факторингу № 20240205/2 від 5 лютого 2024 року, укладеного між ТОВ «Сіроко Фінанс» та ТОВ «ФК «Артеміда-Ф», клієнт відступив фактору права вимоги, визначені в Реєстрі Боржників (а.с.23-29, 30-31).
14 лютого 2024 року ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» направлялося на адресу відповідачки повідомлення про відступлення права вимоги за договором позики № 9138667 від 29 вересня 2020 року та досудова вимога (а.с.14 на звороті).
У зв'язку із неналежним виконанням зобов'язань за договором позики, станом на 12 травня 2025 року заборгованість відповідача перед позивачем становить 15468,70 грн, з них: залишок заборгованості за тілом - 4978 грн, залишок заборгованості по процентам за користування - 8255,52 грн, інфляційне збільшення -2235,18 грн (період нарахування 14 жовтня 2020 року по 23 лютого 2022 року) (а.с.11).
Оцінюючи вищеперераховані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів відповідно до вимог статті 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд згідно з положеннями статей 77, 78, 79, 80 цього ж Кодексу вважає ці докази належними, допустимими, достовірними та достатніми, оскільки вони містять інформацію щодо предмета доказування, одержані у встановленому законом порядку, на їх підставі можна встановити дійсні обставини справи, а також у своїй сукупності вони дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
З огляду на зазначене, з урахуванням встановлених судом обставин справи та досліджених доказів суд доходить висновку про укладення та підписання відповідачкою договору позики; невиконання нею, як позичальником своїх зобов'язань щодо повернення отриманих в борг коштів та наявності у неї боргових зобов'язань перед ТОВ «ФК «Артеміда-Ф», яке набуло прави вимоги за вищевказаними договорами за договорами факторингу.
Юридична кваліфікація встановлених обставин
Згідно зі частиною першою статті 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина другої статті 639 Цивільного кодексу України).
Згідно з абзацом другим частини другої статті 639 Цивільного кодексу України, договір укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 Цивільного кодексу України).
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 9 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 7 жовтня 2020 року № 127/33824/19; від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19.
Відповідно до частини першої статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини другої статті 1054 Цивільного кодексу України відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 Цивільного кодексу України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Законом України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронного правочину є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Судом встановлено, що кредитний договір між сторонами укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. При цьому відповідач через особистий кабінет на веб-сайті кредитодавця подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважала зручними для себе, та підтвердила умови отримання кредиту, після чого кредитор надіслав останній за допомогою засобів зв'язку на указаний нею номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який заявник використав для підтвердження підписання договору кредиту.
Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21).
Усупереч умов укладеного кредитного договору, зобов'язання щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів у повному обсязі у строки і на умовах, передбачених договором, відповідач належним чином не виконував, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість.
За нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Згідно зі статтею 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (абзац 2 частини першої статті 1046 Цивільного кодексу України).
Отже, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 Цивільного кодексу України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України.
Отже, припис абзацу другого частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України.
Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України. Отже, кредитодавець має право нараховувати передбачені договором проценти лише впродовж строку дії кредитного договору або до звернення кредитора до суду з вимогою про дострокове стягнення заборгованості, після спливу такого строку нарахування відсотків є безпідставним.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 5 квітня 2023 року (справа №910/4518/16) зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України.
У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18 січня 2022 року (справа 910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
З урахуванням не спростування відповідачкою обставин з приводу укладення договору, дати отримання коштів у борг, розміру заявленої до стягнення суми й дати погашення боргу, суд приходить до висновку щодо обґрунтованості позовних вимог.
Матеріалами справи встановлено, що відповідач, підписавши електронний договір погодився, що обчислення строку користування кредитом та нарахування процентів за цим договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. При цьому, проценти за користування кредитом нараховуються у відсотках від суми кредиту з першого дня надання кредиту і до дня повного погашення заборгованості за кредитом включно. Відтак, з огляду на свободу договору, яка передбачена статтею 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони на власний розсуд визначили строк кредитування, а також передбачили право кредитора у випадку прострочення погашення кредиту, нараховувати проценти і за період прострочення.
При цьому спірний договір позики та його умови в судовому порядку не оскаржувались, не визнавалися недійсними, а тому є такими, що відповідають волевиявленню сторін та відповідно до статей 628, 629 Цивільного кодексу України обов'язковими до урахування.
У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 559/1605/18 зроблено висновок, що: «тлумачення статті 627 Цивільного кодексу України свідчить, що за загальним правилом обсяг договірної відповідальності регулюється в Цивільного кодексу України нормами, які мають диспозитивний характер. Тобто, сторони при укладенні конкретного виду договору можуть регулювати їх самостійно».
Відповідно до частини першої статті 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Таким чином, суд приходить до висновку, що докази про отримання відповідачем грошових коштів від первісного кредитора, які містяться в матеріалах справи, є належними та допустимими та підтверджують виникнення кредитних відносин між сторонами. Первісний кредитор відступив своє право вимоги до відповідача за договором факторингу позивачу.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про сплату ним заборгованості чи про причини несвоєчасного погашення заборгованості за кредитним договором у добровільному порядку.
Таким чином, неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо своєчасного повернення заборгованості за договором порушує право позивача на своєчасне отримання плати за надані послуги.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, оцінивши надані докази у їх сукупності, врахувавши те, що відповідач не виконує належним чином взяті на себе зобов'язання за вищезазначеним договором, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані та такі, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до частини першої статті 76 Цивільного процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 81 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Висновки суду
Давши мотивовану оцінку кожному аргументу, наведеному представником позивача в позовній заяві, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку про повне задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором.
Розподіл судових витрат
Відповідно до частини першої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно з пунктом першим частини другої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Позивачем, при зверненні до суду в електронній формі, сплачено судовий збір із застосуванням коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору, тобто з у розмірі 2422,40 грн (а.с.6).
Крім того, представник позивача в просить стягнути з відповідачки витрати за надання професійної правничої допомоги в сумі 7000 грн. На підтвердження надання правової допомоги, позивачем до матеріалів справи було долучено: ордер (а.с. 7), копію договору про надання правової допомоги (а.с. 12-13), попередній розрахунок суми судових витрат (а.с. 15).
При вирішенні питання про стягнення витрат на правничу допомогу суд звернув увагу на таке. У розумінні положень частини п'ятої статті 137 Цивільного процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, принципи диспозитивності та змагальності, не може за власною ініціативою зменшити витрати на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку іншої, зацікавленої сторони.
Керуючись статтями 259, 263, 264, 265 Цивільного процесуального кодексу України, на підставі статей 509, 525, 549, 610, 611, 625, 634, 1048, 1049, 1054, 1056-1, 1077, 1084 ЦК України, статей 12, 13, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АРТЕМІДА-Ф» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АРТЕМІДА-Ф» заборгованість за договором позики № 9138667 від 29 вересня 2020 року в розмірі 15 468 (п'ятнадцять тисяч чотириста шістдесят вісім) грн, а також витрати по сплаті судового збору в сумі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп та витрати на правову допомогу в сумі 7000 (сім тисяч) грн.
На рішення може бути подана апеляція до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Ім'я (найменування) сторін:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АРТЕМІДА-Ф», місцезнаходження: вул. С. Бандери, 87, оф, 54, м. Львів, 79013, код ЄДРПОУ 42655697, IBAN НОМЕР_2 в АТ «ОТП Банк», МФО 300528.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована по АДРЕСА_1 .
Суддя Костянтин ШЕПЕЛЬ