24.11.2025
Справа № 644/ 10913 /25
н/п 2/644/ 5492 /25
іменем України
про повернення позовної заяви
24 листопада 2025 року м. Харків
Суддя Індустріального районного суду м. Харкова - Сітало А.К., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою власністю та встановлення факту придбання майна за власні кошти,
ОСОБА_1 звернувся до Індустріального районного суду м. Харкова з позовом в якому просить встановити, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 , фактично придбана за його власні кошти і є його приватною особистою власністю та визнати, що відповідач ОСОБА_2 не має права власності на частку квартира за адресою: АДРЕСА_1 .
При вирішенні питання про відкриття провадження у справі суддя перевіряє, зокрема наявність підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження у справі.
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд також повинен перевірити належність справи до його підсудності.
Ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї матеріалами, суд приходить до наступних висновків.
Зі змісту позовної заяви встановлено, що предметом позову є вимога позивача про визнання нерухомого майна його особистою власністю та встановлення факту придбання квартири за власні кошти. Згідно позовної заяви та доданих до неї документів вбачається, що об'єкт спірного нерухомого майна (квартира) знаходяться на території Республіки Болгарія.
Норми про розмежування компетенції судів у справах з участю іноземних громадян передбачені у міжнародних конвенціях і двосторонніх договорах України.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом (стаття 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Статтею 22 Брюссельської постанови № 44/2001 про міжнародну підсудність, виконання судових рішень у цивільних і торговельних справах передбачено виключну підсудність у справах з приводу нерухомого майна.
Такий висновок і посилання на норму права викладено в постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року прийнятій у справі № 6-899цс16 в якому зазначено, що спори щодо нерухомого майна розглядаються за місцем знаходження цього майна та за правом, яке має найбільший зв'язок з правочином, якщо сторони не обрали інше право до цих правовідносин.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України « Про міжнародне приватне право », законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч. 1 ст. 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов'язані між собою позовні вимоги пред'явлені одночасно щодо декількох об'єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об'єкта, вартість якого є найвищою.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 Цивільного процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 497 ЦПК України підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює порядок урегулювання приватно - правових відносин, які хоча б через один зі своїх елементів пов'язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок, зокрема, визначає підсудність судам України справ з іноземним елементом (ст. ст. 75-77 Закону).
Визначення поняття « іноземний елемент » наведено у пункті 2 частини першої статті 1 Закону України Про міжнародне приватне право». Іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.
Підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право » (ч. 1 ст. 75 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
Визначення підсудності справ з іноземним елементом залежить від категорії спору. При вирішенні питання про підсудність справ судам України також мають враховуватися вимоги загальної, альтернативної, договірної, виключної підсудності.
Суди згідно ч. 1 ст. 76 Закону України « Про приватне міжнародне право » можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках: 1) якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону; 2) якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача; 3) у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України; 4) якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні; 5) якщо у справі про відшкодування шкоди позивач - фізична особа має місце проживання в Україні або юридична особа - відповідач - місцезнаходження в Україні; 6) якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був громадянином України або мав в Україні останнє місце проживання; 7) дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України; 8) якщо у справі про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим особа мала останнє відоме місце проживання на території України; 9) якщо справа окремого провадження стосується особистого статусу або дієздатності громадянина України; 10) якщо справа проти громадянина України, який за кордоном діє як дипломатичний агент або з інших підстав має імунітет від місцевої юрисдикції, відповідно до міжнародного договору не може бути порушена за кордоном; 11) якщо у справі про банкрутство боржник має місце основних інтересів або основної підприємницької діяльності на території України; 12) в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.
За приписами ст. 77 Закону України «Про приватне міжнародне право» підсудність судам України є виключною у таких справах з іноземним елементом: 1) якщо нерухоме майно, щодо якого виник спір, знаходиться на території України, крім справ, що стосуються укладення, зміни, розірвання та виконання договорів, укладених в рамках державно-приватного партнерства, зокрема концесійних договорів, згідно з якими нерухоме майно є об'єктом такого партнерства, зокрема об'єктом концесії, а спір не стосується виникнення, припинення та реєстрації речових прав на такий об'єкт; 2) якщо у справі, яка стосується правовідносин між дітьми та батьками, обидві сторони мають місце проживання в Україні; 3) якщо у справі про спадщину спадкодавець - громадянин України і мав в ній місце проживання; 4) якщо спір пов'язаний з оформленням права інтелектуальної власності, яке потребує реєстрації чи видачі свідоцтва (патенту) в Україні; 5) якщо спір пов'язаний з реєстрацією або ліквідацією на території України іноземних юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців; 6) якщо спір стосується дійсності записів у державному реєстрі, кадастрі України; 7) якщо у справах про банкрутство боржник був створений відповідно до законодавства України; 8) якщо справа стосується випуску або знищення цінних паперів, оформлених в Україні; 9) справи, що стосуються усиновлення, яке було здійснено або здійснюється на території України; 10) в інших випадках, визначених законами України.
У постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 2-954/2004 (провадження № 61-19125св18) зроблено висновок, який також викладений у постанові Верховного Суду від 18 лютого 2019 року у справі № 596/820/17 (провадження № 61-32590св18), що вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд повинен був перевірити належність справи до його підсудності. Норми про розмежування компетенції судів у справах з участю іноземних громадян передбачені у міжнародних конвенціях і двосторонніх договорах України. Статтею 22 Брюссельської постанови № 44/2001 про міжнародну підсудність, виконання судових рішень у цивільних і торговельних справах передбачено виключну підсудність у справах з приводу нерухомого майна. Таким чином, за законодавством України та укладеними нею міжнародними договорами компетентними у справах з іноземним елементом визнаються суди держави, на території якої знаходиться спірне нерухоме майно.
Статтею 42 Закону України « Про міжнародне приватне право » визначено, що захист права власності та інших речових прав на нерухоме майно здійснюється відповідно до права держави, у якій це майно знаходиться. Захист права власності та інших речових прав, які підлягають державній реєстрації в Україні, здійснюється відповідно до права України.
Крім того, ст. ст. 20, 38 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, ратифікованої Законом України №240/94-ВР від 10 листопада 1994 року, встановлено, що по позовах на право власності й інших речових прав на нерухоме майно виключно компетентні суди за місцем перебування майна. Право власності на нерухоме майно визначається за законодавством Договірної Сторони, на території якої знаходиться нерухоме майно. Питання про те, яке майно є нерухомим, вирішується відповідно до законодавства країни, на території якої знаходиться це майно.
Враховуючи наведене, суд вважає, що позовні вимоги про визнання особистою приватною власністю нерухомого майна, яке знаходиться на території Республіки Болгарії, підлягає розгляду судом держави, на території якої знаходиться вказане нерухоме майно.
Наведені обставини дають підстави вважати, що у разі відкриття провадження по даній справі Індустріальним районним судом м. Харкова буде порушенням правил виключної підсудності, адже спірне майно не знаходиться в територіальних межах України.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Відповідно до ч. 9 ст. 187 ЦПК України, якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому ст. 31 цього Кодексу.
З огляду на те, що справа повинна розглядатися за місцем знаходження майна, яке знаходиться за межами України, суддя не вбачає можливості направити справу за підсудністю до іншого суду та вважає за необхідне повернути позивачу.
Зважаючи на вищевикладене, дану позовну заяву повинно бути повернуто позивачу для подачі до належного компетентного органу Республіки Болгарії.
Керуючись статтями 30, 31 175, 177, 187 , 188, 260-261 ЦПК України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою власністю та встановлення факту придбання майна за власні кошти- повернути позивачу разом з усіма доданими документами.
Копію ухвали направити позивачу для відома.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в п'ятнадцятиденний строк з дня її проголошення.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя: А. К. Сітало