Справа638/7046/24
Провадження № 1-кп/638/958/25
24 листопада 2025 року м. Харків
Шевченківський районний суд м. Харкова у складі:
головуючої судді - ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
обвинуваченого - ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому у судовому засіданні в залі суду в місті Харкові обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024221070000084 від 17 січня 2024 року стосовно
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Оскіл Ізюмського району Харківської області, громадянина України, неодруженого, офіційно непрацевлаштованого, без місця реєстрації, який фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:
1) 14.10.2010 Ізюмським міськрайонним судом Харківської області за ч.1 ст. 263 КК України до 2 років позбавлення волі, з застосуванням ст. 75 КК України з випробувальним терміном на 1 рік;
2) 15.09.2011 Ізюмським міськрайонним судом Харківської області за ч. 1, 3, ст. 185, ст. 70, 71 КК України до 5 років позбавлення волі;
3) 22.07.2015 Ізюмським міськрайонним судом Харківської області за ч. 2 ст. 185 КК України до 3 років позбавлення волі із застосуванням ст. ст. 75, 76 КК України з випробувальним терміном на 1 рік;
4) 23.04.2020 Ізюмським міськрайонним судом Харківської області за ст. 126-1 КК України до 200 годин громадських робіт;
5) 18.11.2020 Ізюмським міськрайонним судом Харківської області за ст. 126-1 КК України до 3 місяців арешту;
6) 07.04.2021 Ізюмським міським судом Харківської області за ст. 126-1, ч. 4 ст. 70 КК України до 1 року 2 місяців позбавлення волі. Звільнений 21.02.2022 по відбуттю строку покарання;
7) 01.04.2024 Дзержинським районним судом міста Харкова за ст. 126-1 КК України до 1 року обмеження волі
за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 126-1 КК України
05.04.2023 постановою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області, ОСОБА_4 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП за вчинення домашнього насильства, стосовно своєї матері ОСОБА_5 , що мало місце 11.03.2023 року.
Крім того 28.06.2023 постановою Шевченківського (Дзержинського) районного суду м. Харкова ОСОБА_4 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП за вчинення домашнього насильства, що мало місце 08.04.2023 та за ч. 2 ст. 173-2 КУпАП за вчинення домашнього насильства, що мало місце 27.04.2023 відносно своєї матері.
Однак, незважаючи на притягнення до адміністративної відповідальності за фактом вчинення домашнього насильства, ОСОБА_4 належних висновків для себе не зробив, та діючи умисно, з порушенням вимог ст. 28 Конституції України, згідно якої кожен має право на повагу до його гідності та ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню, а також в порушення вимог Закону України «Про запобігання та протидії домашньому насильству», безпричинно, умисно, систематично вчиняв психологічне насильство щодо своєї матері ОСОБА_5 за наступних обставин.
Так, ОСОБА_4 , 17.01.2024 року, близько 12.00 годин, знаходячись в домоволодінні АДРЕСА_1 , діючи умисно та цілеспрямовано, усвідомлюючи суспільно - небезпечний характер та наслідки своїх протиправних дій та бажаючи їх настання, вчинив психологічне насильство, відносно своєї матері ОСОБА_5 , яке полягало у висловлюванні на її адресу словесних образ з використанням ненормативної лексики та погрозами фізичною розправою на адресу останньої, що завдало їй психологічних страждань. Також, ОСОБА_4 , 19.01.2024, близько о 14:20 годин, знаходячись в домоволодінні АДРЕСА_1 , діючи умисно та цілеспрямовано, усвідомлюючи суспільно - небезпечний характер та наслідки своїх протиправних дій та бажаючи їх настання, вчинив психологічне насильство, відносно своєї матері
ОСОБА_4 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП за вчинення домашнього насильства, стосовно своєї матері ОСОБА_5 , що мало місце 11.03.2023 року. Окрім того 28.06.2023 постановою Дзержинського районного суду м. Харкова ОСОБА_4 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП за вчинення домашнього насильства, що мало місце 08.04.2023 та за ч. 2 ст. 173-2 КУпАП за вчинення домашнього насильства, що мало місце 27.04.2023 відносно своєї матері.
Однак, незважаючи на притягнення до адміністративної відповідальності за фактом вчинення домашнього насильства ОСОБА_4 належних висновків для себе не зробив, та діючи умисно, з порушенням вимог ст. 28 Конституції України, згідно якої кожен має право на повагу до його гідності та ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню, а також в порушення вимог Закону України «Про запобігання та протидії домашньому насильству», безпричинно, умисно, систематично вчиняв психологічне насильство щодо своєї матері ОСОБА_5 за наступних обставин.
Так, ОСОБА_4 , 17.01.2024 року, близько 12.00 годин, знаходячись в домоволодінні АДРЕСА_1 , діючи умисно та цілеспрямовано, усвідомлюючи суспільно - небезпечний характер та наслідки своїх протиправних дій та бажаючи їх настання, вчинив психологічне насильство, відносно своєї матері ОСОБА_5 , яке полягало у висловлюванні на її адресу словесних образ з використанням ненормативної лексики та погрозами фізичною розправою на адресу останньої, що завдало їй психологічних страждань.
Також, ОСОБА_4 , 19.01.2024, близько о 14:20 годин, знаходячись в домоволодінні АДРЕСА_1 , діючи умисно та цілеспрямовано, усвідомлюючи суспільно - небезпечний характер та наслідки своїх протиправних дій та бажаючи їх настання, вчинив психологічне насильство, відносно своєї матері ОСОБА_5 , яке полягало у висловлюванні на її адресу словесних образ з використанням ненормативної лексики, та погрозами фізичною розправою на адресу останньої, що завдало їй психологічних страждань.
Окрім того, ОСОБА_4 , 16.02.2024, близько о 15:30 годин, знаходячись в домоволодінні АДРЕСА_1 , діючи умисно та цілеспрямовано, усвідомлюючи суспільно - небезпечний характер та наслідки своїх протиправних дій та бажаючи їх настання, вчинив психологічне насильство, відносно своєї матері ОСОБА_5 , яке полягало у висловлюванні на її адресу словесних образ з використанням ненормативної лексики, та погрозами фізичною розправою на адресу останньої, що завдало їй психологічних страждань.
Таким чином, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вчинив кримінальне правопорушення - злочин, передбачений за ст. 126-1 КК України, домашнє насильство, тобто умисне систематичне вчинення психологічного насильства щодо особи, з якою винний перебуває у сімейних відносинах, що призводить до психологічних страждань потерпілої.
Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у пред'явленому йому обвинуваченні за ч. 4 ст. 185 КК України визнав повністю, щиро розкаявся у скоєному, погодився з кваліфікацією вчиненого ним діяння, підтвердивши обставини, а саме, час, місце та спосіб вчинення нею інкримінованого кримінального правопорушення, викладених в обвинувальному акті, які відповідають дійсності.
Просив суд суворо її не карати, врахувати, що вона вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю, щиро розкаявся у скоєному, жалкує про скоєне ним діяння.
Показання обвинуваченого ОСОБА_4 не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.
Враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_4 в повному обсязі визнала свою вину у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення, обставини вчиненого правопорушення, що викладені в обвинувальному акті, та, беручи до уваги, що інші учасники судового провадження також не оспорюють фактичних обставин правопорушення, водночас, судом встановлено, що учасники судового провадження, в тому числі і обвинувачена, правильно розуміють зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви щодо добровільності та істинності їх позиції, суд вважав за можливе провести судовий розгляд справи щодо всіх її обставин із застосуванням правил частини третьої статті 349 КПК України, обмежившись допитом обвинуваченого та вивченням матеріалів, що характеризують його особу, визнавши недоцільним дослідження інших доказів по справі.
Перед встановленням такого порядку дослідження доказів, судом було з'ясовано, що сторони кримінального провадження правильно розуміють зміст цих обставин, а процесуальні наслідки встановлення такого порядку дослідження доказів в частині обмеження права апеляційного оскарження вказаних обставин їм роз'яснені та зрозумілі. У суду не виникло сумнівів у добровільності позицій сторін.
Таким чином, оскільки проти цього не заперечували учасники судового провадження, суд вважав, відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, при цьому обвинувачена та інші учасники судового розгляду правильно розуміють зміст цих обставин, і у суду немає сумнівів у добровільності та істинності їх позиції.
Судом обвинуваченому роз'яснено, що у такому випадку він буде позбавлений права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Дослідивши зібрані у справі докази, які підтверджують його винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, суд вважає, що вина ОСОБА_4 повністю доведена, а її дії органом досудового розслідування правильно кваліфіковані за статтею 126-1 КК України, тобто умисне систематичне вчинення психологічного насильства щодо особи, з якою винний перебуває у сімейних відносинах, що призводить до психологічних страждань потерпілої.
Аналіз досліджених доказів, які суд вважає належними, допустимими і в сукупності достатніми для ухвалення вироку, дозволяє дійти висновку про те, що своїми діями ОСОБА_4 скоїв кримінальне правопорушення, передбачене статтею 126-1 КК України, тобто умисне систематичне вчинення психологічного насильства щодо особи, з якою винний перебуває у сімейних відносинах, що призводить до психологічних страждань потерпілої.
При призначенні виду та міри покарання ОСОБА_4 суд враховує його щире каяття та, відповідно до статті 66 КК України, визнає цю обставину такою, що пом'якшує його покарання.
Обставинами, що обтяжують покарання винного, передбачених статтею 67 КК України, є вчинення кримінального правопорушення з використанням умов воєнного стану та щодо особи похилого віку.
Вивченням особи обвинуваченого встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець села Оскіл Ізюмського району Харківської області, громадянин України, не одружений, непрацевлаштований, без місця реєстрації, фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимий.
Відповідно до частини другої статті 50 Кримінального кодексу України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів.
Відповідно до вимог статті 65 Кримінального кодексу України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
При призначенні покарання суд керується положенням п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 23 жовтня 2003 року, згідно якого суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог статті 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 682/956/17 вказала про те, що визначені у статті 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів.
Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Суд індивідуалізує покарання, необхідне і достатнє для виправлення засуджених, а також для запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину та особі правопорушника випливає зі статті 61 Конституції України, відповідно до якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а також з принципу правової держави, з суті конституційних прав та свобод людини і громадянина.
Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його, як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають, як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх забезпечення.
Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.
Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є складовою частиною загальнонаціонального законодавства України.
Так, у справі «Скополла проти Італії» від 17 вересня 2009 року, суд зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
При призначенні покарання суд також враховує ставлення обвинуваченої до скоєного, яка вину у вчиненні кримінального правопорушення визнала повністю, щиро розкаялася.
Згідно положень статті 12 КК України, кримінальне правопорушення, передбачене частиною четвертою статті 185 КК України, належать до категорії тяжких злочинів.
Таким чином, відповідно до загальних засад призначення покарання, законності, справедливості, обґрунтованості, вимог, зазначених в абзаці 2 пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», при призначені виду та міри покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , визначаючи достатність покарання для подальшого виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень як самим обвинуваченим, так і іншими особами, враховуючи тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, характер, невелику суспільну небезпеку та наслідки скоєного кримінального правопорушення, конкретні обставини справи та розмір завданої матеріальної шкоди, дані про особу винного, наявність обставини, яка пом'якшує, та відсутність обставин, які обтяжують покарання, майновий стан обвинуваченого, який офіційно працевлаштований, цивільний позов визнав повністю, виходячи із достатності покарання для подальшого виправлення та попередження скоєння нових кримінальних правопорушень, ставлення обвинуваченої до вчиненого, зважаючи на те, що за приписами статті 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, та, водночас, на позицію сторони обвинувачення, суд доходить висновку про необхідність призначити ОСОБА_4 покарання за статтею 126-1 КК України у виді 1 (одного) року пробаційного нагляду в межах санкції відповідної частини статті.
Також суд враховує, що вироком Шевченківського (Дзержинського) районного суду м. Харкова від 01 квітня 2024 року ОСОБА_4 визнано винним у вчинену злочину, передбаченого ст. 126-1 КК України та призначено йому покарання у виді 1 року обмеження волі.
В свою чергу, кримінальні правопорушення в яких обвинувачується ОСОБА_4 у даному кримінальному провадженні вчинені відповідно 11.03.2023, 17.01.2024, 19.01.2024, 16.02.2024, тобто до постановлення вироку Шевченківським (Дзержинським) районним судом м. Харкова від 01 квітня 2024 року.
Положення ч. 4 ст.70 КК України передбачають, що за правилами, передбаченими в частинах першій - третій цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку.
Остаточне покарання за сукупністю вироків, крім випадків, коли воно визначається шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі, має бути більшим від покарання, призначеного за нове кримінальне правопорушення, а також від не відбутої частини покарання за попереднім вироком (ч.4 ст. 71 КК України). Тому суд вважає за необхідне при призначенні остаточного покарання обвинуваченому застосувати положення ч. 4 ст. 70 КК України, визначивши покарання за сукупністю вироків.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № 43759/10 та 43771/12» зазначає, що хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися, як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.
Дане ж покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).
Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається, як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема, права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».
Суд вважає, що саме таке покарання відповідатиме гуманності й справедливості та не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності, забезпечуватиме співрозмірність діяння та кари, відповідатиме таким принципам Європейської конвенції захисту прав людини і основоположних свобод як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання.
Заходи забезпечення кримінального провадження під час досудового розслідування та судового провадження не застосовувались до обвинуваченого.
Підстав для обрання запобіжного заходу до набрання вироком законної сили суд не вбачає.
Цивільний позов в кримінальному провадженні не заявлявся.
Процесуальні витрати в даному кримінальному провадженні - відсутні.
Речові докази в даному кримінальному провадженні - відсутні.
На підставі наведеного, керуючись статтями 368, 370, 374 КПК України суд
ухвалив:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення-злочину, передбаченого статтею 126-1 КК України, та призначити покарання у виді 1 (одного) року пробаційного нагляду.
На підставі ч. 4 ст.70 КК України шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим покаранням застосувати покарання за даним вироком та вироком Дзержинського (Шевченківського) районного суду міста Харкова 01 квітня 2024 року, визначивши ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , покарання у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік.
Запобіжний захід ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до набрання вироком законної сили не обирати.
Цивільний позов в кримінальному провадженні не заявлявся.
Процесуальні витрати в даному кримінальному провадженні - відсутні.
Речові докази в даному кримінальному провадженні - відсутні.
Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених статтею 349 КПК України, до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Шевченківський районний суд м. Харкова протягом тридцяти діб з дня його проголошення.
Відповідно до частини другої статті 394 КПК України вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Копія вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім у судовому засіданні.
Суддя ОСОБА_1